Казенні дачі

 Із циклу "Історія твого району"

Казенні дачі. Фрагмент карти 1897 року

Історія місцевості Казенні дачі розпочалася 1857 року, коли казенні землі Київського повіту (звідси й назва поселення) обабіч Києво-Брестського шосе (в межах сучасних проспекту Перемоги, вулиць Янгеля, Олекси Тихого та Гарматної) було розділено на 28 ділянок площею 2-3 десятини кожна та віддано в оренду. Так почалися забудова та заселення Казенних дач.

У 1860–1870-х Казенні дачі було остаточно розплановано та забудовано. Тут проклали вулиці — Дачні лінії (Першу, Другу й Третю). Найкращою вважалася дача Амалії Шедель під назвою «Сан-Сусі». Проте вже у 1870-х частину Казенних дач уздовж Першої та Другої Дачних ліній забудували промисловими підприємствами. 1878 року тут було засновано завод Шанца, наприкінці 1881 року — завод Гретера і Мозера (майбутній завод Гретера і Криванека, згодом — «Більшовик», нині — Перший машинобудівний завод), а також заводи Велера та Зелінгера. Це були державні землі, тому промисловцям не потрібно було викуповувати їх у приватних власників. Ще однією великою перевагою цієї місцевості стало її зручне розташування між Києво-Брестським шосе та залізницею.

Завод Гретера і Криванека, початок 20 століття

У січні 1905 року Казенні дачі стали одним із осередків масових робітничих страйків. Коли у жовтні цього ж року відбулася нова хвиля страйків, Казенні дачі також виявилися в епіцентрі подій, адже в цій місцевості мешкало та працювало багато робітників великих підприємств. У листопаді-грудні 1905 року тут постала Шулявська республіка (назву присвоєно від поблизької Шулявки, але територіально події розгорталися на Казенних дачах). Датою її заснування зазвичай вважається 12 грудня 1905 року. Проте ще в другій половині листопада Казенні дачі стають вільними від державної влади — робітники та студенти вигнали звідси поліцію й поклали функцію охорони порядку на робітничі дружини, які успішно виконували свої обов’язки й боролися з проявами злочинності. Було чітко визначено час роботи торговельних точок, а також організовано їдальню для робітників і фонд допомоги родинам страйкарів.

Історія Шулявської республіки завершилася 16 грудня 1905 року. Дві тисячі солдатів і козаків разом із поліцією увійшли на Казенні дачі, оточили їх і поступово нейтралізували сили повсталих, заарештувавши активістів. Найактивніших учасників заслали до Сибіру. 1985 року з нагоди 80-річчя зазначених подій біля головного корпусу Київського політехнічного інституту було відкрито пам’ятник Шулявській республіці.

Казенні дачі можна також вважати місцем, де розпочалася історія київського футболу. Серед адміністрації та робітників заводу Гретера і Криванека було багато чехів. Саме вони на межі ХІХ і ХХ ст. запровадили традицію ганяти м’яча. Перші любительські футбольні команди міста з’явилися саме при згаданому заводі.

Власники заводу (зліва праворуч) Йозеф Криванек, Яків Гретер, Фердинанд Вітачек

Та не лише футболом запам’яталася чеська громада Казенних дач. Її представники залишили вагомий слід в історії міста. 1888 року на запрошення Якова Гретера до міста приїхав чеський інженер Йозеф Криванек. Із часом на заводі з’явилося багато чехів, які обійняли інженерно-технічні посади. Адже до появи Політехнічного інституту значною проблемою київських підприємств був брак місцевих «технарів». Тож на початку ХХ ст. у Казенних дачах сформувалася невелика чеська колонія.

Генріх Іїндржишек

Одним із найактивніших представників чеської громади був підприємець Генріх Іїндржишек — власник магазину музичних інструментів на Хрещатику та майбутній власник фабрики грамплатівок. Іїндржишек був одним із тих, хто створив на Казенних дачах чеську школу. Її було відкрито 1907 року, а з 1909 року вона розмістилася у двоповерховому будинку на розі нинішньої вулиці Янгеля та Польового провулку. Школа діяла до 1934 року, а будівля достояла до 1970-х.

Важливою сторінкою в історії Казенних дач і в біографії самого Іїндржишека було заснування фабрики грамофонних платівок. 2 липня 1910 року підприємець подав прохання щодо будівництва фабрики і 24 вересня 1910 року отримав дозвіл. Іїндржишек придбав земельну ділянку на Другій Дачній лінії, 5 (сучасна адреса — вулиця Смоленська, 31-33). Тут упродовж осені 1910 — літа 1911 року було споруджено два цегляних будинки — власне фабрику та житловий із конторою.

