Ті, хто популяризує історію та культуру України

У публічних бібліотеках Солом’янського району продовжується системна робота з популяризації історії, культури та краєзнавчої спадщини України. Одним із важливих приводів для тематичних інформаційних і просвітницьких ініціатив стало відзначення Дня краєзнавства - дати, покликаної привернути увагу до людей, які досліджують, зберігають і популяризують історичну пам’ять нашого народу.

Дата цього відзначення має глибоке символічне значення. Саме 28 травня 1925 року в Харкові розпочалася І Всеукраїнська конференція з країнознавства. Після поразки Української революції 1920–1921 років радянська влада певний час демонструвала декларовану підтримку права націй на самовизначення, дозволивши створення відповідного наукового середовища. Проте вже наприкінці 1920-х років краєзнавчий рух став однією з перших цілей репресивної машини. Саме краєзнавців радянська система вважала носіями української ідентичності, історичної пам’яті та національної свідомості.

Трагічним символом знищення української інтелігенції стало урочище Сандармох у Карелії, де під час масових розстрілів 1937 року були вбиті десятки українських діячів культури, науки та освіти. Їхні праці, дослідження й імена на довгі роки опинилися під забороною.

Сьогодні краєзнавство залишається важливим складником формування національної пам’яті. Воно не обмежується вивченням минулого, а й документує сучасність. Волонтери, дослідники та громадські активісти фіксують пошкодження історичних пам’яток, збирають свідчення про події російсько-української війни та формують джерельну базу для майбутніх поколінь.

Олександр Михайлик в бібліотеці імені
Михайла Слабошпицького

У бібліотеках Солом’янського району читачі мають можливість ознайомитися з книжками сучасних дослідників історії та культури України. Особливу увагу привертає діяльність Олександра Михайлика - українського краєзнавця, києвознавця, провідного бібліотекара Центральної бібліотеки Солом’янки імені Григорія Сковороди, дослідника історії церковної, громадської та промислової архітектури України.

Упродовж року користувачі бібліотек району долучалися до його лекцій, тематичних зустрічей та екскурсій, присвячених історії Києва та маловідомим сторінкам розвитку міського простору. Дослідник переконливо демонструє, як архівні матеріали, історичні факти та архітектурна спадщина можуть перетворюватися на захопливі історії, що формують інтерес до глибшого вивчення України та рідного району.

У співавторстві із Семеном Широчиним Олександр Михайлик видав серію книжок «Невідомі периферії Києва», присвячену історії розвитку колишніх київських околиць. Окрема книжка серії розповідає про Солом’янський район, його архітектуру, історичне середовище та трансформації міського простору.

Для тих, хто не мав можливості особисто відвідати лекції та екскурсії, у бібліотеках доступні книжкові видання дослідника. 

 

Популяризація локальної історії, дослідження культурної спадщини та підтримка краєзнавчих ініціатив залишаються важливими напрямами діяльності бібліотек Солом’янського району, адже саме через знання про рідний край формується усвідомлене ставлення до історії України та відповідальність за її майбутнє.

Історія твого району: масив Відрадний

Сьогодні, 28 травня, Центральна бібліотека Солом'янки імені Григорія Сковороди разом з усіма відзначає Всеукраїнський день краєзнавства. І це зайва нагода згадати, що майже кожен куточок Києва приховує унікальну історію та зберігає власну пам’ять.

Сьогодні у форматі бібліоекскурсії поговоримо про колишній хутір, а нині житловий масив Відрадний.

Він виник на місці відкритих земель, ферми Київського політехнічного інституту та невеликих промислових об’єктів 1914 року. У генеральних планах Києва ця територія з’явилася ще у 1930-х роках, але реальна забудова почалася значно пізніше.

У 1950-х Відрадний почали активно формувати як житловий масив. Спершу з’явилися квартали зі сталінськими будинками, далі – типові 5-поверхівки, які визначили вигляд району на десятиліття. Згодом додалися 9-поверхові та 16-поверхові будинки. Поступово масив обріс власною інфраструктурою, школами, садками й кінотеатром.

