Вулиця Патріарха Мстислава Скрипника

 

Із циклу “Прочитання вулиць”

Сучасна назва (з 2016): вулиця Патріарха Мстислава Скрипника

Підстава для перейменування:назва на честь Патріарха Мстислава (Скрипника), патріарха Київського і Всієї України УАПЦ, патріарха Київського і всієї Руси-України

Розпорядження Київського міського голови: від 19 лютого 2016 року № 125/1 «Про перейменування бульвару, вулиць, площі та провулків у місті Києві»

Місцевість: Солом’янка

Розташування: пролягає від площі Петра Кривоноса до вулиці Митрополита Василя Липківського

Попередні назви (1914-1938): Мстиславська, (1938-2016): Миколи Островського

Первинна назва (не пізніше 1899-1914): Новостроєнська 

 

 

Святіший Патріарх Київський і всієї України Мстислав (у миру Степан Іванович Скрипник; 10 квітня 1898, Полтава — 11 червня 1993, Грімсбі, Канада) — український державний, політичний, громадський і церковний діяч, Патріарх Київський і всієї України, Предстоятель Української автокефальної православної церкви, Першоієрарх УАПЦ в США та Діаспорі.

Життєпис

Степан Іванович Скрипник народився 10 квітня 1898 року в Полтаві. Відвідував Першу полтавську класичну гімназію, продовжував навчання в офіцерській школі в Оренбурзі. Служив у російській імператорській армії.

У березні 1918 року вступив добровольцем до кінно-гайдамацького полку ім. Костя Гордієнка Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, у складі якого брав участь у боях проти червоних у 1918–1919 роках. У 1920 році служив у 3-й Залізній дивізії Армії УНР.У 1920–1921 роках був особистим ад'ютантом Головного Отамана УНР Симона Петлюри.

1923 року емігрував у Варшаву, де закінчив Вищу школу політичних наук. 1930 року обраний послом до Польського сейму, захищав права українців у Польщі. Виступав проти укладення додаткової до Конкордату 1925 угоди 20 червня 1938 року між урядом Республіки Польщі та Ватиканом, наслідком якої стало знищення понад 100 православних церков Підляшшя та Холмщини, ревіндикації близько 2800 га землі, що належала Церкві.1940 року — повітовий інспектор у місті Холм.

Брав участь у церковному та громадському житті: представляв мирян у єпархіальних радах, став членом Митрополичої ради та ініціатором і головою товариства «Українська школа» в Рівному. У 1941 році очолював Український допоміжний комітет — організацію допомоги та милосердя.

1 вересня 1941 року в Рівному відбулося перше засідання Української ради довір'я на Волині — громадського органу самоуправління на чолі зі Степаном Скрипником. До її складу увійшли відомий письменник Улас Самчук, провідні діячі ОУН(б). Того дня на засіданні Української ради довір'я на Волині створено «Тимчасову Адміністрацію Української Православної Церкви», яку очолив архієпископ Полікарп (Сікорський). Обраний заступником голови Холмської єпархіальної ради.

У квітні 1942 р. висвячений у ієреї. 14 травня, за рішенням Собору УАПЦ в Кафедральному соборі Андрія Первозваного у Києві, хіротонізований на єпископа Переяславського Української православної церкви. У Почаєві вів переговори з митрополитом Української автономної церкви Олексієм (Громадським) про об'єднання двох церков і 8 жовтня 1942 року підписав «Акт поєднання».Заарештований гестапо на українських землях та ув'язнений у тюрмах Чернігова і Прилук, з 1944 р. жив у Варшаві, згодом — у Словаччині, пізніше — у Німеччині, де очолював єпархії УАПЦ в Гессені, Вюртемберзі.

1947 року на північноамериканському континенті обраний первоієрархом Української греко-православної церкви з титулом єпископа Вінніпезького і всієї Канади.З 1949 року очолив УПЦ в Америці та добився об'єднання з єпархією архієпископа Іоана (Теодоровича) на соборі в Нью-Йорку того ж року: владику Іоана було обрано митрополитом УПЦ у США, а його — заступником митрополита та головою Консисторії.

Збудував церковно-меморіальний комплекс у Саут-Баунд-Бруку: тут знаходяться Консисторія, духовна семінарія Святої Софії, Свято-Андріївський собор — церква-пам'ятник мученикам за свободу України, редакція журналу «Українське Православне Слово», школа релігії й українознавства, Дім української культури, концертний зал на 1500 місць, Музей церковних старожитностей, бібліотека з 140 тисячами найменувань, архів і друкарня, готель для літніх людей, Цвинтар святого Андрія — найбільше за межами України меморіальне кладовище-пантеон — та пам'ятники княгині Ользі й митрополитові Василю Липківському (скульптор Петро Капшученко).

По смерті митрополитів Іоана (в 1971) та Никанора (в 1969) очолив УПЦ у США а також діаспору в Європі та Австралії.

У 1963 і 1971 роках зустрічався з Константинопольським Патріархом, домагався повернення УПЦ прав, якими вона користувалась до 1686 року (екзархат у складі Константинопольського патріархату).

Підтримував рух за відродження Української автокефальної православної церкви, який почався в 1988 році, після святкування 1000-ліття Хрещення Руси-України. 30 жовтня 1989 р. проголошений патріархом Української автокефальної православної церкви в Україні та за кордоном.

На Всеукраїнському православному соборі в Києві 6 червня 1990 року, за участю понад 700 делегатів з усієї України (серед яких було 7 єпископів і понад 200 священників), Собором затверджено утворення УАПЦ і обрано Мстислава Патріархом Київським і всієї України. 20 жовтня 1990 року митрополит Мстислав (Скрипник) прибув в Україну після 49-річної розлуки (Літературна Україна, 1990, 25 жовтня). 27 жовтня відбув з душпастирським візитом до Львова. 18 листопада 1990 року в Соборі святої Софії в Києві відбулася його інтронізація: став першим Патріархом УАПЦ.

Після створення 1992 р. УПЦ КП не визнав ліквідацію УАПЦ та не прийняв титул Предстоятеля проголошеної УПЦ КП. Вважав себе Предстоятелем відродженої Української автокефальної православної церкви та боровся за відновлення державної реєстрації її Статуту, знятої з реєстрації за правління Леоніда Кравчука за сприяння митрополита Філарета Денисенка, що пояснювалося розбіжними баченнями майбутнього самостійного українського православ'я, де Патріарха Мстислава розглядали лише як символічного лідера.

1992 року передав прапор 3-ї Залізної дивізії Дієвої Армії УНР новоствореній українській армії; бойовий прапор зберігається в музеї Збройних сил України.

Помер у канадському місті Грімсбі. Похований у крипті собору святого Андрія в Саут-Баунд-Бруку, США.

19 лютого 2016 року вулицю Островського в Солом’янському районі перейменовано на честь Сім’ї Ідзіковських.