Дві постаті української історії, яких на короткий час звів один архів

Фото з Telegram каналу LOS SOLOMAS. КИЇВ

Історія нерідко поєднує людей, чиї життєві шляхи здаються зовсім різними. Саме так сталося у 1966 році, коли в Центральному державному історичному архіві УРСР працювали поруч двоє українців, чиї імена сьогодні стали символами боротьби за незалежність України, - Василь Стус і Василь Кук.

На той час Василь Стус уже зазнав переслідувань радянської влади. Після відкритого протесту під час прем'єри фільму «Тіні забутих предків» у вересні 1965 року його виключили з аспірантури Інституту літератури. Позбавлений можливості продовжувати наукову кар'єру, на початку 1966 року він влаштувався на роботу до Центрального державного історичного архіву УРСР, де працював старшим науковим співробітником. Саме тут минули кілька місяців його життя між виключенням з аспірантури та новою хвилею переслідувань. Формально Стус звільнився за власним бажанням уже в червні 1966 року, хоча пізніше згадував про постійний тиск з боку влади.

Його колегою був Василь Кук - останній Головний командир Української повстанської армії. Після багаторічного ув'язнення, допитів і перебування під постійним наглядом КДБ радянська влада дозволила йому працювати істориком в архіві. У цей період Кук готував кандидатську дисертацію, однак захист фактично був зірваний втручанням радянських спецслужб, які не бажали бачити колишнього керівника УПА серед науковців.

Спочатку Василь Кук поставився до молодого співробітника з недовірою. Багаторічний досвід життя під контролем КДБ змушував підозрювати у кожному новому знайомому можливого провокатора. Проте невдовзі він переконався у щирості Василя Стуса. Між ними зав'язалися довгі розмови про українську історію, літературу, політику та майбутнє України. Їхнє спілкування не обмежувалося стінами архіву - вони зустрічалися і поза роботою.

Сучасні історики називають цю зустріч майже неймовірним збігом обставин. Радянські спецслужби добре знали обох: Стуса - як неблагонадійного шістдесятника, Кука - як багаторічного ворога радянської системи. Проте певний час вони все ж працювали в одній установі, що стало очевидним прорахунком каральної системи.

Через багато років Василь Кук, згадуючи свого молодшого колегу, сказав прості й водночас дуже промовисті слова: «Стус був наш, тому його вбили».

Сьогодні Центральний державний історичний архів України розташований на вулиці Солом'янській, 24. Саме тому ця історія має особливе значення і для нашого району. Хоча зустріч двох Василів відбулася ще в попередньому приміщенні архіву, нинішня будівля в Солом'янському районі є продовженням історії установи, де на короткий час перетнулися долі останнього командира УПА та одного з найвидатніших українських поетів-дисидентів.

Іноді кілька місяців спільної праці стають набагато вагомішими за десятиліття. Адже саме такі зустрічі нагадують: українська історія творилася не лише на полях битв чи в підпіллі, а й у тихих архівних кабінетах, де люди, попри тиск тоталітарної системи, продовжували говорити про Україну.

Джерела:

• матеріали Центру досліджень визвольного руху та статті Володимир В'ятрович про спільну роботу Стуса і Кука
• документи про роботу Василя Стуса в Центральному державному історичному архіві УРСР
• історична довідка Центральний державний історичний архів України, м. Київ щодо переїзду установи на вул. Солом'янську у 1970 році

З родинних архівів солом'янців. Викопіювання з плану Чоколівки

Мешканка Солом'янського району і активна читачка Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди Олена Решетняк зберігає чимало цікавих документів із родинного архіву. Серед іншого – викопіювання з плану Чоколівки із нанесенням майданчика гуртожитка КІБІ.

Позначка "ГВФ" – це так зване селище ГВФ між вулицями Левка Мацієвича, Донецькою, Очаківською та Волинською.

План не датований, проте є "нижня межа" – його виконано 1953 року, адже вулиця Донецька вже має цю назву (з 1952). Але вулиці Керченська та Очаківська ще відповідно мають назви Нова 496-та та Нова 497-ма. Саме 1953 року вони отримали сучасні назви.

План двомовний – основний напис і деякі вулиці підписано російською, інші українською.

Щиро дякуємо Олені Решетняк за збереження цього унікального документу. Документ зацифровано в січні 2025 року. Публікується вперше.

Фотофакт. Оздоблення входів до під'їздів на Першотравневому масиві

При забудові перших кварталів Першотравневого масиву (1, 2, 4) у 1957-1959 роках не лише було застосовано будинки серії 1-406, а й використано 6 типів оздоблення входів до будинків. Втім, деякі будинки серії 1-438, збудовані дещо пізніше, у 1960-1962 роках, також отримали оздоблення.

