Вулиця Ніла Хасевича

 Із циклу "Прочитання вулиць"

Вулиця Ніла Хасевича на карті openstreetmap

Сучасна назва (з 2019): вулиця Ніла Хасевича

Підстава для перейменування: назва на честь  художника, графіка, громадського і політичного діяча, члена ОУН і УГВР Ніла Хасевича

Рішення Київської міської ради: від від 12 листопада 2019 року № 38/7611 «Про найменування вулиць та провулків у Солом'янському районі міста Києва»

Місцевість: Жиляни

Розташування: пролягає від вулиці Михайла Лучкая до М'ятної вулиці

Попередня і первинна назва (2010-і-2019): Проєктна 13058

Ніл Антонович Хасевич (25 листопада 1905, Дюксин, Рівненський повіт, Волинська губернія,  — 4 березня 1952, Сухівці, Рівненський район, Рівненська область) — український художник, графік, активний громадський і політичний діяч, член ОУН і УГВР. Лицар Срібного Хреста Заслуги та медалі «За боротьбу в особливо важких умовах».

Життєпис

Ніл Хасевич народився 25 листопада (12 листопада за старим стилем) 1905 року в селі Дюксин на Волині, в родині псаломника Антона Івановича Хасевича та його дружини Феодотії Олексіївни. Старші брати Анатолій і Федір стали українськими священниками на Волині. Ніл також навчався у духовній семінарії і перші уроки малювання отримав в іконописній майстерні. Навчався в майстерні Василя Леня в Рівному. 1925 року склав екстерном іспит і здобув атестат Рівненської гімназії. А з 1925 до 1926 року працював помічником іконописця. Опісля навчався у  у Варшавській академії красних мистецтв. Захистивши дипломну роботу на тему «Святий Володимир», 1935 року Ніл здобув диплом про вищу художню освіту з правом вчителювання в середніх школах. З початком Другої світової війни він повертається до свого села.

На початку 1930-х років Ніл Хасевич виставляється в художніх салонах Львова, Праги, Берліна, Чикаго, Лос-Анджелеса. У 1937 р. здобуває третій грошовий приз на міжнародній виставці гравюр по дереву у Варшаві. За два роки там же виходить з друку художній альбом «Книжкові знаки Ніла Хасевича». Цього ж року в американському місті Філадельфія побачив світ художній альбом «Екслібрис Ніла Хасевича». Водночас художник співпрацює з українськими часописами «Шлях» та «Волинське слово».

Ніл Хасевич був активним громадським та політичним діячем, членом Волинського Українського об'єднання (з 1935 року). Був делегатом крайового з'їзду ВУО 1935 року в Луцьку. Був особисто знайомий зі Степаном Бандерою та іншими керівниками українського національного руху. Входив до центрального і крайового проводів ОУН, згодом став членом Української Головної Визвольної Ради (УГВР). Але насувалася світова війна, і доля поставила його перед вибором. Одночасно із творчістю він займається громадською і політичною діяльністю: входить до Волинського українського об'єднання, а згодом вступає до ОУН. З квітня 1943 року, коли масово формувалися загони УПА, художник долучився до підпільної роботи. Його було обрано до центрального і крайового проводів ОУН.

Загинув 4 березня 1952 року біля с. Сухівці на Рівненщині, прийнявши бій із окупантами-КДБістами. Найімовірніше, застрелився разом із двома особистими охоронцями.

Експонат краєзнавчий. Проїзні документи Київського міського транспорту в колекції бібліотеки

Продовжуємо знайомитися із незвичайною колекцією проїзних документів міського транспорту нашого міста - разових та абонементних квитків (на комунальний та комерційний транспорт), а також місячних проїзних.

Усі квитки передав бібліотеці із особистої колекції письменник-краєзнавець Олександр Михайлик, яку він збирає вже 20 років. Окрім того, у його колекції - проїзні документи з усієї України.

Шостий допис - абонементні квитки на проїзд у міській електричці різної вартості - від 1 гривні 50 копійок до 8 гривень періоду 2011-2018 років (зокрема комбінований міська електричка+автобус). А також рідкісний квиток вартістю 2 гривні 2008 року, коли була нетривала спроба робити варіативність вартості залежно від місця купівлі квитка - 1 гривня 50 копійок поза рухомим складом і 2 гривні в ньому. І рідкісні квитки автобусів-експресів (2008 рік), що теж ходили короткий час.

Пізнавальні лекторії та екскурсії зимовим містом

Цього тижня Управління туризму та промоцій Київської міської державної адміністрації та Київський центр розвитку туризму підготували для киян і гостей столиці 4 лекторії та 2 екскурсії на безоплатній основі, зокрема для осіб з порушеннями зору.

Зважаючи на дуже великий попит та обмежену кількість місць під час дії воєнного стану, реєстрація є обов’язковою для кожного учасника окремо.

