Історична забудова району. Колишня туберкульозна лікарня

У 1914-1915 роках в складі комплексу Клінічного містечка за проектом архітектора Василя Осьмака) було зведено 2-3-поверховий корпус, у якому була туберкульозна лікарня клініки Університету (сучасна адреса – вулиця Амосова, 13).

Будівля розміщена окремо від комплексу колишньої хірургічної клініки. Тож вона згодом змінила призначення. Нині це корпус №2 Інституту бiоенергетичних культур i цукрових буряків.

Окрім самого корпусу, поряд була споруджена одноповерхова будівля. В ній первісно могло бути житло для лікарів.

Будівля чудово збереглася зовні. Окрім того, вціліли автентичні огородження сходів, ковані дашки над входами, плитка на підлозі.

Споруда стоїть далеко від вулиці, тож є маловідомою. Фактично це одна із найменш відомих історичних споруд Солом'янського району.

Історія бібліотек Солом'янського району

Навесні 2025 року ми розповідали мовою світлин про історію Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди. Ви можете дізнатися її за посиланням (внизу тієї сторінки посилання на інші дописи).

Нам хочеться розповісти і про інші 16 бібліотек, які входять до складу централізованої бібліотечної системи.

Короткі дані про бібліотеки:

1. Центральна бібліотека імені Григорія Сковороди. Заснована 1946 року. 1950 року отримала нове приміщення. З 2008 у сучасному приміщенні. У 1955-2023 – імені Достоєвського. З 1976 центральна районна бібліотека. Адреса – вул. Освіти, 14а
2. Бібліотека "Солом’янська". Заснована 1894 як особиста бібліотека родини Пустинських-Стрекалових. 1936 відкрита як публічна. З 1970 року в сучасному приміщенні. У 1937-2016 імені Чкалова. Адреса – вул. Кавказька, 7.
3. Бібліотека імені Ігоря Шамо. Заснована 1934 на базі двох бібліотек, одна з яких заснована 1920 як центральна районна дитяча ім. Крупської, інша – центральна районна доросла ім. Лермонтова, заснована того ж 1934. З 1966 у сучасному приміщенні. У 1934-2023 імені Лермонтова. До 2001 центральна районна бібліотека Жовтневого району. Адреса – вул. Академіка Шалімова, 22.
4. Бібліотека імені Івана Світличного. Заснована 1950 року. З 1962 року в сучасному приміщенні. У 1953-2016 імені Чапаєва. Адреса – проспект Повітряних Сил, 12.
5. Бібліотека імені Михайла Слабошпицького. Заснована 1950 року. З 1968 у сучасному приміщенні. У 1950-2023 імені Новікова-Прибоя. Адреса – вул. Новгород-Сіверська, 5.
6. Бібліотека імені Євгена Гуцала. Заснована 1951 року. З 1967 року в сучасному приміщенні. У 1967-2020 імені Петра Вершигори. Адреса – бульвар Вацлава Гавела, 34.
7. Бібліотека "Преображенська". Заснована 1 серпня 1951 року. З грудня 1953 року в сучасному приміщенні. У 1965-2020 імені Олександра Пироговського. До 1987 центральна районна дитяча бібліотека. Адреса – вул. Максима Кривоноса, 19.
8. Бібліотека імені Миколи Реріха. Заснована 1958 року. З 1960 року в сучасному приміщенні. У 1958-1992 імені XXII з’їзду КПРС. Адреса – вул. Єреванська, 12.
9. Бібліотека імені Олександра Донченка. Заснована в грудні 1961 року. З 1968 року в сучасному приміщенні. Ім’я Олександра Донченка з 1969 року. Адреса – вул. Єреванська, 13 корпус 1.
10. Бібліотека імені Всеволода Нестайка. Заснована 1961 року. З кінця 1960-х (ор. 1967 рік) у сучасному приміщенні. У 1965-2020 роках імені Володимира Кудряшова. Адреса – вул. Солом’янська, 33.
11. Бібліотека №11. Заснована в грудні 1964 року. Адреса – вул. Андрія Мельника, 21.
12. Бібліотека №13. Заснована в 1968 року. Адреса – проспект Відрадний, 14/45.
13. Бібліотека №15. Заснована в 1968 році. З 1974 року в сучасному приміщенні. Адреса – вул. Олекси Тихого, 34/36.
14. Бібліотека імені Івана Багряного. Заснована в 1971 році. У 1971-2007 №11 для дітей. Адреса – вул. Донецька, 57а.
15. Бібліотека імені Олександра Довженка. Заснована 20 вересня 1974 року. У 1974-1984 бібліотека для дорослих №3. Адреса – вул. Західна, 11.
16. Бібліотека мистецтв імені Миколи Бажана. Заснована 1981 року. Урочисто відкрита у жовтні 1982 року. З 6 березня 1984 імені Миколи Бажана. Адреса – просп. Валерія Лобановського, 37. Доти існувала бібліотека мистецтв на проспекті Повітряних Сил, 10, що нині має статусу відділу мистецтв Міської спеціалізованої молодіжної бібліотеки.
17. Бібліотека імені Олеся Гончара. Заснована в листопаді 1995 року. З 18 лютого 1997 імені Олеся Гончара. Адреса – вул. Миколи Шепелєва, 13.