Краєзнавець Олександр Михайлик 2020 року знайшов 4 типи оздоблення. Ймовірно, частину згодом було зафарбовано. Фото 1, 2 – перші квартали масиву, забудовані у 1957-1959, фото 3-5 – друге черга масиву, забудована у 1960-1962.

Видатні дерева. Дуб Фролкіна

Від Кадетського гаю вціліло лише близько сотні дерев, кожне з яких має неабияку цінність. Вздовж вулиці Антонова ростуть здебільшого дуби віком 100-150 років, проте є серед них і більш давні.

Біля будинку №2/32 корпус 3 росте дуб Фролкіна. Названо його на честь киянина Анатолія Фролкіна, коштом якого 2009 року дуб вилікувано.

А Рішенням Київської міської ради від 23 грудня 2010 року №415/5527 дерево було заповідане і отримало статус ботанічної пам'ятки природи.

Дерево доволі високе – 25 м, охоплення на висоті 1,3 м – 4,3 м. Вік понад 300 років. Цікаво, що поряд із деревом росте ще три вікових дуба – один віком понад 200 років і ще два віком близько 300 років.

Дуб є одним із символів вулиці Антонова і одним із двох заповіданих дерев Кадетського гаю.

Фото дерева зробив краєзнавець Олександр Михайлик.

Сусідні дуби, які наразі ще не заповідані

Як видно на фото, три дуби мають приблизно однаковий вік, проте заповідано лише один. За дубом Фролкіна ще один дуб, дещо молодший.

Історія району на сторінках газет. Солом'янка сто років тому

У числі 2 газети "Солом'янка" за 2007 рік було опубліковано статтю краєзнавця Олександра Михайлика "Солом'янка сто років тому". Її написано на основі архівних документів, які Олександр опрацював у Державному архіві міста Києва протягом 2005-2006 років.

У статті йдеться про розвиток місцевості на початку XX століття, проблеми впорядкування, чисельність населення, транспорт, освітні заклади, навіть кінотеатр.

Оригінал статті зберігається у фондах Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди. Зацифровано в березні 2026 року.

Історичні карти Солом'янки. Топографічний план 1920-х. Частина 6. Совки

1923 року село Совки увійшло до меж Києва, тож на час укладання топографічного плану воно вже стало міською територією. На жаль, у вільному доступі є лише аркуш, на якому зображено південну частину Совок – вулицю Каменярів від будинків №23 з непарного боку і №34 з парного боку до кінця, вулицю Охтирську і провулок Федьковича.

Відтоді не змінилося планування Совок, хіба що у 1940-1950-х додалися нові вулиці. Вціліли поодинокі будинки вздовж вулиці Каменярів, які існували у 1920-х.

Шкода, що поки немає у вільному доступі фрагменту аркушу з північнолю частиною Совок, зокрема із церквою Покрови Пресвятої Богородиці.

Подібний фрагмент є надзвичайно цікавим, адже топографи зобразили не лише "міські" території, а й щойно приєднані на той час.

Кафе "Мелодія" в Солом'янському районі. 1960-ті роки

Кафе "Мелодія". 1960-ті роки

Фото з Telegram каналу LOS SOLOMAS. КИЇВ

Експонат краєзнавчий. Конверти зі станціями Київського метрополітену

У музейній кімнаті Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди, присвяченій транспорту, міститься низка експонатів про метрополітен. Серед них і два конверти 1960-х, на яких зображено станції метрополітену. Верхній конверт – "Хрещатик", нижній – "Університет" та "Завод "більшовик"" (нині "Шулявська"). Другий конверт, ймовірно, був серійним, адже на ньому зазначено як рубрику "Наземні станції Київського метрополітену".

Поява 1960 року в місті метрополітену одразу спричинила інтерес до нового виду транспорту. З'явився ресторан "Метро", станції зображали на листівках, конвертах, навіть поштових марках.

Конверти передав у колекцію бібліотеки краєзнавець Олександр Михайлик.

Оновлення щодо судових засідань по Протасовому Яру

Засідання у справі прокуратури про повернення 16 гектарів Протасового Яру громаді міста, яке мало відбутися 23 червня о 15:00 у Господарському суді міста Києва, перенесено.

