Солом'янський район у фотографіях: тоді й тепер.

Нещодавно ми започаткували (а ідею нам "підкинув" чат GPT) незвичайну рубрику - публікувати старе фото, а потім - сучасне, зроблене з того ж місця. 

Сьогодні - фото будинку на вулиці Культури, 14 у 1950-х роках та в наш час (тепер це вулиця Сергія Берегового). На жаль, зробити фото саме з тієї точки, що у 1950-х роках, зараз неможливо - з кінця 1950-х на тому місці, це протилежний бік вулиці - забудова.

Легенди Солом'янські. Там, де дзвони відливали

Наша наступна легенда присвячена давньому заводу з відливу дзвонів, який у давнину існував поблизу селища Совки.

Цю легенду для вас написав наш колега, краєзнавець Олександр Михайлик. Її трішки обробив чат GPT. Написано легенду в лютому 2025 року.

Десь тут знайшли уламки дзвонів...

Там, де дзвони відливали

"Наприкінці XVIII ст. знайдено в урочищі Троянівщині 13 пуд. міді в 32 шматках, за складом якої і за місцевістю спеціалісти визначили, що там де мідь відшукали, був у старовину заводу дзвонів."

(Лаврентій Похилевич, «Повіт Київський і Радомисльський»)

Дворянин пан Козаківський любив околиці Совок. Глибокі яри, тиха річка Совка, гаї, в яких гомоніли птахи, а головне – спокій. Лише зрідка порушував тишу селянський віз чи спів півня.

Він заснував свій маленький хутірець - поставив тут невеликий будинок і почав господарювати. Він не мав родини, жив сам, лише мав візника. А куховарити наймав когось із селянок. Одного дня він найняв селян виорати землю під город. Коли робітники пішли на обід, він вирішив оглянути ще неораний куток.

Раптом його увагу привернуло заглиблення в землі.

— Що воно тут таке? — пробурмотів він, взявши лопату.

Кілька хвилин копав, і раптом лопата дзенькнула об щось тверде.

— Камінь? — майнуло в думках.

Але ні. Він заглибився і витягнув великий шмат міді. Поверхня блищала на сонці – було видно, що це - витвір людських рук.

Він заходився копати далі. А робітники, повернувшись з обіду, дивувалися - пан щось там копає!  Та він так захопився, що нічого не бачив навколо. Тільки й відволікся під вечір, щоб заплатити селянам за роботу - і копав далі. До вечора біля будинку лежало 32 уламки металу, кожен із яких мав сліди плавлення.

Наступного дня Козаківський вирішив розпитати старожилів Совок.

Старий Карпо сидів на призьбі, грівся на сонці. Казали, що йому вже понад сто років, але пам’ять ще не підводила.

— Діду, — привітався Козаківський, — знайшов я у яру біля річки шматки міді. Що воно могло бути?

Старий примружився.

— Мідь, кажете, паничу? — простягнув він. — Треба згадати… Це біля Совки, де другий став?

—  Там, діду. 

Він зморщив лоба, щось шепотів собі під ніс, а потім покликав сусідів.

— Йдіть-но сюди, старі люди! — гукнув він.

З хати вийшов дід Петро, до них приєдналися дід Василь і дід Іван.

— Що ж, — задумливо мовив дід Петро, — за нас того не було. Мені й батько та дід нічого не казали… 

— Так-так, і мені не казали — підтвердив дід Іван. — Може, щось було, та давно? Може, ще як і Совки не заснували... Бо якби то було за пам'яті наших дідів, щось би казали й нам...

— Паничу, то мабуть було ще в давні часи... 

Козаківський слухав уважно. Його зацікавила інша розповідь.

— Я ще малим був, — додав дід Петро, — а батько на он ту гору показував, казав, там якась давня груша росла.

— Груша? — озвався дід Василь.

— Так. Він сам її не бачив, але його дід казав, що то княжих ще часів дерево… Володимирова груша, так її звали. Точно! Володимирова!, повторив дід.

