Ми започаткували нашу нову краєзнавчу рубрику. У ній будемо розповідати про видатних особистостей, життя і діяльність яких пов'язана із нашим районом. Акцент буде зроблено на тих постатях, на честь яких в нашому районі є вулиці (або взагалі у місті). Але не всі вшановані вулицями, тож йтиметься про всіх.
Допис буде присвячено видатному письменнику, літературознавцю, перекладачу, дисиденту Івану Світличному, який тривалий час жив у нашому районі.
Пам'ять про Івана Світличного вшанована - 19 лютого 2016 року на його честь перейменовано вулицю Петровського, поряд із якою він тривалий час мешкав. 10 листопада 2016 року на його честь перейменовано дитячу бібліотеку. А влітку 2024 року на фасаді будинку, де він мешкав, з'явилася стіна-мурал із портретом Івана Світличного.
Народився у селянській родині 20 вересня 1929 року у селі Половинкине, нині Луганської області. Мав двох молодших сестер Марію і Надію. До школи пішов у рідному селі Половинкине в 1937 році. В 1943 році намагаючись разом з іншими підлітками підірвати німецьку техніку, лишився без пальців на руках. У 1947 році закінчив із золотою медаллю Старобільську середню школу.
З 1947 до 1952 року навчався на філологічному факультеті Харківського університету, який закінчив з відзнакою.
1952-1955 роках навчався в аспірантурі при Інституті літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР. Його науковим керівником був академік Олександр Білецький Працював відповідальним секретарем журналу «Радянське літературознавство», завідувачем відділу критики журналу «Дніпро» (1955). Тут і заявив про себе як проникливий, непоступливий і принциповий літературний критик, як людина широкої ерудиції і справжній інтелектуал. 1956 року одружився з Леонідою Терещенко.
З 1957 року — молодший науковий працівник Інституту літератури, а з 1963 року — науковий працівник Інституту філософії АН УРСР. Написав дисертацію з естетики, але не опублікував.
З 1960 року його життя пов'язане із нашим районом - Іван Світличний отримав власну квартиру у новому будинку на Першотравневому масиві, на вулиці Уманській, 35, квартира 20. У 1960-х роках Світличний був фактичним організатором культурного та наукового життя творчої молоді. тут збирався весь цвіт шістдесятників - Стус, Симоненко, Вінграновський, Калинець, Костенко та ряд інших постатей. Його помешкання на вулиці Уманській було своєрідним центром формування національної свідомості наукової молоді, дискусійним клубом, у якому кристалізувалися погляди і формувався особистий вибір більшості шістдесятників. Привабливими для всіх були не тільки енциклопедичні знання Івана Світличного, а й особистісні якості — інтелігентність, м'якість, товариськість, доброзичливість. Мав одну з найкращих приватних бібліотек у Києві (2005 року сестра Н. О. Світлична передала цю бібліотеку Харківському університетові імені В. Каразіна).
 |
| Мурал на будинку на вулиці Уманській, 35, де Іван Світличний жив у 1960-1972 роках. Джерело: телеграм-канал LOS SOLOMAS |
У 1963 р. внаслідок конфлікту з академіком Іваном Білодідом був змушений залишити посаду головного редактора журналу "Радянське літературознавство". Через свою громадянську позицію Світличний зазнав переслідувань з боку репресивних органів тоталітарної радянської влади. Під тиском КДБ втратив роботу, був примушений перебиватися випадковими заробітками, публікаціями в пресі під псевдонімом або чужим прізвищем.
Уперше було заарештовано 1 вересня 1965 року. На той час він уже давно був без роботи. За ним, за дружиною Леонідою і сестрою Надією постійно стежили, телефон неприкрито прослуховувався. 31 серпня 1965 року в помешканні Світличного, якого в цей час не було в Києві, відбувся обшук. Через кілька днів обшук повторився, і лише через тиждень після звернення до КДБ дружині Світличного офіційно повідомили про арешт чоловіка. Одночасно з ним тоді було арештовано Опанаса Заливаху, Михайла Косіва, Михайла Гориня, Богдана Гориня та інших. Усіх їх звинувачено за ст. 62, ч.1, КК УРСР: антирадянська агітація і пропаганда. 30 квітня 1966 року Івана Світличного через брак доказів було випущено.
12 січня 1972 року Світличного заарештували вдруге й звинуватили за тією ж статтею. Того ж року було заарештовано Євгена Сверстюка, Василя Стуса, В'ячеслава Чорновола, Надію Світличну.
27–29 січня 1973 року відбувся закритий судовий процес, де було винесено вирок: 12 років позбавлення волі (7 років концтаборів суворого режиму і 5 років заслання за антирадянську агітацію і пропаганду, виготовлення та поширення самвидаву. На суд ні дружину, ні матір Івана не допустили.
Відбував покарання у таборах Пермської області, у селищах Всесвятське й Кучино (ВС-389/35,36). Незважаючи на поганий стан здоров'я (хвороба нирок, рецидиви туберкульозу, постійний головний біль і носові кровотечі), намагався працювати разом з усіма. Майже весь останній табірний рік провів у лікарні.
Мав незаперечний моральний авторитет серед політв'язнів, став душею табірного руху Опору — його називали «табірною совістю». Виявляв моральну стійкість і силу духу, багато разів брав участь у голодуваннях протесту. Василь Стус писав про Світличного: «Все краще в мені — це Іван. Усе кращого у багатьох інших — від Івана». 1974 року Світличного на 56-й день голодування (він важив тоді 46 кг) відправили етапом на виховну «профілактику» до Києва і, не досягши бажаного результату, повернули назад до табору.
Місцем заслання для Івана Світличного було призначено селище Усть-Кан Горно-Алтайської області. Працював нічним сторожем, палітурником у бібліотеці. Від червня 1979 року і до кінця заслання разом із Світличним була його дружина Леоніда Павлівна. 1980 року з огляду на погіршення стану здоров'я їм дозволили перебратися в селище Майма (околиця Горно-Алтайська). 20 серпня 1981 року в Світличного стався інсульт, унаслідок чого він став інвалідом 1 групи. Пережив клінічну смерть, складну нейрохірургічну операцію в непристосованих умовах, післяопераційні ускладнення, підозру на рак хребта, гіпсове ліжко, частковий параліч. Вижив тільки завдяки самовідданому доглядові дружини. Комісувати за станом здоров'я відмовилися: досягнуту мовби домовленість Центрального секретаріату Міжнародної Амністії із Москвою про комісування було анульовано рішенням голови КДБ СРСР Федорчука. Термін відбув повністю.
Іван Світличний був звільнений 23 січня 1983 року Він був тяжко хворим, продовжувати колишню творчу і громадську діяльність він уже не зміг. Мешкав Іван Світличний після звільнення з ув'язнення на вулиці Преображенській, 16. Помер 25 жовтня 1992 року, похований у Києві на Байковому цвинтарі.
 |
| Будинок на вулиці Преображенській, 16. Іван Світличний жив тут у 1983-1992 роках |
Немає коментарів:
Дописати коментар