четвер, 28 березня 2024 р.

Ласкаво просимо киян і гостей столиці на весняні безоплатні екскурсії

Управління туризму та промоцій Київської міської державної адміністрації та Київський центр розвитку туризму підготували 2 прогулянки містом. Тож чекаємо на ваші заповнені анкети.
Зважаючи на дуже великий попит та обмежену кількість місць під час дії воєнного стану, реєстрація є обов'язковою!

Дитяча еко-екскурсія «Мандрівка до Будинку природи»
На шляху до Будинку природи юні дослідники дізнаються про важливість впливу навколишнього середовища на життя людини, після чого в самому будинку ознайомляться з унікальною флорою та фауною, а також отримають безліч нових емоцій.
Маршрут: Парк ім. Тараса Шевченка → Пам’ятник Матері і дитині → бульв. Тараса Шевченка → Національний комітет Товариства Червоного Хреста України → Державне агентство водних ресурсів України → Київський міський Будинок природи.
Місце проведення вказано в анкеті.
29 березня, п'ятниця, 12:00
Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/4i9SgQYkXi1WETzCA

Екскурсія «Прогулянка старим Києвом» (для людей з порушеннями зору).
Важливо! Поруч з людиною з порушеннями зору має бути особа, яка її супроводжує.
Екскурсанти почують про будівництво Володимирського та Софійського соборів, познайомляться з історією функціонування та реконструкції Золотих воріт, а також відвідають старі й нові об’єкти історії нашого міста й держави загалом.
Маршрут: Володимирський собор → Будинок Гольденберга → Пам’ятник Павлу Шеремету → Меморіальна дошка Дмитру Мирону → Золоті ворота → Пам’ятник захисникам кордонів вітчизни усіх поколінь → Софійська площа.
Місце проведення вказано в анкеті.
29 березня, п'ятниця, 12:00
Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/8nephhdMjdXfn9Ap9

Крім того, можна придбати індивідуальні та корпоративні екскурсії улюбленим містом для вас, вашої родини або колег. Щоб отримати більш детальну інформацію, телефонуйте або пишіть у Telegram за номером: +38 (096) 006-80-94 чи на е-mail: knp.kcrt@ukr.net.

Ознайомтеся, будь ласка, з правилами безпеки під час воєнного стану:
  • у разі повітряної тривоги за маршрутом передбачені діючі укриття, кожен учасник екскурсії заради своєї безпеки повинен слухати вказівки гіда
  • у разі ворожих обстрілів заради безпеки екскурсантів та гіда, Управління та Київський центр розвитку туризму залишають за собою право скасувати захід

Благодійна акція у Музеї становлення української нації


29 березня Музей Становлення української нації влаштує благодійну акцію.
За 10 гривень музей зможуть відвідати:
  • пенсіонери
  • особи з інвалідністю І-II груп
  • багатодітні родини
На вході треба показати посвідчення.
Простір у музеї – інклюзивний, де зручно пересуватися всім, незалежно від фізичних можливостей.

Коли: 29 березня, 10:00 – 18:00 (вхід до 17:00)
Де: вул. Лаврська, 27 (вхід з вул. Запечерної)

понеділок, 25 березня 2024 р.

Вулиця Софії Гале́чко

Із циклу "Прочитання вулиць"

Сучасна назва (з 2022): вулиця Софії Гале́чко

Підстава для перейменування: на честь української громадської діячки та військовички, хорунжої УСС Софії Галечко
Рішення Київської міської ради: від 8 грудня 2022 року № 5859/5900 «Про перейменування вулиці Зої Космодем’янської у Солом'янському районі міста Києва»

Місцевість: Олександрівська слобідка
Розташування: пролягає від Преображенської вулиці (тупик) до кінця забудови (має дворовий виїзд на вулицю Братів Зерових).

Попередня назва (1955 - 2022): на честь радянської партизанки, Героя Радянського Союзу Зої Космодем'янської
Первинна назва (поч. XX ст., не пізніше 1912 - 1955): (3-я) Гоголівська

Софія Галечко
Життєпис

Софі́я Гале́чко (Ґалєчко) народилася 3 травня 1891 року в місті Новий Сонч (нині Польща) єдиною дитиною поштового урядовця і приватної викладачки. У Новому Сончі закінчила народну школу. Навчалась у Самбірській народній гімназії. Закінчила філософський факультет університету міста Грац (Австрія). Брала участь в українському молодіжному русі, була членкинею «Пласту». В час навчання була головою гуртка «Рідна школа» та заступницею голови товариства «Січ». Очолювала міську громадську організацію «Взаємна поміч», доброчинними послугами якої користувалася українська громада, що проживала в Ґраці.

