Зниклі вулиці Солом'янського району. Зниклі вулиці Олександрівської слобідки

Ми продовжуємо нашу рубрику, в якій розповідаємо про всі зниклі вулиці, які існували в нашому районі. 

Сьомий допис нашого циклу – зниклі вулиці Олександрівської слобідки. Магістральні шляхи пройшли краями місцевості, знесення забудови відбувалося поетапно, тож вулична мережа не зазнала значних змін. Було ліквідовано лише 3 вулиці та 1 провулок.

Далі докладно розповімо про них.

Вулиці Олександрівської слобідки. Фрагмент плану Києва 1943 року

Вулиця Олександра Бородіна. Пролягала від Червонозоряного проспекту (нині проспект Валерія Лобановського (на місці гуртожитку КНУБА, будинок №10) до тупика.

Виникла в 1950-ті роки під назвою 493-тя Нова. У 1953 році отримала назву Бородинська. З 1955 року після повторного рішення про перейменування — вулиця Бородіно. Згодом назва трансформувалася на вулицю Бородіна, а 1977 року — уточнена на Олександра Бородіна, на честь російського композитора Олександра Бородіна.

Ліквідована в 2-й половині 1970-х — на початку 1980-х років у зв'язку з частковою зміною забудови.

Талліннська вулиця. Пролягала від Семенівської до Городньої вулиці.

В 1955 року вулиця була виокремлена як колишня частина Клінічного провулку. У 1977 році була ліквідована.

Вулиця існувала лише номінально – мала вигляд грунтової дороги, що пролягала серед полів, забудови ніколи не мала. Ця дорога зникла ще у 1960-х роках, коли було забудовано Залізничний масив.

Херсонська вулиця. Пролягала від Преображенської вулиці до Червонозоряного проспекту (нині проспект Валерія Лобановського).

Вулиця виникла на початку XX століття (не пізніше 1912 року) під назвою Успенська, 1955 року разом з частиною Новодачного провулку була об'єднана під назвою Херсонська.

Ліквідована у 2-й половині 1970-х років у зв'язку зі зміною забудови. До проспекту Валерія Лобановського і донині прилучається невеличкий тупиковий заїзд до однієї зі споруд – кінцева частина колишньої Херсонської вулиці.

Тупиковий проїзд від проспекту Валерія Лобановського - кінцева частина колишньої Херсонської вулиці

Херсонський провулок. Пролягав від Преображенської вулиці до тупика.

Провулок виник у 1-й половині XX століття, мав назву (2-й) Володимирський. Назву Херсонський провулок набув 1955 року.

Ліквідований 1977 року у зв'язку зі знесенням старої забудови.

Музеї Солом'янського району. Виставка рухомого складу історичних локомотивів та вагонів

За 14 колією Центрального залізничного вокзалу є незвичайний музей. Це Виставка рухомого складу історичних локомотивів та вагонів. Музей відкрито 2011 року.

Спочатку виставка налічувала лише 3 експонати - паротяг та 2 ретро-вагони. Та вже у 2014 році виставка налічувала 17 одиниць рухомого складу. Це 3 паротяги, тепловоз, маневровий локомотив та електровоз, 4 ретро-вагони, а також вантажні вагони, колійні машини, дрезини. Згодом додалися й колісні вантажівки. Є стара стрілка зі стрілочним ліхтарем і навіть зрізи рейок за типами. 

Загалом у колекції нині понад 30 одиниць техніки. Серед них є справжні раритети. До прикладу,  6-місний вагон-салон, побудований у 1910 році на заводі Magyar Vagones Gepgyar «Raba» в Угорщині за спеціальним замовленням для російського прем'єр-міністра Петра Столипіна.

А також 6-місний вагон-салон, побудований в 1912 році для забезпечення перевезень керівництва вищої ланки залізниці. В цьому вагоні у грудні 1918 року на станції Фастів був підписаний попередній текст універсалу про об'єднання УНР і ЗУНР у соборну Україну.

Виставка цікава тим, що можна заходити у середину вагонів, оглянути вишукані інтер'єри вагонів-салонів, піднятися в кабіну машиніста паротягу. Відчути себе залізничником.

Виставка працює з 8 до 20 години щодня (з 12 до 13 обідня перерва). Спуск до виставки з 14 колії вокзалу. 