Важливою віхою у розвитку стали дороги й транспорт. Трамвайні та тролейбусні лінії з’єднали Відрадний із центром міста, вокзалом та іншими районами. Це зробило масив повноцінною частиною міського життя.

Окреме місце на мапі району займає парк "Відрадний". Його закладали одночасно із забудовою району, а відкрили як "Жовтневий парк" у 1971 році. Сучасну назву він отримав на початку 1990-х. Тут є озеро, зелені алеї, місця для відпочинку.

В північному секторі парку у 1992 році з’явився етнографічний комплекс "Мамаєва Слобода", де відтворено козацьке поселення з дерев’яними будівлями та церквою Покрови Пресвятої Богородиці. Це вже інший вимір простору – історичний, спокійний, трохи відокремлений від міського шуму.

На сам кінець нагадаємо, що детальніше про Відрадний і не тільки ви можете прочитати у цьому матеріалі.

Лекція-мандрівка, присвячена Трипіллю та Українці

20 травня в Центральній бібліотеці Солом’янки імені Григорія Сковороди відбулася лекція-мандрівка, присвячена Трипіллю та Українці - двом мальовничим куточкам Обухівщини, де історія, археологія й легенди тісно переплітаються із сучасністю. Провів зустріч краєзнавець-ентузіаст В’ячеслав Жмихов, який відкрив для слухачів маловідомі сторінки цього краю та допоміг поглянути на знайомі місця по-новому.

Розпочали подорож із Трипілля - села, назва якого відома далеко за межами України завдяки відкриттю трипільської культури. Саме тут наприкінці ХІХ століття археолог Вікентій Хвойка проводив розкопки, що стали справжньою сенсацією для європейської науки. Відкрита ним трипільська культура існувала приблизно у IV–III тисячоліттях до нашої ери та вважається однією з найрозвиненіших землеробських культур свого часу. Її поселення інколи налічували тисячі мешканців, а орнаменти на кераміці й нині вражають складністю та художньою довершеністю.

Віртуально відвідувачі оглянули Археологічний музей у Трипіллі, де зберігаються артефакти трипільської культури, предмети побуту, реконструкції житла та знахідки різних історичних епох. Сьогодні музей є одним із важливих центрів популяризації археологічної спадщини Київщини.

Особливу зацікавленість викликала розповідь про Дівич-гору - одну з найвідоміших історичних висот Київщини. Археологи знаходили тут сліди давніх святилищ, а народна пам’ять зберегла безліч легенд про це місце. Із Дівич-горою також пов’язують події Української революції 1917–1921 років та діяльність повстанського отамана Данило Терпило, який діяв на Київщині у часи визвольних змагань.

Окремо говорили про Українку - сучасне місто на березі Дніпра, яке отримало свою назву у 1921 році. Сьогодні Українка відома не лише як місто енергетиків, а й як популярна рекреаційна зона поблизу Києва. Місто виникло на місці давніх поселень, а його розвиток особливо активізувався у другій половині ХХ століття після будівництва Трипільської ТЕС. Назва «Українка» й досі звучить символічно та виразно, нагадуючи про добу національного відродження початку ХХ століття.

Наприкінці зустрічі учасники отримали практичні поради для майбутніх мандрівок: як дістатися до Трипілля та Українки, які локації варто побачити насамперед і як найкраще побудувати маршрут вихідного дня. Адже зовсім поруч із Києвом існують місця, де можна буквально доторкнутися до тисячолітньої історії України.

Схоже, бібліотечна лекція-мандрівка успішно виконала свою місію - надихнула читачів на нові краєзнавчі відкриття та подорожі рідним краєм.

Мандрівка крізь століття: лекція про Трипілля та Українку

20 травня о 17:30 у Центральній бібліотеці Солом'янки імені Григорія Сковороди відбудеться лекція-мандрівка, присвячена Трипіллю та Українці - місцям із глибокою історією та багатою культурною спадщиною Київщини. Проведе зустріч краєзнавець-ентузіаст В’ячеслав Жмихов.

