Історія Солом'янського району в архівних документах. Комісія по завідуванню Солом'янкою

Пропонуємо ознайомитися із цікавими архівними документами за 1911-1913 роки, які стосуються діяльності Комісії по завідуванню Солом'янкою.

Солом'янка та прилеглі місцини. 1913 рік

Декілька слів про саму Комісію. Комісія по завідуванню Солом’янкою, Батиєвою горою, Кучминим і Протасовим ярами була вперше обрана міською думою 15-16 лютого 1911. Солом’янська комісія формувалася так: по 1 представнику від Батиєвої гори, по 1 представнику від Протасового яру, по 2 представники від Солом’янки, а також призначено по представнику Бактеріологічним інститутом і від Клінічного містечка. 

 

У перший рік роботи комісія розглянула близько 200 питань, серед яких: влаштування мостових, водогону, трамвая, каналізації, електричного освітлення, покращення сполучення Солом’янки з містом через залізничний переїзд, заселення прилеглої порожньої казенної землі, складання загального плану Солом’янки. На мощення вулиць  зрештою було виділено кошти, однак для мешканців не менш важливим були й інші питання. 

Документи публікуються в сучасному правописі зі збереженням тодішніх стилістичних особливостей та цитати мовою оригіналу (російською), непряма мова з документів - в перекладі українською.

Документи зберігаються у фондах Державного архіву міста Києва (фонд 163 опис 7 - фонд Комісії по завідуванню Солом'янкою, справи 9, 13, 14, 39, 132, 184).

Комісія по завідуванню Солом’янкою 6 жовтня 1911 року писала начальнику Служби руху Південно-Західної залізниці: "Соломенка и другие прилегающие посёлки совершенно отрезаны ж/д насыпью и путями на них имеющиеся от г. Киева, т.к. единственный выход к Соломенскому виадуку под путями ж/д, устроенный почти 40 лет тому назад и рассчитанный для сообщения населения не выше 200-300 душ - в настоящее время совершенно не удовлетворяет потребности в сообщении 20 000 населения (прим.: на полі написано: "теперь население возросло до 35 000") Верхней Соломенки, Кучминого яра и Батыевой горы, а также многочисленного населения вновь образованного поселка Безымянного (прим.: Олександрівська слобідка),  Чоколовского  и др., а также и ж-д колонии при ст. Киев-1, население которого довольно многочисленно… ". Восени і навесні проїзд під віадуком заливало атмосферними і стічними опадами. Існував ще один виїзд - Кадетський: "...других выездов и проходов, кроме Кадетского в стороне от Соломенки, которым население за дальностью не может пользоваться, не имеется". Віадук "представляет своей подошвой яму с очень плохой мостовой шириной всего 8 аршин для проезда и бокового помоста шириной 4 аршина… К числу больших недостатков Соломенского виадука надо отнести ещё и потолок виадука, который не имеет никакой подшивки под рельсами лежащими прямо на балках. При проходе поездов горящий уголь из поддувал паровоза, грязная вода, колёсная смазка падают на голову проходящей и проезжающей публике, что причиняет не только неоднократные неприятности, но также и материальный ущерб от порчи одежды". 

 

Товариство домовласників ще у жовтні 1908 року просили начальника Служби колії про підсилення Солом’янського віадуку, встановлення 4-х електричних ліхтарів, по 3 лампи в кожному ліхтарі, оскільки у вечірній і нічний час тут знаходять собі прихисток злодії, а дорога від р. Либідь була дуже довгою, пустинною, незабудованою і неосвітленою територією. Просили встановити пост городових (або озброєних сторожів). Крім того, в той час було закрито для проходу вокзал і встановлено перонний збір 10 копійок, а до того мешканці могли проходити через станцію, біля паровозного депо і Головних майстерень. Просили не лише виправити дорогу під віадуком, але й містка на дорозі, що вела через Мокрий струмок і замостити її від віадуку до підйому на Батиєву гору. Населення "большинство которого железнодорожные служащие и хоть отчасти облегчить то тяжёлое положение, какое создалось для нашего поселения в последнее время, когда с отчуждением Нижней Соломенки полоса отчуждения отбросила нас далеко за пределы города…".