— Еге, а який то Володимир — ніхто не знає, — усміхнувся старий Іван. — Може той, що Русь хрестив, а може, й інший.

"Груша князя Володимира", замислено думав Козаківський. Він ще довго розпитував, діди багато розповідали за монастирську панщину, за кургани ("могили") навколо, але от про те, звідки там ті шматки міді, дізнатися не вдалося.

“Якщо навіть старі люди не пам’ятають — то сталося це дуже давно…”, міркував він. "Отже, ті шматки міді тут від тих часів, як і Совок не було... Володимирова груша... Цікаво..."

Минали дні, а думка про знахідку не давала панові спокою. Він вирішив поїхати у Софійський монастир – адже Совки ще не так давно належали йому.

Зібравши кілька шматків міді, він поклав їх на віз і рушив у дорогу.

Спочатку їхали уздовж річки Совки, потім піднялися на пагорб. Їхали вздовж оранок. Праворуч і ліворуч від дороги блищали два невеличкі озера. Далі шлях ішов з Жилян у Київ.

Аж ось у далині засвітилися бані київських церков.

Переїхавши міст через Либідь, Козаківський минув круті яри і, крізь колишні Золоті ворота, в’їхав до міста.

Софійський монастир зустрів його тишею й величчю.

Він увійшов до архіву, скинувши капелюха.

— Ось, — виклав він на стіл шматки металу. — Це знайдено в Совках. Що скажете?

Священник уважно оглянув уламки.

— Це… це ж... уламки дзвонів!

— Дзвонів? — перепитав Козаківський.

— Так, але не теперішніх. Дуже давніх. Дуже...

Він негайно покликав вищих священнослужителів.

— Це мідь, яку використовували для лиття дзвонів, — мовив один із них впевнено.

— Але ці уламки… — другий насторожено потер бороду. — Вони зовсім не такі, як ті, що ми бачили. Це щось древнє.

Козаківський запитав:

— Чи є згадки про те, що поблизу Совок міг бути завод, де лили дзвони? Бо я питав старих людей - ніхто нічого не знає. Але згадали про якусь Володимирову грушу...

— Мабуть, давно то було... Володимирова груша, кажете? Треба вивчити справи архіву — відповів служитель. — Але це займе час.

Минув місяць. Одного дня до Козаківського прийшов хлопець із монастиря.

— Вас кличуть у Софійський монастир, пане.

Він знову рушив тим же шляхом.

— Ми переглянули архіви, — мовив священник. Але жодних згадок про завод дзвонів у тих місцях немає...

— Втрачені документи? — запитав Козаківський.

— Можливо. У монастирі були пожежі… Сто літ тому була велика пожежа... Щось могло згоріти. А от про Володимирову грушу згадку знайшли. У Михайлівському монастирі. Коли проводили межі земель між монастирями, а це рік 1576, записали про неї. 

— Що ж то за Володимир був?, задумливо запитав Козаківський

— Точно не Хреститель, мовив священник. І додав задумливо: Груші стільки не ростуть... Володимир був не один. Був ще Володимир Ольгердович, що правив літ 400 тому. Міг жити в тих місцях. Потім лишилася груша. Ото мабуть за нього й могли там відливати дзвони...

Вони ще довго говорили, а на завершення розмови Коазківському подякували за знахідку і записали про неї у книги.

Але на цьому справа не завершилася.

Невдовзі з монастиря приїздили й на хутір до Козаківського, оглядали місце знахідки. Врешті запросили вчених людей, які уважно оглянули уламки, дослідили місцевість і підтвердили припущення священників: так, колись тут справді був завод, де відливали дзвони. Але коли - невідомо. Може, ще за княжих часів... Бо справи не вціліли... 

