четвер, 23 квітня 2020 р.

Імена, з якими ми живемо. Вулиця Михайла Дерегуса

Вулиця Михайла Дерегуса - вулиця в Солом'янському районі міста Києва, селище Жуляни. Пролягає від вулиці Ганни Арендт до кінця забудови. Вулиця виникла на початку 2010-х років. З 2015 року мала назву Янтарна. Сучасна назва - з 2019, на честь українського живописця й графіка, професора М. Г. Дерегуса.
Михайло Гордійович Дерегус народився 5 грудня 1904 року в селі Веселому, що на Харківщині у селянській сім’ї. З раннього дитинства захопився малюванням. Його дитячі роки та юність припали на тяжкі буремні роки – час революцій, переворотів, кровопролитних воєн, проте вони не зламали віри в його майбутнє – стати художником. Так, у 1923-1930 рр. Михайло Дерегус навчався в Харківському художньому інституті, де займався у творчих майстернях відомих художників-педагогів Михайла Шаронова, Семена Прохорова та Олексія Кокеля. Після успішного закінчення навчання Михайло з головою поринув у творчу роботу, працюючи водночас викладачем у рідному інституті. Уже перші живописні та графічні роботи 30-х років молодого митця М. Дерегуса привернули загальну увагу. 

Михайло Дерегус невтомно і часто мандрував українськими землями і виконував натурні малюнки, замальовки, етюди, які творчо використовував у створенні живописних полотен, графічних циклів, ілюстрацій у станковій графіці. Створив цікаву серію офортів перед війною – "Вітер", "Пристань у Ходорові", "Гребля у Вільшані", "Три явори" тощо. У цих офортах постає глибоко національний художник, який любить свою Україну, народ, вміє висловити палкі патріотичні почуття у драматичних, з елементом героїки й патетики, пейзажних мотивах, пройнятих воднораз поезією та пісенністю. Його прості, лаконічні за композицією, образні пейзажі асоціюються з народними думами, піснями. Усе це провокує глядача на роздуми, збуджує його фантазію, торкається найтонших струн душі. 

У післявоєнні роки Михайло Дерегус продовжує надзвичайно продуктивно працювати в галузі станкової графіки. Як і в живописних творах, митець часто звертається у своїх графічних творах до далекого минулого українського народу. Так, офорт "Пісня" відтворює образ молодого козака з кобзою, що їде верхи українським широкополим мальовничим степом і співає в сутінках неосяжного простору. 
До кращих графічних пейзажів належать офорти Дерегуса, в яких він досяг великої виразності, вміло комбінуючи штриховий офорт з аквантиною або гравюрою м’яким грунтом. Незабутнє враження залишають його поетичні образи чудової української природи, зокрема велетенські верби та греблі, що шумлять і гнуться під поривами вітру. Працюючи над ілюстраціями до творів українських письменників, митець надавав перевагу історичній тематиці. Створені ним історичні образи сповнені романтизму. Він підкреслює в них відвагу, звитяжність, вірність обов’язку і воднораз людяність і поетичну вдачу. Такі його ілюстрації до творів Миколи Гоголя. При створенні ілюстративного матеріалу Михайло Дерегус використовує різні техніки. Наприклад, ілюстрації до повісті "Тарас Бульба" він виконав олійними фарбами. 
В ілюстраціях до оповідань Марка Вовчка (1958), до драми-феєрії Лесі Українки "Лісова пісн" (1959), до поеми Тараса Шевченка "Катерина" і "Наймичка" (1963) художник виступає швидше як визначний митець ліричного плану. 

Його твори експонуються та зберігаються в багатьох художніх музеях і донині хвилюють багатьох глядачів – шанувальників образотворчого мистецтва. Він брав активну участь у багатьох колективних виставках, у численних персональних виставках. Серед українських художників тих часів мало кого можна було поставити поряд з М. Дерегусом за силою живописного темпераменту і колориту хисту. 
25 жовтня 2004 року Національний банк України увів до обігу ювілейну монету номіналом 2 гривні, присвячену 100-річчю від дня народження Михайла Дерегуса. В галузі образотворчого мистецтва (живопис, графіка) було започатковано премію імені Михайла Дерегуса. 
У Києві, на будинку по вулиці Володимирській, 9, де в 1973-1997 роках жив Михайло Дерегус, установлено бронзову меморіальну дошку.

Допис опубліковано в рамках проєкту суспільного інформування «Імена, з якими ми живемо».

Немає коментарів:

Дописати коментар