Трипілля - одна з найвідоміших історичних локацій України. Саме тут були виявлені поселення мідно-кам’яного віку V тисячоліття до нашої ери, пам’ятки зарубинецької культури та залишки давньоруського городища. Особливе місце в історії села посідають дослідження археолога Вікентій Хвойка, чиє ім’я пов’язане з відкриттям трипільської культури.

Не менш цікавою є й історія Українки. Сучасне місто постало на території давніх поселень, де археологи знайшли пам’ятки трипільської, черняхівської культур і часів Київської Руси. У різні століття ця місцевість змінювала назви та належала великим монастирським володінням.

Майбутня лекція стане нагодою по-новому поглянути на знайомі місця Київщини, відкрити для себе маловідомі сторінки минулого та більше дізнатися про історичні процеси, які формували культурний ландшафт регіону.

Ім'я Володимира Підпалого на літературній карті Києва

Ім’я Володимира Підпалого належить до тих постатей української літератури, чия творчість не потребує гучних декларацій. Його поезія - тиха, внутрішньо зосереджена, але напрочуд сильна. У ній глибоке відчуття української землі, людської гідности, пам’яті та відповідальності перед майбутнім.

Поет народився 1936 року на Полтавщині, а його творче становлення пов’язане з Києвом. Саме тут він навчався, працював у редакціях літературних видань, увійшов до кола українських шістдесятників - покоління митців, яке намагалося повернути українській культурі свободу голосу та національну самосвідомість.

Володимир Підпалий належав до тих авторів, які не прагнули зовнішньої ефектності. Його поезія будується на точності образу, чесності інтонації та глибокій любові до України. Навіть у невеликих віршах він умів говорити про речі фундаментальні - людську пам’ять, втрату, моральний вибір, зв’язок поколінь.

Для Києва постать Підпалого є важливою ще й тому, що саме столиця стала простором його літературного життя. Тут він працював у видавничій сфері, спілкувався з діячами української культури, формувався як інтелектуал і громадянин.

Щодо зв’язку поета із Солом’янським районом Києва, у доступних джерелах не вдалося знайти підтвердженої інформації про його проживання чи безпосередню діяльність саме на території Солом’янки. Водночас варто пам’ятати, що в другій половині ХХ століття Солом’янський район був одним із важливих освітніх і культурних центрів столиці - тут працювали видавництва, наукові установи, бібліотеки та творчі середовища, з якими перетиналося життя багатьох українських письменників того часу.

Творчість Володимира Підпалого і сьогодні звучить сучасно - особливо в час, коли українське суспільство знову переосмислює ціну свободи, культури та національної пам’яті. Його поезія нагадує: справжня сила слова - не в гучності, а в правді.

Софія Галечко: ім’я, вписане в історію Солом’янки

3 травня виповнюється 135 років від дня народження Софія Галечко - постаті, яка поєднує в собі кілька важливих вимірів української історії: жіночу емансипацію, військову звитягу та національне самоствердження. Її ім’я присутнє не лише у підручниках, а й у міському просторі Києва - зокрема в Солом’янському районі, де одна з вулиць нагадує про цю незвичайну жінку.

Народилася Софія Галечко 3 травня 1891 року в місті Новий Сонч (нині територія Польщі) у родині з українсько-польським корінням. Освіту здобула на філософському факультеті університету в Ґраці, де активно долучалася до українського студентського та громадського руху, була членкинею організацій «Січ» і «Пласт».

З початком Першої світової війни Галечко добровільно вступила до легіону Українських січових стрільців - явище виняткове для свого часу. Вона пройшла шлях від санітарки до бойової офіцерки, виконувала функції розвідниці, стрільця, а згодом стала командиркою чети й отримала звання хорунжої.