Завод із відливу дзвонів в уяві ШІ

Саме завдяки цьому, через понад 60 років, коли вже не було на світі ні Козаківського, ні його хутора, Лаврентій Похилевич знайшов у монастирських записах згадку про знахідку.

І, вмочивши перо у чорнило, вивів у своїй праці:

"Наприкінці XVIII ст. знайдено в урочищі Троянівщині 13 пуд. міді в 32 шматках, за складом якої і за місцевістю спеціалісти визначили, що там де мідь відшукали, був у старовину заводу дзвонів"

Так ми й дізналися, що десь там, біля Совок, колись відливали дзвони… Прислухайтеся тихого безвітряного дня біля Совських ставків – і ви почуєте ледь помітний передзвін…

Зелені легені Солом'янського району. Політехнічний парк

Наступний допис нашого циклу, присвяченого зеленим легеням нашого району - про Політехнічний парк. Він єдиний з-поміж парків району, який має статус парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Статус надано Рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 20 березня 1972 року № 363 «Про віднесення пам’яток природи місцевого значення в м. Києві, згідно з новою класифікацією».

Парк розташовано між Берестейським проспектом та старими корпусами Київської політехніки. Займає площу 13,5 га.

Вхід до парку. 1900-і роки

Парк у 1900-х роках

Парк - ровесник перших корпусів політехніки. Його було закладено студентами та викладачами 1903 року в природному стилі, перед корпусами політехніки - в регулярному стилі. Парк одразу було засаджено цінними породами дерев, а на створення парку виділено 49 143 карбованці 48 копійок. Загалом було висаджено понад 200 форм дерев та кущів.

На відміну від багатьох парків міста, майже не постраждав під час Другої світової війни. 

Сьогодні у парку переважають листяні дерева (бук, липа серцелиста, гіркокаштан звичайний, клен гостролистий, робінія звичайна), зокрема екзотичні для України (ґінкго дволопатеве, бундук, клен цукровий, кавказька лапина), зустрічаються й хвойні - сосна звичайна, модрина тощо.

У 2005-2008 роках здійснена реконструкція парку - прокладено нові доріжки, вирубано сухостійні і хворі дерева, насаджено нові дерева і чагарники, реконструйовано кам’янисту гірку, влаштовано газони, прокладено звивисті доріжки з декоративним покриттям. Він перетворився із регулярного на регулярно-ландшафтний.

У парку ростуть деякі дерева від часу заснування самого парку. Це вікові модрини, дуби, гінгко дволопатеве (гінгко Сікорського - найдавніше в Києві), бундук канадський, лапина.

Сучасний вигляд парку. Автор фото: Сарапулов, 2016 рік. 

Запрошуємо долучитися до наших безоплатних заходів цього тижня

Управління туризму та промоцій Київської міської державної адміністрації та Київський центр розвитку туризму підготували для киян і гостей міста шість екскурсій та лекторій на безоплатній основі, серед яких прогулянка для внутрішньо переміщених осіб та екскурсія, адаптована для людей з порушеннями слуху в супроводі перекладача жестової мови.

Зважаючи на дуже великий попит та обмежену кількість місць під час дії воєнного стану, реєстрація є обов’язковою для кожного учасника окремо.

Лекторій «Київ шістдесятників»

Запрошуємо на лекцію, яка відкриє світ київських митців і мислителів 1960-х років – шістдесятників. Ви дізнаєтеся про видатних діячів цього культурного руху та їхню боротьбу за свободу слова. Разом дослідимо життєві шляхи української інтелігенції, познайомимося з місцями, пов’язаними з їхньою діяльністю у Києві, та побачимо, як внесок шістдесятників вплинув на нашу культуру.

Місце проведення вказано в анкеті.

26 лютого, середа, 17:00. 

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/XEUR6Dd9PskAzxLT7

Екскурсія «Як козаки і магістрат на Подолі жили»

Під час екскурсії ви відкриєте таємниці середньовічного Подолу та дізнаєтеся про традиції Київського самоуправління.

