Імена, з якими ми живемо. Вулиця Олександра Богомазова

Вулиця Олександра Богомазова - вулиця в Солом'янському районі міста Києва, селище Жуляни. Пролягає від вулиці Ганни Арендт до кінця забудови. Ім'я видатного художника і теоретика мистецтва носить з 2019 року. 

Олександр Костянтинович Богомазов народився 14 березня (26 березня) 1880 в с. Янків Ріг Харківської губернії, (нині с. Іванівка Охтирського району Сумської області). Він був другим сином у родині бухгалтера цукроварного заводу. Згодом його батько став купцем другої гільдії. Матір майбутнього художника – Онисія, одружившись вдруге, лишила дітей батькові. Стосунки між синами і суворим батьком були відчуженими. Єдиною людиною, яка підтримувала потяг хлопчика до малярства, був його дядько, з яким Сашко залюбки ходив на етюди. Початкову освіту Олександр отримав у гімназіях Глухова та Києва, а у 1896 році він за наказом батька вступає до Херсонського земського сільськогосподарського училища. Але вже в 1902 році Сашко, незважаючи на спротив батька, вступає до Київського художнього училища. Викладачами О. Богомазова в училищі були відомі майстри: М. Пимоненко, О. Мурашко, І. Селезньов. У цей період в мистецтві панували імпресіонізм, арт-нуво (модерн), символізм, кубізм, спектралізм, футуризм, абстракціонізм та інші течії. Спільність думок зблизила Богомазова зі студентами, майбутніми авангардистами О. Архипенком, О. Екстер, В. Бурлюком, О. Кручених та ін. 

В 1905 році, після чорносотенних погромів у Києві, О. К. Богомазова разом з іншими студентами відрахували з навчального закладу за участь у студентському страйку. 

Ще будучи студентом, Богомазов працював художником-карикатуристом у газеті «Киевская искра» та в літературно-політичній газеті ліберального напряму «Киевская мысль» 

Сергій Світославський, який викладав в училищі, створив власну студію, в якій він навчав виключених хлопців, тим самим звільнивши їх від військової повинності. В 1906 році майбутній художник брав уроки в студіях С. Світославського. 

Влітку 1908 року Олександр вирушає до Криму, поєднуючи відпочинок з малюванням пейзажів та спілкуванням з друзями – О. Грищенком та В. Денисовим, з якими мешкав в Алупці поблизу Воронцовського палацу. 

Після Криму він намагався вступити до Московського училища, але не склав іспит. Тоді він приватно почав вчитися в студіях московських художників Ф. Рерберга та К. Юона. Вони давали класичну академічну освіту разом з новітніми європейськими методами. По вихідних студенти ходили в будинки Морозова і Щукіна та вивчали картини Матісса, Пікассо та Гогена, що зберігалися в тих колекціях. 

Після повернення в Київ, Олександр відновлюється в училищі, але зберігає ті контакти, які він отримав у Москві. Так відбувається виставка «Ланка», яка об’єднала молодих художників: Д. Бурлюка, Л. Бурлюка, М. Ларіонова, А. Лентулова та О. Екстер.

В 1911 році за завданням редакції газети «Київська мисль» художник поїхав до Фінляндії, звідки привіз велику серію нових творів. Після повернення з Фінляндії Богомазов і разом з О. Екстер стає співорганізатором групи «Кільце», до якої увійшли українські художники, відомі представники кубофутуристичного руху – Є. Васильєва, М. Денисов, В. Курнаков, І. Рабінович, Н. Шифрин, С. Шор, Христофор Кнор (Норвегія), Б. Пастухов, члени гуртка «Мистецтво» з Політехнічного інституту. Свої творчі пріоритети «Кільце» задекларувало в «Маніфесті» – «звільнення живописних елементів від сковуючих шаблонів», закликавши митців «розбити шкарлупу академізму» та пропагувати завдання «Нового Мистецтва», відображати, перш за все, естетичні емоції самих художників, дотичні їхній уяві, а не чіткому відтворенню дійсності. В 1914 році група репрезентувала свої твори на виставці в Києві, серед них було й 88 творів живопису та графіки О. Богомазова. Він же став автором афіші та вступної статті до каталогу виставки. Це була його перша прижиттєва персональна виставка.

В 1913 році Олександр Костянтинович одружується з художницею Вандою Вітольдівною Монастирською, яка для нього стала музою, єдиним коханням, жінкою, яка заради творчості чоловіка практично відмовилася від власного мистецького розвитку. Познайомившись та закохавшись ще під час навчання в училищі, Олександр Костянтинович довго не наважувався відкритися і лише в листах висловлював свої почуття. 

