понеділок, 26 квітня 2021 р.

Імена, з якими ми живемо. Вулиця Бориса Гаріна

Вулиця Бориса Гаріна - вулиця в Солом'янському районі Києва, місцевість Олександрівська слобідка. Пролягає від проспекту Валерія Лобановського до вулиці Петра Радченка.
Ім’я героя Другої світової війни, бойового льотчика носить з 1985 року. 

Борис Іванович Гарін
народився 3 жовтня 1921 року у м. Скопин (нині Рязанська область в РФ) у родині військовослужбовця. Ріс і навчався в м. Сухумі. З дитинства він любив літаки й небо. Ця любов привела його до аероклубу. Літаки стали його покликанням і професією. В 1938 році юнака призвали до лав Радянської армії. А в 1940 році він закінчив Сталінградську військово-авіаційну школу, і його як одного із найкращих учнів залишили працювати льотчиком-інструктором. Там Борис Гарін і зустрів війну. Він дуже хотів потрапити на фронт. І його бажання здійснилося. Ось як пише про перший досвід Б. Гаріна його син: «Нарешті рапорт на фронт підписаний, і батько прибув у розпал оборони Москви саме туди. Літак Р-5 багатоцільовий (санітар, нічний розвідник-бомбардувальник). Дуже багато роботи. Під час одного вильоту, коли доставляв партизанам документи, озброєння та інше, потрапив у пригоду. Затримався і замість того, щоб летіти вночі, вилетів на світанку. Що і стало причиною пригоди. Тільки злетів від партизанів (батько віз із собою кореспондента газети і пораненого воїна), не встиг набрати висоту, як був обстріляний кулеметом «зозулі» (молодий 15-річний партизан сидів у засідці, стріляв по низько літаючим цілям і сплутав силует літака). Р-5 для тих, хто не дуже розбирається у літаках, за своїм контуром був дуже схожий на німецький «Дорньє». От хлопець і сплутав. Відбив кулеметною чергою фанерний хвіст Р-5. Літак, втративши керування, впав на землю на ворожій території. Зайняли кругову оборону – чекали ворога. Батько сильно постраждав, обличчя було залите кров’ю. Взяв свій пістолет і приготувався застрелитися, якщо підійдуть німці. Час тягнувся повільно. І яке ж було щастя почути замість німецької мови міцну лайку добірною російською мовою. Партизани встигли раніше за німців! Після цього батько був вивезений іншим літаком до своїх. І потрапив до госпіталю. Вилікувався і перенавчився на літак Іл-2-штурмовик». В ході боїв з фашистами в небі над Курською дугою старшого лейтенанта Бориса Гаріна було призначено командиром ескадрильї. 

Після Курська була Україна. Полк базувався на аеродромі Бориспіль (уже тоді там був аеродром). Інтенсивно літали штурмувати противника на Букринський плацдарм. 
Ось як про це пише в спогадах про Б. Гаріна його син: «Батько, як досвідчений льотчик, отримав дозвіл на вільне полювання, що для Іл-2 штурмовика, а не винищувача, було великою рідкістю. Вільне полювання – самостійний політ, вибір цілі на власний розсуд і її знищення. Стрільця у такі польоти батько не брав. Навіщо ризикувати двома життями? Літав сам. Одного разу здійснював вільне полювання, уже знищив цілі, скинув всі бомби та розстріляв боєзапас із кулеметів і гармат (залишилося на один залп) і наткнувся на «Ме-109», льотчик якого, очевидно, дуже зрадів цьому. Іл-2 для винищувача був досить легкою мішенню, тим більше без стрільця. Зав’язався повітряний бій. 15 хвилин німець намагався вцілити в Іл-2. Літаки крутили фігури вищого пілотажу. Побачивши, що Іл-2 не огризається, а тільки намагається втекти з-під обстрілу, німець втратив пильність і потрапив до сектору лобової атаки. Коли між літаками залишилося не більше 30-40 метрів (батько говорив, що встиг розгледіти перелякані очі німецького льотчика і веснянки на його обличчі), батько дав залп із усіх гармат свого літака. Такий залп рвав навпіл німецькі танки – для винищувача супротивника шансів не було. «Месер» розірвався, а батько, пролітаючи у хмарі уламків ворожого літака, чув, як ці деталі стукали по обшивці його Іла. Ця подія відбулася в районі Переяслава, на Букринському плацдармі»

До кінця 1943 року Борис Гарін здійснив 98 бойових вильотів. За 100 польотів на штурмовику давали Зірку Героя. У Бориса Гаріна їх було 215. 
У боях збив 2 ворожих літака. Всього за період війни здійснив 313 бойових вильотів. Ескадрилья під командуванням Б. І. Гаріна збила 25 літаків противника. 
За зразкове виконання бойових завдань командування, мужність, відвагу та героїзм Бориса Гаріна удостоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка». 
Після України були Угорщина, Югославія. В Югославії Борис Гарін був інструктором югославських льотчиків. За вклад у створення югославської армії й бойове навчання льотчиків Йосип Броз Тіто вручив йому нагороду – партизанську зірку 1 ступеня – Герой Югославії. Тут він і закінчив війну в травні 1945 року. 

Після війни Борис Гарін продовжив службу в авіації. В 1958 році закінчив Військово-повітряну академію. Після академії його було призначено командиром полку штурмовиків Іл-10 у Грузії. Згодом призначений командиром полку безпілотних розвідників, насправді ракет з ядерними боєголовками на території НДР. Після тяжкого обширного інфаркту в 1964 році Борис Гарін звільнився з армії. Жив у Києві. Працював інженером в центральному апараті Мінліспрому УРСР. Помер 2 травня 1984 року, похований в Києві на Байковому кладовищі.

Могила Б. Гаріна на Байковому кладовищі

Допис опубліковано в рамках проєкту суспільного інформування «Імена, з якими ми живемо»

Немає коментарів:

Дописати коментар