Історія Солом'янського району на сторінках газет. Проспект Перемоги

Чергова публікація нашого циклу - стаття Павла Позняка з фото Сергія П'ятерикова "Проспект Перемоги", опублікована в газеті "Прапор комунізму"  у 1980-х роках. 

Оригінал статті зберігається у фондах нашої бібліотеки. Оцифровано взимку 2024 року. 

Мозаїки та інше інше настінне монументальне мистецтво 1960-х-1980-х у Солом'янському районі

Доба 1960-х-1980-х - це епоха настінного монументального мистецтва. У цей період українські художники створювали великі панно на стінах шкіл, лікарень, поліклінік, а також на житлових будинках. 

Порівняно із іншими районами міста в Солом'янському районі подібних творів було створено відносно небагато з огляду на те, що район має великі масиви одноповерхової та промислової забудови. Проте навіть така кількісно невелика спадищна є дуже цінною. На жаль, деякі мозаїки та інші зразки настінного мистецтва вже в минулому. Загалом збереглося понад 20 мозаїк та рельєфів. 

Ми ознайомимося із мозаїчними зображеннями та іншими зразками монументального настінного мистецтва, що існують (або існували) в нашому районі, дізнаємося їх адреси. 

Мозаїка на поліклініці, вулиці Левка Мацієвича, 12. 1980-і роки

Мозаїка на фасаді районного будинку школярів, 1970-і. Вулиці Генерала Воробйова, 15

Панно на бульварі Вацлава Гавела, 54/26. Художники І. Аполлонов, І. Долотін, В. Карась. 

Панно на бульварі Вацлава Гавела, 50. Художники І. Аполлонов, І. Долотін, В. Карась. Частково закрито утепленням.

Панно на бульварі Вацлава Гавела, 50. Художники І. Аполлонов, І. Долотін, В. Карась. Частково закрито утепленням.

Мозаїка на кінотеатрі "Тампере", 1967 рік. Вулиця Академіка Шалімова, 42

На фасаді школи №12, 1967 рік. Вулиця Зелена, 12

Окрім цих, у нашому районі є мозаїки та фрески за такими адресами (тож ми пропонуємо вам, наші дорогі читачі, своєрідний квест - знайти їх та сфотогарфувати!):

На фасаді школи №52, 1963 рік (художники Г. Боня, Н. Клейн). Вулиця Донця, 16.

На фасаді школи №67, 1963 рік (художник В. Машкара). Вулиця Академіка Шалімова, 9-а.

На фасаді школи №54, 1967 рік. Вулиця Білецького, 7.

На фасаді корпусу №18 Політехніки, 1977 рік (художник Ф. Тетянич). Вулиця Політехнічна, 41.

На фасаді корпусу №19 Політехніки, вулиця Борщагівська, 124.

На фасаді гуртожитку Політехніки, вулиця Борщагівська, 144.

Мозаїки на фасаді одного з корпусів Київського авіаційного інституту, проспект Любомира Гузара, 1.

Рельєф фасаді одного з корпусів Київського авіаційного інституту, проспект Любомира Гузара, 1.

На фасаді училища поліграфістів, вулиця Грушецька, 13.

На фасаді будівельного технікуму, вулиця Стадіонна, 2/10.

На фасаді Інституту кардіології, вулиця Святослава Хороброго, 5.

На фасаді міської станції юних техніків, 1980 рік (художник О. Дубовик). Вулиця Генерала Воробйова, 15-а.

2 мозаїки на фасаді дитячого садка №336, 1960-і роки. Проспект Любомира Гузара, 40-а. 

Рельєф на фасаді одного з корпусів Київського авіаційного інституту, проспект Любомира Гузара, 1.

Окремо слід виділити карнизи та вхідні групи будинків перших кварталів Першотравневого масиву. Саме для цього масиву  було розроблено 9 типів карнизів та 6 типів вхідних груп. Вони є лише тут і більше ніде в Києві.

Типи карнизів. Із журналу "Строительство и архитектура"

Тип №1. Вулиця Івана Світличного

Тип №2. Вулиця Лондонська

Тип №3. Чоколівський бульвар

Тип №4. Вулиця Єреванська

Тип №5. Вулиця Лондонська

Тип №6. Чоколівський бульвар

Тип №7. Чоколівський бульвар

Тип №8. Вулиця Волинська

Тип №9. Вулиця Антонова

Варіанти оздоблення вхідних груп. Журнал "Строительство и архитектура"

Вхідна група тип №1. Вулиця Джохара Дудаєва

Вхідна група тип №3. Чоколівський бульвар.

