Втрачені споруди Солом'янського району. Інститут харчової промисловості

Сьогодні ми започатковуємо нову рубрику в нашому краєзнавчому блозі. Її присвятимо втраченим цивільним спорудам (про знищені в радянський час храми ми вже писали у рубриці "Храми Солом'янського району"). Це будуть житлові та громадські споруди (окрім кінотеатрів та клубів, адже про них ми також писали). Якщо масові знесення історичної забудови відбувалися вздовж всієї вулиці, то йтиметься про комплекс будівель.

Однією із найбільших втрачених споруд Солом'янського району є головний корпус Інституту цукрової (пізніше – харчової) промисловості на Повітрофлотському шосе, яка існувала у 1931-1943 роках. Ця будівля була одним із найцікавіших зразків чистого конструктивізму в Києві. 

Будівництво комплексу інституту розпочалося 1930 року на вільній території площею 10 га між Олександрівською слобідкою та селищем Першого Травня, у кварталі, обмеженому сучасними Повітрофлотським проспектом, вулицями Освіти, Максима Кривоноса та Преображенською.

"Союзцукор" виділив на будівництво 3 млн карбованців, а загалом сума капіталовкладень на чисте будівництво становила 4,8 млн карбованців. Будівництво здійснювалося за проектом інституту "Діпромісто" (архітектор Михайло Малигін, Державний проєктний інститут технічних навчальних закладів "Діпровтуз"). У листопаді 1931 року інститут отримав власне приміщення. 1932 року було завершено будівництво учбово-адміністративного корпусу, який можна побачити на фото.

Восени 1943 року німецькі війська при відступі з Києва зруйнували головний корпус. Його руїни можна побачити на одній із фотографій. Є свідчення, що споруду було підпалено зсередини. Руїни існували до 1950-х років, поки не були остаточно знесені. 1959 року на цьому місці розпочалося спорудження головного корпусу Київського інженерно-будівельного інституту.

Видатні імена Солом'янки

Ми створили окремий розділ, присвячений видатним постатям нашого району. У ньому ви знайдете посилання на статті про всіх видатних особистостей, що жили, бували, працювали на теренах району. 

Іван Дзюба

Іван Світличний

Василь Липківський

Сергій Береговий

Роман Ратушний

Максим Токарев

Олег Афанас

Микола Зеров

Дмитро Зеров

Михайло Зеров (Орест)

Іван Огієнко

Василь Шевчук

Марія Капніст

Леонід Махновець

Дмитро Донцов

Микола Голего

Микола Амосов

Микола Сліпченко

Дмитро Яблонський

Князь Володимир Ольгердович

Володимир Сікевич

Василь Овсієнко

Олександр Шалімов

Михайло Павловський

Олександр Кобелєв

Аттила Могильний

Михайло Брайчевський

Людмила Проценко

Геннадій Воробйов

Степан Васильченко

Василь Осьмак

Історія громадського транспорту Солом'янського району. Історія метрополітену

В межах Солом'янського району є лише 2 станції Київського метрополітену Святошинсько-Броварської лінії – "Вокзальна" та "Політехнічний інститут", причому обидві – на межі району. Проте саме в будівлі станції "Політехнічний інститут" розташоване управління Київського метрополітену, є відомчий музей його історії (наразі закритий для відвідування). 

Проте існують плани спорудження нових станцій. Історію, сучасність та можливе майбутнє метрополітену в Солом'янському районі розглянемо у цьому дописі.

Роботи з будівництва метрополітену в Києві розпочалися 1949 року. Зокрема, одна із перших шахт будівництва була біля майбутньої на той час станції "Вокзальна". 1958 року було оголошено конкурс на найкращі проєкти перших станцій.

До наявної будівлі приміського вокзалу за проєктом архітекторів Анатолія Добровольського та Ігоря Масленкова прибудовано наземний двоповерховий вестибюль із напівкруглою колонадою. Підземну частину станції споруджено за проєктом архітекторів Євгена Катоніна, Ірфана Шемседінова, Валентина Єжова, Вадима Скугарєва. В пілонах залу встановлено 8 медальйонів із бронзового литва (художник Олександр Мизін), що відтворюють основні етапи історії України. Пілони обличковано білим мармуром. В торці зали до 1992 року була декоративна решітка із гербом УРСР. 21 січня 1986 року Рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів №49 станції присвоєно статус пам'ятки архітектури місцевого значення.

Стіни вздовж колій обличковано звичайною білою кахляною плиткою. Дверцята на колійній стіні мають цифри "1960", що нагадують про рік відкриття станції.

Станцію було офіційно відкрито 6 листопада 1960 року в складі першої дільниці Київського метрополітену – "Вокзальна" – "Дніпро". Втім, 6, 7, 8 листопада метрополітен приймав пасажирів лише за спеціальними перепустками, з 9 по 12 листопада не працював задля усунення виявлених у перші дні недоліків. І лише о 16:00 12 листопада він став доступним для всіх охочих.