В 1915 році Богомазов з дружиною їдуть на Північний Кавказ - до Нагорного Карабаху, в селище Герюси (сучасна назва Горис), де митець стає викладачем малювання та креслення у Вищому навчальному училищі, двокласній початковій школі та організовує заняття з ліквідації неписьменності. Невдовзі дружина змушена була повернутися до Києва. Олександр Костянтинович, щоб відволіктися від самотності, розпочинає писати наукове дослідження під умовною назвою «Мысли об искусстве». 

В 1916 році завдяки ініціативі дружини художника твори Богомазова експонуються в Київському міському музеї на «ІV Весняній виставці картин та скульптур». Після цієї події критики вперше назвали художника майстром кубофутуризму. 

На початку 1917 повернувся до м. Києва. Із січня 1917 до березня 1918 працював у Комерційному училищі в м. Золотоноші, де викладає креслення та малювання. 

7 березня 1917 року народжується його дочка Ярослава. Відповідальність за родину змушує Богомазова повернутися до Києва та почати викладати в художньо-ремісничій школі-майстерні друкарської справи . З цього часу творчість Богомазова пов’язана лише з Києвом – він малює

вулиці, будинки - зображує буття великого міста. 

Родина часто мешкала в Боярці. Саме тут у 1920-х роках художник реалізує свій давній задум – показати в мистецтві динамічну красу людського тіла в процесі фізичного напруження. Богомазов починає працювати над найбільш відомим своїм твором – живописним полотном «Пилярі». 

Революційні події 1917 р. художник зустрів зі сподіваннями на довгоочікувані соціальні зміни. Його обирають першим секретарем профспілки художників України, призначають інспектором секції (а згодом й завідувачем) художньо-просвітнього відділу освіти у Всеукраїнському комітеті образотворчого мистецтва. 

В 1918 році, в період правління П. Скоропадського, виступаючи на з’їзді діячів українського мистецтва з доповіддю «Основные задачи развития искусства живописи на Украине», Богомазов наполягає на реформуванні художньої освіти з акцентом на дотримання в мистецтві національного колориту. 

Богомазов стає одним із засновників «Кустарного товариства» та Української академії мистецтв, старшим майстром державної декоративної майстерні, займається агітаційно-масовим мистецтвом як керівник художнього оформлення революційних свят. В 1918–1919 рр. Художник викладав у Київській художньо-ремісницькій школі-майстерні та Будаєвському вищому початковому училищі, 1919–1922 рр. — у Боярській залізничній трудшколі. 

У 1920 році Богомазов працював художником 12-ї армії, оформлював агітсанпоїзд та агітпароплав «Пушкін» (разом з О. Екстер, В. Меллером та ін.). Перевантаження, матеріальні негаразди, праця в несприятливих умовах, зокрема й у холодних приміщеннях, призвели майстра до тяжкої хвороби – сухот. Проте його любов до життя та почутті відповідальності не дозволяють йому полишити педагогічну та громадську діяльність. 

1922–1930 Олександр Костянтинович був професором Київського художнього інституту (тепер Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), де читав розроблені ним курси з графічних мистецтв та станкового живопису. 

У 1926 році Олександра Костянтиновича обирають членом Асоціації революційного мистецтва України (АРМУ), керівником якої був відомий український художник М. Бойчук. 

Майже до кінця своїх днів Олександр Костянтинович приходив на лекції до Інституту. Але хвороба взяла гору – 3 червня 1930 року майстра не стало. Похований О. К. Богомазов на Лук’янівському кладовищі. 

Олександр Богомазов, не будучи професійним літератором, писав чудові вірші, римовані чи прозові, есе, епістолярій, малі літературні твори, які вражають досконалістю і вишуканим стилем. 

Після смерті ім’я художника було надовго викреслено з історії українського живопису. Опікувалася його спадком лише родина. 

До нашого часу дійшли щоденники художника та листи, які все життя зберігала Ванда Вітольдівна Монастирська. Під час Другої світової війни вдова художника, залишаючи Київ, власноруч вивозила тачкою архів О. Богомазова до Святошина та Боярки. Після закінчення бойових дій родина повернулася до Києва, де весь час зберігала надбання митця, не зважаючи на забуття. І тільки в 1966 році, в часи «хрущовської відлиги», знавці живопису та мистецтвознавці організували першу виставку митця, що відбулася в Київському будинку літераторів. 

"Пилярі"

                                                                                                           

 

 

 

 

Портрет дружини

Київський пейзаж

Допис опубліковано в рамках проєкту суспільного інформування «Імена, з якими ми живемо»