понеділок, 29 січня 2024 р.

Вулиця Романа Ратушного






x

Із циклу "Прочитання вулиць"

Вулиця Романа Ра́тушного — вулиця в Солом'янському районі міста Києва, найменована на честь активіста, борця за збереження урочища Протасів Яр та захисника України Романа Ратушного, згідно з Рішенням Київської міської ради від 8 вересня 2022 року № 5439/5480 «Про перейменування вулиці Волгоградської в Солом'янському районі міста Києва»

Місцевість: Залізничний масив, Батиєва гора. Вулиця пролягає від вул. Докучаєвської до вул. Солом'янської. Продовженням (від початку вулиці) слугує вул. Привітна. З парної сторони вулиці розташовується Солом'янський ландшафтний парк.

Попередня назва вулиці (1964 – 2022): Вулиця Волгоградська, на честь російського міста Волгоград.

Початкові назви вулиці (поч. XX ст. – 1964): Батиєво-Олександрівська, Новолибідська + Мукомольна

Роман Ра́тушний (1997 – 2022) – український громадський діяч, журналіст, відомий боротьбою за збереження столичного урочища Протасів Яр. Учасник Євромайдану. З лютого 2022 р. – військовик-доброволець ДФТГ м. Києва «Мрія», боєць 93 ОМБр «Холодний Яр». Загинув під час виконання бойового завдання. Удостоєний ордену «За мужність» III ступеня (посмертно).

Роман Ратушний народився 5 липня 1997 року в м. Києві.
2012 року вступив до Фінансово-правового коледжу, де здобув вищу юридичну освіту.
Наприкінці 2013 року брав участь в Євромайдані, з іншими студентами постраждав від атаки «Беркуту» в ніч проти 30 листопада.
Після Євромайдану деякий час як журналіст працював над проєктом «Метро на Троєщину» про київських чиновників, писав про енергетику, про тендерні оборудки з дизельним паливом на Укрзалізниці.
У грудні 2014 року брав активну участь у протестах за кадрові зміни в МВС України та пришвидшення розслідувань злочинів, скоєних у 2013-2014 роках на Євромайдані та в Одесі.

2015 року створив карту інтернаціональних зв'язків російської та української мафій, засновану на публічних статтях, записах та посиланнях, де налічувалось близько однієї тисячі осіб, причетних до злочинної діяльності. Підтримував розслідування злочинної діяльності та злочинів, скоєних російською мафією. Він — один із тих, хто повпливав на заснування Державного бюро розслідувань.

У 2018 році Роман Ратушний очолив ініціативу «Захистимо Протасів Яр», а у 2019 році — однойменну громадську організацію. Ініціативу було націлено на збереження зеленої зони у Протасовому Яру та недопущення забудови, яку мало намір здійснити ТОВ «Дайтона Груп». Конфлікт між місцевими мешканцями та забудовником загострився на початку травня 2019 року, коли забудовник звів паркан і оголосив місцевій громаді про плани будувати на схилі три 40-поверхівки. У жовтні 2019 року Роман Ратушний заявив про погрози йому фізичною розправою і опублікував записи відповідних діалогів.
Згодом Державна архітектурно-будівельна інспекція видала припис, що заборонив підприємству продовжувати будівництво в зеленій зоні, а 27 червня 2020 року Київська міська рада повернула земельній ділянці площею 3,15 га у Протасовому Яру статус зелених насаджень.
25 вересня 2020 року Окружний адміністративний суд визнав протиправним та скасував дозвіл на будівництво у Протасовому яру житлово-офісно-торговельного комплексу з готелем та паркінгом, що видали компаніям "Дайтона груп" та "Індбуд".
Забудовники оскаржували це рішення в судовому поряку, але 4 січня 2022 року Касаційний адміністративний суд визнав законним рішення Київської міської ради про заборону будівництва в парку "Протасів Яр", поставивши крапку у цій справі.
Адвокати громадської ініціативи «Захистимо Протасів Яр» обстоюють справу Романа Ратушного й після його загибелі. Замість активіста в справу вступили його батьки Тарас Ратушний, активіст руху «Збережи старий Київ» і мати, письменниця Світлана Поваляєва.

Провадив активну громадську діяльність в інших сферах життя столиці. Під час місцевих виборів 2020 року балотувався до Київської міської ради IX скликання від партії «УДАР Віталія Кличка», при цьому не бувши членом партії. Був учасником акцій на підтримку ув'язненого одеського активіста Сергія Стерненка.

Після початку вторгнення РФ в Україну Ратушний під позивним «Сенека» став добровольцем до лав Сил оборони України, створив підрозділ «Протасового Яру». Захищав Київ як командир групи швидкого реагування ДФТГ спільно з підрозділами ГУР та СБУ, згодом діяв на Сумщині у складі 93 ОМБр «Холодний Яр» глибоко на окупованих територіях. Брав участь у засідках на колони окупаційних військ, зборі оперативної інформації та деокупації населених пунктів області. Із початку квітня воював у Харківській області,зокрема в Ізюмському районі, у розвідувальному взводі 2-го мотопіхотного батальйону 93-ї окремої механізованої бригади ЗСУ «Холодний Яр».

Загинув у бою під Ізюмом 9 червня 2022 року, потрапивши у ворожу засідку біля села Сулигівка.
Удостоєний ордену «За мужність» III ступеня (посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Вшанування пам'яті
Звістка про загибель Романа Ратушного сколихнула українське суспільство, адже хлопцеві було лише 24 роки. Її широко було висвітлено відомими світовими друкованими медіа.
Видання «Новинарня» оголосило про створення «преміального фонду імені Романа Ратушного» для підвищених гонорарів за репортажі про тих, хто бере участь у російсько-українській війні на боці України. Фонд створено з коштів, переказаних матір'ю Романа Світланою Поваляєвою, що надійшли до неї від благодійників як реакція на його загибель.

На честь Ратушного в Інституті права КНУ ім. Шевченка заснували стипендіальну програму для громадських активістів, які здобувають юридичну освіту. Стипендія фінансується коштом міжнародних та українських правничих фірм.
14 липня 2022 року Київрада схвалила рішення про створення ландшафтного парка "Протасів Яр" у пам'ять про Романа Ратушного. 23 листопада 2023 року, рішенням Київської міської ради, ландшафтному заказнику місцевого значення «Протасів Яр» присвоєно його ім`я.
У мм. Києві та Мені, що на Чернігівщині, на честь Романа Ратушного перейменовано вулиці.

На початку вересня 2022 року сформовано інноваційний розвідувальний взвод спеціального призначення «Сенека», названий на честь позивного Романа, і основою якого стала частина бійців неформального підрозділу «Протасів Яр», які воювали під командуванням Романа на Київщині й увійшли разом із ним до складу 2 МПБ 93 ОМБр, а також мобілізовані громадські активісти та активна молодь.

27 травня 2023 року у Києві розпочався фестиваль «Протасів Яр» пам'яті Романа Ратушного. Що дві суботи до вересня тут відбуватимуться лекції, гутірки, заходи, які популяризуватимуть правозахисні ініціативи, українську історію, сучасне і традиційне мистецтво та берегтимуть пам'ять про Романа Ратушного.

Джерело: Вікіпедія

четвер, 25 січня 2024 р.

Безоплатні екскурсії містом


Друзі, не втрачайте можливості провести дозвілля з користю, реєструйтеся на безоплатні екскурсії містом!