Одразу після відкриття першої ділянки розпочалося будівництво у західному напрямку. 5 листопада 1963 року відкрито станцію "Політехнічний інститут" у складі другої пускової дільниці "Вокзальна" – "Завод "Більшовик"" (з 1993 року – "Шулявська").

Наземний вестибюль вбудований у адміністративний будинок, в якому розміщена дирекція метрополітену (архітектори Ігор Масленков, Ю. Тягно).

Архітекторами підземної станції є Григорій Головко, Борис Дзбановський, Євген Іванов, Михайло Сиркін.

У торці зали розміщено барельєф "У космос", яку створив скульптор Василь Бородай. Архітекторами є А. Краснянський та Мойсей Голод. Пілони станції оздоблено білим мармуром. Та загалом інтер'єр доволі стриманий.

Наразі це єдині чинні станції метрополітену в межах району. Далі варто розповісти про проєкти.

1982 року вперше було оприлюднено схему лінії метрополітену, в якій позначено Подільсько-Воскресенську (Подільсько-Вигурівську) лінію. Схема позначала в межах району такі станції – "Вокзальна" (пересадкова), "Площа Урицького", "Севастопольська площа" та "Аеропорт".

Схема ліній Київського метрополітену, 1985 рік. Позначено Подільсько-Воскресенську лінію

2020 року оприлюднено план розвитку Києва до 2040 року, в якому є місце й Подільсько-Вигурівській лінії. В межах Солом'янського району заплановано збудувати 5 станцій – "Вокзальна" (пересадкова на Святошинсько-Броварську лінію), "Солом'янська площа" (обидві до 2040 року), "Чоколівська", "Аеропорт", "Кільцева дорога" (до 2060-2070 років). 

Схема ліній Київського метрополітену (2024) разом із перспективними ділянками

Щодо дати початку будівництва наразі немає жодної інформації, зазначено лише загально "в перспективі після 2030 року". Станом на 2025 рік жодних будівельних робіт не ведеться. 28 січня 2025 року з'явилося повідомлення про те, що "У Києві почнуть проєктувати нову гілку метро", проте йдеться лише про ділянку лінії від Подолу на Воскресенку. 

Тож Солом'янський район якщо й отримає повноцінну лінію метрополітену, то в дуже віддаленому майбутньому. 

Історія Солом'янського району на сторінках газет. На проспекті Перемоги

Чергова публікація нашого циклу – стаття Павла Позняка з фото Сергія П'ятерикова "На проспекті Перемоги", опублікована в газеті "Прапор комунізму"  у 1980-х роках. 

Статтю присвячено проспекту Перемоги (нині Берестейський проспект), Шулявці та Київському політехнічному інституту.

Оригінал статті зберігається у фондах нашої бібліотеки. Зацифровано взимку 2024 року. 

Історія повітряних воріт Києва. Аеропорт "Київ"

Солом'янський район є не лише залізничними, а й повітряними воротами Києва. І хоча з початком повномасштабної російської війни проти України авіасполучення не здійснюється, а аеропорти не працюють, вони в майбутньому відновлять свою роботу.

А 25 травня 2024 року виповнилося 100 років з дня, коли розпочалася історія київського аеропорту.

1923 року засновано Товариства авіації та повітроплавання України та Криму. Перший пробний рейс із Харкова до Києва відбувся 25 травня 1924 року. Політ тривав 3 години 20 хвилин. Цей день і вважається точкою відліку історії київського аеропорту. Регулярні ж польоти, що здійснювалися двічі на тиждень, почалися з червня 1924 року. У 1920-х його називали "аеродромом у Пост-Волинському".

Утім, аеродром (фактично літне поле) в Жулянах недовго використовували як головні повітряні ворота Києва. Упродовж 1933-1935 років було побудовано повноцінний аеропорт біля Броварів, що проіснував до початку війни. 1941 року його було знищено, і більше його не відновлювали. Окрім того, генеральним планом Києва передбачалось спорудження ще одного пасажирського аеропорту на Нивках.

Панорама аеропорту. 1950-і роки

Після Другої світової війни аеропорт на Чоколівці (або Київський аеропорт, такі назви вживали в ті роки) було відновлено в ролі пасажирського. 1949 року за проєктом архітектора Віктора Єлізарова було зведено комплекс споруд, що включав головну будівлю аеровокзалу й допоміжні будівлі.

Аеропорт у 1950-х роках

Аеропорт на початку 1950-х років

Дещо раніше, наприкінці 1948 року, навпроти будівлі аеропорту було засновано 410-ту авіаремонтну базу цивільної авіації, яка згодом змінила назву на 410-й завод цивільної авіації. Основним призначенням підприємства спочатку був ремонт авіаційної техніки.