Маршрут: Контрактова площа → Церква Успіння Богородиці Пирогощої → Церква Миколи Притиска → Кам'яниця київського війта → Церква Святої Катерини.

Місце зустрічі вказано в анкеті

27 лютого, четвер, 13:00

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/8FEoZ3KQpAqsUQTU8

Екскурсія «Нивські етюди»

Прогулюючись вулицями мікрорайону Нивки, ви дізнаєтеся багато цікавого про цю історичну місцевість, почуєте про видатних політиків і науковців, які тут жили й працювали та чиїми іменами названі тутешні вулиці, а також побачите твір мистецтва відомої художниці-шестидесятниці.

Маршрут: Станція метро «Нивки» → вул. Д. Щербаківського → вул. М. Безручка → вул. І. Черняхівського → вул. Естонська → вул. Брюссельська → вул. Д. Щербаківського.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

28 лютого, п’ятниця, 14:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/YgRrP4VXWxKJdDYZA

Екскурсія «Святошинська сюїта»

Під час екскурсії ви дізнаєтеся про те, як створювався та розбудовувався Святошинський район – від невеликого курортно-дачного передмістя Києва до густонаселеного житлового масиву, почуєте про видатних вчених, художників і поетів, які жили в Академмістечку, та про наукові відкриття, які робилися в цій місцевості.

Маршрут: Спорткомплекс «Наука Спорт» → бул. Академіка Вернадського → вул. Серпова.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

1 березня, субота, 12:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/mByHTzFCbsofXUxr6

Екскурсія «Київ хрещатий» (для людей з порушеннями слуху)

Познайомтеся із головною вулицею столиці, її видатними об'єктами, довідайтеся про відомих особистостей, які свого часу жили на Хрещатику та відігравали важливу роль у розвитку Києва в цілому та його центральної вулиці зокрема.

Екскурсія триватиме в супроводі перекладача жестової мови

Маршрут: Бессарабська площа → вул. Хрещатик → Майдан Незалежності.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

1 березня, субота, 12:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/N4Npq27AQtF1vVq47

Екскурсія «Київ європейський» (для внутрішньо переміщених осіб).

Під час прогулянки ви познайомитеся з архітектурою Києва та різноманітними об’єктами, які пов’язують наше місто з Європою, а також зі спорудами, які були збудовані європейськими архітекторами.

Маршрут: Європейська площа → вул. Хрещатик → Майдан Незалежності → Пасаж → Центральний гастроном → Бессарабська площа → вул. Басейна → Палац спорту → НСК «Олімпійський» → вул. Велика Васильківська → Костел святого Миколая.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

2 березня, неділя, 12:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/BJXjpDzXr6HPGaKn7

Екскурсія «Святошинське намисто»

Під час прогулянки ви почуєте багато цікавих фактів про район Святошин, які як намистинки в ланцюзі історичних подій пов'язують цю місцевість із давніми київськими святинями, розвитком курортної справи, ідеєю підкорення неба та з особистостями, які відіграли важливу роль у розвитку авіації.

Маршрут: бул. Академіка Вернадського → Спорткомплекс «Наука Спорт».

Місце зустрічі вказано в анкеті.

2 березня, неділя, 13:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/jYTXP7R1TpgMUMyj7

Ознайомтеся, будь ласка, з правилами безпеки під час воєнного стану:

• у разі повітряної тривоги за маршрутом передбачені діючі укриття, кожен учасник прогулянки заради своєї безпеки повинен слухати вказівки гіда;
• у разі ворожих обстрілів заради безпеки екскурсантів та гіда, Управління та Київський центр розвитку туризму залишають за собою право скасувати прогулянку.

Зниклі вулиці Солом'янського району. Зниклі вулиці Караваєвих Дач та Новокараваєвих Дач

Ми продовжуємо нашу рубрику, в якій розповідаємо про всі зниклі вулиці, які існували в нашому районі. 