На початку Першої світової війни добровільно вступила до легіону Українських Січових Стрільців. З 1914 року була санітаркою, розвідницею, стрільчинею, четаркою. Командувала четою у 4-й сотні УСС Зенона Носковського. Відзначилась під час боїв на Тернопільщині, зокрема 14 вересня 1915 вмілими діями на чолі чети врятувала від поразки курінь. Нагороджена 10 листопада 1914 року «Медаллю за хоробрість». Того ж року підвищена в званні до підхорунжої. Згодом — хорунжа УСС, відзначилася у боях в Карпатах (зима 1914-15) та Бою за гору Маківку, була нагороджена другою срібною «Медаллю за хоробрість».

Брала активну участь у визвольних змаганнях 1917-1918 рр. У 1917–1918 роках служила в запасній частині — Коші Легіону УСС.31 серпня 1918 трагічно загинула. За словами Ольги Підвисоцької: купалась у річці Бистриці, потрапила у вир і втопилася у с. Пасічна. Існує версія, що Софія Галечко покінчила життя самогубством. Похована в урочищі Розтока.
Старшини УСС: Софія Галечко, Теодор Мамчур, Зенон Носковський, Павло Семирозум, Роман Дудинський та чех Здіславський

Софія Галечко та Ганна Дмитерко, 1916

Більше дізнатися про Софію Галечко можна у книзі "Знай Наших: обличчя, думки, вчинки : ілюстрована книга життя видатних синів та дочок нашої землі. Кн. 1 / Юрій Журавель." (2019). Це унікальна історія України в біографічних оповіданнях про видатних діячів. Кожна історія розкриє життєвий портрет сміливих полководців, яскравих митців, письменників, художників, політичних та громадських діячів та їх особливе місце і значення в історії нашого народу.

Пам'ять

У Івано-Франківську та у Солом’янському районі м. Києва є вулиця Софії Галечко.
У Надвірній щорічно проходить обласний фестиваль повстанської і стрілецької пісні імені Софії Галечко. Згідно з розпорядженням Представника Президента України від грудня 1993 року її могила віднесена до реєстру місць пам'яті Української революції. В Івано-Франківському міському центрі патріотичного виховання ім. С. Бандери 17 грудня 2013 року була представлена вистава «Софія Галечко» драматичним гуртком «МІФІЯ», за мотива твору Миколи Угрин-Безгрішного «Софія Галечко».

4 листопада 1990 року на могилі Софії Галечко споруджено пам'ятник: у кам'яній брилі вміщено бронзовий барельєф із зображенням Галечко у військовій формі, зверху хрест, а знизу напис: «Хорунжа УСС Софія Галечко 1891-1918. За Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ».
Джерело: за матеріалами Вікіпедії

вівторок, 19 березня 2024 р.

«Сто років дитинства»: в Києві вперше відкрили унікальну виставку світського дитячого одягу 1820–1920 років

В експозиції Музей Києва. Museum of Kyiv (вул. Богдана Хмельницького, 7) представили понад 20 дитячих костюмів, а також цікаві деталі, що так чи інакше пов’язані з дитячою модою минулих століть: аксесуари, іграшки, взуття, фотографії.
Зокрема, весільні віночки, брошку з волосся померлої дитини, бальні блокноти юних панянок, де був перелік кавалерів, із якими вони танцюватимуть у цей вечір, мініатюрні капелюшки в комплекті з рукавичками, іграшкові «собаки-сейфи», в яких діти могли ховати монети чи цінні для них речі. Окрім цього, виставку доповнюють фотографії дітей у різних вбраннях конкретного періоду.
Графік роботи виставки: середа – неділя з 12:00 до 19:00, понеділок і вівторок – вихідні. Каса працює з 12:00 до 18:30.

понеділок, 18 березня 2024 р.

