Кінотеатри Солом'янського району. Кінотеатр "Супутник"

 Єдиним у Солом'янському районі кінотеатром, відкритим у радянські часи, і чинним донині, є "Супутник" на вулиці Джохара Дудаєва (колишня Іскрівська), 14.

Із забудовою Першотравневого масиву центром архітектурної композиції одразу став кінотеатр «Супутник», побудований у перспективі алеї, утвореної будинками на вулиці Дудаєва. 

Двоповерхову будівлю кінотеатру спорудили 1961 року за типовим проєктом кінотеатру на 800 місць («Супутник» був розрахований на 760 місць). Назва кінотеатру пов’язана з характерною для тієї епохи модою на «космічні» найменування, що виникла після запуску першого штучного супутника та польоту в космос Юрія Гагаріна. Фасад споруди було прикрашено тематичною мозаїкою із зображенням кінокамери. Кінотеатр одразу став культурним осередком Першотравневого масиву. Філією «Супутника» був літній кінотеатр «Берізка» (про нього докладніше розповімо у окремому дописі про літні кінотеатри).

У 1990-х кінотеатр "Супутник", як і більшість інших у місті, припинив діяльність. Проте на відміну від інших, не був зруйнований або пристосований під інші потреби. 

У 2000-х його повністю реконструювали. Кінотеатр відновив роботу 29 березня 2007 року як сучасний 6-зальний мультиплекс. Завдяки реконструкції він зберігає статус важливого осередку культури й дозвілля Першотравневого масиву і прилеглих місцевостей.

Нижче - фото кінотеатру 1960-х-1970-х років. Оскільки це був єдиний стаціонарний кінотеатр для масиву, маємо багато його фото у ті роки.

Джерело: фейбсук-група "Старі фото Києва"

Сучасний вигляд кінотеатру. Фото О. Михайлика

Історія Солом'янського району в фотографіях. Гуртожиток на Олександрівській слобідці, 1954 рік

Унікальне фото 1954 року - один із гуртожитків працівників будівельних трестів, що мав адресу вулиця Червонозоряна, 17. Гуртожитки утворювали цілий квартал і були знесені ще наприкінці 1980-х.

Фото з рідкісного фотоальбому "Київ у фотоілюстраціях", виданого 1954 року. Поза фотоальбомом публікується вперше.

Цікаво, що саме біля цього гуртожитку (та в ньому) знімали багато сцен фільму "Вулиця молодості" (1958).

Кадри з фільму "Вулиця молодості", зняті біля того самого гуртожитку, що на фото 1954 року.

Експонат краєзнавчий. Проїзні документи Київського міського транспорту в колекції бібліотеки

 Ми продовжуємо знайомитися із незвичайною колекцією проїзних документів міського транспорту нашого міста - разових та абонементних квитків (на комунальний та комерційний транспорт), а також місячних проїзних. 

Усі квитки передав бібліотеці із особистої колекції письменник-краєзнавець Олександр Михайлик. Колекцію він збирає вже 20 років. Окрім того, у його колекції - проїзні документи з усієї України.

Одинадцятий допис присвячено квиткам на проїзд у маршрутних таксі міста вартістю від 1 гривні 50 копійок до 15 гривень, 2008-2024 роки. 

Водойми Солом'янського району. Річка Либідь та її притоки

Найвідомішою малою річкою Києва є Либідь. Названа на честь легендарної сестри засновників Києва Либеді, вона є одним із символів. Витоки та значна частина правобережного водозбірного басейну річки розташовані саме в Солом'янському районі. Тут же річка приймає ряд приток або ж містяться їх витоки.

Природній витік Либеді - це сучасний парк "Відрадний". Невипадково поряд зі ставком стоїть камінь із написом "Тут знаходиться один із виток річки Либідь".

Порівняння старих та сучасних карт показує, що камінь встановлено вірно - південний край озера Відрадне відповідає початку річкової долини на старих картах. Течія ж річки на картах фіксується в районі озера Красавиця на території Мамаєвої слободи. Це підтверджують і аерофотознімки часів Другої світової війни.

