У Солом'янському районі перейменували вулицю Червону на вулицю Василя Копаня

26 березня 2026 року Київрада перейменували вулицю Червону в селищі Совки на вулицю Василя Копаня.

Василь Копань народився у Маріуполі 13 листопада 1995 року. Він долучився до війська добровольцем ще у 2014 році. Тоді Василю було 18 років. Пройшов шлях від солдата до підполковника, від рядового піхотинця до командира підрозділу. Брав участь у Широкинській наступальній операції, у 2019 році 8 місяців тримав оборону в районі Світлодарської дуги.

Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році у складі групи спецпризначення полку "Азов" брав участь в обороні Маріуполя, виконуючи надскладні операції. Після гибелі попереднього командира під час оборони міста, узяв на себе командування групою спецпризначення "Азову". Воював на різних напрямках фронту. Загинув 8-го вересня 2024 року, виконуючи бойове завдання.

Указами Президента України нагороджений орденом "За мужність" III ст. та орденом Богдана Хмельницького III ст. Наказом Головнокомандувача ЗСУ нагороджений нагрудним знаком "Срібний хрест".

Вулиця Василя Копаня. Фото Олександра Михайлика

Історичні карти Солом'янки. Топографічний план 1920-х. Частина 2. Залізничний вокзал і Залізнична колонія, залізничні майтерні

Продовжуємо розглядати аркуші топографічного плану Києва 1920-х в деталях. У цьому дописі познайомимося із залізничним вокзалом та сусідньою Залізничною колонією.

У центрі плану, праворуч від колій, бачимо білий прямокутник із лівим виступом. На цьому місці до 1913 року була споруда першого вокзалу. 1914 року було закладено будівництво нової споруди, проте через початок Першої світової війни вона так і не відбулася. Вище – довга вузька споруда паралельно коліям. "Тимчасовий" вокзал (баарк), споруджений у 1908 році, як тоді думалося, на 5-6 років. Слугував вокзалом аж до 1932 року.

До вокзалу підходять трамвайні колії.

У правій нижній частині будівля, виділена 6-кутною зіркою – Солом'янська синагога, яку було зрайновано на початку 1930-х задля будівництва ТЕЦ-3. Паралельно коліям пролягає вулиця Вокзальна, єдина, яка й донині вціліла від Нижньої Солом'янки.

На наступному фрагменті – Залізнична колонія, перше в Україні подібне робітниче селище, засноване ще 1870 року. У колонії було 3 функціональні зони – біля залізниці училища, пансіон, їдальня, посередині житлвоі будинки, у західній частині притулок, лабораторія та лікарня.

На цьому фрагменті поруч дві споруди, зведені з невеликою різницею в часі, але дуже різні функціонально та архітектурно. Ліворуч – вже колишній на той час Кадетський копрус, збудований у 1852-1857 роках, праворуч залізничні майстерні, що діють з 1868 року (нині Київський електровагоноремонтний завод).

Історія району на сторінках газет. Точно за графіком

У числі газети "Вечірній Київ" за 14 листопада 1980 року було опубліковано цікаву статтю "Точно за графіком" (рубрика "Години "пік" на Залізничному масиві"), автор В. Музика.

Йдеться про роботу трамвайного маршруту №8, який з 1967 по 1985, поки не запустили маршрут №5 до Палацу спорту, був єдиним видом грмадського транспорту на залізничному масиві. Маршрут №8 було закрито 15 грудня 1987 року.

Газетна вивіска зберігається у фондах Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди. Зацифровано в березні 2026 року.

Наукові установи Солом'янки. Інститут біоенергетичних культур та цукрових буряків

1922 року у споруді, яка будувалася в 1914-1915 роках як притулок імені Григорія Гладинюка, розташувався Інститут селекції. При інституті у рік створення заснували дослідну селекційну станцію. Станція припинила існування після Другої світової війни. Знаходилася вона південніше території сучасного Інституту серцево-судинної хірургії ім. М. Амосова. Нині на цьому місці гаражний кооператив «Батиївський».

