Вулиця Василя Барки — вулиця в Солом'янському районі Києва, місцевість Олександрівська слобідка. Пролягає від вулиці Преображенської до проспекту Валерія Лобановського.
Вулиця виникла на початку XX століття (ймовірно, не пізніше 1912 року) під назвою Миколаївська, з 1938 року - вулиця Молокова, на честь радянського льотчика, Героя Радянського Союзу Василя Молокова. Під час окупації міста у 1941–1943 роках - Степова вулиця. У 1977-2018 роках - вулиця Олександра Горовиця, на честь одного з учасників Січневого повстання в Києві 1918 року Олександра Горовиця.
Сучасна назва, на честь українського письменника та перекладача Василя Барки — з 2018 року.
Літературознавці тоталітарного режиму намагались замовчувати його постать до останнього. Але він дожив до того часу, коли його ім’я з-за океану повернулося на рідну землю, яку він змушений був покинути.
Народився Василь Барка (справжнє ім'я – Василь Костянтинович Очерет) 16 липня 1908 року в селі Солониця Лубенського повіту Полтавської губернії в козачій родині. Батько письменника служив у козачій частині, звідки повернувся покаліченим після російсько-японської війни.
Сім’я Василя Барки жила небагато, постійно бідувала, батько працював плотником, а також зі своїми трьома синами доглядав чужі сади, під час громадянської війни працював інструктором у майстернях, де виробляли кінське спорядження для армії Будьонного. Сімя Очерет переїхала у відкритий степ неподалік від хутора Миколаївка, де Василь Барка ходив до трьохкласної початкової школи.
З 1917 Василь починав він вчитися в духовному училищі, бо коштів на навчання в гімназії у батьків не було, а діти «козачого сословія» мали давній привілей навчатися в бурсі безкоштовно.
З 1927 року вчителював у селі Нижньому Артемівського округу на Донбасі, читав математику і фізику. Там вступив у гострий конфлікт з місцевими партійцями, назвавши їх на батьківських зборах злочинцями за те, що розкрадали і привласнювали все, що надходило до кооперативу для дітей. Влада ув’язнила учителя, оголосила його божевільним. На щастя, молода лікар-психоневролог не підтвердила цього діагнозу.
У 1928 р. через конфлікт з місцевими партійними керівниками Василь Барка виїздить на Північний Кавказ до м. Краснодар. Там письменник вступає до місцевого педагогічного інституту на філологічний факультет.
Згодом у 1930 р. в м. Харкові Василь Барка видає книгу поезій «Шляхи». Але «Літературна газета» звинуватила його у виявах «класово ворожого» світогляду, «буржуазному націоналізмі», у спробах відновити релігійний «пережиток капіталізму». Василя Барку примусили публічно при всіх каятися на зборах РАПП (Російської асоціації пролетарських письменників), до української секції якої він входив.
Друга книжка Василя Барки «Цехи» виходить 1932 р. у Харкові, вона «ідеологічно правильна», цілком на «виробничі сюжети». Вірші цієї збірки створювалися під враженням спостережень на заводі «Красноліт», де письменник був у «творчому відрядженні». В цей час Василь Барка одружується з дівчиною-адигейкою. Писати на замовлення поет облишив, тому обирає «добровільне поетичне мовчання», але продовжує творити «для себе».
У 1940 році Василь Барка успішно захистив дисертацію у Москві. Потім читав лекції з історії західноєвропейської літератури на філологічному факультеті Ростовського університету.
Друга світова війна кардинально змінила його долю – Василь Барка пішов добровільно в народне ополчення і служив у складі протиповітряної служби. В 1942 році його було важко поранено. За ним доглядали чужі люди.
Німці загрожували покаранням за допомогу пораненим радянським воїнам, а з радянських літаків скидали попередження, що всі, хто залишився в живих після бою з німцями – «зрадники Батьківщини». Василь Барка опинився між двох вогнів і вирішив порвати з «режимом». Війна назавжди розлучає Василя Барку з сім’єю.