П'ятий допис нашого циклу - зниклі вулиці Караваєвих та Новокараваєвих дач. 

Караваєві Дачі є своєрідним рекордсменом - тут зникло найбільше вулиць та провулків з-поміж усіх місцевостей району. Загалом це 9 вулиць та 16 провулків! 

Вулична мережа Караваєвих дач у 1943 році

Далі розповімо про кожну з вулиць докладно

Артилерійська вулиця. Пролягала від Садкової вулиці до залізниці. 

Вулиця виникла в 1920-х — на початку 1930-х років під такою ж назвою. Ліквідована разом із навколишньою малоповерховою забудовою наприкінці 1977 року.

Волочаївська вулиця. Пролягала від Індустріальної до Гарматної вулиці.

Вулиця виникла в першій половині XX століття під назвою Нова. Назву Волочаївська вулиця отримала 1955 року.

Офіційно ліквідована разом із навколишньою малоповерховою забудовою наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років. Початкова частина вулиці (між вулицями Гетьмана та Деснянською) існує у вигляді проїзду без назви.

Вічова вулиця. Пролягала від Борщагівської вулиці до вулиці Миколи Голего (тоді — Лебедєва-Кумача).

Винила у 1920-ті роки під такою ж назвою. Вперше зафіксована на карті 1923 року. Ліквідована наприкінці 1950-х років при прокладанні Малої окружної дороги (увійшла до складу Окружної вулиці, частина якої 1962 року увійшла до складу вулиці Індустріальної.

Ділянка сучасної вулиці вулиці Вадима Гетьмана на відтинку від Борщагівської вулиці до вулиці Миколи Голего - це траса колишньої Вічової вулиці.

З 2022 року неподалік існує Вічова вулиця.

Гаражна вулиця. Пролягала від вулиці Професора Караваєва до Польової вулиці.

Будинок на вулиці Гаражній

Вулиця утворилася в 1940-ві роки під назвою 448-ма Нова. Назву Гаражна вулиця набула 1944 року. Ліквідована разом із навколишньою малоповерховою забудовою наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років.

Гірська вулиця. Пролягала від вулиці Тетяни Яблонської (тоді — вулиця Землячки) до Польової вулиці. 

Вулиця виникла в 1-й половині XX століття під назвою 447-ма Нова. Назву Гірська вулиця набула 1944 року. Ліквідована наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років у зв'язку зі зміною забудови та частковим переплануванням місцевості.

Вулиця Грибоєдова. Пролягала від вулиці Андрія Мельника (тоді Генерала Тупикова) до Польової вулиці. 

Виникла у 1920-ті — на початку 1930-х років під назвою (2-га) вулиця Бєлінського. Назву вулиця Грибоєдова отримала 1955 року на честь російського письменника Олександра Грибоєдова.

Ліквідована разом із навколишньою малоповерховою забудовою наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років.

Клубна вулиця. Пролягала від вулиці Землячки до вулиці Академіка Тутковського.

Виникла наприкінці 1930-х років під такою ж назвою. Ліквідована разом із навколишньою малоповерховою забудовою наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років.

Садкова вулиця. Пролягала від Борщагівської вулиці до Садкового провулку.

Виникла у 1920-ті — на початку 1930-х років під такою ж назвою. Ліквідована разом із навколишньою малоповерховою забудовою наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років.

Вулиця Петра Слинька. Пролягала від Борщагівської вулиці до тупика.

Вулиця виникла в 1-й чверті XX століття під назвою Родзянківська. Назву вулиця Петра Слинько набула 1928 року на честь Петра Слинька, радянського революціонера. Пізніше назва вулиці була змінена на провулок Слинько, з 1944 року — Ворзельський провулок (на честь селища Ворзель Київської області). З 1950-х років вживалася назва провулок Петра Слинька, у 1970-х роках — вулиця Петра Слинька. Ліквідована у 1980-х роках у зв'язку зі знесенням старої забудови.

