Експонат краєзнавчий. Пляшка із чорнилами для касових апаратів

"Укрзалізниця в деталях"

Чимало експонатів музейної кімнати Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди  є артефактами, що дивом вціліли у вирі часу. До таких належить і пляшка із чорнилом для касових апаратів.

Згідно із ектикеткою та штампом, чорнила виготовлено на заводі "Моспобутхім" у червні 1989 року. Чорнило слугувало для касових апаратів "Національ". Термін придатності було визначено у 6 місяців, а вартість – 1 крб. 60 коп.

З невідомих причин чорнила не було використано повністю, а лише частково. Пляшку закрито оригінальним пластиковим корком.

Щиро дякуємо читачці бібліотеки Ірині Пасічник за цей неймовірний подарунок, який є одним із найбільш незвичних краєзнавчих експонатів.

Видатні дерева. Перунів дуб

В межах Солом'янського району росте чимало вікових дерев, здебільшого це дуби, проте й інші породи. 12 видатних дерев є ботанічними пам'ятками природи, а ще подібний статус має група дубів.

Найдавнішим деревом району є Перунів дуб. Йому ми навіть присвятили легенду.

Ботанічна пам'ятка природи, один з небагатьох дивом уцілілих вікових дубів (дуб звичайний) з київського Шулявського (Кадетського) гаю, вирубаного в 1918-1919 роках.

Вік дерева – 450-500 років, обхват стовбура 4,68 м, висота 15 м.

Лікування дерева було проведено Київським еколого-культурним центром у 2006 р., у 2009 р. дуб отримав статус ботанічної пам'ятки природи.

Фотофакт. Несподівані краєвиди з Батиєвої гори

Батиєва гора є одним із найвищих пагорбів Києва. Тут є відмітки 185-186 м над рівнем моря (для порівняння, найвища в Києві точка, 195 м, знаходиться поблизу площі Слави). Тож із гори відкриваються чудові краєвиди на район залізничного вокзалу і долину Либеді.

Проте й тут є несподіванки. Обов'язково пройдіть вулицею Привітною трохи вперед, пройдіть її трохи далі за відгалуження вулиці Кондукторської. І подивіться вперед... впевнені, ви будете здивовані побаченим! А якщо маєте фотоапарат чи телефон із гарною камерою, наблизьте. Ну як вам?

Цю красу під час прогулянки Батиєвою горою 2017 року побачив краєзнавець Олександр Михайлик і відтоді на екскурсіях показує цей неймовірний ракурс. Тож ми хочемо показати його і вам. Особливо навесні чи влітку, ясної погоди помандруйте Батиєвою горою і обов'язково зазирніть на вулицю Привітну!

Ось що видно з цього місця:

Некрополі району. Солом'янське кладовище

Нове кладовище на околиці Солом’янки було засновано 1886 року. З перших же років існувала окрема ділянка для поховань викладачів та учнів Кадетського корпусу, розташованого поблизу.

На відміну від багатьох некрополів міста, тут ніколи не було не лише церкви, а й каплиці.

Солом'янське кладовище стало місцем поховання не лише для мешканців Солом'янки, а й швидко стало одним із міських кладовищ.

Серед інших, тут поховані авіаконструктор Володимир Григор'єв (1883-1922), архітектор Василь Осьмак (1870-1942), вчені Петро Кудрявцев (1868-1940) та Василь Екземплярський (1874-1933), педагогиня Лідія Деполович (1869-1943), математик Євген Дяченко (1896-1954), письменник Олесь Лупій (1938-2022).

На кладовищі існують дві братські могили цивільних киян - загиблих під час оборони Києва у 1941 році і закатованих у ґестапо. З 1943 по 1975 тут ховали учасників Другої світової війни, 1974 року впорядковано братську могилу і споруджено меморіал.

1957 року на кладовищі було поховано пілотів та екіпаж двох літаків, які через помилку диспетчеру зіткнулися біля аеропорту Київ.

У 1980-х роках невеликий шматок кладовища вилучено під забудову, нині на цьому місці суд.

Рішення міської ради від 27 січня 1959 року цвинтар було закрито для масових поховань. 2005 року кладовище відкрите для повторних поховань (поховання в родинну могилу). Стан кладовища - занедбаний.

Збереглося багато старих огорож навколо поховань. Вони виконані в різних стилях. Цікаво, що деякі типи огорож дуже поширені в старих огородженнях сходів, які збереглися в будинках у центральній частині міста. Нижче на фото - різні типи огорож.