Колишні

1. Бібліотека для дорослих №4. Існувала за адресою вул. Солом’янська, 33.
2. Філія бібліотеки імені Кудряшова. Вул. Людмили Проценко, 6.

У 16 наступних дописах ми розповімо про кожну з бібліотек.

Історія району в фотографіях. ТЕЦ-3, 1937

У фондах Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди зберігається фото 1937 року – будівля ТЕЦ (теплоелектроцентраль), нині станція теплопостачання поряд із залізничним вокзалом. Фото 1937 року, вид з вул. Жилянської.

З фондів ЦДКФФА України ім. Пшеничного.

Спорткомплекс Київського авіаційного інституту

1973 року було споруджено спортивний комплекс Київського інституту інженерів цивільної авіації (нині Київський авіаційний інститут). В складі спортивного комплексу – стадіон на 1000 глядачів, спортивний манеж, 3 спортивних, тренажерний та тенісний зали, а також спортивний майданчик.

Спорткомплекс. Фото з сайту kamon.ua

Історія району на сторінках газет. Кадетський гай

У липневому номері газети "Солом'янка" за 2012 рік вийшла стаття архівістки Олени Полозової "Кадетський гай", присвячена історії цієї місцевості, згажано і будівництво Кадетського корпусу.

Оригінал газети зберігається у фондах Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди. Зацифровано в грудні 2024 року.

Історичні карти Солом'янки. Топографічна карта 1897 року

Топографічна карта (військова масштабу 1: 21 000) видання 1897 року була видана (із деякими додатками топооснови) 1918 року українською мовою Картографічним відділом Головної Геодезичної управи.

Це перша карта Києва та околиць, видана українською мовою. Ми подаємо її карту 1897 року.

На 6 великих аркушах, вона охоплює всі терени нашого району і фіксує вигляд місцевостей на 1897 рік. Це одна з небагатьох карт 19 століття, де можна побачити всю територію району.

На Солом'янці позначена хрестиком церква, освячена саме 1897 року в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці.

На Шулявці вже позначено корпуси Політехнічного інституту, ліворуч – Дачі (Казенні дачі). Хрестик – церква св. Марії Магдалини.

Протасів Яр, позначено дві цегельні та військовий млин (не підписано, значок праворуч внизу).

Совки. Позначено свічний завод. У південній частині селища спеціальним значком позначено вітряк. На греблі річки Совка – водяний млин.

Жиляни. Позначено 3 вітряки, що існували у західній частині села. Хрестик – церква св. Димитрія.

Фотофакт. Похилені дерев'яні стовпи

На вулиці Провідницькій (місцевість Батиєва гора) можна побачити таке цікаве явище, як похилені дерев'яні стовпи. Місцевість зсувонебезпечна, на вулиці траплялися невеликі зсуви. Тож похилилися і старі дерев'яні стовпи.

Олександр Михайлик зафіксував це в листопаді 2017 року.

Історична забудова району. Притулок для дітей залізничників

30 серпня 1897 року в колишній будівлі залізничної лікарні відкрили «Притулок для сиріт у пам’ять імператора Олександра ІІІ» для дітей залізничників. Уперше думка про створення такого закладу прозвучала 1894 року, коли Олександр ІІІ подорожував залізницею з Варшави до Криму.

На ознаменування цього було запропоновано відкрити притулок для 50 сиріт. У червні 1897 року було створено особливий комітет, який очолила дружина керівника залізниці А. П. Немішаєва, оголошено підписку серед працівників. Це дало змогу відкрити сиротинець наприкінці серпня того ж року.

Щойно споруджена будівля притулку та його вихованці

Упродовж 1899–1901 років за проектом Олександра Кобелєва спорудили двоповерхову цегляну будівлю притулку. Тут діти-сироти отримували не лише безкоштовне харчування та проживання, а й освіту. Перший поверх займали навчальні класи, другий — житлові приміщення для вихованців. Була тут і своя училищна каплиця. Одним із найвідоміших вихованців сиротинця був майбутній український художник Анатоль Петрицький (1895–1964), батько якого працював діловодом на залізниці. Майбутній художник перебував у притулку у 1904–1910 роках.

1909 року перед будівлею відкрили погруддя Олександра ІІІ. Бюст демонтували невдовзі після подій 1917 року, пізніше знищили постамент. 1972 року на тому самому місці встановили погруддя залізничника Володимира Кудряшова, який у роки Другої світової війни був одним із керівників антинацистського підпілля в Києві. 1928 року в колишній будівлі притулку почало діяти залізничне училище. Його випускниками були підпільник Володимир Кудряшов, військові діячі Микола Кулаков та Віктор Соколов. 1974 року всім трьом установили меморіальні дошки на фасаді будівлі.