Виборзький провулок. Пролягав від Виборзької вулиці (нині - вулиця Олекси Тихого) до вулиці Металістів (нині - вулиця Михайла Брайчевського).

Виник у 30-ті роки XX століття під назвою 139-та Нова вулиця. Назву Виборзький (від російського міста Виборг) провулок отримав 1953 року.

Ліквідований разом із навколишньою малоповерховою забудовою наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років.

Волочаївський провулок. Пролягав від Волочаївської вулиці до Машинобудівного провулку.

Провулок виник у 1-й половині XX століття під назвою Нова вулиця. Назву Волочаївський провулок отримав 1955 року. Ліквідований разом із навколишньою малоповерховою забудовою 1977 року.

Деснянський провулок. Пролягав від Машинобудівного провулку до Виборзької вулиці (нині - вулиця Олекси Тихого).

Провулок виник у 1920-ті роки під назвою (5-й) Андріївський. Назву Деснянський провулок набув 1955 року. Ліквідований разом із навколишньою малоповерховою забудовою наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років.

Дністровський провулок. Пролягав від Західної до Дністровської вулиці.

Провулок виник у 1-й чверті XX століття, входив до складу двох вулиць — 8-ї Да́чної (відома з 1911 року) та 3-го Андріївського провулку. Назву Дністровський провулок отримав 1955 року.

Ліквідований разом із навколишньою малоповерховою забудовою наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років.

Залізничний провулок. Пролягав від Борщагівської вулиці до залізниці.

Провулок виник у 1-й половині XX століття під такою ж назвою. Фактично зник на початку 1970-х років. Офіційно ліквідований 1977 року в зв'язку зі знесенням старої забудови та розширенням Борщагівської вулиці при підготовці до прокладання лінії швидкісного трамвая.

Провулок Леваневського. Пролягав від Борщагівської вулиці до Дашавської вулиці.

Провулок виник у 1-й половині XX століття під назвою 3-й Дачний. Назву провулок Леваневського здобув 1955 року, на честь радянського пілота Сигізмунда Леваневського. Ліквідований 1977 року в зв'язку зі знесенням старої забудови.

Механічний провулок. Пролягав від вулиці Олекси Тихого до Машинобудівної вулиці.

Провулок виник у 1-й половині XX століття під назвою 852-га Нова вулиця. Назву Механічний провулок набув 1953 року.

Ліквідований разом із навколишньою малоповерховою забудовою наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років.

Наталівський провулок. Пролягав від вулиці Металістів до Виборзької вулиці.

Виник у 1-й чверті XX століття під такою ж назвою. Ліквідований на початку 1980-х років у зв'язку зі знесенням старої забудови.

Ніжинський провулок. Пролягав від Борщагівської вулиці до Дністровського провулку.

Виник у середині XX століття під назвою Нова вулиця. Назву Ніжинський провулок набув 1955 року. Ліквідований разом із навколишньою малоповерховою забудовою 1978 року.

Новочеркаський провулок. Пролягав від Борщагівської вулиці до вулиці Генерала Тупикова.

Виник у 1-й чверті XX століття, мав назву Нова вулиця. Назву Новочерка́ський провулок отримав 1955 року.

Ліквідований разом із навколишньою малоповерховою забудовою наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років.

Окружний провулок. Пролягав від Волочаївської до Індустріальної вулиці.

Виник у 1-й третині ХХ століття під назвою Нова вулиця. Назву Окружний провулок отримав 1955 року. Ліквідований разом із навколишньою малоповерховою забудовою у 1978 році.

Редукторний провулок. Пролягав від вулиці Вадима Гетьмана (на той час — Індустріальна вулиця).

Провулок виник у 1-й половині ХХ століття під назвою Станкозаводський (Верстатозаводський). Назву Редукторний провулок отримав у 1962 року (від Редукторного заводу, поруч з яким пролягав). Ліквідований разом із навколишньою малоповерховою забудовою наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років.