 

У березні 1912 року домовласники Солом’янки написали прощення Київському міському голові, де розповідали про свої надії, що з приєднанням до міста їх життя покращиться. І справді, "...в то время находилась она…гораздо хуже, как в настоящее время: как то дома были сплошь деревянные, даже крытые соломою, дороги не проезжие, и ни одной не было замощено, не говоря уже о водопроводе, какого вовсе не было… ". Вони писали, що тепер Солом’янка змінилася - замість дерев'яних будинків збудували кам'яні, дерев’яні обклали цеглою, дороги було сплановано, головна замощена каменем, з’явився водопровід з двома пожежними кранами. 

 

Як свідчать документи, подані Головою Комісії по завідуванню Солом’янкою від голови Солом’янської поліцейської дільниці, у вересні 1912 додатково прикомандировано 1 околодочного, 6 городових і 6 кінних охоронців. Доти штат поліції складався з: пристава (отримував 1000 карбованців на рік + 500 на роз'їзди), 5 околодочних наглядачів (по 600 карбованців на рік), штатного письмоводителя (600 карбованців на рік), 2 писців (480 карбованців на рік), паспортиста (300 карбованців на рік), старшого городового (300 карбованців на рік), 4 городових на старшому окладі - по 21 карбованець 83 копійки на місяць, 15 городових на молодшому окладі 16 карбованців 83 копійки на місяць, 2 сторожів - по 15 карбованців на місяць. 

 

Як видно з копії рапорту, поданого у вересні 1912 року Київському поліцмейстеру від голови Солом’янської поліцейської дільниці, у міському Народному училищі по Новій вулиці, 18, відбулася пожежа. Зазначалося про незадовільний стан проїжджої частини Церковного провулку, а також вулиць Батиєвої гори і Протасового яру, що вони "...густо населены исключительно рабочим людом, которые в случае пожара при даже небольшом ветре поголовно все сгорят".

У жовтні 1912 року домовласники Кучминого провулку скаржилися на відсутність мостової, тротуару, а також освітлення: "по вечерам  нет возможности пройти и проехать по нашему проулку". Вони просили голову Комісії по завідуванню Солом’янкою подати клопотання у міську думу, щоб на розі вулиці було встановлено ліхтар. 

25 травня 1913 голову Комісії по впорядкування Солом’янки Івана Пироженка було повідомлено, що розпочато мостові роботи по вулиці Графа Ігнатьєва.

4 липня 1913 року Покровський провулок визнано Комісією по замощенню таким, що потребує замощення у першу чергу. 

20 липня 1913 пройшла злива, в результаті чого було затоплено частину будинку 1 по Большой вулиці. 

Комісія по завідуванню Солом’янкою на засіданні 9 листопада 1914 року, вислухавши прощення домовласників вулиці Нововокзальної про влаштування мостової та проведення по їх вулиці освітлення, визначила: додаток двох ліхтарів у Протасовому ярі, в тому числі і для Нововокзальної вулиці, передбачено кошторисом на 1915 рік.

 

Нововокзальна вулиця була прокладена по приватно-власницькій землі, що належала Софійському Митрополичому дому, через це міська влада "не нашла возможности произвести замощение означенной улицы, впредь до предоставления городу сервитутных прав на таковую" (21 серпня 1914).

 

Грудень 1914, лист до контори товариства "Свет и сила": "На основании личных с Вами переговоров, прошу не позже 15 января 1915 года установить по улицам Соломенки/ Батыевой горы, Кучминого и Протасового яров 50 керосинно-калильных фонарей" "Самосвет" по 120 рублей за фонарь". 

 

Київському губернатору 9 січня 1914 писали щодо Солом’янки: "Исполнительная Комиссия по заведыванию делами предместий имела возможность осуществить целый ряд мероприятий, направленных к благоустройству этой окраины, как-то: устройство газо-калильного освещения, водоснабжение, содержание своего штата полиции, врачебно-санитарного пункта и др. " 

 

У лютому 1914 року Комісія по завідуванню Солом’янкою, розглянувши заяву домовласників Кучминого провулку, постановила встановити один великий гасово-калильний ліхтар (хоча просили встановити два), натомість зняти три малі. 

 

Влітку 1914 року планувалося замощення вулиці Данилівської (де знаходилися будинки 30-38 і 33-43), її було сплановано до замощення, але початок війни перешкодив мощенню вулиці. Зрештою вулицю розмило і на ній скрізь були вимоїни. 

 

11 вересня 1914 року отець Василь Липківський просив "усилить в Киеве Соломенскую церковь за взятый у неё на мостовые работы дикий камень в количестве 8 куб.саженей". Цей камінь було взято для мощення Мокрої і Данилівської вулиць.