Будівля колишнього притулку. Фото 1980-х років

Із 1940 року залізничне училище мало назву ремісничого. Училище періоду 1950-х згадує Іван Сенченко в оповіданні «Рубін на Солом’янці». 1958 року навчальний заклад почав називатися професійно-технічним училищем № 17. Нині це Київське вище професійне училище залізничного транспорту ім. В. І. Кудряшова. 2014 року на фасаді будівлі було відкрито меморіальну дошку випускникові 2001 року, Герою України, одному з Героїв Небесної Сотні Андрію Мовчану.

Фото Олександра Михайлика

Видатні імена району. Олекса Гірник

Дивовижним є життя Олекси Гірника. В'язень польських, а потім і радянських таборів. Він потай написав близько 1000 листівок. А 21 січня 1978 року здійснив акт самоспалення біля могили Тараса Шевченка на знак протесту проти русифікації України... 2007 року йому посмертно присвоєно звання Героя України.

23 березня 2023 року най його честь перейменовано вулицю в нашому районі, а саме в місцевості Новокараваєві Дачі. Вона сполучає Відрадний проспект та вулицю Новопольову.

Життя Олекси Гірника пов'язане з Прикарпаттям. Тут, у містечку Богородчани, він народився 28 березня 1912 року. Навчався у рідному містечку, далі у Тернополі, потім в Станіславові (нині Івано-Франківськ). 1937 року був заарештований польською владою, був у концтаборах та в'язницях. 1939 року був заарештований вже радянською владою. 1940 року був засуджений до 8 років таборів, карався на Уралі.

1948 року повернувся у Богородчани, не міг знайти роботу, тож влаштувався у Станіславові. З 1953 року жив у Калуші з родиною (1949 року одружився, 1950 року народився перший син, 1954 року другий).

1965 року з родиною відвідав Київ, оглядав пам'ятки міста.

1976 року облаштував тайник, де писав листівки.

20 січня 1978 року потай від родини вирушив до Києва. Весь день оглядав місто, був у Києво-Печерській лаврі та Софійському соборі. Пізно ввечері виїхав автобусом у Канів.

Оскільки він відвідував місто сам, то лише за тролейбусними квитками та квитками для входу до пам'яток можна гіпотетично відтворити його маршрут.

Отже, вранці він приїхав потягом до Києва. Із залізничного вокзалу він напевно сів у тролейбус №2, що прямував до площі Богдана Хмельницького (нині Софіївська). Відвідав Софійський собор. Далі по якійсь із вулиць він міг спуститися на тодішню площу Жовтневої Революції (нині Майдан Незалежності). Там міг сісти на тролейбус №20 і доїхати до Києво-Печерської лаври.

У ті часи автобуси до Канева вирушали з Подолу, з автостанції "Хорева", що містилася навколо церкви Миколи Притиска. Тож після Києво-Печерської лаври Олекса Гірник міг під'їхати тролейбусом до станції метро "Арсенальна" або пройти пішки. А там сісти на автобус №62 і доїхати ним до Контрактової площі. Звідки вже було близько до автостанції. Звідти він о 19:00 і виїхав у Канів...

Близько 3 ночі 21 січня 1978 року облив себе бензином і здійснив акт самоспалення біля могили Тараса Шевченка, попередньо розкидавши навколо листівки. Декілька з них потай забрав та зберіг міліціонер Олександр Гнучий.

Його поховали у Калуші. Про обставини загибелі рідним потай розповів лікар Михайло Іщенко, що оглядав тіло Олекси Гірника. Він 2004 року написав книгу "Спалився за Україну".

На місці загибелі Олекси Гірника 2009 року встановлено пам'ятний знак. Існує премія імені Олекси Гірника.

У Богородчанах, Івано-Франківську та Калуші йому встановлено меморіальні дошки. У 9 містах є вулиці Олекси Гірника (Івано-Франківськ, Калуш, Канів, Київ, Кривий Ріг, Львів, Олешки, Первомайськ та Сміла).

Історія району в фотографіях. Залізничний вокзал

Недатована листівка з набору (про що свідчить число "7" у правій нижній частині). Стилістично це 1950-ті-1960-ті роки. На жаль, немає ознак, які дали б змогу датувати листівку більш точно.

Зберігається у фондах Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди. Зацифровано в січні 2025 року.

Пішохідна екскурсія селищем Совки

Друзі, на ваші численні прохання в наступну суботу, 27 вересня, ми повторимо, а вірніше проведемо оновлену пішохідну бібліоекскурсію селищем Совки.

За рік, що пройшов з нашої першої вилазки у цю рельєфну та надзвичайно цікаву місцевість, Олександр Михайлик завзято готувався і накопичував для вас цікаві факти.

Отже, цього разу ви дізнаєтеся про те:

• Звідки походить сама назва Совки?
• Де навколо цього селища існували таємничі ранньослов’янські кургани?
• Де був двір Володимерка, в якому жили князь Володимир Ольгердович та його син Олелько Володимирович?
• Де росла Володимирова груша і чим вона знаменита?
• Хто зробив перший малюнок поселення і описав його побут?
• Яка історія церкви у Совках і хто зі знаменитостей був парафіянином цього храму?