Витоки Либеді. Карта 1897 року. Зелене коло - початок течії на карті, червоне - початок річкової долини і сучасне озеро Відрадне

Порівняння аерофотознімку 1944 року та сучасної карти. Озеро Красавиця відповідає початку течії річки

Природня протяжність Лиебід становить бл. 14 км. Проте із будівництвом масиву Відрадний до річки було долучено колектори дощової каналізації. Він починається біля перетину вулиць Волноваської та Світлодарської. Тож нині витоком річки вважається ця точка. Але як ми розглянули вище, її не можна вважати природним витоком. 

Озеро Красавиця у етнографічному комплексі Мамаєва слобода. Фото О. Михайлика

До 1960-х років річка Либідь від витоку протікала в природному руслі. Забудова місцевості призвела до того, що річку було взято у підземний колектор. Про річку нагадує рельєф - улоговина на перетині вулиць Вадима Гетьмана, Нижньоключової та Миколи Голего. Колись у тому місці існував підземний перехід. На початку 1990-х його затопило під час сильних дощів і перехід засипали. 

Озеро Відрадне. Фото О. Михайлика

Біля вулиці Залізничної Либідь вперше з'являється на поверхні і далі протікає у відкритому руслі, але не природному, а в бетонному жолобі. Одразу після виходу на поверхню Либідь приймає одразу дві притоки - праву Вершинку (яка встигає прийняти безіменну притоку, іноді її називають струмком Волочаєвський) та ліву Волочаєвський. 

Перша поява Либеді на поверхні. Фото О. Михайлика

Волочаєвський починається у колекторі поблизу перетину вулиці Миколи Василенка та провулку Юрія Матущака. Далі річка протікає під Машинобудівною вулицею, роблячи невеличке півколо в бік вулиці Олекси Тихого між вулицями Шутова та Гарматною. Перетнувши вулицю Гетьмана, тече чітко на південний схід, перетинає Борщагівську (тут про струмок нагадує улоговина, над якою прокладено Індустріальний міст), Нижньоключову та Верхньоключову вулиці та впадає у Либідь. Початково це була безіменна притока Либеді, що починалася від вулиці Борщагівської. Згодом до неї долучили колектор дощової каналізації.

Вершинка вперше позначена під такою назвою ще 1695 року на плані починається в колекторі поблизу перетину вулиць Сім'ї Ідзіковських та Волинської. До неї також долучили колектор дощової каналізації - природний витік був там, де річка виходить з колектора на поверхню - в районі перетину вулиць Ушинського та Донецької. Паралельно Вершинці пролягає залізниця. У колекторі під станцією Караваєві Дачі протікає з початку 2000-х років. Перетнувши залізницю і прийнявши ліву притоку (остання притока, що впадає у Вершинку за 10 метрів до впадіння у Либідь, бере початок поблизу зупинного пункту Караваєві Дачі, тече весь час паралельно залізниці, у верхній течії може мати воду лише періодично, але останні 300—400 метрів має вигляд струмочка шириною до 1 метра (але найчастіше ширина не перевищує 0,5-0,7 м). Подекуди дещо розширюється, у одному місці над струмком навіть перекинуто кладку. Цікаво, що за 10 метрів до впадіння у Вершинку ширина струмка в одному місці зростає ледь не до 2-2,5 метрів і нагадує крихітне озерце, але перед впадінням у Вершинку ширина струмка знову не перевищує 0,5 м.) та впадає у Либідь.

Річка Вершинка. Фото О. Михайлика

Безіменна притока Вершинки. Фото О. Михайлика

Далі Либідь протікає у відкритому руслі, паралельно їй проходить залізниця. Перед Повітрофлотським шляхопроводом Либідь приймає праву притоку, що умовно має назву Кадетський Гай (первісно безіменна). У 1695 році у верхів'ях Либеді було два ставки, на греблях яких діяло по водяному млину. У першій половині 19 століття млинів вже не існувало.

