Імена, з якими ми живемо. Вулиця Янки Купали

Вулиця Янки Купали - вулиця в Солом'янському районі міста Києва, місцевість Чоколівка. Пролягає від вулиці Левка Мацієвича до вулиці Авіаконструктора Антонова.

Ім'я видатного білоруського поета носить з 1952 року.

Янка Купала (Іван Домінікович Луцевич) народився 25 червня (7 липня) 1882 року в селі В'язинка під Мінськом. Батьки були збіднілими білоруськими шляхтичами, що орендували землю у поміщиків. У знайденій в білоруському Національному історичному архіві анкеті призовника Луцевича Івана Домініковича вказані його віросповідання – римо-католицьке й національність – росіянин. Рід Луцевичів відомий з початку XVII ст. Дід поета орендував землю у Радзивилів, але той вигнав його з рідних місць. Цей факт ліг в основу драми Я. Купали «Раскіданае гняздо». Як згадував сам поет, всі дитячі роки й молодість він провів у поневіряннях по Борисівському та Мінському повітах. В дитинстві майбутньому поетові доводилося багато допомагати батькові, який змушений був, не дивлячись на шляхетне походження, обробляти орендовані ділянки, виплачуючи великі суми за використання угідь. Вчитися Купала починав польською мовою, російської мови ж навчився від своєї няньки. Потім Іван навчався у приватній школі в Мінську: «Половину зимы учился в народной школе в Сеннице, недалеко от Минска, а после этого некоторое время учился в Минске в частной подготовительной школе: некий старик готовил группу учеников в учебные заведения Минска. Однако он пил запоем,так что ученики часто оставались без учителя. Затем занимался со мной сын директора Минского реального училища Самойла. Но ничего из этого не вышло. Несмотря на то, что директор училища принимал меня без экзамена, отец решил не отдавать меня в школу, а оставить работать по хозяйству. Хозяин из меня вышел плохой. Хозяйство я не любил, а возился всегда с книжками, за что мне часто доставалось от отца». Тяжка робота віднімала у Івана багато часу, але йому вдавалося уривати трошки часу на самоосвіту, таким чином майбутній поет перечитав всі книжки, що були в батьківській і поміщицькій бібліотеці. Пізніше Іван вчився в сільському народному училищі в містечку Беларуч, вступаючи до якого знав більше, ніж це вимагалося програмою. Закінчив його у 1898 році. В 1902 році працював домашнім учителем, писарем в поміщицькому маєтку, управителем та на інших роботах. На цей час припадають перші проби пера молодого поета В 1904 році помирає батько майбутнього поета, і мати з дітьми переїжджає на орендовану землю поміщиці Старожилової. Жилося дуже тяжко. Після батька померли дві молодші сестри Івана і молодший брат. На похоронах майбутній поет «узнав всю жадібність ксьондзів», це остаточно вибило із нього залишки віри, хоча він і так був не дуже релігійним. Робота на чужій землі набридла Іванові, і він пішов шукати «легкого» хліба. Три роки пропрацював на винокурні чороноробочим. 

Перші твори Купали - сентиментальні вірші польською мовою - надруковані у 1903–1904 роках у часописі «Ziarno» (Зерно) під псевдонімом «К-а». Перший вірш білоруською мовою - «Мая доля» (Моя доля), який уперше з’являється 15 липня 1904 року. 

Перший білоруськомовний твір, що вийшов друком - вірш «Мужык» (Чоловік), який було опубліковано 15 травня 1905 року в газеті «Северо-Западный край» Першою публікацією у білоруськомовній пресі став вірш «Касцу» (Косарю), надрукований у «Нашій Ниві»; 11 травня 1907 року. Влітку того ж року в «Нашій Ниві» з’являються і інші твори Купали. Його раннім віршам властива близкість до фольклору і білоруської поезії XIX століття. 

В 1908-1909 роках Янка Купала живе у Вільні й працює в бібліотеці Б.Л.Даниловича, паралельно працює в першій білоруській газеті «Наша нива», що виходила в місті. У віленський період видається величезна кількість широко відомих згодом. 