Разом із компаньйоном Ернестом Гессе Іїндржишек 1911 року утворив товариство «Екстрафон». На жаль, щойно збудована фабрика згоріла. Однак невдовзі її було відновлено. Платівки випускали десятками тисяч. Цікаво, що під час Першої світової війни у всій Російській імперії діяло лише дві фабрики грамплатівок, і однією з них якраз і була фабрика Іїндржишека. Вона уславилася ще й тим, що випускала платівки із записами українських пісень. 1919 року діяльність фабрики припинилася, бо Іїндржишек із огляду на події Української революції повернувся на батьківщину. Потім на території колишньої фабрики були майстерні, фабрика терезів, завод порційних автоматів, на якому 1966 року і було знайдено звернення Іїндржишека до нащадків. Сьогодні це територія заводу порційних автоматів «ВЕДА», вулиця Сім'ї Бродських, 31-33.

Томаш Масарик

Чеська громада також заклала парк, який було названо «Стромовкою» на честь однойменного парку в Празі. Його було створено з ініціативи чеського товариства ім. Я. А. Коменського, найімовірніше, 1907 року. Парк «Стромовка» був розташований між нинішніми проспектом Перемоги, вулицями Гетьмана, Смоленською та Янгеля. Доти там була ділянка землі, поросла деревами. У парку з’явилися ресторан і альтанка для виступів. Грав духовий оркестр. Тут влаштовували гуляння, причому до чехів неодмінно приєднувалися городяни інших національностей. Був тут і самодіяльний театр. 

Ярослав Гашек

Під час Першої світової війни у Києві опинилося багато військовополонених чехів. Їх звільняло з Дарницького табору чеське товариство, частина з них влаштувалася на заводи. Серед них були професійні театральні діячі, які взяли участь у роботі театру. Наприклад, Ярослав Гашек писав театральні рецензії. При театрі було організовано жіночий хор. 29 липня 1917 року парк відвідав Томаш Масарик — на той момент голова Чехословацької Народної ради, майбутній президент Чехословаччини. Він провів зустріч із чеською громадою. 1919 року паркові споруди й дерева пішли на дрова, «Стромовка» припинила існування. На початку 1930-х територію колишнього парку було забудовано. Сьогодні на місці «Стромовки» — школа № 71.

Школа №71. 1932 рік

У 1930–1931 роках на Казенних дачах за проектом архітектора Павла Альошина за участю Йосипа Каракіса та Волошинова, переробленим Валеріаном Риковим, спорудили чотириповерхову будівлю трудової школи № 71 на 840 учнів. 1938 року на вулиці Другій Дачній (тепер — вулиця Сім'ї Бродських, 4) звели будівлю школи № 74 за проектом 103-А архітектора Емануїла Коднера. У 1936–1937 роках на сучасній вулиці Олекси Тихого, 42-А побудували ясла заводу «Більшовик». Нині будівлю реконструйовано під офісну. На вулиці Сім'ї Бродських, 6 і 8 наприкінці 1930-х звели дві будівлі навчального призначення. 1938 року побудували лазні Жовтневого району, у 2000-х реконструйовані під банківську споруду (сучасна адреса — проспект Перемоги, 41). 1940 року в Ковальському провулку, 3 спорудили чотириповерховий житловий будинок тютюнової фабрики. Іншими зразками житлової забудови кінця 1930-х є чотириповерхівки на Сім'ї Бродських, 3-5, Янгеля, 2 та в Ковальському провулку, 11.

Історична забудова. Польовий провулок

Майже всю стару малоповерхову забудову Казенних дач знесли у 1970-х. Окремі зразки старої забудови збереглися на вулицях Металістів, 12-А, 14, 16, Олекси Тихого, 24, Смоленській, 17 та в Польовому провулку, 6. Цікаві зразки котеджної забудови 1950-х досі можна знайти в Ковальському провулку, 4 та 6, на вулиці Металістів, 10. Також дотепер стоїть цікавий двоповерховий котедж 1950-х у Машинобудівному провулку, 5. Будинок є останнім прикладом садибної забудови у західній частині Казенних дач і зберігає стару червону лінію забудови П‘ятої Дачної, яка вже не проходить у цій частині місцевості.

Віковий дуб на вул. Вадима Гетьмана

На окремих вулицях серед сучасної забудови можна побачити поодинокі вікові дуби віком 300-400 років - рештки прадавньої діброви, що росла тут задовго до появи Казенних дач.