Річка Либідь у верхній течії. Фото О. Михайлика

Під шляхопроводом річка Либідь протікає у колекторі, далі знову тече відкритим руслом. Далі річка протікає в межах Шевченківського, Голосіївського та Печерського районів (до Байкового кладовища правий берег - Солом'янський район), тож далі йтиметься лише про праві притоки, що протікають у межах району.

Протяжність струмка  Кадетський Гай— близько 2,2 км. Починається на Першотравневому масиві, природний витік - площа Космонавтів. Далі тече в улоговині вздовж Єреванської вулиці, в районі середини вулиці Генерала Воробйова різко повертає на північ, протікає під сквером між вулицями Козицького і Генерала Воробйова та впадає у Либідь на території вагонного депо «Київ-Пасажирський». Повністю взятий у колектор під час будівництва Першотравневого масиву. Гирлова ділянка взята у колектор ще при побудові залізниці на межі 1860-1870-х років.  Решта - наприкінці 1950-х років. До 1930-х років саме на цьому струмку існував Кадетський ставок.

Впадіння струмка Кадетський Гай у Либідь. Фото О. Михайлика

Наступна права притока Либеді в межах району - річка Мокра.  Історично річка мала назву Мужичок, під цією назвою її зафіксовано на карті 1753 року, складеної Данилом де Боскетом. Походження назви Мужичок невідоме. Назва Мокра походить від того, що вона протікала в глибокому ярі, де завжди була підвищена вологість.  Точна протяжність річки – 1860 метрів. Нині витоком річки вважається джерело, вода з якого трубою діаметром 100 мм потрапляє у невеликий басейн. Таким чином витік було облаштовано 1986 року при створенні Солом’янського ландшафтного парку. Далі за задумом архітекторів річка мала проходити через каскад менших басейнів, проте води там немає. Далі річка тече у підземних трубах діаметром 1 метр, а під річкою Мокрою – у колекторі висотою 1,5-1,8 м. Також у 1950-х-1960-х роках до річки Мокра було долучено декілька колекторів дощової каналізації, тож до природного витоку додалося щонайменше два – з вулиці Преображенської біля скверу на вулиці Олексіївській і з Солом’янської площі вулицею Генерала Шаповала.

Єдина природна ділянка річки Мокра. Фото О. Михайлика

До кінця 1950-х років річка повністю протікала в природному руслі, лише вздовж вулиці Мокрої крізь річку було перекинуто 5 містків. У 1960-х роках її майже на всій протяжності заховано у підземний колектор. Нині єдина природна ділянка річки – від північних колій залізниці до вулиці Либідської, довжиною 100 метрів. Далі річка останні декілька десятків метрів тече у двох трубах діаметром 1 м і впадає у Либідь.

В долині річки існував хутір Паньківщина, що виник у середині XVIII ст. Уперше його було позначено на плані міста та околиць 1753 року. Є хутір і на плані міста 1842 року — в долині річки Мокрої й на схилах над нею, вздовж вулиць Мокрої та Кучмин Яр. Назва Паньківщина була у вжитку до 1860-х, опісля хутір мав назву Кучмин яр. 

Наступна права притока - невеличкий безіменний струмок, який умовно названо Батиїв, оскільки він тече з-під Батиєвої гори. Протяжність незначна, бл. 300 метрів. Витікає з-під Батиєвої гори в районі вулиці Провідницької. Впадає у Либідь південніше вулиці Либідської. На всій протяжності у колекторі (основне русло - з часів прокладання залізниці, нижня течія - після 1940-х). 

Нижче впадіння Мокрої до початку 1840-х років на Либеді був ставок.

Наступною правою притокою є струмок Протасів Яр (первісно безіменний). Протяжність струмка становить приблизно 1,1—1,2 кілометри. Починається на схилах Батиєвої Гори, далі протікає Протасовим Яром вздовж однойменної вулиці. Впадає у Либідь дещо південніше мосту через річку над вулицею Федорова. Повністю взятий у колектор (до 1920-х протікав поверхнею, через нього було перекинуто 6 невеликих місточків), за винятком декількох метрів гирлової ділянки. 