У 1943 р. була оголошена мобілізація всіх чоловіків на роботи в Німеччину. («тягнуться по річці туди-сюди, несучи на собі те, що людям потрібно»). У важкому зимовому переході поет писав вірші, та більшість з них загубилися. У цьому ж році письменник вибрав собі псевдонім, дивлячись на барки, які розвантажував, і порівнюючи себе з ними. Зміною прізвища на псевдонім намагався захистити свою родину від переслідувань. Про родину митця відомо дуже мало: він одружився в 1932 році, дружина-черкешенка. В 1933 році під час великого штучного голоду на Кубані народився син Юрій. У Берліні Василеві Барці вдалось вирватися з табору. Пізніше працював коректором у видавництві «Голос».
Після розгрому Берліна у 1945 р., разом з іншими вигнанцями-втікачами письменник здійснив 1000-кілометровий перехід до Авсбурга в табір «Ділі» (табір для переміщених осіб). Ночував у ящику, терпів незгоди. Там поет почав свій перший прозовий роман «Рай», який вийшов у Нью-Йорку в 1953 р.
У 1946 р. у Німеччині вийшла збірка віршів Василя Барки «Апостоли», у 1947 р. з’явилася збірка «Білий світ». Письменник намагався перебратися до Франції, але невдало.
У 1950 р. за офіційним дозволом Василь Барка переїхав до Америки, де працював над історією української літератури. За кордоном поет видав окремі частини під назвами «Хліборобський Орфей, або Кларнетизм», «Правда Кобзаря» (1961). Також там Василь Барка писав релігійно-філософські та літературознавчі есе, займався перекладом. Кілька років працював редактором на радіостанції «Свобода». Поетичні збірки поета «Псалом голубиного поля», «Океан» вийшли у 1958-1959 pp.
Барка - Один із перших розповів світові про Голодомор, жахи якого він бачив на власні очі. Під час голодомору він пішки з Північного Кавказу прийшов до свого брата у Солоницю. Він побачив, що з великої родини залишилося кілька душ. Тема голоду в Україні 1932-1933 pp. - найболючіша оповідь В. Барки, якій він присвятив великі епічні полотна — романи «Жовтий князь» і «Рай». над романом «Жовтий князь», який опублікував у 1963 р. окремою книгою в Нью-Йорку Василь Барка працював Протягом 1958-1961 рр. (перевиданий 1968 р.; 1981 р. Вийшов у перекладі французькою, і тільки в 1991 р. з’явився в Україні). Жовтий князь - перший у світовій літературі професійний прозовий твір, який присвячений Голодомору 1932-1933 років. Назва твору є алюзією на біблійного вершника на жовтому коні.
У 1968 р. вийшла поетична збірка «Лірник» (відповідно до естетичних традицій «нью-йоркської школи»). Протягом 1969-1988 рр. письменник працював над романом-притчею «Спокутник і ключі землі» (про життя українців в Америці). У цей час епічна поема «Судний степ», 2 і З томами поезій «Океан», поетичною збіркою «Свідок сонця шестикрилий» (Нью-Йорк, 1981), драматичною поемою в двох томах «Кавказ» (Київ, 1993). Ці твори Василь Барка вважав найголовнішими у своєму художньому доробку.
Письменник і перекладач Василь Барка був ще й неабияким художником. Він автор кількох десятків (вважається близько 30) малярських робіт. Національний музей літератури України володіє колекцію із 21 полотна В. Барки. Картини письменника потрапили до фондової колекції музею в 1998 році через Комісію з повернення в Україну національних культурних цінностей. Всі роботи виконані в авторській техніці – малюнка пастеллю (з додаванням лаку для фіксації зображеного) на спеціальних диктових та фанерних дощечках. На звороті кожної роботи рукою Барки вказана її назва, авторство та рік написання. В одному із останніх інтерв’ю письменник наголошував: «Я приходжу до кінця днів своїх, не маючи нічого з матеріальних речей, навіть телевізора…Але я щасливий, бо маю Божу поміч написати твори, про які мріяв, і знаю, що вони будуть значною допомогою в духовному житті мого народу, особливо в майбутньому. Мої книжки застерігають від духовної сліпоти, блукань суспільної думки в світоглядних пошуках».
Помер видатний український письменник у Глен Спей (українському поселенні неподалік від Нью-Йорка) 11 квітня 2003 року.
Допис опубліковано в рамках проєкту суспільного інформування «Імена, з якими ми живемо»
Немає коментарів:
Дописати коментар