1908 року в Петербурзі у видавництві «Загляне сонца і ў наша ваконца» виходить перший збірник Купали під назвою «Жалейка» (Сопілка). У жовтні того ж року Санкт-Петербурзький комітет у справах друку при Міністерстві внутрішніх справ вирішує конфіскувати збірник як антидержавний і притягнути автора і видавництво до кримінальної відповідальності. Автор згадує : «Царские сатрапы всячески стремились задушить белорусское слово. Моя первая книжка «Жалейка» была конфискована, а издателя ее вызвали в суд.» Ціною неабияких зусиль арешт з книги було знято, проте 1909 року тираж книги знову конфіскований за наказом віленського генерал-губернатора. 

Щоб не зашкодити офіційній репутації «Нашої Ниви», Купала полишає роботу в редакції. Там же, у Вільно поет знайомиться зі своєю майбутньою дружиною – Владиславою Станкевич. Владислава Францівна Станкевич - єдина дружина поета, вірний друг і янгол-охоронець, була незвичайною людиною. Крім російської та білоруської, Владка знала польську, литовську і французьку мови. Любила співати, танцювала в театрі Ігната Буйницького. Вона часто бувала у віленському центрі білоруської культури, де навколо «Нашай нiвы» об’єдналась молодь. Тут вона і познайомилася з Купалою. Вони обвінчалися тут, у Москві у Петропавлівському костелі 23 січня 1916 року і прожили разом більше 25 років. У 1909-1913 роках поет-початківець учився в Санкт-Петербурзі на підготовчих загальноосвітніх курсах А. Черняєва, де викладали відомі петербурзькі вчені. 8 липня 1910 року окремою книгою виходить поема Купали «Адвечная песьня» (Споконвічна пісня), а 13 жовтня 1910 року — друга його збірка «Гусьляр» (Гусляр). 

У травні 1910 року завершена поема «Курган», а в серпні того ж року - драматична поема «Сон на кургане» (Сон на кургані) - один із найвизначніших творів поета, символічний прояв ганебного становища тодішньої Білорусі. 

У 1911–1913 роках Купала влітку відвідує матір і сестер у Білорусі, в селі Окопи, де 3 червня 1912 року він завершив свій перший сценічний твір — комедію «Паўлінка» (Павлинка). У легендарної п’єси Янки Купали «Паўлінка» була щаслива доля. В 1912 році її видали в Санкт-Петербурзі. Там же її поставили на сцені. Головну роль в п’єсі зіграла Павліна Медзьолка – жінка, з якою поета зв’язували багаторічні теплі стосунки й духовна спорідненість. Павліна Медзьолка, познайомилася із Купалою у Вільно, де вона навчалася. Вона гостювала у своїх знайомих, де з нею заговорив молодий чоловік. Павліна, узнавши, що зустрілася з Купалою, спочатку розчарувалася: він здався їй дуже простим і несерйозним як для відомого поета. Але чотири роки потому вона отримала пропозицію зіграти роль головної героїні – її тезки – в прем’єрі п’єси в робочому клубі «Пальма». Найкращої кандидатури на роль годі було й шукати. Факт або міф про можливий роман із Купалою Павліна Вікентіївна не спростовувала. Більш того, вона стверджувала, що в юності Купала пропонував їй руку і серце. Вона відмовила йому, тому що любила іншого. Але незримий зв’язок між ними залишився до кінця його життя. На спектаклях був присутній сам автор. 

У вересні 1913 року виходить головний твір дореволюційної творчої спадщини Купали - драма «Раскіданае гніздо» (Розкидане гніздо). У ній розповідається про трагедію білоруського народу на прикладі однієї селянської сім’і, яка залишається без землі і притулку. Восени 1913 року Купала повертається у Вільно, де спочатку працює секретарем Білоруського видавничого товариства, а згодом знову співпрацює з «Нашою Нивою». З 7 березня 1914 року газета виходить за підписом Купали як редактора. У серпні 1914 року починається Перша світова війна, і Купала з вересня до грудня 1914 року працює над циклом антивійськових віршів «Песьні вайны»(Пісні війни). Також він пише антивоєнні статті у «Нашій Ниві». За статтями «Думкі» (Думки) Купалу хотіли притягнути до кримінальної відповідальності, але з причини наближення фронту до Вільна та початку евакуації суд не відбувся. У вересні 1915 року Купала переїжджає з Вільно у Окопи. Наприкінці вересня 1915 року він їде у Москву, там навчається у Народному університеті імені А. Л. Шанявського. 