Управління туризму та промоцій Київської міської державної адміністрації та Київський центр розвитку туризму підготували для вас 5 екскурсій і цікавий квест. Тож ознайомтеся нижче з їхніми маршрутами та розкладом.
Зважаючи на дуже великий попит та обмежену кількість місць під час воєнного стану, реєстрація є обов'язковою!
Місця зустрічей вказані в анкетах.

Квест-екскурсія «Ключ до милосердя»
Ви будете залучені до активної інтелектуальної гри, під час якої дізнаєтеся не лише про таємниці та цікавинки одного з наймальовничіших історичних куточків столиці, але й наблизитеся до джерела милосердя, яке є таким необхідним у період складного воєнного сьогодення.
Маршрут: Детальні подробиці з’ясовуються під час гри.
Місце зустрічі вказано в анкеті.
25 січня, четвер, 15:00
Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/jJ4r2PcNZBNqBfJE7

Екскурсія «Прогулянка старим Києвом»
Прогулюючись містом, ви дізнаєтеся про будівництво Володимирського та Софійського соборів, познайомитеся з історією функціонування та реконструкції Золотих воріт, побачите старі й нові об’єкти історії нашого міста й держави загалом.
Маршрут: Володимирський собор → Будинок Гольденберга → Золоті ворота → Пам'ятник захисникам кордонів вітчизни усіх поколінь → Софійська площа.
Місце зустрічі вказано в анкеті.
26 січня, п’ятниця, 12:00
Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/LUMWZJZp2378UKgx9

Екскурсія «Провулками київського Кудрявця»
Познайомтеся з літописними місцями Києва та творіннями багатьох видатних киян – архітекторів, художників, письменників та акторів, що мешкали в цій місцевості у різні часи.
Маршрут: Львівська площа → Вознесенський узвіз → Кудрявська площа → вул. Січових Стрільців.
Місце зустрічі вказано в анкеті.
26 січня, п’ятниця, 15:00
Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/PAZE8Ed5wUGBwaC88

Екскурсія «Київ: стежиною воєнної історії»
Під час прогулянки затишними вулицями стародавнього Печерська ви познайомитеся з рядом об’єктів мілітарної історії Києва, а також почуєте про події багатолітньої боротьби за незалежність України, що триває й донині.
Маршрут: Центральний будинок офіцерів Збройних Сил України → Маріїнський парк → Будинок командувача військ Київського військового округу → Арсенальна площа.
Місце зустрічі вказано в анкеті.
26 січня, п’ятниця, 15:00
Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/nBiCXQ8K8K1GqQbMA

Екскурсія «Київ незламний»
Під час екскурсії вас ознайомлять з історією Києва – з часів Другої світової війни і до сьогодні. Крім того, ви почуєте про людей, які відігравали роль у його незламності та перемозі.
Маршрут: Бабин Яр → Дзеркальне поле → Менора → вул. Юрія Іллєнка → Лук'янівська площа.
Місце зустрічі вказано в анкеті.
27 січня, субота, 12:00
Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/ZHe1j2ALr5vpwiNQ6

Екскурсія «Київ історичний»
Цей екскурсійний маршрут присвячений історії стародавнього Києва, його пам’яткам, архітектурі та Подолу.
Маршрут: Софійська площа → Михайлівська площа → Старокиївська гора → Андріївська церква.
Місце зустрічі вказано в анкеті.
28 січня, неділя, 12:00.
Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/eCmiSqR8w2m9wnVq8

Крім того, можна придбати індивідуальні та корпоративні екскурсії улюбленим містом для вас, вашої родини або колег. Щоб отримати більш детальну інформацію, заповніть форму за посиланням https://kyivcitytravel.com.ua/ordering-excursions/ для подальшої комунікації із спеціалістами.
Ознайомтеся, будь ласка, з правилами безпеки під час воєнного стану:
  • у разі повітряної тривоги за маршрутом передбачені діючі укриття, кожен учасник прогулянки заради своєї безпеки повинен слухати вказівки гіда;
  • у разі ворожих обстрілів заради безпеки екскурсантів та гіда, Управління та Київський центр розвитку туризму залишають за собою право скасувати прогулянку.

понеділок, 22 січня 2024 р.

Вулиця Олекси Гірника

 Із циклу "Прочитання вулиць"

Вулиця Олекси Гірника — вулиця в Солом’янському районі м. Києва, найменована на честь українського дисидента, політв’язня, Героя України Олекси Гірника. Набула назви внаслідок перейменування, згідно з Рішенням Київської міської ради від 23 березня 2023 року № 6282/6323 «Про перейменування вулиці Суздальської в Солом'янському районі міста Києва»

Місцевість: Новокараваєві дачі. Пролягає від Відрадного проспекту до Новопольової вулиці.

Попередня назва: вулиця Суздальська, на честь російського міста Суздаль (1953 - 2023)

Початкова назва: 143-тя Нова (середина ХХ ст. – 1953)

Олекса Гі́рник
— український дисидент, політв'язень, Герой України. 21 січня 1978 р., у переддень 60-ї річниці проголошення самостійності України Центральною Радою вчинив акт самоспалення біля могили Шевченка на знак протесту проти русифікації України. Інформація про цей вчинок замовчувалася за роки радянської влади.

Олекса Гірник народився 28 березня 1912 року в родині бойків-верховинців в с. Богородчани Івано-Франківської області, його батько і дід були відомі завдяки просвітницькій роботі в регіоні. Спочатку вчився в польській школі, а пізніше в українській гімназії у Станіславові, яку закінчив 1933 р. Отримавши освіту, не міг улаштуватися на роботу, оскільки польська влада вимагала златинщення.
Вирізнявся активним, сміливим характером. Належав до «Пласту», «Просвіти», молодої організації ОУН, працював у «Соколі», де очолював загін пластунів.
Пізніше хотів піти на навчання до Львівського університету на філософський факультет, але був призваний до польської армії, служив у артилерії.
За висловлювання проти польської влади і заклики до незалежності України 25 березня 1937 р. був засуджений за звинуваченням у державній зраді до п'яти років і трьох місяців в'язниці.
Покарання відбував у концтаборі в Березі Картузькій, у львівській тюрмі «Бригідки», в острогах Кракова і Тарнова. У 1939 р. під час німецького вторгнення до Польщі втік із в'язниці.

1 листопада 1939 р. у Стрию на вокзалі Олекса побачив, як енкаведисти з собаками заганяють поляків до товарних вагонів на висилку до Сибіру. Плач жінок, крик дітей… Кинувся на їхній захист, його побили та запхали у вагон.
Гірник втік, але його догнали кілька енкаведистів та затримали попри його намагання відбитися. Відмовився давати покази, його побили, добу потому був непритомним. Через переповненість тюрем Галичини його перевели в слідчу частину управління НКВД Житомирської області. Гірник не виказав нікого з підпілля.
Слідчі НКВД намагалися звинуватити його у «зв'язках із закордоном», користуючись матеріалами польських спецслужб. 17 грудня 1940 р. був засуджений за ст. 54-10 ч.1 Кримінального кодексу УРСР (зрада Батьківщині) на вісім років концтаборів і п'ять років позбавлення прав.
Покарання відбував на Уралі. Працював на лісозаготівлі в тайзі, бив камінь у кар'єрах, працював на підземному заводі, неодноразово карався у карцерах.
Восени 1948 р. повернувся до України. Працював копачем на цегельні у Станіславі.