Приєднуйтесь. Пам’ятаєте наш девіз? Історія Києва розкривається лише активним й допитливим!

Лекція "Історія бібліотек Солом'янського району"

Друзі, на краєзнавчих лекціях ми постійно розповідаємо про видатних постатей Солом’янського району, його мальовничі місцини та визначні будівлі. Але ж забуваємо, що проходять ці заходи саме в стінах бібліотек, які споконвіку формували культурний ландшафт Києва.

Тож найближчої середи, 24 вересня, запрошуємо вас на лекцію "Історія бібліотек району", яку проведе києвознавець Олександр Михайлик. Присвятимо ми її нашому професійному Всеураїнському дневі бібліотек, що відзначається 30 вересня.

Наша бібліотечна родина чималенька – аж 17 бібліотек. І під час лекції ви почуєте про кожну! Дізнаєтеся про те, яка найдавніша, а яка навпаки – наймолодша. І про те, в якій з книгозбірень полюбляли сиджувати поети Василь Симоненко, Микола Сом і Борис Олійник, прозаїк Валерій Шевчук, акторка Марія Капніст та інші відомі особистості.

Отже, чекаємо на вас в Центральній бібліотеці Солом'янки імені Григорія Сковороди в наступну середу. Розповімо про ті затишні осередки культури, де любили читати ваші батьки й, сподіваємося, читатимуть діти й онуки!

Історичні карти Солом'янки. Топографічна карта 1896 року

1896 року було знято та видано аркуш 30-Б масштабу 1:21 000. Це військова топографічна карта, на аркуші – більша частина Києва.

На аркуш потрапив невеликий фрагмент району – Солом'янка та Протасів Яр. На Солом'янці хрестиком позначено церкву Покрови Пресвятої Богородиці, яка тоді ще будувалася (її освятили 1897 року).

Позначено одну із цегелень, що існувала поблизу поселення Протасів Яр.

На другому зображенні – той же план, але з територією північніше. Позначено Кадетський корпус.

Фотофакт. Бруківка на вулиці Патріарха Мстислава Скрипника, 2008

Бруківка, що побачила білий світ після того, як її надовго сховали під асфальтом на вулиці Максима Кривоноса – не перший такий випадок. 2008 року в кінцевій частині вулиці Патріарха Мстислава Скрипника також було знято старі шари асфальту. І під асфальтом виявилася стара бруківка. Якого ж вона часу?

З архівних документів Мостової комісії Київської міської управи дізнаємося, що мощення основних вулиць на Солом'янці відбувалося у 1913-1914 роках. Ймовірно, тоді ж було покладено бруківку, яку стало видно 2008 року, при локальній заміні покриття на вулиці Скрипника.

Фото Олександра Михайлика, літо 2008 року.

Історична забудова району. Будівля Миколаївського артилерійського училища

Однією з архітектурних домінант сучасної Солом’янської площі є будівля колишнього Миколаївського артилерійського училища. 1913 року було розроблено проект створення та відкриття в місті Другого київського військового та артилерійського училищ. Артилерійське училище назвали Миколаївським на честь засновника – імператора Миколи ІІ. У Кадетському гаю, вздовж Кадетського шосе, під нові навчальні заклади виділили 18 десятин землі, які доти належали Кадетському корпусу. Спорудження будівель за проектом петербурзького архітектора, академіка архітектури Дмитра Зайцева розпочалося 1914 року.

Перший набір до артилерійського училища відбувся 15 жовтня 1915 року. Поки тривало спорудження навчальних корпусів, юнкери були змушені перебувати у розташованих поруч казармах, які погано опалювались і не мали водопостачання. У мирний час курс навчання в артилерійських училищах становив три роки, у піхотних – два, однак в умовах Першої світової війни навчання було прискореним. Так, до грудня 1916 року в артилерійському училищі відбулося два випуски. У вересні 1917 року тут було здійснено останній, шостий набір юнкерів.

Поява нових навчальних закладів вимагала трамвайного сполучення. Силами військовополонених було подовжено Кадетську трамвайну лінію. 7 жовтня 1916 року було відкрито подовжену Кадетську (Артилерійську) лінію, що вела до училищ.

У березні 1917 року було завершено будівництво корпусів артилерійського училища.

Комплекс споруд Миколаївського артилерійського училища складався з головного корпусу, адміністративного будинку, двох навчальних корпусів, манежу, механічного млина, ангару для навчальних гармат, речового складу, пральні, стаєнь, котельні та водонапірної вежі. У східній частині комплексу розташовувалися три житлових будинки для офіцерів.

У грудні 1917 року училища було розформовано, й у січні 1918 року юнкерів відправили у відпустку. Так завершилася історія Миколаївського артилерійського та Миколаївського військового училищ.

Однак військові незабаром повернулися у ці стіни. У березні 1918 року в училищі розташовувався Запорізький кінно-гайдамацький полк ім. Костя Гордієнка, який очолював полковник Всеволод Петрів, майбутній військовий міністр УНР.