У боях на Тернопільщині та в Карпатах проявила неабияку мужність і військову майстерність. Зокрема, у вересні 1915 року її рішучі дії врятували підрозділ від поразки. За відвагу вона була двічі нагороджена срібною медаллю «За хоробрість» - однією з найвищих відзнак Австро-Угорщини для військових.

Життя Софії Галечко обірвалося передчасно: у 1918 році вона трагічно загинула, втопившись у гірській річці поблизу села Пасічна на Івано-Франківщині. Їй було лише 27 років.

Попри коротке життя, її постать стала символом нового типу української жінки - освіченої, активної, готової брати відповідальність і на полі бою, і в громадському житті. Вона належить до перших жінок-офіцерів в українській військовій історії, що робить її постать особливо значущою в контексті сучасних процесів переосмислення ролі жінок у секторі безпеки й оборони.

Сьогодні ім’я Софії Галечко увічнене в топоніміці українських міст. У Солом’янському районі Києва вулиця, названа на її честь, є маркером історичної пам’яті. Вона нагадує: українська державність творилася не лише чоловіками, а й жінками, чиї рішення були не менш рішучими, а внесок - не менш визначальним.

Для сучасної Солом’янки ця назва - це ще й точка дотику локального простору до великої історії. І водночас нагадування про відповідальність зберігати і переосмислювати такі імена не формально, а змістовно.

вулиця Софії Галечко в Солом'янському районі м. Києва

Більше про Софію Галечко - у матеріалі краєзнавця Олександра Михайлика.

«Культурна валіза» на Київському вокзалі, що у Солом'янському районі, поповнилася новими унікальними артефактами

Виставка пропонує подивитися на українську культуру через особисті речі, архіви й історії видатних українських діячів і діячок. Тепер вона поповнилася артефактами, серед яких:

• «Кобзар» Тараса Шевченка, який був виданий за життя поета, коли він перебував у засланні, а перо, ймовірно, стало одним із тих, яким були написані його останні поезії.
• Речі автора «Червоної рути» Володимира Івасюка – його ручки, ноти «П’єси № 2 для скрипки в супроводі фортепіано», оркестровки та платівки, зокрема, альбом «Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару» 1977 року, який вважається першим україномовним концептуальним диском.
• Корона Богдана Ступки з вистави «Король Лір».

Виставка триватиме до 5 червня.

Локація: Конкорс Київського залізничного вокзалу.

Вхід безкоштовний.

Видатні дерева. Каштан Іващенка

26 квітня Київ втратив одну з тих тихих присутностей, що формують відчуття тяглості міського життя. У Печерському районі, на вулиці Рибальській, 10, внаслідок негоди зламався Каштан Іващенка - старовинне дерево, яке понад півтора століття було живим свідком змін міського простору.

Цей каштан належав до ботанічних пам’яток природи місцевого значення - особливої категорії природної спадщини, що поєднує екологічну, історичну та культурну цінність. Його вік перевищував 150 років, обхват стовбура сягав 3,2 метра, а висота - близько 25 метрів. Попри поважний вік, дерево тривалий час залишалося у доброму стані, демонструючи життєстійкість, характерну для київських каштанів - одного з неформальних символів міста.

Охоронний статус каштан отримав рішенням Київської міської ради від 22 травня 2013 року. Це рішення було частиною ширшої практики збереження унікальних природних об’єктів у межах урбанізованого середовища, де кожне таке дерево - носій пам’яті місця.

Втрата каштана Іващенка є непоправною для екосистеми та історичної пам'яті міста і є приводом уважніше придивитися до інших «зелених пам’яток» Києва: їхнього стану, умов утримання та реальної захищеності. Адже збереження окремих дерев - це, зрештою, збереження самої ідентичності міста.

Солом'янський район: історія громадського транспорту

 

За матеріалами краєзнавця Олександра Михайлика

Архівне фото Залізничного вокзалу

Фото з відкритих онлайн-джерел, автор не встановлений

На фото - рештки барикади на розі вулиць Жаданівського і Комінтерна (нині відповідно Жилянської і Симона Петлюри).

