Вулиця Миколи Василенка - вулиця в Солом'янському районі міста Києва, місцевості Відрадний, Грушки. Пролягає від проспекту Перемоги (станція метро «Берестейська») до проспекту Любомира Гузара (зупинка автобуса «Вулиця Миколи Василенка»).
Ім’я відомого українського вченого-історика, правознавця, політичного і громадського діяча, одного із фундаторів Української академії наук носить з 1991 року.
На початку 90-х рр. XIX ст. М. П. Василенко став членом культурно-просвітницького товариства «Стара громада». Він працював у Києві як педагог і журналіст.
В 1895 році в газеті «Киевское слово» з’явилась перша публікація Миколи Василенка. Він також співпрацював з часописом «Киевская старина» та редакціями газет «Громадська думка» і «Рада». З жовтня 1905 року Василенко став неофіційним редактором газети «Киевские отклики». Ця газета, яка займала «безпартійно-незалежну позицію», була дуже популярною у Києві в кінці 1905 року. Офіційним редактором «Киевских откликов» Василенко став у січні 1906 року, але довго на цій посаді він не втримався. «Прошла всего одна неделя, и я очутился под судом по двум делам, одно из которых за номер 15 января 1906 года стоило мне одного года крепости». Два тижні Микола Прокопович провів у Лук’янівській в’язниці, був звільнений, але через кілька днів його знову заарештували. У тюрмі «Кресты», що в Санкт-Петербурзі, Василенко перебував з 11 жовтня 1908 року до 8 липня 1909 року. Після звільнення він екстерном здав екзамени на юриста у Новоросійському університеті в м. Одесі. У цей час Микола Василенко активно занурився в наукову діяльність. Багато його статей публікується в періодиці, зокрема у газеті «Киевская мысль». Свої статті він часто підписує криптонімами: В–ко, Н.; В–ко, Ник.; Н.; Н. В.
В 1909 році Василенка було обрано приват-доцентом Київського університету Св. Володимира, але через політичні мотиви (зазнав переслідувань та звинувачень в українському сепаратизмі) було позбавлено права викладати.
На початку 1917 року Василенко працював на посаді куратора Київської Шкільної Округи. Займаючи цю посаду, Микола Василенко зняв обмеження на вступ до навчальних закладів залежно від національності та віросповідання, втілив у життя принцип єдності школи, створив Тимчасову Попечительську Раду, до якої увійшли представники вищих, середніх та нижчих навчальних закладів, батьківських комітетів, професійної спілки вчителів, Педагогічного товариства, міської Думи, національних об’єднань.
Після Лютневої революції вченого запросили до Петрограда на посаду заступника міністра освіти Тимчасового Уряду. Тут він зійшовся з В. І. Вернадським і запропонував створити Українську Академію наук. Ця ідея почала втілюватися в життя лише у 1918 році. Наказом гетьмана України Павла Скоропадського №1 від 3 травня 1918 року Василенка було призначено міністром народної освіти та тимчасово виконуючим обов’язки міністра закордонних справ. За неповні 6 місяців роботи він домігся підписання не одного десятка законів і наказів загальнодержавного значення, які передбачали виділення коштів на різні потреби культури і освіти (будівництво шкіл, інститутів, бібліотек, музеїв, організація курсів українознавства, ремонт приміщень, господарські потреби загальноосвітніх шкіл, видання підручників, збільшення зарплатні вчителям). Завдяки наполегливості Миколи Василенка почав діяти закон про обов’язкове вивчення дисциплін українознавства (української мови і літератури, музики і українських пісень, історії та географії України) в усіх середніх школах. Микола Прокопович створює програму з розбудови культурно-освітніх закладів, в тому числі й створення Української Академії наук і Національної бібліотеки. Здебільшого завдяки саме його зусиллям 14 листопада 1918 р. було ухвалено Закон про заснування Української академії наук (УАН).
У 1920 році Микола Василенко став академіком Української Академії наук. 18 липня 1921 року його було обрано президентом Академії наук, але залишався він на цій посаді лише півроку. Він очолював соціально-економічний відділ академії наук, Постійну комісію з вивчення західноруського та українського права, провадив активну викладацьку діяльність, був професором ряду київських вищих навчальних закладів. Микола Василенко видав низку праць, присвячених розвитку правових установ та інститутів права в Україні. Протягом усього свого життя він досліджував соціальну та економічну історію України.
У квітні 1923 р. він одружився з істориком Наталією Полонською. Проте родинне щастя було недовгим. У березні 1924 року Василенко був заарештований у справі так званого Київського «Центру Дій» і звинувачений у створенні контрреволюційної організації. Василенко був засуджений на десять років в’язниці, однак під впливом Української Академії наук та прем’єр-міністра Франції Пуанкаре, завдяки клопотанням дружини Василенко був амністований, але не виправданий. Виправдання Василенка відбулося лише у 1991 році!
Науковий доробок - майже 500 наукових та публіцистичних праць - Миколи Василенка присвячено історії держави і права, історії України, біографістиці. Микола Прокопович Василенко все своє життя активно виступав за державну незалежність України.
З жовтня 1935 р. після тяжкої і тривалої хвороби Микола Прокопович помер у Києві і був похований на Лук'янівському кладовищі.
Допис опубліковано в рамках проєкту суспільного інформування «Імена, з якими ми живемо»
Немає коментарів:
Дописати коментар