Та вже за місяць призначення цих споруд змінилося. У квітні 1918 року будівлі колишніх училищ передали Міністерству народної освіти. У травні 1918 року тут розмістився відкритий у жовтні 1917 року Український народний університет.

Цей заклад пробув у стінах колишнього артилерійського училища недовго, до листопада 1918 року, коли його перемістили до червоного корпусу Київського університету Св. Володимира. Споруди перейшли у повне розпорядження Головнокомандувача Збройних сил України генерала Келлера.

Будівля артилерійського училища, 1924 рік. З фондів ЦДКФФА України ім. Пшеничного

У лютому 1919 року, після захоплення Києва більшовицькими військами, на базі Миколаївського артилерійського училища було створено Київські артилерійські командні курси, які припинили існування у серпні 1919 року, під час боїв із арміями Антона Денікіна та Симона Петлюри.

Після остаточного встановлення радянської влади 12 червня 1920 року тут уже діяли Перші артилерійські курси підготовки командного складу. Нові навчальні заклади з’явилися тут із 1921 року. З 1921 до 1926 року послідовно діяли військово-повторна, інженерна, військово-педагогічна школи. З 1926 року в приміщенні військових училищ розташовувалася Четверта (згодом Перша) київська гарматна (артилерійська) школа. У Четвертій київський гарматній школі впродовж 1926–1929 років здобував освіту майбутній двічі Герой Радянського Союзу Іван Черняховський. 1933 року школі було присвоєно ім’я колишнього начальника штабу Червоної армії П. Лебедєва. 1936 року Артилерійську школу було перетворено на Друге Київське артилерійське училище ім. Лебедєва. 1941 року навчальному закладу присвоїли ім’я Сергія Кірова.

1958 року училище було реорганізовано в Київське вище артилерійське училище. 1973 року воно отримало назву Київське вище зенітно-ракетне інженерне ордена Леніна Червонопрапорне училище ім. С. М. Кірова. У 1960–1970-х було надбудовано історичні будівлі навчальних корпусів: триповерховий навчальний корпус № 1 – четвертим поверхом, а двоповерховий навчальний корпус № 2 – третім і четвертим поверхами. Упродовж 1974–1977 років тут була філія Артилерійської академії. 1977 року заклад отримав статус Академії протиповітряної оборони сухопутних військ (із 1978 року він носив ім’я маршала О. М. Василевського).

Постановою Кабінету міністрів України від 19 серпня 1992 року Академію протиповітряної оборони було перетворено на Академію Збройних Сил України, яка з 1998 року набула статусу Національної. Із 30 грудня 2008 року це — Національний університет оборони України. Указом президента України від 22 лютого 2013 року № 85/2013 Національному університету оборони України присвоєно ім’я Івана Черняховського.

Один з колишніх житлових будинків для офіцерів

Збереглася більша частина будівель комплексу колишнього Миколаївського артилерійського училища, споруджених у 1914–1917 роках. Це головний навчальний корпус, адміністративний будинок, навчальні корпуси № 1 (тепер — університетська поліклініка та адміністративні установи) й № 2 (тепер — адміністративна установа), манеж (тепер — навчальний корпус), ангар для навчальних гармат (тепер — друкарня), механічний млин (тепер — пункт технічного обслуговування автомобілів), речовий склад (тепер — варта та адміністративні установи), пральня, одна з чотирьох будівель стаєнь (тепер — спортивна зала університету), котельня (тепер — навчальний корпус) та водонапірна вежа (не діє з 1940-х).

Один з колишніх житлових будинків для офіцерів

Уздовж вулиці Генерала Воробйова, торцем до неї, розташовано три житлових будинки, які спершу призначалися для офіцерів і вихователів. Усі три спочатку були триповерховими. У 1998–2000 роках середній будинок (Генерала Воробйова, 3) реконструювали та надбудовали четвертим поверхом. Інші два будинки (Генерала Воробйова, 1 і 5) не перебудовували.

Колишній млин

Видатні імена району. Григорій Гладинюк

Григорій Гладинюк. Колишній кріпак з містечка Базалія на Поділлі, що став одним із провідних рестораторів та готельєрів старого Києва, благодійник. За життя він посприяв відкриттю лікарні для хронічних хворих у Києві, а також лікарні у рідній Базалії. Сприяв 4-й Київській гімназії, училищу сліпих, заклад "Крапля молока".

Останній спочинок він знайшов на Байковій горі. Символічно, що вже по його смерті на тій же Байковій горі, між Клінічним містечком та Олександрівською слобідкою, постав заклад, на який перед смертю він заповів 60 тис. рублів. Це була ідея створення притулку-ясел. Окрім того, на кошти, що залишилися від його статків, мали утримувати притулок для дітей віком до чотирьох років, яких покинули батьки.

У квітні 1913 року Міська дума відвела незабудовану ділянку площею 2,5 десятини між селищем Олександрівська слобідка та Клінічним містечком. Проект триповерхової цегляної будівлі розробив київський архітектор Микола Янішевський. Планували насадити тут фруктовий сад і створити молочну ферму.