Нова дата: 8 липня 2026 року

Час: 15:00

Місце: Господарський суд міста Києва, кімната 11

Також нагадуємо, що 24 червня об 11:30 у Верховному Суді (вул. Олександра Копиленка, 6, зал 202) має відбутися засідання у справі про сервітут - справі, яка стосується вільного доступу громади до території Протасового Яру.

Історія району в фотографіях. Вулиця Шевченківська (Максима Кривоноса), 1940-ві

Нещодавно києвознавець Антон Короб опублікував досі невідомі світлини Києва 1940-х з колекції світлої пам'яті Олега Спінула, архітектора-реставратора. Більшість зроблені в середмісті, проте є й такі, на яких околиці. Часові межі фото 1944-1949 роки.

Увагу краєзнавця Олександра Михайлика привернула одна світлина. На ній тимчасова теплиця, на передньому плані купа гною і вила, далі – характерна для 1930-х огорожа, а за нею дві двоповерхівки 1930-х.

Уважне порівняння цієї світлини із фото будинків, що мали адресу вулиця Максима Кривоноса, 17, Зої Космодем’янської, 8-А/14, люб'язно надані Костянтином Козловим (він сфотографував їх у 2004-2005, а 2005 ж року їх знесли) дало цікавий висновок. На фото 1940-х бачимо тимчасові теплиці на території вже колишнього на той час Інституту харчової промисловості, далі його огорожу. А ще далі – два згаданих вище будинки.

На той час вулиця Максима Кривоноса мала назву Шевченківської, а Зої Космодем'янської (нині Софії Галечко) – Гоголівська. 1953 року вулиці було перейменовано.

Відтак завдяки атрибуції маємо ще одне фото цих будинків – найбільш раннє, адже звели їх у 1930-х і ще одне історичне фото Олександрівської слобідки, яких наразі відомо одиниці.

Це унікальна світлина, адже ми не знаємо, що спонукало фотографа її зробити, проте цінність фото надзвичайна!

Фотофакт.Чарівність кованого мережива

Свого часу входи до багатьох будинків прикрашали кованими дашками. Окрім захисту від дощу вони були естетично дуже гарні. Класичні візеругки могли поєднууватися із більш нетиповими елементами.

У Солом'янському районі подібних дашків вціліло лише декілька. Пропонуємо помилуватися таким дашком, що прикрашає флігель (перші 3 фото) і головний вхід (4-5 фото) колишньої туберкульозної клініки на вулиці Миколи Амосова. Цю красу сфотографував 2020 року краєзнавець Олександр Михайлик.

Давайте разом помилуємося цим неймовірним кованим мереживом.

Головний вхід прикрашає ще більш вишуканий дашок.

Видатні дерева. Дуб-довгожитель

Поява у 1881 році майбутнього заводу Гретера і Криванека (згодом "Більшовик", а нині Першого Київського машинобудівного заводу) призвело до зміни вигляду Казенних Дач. Проте і при появі заводу і при його розширенні було тактовно збережено віковий дуб. Поява Шулявського шляхопроводу також, на щастя, не вплинула на дерево.

У радянський час його було огороджено ланцюгами.

Нарешті, Рішенням Київської міської ради від 2 грудня 1999 року №147/649 старезне дерево було заповідане. Відтоді це ботанічна пам'ятка природи "Дуб-довгожитель".

Вік дерева близько 400 років, що робить його одним із найстаріших дерев району. Від основного стовбура одразу ж відгалужуються 3, тож дерево має цікавий вигляд. Його висота 25 м, а на висоті 1,3 м має в охопленні 4,7 м.

Влітку 2025 року росія завала ракетного удару по Першому машинобудівному і знищила історичний Будинок Гретера. На щастя, дуб не постраждав.

Фото дуба в жовтні 2025 року (загальний вигляд) та у 2017 (табличка і огорожа), автор – краєзнавець Олександр Михайлик.

Історія району на сторінках газет. Дуб росте просто посеред проїдждої частини

У газеті "Сегодня" 2007 року було опубліковано статтю "Дуб росте просто посеред проїжджої частини" (російською мовою). Автор не вказаний, фото зробив В. Говоруха.

Її присвячено Партизанському дубу, унікальній живій пам'ятці нашого району, який росте просто посеред вулиці (точніше, ближче до її східного краю). Наводяться свідчення місцевих жителів щодо дерева. Згадано про обіцянку встановити огорожу навколо дерева, яку через 3 роки після заповідання так і не було встановлено. Тож стаття 2007 року. Зрештою огорожу встановили.

Фотокопія статті зберігається у фондах Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди. Зацифровано в березні 2026 року.