У січні 1916 року Купалу призивають до армії. З 1916 до осені 1918 року, він не написав жодного твору. У жовтні-грудні 1918 року Купала створює цикл віршів-закликів, який став його відгуком на події тих років — революція, окупація, проголошення БНР: «Час!» (Час), «На сход!» (На зібрання), «Пчолы» (Бджоли), «Званы» (Дзвони) та інші. 

Купала повертається до Мінську в січні 1919 року. 25 серпня вийшов перший номер редагованої Купалою газети «Звон» (Дзвін). Він пише нові вірші й друкує безліч статей на тему національного відродження та змагань за волю, 24 червня 1920 року проводився бенкет з нагоди 15-річчя літературної творчості Купали. 1927 року Купала очолив общину «Полымя» (Полум’я), яка об’єднала письменників періоду білоруського Відродження. 

7 листопада 1927 року білоруські газети друкують поему Купали «З угодкавых настрояў», присвячену 10-ій річниці Жовтневої революції. У поемі розповідаються події жовтня 1917 року з надзвичайно великим пафосом, в якому відчувається явна насмішка. 

У наступні роки починається хвиля репресій серед творчої інтелігенції, і Купала, як і значна кількість інших білоруських та й українських поетів, вимушені писати під замовлення влади хвалебні вірші на тему «будівництва соціалізму». Його не раз викликали на допити за справою міфічної контрреволюційної організації «Саюз вызваленьня Беларусі» (Союз визволення Білорусі). 20 листопада 1930 року, не витримавши знущань, Купала робить спробу самогубства, але залишається живим. Коли він лежав у лікарні, повністю зломлений, він підписує відкритий лист Янки Купали з відреченням від національних ідей. Творчість Купали 1930-х років складається з прорадянських віршів, позбавлених будь-якої мистецької вартості, порівняно з циклом віршів 1935 року. З віршів 30-х років був складений збірник «Ад сэрца» (Від серця) (1940), за які Купала у 1941 році отримав Ленінську премію. 1941 року через окупацію Білорусі військами нацистської Німеччини, Купала був евакуйований у Москву, а звідти у Печище (Татарстан). Він створює ряд віршів, в яких звертається до свого народу й закликає до боротьби з окупантами. 