30 травня 1914 року було урочисто закладено головну будівлю притулку-ясел ім. Григорія Гладинюка. У церемонії взяли участь Київський, Подільський та Волинський генерал-губернатор Федір Трепов, міський голова Іполит Дьяков, представники благодійних товариств. Митрополит Флавіан здійснив відправу з нагоди закладення споруди. У вересні 1915 року будівництво було завершено.

Проте початок Першої світової війни, на жаль, завадив втілити заповіт Григорія Гладинюка. Під час війни тут було розміщено шпиталь для поранених воїнів. 1922 року у споруді розташувався Інститут селекції. Нині це Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків. На фасаді 2015 року, до 100-річчя від дня завершення споруди, було відкрито меморіальну дошку Григорію Гладинюку.

У пам’ять про благодійний проєкт Григорія Гладинюка у 1930-х неподалік з’явилася вулиця Яслинська. На жаль, вулиці на честь самого Гладинюка в Києві немає.

Відкриття меморіальної дошки Герою Дмитру Півню

У школі №166 Солом’янського району відбулася подія, сповнена болю і гордості водночас - урочисто відкрито меморіальну дошку Дмитру Півню, нашому земляку, який віддав життя за свободу і незалежність України.

Дмитро з дитинства займався спортом, був вихованцем юнацької школи «Динамо». Свою службу розпочав на крейсері «Сагайдачний», а з перших місяців повномасштабного вторгнення приєднався до лав Збройних Сил України. Під позивним «Птаха» він мужньо боровся на Донеччині. У серпні 2022 року, виконуючи бойове завдання, Дмитро загинув.

За свою відвагу й самопожертву воїн посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та медаллю «Честь. Слава. Держава».

Ми схиляємо голови перед мужністю Дмитра, висловлюємо вдячність його родині за виховання сина-патріота й зберігаємо пам’ять про нього в серцях.

Вічна слава Героям!

Вічна пам'ять Дмитру Півню!

Історія району в фотографіях. Залізничний вокзал

У колекції Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди з-поміж великої кількості листівок з видами Києва вирізняється одна, на якій зображено залізничний вокзал.

Листівку видано на поліграфкомбінаті "Радянська Україна", наклад 175 000. Автор фото Борис Градов. На жаль, у вихідних даних не зазначено рік видання. Орієнтовно це кінець 1960-х-початок 1970-х.

Все в цій листівці незвичне. Вертикальна композиція будівлі вокзалу, закомпонований в лівій частині кадру фрагмент огорожі Вокзальної площі, встановлено ї у 1950-х роках. А також дві дівчинки у вишиванках та віночках.

Спортивні споруди району. Стадіон "Металіст"

Стадіон "Металіст" – навчально-тренувальна база "Відрадний" футбольного клубу "Динамо-Київ". Приймає домашні матчі футбольної школи "Відрадний".

Виник не раніше 1968 року при забудові масиву Відрадний, а реально на початку 1970-х років. Стадіон має трав'яне покриття та розміри 105х68 м. Має трибуни на 1500 глядачів.

У 2021 році було заплановано здійснити реконструкцію стадіону, якої він потребував.

Стадіон "Металіст" у 2021 році. Фото: Вечірній Київ

Лекція циклу "Видатні імена Солом'янки". Олекса Гірник

Останніми роками на карті Солом'янського району все частіше з'являються імена видатних українців різних часів. Багатьох з них ми знаємо, дехто ж, на жаль, поки невідомий широкому загалові. З одним з них – Олексою Гірником – хочемо познайомити вас 17 вересня під час чергової лекції циклу "Видатні імена Солом’янки".

Український дисидент та політв’язень польських та радянських таборів. Саме він у січні 1978 року, напередодні 60-ї річниці проголошення Центральною Радою самостійності України, вчинив акт самоспалення біля могили Тараса Шевченка.

Ця подія сколихнула серця цілого покоління українських патріотів. А у 2023 році у Солом'янському районі з'явилася вулиця на честь Олекси Гірника.

Тож запрошуємо вас завітати до Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди, щоб разом з письменником-краєзнавцем Олександром Михайликом погортати сторінки життя цього славного сина України!

Пішохідна бібліоекскурсія "Де був старий Кадетський Гай"

Найближчої суботи, 13 вересня, Центральна бібліотека Солом'янки імені Григорія Сковороди та бібліотекар з краєзнавчої роботи, краєзнавець і письменник Олександр Михайлик запрошують на пішохідну екскурсію. Впевнені, що її назва – "Де був старий Кадетський Гай" – заінтригує мешканців Солом’янського району.

Не будемо передчасно розкривати секретів, лише зазначимо: зовсім не там, де пролягає однойменна вулиця сьогодні…

Крім відповіді на головне питання, під час екскурсії ви дізнаєтесь:

• Коли гай став Кадетським і як він називався доти?
• Де в Києві людина вперше піднялася у повітря?
• Яке дерево є найдавнішим у Солом’янському районі?
• Де знаходиться найдовший у Києві будинок 1930-х?
• Що вціліло від забудови селища Першого Травня?