У 1949 р. одружився з Кароліною Петраш, яка відбула заслання аж за Іркутськом.
1953 р. подружжя перебралося в м. Калуш, до брата Кароліни, греко-католицького священика Михайла Петраша, який також повернувся із заслання.
У 1950 р. народився син Маркіян, а в 1954 р. — Євген. Гірник працював на цегельному заводі обліковцем, а пізніше інженером.
Усі роки дуже переймався долею України, її культури й мови. Був знаним у місті шахістом, голубівником і пасічником.
1976 р. збудував на своїй садибі кухню з кімнатою на другому поверсі, де облаштував тайник. Таємно від усіх упродовж чотирьох років писав від руки листівки проти русифікації, які супроводжував цитатами з Шевченка. Написав близько 1 тисячі листівок (відомо вісім варіантів їх текстів).

У січні 1978 р. вирішив вчинити акт самоспалення. У прощальному листі до дружини він писав:

«Я ішов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест – то пережиття, тортури української нації. Мій протест – то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест – то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець»

20 січня 1978 р. поїхав до Києва, відвідав Софійський собор та Києво-Печерську лавру. Увечері приїхав останнім автобусом до Канева. З собою мав підготовлену сумку з двома каністрами бензину — загалом 3,5 літрів. Пройшовши пішки понад 3 км проти сильного морозного вітру, дістався на Чернечу Гору. Тричі обійшов пам'ятник Тарасові Шевченку. Місце вибрав на північному схилі Чернечої Гори, за 10-12 метрів ліворуч від оглядового майданчика. Дістав принесені із собою листівки і пустив на вітер, який порозносив їх. На гранітну брилу поклав прощальну духівницю (заповіт) — заклик до незалежності України та проти русифікації.

«Протест проти російської окупації на Україні!
Протест проти русифікації українського народу! Хай живе Самостійна Соборна Українська держава! (Радянська, та не російська). Україна для українців! З приводу 60-річчя проголошення самостійної України Центральною Радою 22 січня 1918р. - 22 січня 1978р. на знак протесту спалився Гірник Олекса з Калуша. Тільки в цей спосіб можна протестувати в Радянському Союзі?!»

Близько 3-ї години ночі 21 січня 1978 р. облився бензином та підпалив себе. Його мертве обгоріле тіло знайшов вранці постовий міліціонер.
Заступник начальника райвідділу міліції Олександр Гнучий наказав капітану міліції Івану Терещенку та сержанту охорони Музею Роману Крамаренку зібрати листівки. Вони зібрали близько 970 листівок, заховавши кілька з них. Зібрані листівки забрали працівники облуправління КДБ, подальша їхня доля невідома.
Дружині Олекси сказали, що чоловік згорів в автокатастрофі. Проте в них вдома був проведений обшук, були допитані родичі.

Спочатку родині не хотіли віддавати тіло Олекси, але пізніше дозволили поховати на батьківщині, заборонивши відкривати труну. Тіло оглядав і поклав у домовину, яку привезла в Канів удова, лікар-анатомопатолог Михайло Іщенко (згодом він опублікував низку статей і книжку про Гірника). Тим часом аґентура поширювала неправдиві чутки, що згорів п'яниця чи то релігійний фанат. Про справжні обставини смерті Олекси повідомив його дружині лікар з Канева Михайло Іщенко.
Попри заборону з боку КДБ розповідати про подію, саме від цих працівників міліції про вчинок Гірника дізналися спочатку в Каневі, а потім і в інших містах України. Дружина О. Гнучого Віра зачитувала чотири листівки людям у Каневі, Львові, Дрогобичі, Трускавці.

Через декілька років, через рідних у Польщі і через зв'язки з рухом «Солідарність» звістки про вчинок Гірника передали на Захід. Відомості про Гірника спочатку поширювалися хвилями радіо «Свобода» — тільки після здобуття незалежності Україною, правда про вчинок Гірника була вперше оприлюднена в газеті «Літературна Україна».

У 1999 р. створено Київський благодійний фонд ім. О. Гірника «Українським дітям — українське слово», товариство «Просвіта» проголосило 2003 р.— роком Олекси Гірника. На місці смерті Гірника посадили кущ калини, а пізніше була додана й меморіальна таблиця. У музеї збереглася копія листівки.
Син Євген Гірник створив і очолив фундацію імені Олекси Гірника. Премією Олекси Гірника нагороджуються ті, хто розвиває українську державність, робить конкретні справи у цій царині.
Відзнаку одержували, наприклад, студент із Луганщини Сергій Мельничук, який у суді боронив своє право навчатися українською мовою, Олександр Гнучий, колишній міліціонер із Канева, який зберіг листівки, що їх Олекса Гірник перед загибеллю розкидав на Чернечій горі, автор першої книжки про батька «Спалився за Україну» Михайло Іщенко.

Указом Президента України Віктора Ющенка № 28/2007 від 18 січня 2007 р. за проявлені громадянську мужність і самопожертву в ім'я незалежної України Гірнику Олексі Миколайовичу посмертно присвоєно звання Герой України з нагородженням орденом Держави. Нагороду отримали сини Олекси: Маркіян і Євген Гірники.
21 січня 2009 р. на Чернечій горі у Каневі відбулося урочисте відкриття пам'ятного знаку Героєві України Олексі Гірнику. Автором пам'ятного знаку виступив скульптор Адріан Балог. Проєкт здійснено на кошти гранту Президента України Віктора Ющенка.

Джерело: Вікіпедія, книжковий фонд Центральної районної бібліотеки імені Григорія Сковороди

пʼятницю, 19 січня 2024 р.

Совки

Із циклу публікацій "Історія твого району"

Найстарішою місцевістю на теренах сучасного Солом’янського району є Совки.
Достеменно невідомо, звідки походить назва поселення. Втім, як і годиться, існують версії щодо цього. Назвати варто найпоширенішу.

Дослідники припускають, що назва могла походити від назви хижого птаха – совки, що живиться шкідливою комахою, яка має назву... також совка. Що ж, можливо велика кількість птаства та шкідників у далекому минулому справді сприяли появі цього топоніму.
За даними Лаврентія Похилевича, у другій половині XIV ст. тут був заміський двір князя Володимира Ольгердовича. У середині XV ст., за князювання Олелька Володимировича, тут було засновано його двір — Володимерку. Згодом князів син пожалував цей двір шляхтичеві Михайлу Юрійовичу.

Поселення Совки (у той час — Сувки) вперше згадується 1612 року як володіння домініканського монастиря, продане шляхтичеві Ярошу Покаловичу. 1618 року поселення було придбане у вищезгаданого шляхтича Києво-Печерською Лаврою, а 1656 року – перейшло до Софійського монастиря. Відтоді впродовж понад двох століть ці землі належатимуть до монастирських володінь.
Це було невелике поселення на Київщині, що розташовувалося на пагорбах над долиною невеликої річки Совка. Як і традиційно було в ті часи, річка була загачена, існував ставок із водяним млином. В документах 1686 року згадуються 4 водяних млини – чимало, як для невеличкої річки, довжина якої не перевищує 5 кілометрів. Один водяний млин існував у Совках ще на початку XX ст.

З кінця XVIII століття, після скасування традиційного полково-сотенного поділу України, Совки належали до Білогородської волості Київського повіту Київської губернії. Незважаючи на давню історію, це було зовсім маленьке, незначне поселення, населення якого згідно Книгою Київського намісництва 1787 року складало лише 93 особи державних селян, що мешкали у 24 хатах. В давнину поблизу Совок існував завод, що відливав дзвони, а 1837 року біля села було засновано свічний завод.

Про Совки середини ХІХ століття залишили унікальні згадки два дослідники – перший, де ля Фліз, у виданому 1854 року «Медико-топографічному описі Київського округу» подає такі цікаві відомості про село. Отже, населення Совок складало 194 особи – 89 чоловіків, зокрема 3 відставних солдат та 105 жінок. У селі було 20 хат, з них 10 були «старі дуже, але чисті та охайні». Навколо села 4 значних гори: Маричинка, Курган, Лішкова та Вотхий Ліс. На річці Солоний Ставок (нині один з витоків Совкки - прим. авт.) – гребля та млин. Землі глинисті, часом піщані. Селяни вирощували жито, гречку, овес, ячмінь. На городах сіяли картоплю, капусту, буряки, квасолю, цибулю, коноплі, мак, частково кукурудзу та гарбузи. Селяни тримали 40 волів, 10 корів, 6 коней, 20 овець, 30 свиней. З птиці розводили багато курей та трохи гусей і качок. У лісах навколо траплялися вовки і трохи зайців.
Цікавим виглядає зауваження автора про те, що селяни добре харчувалися, гарно вдягалися, горілки споживали помірно, а п’яниць було мало!

Не менш цікава праця «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» другого дослідника - краєзнавця Л.Похилевича:
«Совки - село поблизу Києво-Либідського кладовища. Мешканців обох статей 161. Розкидані мальовничими балками, порослими густим чагарником. Ставок у селі, при ньому млин, що належить з 1850 р. митрополичому дому замість ставка, відданого Кадетському корпусу. Совки належали до 1787 р. Києво-Печерській Лаврі, якій і донині поблизу села належить добра пасіка». Дещо доповнюють ці відомості уривок зі ще однієї фундаментальної праці - «Летопись и описание Киева» М.Закревського: «...у 1848 році відведене митрополиту (інше) місце, поблизу поселення Совки... Ставок і млин належать тепер (1864 рік) до Софійської дачі...».

Здавна заміський дім митрополитів розташовувався там, де нині знаходиться споруда Міністрства оборони України, а в минулому - Кадетського корпусу. 1847 року ці землі було передано військовому відомству, натомість митрополичий дім отримав землі навколо села Совки.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття Совки – невелике село Білогородської волості Київського повіту. Більш докладну інформацію знаходимо у «Списке населенных мест Киевской губернии» 1900 року. Тоді у 132 дворах мешкало 883 особи, що займалися здебільшого хліборобством. У селі діяла школа грамотності. Промисловість була представлена трьома невеликими цегельнями, що належали Харитону Чиркову, Федору Скворцову та Дмитру Сингаївському, на кожній цегельні працювало по 16 робітників. Діяв також шкіряний завод, на якому працювало 35 осіб.
Село, як і до того, займало невеличку територію – забудовані були лише початкові частини сучасних вулиць Крутогірної та Каменярів, що зісно ж, не мали назви – адже в селах віддавна вживалися народні назви, тому численні «кутки» відображали особливості населених пунктів, його рельєф, а нерідко – і прізвища поселенців!

Від початку 1910-х (перша згадка — 1912 рік) у селі існувала каплиця, приписана до церкви в Жулянах. У 1920-х каплицю перебудували у Покровську церкву. Цей храм згадано як діючий у документі «Перелік всіх функціонуючих молитовень православного релігійного культу по місту Києву станом на 26 березня 1936 р.». Зруйнували храм у 1960-х роках. Приблизно на її місці, на перетині вулиць Каменярів і Круглої, вже в наш час звели церкву Різдва Пресвятої Богородиці.
12 жовтня 1923 року, згідно з рішенням Раднаркому УСРР, Совки увійшли до меж Києва як село у складі Київської міської ради з власною сільською радою, якій підпорядковувалися село Совки та Совська лісова дача (Пронівщина). 1924 року у селі налічувалося 182 садиби, мешкало 1009 осіб. 1932 року — 292 садиби, 1307 осіб. Хоча Совки на 90 % були робітничим селом, Голодомор 1932–1933 років забрав життя 420 мешканців — майже третину місцевого населення. 1933 року сільську раду було ліквідовано. Совки стали селищем у межах міста, а 1938 року воно увійшло до новоутвореного Залізничного району. 1938 року тут звели триповерхову будівлю середньої школи № 121.
У 1940–1950-х Совки набули сучасного вигляду. Було остаточно розплановано та забудовано північну й південно-західну частини селища. Більшість вулиць найменували або перейменували 1944, 1953 та 1955 року. Загалом тут налічувалося 23 вулиці та 11 провулків. Забудова та планування Совок досьогодні не змінилися. Лише у 1980-х знесли малоповерхову забудову вздовж парного боку вулиці Крутогірної.

Автор: Олександр Михайлик, краєзнавець, дослідник, один із авторів книжкової серії "Невідомі периферії Києва"

Перейменування вулиць в Солом'янському районі

У процесі дерусифікації та з метою увіковічення українських Героїв у Солом'янському районі перейменували та найменували ще 5 об’єктів.
Заступник міського голови – секретар Київської міської ради Володимир Бондаренко: «Мешканці зробили свій вибір, і на основі цих результатів депутатський корпус Київської міської ради приймає рішення. Ми виходимо на фінішну пряму і невдовзі буде остаточно завершено процес дерусифікації міських об'єктів. Більше місця російським наративам на карті столиці ніколи не буде. Агресор, який вбиває наших людей не має жодного права на возвеличення у вільній Україні. Київ не є частиною так званого великого срср. У місті-герої Києві не має бути топонімів, які возвеличують російську імперію та російський імперіалізм.
Солом’янський район:
  • вулиця Бакуніна на вулиця Олега Афанаса
  • провулок Металістів на Оксани Вороніної
  • вулиця Академіка Карпінського на вулиця Академіка Возіанова
  • провулок Федосєєва на провулок Мар’яна Гаденка
  • вулиця Сурикова на вулиця Дениса Монастирського

Звикаємо до нових назв. Солом'янський район

Від 2022 року змінилися не тільки ми самі, змінилося наше Місто, яке почало повертати собі історичні назви та називати свої вулиці іменами гідних синів і дочок України.

Якщо поглянути на це з точки зору історії, - це виправдані, логічні засадничі зміни, які мали б трапитися з нами ще на світанку Незалежности. Проте інерція досвіду - річ вперта, і спливло дуже багато часу, перш ніж Київ став повертати собі українську фундаментальність, якої його було брутально позбавлено за радянських часів.

Війна пробудила в нас жагу до змін. Протягом останніх років багато столичних топонімів позбулися відбитку колоніального минулого, а прізвища віджилих комуністичних та російських діячів змінилися іменами новітніх Українських Героїв.

Зараз Київ не впізнати. Проходячи випробування війною, він оновлюється та твердо стоїть на шляху самоідентифікації. Суспільство вже доросло до розуміння, чому це конче необхідно й активно включається у процес дерусифікації.
Разом з тим, це створює для його мешканців певні труднощі/прикрощі практичного характеру, як то запам’ятовування назв і орієнтація в просторі. Приміром, вам треба кудись проїхати, а гугл-мапи видають нові імена, - і ви витрачаєте час на розвідку та співставлення “було/стало”, аби переконатися, що це саме та вулиця/площа/станція метро, яка вам потрібна. Але вони, ці труднощі, тимчасові. Наша суспільна пам’ять потребує переформатування, і крапка. А кияни підлаштуються, бо це не найважче випробування, що випадали на їхню долю.

Саме тому ми запланували низку публікацій, які допоможуть вам привчити себе до нового Міста. Наші шанувальники, мабуть, пам’ятають соціальні інформування #Прочитання_вулиць та #Імена_з_якими_ми_живемо на сторінці Публічні бібліотеки Солом'янки під час пандемії.
До широкомасштабного вторгнення нами було зроблено близько 20 публікацій щодо перейменованих від 2015 р. вулиць Солом’янського району.

Знаємо, зміни - це непросто. Тож ми продовжуємо. І, звісно, почнемо з Солом’янки та найсвіжіших перейменувань 2022-2023 рр.

четвер, 18 січня 2024 р.

Пронівщина

Із циклу публікацій "Історія твого району"

За однією із версій, назва походить від прізвища князя Семена Пронського, якому у середині XVI ст. київський воєвода подарував землі в долині річки Совки за заслуги у війні з Кримським ханством. Втім, назва виникає значно пізніше, тож версія є дискусійною.

Верхів’я річки Совки, а точніше, два її витоки позначено на мапі міста 1753 року як Сичівку та «річку в Кухмістрівщині» (основний виток, що починається біля сучасної Севастопольської площі). Тобто, план 1753 року фіксує місцину Кухмістрівщина, але не Пронівщина. У верхів’ях останньої було урочище Липовий кущ. І лише на мапі 1842 року річку Совку підписано як Пронівщину (причому її нижню частину). І це чи не перша фіксація назви. Лаврентій Похилевич писав, що 1799 року тут випадково знайшли 32 уламки міді — і це ніби свідчило про існування тут у давнину заводу з відливу дзвонів. Але називає місцевість, де було виявлено цю знахідку, «Троянівщиною». Кухмістрівщина, потім Троянівщина. Тобто урочище мало давніше саме такі назви. Пронівщина ж із 1848 року належала Києво-Софійському митрополичому дому. На плані Совської дачі, яку передбачалося для надання митрополичому дому замість Шулявського гаю (1848). Площа становила 289 десятин. Згідно цього плану, як Пронівщина (це чи не перша карта, де так підписано верхню течію річки Совка, точніше, довколишню місцину) була підписана місцина в районі нинішнього верхнього ставка. На карті також позначено такі урочища: Острів, Пужня, Могили, Яри та Тісні Вулиці. Останнє відоме ще з документів XVI-XVIII ст. Плани володінь Києво-Софійського митрополичого дому, виконані у 1903 та 1909, фіксують назву «хутір Совки, Пронівщина».

Він виник 1879 року. Хутір складався з одного двору, де мешкало три особи. Вперше його було позначено на мапі 1886 року як «корчми Пронівщини». 1896 року тут було сім жителів. 1900 року на хуторі Пронівщина був один двір і 10 жителів, які займалися здебільшого хліборобством. Хутір належав до Білогородської, а з 1908 року — до Микільсько-Борщагівської волості Київського повіту. Де був цей хутір? На місці сучасного пологового будинку на Севастопольській площі. Згідно плану 1909 року, під садибою було 2000 саженів. План фіксує групу житлових і господарських споруд, сад площею 3 дес. 100 кв. саж., поряд (на місці амбулаторії і Новуса та ліцею №144) оранки площею 11 дес. 972 саж. Сади на місці сучасної районної адміністрації площею 4 дес. 1200 саж. орендував садівник Крюгер.

Сусідом Пронівщини був Лаврський хутір, уперше позначений на мапі 1897 року. Він складався з двох дворів, розташовувався південніше Севастопольської площі. Це була чернеча пустинь, яку також називали Садом Козакевича. Декілька будівель стояли над шляхом Київ — Жиляни на краю великого саду. Два окремих двори позначено на мапі 1932 року. Видно їх і на аерофотозйомці 1943 року. Забудова остаточно зникла у 1950-х, коли прокладали вулицю Народного Ополчення та розплановували парк між зазначеною вулицею та Повітрофлотським проспектом. Нині на цьому місці — районна адміністрація та сквер перед нею.

Напередодні Першої світової війни на схилах балки Пронівщина було заплановано будівництво дачного селища. 1912 року землі розпаювали на 400 ділянок під забудову. Через початок війни проект не було здійснено. На згадку про Києво-Софійський митрополичий дім у 1940-х тут проклали вулиці Софіївську Першу (нині — частина проспекту Лобановського) та Софіївську Другу (нині — вулиця Донська). Як Совська лісова дача поселення востаннє згадано в довідниках 1924 та 1926 років.

У першій половині 1950-х було забудовано парний бік Червонозоряного проспекту від школи № 144 до вулиці Народної. Тут проклали вісім нових вулиць, назви яким надано здебільшого 1953 року і забудували здебільшого одноповерховими приватними будинками. Частину малоповерхової забудови, між школою № 144 та вулицею Корсунь-Шевченківською, знесли у 1980-х (зникла вулиця Бородіна). У кінці вулиць Петра Радченка та Дачної у 1950-х звели житлові будинки для працівників радгоспу «Совки», здебільшого за проектом 1-281, який розробив інститут «Діпромісто» (архітектор — Г. Копоровський): Гаріна, 62 (1952), 64 (1952), 66 (1954), 68 (1951), 68-А (1951), Радченка, 23 (1950-ті), 25 (триповерховий гуртожиток, 1950-ті). На вулиці Радченка, 21 звели двоповерхівку проекту ММ-8-50 (Головне управління стандартного домобудування, архітектори І. Шипман, С. Хрустов). Тепер житлові будинки належать до агрокомбінату «Пуща-Водиця». У 1956 році споруджено 3-поверхову школу №144 (архіттектор Борис Ведерніков).

Висотне будівництво розпочалося у 1980-х. На вулиці Радченка, 14 (1983) і 12 (1985) звели дві 14-поверхівки за індивідуальним проектом. Будівництво 14-поверхівок тривало й у 1990-х: Радченка, 4 (1992) та 6 (1993). Останньою за часом висотною будівлею є 14-поверхівка на Радченка, 8, споруджена 1995 року. Також у 1992–1993 роках за проектом 16-поверхового 96-квартирного будинку, розробленого 1988 року колективом архітекторів у складі В. Кололя, А. Овчарука, С. Данилюка та інженера В. Микитюка під керівництвом Ш. Георгадзе, було споруджено будинки на Лобановського, 12 і 18.

Автор: Олександр Михайлик, краєзнавець, дослідник, один із авторів книжкової серії "Невідомі периферії Києва"

Екскурсії містом та лекторії

Друзі, Управління туризму та промоцій Київської міської державної адміністрації та Київський центр розвитку туризму підготували для вас 2 лекторії та 6 екскурсій, тож встигніть зареєструватися.
Зважаючи на дуже великий попит та обмежену кількість місць під час воєнного стану, реєстрація є обов'язковою!
Місця зустрічей вказані в анкетах.

Лекторій «Київські адреси родини Кричевських»
Під час зустрічі ви почуєте про життєві історії членів родини українських художників Кричевських, ознайомитеся з їхнім живописом, а також довідаєтеся про повернення в Україну їхнього мистецького спадку.
Місце зустрічі вказано в анкеті.
18 січня, четвер, 14:00.
Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/A8FChqvK1cCx6iye9

Лекторій «Київ під ворожим вогнем»
Тут ви дізнаєтеся про перші ракетні удари по столиці, коли дуже сильно постраждали житлові масиви Куренівка та Виноградар, зокрема ТРЦ Retroville, почуєте історії людей, які пережили ці обстріли і їхню реакцію на них.
Місце зустрічі вказано в анкеті.
19 січня, п’ятниця, 14:00
Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/ei3wPJCbEqBniT3i6

Екскурсія «Таємниці града Ярослава»
Під час екскурсії ви розкриєте таємниці давнього Києва, Софійського та Михайлівського соборів.
Маршрут: Золоті Ворота → вул. Ярославів Вал → Софійська площа → Михайлівська площа.
Місце зустрічі вказано в анкеті.
18 січня, четвер, 14:00
Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/1UhPedPj8gwmGRgw6

Екскурсія «Прогулянка старим Києвом»
Прогулюючись містом, ви дізнаєтеся про будівництво Володимирського собору, познайомитеся з історіями Золотих воріт, собору святої Софії й не тільки.
Маршрут: Володимирський собор → Будинок Гольденберга → Золоті ворота → Пам'ятник захисникам кордонів вітчизни усіх поколінь → Софійська площа.
Місце зустрічі вказано в анкеті.
19 січня, п’ятниця, 12:00
Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/JQwoap1pUsbC2U5K9

Екскурсія «Київ: у вирі романтики»
Під час екскурсії ви відкриєте для себе культові романтичні обʼєкти міста, а також дізнаєтеся про любовні історії його відомих мешканців.
Парк імені Тараса Шевченка → вул. Євгена Чикаленка → вул. Богдана Хмельницького → вул. Хрещатик.
Місце зустрічі вказано в анкеті.
19 січня, п’ятниця, 13:00
Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/1jAhefc6jCcY6yfR7

Екскурсія «Київ історичний»
Цей екскурсійний маршрут познайомить вас з історією стародавнього Києва, його пам’ятками, архітектурою та Подолом.
Маршрут: Софійська площа → Михайлівська площа → Старокиївський гора → Андріївський узвіз → Церква Успіння Пресвятої Богородиці Пирогощої
Місце зустрічі вказано в анкеті.
20 січня, субота, 12:00
Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/YKS2Pt4Rf4BEPCK3A

Екскурсія «Київ: стежиною воєнної історії»
Під час прогулянки затишними вулицями стародавнього Печерська ви познайомитеся з рядом об’єктів мілітарної історії Києва, а також почуєте про події багатолітньої боротьби за незалежність України, що триває й донині.
Маршрут: Центральний будинок офіцерів Збройних Сил України → Маріїнський парк → Будинок командувача військ Київського військового округу → Арсенальна площа.
Місце зустрічі вказано в анкеті.
20 січня, субота, 15:00
Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/8by5BAJLDkm34r497

Екскурсія «Київ хрещатий»
Познайомтеся з прекрасним старовинним містом, його історією та людьми, які формували, створювали і будували Київ, дізнайтеся про боротьбу українського народу за свою свободу та незалежність.
Маршрут: Бессарабська площа → вул. Хрещатик → Майдан Незалежності.
21 січня, неділя, 11:30
Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/X3E9c9VcZCEAzXXi9

Крім того можна придбати індивідуальні та корпоративні екскурсії улюбленим містом для вас, вашої родини або колег. Щоб отримати більш детальну інформацію, заповніть форму за посиланням https://kyivcitytravel.com.ua/ordering-excursions/ для подальшої комунікації із спеціалістами.
Ознайомтеся, будь ласка, з правилами безпеки під час воєнного стану:
  • у разі повітряної тривоги за маршрутом передбачені діючі укриття, кожен учасник прогулянки заради своєї безпеки повинен слухати вказівки гіда;
  • у разі ворожих обстрілів заради безпеки екскурсантів та гіда, Управління та Київський центр розвитку туризму залишають за собою право скасувати прогулянку.

середу, 17 січня 2024 р.

Від Желані до Жулян

Із циклу публікацій "Історія твого району"

Урочище та річка Желань, неодноразово згадані в літописах ХІ–ХІІ ст., були, на думку Лаврентія Похилевича, історичними попередниками села Жиляни (Жуляни): «Святополк же вийшов на [річку] Желянь, і пішли обоє одні проти одних, і зступилися, і покріпшала битва» (1093 рік); «І стали вони пустошити, од Треполя [починаючи], навколо [городів] Красна і Василева, і до Білгорода, і аж до самого Києва, і по [річці] Желяні, і до Вишгорода, і до Деревлян, і через [річку] Либідь перестрілювалися» (1136 рік); «Торки ж догнали вози їхні на [річці] Желяні, а війська їхні настигли [недалеко] од [села] Буличів і тут стали сікти їх, а інших руками хватати» (1161 рік); «Ярополк же з берендичами настигли Володимира на [річці] Желяні коло [села] Доброго Дуба, та не дали берендичі стрілятися з ними, [військами Володимира], бо берендичі хитрували» (1169 рік).

Існує багато версій походження назви місцевості та річки. За однією, тут було розташоване капище давньослов’янської богині суму Жалі (Желі). За другою — струмок, що тече у цих краях, був бажаним, «желанним» для людей. За третьою — місце було обжитим (жилим). Інші версії пов’язують назву з давньослов’янським словом «жал» (берег) або тюркським «жол йани» (край дороги).

Село ж є значно пізнішим поселенням. Вперше село під назвою Жиляни (Желяни) згадується в грамотах 1689 і 1690 років, виданих гетьманом Іваном Мазепою митрополиту Гедеону на володіння рядом поселень на Київщині.
В подальшому назву нового поселення, що виникло, за словами М.Закревського «... від переселення селян Софійського монастиря, котрому цю місцину подаровано» зустрічаємо у грамотах 1700, 1708, 1710 років. Жиляни були у власності монастиря до 1786 року, а потім унаслідок секуляризації монастирських маєтностей перейшли в казенне володіння. Село належало до Київського округу державних маєтностей, а згодом увійшло до складу Петропавлівського сільського товариства.

За Книгою Київського намісництва 1787 року, фактично тодішньому перепису населення, у Жилянах мешкало 260 осіб державних або казенних селян.
Де ля Фліз, у виданому 1854 року «Медико-топографічному описі Київського округу» подає вичерпні відомості про поселення Київщини. Міститься там і ряд надзвичайно цікавої інформації про тогочасні Жиляни.
Отже, населення складало 521 особу – 260 чоловіків та 261 жінка, зокрема «митрополичого штату» 51 чоловік та 101 жінка, 13 відставних солдат та 22 їх жінки. Мешкали вони у 58 хатах. Земля була глиниста, неродюча. Селяни сіяли озиму та яру пшеницю. На городах сіяли картоплю, капусту, огірки, мак, коноплі та частково гарбузи. Селяни тримали 206 волів, 102 корови, 20 коней, по 150 овець та свиней. У лісах навколо водилося багато вовків.
Харчувалися та одягалися селяи погано, але це не сприяло пияцтву – горілки та пива споживалося помірно, а п’яниць було мало.

Про деякі епізоди подальшої історії села писав у чудовій праці «Сказания о нгаселенных местностях Киевской губернии» Леонтій Похилевич: «Село за 3 версти від Братської Борщагівки та за 7 верст від Києва на захід. Мешканців обох статей: православних 727, євреїв 6. У давніх літописах багато разів згадується про це поселення. Так мовиться, що «в літо 1126 Олегович із Половцями перейшов Дніпро грудня 29; [...] звідти ж до Києва, і по Желань...». Від цієї віддаленої давнини у нинішніх Желянах не залишилося нічого, виключаючи декілька могил навколо нього...Навіть місця Желані деякі нові дослідники шукають в інших урочищах, ближче до міст Києва та Вишгорода. В минулому століття Желяни причислялися до монастирських володінь. Перша Желянська церква в ім’я великомученика Димитрія, була збудована 1715 р. ченцями митрополичогор дому і через старість та тісноту розібрана у 1847 р. На її місці того ж року... збудована була нова дерев’яна, що 21 червня 1859 р. о 7 годині вечора спалена блискавкою з усім майном та дзвіницею. В даний час (1864 рік - авт.) парафіяни вже збудували нову дерев’яну церкву на тому місці, де вона існувала з 1715 р».

Згадана дослідником «нова дерев’яна церква» - це церква Св.Димитрія, споруджена казенним коштом 1862 року. До цієї церкви були приписані також села Михайлівська Борщагівка та Совки і число парафіян на 1880 р. було 1802 особи. У церковно-парафіяльній школі навчалося 10 хлопчиків. До парафії належало село Совки та хутір Красний Трактир. Церкву було закрито 19356 року, а 1941 року служби у ній поновилися і вже не припинялося.
Улітку 2016 року було розпочато реконструкцію церкви. Стару будівлю разом із дзвіницею повністю розібрали. Впродовж 2016-2017 років громада збудувала на цьому місці дерев’яну церкву, що є точною копією старого храму. Реконструкцію приурочено до 155-річчя церкви.

Читач напевно звернув увагу, що якіхось 150 років тому вживалася не звична нам назва «Жуляни», а «Желяни» або «Жиляни». Як же сталося, що селище отримало спотворену назву? На жаль, приклад серед численних київських топонімів не єдиний – з різних причин, чи то від незнання історії, чи то від прикрої помилки канцеляриста «перейменовувалися» давні поселення.

З того часу, як до Києва з боку Фастова 1870 року пройшла залізниця і відбулося «перейменування» села. Вже згадуваний Л. Похилевич 1887 року писав: «Полустанок Києво-Брестської залізниці її акціонери з євреїв, ніби кепкуючи з місцевої Історії, назвали Жулянами, під такою зіпсованою назвою вони друкуються в усіх книгах, що перераховують станції та полустанки залізниць». Згодом вже в путівнику по Південно-Західній залізниці було зазначено, що «добре було б зіпсовану немилозвучну назву полустанку Жуляни змінити на Желани й таким чином не лише відновити правильне найменування, а й сприяти збереженню цим шляхом спогадів про давнє селище». На превеликий жаль, далі і село Жиляни стали Жулянами. Лише вулиця Жилянська нині воскрешає втрачене ім’я…

Того ж таки 1887 р. у селі мешкало 1332 особи. Жиляни, за даними «Списка населенных мест Киевской губернии», виданого 1900 року, було селом Білогородської волості, яке мало 265 дворів та населення у 1399 мешканців, основним заняттям яких було хліборобство. При храмі Димитрія Солунського була парафіяльна однокласна школа.

Жуляни після 1920-х р. стали центром однойменної сільради. 1926 року в Желянах (так їх названо в довіднику «Населені місця Київщини») було 480 дворів, де проживало 2312 особи. Це чи не остання згадка про історичну, не спотворену назву села. Надалі вживатиметься лише назва Жуляни.
Станом на 1933 рік, село налічувало 468 дворів, мешкало у селі 2541 особа.
На початку зловісних 1930-х років Жуляни були великим селом, тут мешкало 2529 осіб. Голодомор 1932–1933 років забрав життя 330 селян.

У липні-вересні 1941 року поблизу Жулян проходила друга лінія оборони Києва. Під час Другої світової війни загинуло 200 мешканців села.
1952 року в селі спорудили нову двоповерхову школу. 1988 року, після включення Жулян до меж Києва, навчальний заклад отримав загальноміський №279. 2007 року замість старої будівлі відкрили нове сучасне чотириповерхове приміщення школи. 2008 року школі було присвоєно ім’я Петра Григоренка, відомого дисидента та правозахисника.

У 1950–1960-х вулиці отримали назви. До присвоєння вулицям офіційних назв Жуляни історично поділялися на 12 кутків. Центральна частина села мала назву Командирівщина, північно-західна — Забара, Козлівщина, Марченків і Могилів (останній відокремлює від основної частини селища Кільцева дорога), південна — Лушпіївщина та П’ятихатки, північна (район кладовища) — Джигирівщина, східна — Білий Хутір, Хутір, Греківщина та Латунівщина. Білий Хутір виник уже в 1920-х. Частково причиною його появи було розширення аеропорту. Хати покривали білими бляшаними листами — звідси й пішла назва.
У цей період остаточно сформувалися територія села та вулична мережа. Тут налічувалося близько 30 вулиць і провулків. У 1970-х на території Жулян було близько 1700 садиб, а населення перевищувало 5 тис. осіб.

Рішенням № 6486-ХІ Верховної Ради УРСР від 26 серпня 1988 року село Жуляни Києво-Святошинського району Київської області було включено до меж Києва. Воно увійшло до складу тодішнього Залізничного району. З 2001 року селище Жуляни є частиною Солом’янського району.

Автор: Олександр Михайлик, краєзнавець, дослідник, один із авторів книжкової серії "Невідомі периферії Києва"

вівторок, 16 січня 2024 р.

Цікаві факти з історії місцин Солом'янського району


Залізнична колонія

Чи знали ви, що саме тут було вперше в місті запроваджено електричне освітлення? Керуючий залізничними майстернями Олександр Бородін 1878 року привіз із виставки у Парижі 4 дугові ліхтарі та встановив їх у одному із цехів майстерень. А перша міська електростанція була відкрита лише 1890 року.

Чи знали ви, що Залізнична колонія стала першим поселенням такого типу в Україні? Започаткувавши собою цілий ряд робітничих поселень при залізничних станціях, великих промислових підприємствах.

Чи знали ви, що церкву Св. Георгія на площі перед південним вокзалом було споруджено лише за 73 дні? Тож церква увійшла до книги Рекордів України.

Солом’янка

Чи знали ви, що з 1903 року мешканці Солом’янки та довколишніх місцин протягом наступних років намагалися створити на основі поселень місто Олександрія?

Чи знали ви, що настоятелем церкви Покрови Пресвятої Богородиці на Солом’янці протягом півтора десятиліття (1905-1919) був о. Василь Липківський, у подальшому – перший митрополит Української автокефальної православної церкви?

Чи знали ви, що школа №7 на Солом’янці невипадково носить ім’я Максима Рильського? У 1920-х роках видатний поет працював у школі вчителем української мови.

Батиєва гора

Чи знали ви, що попри популярну міську легенду, назва гори не має стосунку до хана Батия? Здавна на горі існував курганний могильник, що у другій половині 19 ст. був відомий як Батієві могили (саме через і, і могили, у множині). Походження назви невідоме. Згодом люди через співзвучність із іменем хана вигадали легенду, ніби тут стояло його шатро.

Чи знали ви, що на Батиєвій горі існує унікальна церква? Вона розміщена у одному з двох колишніх залізобетонних резервуарів, споруджених в 1911-1913 роках для водопостачання паровозного депо. Ще в 1980-х родина, яка мешкала в будинку біля резеруварів, замислила влаштувати в резервуарах храм — один із членів родини став священником. 1995 року було зареєстровано церковну громаду. 2003 року вдалося відкрити церкву в одному з двох резервуарів. Храм присвячено іконі Божої Матері Одигітрії.

Чи знали ви, що Батиєва гора є однією із найвищих точок Києва? Висота над рівнем моря становить 185,2 м (найвища точка, поблизу площі Слави на Печерську, має висоту 196 м)

Чоколовка

Чи знали ви, що місцевість – одна з небагатьох у Києві, названа на честь конкретної особи, до того ж, яка жила на початку минулого століття? Підприємець Микола Чоколов був у прямому сенсі «батьком-засновником» місцини, адже пожертвував робітникам половину суми, необхідної для викупу землі. Тож селище, що тут утворилося, якраз і назвали на честь благодійника

Чи знали ви, що трамвайний вагон біля МакДональдза на Севастопольській площі – мимовільний пам’ятник трамвайній лінії, яка колись тут проходила? З квітня 1918 приблизно по початок 1919 року приблизно тут була кінцева Кадетської (Артилерійської) трамвайної лінії, що сполучала Берестейський проспект із Чоколовкою.

Чи знали ви, що ресторан МакДональдз на Севастопольській площі – другий за часом відкриття в Україні? Його було відкрито 1997 року, невдовзі після першого на Лук’янівській площі.

Відрадний масив

Чи знали ви, що Відрадний масив є першим житловим масивом Києва?

Турецьке містечко

Чи знали ви, що мікрорайон Турецьке містечко – єдиний не лише в Києві, а й в Україні, забудований серійними житловими будинками східнонімецьких проєктів?

Чи знали ви, що попри наявність у мікрорайоні вулиці Кадетський Гай сам гай був не тут? Він існував за 1,5 км північніше, на місці Першотравневого масиву.

Автор: Олександр Михайлик, краєзнавець, дослідник, один із авторів книжкової серії "Невідомі периферії Києва"

понеділок, 15 січня 2024 р.

"Замки України - мовчазні вартові нашої історії" у Музей Становлення української нації

Музей Становлення української нації запрошує на безкоштовну тематичну екскурсію "Замки України - мовчазні вартові нашої історії".
(Сплачується тільки вартість вхідного квитка).

На вас очікує подорож у світ старовинних фортець та замків України.
Приєднавшись до екскурсії, ви порините у багату історію та культуру цих величних витворів архітектури. Розкриєте таємниці стін стародавніх замків, відчуєте дух минулих епох, які назавжди залишили свій слід на мапах України.
Разом із екскурсоводом відслідкуєте процес становлення твердинь, які допомогали нашим предкам боронити власну землю від ворогів.
Побачите макети найвідоміших фортець.
Зануритесь у найважливіші моменти історії найвідоміших памʼяток, пов’язані з історичними особистостями, які докорінно вплинули на розвиток нашої державності.

Обов'язковий попередній запис на екскурсію!
+380 (99) 015 04 52
20-21 січня, 10:00
Київ, Лаврська, 27

четвер, 11 січня 2024 р.

Анонс безоплатних лекторіїв та екскурсій, присвячених цікавим аспектам історії Києва

Управління туризму та промоцій Київської міської державної адміністрації та Київський центр розвитку туризму підготували для вас 3 лекторії та 5 екскурсій.
Зважаючи на дуже великий попит та обмежену кількість місць під час воєнного стану, реєстрація є обов'язковою!
Місця зустрічей вказані в анкетах.

Лекторій «Київ: пам’ятники доби Незалежності»
Під час зустрічі ви почуєте історію, присвячену спорудженню скульптурних груп у центральній частині Києва, де розглядаються найрізноманітніші пам’ятки монументального мистецтва, побудовані протягом усіх років Незалежності України.
Місце зустрічі вказано в анкеті.
12 січня, п’ятниця, 12:00
Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/NCga4RuA4MYkzqPK7

Лекторій «Київ у вирі загадок Другої світової війни»
Під час зустрічі ви дізнаєтеся, що відомості про Другу світову війну містять у собі чимало загадок, а також цікаві факти про події того часу.
Місце зустрічі вказано в анкеті.
12 січня, п’ятниця, 14:00
Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/NNUeCCg2pitCbDyC8

Лекторій «Невідомі кияни, яких знає весь світ»
Під час зустрічі ви почуєте історію про видатних осіб, народжених у Києві, які своєю діяльністю і досягненнями прославили місто на всесвітньому рівні.
Місце зустрічі вказано в анкеті.
14 січня, неділя, 12:00
Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/JoNFfPeRb5hgPnmE7

Екскурсія «Як козаки та магістрат на Подолі жили»
Під час екскурсії ви відкриєте таємниці середньовічного Подолу та дізнаєтеся про традиції Київського самоуправління.
Маршрут: площа → Церква Успіння Богородиці Пирогощої → Церква Миколи Притиска → Кам'яниця київського війта → Церква Святої Катерини.
Місце зустрічі вказано в анкеті.
11 січня, четвер, 12:00
Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/9WjFnWjk4RKzywJL9

Екскурсія «Київ: стежиною воєнної історії»
Під час прогулянки затишними вулицями стародавнього Печерська ви познайомитеся з рядом об’єктів мілітарної історії Києва, а також почуєте про події багатолітньої боротьби за незалежність України, що триває й донині.
Маршрут: Центральний будинок офіцерів Збройних Сил України → Маріїнський парк → Будинок командувача військ Київського військового округу → Арсенальна площа.
Місце зустрічі вказано в анкеті.
11 січня, четвер, 15:00
Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/jja6DhDFPgAvaWao9

Екскурсія «Все починається з Університету»
Під час екскурсії ви дізнаєтеся, як Університет поклав початок розбудові нового кварталу Києва, а також познайомитеся з історією створення навколо червоного корпусу чудового парку та ботанічного саду.
Маршрут: станція метро «Університет» → Ботанічний сад ім. академіка О. В. Фоміна → Червоний корпус КНУ → Бібліотека ім. В. І. Вернадського → Парк ім. Т. Г. Шевченка.
Місце зустрічі вказано в анкеті.
12 січня, п’ятниця, 14:30
Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/5mXmR9AJZLn6WKUu6

Екскурсія «Київ незламний»
Познайомтеся з історією Києва – з часів Другої світової війни і до сьогодні, а також дізнайтеся про людей, які відігравали роль у його незламності та перемозі.
Маршрут: Бабин Яр → Дзеркальне поле → Менора → вул. Юрія Іллєнка → Лук'янівська площа.
Місце зустрічі вказано в анкеті.
13 січня, субота, 12:00
Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/ZMRVSfJHayxGY4zN9

Екскурсія «Зустріч на Майдані Різдва»
Під час прогулянки Поштовою площею ви дізнаєтеся, чому вона мала назву «Майдан Різдва», відкриєте для себе особливості прилеглих вулиць, дослідите розвиток цього району, а також зможете надихнутися величними видами Дніпра, мостів та островів столиці.
Маршрут: Церква Різдва Христового → Поштовий будинок → Річковий вокзал → Пам’ятник першому трамваю → Пам’ятник «Малюки-засновники Києва».
Місце зустрічі вказано в анкеті.
13 січня, субота, 12:00
Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/sKyW8oCXMRVfgnhz9

Крім того можна придбати індивідуальні та корпоративні екскурсії улюбленим містом для вас, вашої родини або колег. Щоб отримати більш детальну інформацію, заповніть форму за посиланням https://kyivcitytravel.com.ua/ordering-excursions/ для подальшої комунікації з нашими спеціалістами.

Ознайомтеся, будь ласка, з нашими правилами безпеки під час воєнного стану:
  • у разі повітряної тривоги за маршрутом передбачені діючі укриття, кожен учасник прогулянки заради своєї безпеки повинен слухати вказівки гіда;
  • у разі ворожих обстрілів заради безпеки екскурсантів та гіда, Управління та Київський центр розвитку туризму залишають за собою право скасувати прогулянку.