Лекторій «Київ шістдесятників»

Запрошуємо на лекцію, яка відкриє світ київських митців і мислителів 1960-х років – шістдесятників. Ви дізнаєтеся про видатних діячів цього культурного руху та їхню боротьбу за свободу слова. Разом дослідимо життєві шляхи української інтелігенції, познайомимося з місцями, пов’язаними з їхньою діяльністю у Києві, та побачимо, як внесок шістдесятників вплинув на нашу культуру.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

11 грудня, середа, 11:00

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/iuYx2NCtCrAAzVJD6

12 грудня, четвер, 14:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/k4FzxkuVGeARenPi9

15 грудня, неділя, 14:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/KkcSPBNTQPiZ1iGy6

Екскурсія «Київ різдвяний і новорічний» (для людей з порушеннями зору)

Під час екскурсії ви дізнаєтеся, як кияни готувалися до різдвяно-новорічних свят у різні епохи, які традиції супроводжували святкування та які знакові події й заходи відбувалися в цей магічний період у столиці.

Важливо! Поруч із людиною з порушеннями зору має бути особа, яка її супроводжує.

Маршрут: Фунікулер → Церква Різдва Богородиці → Пам'ятник малюкам → Будинок Поштової станції → вул. Сагайдачного → Садиба Балабухів → Києво-Могилянська академія.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

13 грудня, п'ятниця, 11:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/Tze6QS1smFxNTdia6

Лекторій «Невідомі кияни, яких знає весь світ»

Під час зустрічі ви дізнаєтеся про видатних осіб, які народилися у Києві та своєю діяльністю й досягненнями прославили місто на всесвітньому рівні.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

13 грудня, п'ятниця, 16:30.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/2uRzMExPa4sq6ShN8

Екскурсія «Святошинська сюїта»

Дізнайтеся про те, як створювався та розбудовувався Святошинський район – від невеликого курортно-дачного передмістя Києва до густонаселеного житлового масиву, почуєте про видатних вчених, художників і поетів, які жили в Академмістечку, та про наукові відкриття, які робилися в цій місцевості.

Маршрут: Спорткомплекс «Наука Спорт» → бул. Академіка Вернадського → вул. Серпова.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

14 грудня, субота, 13:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/VD7v99s5qWDNNBD78

Ознайомтеся, будь ласка, з правилами безпеки під час дії воєнного стану:

• у разі повітряної тривоги за маршрутом передбачені діючі укриття, кожен учасник екскурсії заради своєї безпеки повинен слухати вказівки гіда;
• у разі ворожих обстрілів заради безпеки екскурсантів та гіда, Управління та Київський центр розвитку туризму залишають за собою право скасувати захід.

Театральна історія Солом'янського району. Сучасні театри

Третій і заключний допис нашої невеликої рубрики, яка розповідає про театральну історію та сучасність району. Перший та другий ми присвятили Першому та Другому залізничному театрам, що існували у 1918-1927 роках.

У цьому дописі ми розповімо про сучасні театри, які наразі працюють у нашому районі. Слід зауважити, що тема "театри Солом'янського району" є зовсім невідомою та недослідженою. Інформацію як про історичні, так і про сучасні театри, доводилося збирати по крихтах, з різних джерел. Завдяки цій роботі вдалося сформувати цілісну картину.

На території Солом'янського району наразі діє 7 театрів, один із них є комунальним закладом, ще один є складовою центру культури, решта є аматорськими.

Один із них є унікальним, єдиним в Україні. Це театр міміки та жесту "Райдуга" при будинку культури Українського товариства глухих на вулиці Генерала Воробйова, 6. Його було створено ще 1969 року, творцем, художнім керівником був нечуючий Ісаак Сапожников. Втім, з квітня 1997 року театр не є самостійною структурною одиницею, а як структурний підрозділ є частиною культурного центру УТОГ без права юридичної особи. Відтоді й має назву театр "Райдуга". Театр має трупу, серед яких і заслужені артисти України, постійний репертуар.

При центрі культури та мистецтв НАУ (проспект Любомира Гузара, 3) діє драматичний Театр «Екіпаж». Він був заснований у 1986 році Валерієм Брусиловським, як театр студентських мініатюр. В 2003 році “Екіпаж” отримав почесне звання «Народний аматорський колектив», яке періодично підтверджує, щоб утримати свій статус стабільного художнього аматорського театру. Працює на базі Національного авіаційного університету м. Києва.

"Театр на Солом'янці" офіційно з 19 вересня 2024 року має цю назву, територіально розташований на Першотравневому масиві, на вулиці Єреванській, 11. Створений ще 1987 року групою молодих акторів на чолі з режисером М. Карасьовим та директором О. Ракітою під назвою «Арена Вечірнього Києва» («Арена ВК»). Тоді театр працював на Андріївському узвозі, 22-б. У 1989 році внаслідок запланованої реконструкції центру міста, в тому числі й Андріївського узвозу, Театр отримав приміщення у Солом’янському районі та змінив назву на Київський камерний театр-студія. З 1996 року - Київський камерний театр-студія. 28 грудня 2000 року змінив назву на Київський камерний театр-студія "Дивний замок", а з 31 березня 2006 - Київський камерний театр "Дивний замок". З 21 вересня того ж 2006 - комунальний заклад «Театрально-видовищний заклад культури «Київський камерний театр «Дивний замок». Театр «Дивний замок» брав участь у проєктах та фестивалях «Київська пектораль», «Золотий лев», «Ван мен шоу», «Замок мистецтв», «Березілля», «Riba», «Розкуття», «Золотий Лев», «Добрий театр», «Світ мистецтва», «Схід-захід» та інші. У другій половині 2024 року в приміщенні театру проведено ремонт.