Тож приходьте і разом дослідимо цю цікавезну тему!

Фотофакт. Слід Другої світової війни

Будинок на вулиці Максима Токарева, 4, збудований ще 1934 року, зберігає на собі сліди Другої світової війни. Якщо підійти до лівого краю будинку (з боку проспекту Валерія Лобановського , фасад на вулицю Максима Токарева), на стіні біля кутка дуже помітне вищерблення. А дещо правіше – дрібніші.

Про це розповіла активна відвідувачка бібліотеки імені Григорія Сковороди Ірина Пасічник, рідні якої багато років жили в будинку. Це слід ще з 1941 року.

За її словами, історія така. Коли німецькі війська вже були в Києві у вересні 1941 року, німецький танк, що стояв з протилежного боку Совської балки, а саме в районі сучасного Турецького містечка, помітив групу людей в тому місці біля будинку. Тоді він разом із сусіднім №4 корпус 1 були єдиними 4-поверховими будинками в окрузі. Не було дерев на схилах ярів, тож будинки добре проглядалися.

Чи танкіст-німець вирішив, що то радянські партизани, чи ще чомусь, але він спрямував дуло танку і зробив постріл. Відтак на фасаді будинку утворився слід. Відтоді минуло майже 85 років. На жаль, сучасна війна залишає не менш болючі шрами на будинках. Так і цей будинок. З невідомих вже причин пошкодження після Другої світової не заробили. Тож і сьогодні кожен може побачити слід тієї війни на стіні старого будинку. Окрім цього, на стіні є ще декілька пошкоджень, але не таких великих.

Історична забудова району. Будівля Київського Кадетського корпусу

Найдавнішою спорудою Солом'янського району є будівля Київського Кадетського корпусу, збудована у 1852-1857 роках.

Проект Кадетського корпусу розробив архітектор Іван Штром. Микола І затвердив його 23 жовтня 1848 року, повторно, після доопрацювання, — 26 березня 1852 року. Відповідно до проекту, загальна вартість будівництва, з урахуванням додаткових робіт, мала становити 1 276 352 рублі 37 копійок. Більшу частину коштів на будівництво корпусу становили пожертви — так, велика княгиня Олександра Павлівна пожертвувала 500 тис. рублів, дворяни п’яти навколишніх губерній зібрали 235 864 рублі.

10 травня 1850 року було урочисто закладено будівлю Кадетського корпусу в Шулявському гаю. Доки будівництво тривало, навчальний заклад тимчасово розмістили в новоспорудженій будівлі Першої чоловічої гімназії біля університету Святого Володимира (нині — жовтий корпус на бульварі Тараса Шевченка, 14).

Навесні 1857 року будівництво добігало кінця. У документі від 6 березня 1857 року зазначалося, що «нині роботи зі спорудження будівлі Київського кадетського корпусу близькі до завершення». 19 травня 1857 року Олександр ІІ повелів відкрити корпус 30 серпня того ж року. 31 липня Тимчасовий Комітет зі спорудження будівель Володимирського Київського кадетського корпусу повідомляв, на підставі отриманого від Івана Штрома відгуку, що «будівлі Київського кадетського корпусу буде закінчено до Височайше призначеного строку, тобто до 15 серпня цього року». Кадети перейшли до нової будівлі 17 серпня. Урочисте відкриття відбулося 30 серпня. Споруда, яка обійшлася у більш як 1 млн рублів і на яку пішло 102 540 цеглин, нарешті почала діяти як навчальний заклад. Остаточно ж усі будівельні роботи було завершено восени 1857 року. Це була довга будівля у формі літери «Н». Вона складалася з головного фасаду та двох бічних крил і мала однакову довжину вздовж шосе та вздовж крил – 166х166 м. На той час це була найбільша за площею будівля Києва.

1857 року відбулася ще одна значуща подія: до будівлі було прокладено невеликий локальний водогін — із Кадетського ставка парові машини подавали воду до споруди. Це був один із перших кроків до централізованого водопостачання Києва.

Ще під час будівництва, 1853 року, було передбачено місце для училищної церкви та костелу. Церкву Св. Володимира відкрили 1857 року на третьому поверсі головної будівлі, на південно-західному краю. Храмовим святом було 15 липня — день пам’яті Св. князя Володимира. Було влаштовано іконостас та запрестольні образи. При церкві був священник, він же законовчитель, а також диякон і двоє псаломників. Церква вважалася безпарафіяльною. Настоятелями храму послідовно були протоієрей Павло Троцький, священники О. Клітін та Костянтин Шепченко. 1861 року православних кадетів було 175. Окрім них, у будівлі мешкало ще 1182 особи. У бельетажі з головного входу до будівлі з 1857 року діяв і училищний римо-католицький костел. Православна церква і костел припинили існування 1919 року.

З 14 серпня 1865 року Київський кадетський корпус змінив статус. Він перетворився на Київську Володимирську військову гімназію. 22 червня 1882 року гімназія повернула собі початкову назву – Володимирський Київський кадетський корпус.