Аеропорт був єдиним у Києві, тому обслуговував усі внутрішні пасажирські чи вантажні рейси. Також через нього проходили міжнародні лінії з Москви до столиць країн соціалістичного табору (Берлін, Будапешт, Бухарест, Варшава та ін.).

Зустріч прем'єр-міністра Великої Британії. 1959 рік

1959 року було засновано аеропорт "Бориспіль". Київський же отримав назву "Жуляни". 1961 року при ньому було відкрито ресторан "Політ". Також у 1960-х поряд побудували готель, який існує донині й має назву "Жуляни".

1952 року задля забезпечення безперебійного транспортного сполучення до аеропорту з центру міста проклали тролейбусну лінію — її відкрили 17 липня того ж року, і з Хрещатика сюди проліг новий маршрут № 9.

У 1950-х сюди почали прокладати швидкісну автомагістраль, яку так і назвали – Аеровокзальною. Однак із невідомих причин роботи завершено не було.

Фото з фондів бібліотеки. Публікується вперше

Фото з фондів бібліотеки. Публікується вперше

У 1980-х з’явилися плани щодо прокладання до аеропорту лінії метрополітену: станція "Жуляни" мала стати кінцевою для Подільсько-Воскресенської лінії. Вперше її було позначено на перспективній схемі 1981 року, також вона присутня на схемах 1984 і 1985 років. Починаючи з 2005 року, станція позначається на схемах як "Аеропорт".

У 1970-1980-х, згідно з перспективними планами розвитку міста, передбачалося винести аеропорт у район м. Васильків. Такі плани озвучували й на початку 2000-х, однак ані тоді, ані в наш час ідея практичного втілення не набула.

Старий корпус аеропорту. 2008 рік. Фото Олександра Михайлика

2009 року комплекс аеропорту реконструювали, зокрема подовжили злітно-посадкову смугу з 1800 до 2310 м.

На межі 1980-1990-х на вулиці Медовій почали споруджувати новий термінал. Будівництво не було завершене, а 2010 року недобудовану споруду демонтували.

До чемпіонату Європи з футболу ЄВРО-2012 було збудовано три нових термінали й оновлено всю супутню інфраструктуру. Нові термінали знаходяться на перетині Повітрофлотського проспекту та вулиці Медової, тобто трохи ближче, ніж стара будівля аеропорту, проте далі, ніж знаходився знесений 2010 року термінал, на місці якого влаштовано стоянку. 

22 березня 2018 року Київська міська рада присвоїла міжнародному аеропорту «Київ» ім’я Ігоря Сікорського. 31 серпня 2019 року біля нього відкрито пам'ятник Ігорю Сікорському (архітектор Олег Селіванов, скульптор Володимир Журавель). Загальна висота – 7,2 м, постамент – граніт, пам'ятник – бронза.

Нові термінали аеропорту. Фото Олександра Михайлика

Літак-пам'ятник біля нових терміналів. Фото Олександра Михайлика

Сьогодні аеропорт «Київ» складається з трьох терміналів – А (міжнародний), В (бізнес-термінал) та D (внутрішні рейси). Старий термінал використовується лише як адміністративна будівля.

Фотолітопис історії бібліотеки. Народознавчо-етнографічний клуб "Народна криниця"

23 лютого 1991 року при бібліотеці урочисто відкрито клуб любителів української літератури та мистецтва "Народна криниця", який відроджував національні традиції, звичаї та обряди, висвітлював доти невідомі, замовчувані, заборонені сторінки історії України. Очолила клуб та вела усі його засідання тодішня завідувачка абонементом Світлана Гула. Засідання проходили в бібліотеці з питань мистецтв імені Миколи Бажана (проспект Валерія Лобановського, 37). 

Важливим елементом діяльності було залучення видатних митців. Скажімо, у бібліотеці в березні 1993 року виступав легендарний хор "Гомін" під керівництвом Леопольда Ященка, учасники якого (Леопольд Ященко, В. Лісовол, В. Фалєторов та майстер художньої вишивки О. Васянович) того року стали лауреатами Шевченківської премії. На засіданні клубу в квітні 1993 року приміщення бібліотеки було освячене о. Юрієм.

Реліквією бібліотеки є альбом великого формату (А3, 40х30 см), який оздобив художник Анатолій Піхота, що понад 15 років працював у бібліотеці. До альбому додано фото, де зафіксовано усі 16 засідань клубу (1991-1993 роки). Вони проходили у лютому, березні, квітні, вересні, жовтні, грудні 1991, січні, лютому, березні, квітні, вересні, жовтні, листопаді 1992, січні, березні та квітні 1993. 

У березні 2025 року ми зацифрували цей альбом. Адже це унікальна сторінка історії нашої бібліотеки. А тепер радо ділимося нею із вами.