Совки

Із циклу публікацій "Історія твого району"

Найстарішою місцевістю на теренах сучасного Солом’янського району є Совки.

Достеменно невідомо, звідки походить назва поселення. Втім, як і годиться, існують версії щодо цього. Назвати варто найпоширенішу.

Дослідники припускають, що назва могла походити від назви хижого птаха – совки, що живиться шкідливою комахою, яка має назву... також совка. Що ж, можливо велика кількість птаства та шкідників у далекому минулому справді сприяли появі цього топоніму.

За даними Лаврентія Похилевича, у другій половині XIV ст. тут був заміський двір князя Володимира Ольгердовича. У середині XV ст., за князювання Олелька Володимировича, тут було засновано його двір — Володимерку. Згодом князів син пожалував цей двір шляхтичеві Михайлу Юрійовичу.

Поселення Совки (у той час — Сувки) вперше згадується 1612 року як володіння домініканського монастиря, продане шляхтичеві Ярошу Покаловичу. 1618 року поселення було придбане у вищезгаданого шляхтича Києво-Печерською Лаврою, а 1656 року – перейшло до Софійського монастиря. Відтоді впродовж понад двох століть ці землі належатимуть до монастирських володінь.

Це було невелике поселення на Київщині, що розташовувалося на пагорбах над долиною невеликої річки Совка. Як і традиційно було в ті часи, річка була загачена, існував ставок із водяним млином. В документах 1686 року згадуються 4 водяних млини – чимало, як для невеличкої річки, довжина якої не перевищує 5 кілометрів. Один водяний млин існував у Совках ще на початку XX ст.

З кінця XVIII століття, після скасування традиційного полково-сотенного поділу України, Совки належали до Білогородської волості Київського повіту Київської губернії. Незважаючи на давню історію, це було зовсім маленьке, незначне поселення, населення якого згідно Книгою Київського намісництва 1787 року складало лише 93 особи державних селян, що мешкали у 24 хатах. В давнину поблизу Совок існував завод, що відливав дзвони, а 1837 року біля села було засновано свічний завод.

Про Совки середини ХІХ століття залишили унікальні згадки два дослідники – перший, де ля Фліз, у виданому 1854 року «Медико-топографічному описі Київського округу» подає такі цікаві відомості про село. Отже, населення Совок складало 194 особи – 89 чоловіків, зокрема 3 відставних солдат та 105 жінок. У селі було 20 хат, з них 10 були «старі дуже, але чисті та охайні». Навколо села 4 значних гори: Маричинка, Курган, Лішкова та Вотхий Ліс. На річці Солоний Ставок (нині один з витоків Совкки - прим. авт.) – гребля та млин. Землі глинисті, часом піщані. Селяни вирощували жито, гречку, овес, ячмінь. На городах сіяли картоплю, капусту, буряки, квасолю, цибулю, коноплі, мак, частково кукурудзу та гарбузи. Селяни тримали 40 волів, 10 корів, 6 коней, 20 овець, 30 свиней. З птиці розводили багато курей та трохи гусей і качок. У лісах навколо траплялися вовки і трохи зайців.

Цікавим виглядає зауваження автора про те, що селяни добре харчувалися, гарно вдягалися, горілки споживали помірно, а п’яниць було мало!

Не менш цікава праця «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» другого дослідника - краєзнавця Л.Похилевича:

«Совки - село поблизу Києво-Либідського кладовища. Мешканців обох статей 161. Розкидані мальовничими балками, порослими густим чагарником. Ставок у селі, при ньому млин, що належить з 1850 р. митрополичому дому замість ставка, відданого Кадетському корпусу. Совки належали до 1787 р. Києво-Печерській Лаврі, якій і донині поблизу села належить добра пасіка». Дещо доповнюють ці відомості уривок зі ще однієї фундаментальної праці - «Летопись и описание Киева» М.Закревського: «...у 1848 році відведене митрополиту (інше) місце, поблизу поселення Совки... Ставок і млин належать тепер (1864 рік) до Софійської дачі...».

Здавна заміський дім митрополитів розташовувався там, де нині знаходиться споруда Міністрства оборони України, а в минулому - Кадетського корпусу. 1847 року ці землі було передано військовому відомству, натомість митрополичий дім отримав землі навколо села Совки.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття Совки – невелике село Білогородської волості Київського повіту. Більш докладну інформацію знаходимо у «Списке населенных мест Киевской губернии» 1900 року. Тоді у 132 дворах мешкало 883 особи, що займалися здебільшого хліборобством. У селі діяла школа грамотності. Промисловість була представлена трьома невеликими цегельнями, що належали Харитону Чиркову, Федору Скворцову та Дмитру Сингаївському, на кожній цегельні працювало по 16 робітників. Діяв також шкіряний завод, на якому працювало 35 осіб.

Село, як і до того, займало невеличку територію – забудовані були лише початкові частини сучасних вулиць Крутогірної та Каменярів, що зісно ж, не мали назви – адже в селах віддавна вживалися народні назви, тому численні «кутки» відображали особливості населених пунктів, його рельєф, а нерідко – і прізвища поселенців!

Від початку 1910-х (перша згадка — 1912 рік) у селі існувала каплиця, приписана до церкви в Жулянах. У 1920-х каплицю перебудували у Покровську церкву. Цей храм згадано як діючий у документі «Перелік всіх функціонуючих молитовень православного релігійного культу по місту Києву станом на 26 березня 1936 р.». Зруйнували храм у 1960-х роках. Приблизно на її місці, на перетині вулиць Каменярів і Круглої, вже в наш час звели церкву Різдва Пресвятої Богородиці.

12 жовтня 1923 року, згідно з рішенням Раднаркому УСРР, Совки увійшли до меж Києва як село у складі Київської міської ради з власною сільською радою, якій підпорядковувалися село Совки та Совська лісова дача (Пронівщина). 1924 року у селі налічувалося 182 садиби, мешкало 1009 осіб. 1932 року — 292 садиби, 1307 осіб. Хоча Совки на 90 % були робітничим селом, Голодомор 1932–1933 років забрав життя 420 мешканців — майже третину місцевого населення. 1933 року сільську раду було ліквідовано. Совки стали селищем у межах міста, а 1938 року воно увійшло до новоутвореного Залізничного району. 1938 року тут звели триповерхову будівлю середньої школи № 121.

У 1940–1950-х Совки набули сучасного вигляду. Було остаточно розплановано та забудовано північну й південно-західну частини селища. Більшість вулиць найменували або перейменували 1944, 1953 та 1955 року. Загалом тут налічувалося 23 вулиці та 11 провулків. Забудова та планування Совок досьогодні не змінилися. Лише у 1980-х знесли малоповерхову забудову вздовж парного боку вулиці Крутогірної.

Автор: Олександр Михайлик, краєзнавець, дослідник, один із авторів книжкової серії "Невідомі периферії Києва"