Вулиця Миколи Миклухи-Маклая

Із циклу "Прочитання вулиць"

Сучасна назва (з 2022): вулиця Миколи Миклухи-Маклая

Підстава для перейменування: на честь мандрівника Миколи Миклухи-Маклая
Рішення Київської міської ради: від 25 серпня 2022 року № 4988/5029 «Про перейменування вулиці Дежнєва в Солом'янському районі міста Києва»

Місцевість: Монтажник
Розташування: Пролягає від вулиці Володимира Брожка до вулиці Нечуя-Левицького та вулиці Монтажників.*

Попередня назва (1955 - 2022): вулиця Дежнєва, на честь російського мореплавця Семена Дежнєва (Дежньова).
Первинна назва (1-ша пол. XX ст., не раніше 1949 року - 1955): (2-га) Ольгинська
* Прилучаються Травнева вулиця, Сіверсько-Донецький провулок (двічі), Куп'янський провулок та Лисичанська вулиця.

Микола Миклу́ха-Макла́й (1846 - 1888), всесвітньовідомий мандрівник українського походження (з козацького роду Миклух); антрополог, етнограф, географ; дослідник народів Південно-Східної Азії, Австралії й Океанії; автор близько 160 наукових праць. Був підданим Російської імперії, але майже все своє свідоме життя провів поза її межами, де й зробив свої знакові дослідження та відкриття. Дослідив історію свого роду й повернув родовому прізвищу Миклуха повне написання — Миклухо-Маклай (щоправда, на російський манер).

Життєпис
Народився Микола Миколайович Миклуха 17 липня 1846 року в селі Язикове Боровицького повіту Новгородської губернії в родині інженера-залізничника Миколи Миклухи, який на той час був начальником будівництва ближньої ділянки Петербурзько-Московської залізниці та винаймав для родини кімнати в садибі Рождественське.
Батько Микола Ілліч Миклуха — українець, дворянин, родом із Стародуба Чернігівської губернії, його пращури — славнозвісні запорозькі козаки. Перший начальник Московського вокзалу. Коли Тарас Шевченко опинився в засланні, Микола Ілліч виявив свою солідарність, виславши йому поштою 150 карбованців. Грошовий переказ на пошті затримали, а Миколу Ілліча звільнили зі служби. На той час він був начальником пасажирської станції та вокзалу в Петербурзі.
Мати, Катерина Семенівна Беккер (Миклуха), походила з мішаної родини зрусифікованого німця С. Ф. Беккера — лікаря, учасника війни 1812 року, підполковника у відставці та польської дворянки Лідії Шатковської.

Стосовно свого походження Миклухо-Маклай зробив нотатки на берегах рукопису нарису про своє життя і подорожі, який йому надав для ознайомлення Е.С. Томассен:
"Мої предки родом з України, і були запорозькими козаками з Дніпра. Після анексії України Степан, один з членів родини, служив сотником (вище козацьке офіцерське звання) під командуванням генерала графа Румянцева і відзначився під час штурму турецької фортеці Очаків, указом Катерини II було надане дворянство…"

Як свідчить старовинний родовий переказ Миклухо-Маклаїв, що дійшов до наших днів, один з хоробрих козаків Грицько Миклуха взяв у полон шотландського лицаря Мікаеля Мак-Лая, що по бідності найнявся в польське військо. Мак-Лай прижився в сім'ї Миклух і пізніше поріднився з ними, одружившись із сестрою Грицька — Ганною. Для того, щоб зіграти весілля, Мікаелю довелося прийняти православ'я. Із з'єднання двох прізвищ виникло нове — Миклухо-Маклаї. Але козаки, як і раніше, продовжували іменуватися просто Миклухами і лише в другій половині XIX століття Микола Миколайович Миклуха, будучи студентом за кордоном, повернув прізвищу повне написання — Миклухо-Маклай (щоправда, на російський манер).

1882 року мандрівник, перебуваючи в Австралії, прокоментував уживання титулу «барон», яким його нерідко нагороджували в пресі:
"«Барон» — це недолуга спроба перекласти нам слово «благородний», колись зроблена в Єні. Російського титулу «барон» не існує; коли ви зустрінете когось із моїх співвітчизників з цим останнім титулом, то у нього виявиться грамота німецького, австрійського, данського або шведського походження; але родина Миклухо-Маклаїв іноземними титулами не володіє. Називайте мене, будь ласка, або «Nikolai Nikolaewitsh Mikluho-Maklay», або «Nicholas de Miklouho-Maclay»."