Струмок Протасів Яр впадає у річку Либідь. Фото О. Михайлика

Остання за течією права притока Либеді, що протікає нашим районом - Совка (тече половину протяжності та впадає у Либідь в межах Голосіївського району.

Лівий витік річки Совка. Фото О. Михайлика

Ставок верхнього каскаду на річці Совка. Фото О. Михайлика

Загальна протяжність річки - трохи більше 5 км. Формується з двох витоків - один починається в кінці вулиці Зеленогірської, інший в улоговині південніше вулиці Кадетський Гай. На першому витоку 2, а на другому 3 ставки, останні дуже заболочені. У нижньому ставку верхнього каскаду Совських ставків обидва витоки зливаються в єдине русло. За ставком річка йде у підземний колектор, далі за руслом - спущений ставок. Перетнушви проспект Лобановського, річка витікає з коелктору й тече у природному руслі. Це вже сусідній Голосіївський район. Під вулицею Холодноярською тече права притока Совки, що повністю протікає в колекторі. На карті 1753 року її підписано як Софка. 

Видатні імена Солом'янського району. Академік Шалімов

29 лютого 2024 року Київська міська рада частину вулиці Героїв Севастополя перейменувала на вулицю Академіка Шалімова. Постать Олександра Шалімова є дуже важливою в історії нашого району району - саме тут, у Медмістечку, знаходиться Інституту хірургії та трансплантології, що нині названий його іменем. Інститут 1975 року створив академік Шалімов і до смерті у 2006 році був його очільником (у останні роки життя - почесним директором). Невипадково було перейменовано саме частину вулиці героїв Севастополя - адже вона проходить повз інститут, створений видатним хірургом, який з 1970 року жив і працював у Києві.

Далі ми познайомимося із основними етапами життя видатного хірурга.

Олександр Олексійович Шалімов народився 20 січня 1918 року у селі Введенка, нині Задонського району Липецької області (Російська Федерація). Походив із багатодітної селянської родини: у його батьків було 12 власних дітей і ще прийняли двох безпритульних. У 1925 році сім'я переїхала на Кубань, де він пішов у школу.

У 1934 році вступив на робітфак Кубанського медичного училища, який закінчив у 1936 році з відзнакою. У 1936–1941 роках навчався на лікувальному факультеті Кубанського медичного інституту.

Після початку німецько-радянської війни на фронт його не взяли через перенесені незадовго до того малярію та гепатит, а також ревматизм та хворобу хребта.

З 1941 року — хірург, головний лікар Нерчинсько-Заводської міжрайонної лікарні в Читинській області РРФСР. З 1944 року — завідувач хірургічного відділення, головний лікар Петровськ-Забайкальської міської лікарні Читинської області РРФСР.

З 1946 року — завідувач хірургічного відділення Брянської обласної лікарні РРФСР.

З 1949 року — головний хірург Орловського облздороввідділу і завідувач хірургічного відділення Орловської обласної лікарні РРФСР.

З 1952 року — асистент кафедри госпітальної хірургії Курського медичного інституту РРФСР.

З 1953 року — головний хірург Брянського облздороввідділу і завідувач хірургічного відділення Брянської обласної лікарні РРФСР.

У 1955 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Утворення штучного стравоходу при рубцевій непрохідності».

З 1957 року життя Олександра Шалімова пов'язане з Україною.

1957 року він переїздить до Харкова і стає доцентом кафедри хірургії Харківського медичного інституту. У 1958 році захистив докторську дисертацію на тему «Хірургічне лікування раку головки підшлункової залози і фатерова сосочка».

У 1959 — 1970 роках — провідний хірург у лікувальних та наукових закладах міста Харкова, завідувач кафедри торакальної хірургії та анестезіології Українського інституту удосконалення лікарів, з 1965 року — директор Харківського науково-дослідного інституту загальної та невідкладної хірургії.

1970 року розпочинається київський період життя видатного хірурга.

З 1970 року — завідувач кафедри торакоабдомінальної хірургії Київського інституту удосконалення лікарів, директор науково-дослідного інституту гематології та переливання крові, а з 1972 року директор Київського науково-дослідного інституту клінічної та експериментальної хірургії.