З 1 вересня 1994 року ведеться відлік історії дитячого театру пісні "Світ чудес". З 2009 року театр має звання народного. Початково він діяв при палаці культури БК "Росток", нині - на вулиці Василенка, 15.

З 2018 року на вулиці Сім'ї Бродських, 3 діє "ProEnglish Theatre" - незалежний професійний англомовний театр. ProEnglish Theatre — це колектив з 15 акторів, 4 режисерів та тисячі студентів–випускників школи акторської майстерності театру ProEnglish Drama School (кращі з яких доєдналися до акторського складу театру). Репертуар складається з вистав англійською мовою за творами переважно англійських та американських драматургів.

Також у БК "Росток" на вулиці Гарматній, 26/2 діє Київський драматичний театр-студія "Яблуко".

Є в районі і Український голографічний театр доповненої реальності Visual Fusion на вулиці Борщагівській, 154.

Тож попри те, що Солом'янський район не є центральним, він маю свою театральну історію та сучасність. Тут немає великих театрів, але кожен із театрів, що діють в районі, має свою унікальну рису.

Некрополі району. Загальний огляд

Започатковуємо нову рубрику. Некрополі (від грецького дослівно "місто мертвих"), або ж кладовища завжди були одним із елементів кожного міста, села, селища. Наш район свого часу складався з окремих поселень, частина яких мали свої кладовища. Більшість із них існує дотепер.

Військовий меморіал на Солом'янському кладовищі. Фото 1970-х років

У районі є такі кладовища:

• Солом'янське
• Совське
• Жилянське
• Шулявське

Історично існували:

• старе Солом'янське
• безіменне в долині р. Мокра
• старе Совське
• с. Шулявка
• навколо церкви св. Марії Магдалини
• навколо церкви Покрови Пресвятої Богородиці

Найдавнішими некрополями, ймовірно, були сільські кладовища сіл Жиляни та Совки. На нашу думку, вони виникли у 17 столітті, при заснуванні сіл. У 18 столітті виникла Шулявщина, тоді ж мало з'явитися сільське кладовище. У 19 столітті сформувалися Солом'янське (згодом його пренесли) і Шулявське кладовища та безіменний некрополь в долині р. Мокра. Коли було збудовано наприкінці 19 століття церкви на Шулявці та Солом'янці, при них виникли невеличкі некрополі. У 1910-х роках виникло сучасне Совське кладовище.

Історія Солом'янського району на сторінках газет - від 1890-х років до нашого часу. Трамвай на Солом'янці, 1912

Наступна публікація у нашій постійній рубриці, присвяченій історії району на сторінках газет - замітки "Трамвай на Соломенке" в газеті "Киевская мьісль" за 1912 рік, №47.

Оригінал є у газетному фонді Національної бібліотеки України ім. Вернадського.

Історія Солом'янського району в фотографіях. Проспект Червонозоряний (Валерія Лобановського) у 1980 році

У фондах Центральної бібліотеки Солом'янки є невідоме досі, рідкісне фото, зроблене у січні 1980 року. На ньому - тодішній Червонозоряний проспект, нині проспект Валерія Лобановського. Ліворуч - дві 14-поверхівки - №№39-А і 39-Б, щойно споруджені, далі - 5-поверхівка №51.

Публікується вперше.

Біля Золотих воріт з’явилась інсталяція із тисяч ключів киян

Інсталяція "Ключ Києва" – це великий ключ, який важить понад 300 кг, складається з 12 тисяч ключів, зібраних киянами. Вона символізує доступність міста для всіх, зокрема, для людей з інвалідністю та ветеранів війни. 

"Ключ Києва" став символом влади містян та був використаний для відкриття символічної "брами доступу" до міста. Саме військовослужбовці, які отримали поранення внаслідок бойових дій, стали першими, хто пройшов через браму пам’ятки.

 

Цикл лекцій "Видатні імена Солом'янського району". Брати Зерови

Продовжуємо новий цикл лекцій "Видатні імена Солом'янського району". Провідний бібліотекар з краєзнавчої роботи, краєзнавець Олександр Михайлик вже готує для вас третю розповідь. Присвячено її буде не одній, а трьом постатям - братам Зеровим - Миколі, Дмитру та Михайлу.

Представники славетної родини, доля кожного з них склалася по-різному. Микола Зеров був поетом, лідером "неокласиків", став представником "розстріляного відродження" і загинув в листопаді 1937 року, його брат Дмитро став ботаніком і за іронією долі, того ж 1937 року захистив докторську дисертацію, а інший брат, Михайло (псевдонім Орест), також став поетом, був репресований, але вижив, після Другої світової війни жив у еміграції в Німеччині.

Пам'ять про них вшанована - у нашому районі є вулиця Братів Зерових, а ще парк імені Миколи Зерова.

Чекаємо на вас, дорогі друзі, у нашій бібліотеці в середу 11 грудня о 16:00. До зустрічі!

Експонат краєзнавчий. Проїзні документи Київського міського транспорту в колекції бібліотеки

Ми продовжуємо знайомитися із незвичайною колекцією проїзних документів міського транспорту нашого міста - разових та абонементних квитків (на комунальний та комерційний транспорт), а також місячних проїзних.

Усі квитки передав бібліотеці із особистої колекції письменник-краєзнавець Олександр Михайлик. 

П'ятий допис - абонементні квитки на проїзд у міському транспорті Києва вартістю 1 гривня 50 копійок 2008-2015 років. Перше фото - квитки, що діяли у 2008-2010, друге - у 2011-2015 роках. На другому фото - рідкісні разові квитки, що видавалися протягом декількох днів у травні 2013 року.

Запрошуємо відчути магію зимового Києва

Фото: @jb_kiev

До Дня святого Миколая Управління туризму та промоцій Київської міської державної адміністрації та Київський центр розвитку туризму запрошують відчути магію зимового Києва: затишні лекторії, тематична екскурсія та прогулянки містом. Зануртеся у святкову атмосферу столиці разом із нами!

Зважаючи на дуже великий попит та обмежену кількість місць під час дії воєнного стану, реєстрація є обов’язковою для кожного учасника окремо.

Лекторій «Київські адреси родини Кричевських»

Під час зустрічі ви дізнаєтеся про життєві історії відомої родини українських художників Кричевських, побачите унікальні твори митців та відкриєте пам’ятні місця Києва, пов’язані з їхнім життям. Також почуєте про повернення мистецького спадку Кричевських в Україну та про те, як зберігають пам’ять про цю видатну родину в наші дні.

Місце проведення вказано в анкеті.

5 грудня, четвер, 17:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/T47uRfLyYSSdsoDi7

Екскурсія «Від Миколая до Різдва»

Під час прогулянки Подолом ви зануритеся в атмосферу Дня святого Миколая, дізнаєтеся цікаві деталі цього свята та як воно зародилося, а також відкриєте для себе особливі об’єкти, пов’язані з цією важливою постаттю.

Маршрут: станція метро «Контрактова площа» → Церква Миколи Притиска → вул. Григорія Сковороди → Церква Миколи Набережного → Церква Різдва Христового.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

6 грудня, п'ятниця, 12:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/E36ee3wkdyJJBJpE7

Лекторій «Кияни відомі та невідомі»

На зустрічі піде мова про митців, які народилися в Києві, і своїми видатними здобутками принесли славу місту.

Місце проведення вказано в анкеті.

6 грудня, п’ятниця, 18:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/4tKoNFnycDmzyyqk9

Екскурсія «Відомий і невідомий Печерськ» (для людей з порушеннями зору)

Познайомтеся з одним із найдавніших районів Києва – Печерськом, його історичними та військовими об’єктами, зокрема й з найвідомішими оборонними спорудами та пам’яткою архітектури світового значення.

Важливо! Поруч із людиною з порушеннями зору має бути особа, яка її супроводжує.

Маршрут: Станція метро «Печерська» → Військовий інститут телекомунікації та інформатизації → Цитадель Київської фортеці → Мистецький Арсенал → Києво-Печерська Лавра → Парк Слави → Алея Героїв Крут → Арсенальна площа.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

7 грудня, субота, 12:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/XGpLHJ6sqjXZoixs9

Екскурсія «Смарагдова сага»

Ви прогуляєтеся парком «Нивки» в Шевченківському районі столиці та дізнаєтеся багато цікавого про цю історичну місцевість, почуєте життєпис видатних особистостей, які тут жили й творили, надихаючись красою природи смарагдових Нивок, яка дійсно вражає своєю густою рослинністю.

Маршрут: Берестейський проспект → Парк «Нивки» → Станція метро «Нивки».

Місце зустрічі вказано в анкеті.

8 грудня, неділя, 13:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/8iXfqpkus9QKTeup7

Ознайомтеся, будь ласка, з правилами безпеки під час дії воєнного стану:

• у разі повітряної тривоги за маршрутом передбачені діючі укриття, кожен учасник екскурсії заради своєї безпеки повинен слухати вказівки гіда
• у разі ворожих обстрілів заради безпеки екскурсантів та гіда, Управління та Київський центр розвитку туризму залишають за собою право скасувати захід

Видатні імена Солом'янського району. Князь Володимир Ольґердович

Ми на початку осені цього року започаткували нову краєзнавчу рубрику. У ній розповідаємо про видатних особистостей, життя і діяльність яких пов'язана із нашим районом.

Сьогоднішній допис присвячено видатній історичній постаті далекого минулого - київському князю (1362-1394) Володимиру Ольгердовичу, першому з династії Гедиміновичів.

Пам'ять про князя вшанована у нашому районі - 25 серпня 2022 року на його честь перейменовано колишній Червоний провулок у селищі Совки. І це не випадковість. Саме в тій місцевості жив князь. Там у 14-15 століттях існував заміський двір Володимерка.

Народився Володимир Ольгердович 1331 року у Вітебську (нині Білорусь), в родині Ольгерда Гедиміновича (1296-1377), на той час (з 1320) вітебського князя, майбутнього великого князя литовського і руського (1345-1377) та вітебської княжни Марії Ярославни (до 1305-1341).

Охрещений матір'ю за православним обрядом, вихований на слов'янських звичаях і традиціях, Володимир не був сприйнятий в Києві як чужинець і швидко порозумівся з місцевим боярством, що вело свій родовід ще з домонгольских часів. В нечисленних документах, що збереглися з тих часів, Володимир Ольгердович іменує себе «З Божої ласки князь Київський».

Точна дата початку княжіння Володимира Ольгердовича у Києві невідома, і реконструюється з пізніших джерел. Зазвичай її пов'язують із напівлегендарною битвою на Синіх Водах, у якій литовсько-руські війська Ольгерда Гедиміновича розбили татарських правителів Поділля та їхніх союзників, після чого Київ нібито увійшов до складу Великого князівства Литовського. За іншою версією перехід був наслідком угоди Ольгерда із Мамаєм і зміна династії відбулася мирно. При цьому збереглися документи, в яких Володимир не іменує себе князем київським навіть пізніше, коли Київщина вже увійшла до складу Великого князівства Литовського, — це дозволяє припустити, що вона йому дісталася не одразу, а внаслідок наступного перерозподілу княжінь між Гедиміновичами.

За правління Володимира Київ був перебудований. Осередок влади був перенесений із Старокиївської гори (Верхнього міста домонгольських часів) до замку, зведеного на сусідньому пагорбі, що зараз і називається Замковою горою. Будували замок із дубових колод, за всіма правилами тодішнього фортифікаційного мистецтва. Резиденція митрополита залишилася у подвір'ї Святої Софії. Господарське життя Києва майже повністю було сконцентроване на Подолі. Заміською резиденцією самого князя була Володимерка — на місці пізнішого селища Совки (вперше згадане 1612 року). Згодом документи 1576 та 1578 років згадували урочище Володимирова груша, що було спогадом про князя та його двір.

Як володар Київського князівства провадив самостійну політику, карбував власну монету. На сьогодні знайдено близько 1200 монет Володимира Ольгердовича, семи основних типів у більш як півтора десятках місць Наддніпрянщини. Це може свідчити і про неабияке економічне пожвавлення на підвладних йому теренах. Володимир наполегливо намагався взяти під своє крило церкву. Як і Ольгерд він наполягав, що резиденція православного митрополита має знаходитися лише в Києві.

У 1385 році між Великим князівством Литовським і Польським королівством було укладено Кревську унію, за якою дві держави об'єднувались під владою одного монарха — Ягайла-Владислава Ольгердовича, молодшого брата Володимира. У 1386 році Володимир був у Кракові на коронації Ягайла. 1387 року разом з чернігово-сіверським князем Дмитром-Корибутом Ольгердовичем перебував на Ягайловому дворі у Вільно, де був свідком на пожалуванні Ягайлом привілеїв католицькій церкві.

У 1388 році Володимир Ольгердович як васал дав присяжну грамоту Владиславу II Ягайлу та його дружині, польській королеві Ядвізі та Короні Польській, обіцяючи зберігати їм вірність і надати допомогу в разі потреби.

Островська угода 1392 між Ягайлом і Вітовтом була для Володимира Ольгердовича вкрай несприятливою. Прийшовши до влади у Великому князівстві Литовському, Вітовт, за згодою і при підтримці Ягайла, взяв курс на ослаблення та ліквідацію найбільших удільних князівств. Рішення про відібрання у Володимира Києва і Київського князівства було прийняте Вітовтом, Владиславом II Ягайлом і Скиргайлом Ольгердовичем на початку грудня 1392 року в Белзі.

Однак його реалізація затяглася через відмову Дмитра-Корибута і подільського князя Федора Коріятовича визнати владу Вітовта. Лише після розгрому виступів цих князів, наприкінці 1394, при посередництві королівських емісарів Володимир був «виведений» з Києва, отримавши натомість доволі значний уділ в Поліссі з містами Копиль і Слуцьк, ставши князем Копильським і Слуцьким.

Востаннє згаданий серед підписантів Салінського договору між Вітовтом та Тевтонським Орденом у 23 квітня 1398 року, підписаним у місті Городня (нині Білорусь). Помер невдовзі після цього (між 12 жовтня 1398 та 12 серпня 1399) у місті Копиль (нині Білорусь), був похований в Успенському соборі Києво-Печерського монастиря, опікуном і благодійником якого він вважався.

Його син, Олелько Володимирович, був київським князем у 1441 або 1443-1455 роках, засновник роду Олельковичів. Жив також у Володимерці, заміському дворі, заснованого ще його батьком.

Бульвар Вацлава Гавела

Із циклу "Прочитання вулиць"

Бульвар Вацлава Гавела. Фото О. Михайлика

Сучасна назва (з 2016): бульвар Вацлава Гавела

Підстава для перейменування: назва на честь першого президента Чехії Вацлава Гавела

Рішення Київської міської ради: від 10 листопада 2016 року № 315/1319 «Про перейменування бульвару, вулиць, найменування площі та присвоєння імен скверам в місті Києві»

Місцевість: Відрадний

Розташування: пролягає від Гарматної вулиці до Відрадного проспекту

Попередня назва (1963-2016): бульвар Івана Лепсе

Первинна назва (кінець 1950-х-1963): Бульварна вулиця, Високовольтний бульвар, Ізмаїльська вулиця (початковий відрізок)

Вацлав Гавел (чеськ. Vaclav Havel; 5 жовтня 1936, Прага, Чехословацька республіка — 18 грудня 2011, Градечек, район Трутнов, Краловеградецький край, Чехія) — чеський політик та громадський діяч, дисидент, критик комуністичного режиму, драматург та есеїст. Був дев'ятим та останнім президентом Чехословаччини (1989—1992), а також першим президентом Чехії (1993—2003). Перший демократично обраний президент в країнах Варшавського пакту після повалення комуністичного режиму. Почесний доктор Київського університету (1996)

Життєпис

Вацлав Гавел народився 5 жовтня 1936 року у місті Прага. Його дідусь, Вацлав Гавел був відомим підприємцем в області будівництва. Також він побудував Люцерну на Вацлавській площі та заснував кінокомпанію «Люцернафільм» . Продовжувачем його справи стали сини Вацлав (батько майбутнього президента) та Мілош. До початку Другої світової війни у 1939 році у власності сім'ї перебували кіностудія «Barrandov Studio», ресторани фірми «Люцерна», мисливський будиночок, а при ньому 1400 гектарів лісу, який щорічно здавався в оренду, також їм належали будинки на набережній Влтави.

У 1947 році Вацлав Гавел закінчив середню школу. У дев'ятирічному віці вступив до елітної школи-інтернату в місті Подєбради. А у 1948 році його виключили зі школи, як «противника комуністичного режиму». Після закінчення школи, в умовах комуністичного режиму, через його «буржуазне» походження мав труднощі в отриманні розміщення в середній школі за своїм вибором. Тому у 1950 році майбутній президент почав працювати лаборантом в хімічній лабораторії, а також одночасно навчався у вечірній гімназії у Празі. 1954 року Гавел закінчив гімназію в Празі. З політичних причин він не був прийнятий до жодної середньої школи з гуманітарною програмою; тому він обрав навчання на економічному факультеті Чеського технічного університету в Празі, проте полишив навчання за два роки.

У 1955 Вацлав Гавел вперше виступив як літературний критик. І найближчим часом став доволі відомим в літературних колах. Він знайшов роботу в театральному світі Праги як стажер в празькому театрі ABC — Divadlo ABC, а потім в театрі на Балюстраді — Divadlo Na Zábradlí.

В 1960 році він почав працювати у театрі Na zábradlí. Спочатку він був техніком, а вже потім він став драматургом. В цьому театрі в грудні 1963 року була поставлена перша п'єса Гавела — «Святкування у садочку».

У 1966 році Гавел здобув омріяну гуманітарну освіту на Театральному факультеті в Празькій Академії Мистецтв.

В 1965 році він увійшов у редакцію газети «Тварж». У цей період до нього прийшла слава закордоном, але на Батьківщині його твори були заборонені.

У 1968 році «Меморандум» також був поставлений у Громадському театрі Нью-Йорка, що дало йому змогу стати відомим у Сполучених Штатах. Громадський театр продовжував створювати свої п'єси в наступні роки. Після 1968 року п'єси Гавела були заборонені в театральному світі в його власній країні, і він не зміг виїхати з Чехословаччини, щоб побачити будь-які зарубіжні вистави своїх творів.

Протягом першого тижня вторгнення Варшавського договору в Чехословаччину в серпні 1968 року Гавел сприяв опору, надаючи в ефірі через радіостанцію Радіо Вільна Чехословаччина. Після поразки Празької весни 1968 (в якій брав активну участь) та заборони публікацій став одним з найвідоміших дисидентів і критиків системи. Був одним із засновників ініціативи на захист громадянських прав «Хартія 77». Його звільнили з театру і він став більш політично активним. Він влаштувався на пивоварний завод «Краконош» у Трутнові, про який написав у своїй п'єсі «Аудиторія». Ця п'єса разом з двома іншими п'єсами «Ванек» (так званий через повторюваного персонажа Фердинанда Ванека, стенд в Гавела), став поширюватися в формі самвидаву по всій Чехословаччині, і значно додав Гавелу репутацію провідного дисидента (кілька інших чеських письменників пізніше написали свої власні п'єси за участю Ванека). 1979 року Гавел став співзасновником Комітету захисту несправедливо переслідуваних. Його політична діяльність призвела до численних ув'язнень з боку влади та постійного урядового нагляду та допиту з боку таємної поліції. Його найдовший період у в'язниці, з травня 1979 по лютий 1983, задокументований у листах до дружини, які пізніше були опубліковані як Листи до Ольги.

Був дев'ятим та останнім президентом Чехословаччини (1989—1992), а також першим президентом Чехії (1993—2003). Перший демократично обраний президент в країнах Варшавського пакту після повалення комуністичного режиму.

Помер у власному заміському будинку. Похований на кладовищі Виногради у Празі.

10 листопада 2016 року на честь Вацлава Гавела перейменовано бульвар у Солом'янському районі міста Києва.

Ретровиставка "Квитки на проїзд у міському транспорті Києва"

Квитки на проїзд у міському транспорті існують стільки ж, скільки й громадський транспорт - з кінця 19 століття. У різні епохи в Києві змінювалися вартість проїзду, зовнішній вигляд та дизайн квитків. Більшість із них, зрозуміло, загубилися у вирі часу. Тож вціліли квитки 100, 50 і навіть 20-30-річної давнини є великою рідкістю.

Цікаво, що вони також є предметом колекціонування! Наш колега, письменник-краєзнавець Олександр Михайлик, протягом 20 років збирає квитки. За 20 років сформувалася чимала колекція проїзних документів міського транспорту нашого міста - разових та абонементних квитків (на комунальний та комерційний транспорт), а також місячних проїзних. Усі квитки із особистої колекції Олександр передав бібліотеці. Вона охоплює період з кінця 1980-х до початку 2020-х років.

Тож хочемо познайомити вас із цією незвичайною колекцією, згадати, якою була вартість проїзду в різні роки і якими були в той чи інший час проїзні документи.

Виставка триває до середини грудня

Храми Солом'янського району. Неісторичні (сучасні) церкви

Ми згадали усі історчині храми нашого району - як ті, що існувють, так і втрачені. А також розповіли про сучасний храм, який ми теж віднесли д історичних - Покрова Пресвятої Богородиці у Мамаєвій слободі. Адже взірцем були все ж історичні храми, а сама церква не виглядає як нова завдяки майстерності будівничих.

Про сучасні церкви, що не мають історичної основи, а споруджені там, де доти ніколи не було храмів історично, немає сенсу робити окремий допис про кожну таку церкву. Тож у цьому дописі йтиметься лише про капітальні храми (церкви при лікарнях, установах, що здебільшого не мають окремої будівлі залишаються за межами цього допису).

1. Церква Преображення Господнього у парку імені Миколи Зерова

У червні 1998 року в парку споруджено каплицю. У березні 2003 року поряд із каплицею розпочалося будівництво великого цегляного храму. На час будівництва служби проходили у нижньому храмі. 30 квітня 2005 року освячено хрести. 10 листопада 2007 року освячено саму церкву.

2. Церква св. Іоанна Хрестителя на вулиці Гарматній

Церкву відкрито 1993 року у колишній промисловій споруді. 1997 року освячено баню. 18 вересня 2000 року освячено храм. Автор проєкту оформлення храму – заслужений художник України Станіслав Войцехівський; автор частини розписів – художник Василь Климік

3. Церква Георгія Побідоносця біля Південного вокзалу

Церква увійшла до Книги рекордів України - попри значні розміри, її споруджено лише за 73 дні! Її закладено 17 квітня 2001, а освячено - 22 серпня 2001 року. Протягом 40 днів тривали оздоблювальні роботи. 9 грудня 2001 року відбулася перша архиєрейська служба. Автором проєкту є архітектор Роман Сивенький. Висота храму 42 метри. Храм споруджено у візанітйському стилі, а от дзвіниця поряд -

4. Церква Ікони Божої Матері "Знамення" на проспекті Лобановського, 2

Церкву закладено 2001 року. Через барк фінансування будівництво зупинилося до 2003 року. 2003 року будівництво відновилося. На Великдень пройшла перша служба, а до кінця 2003 року внутрішню оздобу було завершено. 2004 року розписано стіни, а 2005 року встановлено дубовий іконостас, який подертував храму головний лікар пологового будинку Михайло Макаренко. Наприкінці 2000-х років церкву розширено, добудовано бічні крила, потиньковано, оновлено завершення.

5. Церква Преоподобного Сергія Радонезького на вулиці Уманській

Місце під будівництво було освячено 1 серпня 2003 року. Будівництво церкви за проєктом архітектора Олега Калиновського розпочалося 2007 року. 18 липня 2009 року поряд освячено дерев'яну церкву ікони Божої Матері "Всіх скорботних радість". 19 листопада 2010 року освячено бані головного храму. 18 липня 2012 року освячено 9 накупольних хрестів головного храму. 27 квітня 2013 освячено великий дзвін. А 17 листопада 2019 року відбулося освячення церкви.

6. Церква св. Трійці на Батиєвій горі

Церкву засновано 2001 року, 2 грудня 2001 првоедено першу службу. На місці напівзруйнованої будівлі споруджено будівлю церкви, яку з 2002 по 2008 парафія орендувала споруду. 2 липня 2011 церкву освячено.