Із 1930 року інститут почав займатися селекцією цукрових буряків. Його назви послідовно змінювалися так: 1930–1934 — Український науково-дослідний інститут цукрової промисловості; 1934–1945 — Всесоюзний науково-дослідний інститут цукрової промисловості; 1945–1992 — Всесоюзний науково-дослідний інститут цукрових буряків.

Нині це Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків. На території в березні 2008 року встановлено пам’ятник цукровому буряку. Інститут є провідною науково-дослідною установою України у галузі буряківництва.

Історія споруди така. 1911 року перед смертю купець Григорій Гладинюк він заповів 60 тис. рублів для створення притулку-ясел. Окрім того, на кошти, що залишилися від його статків, мали утримувати притулок для дітей віком до чотирьох років, яких покинули батьки.

У квітні 1913 року Міська дума відвела незабудовану ділянку площею 2,5 десятини між селищем Олександрівська слобідка та Клінічним містечком. Проект триповерхової цегляної будівлі розробив київський архітектор Микола Янішевський. Планували насадити тут фруктовий сад і створити молочну ферму. 30 травня 1914 року було урочисто закладено головну будівлю притулку-ясел ім. Григорія Гладинюка. Проте початок Першої світової війни завадив втілити заповіт Григорія Гладинюка. Під час війни тут було розміщено шпиталь для поранених воїнів.

Історія району в фотографіях. Покрівельник вагонів станції Київ-Товарний, 1944

Бібліотека імені Григорія Сковороди свого часу, а саме на початку 1990-х, прийняла фотографії з ліквідованого на той час Музею історії Залізничного району. Серед них чимало фото залізничників, що логічно з огляду на те, що в районі вокзал, вагоноремонтний завод, вагонне та локомотивне депо.

Ми хочемо познайомити всіх із цими фото.

На фото 1944 року – Я. (мабуть Яків) Кияниця, кращий покрівельник пункту технічного огляду станції Київ-Товарний здійснює підготовку вагона до зимових перевезень.

На фото є рукописне маркування колишнього музею, № 0-968. А також штамп Центрального державного архіву кінофото і фонодокументів, одиниця зберігання 3363. З фондів архіву і походить фотографія.

Зацифровано в грудні 2025 року. Публікується вперше.

Експонат краєзнавчий. Залізничний планшет для квитків

У епоху паперових квитків провідники залізничних вагонів збирали їх на початку поїздки, а вранці обходили вагон і запитували: "Квиточки потрібні"?. При цьому в руках завжди були характерні планшети, темно-червоного чи чорного кольорів, замшеві або зі шкірзаму, із комірками для квитків, які були пронумеровані. Ймовірно, вони походили ще з 1980-х, якщо не з 1970-х.

2025 року читачка Центральної бібліотеки імені Григорія Сковороди Ірина Пасічник подарувала у фонди музейної кімнати "Укрзалізниця в деталях" такий планшет. Колекція збагатилася унікальною річчю, яку ми вирішили наповнити квитками. Підібрали їх відповідно до номера місця і заповнили більшість комірок, а саме 47 з 56!

Подібний планшет є надзвичайно цінним артефактом епохи.

Краєзнавчі раритети. Книга "Київ. Маршрути екскурсій", 1960

1960 року видавництво Київського університету імені Тараса Шевченка видало книгу "Київ. Маршрути екскурсій". Автори Максим Русаков, Іван Речмедін та Іван Рослий.

Книга має 156 сторінок, видана накладом 45 000 примірників. Пропонує 7 маршрутів екскурсій Києвом і є одним із найперших подібних видань, які побачили світ після Другої світової війни.

Вартість книги за тодішніми цінами до реформи 1961 року – 3 карбованці. Цікаво, що до неї додано складену план-схему Києва, яка є передруком виданої у 1958 році.

Книгу видано в м'якій палітурці. Є доволі рідкісним нині виданням, зберігається в колекції Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди.