Помер Микола Миклуха-Маклай 14 квітня 1888 року в Санкт-Петербурзі.
На початку XXI сторіччя в Австралії та за її межами жило 8 онуків та 16 правнуків Миколи Миклухи-Маклая. Кілька з них підтримували зв'язки з українською громадою в Австралії.

Дізнатися більше про життя Миклухи-Маклая можна у ЦРБ імені Григорія Сковороди з книжок:
  • Іван Корсак "Запізніле кохання Миклухо-Маклая: роман" (2016)
  • "Великі мандрівники", авт.-упоряд. В. Маркова (2004)
 

Джерело: за матеріалами Вікіпедії та фондами ЦРБ імені Григорія Сковороди

суботу, 16 березня 2024 р.

Селище Першого Травня

Із циклу "Історія твого району"

До 1918–1920 років на місці колишнього селища Першого Травня та сучасного Першотравневого масиву ріс Кадетський гай. Історично Шулявський (згодом Кадетський) гай колись займав простір, обмежений сучасною залізницею Київ - Фастів, теперішніми Чоколівським бульваром і проспектом Повітряних Сил. Історія гаю почалася ще 1726 року, коли митрополит Варлаам Ванатович (Вонятович) заснував на правому березі Либеді літню резиденцію Київських митрополитів.
Селище мало форму трикутника між сучасними проспектом Повітряних Сил (тоді — шосе Героїв Стратосфери, пізніше Повітрофлотське шосе), Чоколівським бульваром (тоді — бульваром Леніна) та вулицею Авіаконструктора Антонова (тоді — вулицею Авіації).

1926 року в селищі налічувався 41 будинок, мешкало 179 осіб. Початково тут проклали шість вулиць — Авіації, Кооперації, Лукашевича (згодом Янки Купали, ліквідована), Піонерська (нині вона має назву Янки Купали), Секторну (ліквідована), Соціалістичну (сучасна Левка Мацієвича).
Навколо митрополичої дачі було насаджено величезний березовий гай. Частково основою гаю стали дубові насадження природного походження, що росли тут і раніше.
1847 року літню резиденцію митрополита було ліквідовано. Впродовж 1852–1857 років у гаю побудували Кадетський корпус. Східним краєм гаю у 1850-х пролягла початкова частина нового Кадетського шосе (нині – проспект Повітряних Сил), яке за будівлею Кадетського корпусу переходило у шлях до села Жуляни. На початку Першої світової війни вздовж Кадетського шосе було побудовано нові військові навчальні заклади. У період Української революції 1917–1920 років більшість дерев Кадетського гаю вирубали та спалили в київських «буржуйках». Від гаю залишилися поодинокі дерева й невеликі ділянки. Кожне старе дерево, що збереглося, має велику цінність.

Фото О.Михайлика
Одним із найстаріших і найвідоміших дерев Кадетського гаю є 400-річний Перунів дуб, що росте у дворі будинку № 1 на вулиці Генерала Воробйова. За легендою, колись це було священне місце поклоніння Перуну. Обсяг стовбура на висоті 1,3 м — 6 м, висота дерева — 15 м. Рішенням Київради від 23.04.2009 № 326/1382 дуб оголошено пам’яткою природи місцевого значення.

Іншим відомим деревом, що залишилося від Кадетського гаю, є дуб Фролкіна. Дерево росте біля будинку № 2/32 к. 3 на вулиці Антонова. Вік дуба — понад 300 років, обсяг стовбура — 4,3 м, висота — 25 м. Дерево назване на честь киянина А. М. Фролкіна, коштом якого дуб було вилікувано 2009 року. Рішенням Київради від 23.12.2010 № 415/5227 дуб Фролкіна оголошено пам’яткою природи місцевого значення. Поряд ростуть іще два вікових дуби (віком приблизно 300–350 років), проте вони заповідного статусу не мають. Нагадує про колишній гай і невелика діброва з кількох десятків 100–200 річних дубів уздовж парного боку вулиці Антонова.

