А ми започатковуємо нову рубрику. Її буде присвячено сакральній архітектурі району - як тим, які існують, так і тим, що їх втрачено.
Перший допис буде присвячено церкві Покрови Пресвятої Богородиці на Солом'янці.
Наприкінці ХІХ ст., зі зростанням кількості населення, на Солом’янці дедалі більше відчувалася потреба у власному храмі. Питання щодо його будівництва зрушило з місця лише 1891 року. 1 жовтня 1891 року помер Київський митрополит Платон (Городецький), і того ж дня на засіданні Міської думи прийняли рішення побудувати храм Покрови з приділом сповідника Платона.
 |
| Митрополит Платон |
Було відкрито підписку на його спорудження. Комітет, який очолив Яків Бернер, зібрав 17 тис. рублів. 3 жовтня 1891 року Міська дума виділила ділянку землі на Солом’янці. У січні 1892 року місця для храму та будинку причту схвалила комісія духовної консисторії. 1893 року архітектор Іполит Ніколаєв, син славетного Володимира Ніколаєва, підготував проект церкви та іконостасу (прикметно, що це єдина церква, спроектована цим архітектором).
 | |
| Іполит Ніколаєв |
Кошторисну вартість будівництва храму було визначено у 21 тис. рублів. Кошти збирали, як то кажуть, усім миром. Значну фінансову допомогу надали відомі благодійники Михайло Дегтерєв та Олександр Терещенко. Яків Бернер як власник цегельні пожертвував 25 тис. штук цегли та 2 тис. рублів. Жертвували кошти й прості залізничники — жителі Солом’янки. Загалом було зібрано 35 тис. рублів. Окрім того, Міська дума виділила 50 пудів покрівельного заліза.
14 жовтня 1895 року було закладено фундаменти церкви й водночас освячено новозбудовану парафіяльну школу. 9 листопада 1897 року о 9-й годині ранку Покровський храм було освячено.
 |
| Первісний вигляд церкви |
Храм було побудовано у псевдоросійському стилі, традиційному для більшості церковних споруд Російської імперії початку ХХ ст. Декоративне оздоблення виконано в дусі російського архітектурного «узороччя» XVII ст. — колонки, кокошники, карнизи та фриз із кахлів, цибулеподібні главки над вівтарем і західним притвором. У наступні роки після освячення у храмі тривали внутрішні оздоблювальні роботи. Стіни розписував художник Іван Селезньов, він же виконав ряд іконостасних ікон. При церкві діяла парафіяльна школа на чолі з настоятелем. 1905 року було засновано денний дитячий притулок. Також існувало Жіноче благодійне товариство при Солом’янській Покровській церкві.
 |
| Художник Іван Селезньов |
1905 року настоятелем храму замість Ісаакія Тарасевича стає протоієрей Василь Липківський, майбутній творець і очільник відновленої УАПЦ. Він був активним учасником українського
культурно-просвітницького руху, вважав, що в Україні у храмах мають правити служби українською мовою, критично ставився до Російської православної церкви як політичної інституції. За «українофільство» його звільнили з посади директора Київської церковно-вчительської школи і призначили настоятелем храму. Саме Василь Липківський 22 травня 1919 року у супроводі хору під керуванням Миколи Леонтовича відслужив першу літургію українською мовою у збудованому гетьманом Іваном Мазепою Микільському соборі. За настоятельства Василя Липківського (1905–1919) храм було розбудовано.
 |
| Василь Липківський |
За 10 років, що минули від дня освячення храму, населення Солом’янки зросло майже вдвічі — з 8 до 14,5 тис. мешканців. Тож церква стала для парафії замалою. 1906 року парафія прийняла
рішення розширити храм. У травні 1907 року було затверджено проєкт архітектора Костянтина Сроковського. За цим проєктом було побудовано нові приділи. У вересні 1907 року було освячено приділ Св. Жінок-Мироносиць, у листопаді 1914 року — цей самий приділ як оновлений, а у вересні 1916 року — південний престол Св. Платона (так ушанували пам’ять покійного митрополита). Як наслідок, храм збільшився вдвічі.
 |
| Церква в панорамі міста. Початок 1930-х років |
У перше десятиліття радянської влади Покровська церква діяла за призначенням. Та з 1930 року богоборча влада розпочала наступ на храм. Лунали заклики закрити його. Однак церква встояла і залишалася діючою навіть у 1937–1938 роках — одна з небагатьох у місті.
Зрештою Постановою президії Київської міської ради від 19 вересня 1939 року Покровську церкву закрили, знищили церковні бані та дзвіницю, переплавили дзвони, в будівлі розташувався швейний цех.
 |
| Церква у 1979 році |
Восени 1941 року, з початком нацистської окупації Києва, було відновлено служби в Покровському храмі. Відтоді служіння в церкві вже не припинялося. У 1960-х Покровській церкві готували роль кафедрального собору, адже в ті роки існувала загроза закриття Володимирського собору. Та останній, на щастя, вдалося відстояти. У 1970-х знесли колишню будівлю церковно-парафіяльної школи. Напередодні тисячоліття хрещення Руси, коли відкрилися двері тисяч закритих доти храмів, Покровська церква була одним із восьми діючих парафіяльних храмів Києва (крім того, ще дві церкви діяли на території жіночих монастирів).
 |
| Сучасний вигляд храму |
будовано бані та дзвіницю церкви, що дало змогу повернути храму початковий вигляд. Протоієрей Димитрій очолював храм до останніх днів свого життя, тут його й відспівали. 2016 року йому було встановлено меморіальну дошку на стіні храму. Ще раніше тут установили меморіальну дошку о. Василю Липківському. 2019 року біля храму з’явилася скульптура Пресвятої Богородиці.