Бюсти, глузливо встановлені поверх барикади, винесені, вірогідно, з сусіднього заводу "Ленінська кузня" (праворуч). 

Напис на німецькому покажчику (стрілочці): "Feldgend. Zug Dobert" (взвод польової жандармерії Доберта.

Вдалині - Київський центральний залізничний вокзал.

1941 рік.

Джерело: SZPhoto/Sdddeutsche Zeituhg Photo

Німецький квартал на Соломʼянці

У підніжжя Батиєвої гори біля Соломʼянського ландшафтного парку існує квартал з 7 затишних будиночків, схожих на котеджі.

Їх будували наприкінці 1940-х років німецькі військовополонені для енергетиків Києва.

За легендою від місцевих один з увʼязнених нацистів вирішив «приколотися», та виклав на даху велику свастику з черепиці.

Недолугий жарт побачили, й автора суворо покарали.

Також жителі будиночків наполягають на тому, що буцімто німці не тільки будували, але й проєктували житло на манер архітектури Фатерлянду.

Ця теза спростована - квартал енергетиків створено за радянськими номерними проєктами.

Побачити «німецький квартал» на Соломʼянці можна на вул. Людмили Проценко.

Джерело: Київ - Записки Киянина

Світла пам’ять і тиха вдячність

У війні за Україну загинула молодший сержант Аліна Рябцева.

Вона служила у Солом’янському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, а згодом свідомо обрала інший шлях - шлях передової. Там, де найнебезпечніше, де рішення вимірюються секундами, а ціна кожного кроку - життя, вона була поруч зі своїми, виконуючи бойові завдання.

Це був вибір з переконання. Вибір людини, яка пішла захищати країну заради майбутнього своїх дітей і кожного з нас.

Аліна загинула під час виконання бойового завдання. Її життя обірвалося у світлі великодні дні, в час, що символізує відродження і надію. У цій трагічній втраті особливо гостро відчувається крихкість життя і висока ціна нашої свободи.

Двоє дітей залишилися без мами. Родина втратила найдорожчу людину - опору, любов і силу.

Ми схиляємо голови у скорботі та вдячності.

Світла пам’ять.

Солом’янка вшановує своїх Героїв

Відкриття Алеї пам’яті на Солом’янці стало подією, що виходить за межі офіційного заходу - це акт спільної відповідальності за пам’ять і гідність.

На площі біля Солом’янської районної в місті Києві державної адміністрації вчора відкрили Алею пам’яті захисників і захисниць України - тих, хто віддав своє життя за свободу і майбутнє держави. Поруч із меморіалом зібралися родини полеглих, їхні побратими, мешканці району.

Під час відкриття відбулося богослужіння, присутні запалили свічки пам’яті та вшанували загиблих хвилиною мовчання. 

Алея пам’яті - це щоденне нагадування про ціну свободи, про особисті історії, що стоять за кожним іменем. Вона формує середовище пам’яті в міському просторі, де кожен перехожий має змогу зупинитися і усвідомити: війна триває не десь далеко, вона торкається кожної громади, кожної родини.

Створення цього місця стало можливим завдяки спільним зусиллям - ініціативі, підтримці, небайдужості. Окрема вдячність родинам загиблих, які знаходять у собі силу бути присутніми, говорити, пам’ятати і ділитися пам’яттю з іншими.

Солом’янка отримала ще один простір, який не дозволяє забути.

Ми схиляємо голови перед подвигом наших Героїв.

Вічна слава Героям України.

Пам’ять, що говорить крізь стіни університету

У Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» відкрили меморіальну дошку на честь захисника України Володимира Бойка - випускника, воїна, людини, яка зробила свідомий вибір стати на захист держави.

Пам’ятний знак встановили у 18-му корпусі факультету інформатики та обчислювальної техніки - саме тут він навчався, формувався як фахівець і як особистість. Відтепер це місце має ще один вимір: не лише освітній, а й моральний.