Фотофакт. Стара вулична поштова скринька

Раніше у районах малоповерхової забудови масово ставили загальні вуличні поштові скриньки з комірками під замками для кожного будинку. Туди листоноші вкладали пошту, газети. Якщо у багатоповерхівках подібні скриньки існують і зараз, хоча туди здебільшогор вкладають лише платіжки на комунальні платежі і дуже рідко газети або листи, то в районах приватної забудови ще у 1990-х роках відбувся повний занепад централізованих скриньок. Адже практично кожен власник будинку встановив біля хвіртки індивідуальну поштову скриньку.

Тож вуличні поштові скриньки вже не використовувалися і з часом більшість із них демонтували. Краєзнавець Олександр Михайлик ще 2020 року сфотографував таку скриньку, що складалася з 3 секцій по 8 комірок у кожній, на вулиці Кишинівській.

Цікаво, що на верхній панелі можна було побачити ледь помітний старий, ще радянський, поштовий індекс 252037.

За декілька років потому скриньки було демонтовано і нині вона залишилася лише на фото. Таким чином зник ще один цікавий артефакт епохи.

Лекція циклу "Історія однієї будівлі". Станція Київ-Товарний

Одним із найбільш цікавих промислово-технічних комплексів Києва початку ХХ століття є Товарна станція. Збудована за проєктом архітектора Олександра Вербицького, вона багато в чому була унікальною.

Було збудовано цілий комплекс – контора, пакгаузи, насосна станція, житлові будинки. І головне – практично все вціліло.

Тож 25 березня Центральна бібліотека імені Григорія Сковороди запрошує на лекцію, яку проведе письменник-краєзнавець Олександр Михайлик.

Історія району на сторінках газет. Виростають велети-будинки, 1978

У числі за 24 серпня 1978 року газети "Вечірній Київ" опубліковано статтю П. Облоги "Виростають велети-будинки", присвячену 16-поверховій забудвоі міста та монтажникам домобудівельного комбінату.

Згадано масив 16-поверхівок на тодішній вулиці Урицького на 126 квартир у кожному. Вміщено світлину, авторства В. Козицького – вулиця, далі чотири 16-поверхівки. Цікаво, що на світлині ще закарбовано один із останніх релітків старої Солом'янки – триповерхівку на Урицького, 38, в якій у 1914-1975 роках діяв кінотеатр. Цей будинок, найбільший на старій Солом'янці, спершу зберегли, та до кінця 1970-х знесли.

Вирізка з газети зберігається у фондах Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди. Зацифровано в березні 2026 року. Публікується вперше.

Наукові установи Солом'янки. Інститут фтизіатрії та пульмонології

1922 було засновано Київський туберкульозний інститут, який було засновано за сприяння видатного лікаря Феофіла Яновського. Інститут мав значні наукові досягнення – ще 1925 року було здійснено першу вакцинацію від туберкульозу. Після смерті останнього 1928 року заклад перейменували на Український науково-дослідний інститут туберкульозу ім. академіка Ф. Г. Яновського (ім’я засновника інститут зберігає й досі).

До Другої світової війни інститут розміщкувався на Лук'янівці. Після Другої світової війни він переїхав на Байкову гору, у приміщення колишньої хірургічної клініки Київського університету.

1982 року заклад перейменували на Київський ордена Трудового Червоного Прапора НДІ туберкульозу, пульмонології і грудної хірургії (зараз Національний інститут фтизіатрії і пульмонології). 1992 року перед головним корпусом було встановлено пам’ятник Феофілу Яновському (скульптор Олександр Скобліков, архітектор Микола Кислий).

Нині це провідна і єдина в Україні наукова установа, що займається науковою й практичною сторонами вдосконалення фтизіатричної та пульмонологічної допомоги населенню і має власну лікувальну базу – поліклініку та лікарню з хірургічними можливостями.