З 1975 року засновник та директор Інституту хірургії та трансплантології, що нині названий його іменем. З 1978 року дійсний член АН УРСР.

Шалімов став першим лікарем, котрий провів вдалу пересадку підшлункової залози хворому на діабет, розробив і впровадив нові методи операцій за онкологічних захворювань, органів травлення, судин, серця. Шалімов запровадив нові методи операцій при захворюваннях органів травлення, серця, онкологічних захворюваннях тощо.

Під керівництвом Шалімова проведено першу в Україні операцію пересадки серця. Досі таких операцій у Київському інституті клінічної й експериментальної хірургії імені Олександра Шалімова проведено вже 4.

За своє життя Шалімов провів близько 40 тисяч операцій.

У 1998 році академіка Шалімова визнано «Людиною планети». До смерті у 2006 році він також був Почесним директором Інституту клінічної й експериментальної хірургії НАН України (з грудня 2006 року інститут носить його ім’я).

Помер у Києві 28 лютого 2006 року.

Поховано Олександра Шалімова на Байковому цвинтарі в Києві (ділянка № 52а).

Маловідомий факт - Олександр Шалімов, маючи гарний голос, дуже любив у колі друзів співати українські пісні - серед них як народні ("Зеленеє жито зелене", "Ой не світи місяченьку", "Цвіте терен", "Ой чий то кінь стоїть", "Ой, на горі та женці жнуть", "Черемшина", "Ой, у вишневому саду" та багато інших), так і авторські, на вірші видатних поетів - Тараса Шевченка ("Реве та стогне Дніпр широкий", "Думи мої, думи мої"), Михайла Петренка ("Дивлюсь я на небо"), Леоніда Глібова ("Стоїть гора високая"), Василя Симоненка ("Лебеді материнства"), Дмитра Павличка ("Два кольори"), Дмитра Луценка ("Як тебе не любити, Києве мій), Михайла Старицького ("Ніч як місячна"), Степана Руданського ("Повій, вітре, на Вкраїну), Андрія Малишка ("Пісня про рушник"). Це свідчить про любов науковця до української пісні, хорошу ознайомленість із творчістю як класиків, так і поетів-сучасників Олександра Шалімова.

Нагороди:

• Герой України (2005)
• Орден “За заслуги” І ступеня (1999)
• Орден “За заслуги” ІІ ступеня (1998)
• Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки

З нагоди ювілею 23 січня 2018 року НБУ ввів в обіг ювілейну монету «Олександр Шалімов» номіналом 2 гривні, а Укрпошта — ювілейну поштову марку.

Захопливі лекторії та зимові прогулянки столицею

Управління туризму та промоцій Київської міської державної адміністрації та Київський центр розвитку туризму підготували для вас цікаву програму цього тижня: два лекторії та три екскурсії. Серед них – прогулянка Печерським районом у супроводі перекладача жестової мови.

Зважаючи на дуже великий попит та обмежену кількість місць під час дії воєнного стану, реєстрація є обов’язковою для кожного учасника окремо.

Лекторій «Київ шістдесятників»

Запрошуємо на лекцію, яка відкриє світ київських митців і мислителів 1960-х років – шістдесятників. Ви дізнаєтеся про видатних діячів цього культурного руху та їхню боротьбу за свободу слова. Разом дослідимо життєві шляхи української інтелігенції, познайомимося з місцями, пов’язаними з їхньою діяльністю у Києві, та побачимо, як внесок шістдесятників вплинув на нашу культуру.

Місце проведення вказано в анкеті.

15 січня, середа, 14:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/53ELx7LDLYTXtFJ29

Лекторій «Київ. Втрачена краса»

Під час зустрічі ви дізнаєтесь, як і через які обставини Київ почав змінювати своє архітектурне обличчя, скільки пам'яток знищила радянська влада та, якої архітектурної катастрофи Києву вдалось уникнути в 1930-х роках.

Місце проведення вказано в анкеті.