Вхідна група невизначеного типу. Вулиця Єреванська

Також розглянемо окремі зразки оздоби фасадів та вхідних груп керамічною різнокольоровою плиткою. 

Вулиця Уманська

Вулиця Левка Мацієвича

Вулиця Преображенська

Вулиця Василя Овсієнка

Вулиця Преображенська

Втрачені

Мозаїка на фасаді кінотеатру "Супутник", художник С. Шпільт, 1961 рік. Задекоровано 2007 року

Панно на бульварі Вацлава Гавела, 54/26. Художники І. Аполлонов, І. Долотін, В. Карась. Знищене

На фасаді школи №46, 1964 рік (художник В. Машкара). Вулиця Миколи Василенка, 10. Демонтовано 2016 року. 

На фасаді плавального басейну, вулиця Генерала Воробйова, 17. Споруду знесено 2014 року разом із мозаїкою.

Фотолітопис історії бібліотеки. Початок історії

Сьогодні ми започатковуємо ще одну нову рубрику - фотолітопис історії нашої Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди. 

Адже бібліотека існує з 1946 року, двічі змінювала приміщення. В її історії відбувалося чимало цікавих подій. Ми згодом створимо цикл "Історія бібліотек району", де розповімо докладно про історію кожної бібліотеки.

А у цій рубриці ми познайомимо вас із унікальними світлинами 1946-2000-х років, що закарбували історію бібліотеки від її заснування до переїзду 2008 року в теперішнє приміщення. Ми оцифрували ці фото на початку 2025 року. Усі вони публікуються вперше.

Бібліотеку засновано як районову №3 1946 року. 25 жовтня 1946 року видано реєстраційне свідоцтво №56. Це є дата "народження" нашої бібліотеки.

Реєстраційне свідоцтво від 25 жовтня 1946 року

Першою керівницею бібліотеки стала колишня фронтовичка Євдокія Ільченко

Спершу бібліотека містилася в приміщенні одноповерхового клубу ім. Кірова поблизу сучасної площі Космонавтів. У фондах бібліотеки зберігся унікальний малюнок цього приміщення. Бібліотека містилася у 2 кімнатах площею 18 кв.м. Основою фонду стали 4 тисячі книг, які збирали у повоєнному на той час Києві всіма силами. 

Спершу штат складався з директора та 3 бібліотекарів. 

1950 року на вулиці Освіти, 14 за проєктом архітекторки Людмили Шкаруби збудовано триповерховий гуртожиток. На першому поверсі гуртожитку того ж року розмістилася бібліотека у приміщенні площею 175 кв.м. У цьому приміщенні вона діяла до 2008 року.

Це приміщення "відвоювала" Євдокія Ільченко. Вона довго ходила установами, шукала приміщення. Згодом драматург Муза Гараніна написала п'єсу "Хазяйка", в якій (не змінюючи імені та обставин) описала поневіряння директорки в пошуках приміщення. З 1978 року ця п'єса з успіхом йшла на сцені Театру імені Лесі Українки, роль Євдокії виконувала народна артистка УРСР Валерія Заклунна. Вона бувала в бібліотеці на творчих зустрічах.

Наступні фото закарбували, якою були інтер'єри бібліотеки в перші роки на новому місці, це фото 1950-х років. 1955 року бібліотека набула ім'я російського письменника Федора Достоєвського (який мала до жовтня 2023 року). На фото - читальна зала, книгосховища, працівники та читачі бібліотеки.

Цікаво дивитися на ці фото і як на документ епохи. Як виглядали люди понад 70 років тому, як вони були одягнені. 

Далі буде

Лекція "Історія залізничного вокзалу. Лекція 1. Невідомий вокзал"

 

Залізничний вокзал – це більше, ніж просто станція відправлення та прибуття. Це справжні ворота нашої столиці, перше, що бачать гості Києва. А в часи повномасштабного вторгнення, коли авіасполучення відсутнє, саме Центральний вокзал зустрічає зарубіжних гостей.

Але чи добре ми знаємо його історію? Ми підготували для вас незвичайну розповідь – у форматі дилогії! І першою частиною стане "Невідомий вокзал".

Ви дізнаєтеся про першу будівлю київського вокзалу, що існувала до 1913 року, і про те, чому для нього обрали місце на тодішній далекій околиці міста. Ми розповімо, як будувалася залізниця, хто був архітектором першого вокзалу (Іван-Фрідріх Вишневський), як розвивалася ця споруда та чому її зрештою було розібрано.