У 2007–2008 роках було здійснено ремонт історичних корпусів. Зберігся комплекс споруд колишньої хірургічної клініки — туберкульозного інституту — три корпуси 1910-х (головний двоповерховий і два допоміжних), три корпуси 1930-х і один корпус, зведений після Другої світової війни.

Історія ж споруд така. 1913 року до Міської управи надійшло клопотання щодо виділення землі для університетської клініки. 28 листопада 1913 року управа вирішила: «Внаслідок клопотання Ради Імператорського університету Святого Володимира Київською міською громадською управою відведено на Батиєвій горі площу землі у 15 десятин для спорудження на ній будівель Клінічного містечка, що передбачається до побудови». У документі є єдина помилка — насправді це не Батиєва, а Байкова гора. Саме тоді на вершині Байкової гори вздовж вулиці Дяківської за проектом архітектора Василя Осьмака було споруджено будівлі для хірургічної клініки Київського університету: головний корпус, розташований вздовж вулиці, та два одноповерхових корпуси в глибині садиби. Головний корпус було закладено 1913 року й завершено 1914 року, а клініка, що розташовувалася в приміщенні Університетської клініки на Бібіковському бульварі (тепер бульвар Тараса Шевченка), 17, перебралася в нове приміщення лише в перші місяці 1915 року. Поряд, на 200 м південніше основного комплексу, у 1914–1915 роках (ймовірно, також за проектом архітектора Василя Осьмака) було зведено 2-3-поверховий корпус, у якому, за деякими відомостями, була туберкульозна лікарня (сучасна адреса — вулиця Амосова, 13; нині — корпус Інституту бiоенергетичних культур i цукрових буряків). На німецькій мапі 1918 року споруди як нинішнього Інституту фтизіатрії, так і окремої будівлі підписано як Krankenhaus («лікарня»).

План 1914 року

Історія району в фотографіях. Робітники депо Київ-Пас, 1933

Бібліотека імені Григорія Сковороди свого часу, а саме на початку 1990-х, прийняла фотографії з ліквідованого на той час Музеюі сторії Залізничного району. Серед них чимало фото залізничників, що логічно з огляду на те, що в районі вокзал, вагоноремонтний завод, вагонне та локомотивне депо.

На фото 1933 року робітники паровозного депо Київ-Пас здійснюють підбивання букс вагона. На фото є рукописне маркування колишнього музею, № 0-1314. А також штамп Центрального державного архіву кінофото і фонодокументів, одиниця зберігання 4-82. З фондів архіву і походить фотографія.

Зацифровано в грудні 2025 року. Публікується вперше.

Меморіальна дошка на честь Івана Мартинюка

Напередодні Дня українського добровольця у ліцеї №149 Солом’янського району відкрили меморіальну дошку на честь Івана Мартинюка - воїна, який віддав життя, боронячи незалежність та територіальну цілісність України.

Іван народився у Києві та навчався у цьому ліцеї, який закінчив із золотою медаллю. Після школи продовжив навчання у Державному авіаційному університеті.

З початком повномасштабної війни він без вагань став на захист Батьківщини. Своїми вчинками Іван довів, що справжній герой - не просто воїн, а людина з великим серцем і непохитною вірою в перемогу.

22 серпня 2022 року Іван Мартинюк загинув поблизу селища Олександрополь на Донеччині.

Цей пам’ятний знак - це про нашу вдячність, про пам’ять, яка житиме у поколіннях, і про ціну, яку українці щодня платять за свободу.

Схиляємо голови перед подвигом наших воїнів. Їхня мужність і відданість Україні назавжди залишаться прикладом для майбутніх поколінь.

Вічна пам’ять і слава Герою!

Експонат краєзнавчий. Залізничний сигнальний ліхтар

У травні 2025 року було відкрито музейні кімнати Центральної бібліотеки Солом'янки, в яких чільне місце посідає експозиція, присвячена залізниці. Силами бібліотекарів та відвідувачів зібрано чимало цікавих експонатів.

У рубриці ми будемо розповідати про найбільш цікаві з них.