Володимир Бойко став до оборони України ще у 2014 році - у період, коли війна лише входила в життя країни, але вже вимагала відповідальних рішень. Після служби він повернувся до цивільного життя, обравши шлях у сфері інформаційних технологій - галузі, що формує сучасний світ і майбутнє держави.

З початком повномасштабного вторгнення Росія проти Україна у 2022 році Володимир знову долучився до війська. Він служив старшим солдатом у складі 119-ої окремої бригади територіальної оборони.

30 серпня 2024 року він загинув під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку - одному з найгарячіших відтинків фронту, де сьогодні вирішується безпека країни.

Історія району на сторінках газет. Жиляни: на краї "великої землі"

2007 року в газеті "По-киевски" було опубліковано статтю журналіста Григорія Мельничука. Її присвячено історії та тодішньому сьогоденню селища Жиляни, їх проблемам та перспектвиам вирішення.

Фотокопія статті зберігається у колекції Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди. Зацифровано в березні 2026 року.

50 років з першого запису в журналі госпіталізації Інституту Шалімова

50 років тому своїх перших пацієнтів прийняв новозбудований корпус Національний Науковий Центр хірургії та трансплантології імені О.О.Шалімова, що у Солом'янському районі.

Про це свідчать дбайливо збережені історичні документи - журнали госпіталізації приймального відділення за 5 квітня 1976 року.

Ця дата має важливу історичну цінність як документальне підтвердження перших кроків Інституту та фактично означає початок повноцінної клінічної діяльності.

До того співробітники Інституту працювали на базі лікарні «Медмістечко», що, безумовно, стримувало активний розвиток клінічних і наукових напрямків. Уже 25 квітня 1976 року було повністю введено в експлуатацію новозбудований клінічний корпус.

Нові приміщення дозволили розширити організаційну структуру установи, закласти підґрунтя наукової і практичної діяльності, сформувати основні підрозділи, які модернізувались та функціонують і сьогодні:

• хірургії шлунково-кишкового тракту, 
• хірургії стравоходу та середостіння, 
• портальної гіпертензії, 
• хірургії печінки і підшлункової залози, 
• судинної та коронарної хірургії, 
• анестезіології та реанімації, 
• невідкладної спеціалізованої хірургічної допомоги.

Завдяки наполегливій праці колективу сотні тисяч пацієнтів за ці півстоліття отримали допомогу в стінах закладу , а наукові досягнення Інституту зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняної та світової медицини.

Пізніше, у 2023 році, Інститут перетворився на потужний науково-клінічний центр хірургії та трансплантології, який носить ім’я свого засновника.

Сьогодні, зберігаючи традиції та примножуючи здобутки, наш ННЦХТ ім. О.О. Шалімова упевнено рухається вперед, залишаючись символом професіоналізму, інновацій і відданості справі збереження людського життя.

Джерело: Солом’янська районна в місті Києві державна адміністрація

Лекція В'ячеслава Жмихова "Ржищів"

Наступної середи, 15 квітня, о 17:30 запрошуємо на лекцію-мандрівку у місто Ржищів, що пройде у читальній залі Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди.

Цією віртуальною подорожжю наш друг, краєзнавець-ентузіаст, В’ячеслав Жмихов продовжить цикл розповідей про туристичні перлини Київщини.

Прообраз Ржищева – стародавня давньоруська фортеця Іван-город – вперше згадується в Іпатіївському літописі та датується 1151 роком. Розкинулося місто на високому правому березі Дніпра в гирлі річки Леглич і, на думку істориків, сягає своїм корінням трипільської культури.

А ще Ржищів подарував нам Ліну Костенко! Хіба не цікаво, серед якої краси провела перші свої шість рочків видатна поетеса сучасності?

Тому приходьте до бібліотеки у середу. Ймовірно, після такої розповіді вам закортить вирушити й у справжню мандрівку, щоб побачити все на власні очі!

