Імена, з якими ми живемо. Проспект Любомира Гузара

Проспект Любомира Гузара - проспект у Солом'янському районі міста Києва, житловий масив Відрадний. Пролягає від Гарматної вулиці до залізничного шляхопроводу і проспекту Леся Курбаса. Ім’я видатного церковного діяча світового рівня носить з 2019 року. 

Про Блаженнійшого Любомира Гузара можна знайти багато інформації. Це видатна особистість сучасності, як його називали - «Князь Церкви».Не перелічити його досягнень і чеснот - він був абсолютним українським патріотом і дуже чітко визначав своє місце у суспільному житті. Наведемо основні дати з життя цієї людини високого духу. 

Любомир Гузар народився 26 лютого 1933 року у тоді польському міжвоєнному Львові. Тут він закінчив народну школу та перший клас гімназії. В 1944 році родина Ярослава Гузара та Ростислави Демчук - батьків Любомира Гузара - покинула Львів перед наступом Радянських військ та на перший час осіла в австрійському Зальцбургу, де Любомир продовжив навчання в українській гімназії, а переїхавши у 1949 до США - закінчив середню освіту в Малій духовній семінарії (St. Basil College Seminary) в м. Стемфорді (штат Коннектикут, США). У Сполучених Штатах він прожив 20 років. Богословські студії Гузар здобув у Вашингтонському католицькому університеті в Америці. У 1958 році як вихованець Великої духовної семінарії святого Йосафата одержав ліцензіат богослов’я. 30 березня того ж року владика Амвросій Сенишин висвятив Любомира Гузара на священника для служіння в Стемфордській єпархії. 

У 1958–1959 роках працював вчителем і префектом у Стемфордській духовній семінарії святого Василія, а також служив у м. Кергонксоні (штат Нью-Йорк, США) як душпастир оселі «Союзівка» Українського народного союзу та виховної оселі Спілки української молоді Америки в м. Елленвілі (штат Нью-Йорк, США). 

З 1965 року — настоятель парафії Пресвятої Трійці в м. Кергонксоні (штат Нью-Йорк, США). 

Любомир Гузар продовжив навчання у Фордгамському університеті Нью-Йорка, вивчаючи філософію. У 1967 році він здобув ступінь магістра. 

В 1969 році переїхав до Риму для продовження богословських студій, після завершення яких отримав ступінь доктора богослов’я в 1972 році. 

У 1972 році вступив до монастиря Святого Теодора (монахів Студійського уставу) в Гроттаферрата (Італія). 

У 1973–1984 роках викладав у Папському місійному університеті «Урбаніана» в Римі, виконував різні доручення Патріарха Йосифа Сліпого. 

2 квітня 1977 року в монастирі Студійського уставу в м. Кастель-Гандольфо, що біля Риму, був висвячений Патріархом Йосифом Сліпим на єпископа. 

У 1978 році Патріарх Йосиф призначив єпископа Любомира Гузара архимандритом монастиря Святого Теодора, а також відповідальним за монастирі Студійського уставу за межами України. 

З 1984 до 1991 року Любомир Гузар був протосинкелом Львівської архиєпархії в Римі (Італія). 

У 1993 році разом зі всією спільнотою з м. Гроттаферрата (Італія) Владика Любомир Гузар повернувся на рідну землю після повернення з довготривалої еміграції з США. Мешкав у передмісті Львова — селі Зимна Вода. 

У 1993–1994 роках служив духівником у Львівській духовній семінарії Святого Духа. 

У 1995 році спільнота осіла у своєму монастирі Святого Теодора Студита в с. Колодіївка на Тернопільщині. 

14 жовтня 1996 року Синод Єпископів УГКЦ обрав Блаженнішого Любомира єпископом-помічником Глави Української Греко-Католицької Церкви з делегованими правами. 

З 14 грудня 2000 (день смерті блаженнішого Мирослава Івана кардинала Любачівського) Любомир Гузар виконував обов’язки Апостольського адміністратора УГКЦ. 

26 січня 2001 року на Надзвичайному Синоді Єпископів УГКЦ обраний Верховним Архиєпископом Української Греко-Католицької Церкви. 26 січня 2001 року Папа Римський Іван Павло II затвердив цей вибір. 21 лютого того ж року Любомир Гузар став Кардиналом Католицької церкви з титулом Святої Софії на Віа Боччеа у м. Рим (Італія). 

21 серпня 2005 року проголошено перенесення осідку Глави УГКЦ зі Львова до Києва, а титул Блаженнішого Любомира змінився на «Верховний Архиєпископ Києво-Галицький». Кандидатуру Любомира Гузара розглядали як наступника Папи Римського Івана Павла ІІ (з-поміж 16 кандидатів). Найбільшою перешкодою до обрання називали східноєвропейське походження — кардинали могли не проголосувати за другого поспіль папу з цього регіону Європи. Серед інших перешкод називали колишнє громадянство США, потребу в разі обрання перейти в Римо-католицьку церкву. З-поміж його переваг відзначали ясність розуму, високу духовність, популярність серед кардиналів. Також звертали увагу на його головування у Церкві, де дозволені шлюби священиків, і те, що це могло позитивно вплинути на скасування целібату в Римо-католицькій церкві. 

Після зречення престолу Бенедикта XVI у Любомир Гузар не міг стати учасником виборів нового папи, тому що за кілька днів до початку конклаву йому виповнилося 80 років. Згідно з апостольською конституцією, кардинали, яким за 80 років, не можуть брати участі у виборах Папи. 

10 лютого 2011 року на прес-конференції в Києві Блаженніший Любомир повідомив про те, що цього дня Папа Венедикт XVI прийняв його зречення з уряду Верховного Архиєпископа УГКЦ. Відповідне прохання до Святійшого Отця Глава УГКЦ подав, коли йому виповнилося 75 років. «Я не повинен бути провідником — настає час, коли потрібно передати важелі людям, у яких більше сили. Навіть фізичної. Вони повинні далі бачити», — заявив Блаженніший Любомир Гузар на прес-конференції у Києві, пояснивши свій крок. 

Після свого зречення Любомир Гузар продовжив займатися активною громадською діяльністю, зокрема був учасником Ініціативної групи «Першого грудня». 

Блаженніший Любомир Гузар нагороджений чотирма державними вищими нагородами: Орденом князя Ярослава Мудрого III ступеня, Орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня, Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня та Орденом «За заслуги» III ступеня. Останні роки Любомир Гузар жив в селі Княжичі, що під Києвом. 

Помер Блаженніший Любомир Гузар 31 травня 2017 року в лікарні Феофанія. Похований у м. Києві в крипті Патріаршого собору Воскресіння Христового. У заупокійній Архиєрейській літургії взяли участь понад 600 священнослужителів з різних єпархій України, а також з-за кордону. 

Допис опубліковано в рамках проєкту суспільного інформування «Імена, з якими ми живемо»