Некрополі району. Солом'янське кладовище - старе і нове. Некрополь в місцевості Паньківщина (Кучмин яр)

Найбільшим некрополем у Солом'янському районі є Солом'янське кладовище. Їх було два - старе, колишнє і нове, нинішнє.

Перше, Паньківське кладовище було засноване 1832 року. Поселення Солом'янка тоді ще не існувало (виникло у 1850-х роках), але в долині річки Мокра існував хутір Паньківщина, тож кладовище спершу називалося Паньківське. 

Паньківське (старе Солом'янське) кладовище на плані Києва і околиць 1850-1860-х

Коли 1870 року було відкрито залізничний рух і залізничний вокзал, кладовище опинилося в межах зони відчуження залізниці. Рішення міської думи від 23 березня 1878 року його було ліквідовано. Тож для поховань мешканців Солом'янки було виділено ділянку за околицею поселення. Старі поховання було перенесено на нове кладовище. На місці, де колись існувало Паньківське кладовище - територія поштового терміналу біля Південного вокзалу.

Також на хуторі Паньківщина існував невеличкий некрополь. Про нього майже нічого не знаємо. Фактично, єдиною відомістю про нього є фіксація на плані Києва та околиць 1850-1860-х років. Тож коли воно виникло і коли зникло - наразі невідомо. На наше припущення, не пізніше 1890-х років, коли більш активною стала забудова долини річки Мокра і вулиці Мокрої. Можливо, його ліквідували ще раніше, коли виникло нове Солом'янське кладовище.

 Кладовище в долині річки Мокра на плані Києва і околиць 1850-1860-х

Нове кладовище на околиці Солом’янки було засновано 1886 року. З перших же років існувала окрема ділянка для поховань викладачів та учнів Кадетського корпусу, розташованого поблизу.

На відміну від багатьох некрополів міста, тут ніколи не було не лише церкви, а й каплиці.

Солом'янське кладовище стало місцем поховання не лише для мешканців Солом'янки, а й швидко стало одним із міських кладовищ. 

Серед інших, тут поховані авіаконструктор Володимир Григор'єв (1883-1922), архітектор Василь Осьмак (1870-1942), вчені Петро Кудрявцев (1868-1940) та Василь Екземплярський (1874-1933), педагогиня Лідія Деполович (1869-1943), математик Євген Дяченко (1896-1954), письменник Олесь Лупій (1938-2022). 

На кладовищі існують дві братські могили цивільних киян — загиблих під час оборони Києва у 1941 році і закатованих у ґестапо. З 1943 по 1975 тут ховали учасників Другої світової війни, 1974 року впорядковано братську могилу і споруджено меморіал.

1957 року на кладовищі було поховано пілотів та екіпаж двох літаків, які через помилку диспетчеру зіткнулися біля аеропорту Київ.  

У 1980-х роках невеликий шматок кладовища вилучено під забудову, нині на цьому місці суд. 

Рішення міської ради від 27 січня 1959 року цвинтар було закрито для масових поховань. 2005 року кладовище відкрите для повторних поховань (поховання в родинну могилу). Стан кладовища - занедбаний. 

Збереглося багато старих огорож навколо поховань. Вони виконані в різних стилях. Цікаво, що деякі типи огорож дуже поширені в старих огородженнях сходів, які збереглися в будинках у центральній частині міста. Нижче на фото - різні типи огорож.