Історичні карти Солом'янки. Топографічний план 1920-х. Частина 3. Батиєва гора

На наступному фрагменті топографічного плану 1920-х, який варто уважніше розглянути – Батиєва гора. Поселення виникло у 1898, до 1910 набуло сучасного вигляду.

Відтоді планувальна структура, зумовлена рельєфом, не змінилася. Вціліло й чимало історичної забудови. У лівій частині шматок вулиці Мокрої, у правій колії станції Київ-Товарний.

Нижній фрагмент цікавий тим, що на ньому є два невеликих кола – резерувари для заправлянн водою паротягів, зведені у 1911 та 1913 роках. У правому нижньмоу куті вулиця Нововокзальна, у південінй частині видно, що тоді вулиця Городня не мала щільної забудови. Її відносять до Батиєвої гори, але тоді вона не була частиної її планувальної структури.

Історія району на сторінках газет. Щасти вам, студенти

У газеті "Вечірній Київ" за 31 серпня 1982 року опубліковано статт, присвячену щойно збудованому корпусу архітектурного факультету. Автора не зазначено, фото П. Вдовича.

Оригінал газети зберігається у колекції Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди. Зацифровано в березні 2026 року.

Експонат краєзнавчий. Пляшка із чорнилами для касових апаратів

"Укрзалізниця в деталях"

Чимало експонатів музейної кімнати Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди  є артефактами, що дивом вціліли у вирі часу. До таких належить і пляшка із чорнилом для касових апаратів.

Згідно із ектикеткою та штампом, чорнила виготовлено на заводі "Моспобутхім" у червні 1989 року. Чорнило слугувало для касових апаратів "Національ". Термін придатності було визначено у 6 місяців, а вартість – 1 крб. 60 коп.

З невідомих причин чорнила не було використано повністю, а лише частково. Пляшку закрито оригінальним пластиковим корком.

Щиро дякуємо читачці бібліотеки Ірині Пасічник за цей неймовірний подарунок, який є одним із найбільш незвичних краєзнавчих експонатів.

Видатні дерева. Перунів дуб

В межах Солом'янського району росте чимало вікових дерев, здебільшого це дуби, проте й інші породи. 12 видатних дерев є ботанічними пам'ятками природи, а ще подібний статус має група дубів.

Найдавнішим деревом району є Перунів дуб. Йому ми навіть присвятили легенду.

Ботанічна пам'ятка природи, один з небагатьох дивом уцілілих вікових дубів (дуб звичайний) з київського Шулявського (Кадетського) гаю, вирубаного в 1918-1919 роках.

Вік дерева – 450-500 років, обхват стовбура 4,68 м, висота 15 м.

Лікування дерева було проведено Київським еколого-культурним центром у 2006 р., у 2009 р. дуб отримав статус ботанічної пам'ятки природи.

Фотофакт. Несподівані краєвиди з Батиєвої гори

Батиєва гора є одним із найвищих пагорбів Києва. Тут є відмітки 185-186 м над рівнем моря (для порівняння, найвища в Києві точка, 195 м, знаходиться поблизу площі Слави). Тож із гори відкриваються чудові краєвиди на район залізничного вокзалу і долину Либеді.

Проте й тут є несподіванки. Обов'язково пройдіть вулицею Привітною трохи вперед, пройдіть її трохи далі за відгалуження вулиці Кондукторської. І подивіться вперед... впевнені, ви будете здивовані побаченим! А якщо маєте фотоапарат чи телефон із гарною камерою, наблизьте. Ну як вам?

Цю красу під час прогулянки Батиєвою горою 2017 року побачив краєзнавець Олександр Михайлик і відтоді на екскурсіях показує цей неймовірний ракурс. Тож ми хочемо показати його і вам. Особливо навесні чи влітку, ясної погоди помандруйте Батиєвою горою і обов'язково зазирніть на вулицю Привітну!

Ось що видно з цього місця: