Вулиця Кирила Гвоздика

 Із циклу “Прочитання вулиць”

Джерело: google.com

Сучасна назва (з 2019): вулиця Кирила Гвоздика

Підстава для перейменування: назва на честь живописця-монументаліста Кирила Гвоздика

Рішення Київської міської ради: від від 12 листопада 2019 року № 36/7609  «Про найменування вулиць у Голосіївському та Солом'янському районах міста Києва»

Місцевість: Жиляни

Розташування: пролягає від провулку Павла Лі до вулиці Степана Рудницького

Попередня і первинна назва (Кінець 2010-х-2019): Проєктна 13023

Кирило Васильович Гвоздик (22 липня 1895 Ребедайлівка — 20 липня 1981 Київ) — український живописець-монументаліст. Жертва сталінських репресій.

Життєпис

Народився 22 липня 1895 року в селі Ребедайлівка на Київщині (нині Черкаська область) в селянській сім'ї.

У 1923 вступає на малярський факультет Інституту пластичних мистецтв, який після злиття з Київським архітектурним інститутом у 1924 році отримав назву — Київський художній інститут. Проявивши значні здібності в монументальному живописі, був зарахований в майстерню до професора Михайла Бойчука.

У 1928 році під керівництвом Бойчука брав участь у розписі Селянського санаторію ім. ВУЦВК в Одесі. Колективними творами майстерні бойчукістів стала центральна композиція «Свято врожаю» та сюжети «Товарообмін» і «Землеустрій». Власноруч Кирило Гвоздик виконав фрески «Оранка» та «Розгром поміщицької садиби».

Того ж 1928 року бойчуківці представляли низку робіт на Венеційському бієнале. Твори учнів майстерні Бойчука італійська преса відзначила вмілим «поєднанням європейської традиції з народним примітивом», а Кирила Гвоздика, який подав виконані в техніці яєчної темпери картини «Селяни у біді» (1927) та «Пастухи» (1928), охрестила «українським Гогеном».

По закінченню Київського художнього інституту в 1929 митець звертається до теми побутового жанру. Він створив низку картин на селянську тематику — «Радіо на селі», «Сніданок комунарів», «Мітинг», «Селяни на полі» (1929—1930), — в яких висвітлив зміни, що сталися в українському селі за радянської влади.

1934 року в Харкові розпочинається наймасштабніша робота бойчукістів — монументально-декоративне оформлення інтер'єрів новозбудованого Харківського Червонозаводського театру під керівництвом Бойчука. Однак, ідейно-мистецькі непорозуміння з М. Бойчуком призвели до того, що Кирило Гвоздик покинув роботу над оздобленням театру.

Звинувачений за доносом «у систематичній антирадянській діяльності», в листопаді 1936 року був заарештований і засуджений до «10 років виправно-трудових робіт та 5 років поразки у правах». Гвоздика звільнили з Норильлагу 2 листопада 1946 р. Вдруге арештували 6 квітня 1949 р. у Києві. У листопаді 1949 року художника засудили до розстрілу, який було замінено довічним ув'язненням.

17 березня 1956 року художника було реабілітовано.

Після повернення до Києва продовжує малювати, однак відійшов від принципів і теоретичних настанов бойчукізму й дотримується методу соціалістичного реалізму. Малює низку полотен пейзажного жанру — «Вид на Дніпро», «Київський пейзаж» та інші. Побоюючись репресій, відмовився від виставково-творчої діяльності й припиняє спілкування з колишніми друзями. 

Помер 20 липня 1981 року в Києві, поховано на Байковому кладовищі.