Чи любите ви легенди? Це надзвичайно цікаве фольклорне джерело, де вигадки переплетені зі справжніми подіями. Відомими є легенди Карпат, Києва. А ми хочемо запропонувати вам легенди Солом'янські!
Адже наш район має давню історію... Тут відбувалися битви, шуміли вікові гаї, знаходили скарби...
Тож ми вирішили написати для вас легенди. Написав їх для вас наш колега, провідний бібліотекар з краєзнавчої роботи, письменник-краєзнавець Олександр Михайлик у січні 2025 року, а обробив художньо текст ChatGPT.
Отже, зустрічайте першу легенду. Вона - про найдавніше дерево, що росте в нашому районі - Перунів дуб.
Легенда про Перунів дуб
У серці Солом’янського району, де колись шумів прадавній ліс, стоїть старезний дуб, якому понад чотири століття. Кажуть, що це не просто дерево, а священний охоронець давніх таємниць. Його називають Перуновим дубом — на честь наймогутнішого бога наших пращурів, володаря блискавок і громів.
Згідно з легендами, це дерево почало своє життя ще на початку XVII століття, коли юний Богдан Хмельницький тільки пізнавав світ, а Іван Мазепа ще не народився. Тоді дуб був лише тоненьким паростком, прихованим у густих хащах. Але час і земля, щедра на силу й життя, зробили його міцним, як броня. Кажуть, що у ті далекі часи люди збиралися біля молодого дуба, щоб поклонитися Перуну. Вони приходили вночі, коли небо розтинали блискавки, а земля гуділа від грому. Там, у глибині гаїв, горіли невеликі вогнища, а люди шепотіли свої молитви до бога грози, сподіваючись на його захист і силу.
Проте час минув, і прийшли нові віри. Землі навколо дуба стали власністю церкви, а поклоніння давнім богам зникло разом із прадавнім звичаєм. Але дуб залишився. Він бачив спудеїв Києво-Могилянської академії, що приходили сюди відпочити в його густій тіні, чув жарти й пісні киян XVIII століття. Пізніше він став свідком суворих часів, коли гай перейшов у власність Шулявського Кадетського корпусу. Молоді кадети, вбрані у військові мундири, любили прогулюватися поруч, та мало хто знав про давню історію дерева.
Потім поряд із дубом побудували житлові будинки. Це був 1914 рік, адже поряд виросли корпуси нового військового училища. Дуб опинився в новому для себе середовищі – тепер його гілки дивилися у вікна будинків! Військові, що жили в будинках, залюбки прогулювалися біля дуба. А хтось і пишався, що біля його будинку росте такий велет.
Найважчі роки настали для дуба під час буремних подій 1918–1919 років. Люди, шукаючи дрова для зігріву, вирубали більшу частину гаю… Дуб залишився майже самотнім серед залишків гаю, і лише диво врятувало його від сокири. Старі кияни шепотіли, що рубати це дерево — накликати гнів самого Перуна. Ніхто не наважився ризикувати.
Коли часи війни й революцій минули, дуб став мовчазним свідком змін. Він бачив, як змінювалися будинки навколо, чув сміх дітей і тихі розмови старших. Але біль від втрати своїх "братів" — велетнів лісу, що росли поруч, завжди залишався в його серці. Лише коли йому виповнилося чотириста років, про дуб знову заговорили. Його історію почали записувати, а на стовбурі з’явилася охоронна табличка.
Сьогодні Перунів дуб — гордість Солом’янського району. Люди приходять до нього, щоб відчути спокій, шепочуть біля нього свої таємниці й дякують за те, що він вистояв крізь століття. Кажуть, якщо притулитися до його кори і подумати про бажання, то Перун, що досі береже свого дуба, обов’язково допоможе.
Дуб стоїть і нині — один із останніх велетнів Кадетського гаю, хранитель історій і легенд. Його міцне коріння тримає в собі пам'ять про славне минуле, а могутній стовбур сягає до неба, наче мостить шлях між давнім і теперішнім.
Немає коментарів:
Дописати коментар