Садковий провулок. Пролягав від Польової вулиці до вулиці Гетьмана (тоді — Індустріальна).

Виник у 1920-ті — на початку 1930-х років під такою ж назвою. Ліквідований разом із навколишньою малоповерховою забудовою наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років.

Ставищенський провулок. Пролягав від Борщагівської до вулиці Олекси Тихого.

Виник у 1-й чверті XX століття під назвою провулок Фузиків, від прізвища домовласника — Фузика. Назву Ставищенський провулок отримав у 1952 році. На початку 1980-х років частина провулка увійшла до складу Ковальського провулка (нині це його заключна частина, де провулок прилучається до вулиці Борщагівської), решту провулку ліквідовано в зв'язку зі знесенням старої забудови.

Тетерівський провулок. Пролягав від Борщагівської вулиці.

Провулок виник у 1910-х роках, вперше згаданий у довіднику «Весь Киев» 1915 року під такою ж назвою, під цією ж назвою позначений на картах міста 1935 та 1947 років. Певний час фігурував під назвою 857-ма Нова вулиця, назву Тетерівський провулок повторно набув 1955 року.

Офіційно ліквідований разом із навколишньою малоповерховою забудовою наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років. Фактично існує донині як дворовий проїзд без назви.

Шосейний провулок. Пролягав від вулиці Гетьмана (на той час — Індустріальна вулиця) до вулиці Олекси Тихого (на той час — Виборзька вулиця).

Провулок виник у 1-й третині XX століття під назвою 2-й Андрі́ївський. Назву Шосе́йний провулок набув 1944 року (повторне рішення про перейменування — 1955 року.

Ліквідований разом із навколишньою малоповерховою забудовою 1978 року. Частина провулку увійшла до складу вулиці Вадима Гетьмана (частина розв'язки Індустріального шляхопроводу, а саме проїзд, що сполучає вулиці Вадима Гетмьана та Борщагівську, пролягаючи повз ТЦ Аркадія).

Новокараваєві Дачі, що сформувалися здебільшого в 1940-х роках як продовження Караваєвих Дач, не зазнали змін забудови. Тут зник лише один провулок.

Автогенний провулок. Пролягав від Новопольової до Зеленої вулиці.

Автогенний провулок виник у 1940-і роки під такою ж назвою. У довіднику «Вулиці Києва» 1995 року був наведений у переліку вулиць, провулків і площ, що зникли в 2-й половині 1970–90-х років у зв'язку зі знесенням старої забудови, переплануванням місцевості або винятком назви з ужитку. 

Фактично провулок існує й дотепер у вигляді безіменного проїзду, що сполучає Новопольову та Зелену вулиці. На деяких найновіших картах міста знову підписується як Автогенний провулок.

Музеї Солом'янського району. Музей авіації

Наступний допис про музеї Солом'янського району присвятимо Музею авіації

Музей авіації. Фото з офіційного сайту музею: https://aviamuseum.com.ua/ua

30 вересня 2003 року поблизу території аеропорту, на вулиці Медовій офіційно відкрито Музей авіації, колекція якого щороку поповнюється новими зразками й нині представлена більш як 90 експонатами - від моделей перших літаків до зразків повітряних кораблів та безпілотних літальних апаратів, які працювали в недалекому минулому або працюють нині у вітчизняному авіапросторі. 

Відтак Державний музей авіації - найбільший історико-технічний музей в Східній Європі та шостий у світі за кількістю літаків у колекції.

Переважна більшість (59) літаків та гелікоптерів надійшли до експозиції протягом 2003-2007 років, надалі здійснювалися вже поодинокі надходження. Одним із останніх є надходження у листопаді 2021 року літака Іл-28. 16 червня 2023 року музей отримав 2 фюзеляжі літаків Ан-28.