Від Брест-Литовського шосе до корпусу прокладено трамвайну лінію, також названу Кадетською. Відкрита 27 липня (9 серпня) 1908 року, до 1915 року вона перебувала у власності підприємця Давида Марголіна й обслуговувала здебільшого корпус, поки у 1916–1918 роках її не подовжили в два етапи до нових військових училищ і Чоколовки відповідно.

Після встановлення Гетьманату Павла Скоропадського навчальний заклад відновив свою діяльність як Київська Св. Володимира гімназія.

За окупації Києва Добровольчою армією Денікіна (серпень-грудень 1919 року) роботу Кадетського корпусу було ненадовго відновлено. Наприкінці 1919 року кадети назавжди залишили ці стіни. Корпус було переведено до Одеси та у січні 1920 року об’єднано з Одеським кадетським корпусом.

У квітні 1919 року в спорожнілій будівлі колишнього Кадетського корпусу розмістилися Шості київські командні курси, 1920 року їх перейменували на П’яту київську піхотну школу.

За нацистської окупації Києва будівля слугувала казармою для частин вермахту й дуже постраждала від нальотів радянської авіації 5 листопада 1943 року. Було зруйновано майже всю середню частину основного об’єму корпусу. Остаточно його відновили (з добудовою до фасаду колонади) лише у 1951–1953 роках. Відтоді й до 1991 року це був штаб Київського військового округу.

Після проголошення незалежності України 1991 року будівля прийняла в свої стіни Міністерство оборони України. Нині тут розташований Генеральний штаб Міністерства оборони України.

Будівля пов’язана з багатьма відомими особистостями. Тут працювали мовознавець Павло Житецький, філолог Андрій Линниченко, громадський діяч Володимир Науменко, геолог Павло Тутковський. Корпус закінчили майбутні історик Володимир Іконніков і філософ Микола Бердяєв. У військовій галузі, окрім згаданого Олексія Ігнатьєва, стали відомими льотчик Євген Крутень, очільник армії Микола Духонін та очільник Балтійського флоту Олексій Щастний, командарм Сергій Каменєв, діячі доби УНР — військові міністри Всеволод Петрів та Олексій Галкин, генерал-хорунжий Михайло Садовський, економіст, голова Ради Народних Міністрів Сергій Остапенко.

Видатні імена району. Костянтин Дементьєв

Костянтин Дементьєв протягом 9 років, з 1902 по 1911, працював у Київському Політехнічному інституті. Викладав на кафедрі технології будівельних матеріалів, очолював відповідну лабораторію.

Уродженець міста Гельсінгфорс (нині Гельсінкі, Фінляндія), закінчив Санкт-Петербурзький технологічний інститут.

1906 року захистив дисертацію і був затверджений у званні ад'юнкта інституту з хімічної технології і технології будівельних матеріалів, призначений екстраординарним професором кафедри технології будівельних матеріалів.

31 травня 1908 року науковця було на 3 роки обрано директором Політехніки. За його директорства, у 1910 році, на території навчального закладу було споруджено ще два будинки для викладачів. Того ж року він заснував та був редактором часопису "Вісник технології хімічних та будівельних матеріалів".

Мешкав на території Політехніки у будинку для викладачів.

Та вже 1911 року, по завершенню 3-річного терміну директора Політехніки, його було переведено до політехнічного інституту у Новочеркаську (нині росія).

Історія району в фотографіях. Залізничний вокзал на листівці та календарику, 1985

У фондах Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди зберігається багато фото, листівок та календариків на залізничну тематику – адже саме в нашому районі залізничний вокзал. Є багато фото самого вокзалу.

Хочемо розповісти про листівку та календар із ідентичним сюжетом.

1985 року у редакції українських календарів та листівок поліграфічного комбінату "Радянська Україна" було видано набір із 17 листівок накладом 150000 комплектів. Фото Р. Якименка, малюнки художника М. Стратілата. На фото – залізничний вокзал, площа перед ним, тролейбус Skoda 9Tr (це могли бути маршрути №2 та 10) та трамвай Tatra T3 (це могли бути маршрути №2, 10, 13). Тролейбус почав рух, трамвай на посадці.

Того ж 1985 року у тій-таки редакції українських календарів та листівок поліграфічного комбінату "Радянська Україна" було видано календарик накладом 584000 одиниць. Фото В. Кримчака.

Що ми бачимо на календарику? Не просто той самий сюжет та ракурс. Порівнюємо із листівкою: там і там стоїть червона автівка біля вокзалу, перед тролейбусом іде жінка в червоному одязі. Поряд із червоною машиною, яка стоїть, їде жовта.

На календарику – жовта машина трохи проїхала вперед і зупинилася і жінка в червоному збирається в неї сісти. Трамвай так само стоїть на посадці, біля нього при уважному розгляді можна побачити принаймні частину тих людей, що й на листівці!

Тож маємо унікальний випадок – фотографи Р. Якименко та В. Кримчак вдвох робили фото вокзалу. Фото першого потрапило у набір листівок, другого – на календарик! Інших подібних прикладів нам поки не траплялося.