Вулиця Миколи Лукаша

Із циклу “Прочитання вулиць”

Джерело: google.com, 2015 рік

Сучасна назва (з 2016): вулиця Миколи Лукаша

Підстава для перейменування: назва на честь архітектора Олександра Кобелєва

Розпорядження Київської міської ради: від 20 грудня 2016 року № 704/1708 «Про уточнення назв, перейменування вулиць та провулків у місті Києві»

Місцевість: Олександрівська слобідка

Розташування: пролягає від початку забудови до Оборонного провулку

Попередні назви (1944-1964): Новонародна; (1964-2016): Миколи Скрипника

Первинна назва (межа 1930-х-1940-х-1944): 331-ша Нова

Микола Олексійович Лукаш (19 грудня 1919, Кролевець — 29 серпня 1988, Київ) — український перекладач, мовознавець і поліглот, за громадянською позицією — шістдесятник. Найвідоміші переклади: «Фауст» Гете, «Декамерон» Бокаччо, «Мадам Боварі» Флобера, «Дон Кіхот» Сервантеса, лірика Шиллера тощо.

Життєпис

Народився Микола Лукаш 19 грудня 1919 року в Кролевці Чернігівської губернії в сім'ї Олексія Яковича і Василини Іванівни Лукашів.

Свої лінгвістичні здібності виявляв змалку. 1937 року вступив на історичний факультет Київського університету. Через неподілене кохання до однокурсниці Олени Біличенко полишив навчання та пішов вчителювати в сільській школі на Київщині. За рік біль угамувався, і Микола Лукаш повернувся до університету. Жив на стипендію і невеликі заробітки.

В архіві стародавніх документів Микола Лукаш вишукував папери, дотичні до Коліївщини, переписував їх і перекладав з польської та латини українською мовою. Мало не задарма готував ці матеріали для Костя Гуслистого: той саме працював над книгою про Коліївщину. Зароблені кошти Лукаш витрачав на книжки. У 1930-ті роки букіністичні крамниці були заповнені «конфіскатом» засуджених письменників і науковців. Цінні видання збували за копійки. На відміну від Лукаша, продавці не дуже тямили в книжках. Перекладач знався на них чудово: зібрав усі 10 томів «Історії України-Русі» Михайла Грушевського, «Исторические монографии» Миколи Костомарова, «Описание старой Малороссии» Олександра Лазаревського, твори Михайла Максимовича.

З наступом німецьких військ, комуністи примусили Миколу рити окопи біля Києва. Університет вивезли до Харкова. Лукаш дістався туди, дорогою був поранений у ногу. З поверненням сталінських військ Миколу Лукаша мобілізували на службу на аеродром у Харкові, де він зазнав другого поранення.

Після війни викладав англійську та німецьку в Харківському педінституті іноземних мов і Сільськогосподарському інституті. За час перебування в Харкові Лукаш завершив свій видатний переклад «Фауста» Гете, опублікований 1955 року. У 1958 році Лукаш перебрався в столицю.

У 1973 році Лукаш одержав однокімнатну квартиру на вулиці Суворова. Усі меблі з «комуналки» лишив сусідці. Із собою взяв лише картотеку, письмовий стіл, кабінетний столик, книжки та друкарську машинку. З кухні зробив книгосховище. Попросив викинути газову плиту й засів за переклад «Дон Кіхота» Сервантеса.

Коли вийшов публіцистичний твір Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», за який 1973 року автора засудили до 5 років ув'язнення та 5 років заслання, Микола Лукаш, на той час уже знаний перекладач і літературознавець, публічно його підтримав. Він запропонував Президії Верховної Ради УРСР відбути йому, Лукашеві, термін ув'язнення замість Дзюби, бо той хворів на сухоти. За це Лукаша виключили зі Спілки письменників, заборонили друкуватися, чим позбавили засобів до існування.

Ситуація змінилася лише у 1979 році, коли новий редактор журналу «Вітчизна» Віталій Коротич запропонував Лукашеві перекласти кілька віршів з угорської.

Останні роки життя Микола Лукаш хворів на рак. Був поновлений у Спілці письменників України на хвилі перебудови у 1986 році, фактично напередодні смерті. Він так і не дочекався видання великого тому своїх перекладів — книжки під назвою «Від Бокаччо до Аполлінера», яка вийшла 1990 року і стала своєрідним пам'ятником Лукашеві.

Помер у серпні 1988 року, похований на Байковому кладовищі. нікальна ж бібліотека перекладача (понад три тисячі книжок) потрапила до Музею літератури — туди її передала сестра Миколи Лукаша.

Загалом Микола Лукаш знав 22 мови, з 18 вільно перекладав.

20 грудня 2016 року вулицю Скрипника у Солом’янському районі перейменована на честь Миколи Лукаша.