Сьогодні хочемо познайомити вас із залізничним сигнальним ліхтарем. Його подарувала бібліотеці активна читачка, залізничниця Ірина Пасічник.

Ліхтар має пластиковий корпус, тож походить, ймовірно, вже з 1970-х. Має три режими – базовий, лампа розжарювання, а також червоний та зелений (пересувні пластикові лінзи). Використовувався черговим по станції, переїзду.

Із появою сучасних світлодіодних ліхтарів перетворилися на цікавий раритет та зразок сигнального обладнання 1970-1990-х на залізниці.

Запрошуємо відвідати наші музейні кімнати і потримати в руках ліхтар, а також "погратися" з режимами.

Пішохідна бібліоекскурсія "Чоколівка"

Друзі, спішимо поділитися з вами приємною звісткою – Бібліотека Сковороди розпочинає новий сезон пішохідних екскурсій. 21 березня під орудою нашого колеги Олександр Михайлик ми вперше мандруватимемо Чоколівкою.

Тож проходячи цього дня об 11:00 через підземний перехід на Севастопольській площі, ви гарантовано побачите невеликий натовп, до якого варто приєднатися – це точка нашого збору.

Цей маршрут є прем’єрою, тому під час понад 2-годинної прогулянки на вас чекає безліч цікавих фактів. Серед іншого, ви дізнаєтеся:

• Хто такий Микола Чоколов і чому саме його ім’я стало топонімом?
• Якими є справжні межі Чоколівки? Ви здивуєтесь…
• Що таке урочище Тісні Вулиці й де вони були?
• Як знайти найдавніший чоколівський будинок?
• Де на Чоколівці був осередок шістдесятництва, а де "селище ГВФ"?
• Скільки в цій місцині бібліотек і де вони розташовані?

І ще багато цікавинок. Тож до зустрічі!

Фотофакт. Останній з могікан

Серед 9-поверхівок у південній частині Казенних Дач, в кварталі посеред 9-поверхівок (на сході вулиця Гетмьана, на півночі Олекси Тихого, на заході Деснянська, на півдні Машинобудівна дивом вцілів один (!) приватний будинок котеджного типу 1950-х. Він досі має адресу Машинобудівний провулок, 5, хоч сам првоулок там фактично вже не пролягає.

Будинок виявив під час дослідження місцевості в 2016 році письменник-краєзнавець Олександр Михайлик. Як і чому котедж єдиний вцілів при знесенні забудови у 1970-1980-х – загадка. Такий собі останній з могікан...

Історичні карти Солом'янки. Топографічний план 1920-х. Частина 1. Солом'янка

Протягом 1923-1925 років Київським губернським комунальним відділом, потім міським комунальним відділом, потім окружним комунальним господарством було здійснено топографічне знімання всієї території Києва в тодішніх межах!

Переоцінити цінність цієї праці неможливо й досі – відзнято КОЖНУ будівлю, всі трамвайні та залізничні колії. З огляду на величезну деталізацію, варто присвятити кожній місцевості нашого району окремий допис.

На жаль, досі у вільному бракує частини аркушів, проте й ті, що є, дають неоціненний матеріал з історії нашого міста та району.

На цьому фрагменті – нижня та середня частини сучасних вулиць Василя Липківського і вулиці Патріарха Мстислава Скрипника. Характерне розширення посередині – базарна площа. Вулицею пролягає одноколійна із роз'їздами лінія трамвая №8, відкритого 1923 року.

Праворуч – віялове паровозне депо.

У лівій частині під числом 30 – церква Покрови Пресвятої Богородиці. На плані добре видно забудову – доволі щільну, переважно на 1 та 2 поверхи. Трохи навскіс від церкви, на південний схід, Г-подібна будівля – в ній з 1914 по 1975 діяв кінотеатр.