17 січня, п'ятниця, 17:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/yEMrHaBtANtv56gQA

Екскурсія «Київ європейський»

Під час прогулянки ви познайомитеся з архітектурою Києва та різноманітними об’єктами, які пов’язують наше місто з Європою, а також зі спорудами, які були збудовані європейськими архітекторами.

Маршрут: Європейська площа → вул. Хрещатик → Майдан Незалежності → Пасаж → Центральний гастроном → Бессарабська площа → вул. Басейна → Палац спорту → НСК «Олімпійський» → вул. Велика Васильківська → Костел святого Миколая.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

18 січня, субота, 14:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/VyXhw2ffgK115B9c7

Екскурсія «Відомий і невідомий Печерськ» (для людей із порушеннями слуху)

Познайомтеся з одним із найдавніших районів Києва – Печерськом, його історичними та військовими об’єктами, зокрема, й з найвідомішими оборонними спорудами та пам’яткою архітектури світового значення.

Екскурсія триватиме в супроводі перекладача жестової мови.

Маршрут: Станція метро «Печерська» → Військовий інститут телекомунікації та інформатизації → Цитадель Київської фортеці → Мистецький Арсенал → Києво-Печерська Лавра → Парк Слави → Алея Героїв Крут → Арсенальна площа.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

19 січня, неділя, 13:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/eP3wfRRxKQQJmGEZ9

Екскурсія «Святошинська сюїта»

Дізнайтеся про те, як створювався та розбудовувався Святошинський район – від невеликого курортно-дачного передмістя Києва до густонаселеного житлового масиву, почуєте про видатних вчених, художників і поетів, які жили в Академмістечку, та про наукові відкриття, які робилися в цій місцевості.

Маршрут: Спорткомплекс «Наука Спорт» → бул. Академіка Вернадського → вул. Серпова.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

19 січня, неділя, 13:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/Gk1wCq99ujoz9SR3A

Ознайомтеся, будь ласка, з правилами безпеки під час дії воєнного стану:

• у разі повітряної тривоги за маршрутом передбачені діючі укриття, кожен учасник екскурсії заради своєї безпеки повинен слухати вказівки гіда
• у разі ворожих обстрілів заради безпеки екскурсантів та гіда, Управління та Київський центр розвитку туризму залишають за собою право скасувати захід.

Пам'ятники Солом'янського району. Пам'ятники науковим, творчим та іншим особистостям, встановлені у 1970-х-1990-х роках, що існують дотепер

У 1970-х роках в межах нашого району було встановлено ряд пам'ятників особистостям. З часом частину з них було демонтовано, адже це були пам'ятники радянським політичним діячам. Залишилося пам'ятники поету та художнику Тарасу Шевченку, педагогу Костянтину Ушинському, науковцю Сергію Корольову, медикам Миколі Стражеску та Феофілу Яновському та залізничнику і партизану Володимиру Кудряшову.

Пам'ятники Володимиру Кудряшову, Костянтину Ушинському, Миколі Стражеску та Феофілу Яновському було відкрито у 1972, 1974, 1978 та 1992 роках відповідно.

Точні дати спорудження пам'ятників Тарасу Шевченку та Сергію Корольову невідомі (але це 1970-і роки). Адже споруджено їх не в публічному просторі, а на території навчального закладу (Тарасу Шевченку) та промислового підприємства (Сергію Корольову).

Пам'ятник Володимиру Кудряшову, 1970-і. Фото з фондів бібліотеки

Пам'ятник Володимиру Кудряшову. Фото О. Михайлика

Відкриття пам'ятника Миколі Стражеску, 23 травня 1978 року. Фото з фондів бібліотеки

Пам'ятник Миколі Стражеску. Фото О. Михайлика

Пам'ятник Костянтину Ушинському. Фото О. Михайлика

Пам'ятник Тарасу Шевченку. Фото О. Михайлика

Пам'ятник Сергію Корольову на території ВО "Меридіан". Фото з відкритих джерел

Пам'ятник Феофілу Яновському. Фото О. Михайлика