Янка Купала приїхав до Москви 18 червня 1942 року. День народження поета припадає на свято Купала, і 7 липня він мав святкувати своє 60-річчя. Готувався радіовиступ, який мав транслюватися на всю країну. Купала зупинився у столичному готелі «Москва», в номері 414. Престижний і дорогий готель розташований біля Кремля. Сюди до поета приходили друзі й знайомі, Купала запрошував їх на свій ювілей, мріяв про те, що вернеться на рідну землю, буде жити і працювати після перемоги у Великій Вітчизняній війні. Встановлено, що безпосередньо перед смертю Янка Купала був у номері, де жив білоруський письменник Михась Линьков. В номері 1034, на 10 поверсі готелю «Москва», зібралися колеги Купали по письменницькому цеху, був накритий стіл. Напої й наїдки не були багатими, але вони породили ще одну версію: чи не було в їжі і напоях чогось такого, що могло вивести поета із рівноваги і стати причиною падіння? Багато людей відмітили, що після смерті Купалу якось дуже швидко поспішили поховати, та ще й спалили в крематорії. Неначе хотіли сховати сліди отрути в крові поета. Але, як зазначали очевидці, поет не встиг доторкнутися до закусок. Лише випив шампанського, яке пили і всі гості. В колі друзів отруїти поета не могли. Близько 9-10 годин вечора задзвонив телефон. Линьков сказав, що нічого не чує, попросив гостей вийти на балкон і зачинити за собою двері. Як тільки гості вийшли із кімнати, Линьков передав слухавку Купалі. Той вислухав, що йому говорили, нічого не сказав і поспіхом вийшов із номера. Живим його колеги більше не бачили. Менше ніж через півгодини бездиханне тіло поета знайшли між сходовими клітинами на першому поверсі! Офіційна версія події звучить так: Купала сам, оступившись, зачепився за щось, не втримався на ногах і упав вниз. За всю історію готелю таких випадків не було. І чому Купалу не втримали перила? Про те, що письменник не просто скотився по сходах, а впав саме в шахту між сходами, дослідники не раз заводили суперечку. Одним перила здавалися досить широкими і високими, інші нагадували про високий зріст Купали. Розслідування не проводили, ймовірно, що версія нещасного випадку була багатьом вигідна. Людина впала зі сходів по необережності - що ж тут розслідувати. Звісно, про те, що сталося, знали «наверху». В єдиному офіційному повідомленні на ім’я Лаврентія Берії вказані такі обставини й причини смерті Янки Купали: поет прийшов до друзів в номер уже напідпитку. Значить, причиною того, що Купала не втримався на ногах, стало спиртне? Але якщо виключити версії самогубства і падіння з необережності, залишається лише одна – вбивство. Але хто і за що міг убити білоруського поета? І ще одна нез’ясована обставина – хто телефонував у номер Линькова і викликав із нього Купалу? В історії з’являється якась загадкова персона. Купалу, котрий стояв, спершись на перила, начебто бачила чергова по поверху. В цей момент він розмовляв з жінкою! Чи були вони знайомі? Чи може вона бути причетною до смерті поета? Виявляється, були свідки, які стверджували, що бачили, як якась жінка вибігала із готелю після падіння поета. Хто була ця таємна дама? Хтось згадав про кореспондентку газети, яка мала прийти до Купали. Але чи призначатиме журналіст інтерв’ю на таку пізню годину? Це була актриса Павліна Медзьолка. Знайшлися свідки, які бачили поета і актрису разом, при цьому вони навіть сварились! Чи була причетна ця жінка до смерті поета? Дослідники стверджують: Медзьолка не могла бути причетною до смерті поета. Залишається остання версія: Янку Купалу зіштовхнули в проліт сходів. Розглядалася і версія самогубства. Депресія, у якій перебував поет, теж могла зіграти на його психічному стані. Поет вже робив спробу самогубства у 1930. Зразу ж після смерті поета найбільш обговорюваними чутками були чутки про розправу над Купалою. Такої думки була і його дружина Владислава Францівна. Адже саме вона була в курсі всіх його справ,підтримувала поета і допомагала йому. Саме вона була його найвірнішим і надійним другом. Але в той фатальний приїзд до Москви її поряд не було. До версії вбивства схиляються і деякі свідки, які бачили після падіння Купали двох людей в сірих костюмах, що покидали місце трагедії. На сходовому майданчику 10 поверху залишився черевик поета. Можливо, поет чинив спротив вбивцям? Це так і лишилося таємницею, яку ніхто не намагався розкрити. Головною причиною всіх трьох версій смерті Янки Купали могли стати чутки про перейменування в окупованому Мінську вулицю іменем Івана Луцевича. Тиск НКВД та постійні доноси на поета про його зв’язки з нацистами, підігріті цими чутками, вплинули на психологічний стан поета. Це й могло послужити причиною версії вбивства. Хоча насправді вулицю було названо на честь Івана Луцевича - засновника «Білоруської Революційної Громади». Повідомлення від 29 червня 1942 року, в якому йдеться, що свідків загибелі Івана Домініковича Луцевича немає, на сьогодні є єдиним офіційним документом. Немає, або не оприлюднено жодного медичного висновку про наявність отрути чи алкоголю в крові поета. Вважається, що така швидка кремація обумовлена тим,що після падіння з висоти 9 поверху його тіло мало значні пошкодження, хоча можна було б просто поховати в закритій труні. Покази свідків про працівників НКВС в сірих костюмах і невідомій дамі досить суперечливі. Офіційною версією смерті народного поета Білорусі Янки Купали так і лишається необережне падіння, гіркий випадок, збіг обставин. Поета поховали в Москві на Ваганьковському кладовищі 1 липня, а в окупованому Мінську в цей же час ховали його матір, Бенігну Іванівну, яка не знаючи про трагічну смерть сина, мабуть, відчула це серцем. І материнське серце не витримало. Через 20 років прах поета перевезли до Білорусі. Тепер могила Янки Купали розташована на Військовому цвинтарі у Мінську, поруч з могилою матері і Якуба Коласа.

Допис опубліковано в рамках проєкту суспільного інформування «Імена, з якими ми живемо»