Історичні карти Солом'янки. Топографічний план 1920-х. Частина 5. Олександрівська слобідка

На жаль, у вільному доступі досі є не всі фрагменти топографічного плану, тож деякі місцевості можемо побачити лише фрагментарно. Так, Олександрівська слобідка поки доступна лише частково – північно-західний край. На плані – вулиця Преображенська (поперечна) і теперішні вулиці (з заходу на схід) – Софії Галечко, Братів Зерових, північні шматочки вулиць Василя Овсієнка та Олексіївської.

Втім, навіть цей невеликий фрагмент дає певне уявлення про характер забудови. Будинок на розі Преображенської та Братів Зерових (північно-східний кут) – двоповерхівка школи "Просвіта" (1918 рік). У центрі плану дві здвоєні споруди – чорна і сіра – колишній костопальний завод, що існував тут іще до появи поселення. Власне, від нього і походить паралельна назва слобідки – Костопальня або Костопалівка.

З родинних архівів солом'янців. Посвідчення Валентина Шликова

У нашому районі мешкає чимало залізничників та їх нащадків. Багато з них є читачами Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди, відвідувачами наших заходів. Вони приносять чимало документів – частину передають у музейні кімнати бібліотеки, частину дають змогу люб'язно перезняти.

Це спонукало нас запровадити рубрику "З родинних архівів солом'янців".

Один із найбільш активних відавідувачів, корінний солом'янець Валентин Шликов, дав змогу ознайомитися із особистими документами свого батька, Валентина Михайловича Шликова.

На фото його посвідчення, видане 17 січня 1920 року на 1 рік. Він працював у службі руху рахівником кондукторського відділення. На бланку – фото, посада, підпис, дата. Прикметно, що використано ще імперський бланк, надрукований 1914 року.

Документ перезнято у лютому 2025 року. Щиро вдячні пану Валентину за те, що не лише зберігає особисті документи свого батька, а й люб'язно поділився ними із бібліотекою та дав змогу перезняти.

Експонат краєзнавчий. Студентська форма Національного авіаційного університету

Солом'янський район є залізними та повітряними воротами міста. Окрім того, саме в ньому розташовано Національний авіаційний університет. Відтак музейна кімната Бібліотеки Сковороди, присвячена транспорту – залізничному, авіа, має ряд цікавих експонатів, присвячених цьому навчальному закладу.

Серед них чільне місце посідає комплект студентської форми – кітель, кашкет, сорочка та галстук із шевроном навчального закладу.

Форму 2025 року передав у фонди музейної кімнати активний читач і відвідувач бібліотеки Вячеслав Настецький. Щиро дякуємо за цей унікальний подарунок! Форма одразу стала одним із найбільш популярних експонатів і привертає увагу відвідувачів.

Аеропорт "Київ" (Жуляни). 1969 рік

Аеропорт "Київ" (Жуляни). 1969 рік. Фото колоризоване

Фото з Telegram каналу LOS SOLOMAS. КИЇВ

Фотофакт. Огорожа з "шишечками"

1956 року на теперішньому проспекті Повітряних Сил було споруджено будівлю електромеханічного технікуму. Тоді ж з боку проспекту було встановлено гарну огорожу в стилі 1950-х.

Кожен стовп вгорі прикрашено декоративною шишечкою – у горішній частині вона найбільше схожа на хміль, а нижня частина – рослинні орнаменти. Сама металева частина огорожі більш проста, але також характерна для того часу і не замінювалася від часу встановлення.

Подібні огорожі в Києві вже є доволі рідкісними. Декоративні шишечки вціліли на кожному стовпі і є уособленням монументалізму 1950-х.

Сфотографував 2025 року краєзнавець Олександр Михайлик.

Видатні дерева. Партизанський дуб

Це єдине дерево в Києві, яке... виділене дорожніми знаками! Причиною цього є те, що дуб росте на краї проїзної частини.

Назва походить від колишнього найменування вулиці Братів Зерових – Червонопартизанська. Це самотнє дерево віком близько 360 років, одне з найдавніших у районі. У грудні 2004 року дерево було заповідане і відтоді має статус ботанічної пам'ятки природи.

Дуб має висоту 25 м, стовбур розгалужений з висоти 6 м, на висоті 1,2 м має охоплення 6 м. Дерево має огорожу, табличку з назвою.

Він є єдиним таким у Києві – коли на початку 1910-х прокладали тодішню вулицю Садову, дерево тактовно залишили на краї дороги. Коли на початку 1960-х замість одноповерхівок звели 5-поверхівки, мешканці також зберегли дерево.

Він є однією із візитівок району.