7. Церква великомученика Пантелеймона на проспекті Любомира Гузара, 3

Парафію було зареєстровано 1996 року, тривалий час церква (до 2016) була в одному з приміщень лікарні. 13 червня 2016 року закладено будівництво невеликого дерев'яного храму-каплиці. 9 серпня 2016 року храм освячено.

8. Церква Пресвятої Богородиці "Одигітрії" на Батиєвій горі

На Батиєві горі у 1911-1913 збудовано два залізобетонні резервуари для води. У1990-х землю, де стоять резервуари, віддали під забудову тодішнім високопосадовцям. 1995 року було зареєстровано церковну громаду. Після багатьох років поневірянь 2003 року вдалося відкрити церкву в одному з двох резервуарів. Того ж року поряд із будинком наглядача звели капличку. Храм було присвячено іконі Божої Матері Одигітрії. Верхівки обох резервуарів увінчано куполами з хрестами, хрест установлено й біля церкви. У церкві періодично правлять служби, вона поступово облаштовується.

9. Церква св. Миколая на вулиці Академіка Янгеля. Освячений 23 липня 2014 року.

Інші невеликі храми-каплиці:

10. Церква св. Миколая на вулиці Миколи Амосова

11. Храм на честь ікони Божої Матері "Стягнення загиблих" на вулиці Народній

12. Храм преподобного Олексія чоловіка Божого на вулиці Академіка Потебні

13. Церква св. Захарія та Єлизаветина вулиці Олекси Гірника

14. Каплиця Покрови Пресвятої Богородиці на проспекті Повітряних Сил

15. Церква Праведного Лазаря на Совському кладовищі, споруджена 2007 року

16. Зал Царства Свідків Єгови на проспекті Валерія Лобановського

17. Церква на вулиці Кар'єрній (п'ятидесятників)

Вулиця Михайла Лучкая

Із циклу "Прочитання вулиць"

Джерело: google.com

Сучасна назва (з 2019): вулиця Михайла Лучкая

Підстава для перейменування: назва на честь українського мовознавця, фольклориста, історика Михайла Лучкая

Рішення Київської міської ради: від від 12 листопада 2019 року № 38/7611 «Про найменування вулиць та провулків у Солом'янському районі міста Києва»

Місцевість: Жиляни

Розташування: пролягає від Совської вулиці до Виноградної вулиці

Попередня і первинна назва (2010-і-2019): Проєктна 13057

Лучкай Михайло Михайлович (лат. Michaelis Lutskay; справжнє прізвище — Поп; 19 листопада 1789, Великі Лучки — 3 грудня 1843, Ужгород) — український закарпатський мовознавець, фольклорист та історик. Парох церкви Преображення Господнього в Ужгороді у 1826—1829, 1831—1843 роках.

Життєпис

Михайло Лучкай народився 19 листопада 1789 року у Великих Лучках на Мукачівщині, у колишній (тепер Закарпатська область України), у сім'ї багатодітного греко-католицького священика Михайла Попа. Михайло був старшим і мав чотирьох сестер (Марія, Катерина, Анна, Пелагія) та брата (Іван).

Початкову освіту здобув у рідному селі, потім навчався в Другетівській гімназії в Ужгороді. У 1812 році закінчив філософські студії в гімназії Великого Варадину (тепер — Румунія). Продовжив освіту в греко-католицькій семінарії (конквіті) Святої Варвари у Відні (1812—1816), відвідував лекції в університеті. Був учнем відомих славістів В. Копітара та Й. Добровського.

Протягом 1816—1817 років — священик у рідному селі Великих Лучках, у 1817—1827 роках Лучкай — бібліотекар, архіваріус та керівник консисторії Мукачівського єпархіального управління, директор міської школи в Ужгороді. У 1826 році прийняв ієрейські свячення з рук єпископа Алексія Повчі, і його було призначено парохом Ужгородського Свято-Преображенського храму. Завдяки сприянню отця Івана Фогарашія, 28 липня 1829 року Михайло Лучкай виїхав до Італії, де був придворним парохом герцога Карла Людовика Бурбона в місті Лукка разом із дяками В. Талапковичем та І. Микуличем. В Італії о. Михайло захопився вивченням архівних матеріалів та філологією. Як наслідок його праці — видання «Граматика слов'яно-руська: або старослов'янська і теперішня, поширена у карпатських горах, малоросійська мова, що є живим її діалектом» (Буда, 1830).

У 1830 році повернувся до Закарпаття, де до кінця життя був священиком в Ужгороді (на Цегельні, парохом Ужгородського Свято-Преображенського храму, 1831—1843 роки); служачи тривалий час єпархіальним шкільним референтом, сприяв заснуванню та впорядкування парафіальних шкіл на території єпархії.

Помер Михайло Лучкай 3 грудня 1843 р. Похований на території Преображенського храму у капличці.

12 серпня 2019 року на честь Михайла Лучкая названо нову вулицю у Солом’янському районі міста Києва.