Це:

7 літаків КБ Антонова, 

6 літаків КБ Ільюшина, 

6 літаків КБ Сухого, 

11 літаків КБ МіГ, 

2 літаки фірми Аеро, 

9 літаків КБ Туполєва, 

10 геліктоптерів КБ Міль, 

4 літаки КБ Яковлєва, 

2 літаки КБ Берієва, 

3 гелікоптери КБ Камова, 

а також репліка літака Анатра "Анасаль" та символічний Як, що знімався у фільмі "В бій ідуть самі старики" 

та 5 одниць аеродромної техніки.

З 24 лютого 2022 року основний майданчик на вулиці Медовій закритий для відвідувачів. Зараз роль Музею авіації виконує навчальний ангар Київського авіаційного інституту на проспекті Любомира Гузара, 1. 

Ангар КАІ, що виконує функцію музею авіації. Фото з сайту https://www.wing.com.ua/

Історія Солом'янського району на сторінках газет. Політехнічний інститут

Чергова публікація нашого циклу - стаття Павла Позняка з фото Сергія П'ятерикова "Політехнічний інститут", опублікована в газеті "Прапор комунізму"  у 1980-х роках.

Оригінал статті зберігається у фондах нашої бібліотеки. Оцифровано взимку 2024 року. 

Палаци та будинки культури Солом'янського району. Сучасні та колишні

У радянський час при підприємствах, установах, навчальних закладах неодмінно створювалися палаци та будинки культури. Деякі з них були справжніми палацами, деякі - доволі ординарними спорудами.

Вони часто є цікавим прикладом радянської архітектури 1950-х-1980-х. Тож у цьому дописі ми познайомимося із палацами та будинками культури Солом'янського району. Як сучасними, так і колишніми.

У районі є такі палаци культури:

* Росток, заводу "Точелектроприлад"

* Українського товариства глухих

* Київського авіаційного інституту

* Імені Корольова 

* Київського політехнічного інституту

1955 року споруджено будинок Культурного центру Українського товариства глухих. Нині це найдавніша споруда з-поміж усіх будинків культури району, що вціліла. 

1957 року за типовим проєктом архітектора Костянтина Барташевича споруджено найбільш монументальний пала культури району - заводу "Точелектроприлад" (нині "Росток")

У 1978 році відкрито цікаву споруду Палацу культури Київського інституту інженерів цивільної авіації (нині Київський авіаційний інститут).

Палац культури КІІЦА (нині КАІ). 1980-і роки

Будівництво палацу культури КІІЦА (нині КАІ). 1970-і роки. Фото з фондів Музею КАІ

1984 року за проєктом архітектора Валентина Єжова споруджено один із найцікавіших палаців культури радянського періоду - заводу імені Корольова

Також у 1984 році було споруджено один із найбільших у Києві палаців культури - Центр культури та мистецтв Київського політехнічного інституту.

Також у районі є будинок культури селища Жиляни, успадкований від тих часів, коли селище ще не було частиною Києва. 

Будівлю споруджено 1957 року як сільський клуб. У 1990-х роках клуб був занедбаний. Реконструйований у 2000-х роках, він є важливим культурним осередком селища.

Деякі будинки культури вже в минулому.

Клуб імені Кірова. Його було відкрито 1946 року на Чоколівці у невеликому будинку. 1950 року замість нього побудували двоповерхову капітальну будівлю, яку знесли 1970 року.

Перша будівля клубу ім. Кірова. Малюнок. З фондів бібліотеки.

Будівництво капітальної споруди клубу ім. Кірова. Фото з фондів бібліотеки.

Ще у 1870-х роках у Залізничній колонії було збудовано будівлю їдальні для залізничників. Згодом (у 1918 році) тут діяв Залізничний театр, а потім, аж до 1980-х - був будинок культури Київського електровагоноремонтного заводу. Будівлю знесли у 1980-х роках. Нині на цьому місці = площа Євроатлантичного Альянсу перед Південним вокзалом.