Пропонуємо подивитися на дуб у різні роки та різні пори року. Всі фото краєзнавця Олександра Михайлика.

До речі, свого часу газети "По-киевски" и "Сегодня" присвятили дубу окремі статті. Фотокопії їх публікуємо!

А тепер фото дуба.

2007 рік:

2009 рік:

2014 рік:

2021 рік:

2025 рік:

Історія району на сторінках газет. Історію району напишемо!

У числі 11 газети "Добра новина" за 2001 рік було опубліковано цікаву статтю, яка має прямий стосунок до діяльності нашої бібліотеки. Журналістка Ірина Кім написала статтю "Історію району напишемо!", де йдеться про активну краєзнавчу роботу бібліотеки, її видання.

Зацифровано в березні 2026 року. Оригінал статті зберігається у фондах Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди.

Історичні карти Солом'янки. Топографічний план 1920-х. Частина 4. Протасів яр і Клінічне містечко

На наступному фрагменті плану – місцевість Протасів яр, що увійшла до меж Києва разом із Солом'янкою, Батиєвою горою, Кучминим яром 1910 року.

Фактично поселення складалося з єдиної вулиці, що пролягала нижньою частиною яру. Вздовж залізниці у 1885 році було споруджено комплекс військового парового млина, що складався із: зерносховища, власне млина, пекарні, димаря, складів. Все це було спалено 1920 року, тож на момент укладання плану там стояли лише обвуглені стіни. 1930 року на їх основі звели трикотажну та швейну фабрики.

Північніше Протасового яру, на північних схилах Байкової гори 1896 року збудовано Бактеріологічний інститут – хрестоподібна споруда в центрі плану та прилеглі будівлі.

У 1913-1914 роках неподалік почали зводити Клінічне містечко. Через відмову міста виділяти землю звели лише корпуси хірургічної клініки та окремо – туберкульозної лікарні. Автором проєкту є архітектор Василь Осьмак.

На фрагментах плану вздовж Протасового яру та до клініки позначено трамвайну гілку. Її прокладено 1915 року для перевезення поранених воїнів до клінік. Тут ніколи не було пасажирського руху, а у 1920-х рейки розібрали. Відгалуження в південній частині плану – якраз до туберкульозної лікарні.

Караваєві Дачі. 1967 рік

Караваєві Дачі. 1967 рік

Фото з Telegram каналу LOS SOLOMAS. КИЇВ

Вокзальна площа, 1942-1943 роки

Вокзальна площа, 1942-1943 роки

Фото з Telegram каналу LOS SOLOMAS. КИЇВ

 

Роман Ратушний: солом’янчанин, який став символом відповідальності за своє місто і свою країну

8 червня минає чотири роки від дня загибелі Романа Ратушного - громадського активіста, учасника Революції Гідності, захисника України, людини, чиє ім’я назавжди пов’язане із Солом’янкою та боротьбою за збереження Протасового Яру.

Роман народився і виріс у Києві. Ще в юному віці він долучився до громадського життя, брав участь у Революції Гідності, відстоюючи право українців на свободу та європейське майбутнє. Згодом став одним із найвідоміших молодих громадських активістів столиці.

Особливе місце в його житті займав Протасів Яр - унікальна зелена зона між Солом’янським та Голосіївським районами. Саме Роман очолив громадську ініціативу «Захистимо Протасів яр», яка протягом багатьох років боролася проти незаконної забудови території. Завдяки наполегливості активістів проблема збереження урочища набула загальноміського значення, а Протасів Яр став символом права громади впливати на розвиток свого міста.

Після початку повномасштабного російського вторгнення Роман добровільно став до лав захисників України. Він служив розвідником у 93-й окремій механізованій бригаді «Холодний Яр». 8 червня 2022 року Роман Ратушний загинув під час виконання бойового завдання на Ізюмському напрямку.

Йому було лише 24 роки.

Сьогодні ім’я Романа Ратушного стало символом активної громадянської позиції, відповідальності за свій простір і готовності захищати Україну не лише словом, а й ділом. Його життєвий шлях нагадує, що любов до рідного міста починається з небайдужості, а справжні зміни стають можливими завдяки людям, які готові відстоювати свої переконання.

Для Солом’янки Роман Ратушний назавжди залишиться людиною, яка довела: громада здатна захищати свої цінності, а боротьба за справедливість може змінювати місто. Найкращим вшануванням його пам’яті є продовження справи, якій він присвятив своє життя, - захисту України, розвитку громадянського суспільства та збереження міського простору для майбутніх поколінь.

Пам’ятаємо. Дякуємо. Продовжуємо.