На місці частини колишнього Кадетського гаю впродовж 1925–1929 років було розплановано та забудовано нове поселення. Селище кооперативу робітників-залізничників ім. Першого Травня будувалося у господарчий спосіб (тобто силами самих робітників) за допомогою довготермінової державної позики. Проєкт селища склало Управління Південно-Західної залізниці. Загалом було збудовано 64 одноповерхових і двоповерхових житлових будинки котеджного типу.

Фото з архіву Олександра Михайлика

На початку 1930-х забудову було дещо поширено в бік Чоколівки. Виникло ще три нові вулиці — бульвар Леніна, вулиця Колективізації (сучасна Джеймса Мейса) й Транспортна (ліквідована). Ближче до кінця 1930-х з’явилася вулиця Культури (сучасна Сергія Берегового). Забудова селища тривала у 1930-х — там поставали нові кооперативні будинки.
Руйнування селища Першого Травня почалося у 1950-х із початком магістральної забудови Повітрофлотського шосе (нині – проспект Повітряних Сил). Далі магістральну забудову парного боку Повітрофлотського проспекту продовжили в бік Севастопольської площі.

На місці знесеної одноповерхової забудови селища Першого Травня у 1957–1958 роках спорудили чотири п’ятиповерхових житлових будинки уздовж Повітрофлотського проспекту. Між будинками також звели чотириповерхову будівлю для райвиконкому Залізничного району та триповерхову будівлю-вставку Залізничного універмагу.

Наступними кроками у знесенні селища стали магістральна забудова Чоколівського бульвару на початку 1970-х і багатоповерхова забудова вулиці Антонова у середині 1970-х. Саме в цей час було знесено решту забудови селища Першого Травня. Зникли деякі вулиці, хоча вулична мережа здебільшого збереглася. Частина вулиць тепер є безіменними проїздами. Забудовувати Чоколівський бульвар багатоповерхівками почали 1970 року. Багатоповерхова забудова вулиці Антонова розпочалась у середині 1970-х. Окрім того, на території колишнього селища з’явилися дитсадки та поліклініка.
Фото О.Михайлика

Наразі відомо про п’ять вцілілих будинків селища Першого Травня, споруджених у 1926–1934 роках. Один із них розташований за адресою: вулиця Левка Мацієвича, 5, і у 1970-х був пристосований під допоміжне приміщення одного з дитсадків. Другим є сусідній із ним двоповерховий будинок № 5/1, побудований у 1933–1934 роках, який спочатку мав адресу на вулиці Кооперації, 54. Нині його надбудовано та значно змінено. Ще одна одноповерхівка, також за адресою: вулиця Левка Мацієвича, 5, збереглася навпроти дитсадка на Левка Мацієвича, 6/2. Вона також із 1970-х пристосована під допоміжне приміщення дитсадка, але з усіх збережених будинків має чи не найбільш автентичний вигляд.

Фото О.Михайлика

Ще дві двоповерхівки (фасади значно змінено) збереглися вздовж колишньої вулиці Піонерської (нині — безіменний проїзд, що починається в арці Залізничного універмагу і завершується прилученням до вулиці Левка Мацієвича). Їхні адреси — вулиця Левка Мацієвича, 5 та 5 к. 2. Значною мірою збереглася і планувальна структура селища. Під час знесення старої забудови зникло лише дві невеликі вулиці. Решта вуличної мережі залишилася без змін.




Джерело: публікацію здійснено за краєзнавчими матеріалами києвознавця О. Михайлика

Шоста краєзнавча лекція "Солом’янка"

20 березня у Центральній бібліотеці Солом’янки імені Григорія Сковороди відбудеться 6-та краєзнавча лекція "Солом’янка" від києвознавця Олександра Михайлика.


Лекцію буде присвячено місцевості Солом'янка, яка дала назву усьому адміністративному району. Ми дізнаємося, коли почалося заселення цієї місцини і які назви вона мала. З'ясуємо походження цих назв. Поговоримо про роль залізниці в розвитку Солом'янки, про історію церкви Покрови Пресвятої Богородиці та навколишньої місцевості. Дізнаємося, як протягом ХХ століття змінився вигляд Солом’янки і як вона набула сучасного вигляду. А ще про видатних постатей, згадки у літературі й цілу низку цікавинок. Зацікавилися темою? Чекаємо на вас!
вул. Освіти, 14а
20 березня о 17:30
Вхід вільний
Укриття є!