На наступному фрагменті – верхня частина сучасних вулиць Липківського (тоді Урицького) та Скрипника (тоді Мстиславська). Трамвайний роз'їзд. У нижній частині фрагменту – паралельні вулиці Урицького Мокрий провулок (згодом вулиця Данилівська) та вулиця Отділенська (згодом Єрмака), ліквідовані у 1971. Поперечні, зліва праворуч – Покровський, Бобровський та Рощинський провулки. Північна частина Покровського првоулку, на північ від Урицького – нині вулиця Стадіонна, південна ліквідована. Бобровський провулок існує як вулиця Кавказька, а от Рощинський "переїхав". Історичний Рощинський провулок це сучасна вулиця Кубанська. Сучасний же Рощинський провулок виник як своєрідне продовження старої вулиці Отділенської (а нині пролягає перпендикулярно Кавказькій) вже пізніше, на початку 1930-х. У 1955 провулок офіційно розділили. Одна частина зберегла назву, інша стала вулицею Кубанською.

На цьому фрагменті – крайній південь Солом'янки, згадані вище Мокрий провулок та вулиця Отділенська, у правій частині вулиці Мокра, далі Кучмин Яр. Посередині Мокрої – струмок.

Вся ця забудова і більшість вулиць знесені у 1960-х.

Історія району на сторінках газет. Нам 70 років!

У спецвипуску газети школи №60 за 2006 рік було опубліковано статтю "Нам 70 років!" до ювілею школи. Вона містить багато цікавого про історію та на той момент сучасність, життя школи, інформацію про директоірв та вчителів.

Щира подяка випускнику школи №60 Вячеславу Настецькому за подаровану Бібліотеці Сковороди газету. Зацифровано в лютому 2025 року. Публікується вперше.

Наукові установи Солом'янки. Бактеріологічний інститут - Інститут епідеміології

Солом'янський район має низку наукових установ. Чимало з них мають доволі цікаву історію. Ми у новому циклі розповімо про них.

Найдавнішим за часом виникнення був Бактеріологічний інститут.

Він виник що виник ще 1895 року, коли промисловець і благодійник Лазар Бродський пожертвував 132 тис. рублів на будівництво інституту. Проект головної будівлі розробив архітектор Костянтин Іванов. У березні 1896 року почалися будівельні роботи. А 21 жовтня 1896 року будівлю інституту було освячено. Крім головного двоповерхового корпусу, у садибі було кілька допоміжних споруд, зокрема стайня та приміщення для піддослідних тварин, загалом до 10 корпусів. Першим керівником інституту став лікар Василь Чернов.

Бактеріологічний інститут почав працювати над багатьма завданнями, та головними були такі: розроблення нових сироваток і вакцин, нових напрямів лікування інфекційних хвороб, підготовка мікробіологів. При інституті існувала клініка для хворих, яких лікували безкоштовно, лише за перебування потрібно було платити по 30 копійок за добу.1920 року заклад було реорганізовано у Санітарно-бактеріологічний інститут, а 1938 року він отримав назву Український інститут епідеміології та мікробіології.

У 1960–1970-х заклад зазнав чергових змін. Його було перейменовано на Київський науково-дослідний інститут епідеміології, мікробіології та паразитології, згорнуто виробництво вакцин і сироваток. Від інституту 1978 року відокремилася виробнича частина — Київський завод бактерійних препаратів.

1981 року Київський науково-дослідний інститут епідеміології об’єднався зі створеним 1949 року Інститутом інфекційних хвороб, який тривалий час очолював учений Лев Громашевський. У результаті постав Науково-дослідний інститут епідеміології, мікробіології, паразитології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського. Теперішня назва закладу — Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського.

Сучасний заклад розташований вище старого Бактеріологічного інституту і займає споруджений вже у 1970-х корпус. На старій території в історичних спорудах донедавна розташовувалася медична компанія «Біофарма».

Зберігся комплекс споруд колишнього Бактеріологічного інституту – три цегляних двоповерхових і шість цегляних одноповерхових корпусів за спільною адресою вулиця Амосова, 9, а також одноповерховий дерев’яний будинок на Амосова, 16. Окрасою комплексу є головна двоповерхова будівля у стилі неоренесанс.