Запрошуємо вас у подорож у минуле. Приходьте – буде цікаво!

Легенди Солом'янські. Мисливці на мамутів у місцевості Протасів яр. Частина 1. 20 000 років тому

Наша наступна легенда присвячена стоянці давніх мисливців на мамутів, яка існувала близько 20 тисяч років у теперішній місцевості Протасів яр. 

Цю легенду для вас написав наш колега, краєзнавець Олександр Михайлик. Її трішки обробив чат GPT. Написано легенду в лютому 2025 року. Це одна велика легенда, але ми розділимо її на три частини. Це її перша частина

Стоянка давніх мисливців на мамутів в урочищі Протасів яр в уяві ШІ

20 000 років тому

Кочові мисливці на мамутів довго блукали берегами великої ріки, яку згодом назвуть Дніпром. Група розділилася: п’ятдесят людей залишилося на старому місці, а п’ятнадцятеро – десять чоловіків і п’ять жінок – вирушили шукати нову землю.

Йшли довго. Долали ліси, переходили струмки, йшли вздовж високих пагорбів. Коли дісталися гирла річки, яка колись стане Либіддю, серця їхні відчули – щось у цьому місці є. Вони рушили вгору за течією.

Довкола здіймалися гори, попід ногами стелився килим м’якого моху. Ліворуч височіла гора, праворуч також. А отут, праворуч, – струмок, що весело дзюрчав, стрибаючи між камінням.

Та перше місце для табору їм не сподобалося: широке, відкрите, наче сам вітер тут панує. Вони йшли далі, минули ще дві річкові притоки – і нарешті побачили місце, яке затамувало їм подих.

Широкий яр між двома пагорбами, у ньому – струмок, що впадає в більшу річку. А головне – берег ряснів слідами мамутів.

— Дивись! — мовив один із мисливців, нахиляючись до землі.

Сліди були свіжі.

— Вони тут часто бувають, — мовила одна з жінок, торкаючись гілки, яку недавно хтось зламав.

— Це місце обране! — промовив старший мисливець.

Вони розбили табір не біля самої річки, а трохи вище, на підвищенні, де було сухіше. Там збудували житла – намети зі шкір, обтягнутих на дерев’яні каркаси.

А ввечері небеса послали їм знак.

Блискавка вдарила в дерево, і воно спалахнуло яскравим, червоним вогнем. Люди застигли. Це був голос богів.

Хранителька багаття, літня жінка з очима, що бачили багато зим, ступила вперед.

— Це добрий знак, — мовила вона, піднімаючи факел, що несла весь шлях.

Вона схилилася до вогню й від нього запалила багаття в центрі табору. Полум’я піднялося вгору, і мисливці вклякли, дякуючи духам.

Мамутів довго чекати не довелося.

Ще не згасли жарини першого вогнища, як табір стрепенувся – почувся тупіт. Земля затремтіла, наче щось велике і могутнє прокидалося під нею.

— Вони йдуть, — шепнув один із мисливців, стискаючи спис.

З-за пагорба виринули велетні – двадцять мамутів.

Мисливці подали один одному знак.

— Тепер!

Вони рвонулися вперед, оточуючи тварин. Гострі списи вп’ялися у величезні тіла. Мамутів охопила паніка. Вони ревли, метушилися, але мисливці відтісняли їх угору, до краю схилу.

Земля здригнулася, коли перший мамут послизнувся і впав.

За ним – другий.

Ще один.

Важкі туші скочувалися вниз, одна на одну, поки мисливці добивали їх.

— Перемога! — вигукнув ватажок, здіймаючи спис у небо.

Жінки зустрічали мисливців із ножами в руках – тепер починалася робота.

Вони запалили нове вогнище. На ньому смажилося м’ясо. Табір святкував.

Вони прожили тут дві зими.

Але мамутів стало менше. Вони вибили їх в окрузі. Настав час рушати далі.

Востаннє загасили багаття, востаннє поглянули на залишені купи кісток – і пішли геть, несучи зі собою пам’ять про це місце.

Минали сотні та тисячі років. Місце табору поступово заносило піском та землею. Люди не бували тут, тож всі рештки табору просто потроху йшли в землю...

Лише через  майже 20 тисяч років після того, як звідси пішли мисливці, сюди прийшли люди.