Солом'янський календар. Квітень

У нашій щомісячній рубриці згадуємо події, що відбувалися в різні часи у квітні.

10 квітня 1918 року – відкрито продовження Кадетської лінії, прокладеної ще 1908 року від Артилерійського училища до Чоколовського селища (закінчувалася вона на теперішній Севастопольській площі). Лінія діяла до 1919 року, а рейки розібрали у 1920-х.

11 квітня 1960 року – ухвалено урядову постанову про створення Вищої школи МВС УРСР шляхом об’єднання філіалу Вищої школи МВС СРСР і Київської спеціальної середньої школи міліції (нині Академія МВС України на Солом'янській площі).

14 квітня 1935 – розпочалося будівницво школи №66 (нині №142) на Шулявці, за проєктом архітектора Емануїла Кодніра.

15 квітня 1960 року – відкрито нову тролейбусну лінію вулицями Авіації (Антонова), Пітерською (Лондонською), Єреванською та Курською (Генерала Воробйова. Пішов маршрут №17.

20 квітня 1994 – ухвалено Постанову Кабінету міністрів України, згідно з якою Київський інститут інженерів цивільної авіації було перейменовано на Київський міжнародний університет цивільної авіації.

22 квітня 1903 – укладено офіційний Акт прийняття в експлуатацію споруд Київського політехнічного інституту.

25 квітня 1935 – розпочалося будівництво школи №115 на Солом'янці, за проєктом №101 архітектора Осьмака.

30 квітня 2015 – ліквідовано Київський кисневий завод на проспекті Відрадному.

Історія району на сторінках газет. Звідки пішла Олександрівська слобідка

Це дебютна публікація письменника та краєзнавця Олександра Михайлика. Стаття вийшла у числі 5 за березень 2006 року в газеті "Солом'янка". На основі архівних документів розповідаєтсья про історію виникнення та подальший розвиток Олександрівської слобідки.

З вини редакції зроблено помилку – замість Микільсько-Борщагівської чомусь зазначено Микільсько-Слобідську волость, яка взагалі існувала на Київському Лівобережжі.

Зацифровано в грудні 2024 року. Оригінал статті зберігається у фондах Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди.

Історія району в фотографіях. Паровозне депо ст. Київ-І, 1903

У колекції Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди зберігається копія фото 1903 року – паровозне депо Київ-І та залізничники (зліва праворуч): Рачковський, Конишев, Шевчук, Левицький, Григоренко.

Залізничники стоять на поворотному колі, дерев'яні ворота та два паротяги.

Зацифровано в лютому 2026 року.

Експонат краєзнавчий. Сигнальний диск чергового по станції

На станціях метрополітену всі ви бачили чергових – з характерним круглим диском, одна сторона якого червона, а інша біла з чорним колом посередині. Цим диском вони подають сигнал щодо заборони чи дозволу відправлення машиністу. Зроблено диск із пластику.

На невеликих залізничних станціях чергові відправляють потяги за допомогою дещо іншого диска, металевого. У ньому одна сторона повністю червона, інша біла з чорним вузьким колом.

У музейній кімнаті Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди, присвяченій залізниці, серед інших експонатів є металевий сигнальний диск 1970-1980-х років, що використовувався на одній із залізничних станцій в межах Києва. Щира подяка читачці бібліотеки Ірині Пасічник за те, що вона передала цю унікальну річ у колекцію бібліотеки!

Кожен відвідувач може потримати в руках диск, уявивши себе черговим по станції. Запрошуємо!

Краєзнавчі раритети. Книга "Киев", 1960

2025 року від спадкоємців у колекцію бібліотеки надійшло декілька десятків книг бібліофіла В. Коржова. Частина з них – про історію нашогом іста. Серед них і видання "Киев" авторства видатного Григорія Логвина.

Видано книгу 1960 року в москві у державному видавництві "Искусство". Та найбільша несподіванка чекала на останінй сторінці, де зазначено реквізити. Її надруковано за межами тодішнього срср, а саме у Фінляндії, в її столиці Гельсінкі, у друкарні "Кустаннусосакеюхтіе Юхтеістюе".

Наклад книги як для такого видання і для тих часів невеликий, 10 000 примірників. У ній 280 сторінок. Як фаховий науковець, Григорій Логвин у короткому вступі дає огляд історії міста та архітектури. Далі йдеться про архітектуру Верхнього Міста, Подолу та Печерська. А також Видубичі, Голосіїв. Розповідається і про зовсім новий на той час комплекс Виставки передового досвіду.

Книга гарно оздоблена, має красиву палітурку та суперобкладинку. Є цінним краєзнавчим виданням про Київ 1960-х років.

У Солом'янському районі перейменували вулицю Червону на вулицю Василя Копаня

26 березня 2026 року Київрада перейменували вулицю Червону в селищі Совки на вулицю Василя Копаня.

Василь Копань народився у Маріуполі 13 листопада 1995 року. Він долучився до війська добровольцем ще у 2014 році. Тоді Василю було 18 років. Пройшов шлях від солдата до підполковника, від рядового піхотинця до командира підрозділу. Брав участь у Широкинській наступальній операції, у 2019 році 8 місяців тримав оборону в районі Світлодарської дуги.

Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році у складі групи спецпризначення полку "Азов" брав участь в обороні Маріуполя, виконуючи надскладні операції. Після гибелі попереднього командира під час оборони міста, узяв на себе командування групою спецпризначення "Азову". Воював на різних напрямках фронту. Загинув 8-го вересня 2024 року, виконуючи бойове завдання.

Указами Президента України нагороджений орденом "За мужність" III ст. та орденом Богдана Хмельницького III ст. Наказом Головнокомандувача ЗСУ нагороджений нагрудним знаком "Срібний хрест".

Вулиця Василя Копаня. Фото Олександра Михайлика

Історичні карти Солом'янки. Топографічний план 1920-х. Частина 2. Залізничний вокзал і Залізнична колонія, залізничні майтерні

Продовжуємо розглядати аркуші топографічного плану Києва 1920-х в деталях. У цьому дописі познайомимося із залізничним вокзалом та сусідньою Залізничною колонією.

У центрі плану, праворуч від колій, бачимо білий прямокутник із лівим виступом. На цьому місці до 1913 року була споруда першого вокзалу. 1914 року було закладено будівництво нової споруди, проте через початок Першої світової війни вона так і не відбулася. Вище – довга вузька споруда паралельно коліям. "Тимчасовий" вокзал (баарк), споруджений у 1908 році, як тоді думалося, на 5-6 років. Слугував вокзалом аж до 1932 року.

До вокзалу підходять трамвайні колії.

У правій нижній частині будівля, виділена 6-кутною зіркою – Солом'янська синагога, яку було зрайновано на початку 1930-х задля будівництва ТЕЦ-3. Паралельно коліям пролягає вулиця Вокзальна, єдина, яка й донині вціліла від Нижньої Солом'янки.

На наступному фрагменті – Залізнична колонія, перше в Україні подібне робітниче селище, засноване ще 1870 року. У колонії було 3 функціональні зони – біля залізниці училища, пансіон, їдальня, посередині житлвоі будинки, у західній частині притулок, лабораторія та лікарня.

На цьому фрагменті поруч дві споруди, зведені з невеликою різницею в часі, але дуже різні функціонально та архітектурно. Ліворуч – вже колишній на той час Кадетський копрус, збудований у 1852-1857 роках, праворуч залізничні майстерні, що діють з 1868 року (нині Київський електровагоноремонтний завод).

Історія району на сторінках газет. Точно за графіком

У числі газети "Вечірній Київ" за 14 листопада 1980 року було опубліковано цікаву статтю "Точно за графіком" (рубрика "Години "пік" на Залізничному масиві"), автор В. Музика.

Йдеться про роботу трамвайного маршруту №8, який з 1967 по 1985, поки не запустили маршрут №5 до Палацу спорту, був єдиним видом грмадського транспорту на залізничному масиві. Маршрут №8 було закрито 15 грудня 1987 року.

Газетна вивіска зберігається у фондах Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди. Зацифровано в березні 2026 року.

Наукові установи Солом'янки. Інститут біоенергетичних культур та цукрових буряків

1922 року у споруді, яка будувалася в 1914-1915 роках як притулок імені Григорія Гладинюка, розташувався Інститут селекції. При інституті у рік створення заснували дослідну селекційну станцію. Станція припинила існування після Другої світової війни. Знаходилася вона південніше території сучасного Інституту серцево-судинної хірургії ім. М. Амосова. Нині на цьому місці гаражний кооператив «Батиївський».

Із 1930 року інститут почав займатися селекцією цукрових буряків. Його назви послідовно змінювалися так: 1930–1934 — Український науково-дослідний інститут цукрової промисловості; 1934–1945 — Всесоюзний науково-дослідний інститут цукрової промисловості; 1945–1992 — Всесоюзний науково-дослідний інститут цукрових буряків.

Нині це Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків. На території в березні 2008 року встановлено пам’ятник цукровому буряку. Інститут є провідною науково-дослідною установою України у галузі буряківництва.

Історія споруди така. 1911 року перед смертю купець Григорій Гладинюк він заповів 60 тис. рублів для створення притулку-ясел. Окрім того, на кошти, що залишилися від його статків, мали утримувати притулок для дітей віком до чотирьох років, яких покинули батьки.

У квітні 1913 року Міська дума відвела незабудовану ділянку площею 2,5 десятини між селищем Олександрівська слобідка та Клінічним містечком. Проект триповерхової цегляної будівлі розробив київський архітектор Микола Янішевський. Планували насадити тут фруктовий сад і створити молочну ферму. 30 травня 1914 року було урочисто закладено головну будівлю притулку-ясел ім. Григорія Гладинюка. Проте початок Першої світової війни завадив втілити заповіт Григорія Гладинюка. Під час війни тут було розміщено шпиталь для поранених воїнів.

Історія району в фотографіях. Покрівельник вагонів станції Київ-Товарний, 1944

Бібліотека імені Григорія Сковороди свого часу, а саме на початку 1990-х, прийняла фотографії з ліквідованого на той час Музею історії Залізничного району. Серед них чимало фото залізничників, що логічно з огляду на те, що в районі вокзал, вагоноремонтний завод, вагонне та локомотивне депо.

Ми хочемо познайомити всіх із цими фото.

На фото 1944 року – Я. (мабуть Яків) Кияниця, кращий покрівельник пункту технічного огляду станції Київ-Товарний здійснює підготовку вагона до зимових перевезень.

На фото є рукописне маркування колишнього музею, № 0-968. А також штамп Центрального державного архіву кінофото і фонодокументів, одиниця зберігання 3363. З фондів архіву і походить фотографія.

Зацифровано в грудні 2025 року. Публікується вперше.

Експонат краєзнавчий. Залізничний планшет для квитків

У епоху паперових квитків провідники залізничних вагонів збирали їх на початку поїздки, а вранці обходили вагон і запитували: "Квиточки потрібні"?. При цьому в руках завжди були характерні планшети, темно-червоного чи чорного кольорів, замшеві або зі шкірзаму, із комірками для квитків, які були пронумеровані. Ймовірно, вони походили ще з 1980-х, якщо не з 1970-х.

2025 року читачка Центральної бібліотеки імені Григорія Сковороди Ірина Пасічник подарувала у фонди музейної кімнати "Укрзалізниця в деталях" такий планшет. Колекція збагатилася унікальною річчю, яку ми вирішили наповнити квитками. Підібрали їх відповідно до номера місця і заповнили більшість комірок, а саме 47 з 56!

Подібний планшет є надзвичайно цінним артефактом епохи.

Краєзнавчі раритети. Книга "Київ. Маршрути екскурсій", 1960

1960 року видавництво Київського університету імені Тараса Шевченка видало книгу "Київ. Маршрути екскурсій". Автори Максим Русаков, Іван Речмедін та Іван Рослий.

Книга має 156 сторінок, видана накладом 45 000 примірників. Пропонує 7 маршрутів екскурсій Києвом і є одним із найперших подібних видань, які побачили світ після Другої світової війни.

Вартість книги за тодішніми цінами до реформи 1961 року – 3 карбованці. Цікаво, що до неї додано складену план-схему Києва, яка є передруком виданої у 1958 році.

Книгу видано в м'якій палітурці. Є доволі рідкісним нині виданням, зберігається в колекції Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди.

Фотофакт. Стара вулична поштова скринька

Раніше у районах малоповерхової забудови масово ставили загальні вуличні поштові скриньки з комірками під замками для кожного будинку. Туди листоноші вкладали пошту, газети. Якщо у багатоповерхівках подібні скриньки існують і зараз, хоча туди здебільшогор вкладають лише платіжки на комунальні платежі і дуже рідко газети або листи, то в районах приватної забудови ще у 1990-х роках відбувся повний занепад централізованих скриньок. Адже практично кожен власник будинку встановив біля хвіртки індивідуальну поштову скриньку.

Тож вуличні поштові скриньки вже не використовувалися і з часом більшість із них демонтували. Краєзнавець Олександр Михайлик ще 2020 року сфотографував таку скриньку, що складалася з 3 секцій по 8 комірок у кожній, на вулиці Кишинівській.

Цікаво, що на верхній панелі можна було побачити ледь помітний старий, ще радянський, поштовий індекс 252037.

За декілька років потому скриньки було демонтовано і нині вона залишилася лише на фото. Таким чином зник ще один цікавий артефакт епохи.