понеділок, 30 серпня 2021 р.

Меморіал пам'яті загиблим киянам - учасникам АТО

29 серпня 2021 року на честь загиблих на війні киян на розі вулиць Грушевського та Петрівської алеї відкрили меморіал.
Його будівництво було закладене у серпні 2020 року. Ініціативу створити такий комплекс подали співробітники КБУ "Київський міський центр допомоги учасникам АТО" в 2018 році. 

"У цей день, 7 років тому, частини збройних сил Росії, що вторглися до України, обстріляли коридор, яким виходили українські бійці з Іловайську. Іловайський котел став пеклом і символом підступності агресора. А також – символом героїзму українських захисників", – сказав мер Києва Віталій Кличко під час урочистого відкриття Меморіалу.
За словами мера, загалом майже 32 тисячі киян пройшли через війну на сході України. Із них 400 загинули.

Композиція Меморіалу створена з граніту та металу. Основний майданчик вимощений гранітними плитами, доріжки викладені тротуарною плиткою. Також облаштували освітлення, плив, оновили під об'єктом комунікації, здійснили благоустрій території біля Меморіалу.

понеділок, 9 серпня 2021 р.

Ремонт доріг в Солом'янському районі

В Києві до 10 вересня обмежили рух транспорту по вулиці Народного Ополчення.
Обмеження пов’язані з тим, що розпочинається середній ремонт дорожнього покриття. Оновлюватимуть покриття на ділянці від вул. Смілянської до Севастопольської площі.





Імена, з якими ми живемо. Вулиця Петра Ніщинського

Вулиця Петра Ніщинського - вулиця в Солом'янському районі міста Києва, житловий масив Першотравневий. Пролягає від Повітрофлотського проспекту до Курської вулиці.

Ім'я видатного композитора, фольклориста, педагога і перекладача носить з 1957 року.

Петро Іванович Ніщинський
народився 21 вересня 1832 року в селі Неменка Київської губернії (сьогодні Вінницька область) у родині убогого паламаря, який невдовзі помер (майбутньому композитору було на той час лише сім років, а його братові п’ять). Тоді мати, щоби вивести хоч якось дітей "в люди", спродала все майно й подалася до Києва, де влаштувалася прачкою та прибиральницею. Та синів своїх все ж віддала у Києво-Софіївське духовне училище.

Вокальні здібності вісімнадцятирічного семінариста привернули увагу Київського архімандрита Антоніна. У 1850 р., будучи призначеним настоятелем польської церкви в Афінах, він, для підсилення церковного хору, викликає туди молодого талановитого співака.

Так Ніщинський опинився у Греції, а потім по посольських обов’язках Антоніна, побував і в Італії. В Афінах Ніщинський не обмежувався співом у церкві, а вивчав еллінську культуру, мистецтво, вдосконалював знання грецької мови. Перебування в Афінах було значною подією в житті Петра Ніщинського. У 1852 Ніщинський вступає на богословський факультет Афінського університету, але по закінченню обирає не духовну, а педагогічну кар’єру.

Згодом Петро влаштувався викладачем грецької мови в Афінській гімназії, а в 1857 році молодим майстром наук пішов у відставку і повернувся до Петербурга та отримує місце викладача грецької мови в духовній семінарії.

Після лекцій професора М. Костомарова захоплюється українською культурою. Через деякий період Ніщинський повертається до Афін.

Невдовзі сім’я Ніщинських переїхала до Одеси (1860 р.). Десятилітній одеський період виявився і плідним, і водночас неймовірно важким для композитора. З одного боку він не міг знайти постійної роботи впродовж п’яти років і перебивався випадковими заробітками, його сім’я жила у постійних злиднях, з другого боку - незважаючи на скрутні обставини, він надзвичайно активно працює як вчений-філолог (за спеціальністю грецька лінгвістика), як український громадський діяч, і як музикант. Петро Ніщинський - автор підручника з грецької граматики та розвідок про грецьку музику. Особливо важливою у його житті стала зустріч з актором і драматургом М. Кропивницьким, що на початку70-х років виступав в Одесі у Народному театрі. Саме для вистави Кропивницького "Невільник" в 1875 р. (за твором Т. Шевченка "Сліпий") написав свій славнозвісний хор "Закувала та сива зозуля". Це була творча вершина Петра Ніщинського. Пісня "Закувала та сива зозуля" належить до тих класичних зразків української культури, які не підвладні часові. Найвизначніші діячі культури того часу, зокрема М. Лисенко, О. Кошиць, К. Стеценко включали її до концертних програм. Є свідчення, що у виконанні хору "Закувала та сива зозуля" брав участь у 1891 р. видатний російський співак Федір Шаляпін, коли працював в українській трупі Георгія Деркача.

Звертаючись до історії народу, історії запорізького козацтва, він присвячує цій темі талановиті обробки пісень "Козак Софрон", "Ой, гук, мати, гук", "Байда". Крім обробок народних пісень та створення оригінальних хорів, Петро Іванович пише і пісні-романси "Дівчинонько-голубонько", "У діброві чорна галка", які довгий час вважалися народними. Петро Іванович підтримував зв'язки з відомими українськими культурними і громадськими діячами М.Лисенком, М.Кропивницьким, І.Карпенком-Карим, П.Саксаганським, А.Желябовим. та ін.

Не маючи змоги і надалі працювати в Одесі, Петро Ніщинський переїжджає до містечка Ананьїв неподалік Єлисаветграду, де йому вдалося отримати місце викладача державної жіночої гімназії з відносно непоганою платнею. У цій провінції приваблювала також перспектива співпраці з театром корифеїв, що розташувався в Єлисаветграді. В Ананьєві були написані кращі твори композитора – солоспіви "Порада", "Нудьга", тут же в перше будуть виставлені "Вечорниці" вставна дія до драми "Назар Стодоля" Т. Шевченка. В Ананьєві пройшло сім років життя Ніщинського. Вони були надто нелегкими, адже після зловісного Емського указу занепадає українське культурне життя, припиняє творче життя Єлисаветградський театр і єдина розрада, яка залишається – творчість та перекладацька діяльність. Ніщинський перший перекладає "Одіссею" та "Іліаду" Гомера, "Антігону" Софокла українською мовою та "Слово о полку Ігоревім" - грецькою.

Перевіршування Одіссеї - великомасштабного твору – 24 пісні або рапсодії – 12098 віршів вимагали справжнього самозречення, забираючи весь час, що лишався після викладацької роботи. У червні 1887 року П. Ніщинський завершив працю над "Одіссеєю" і представив рукопис до цензурного комітету. У переклад "Одіссеї" П. Ніщинський вклав увесь свій хист і сили, але цензура заборонила її друкувати, що стало початком службових цькувань: після ревізії Одеської другої гімназії, йому закинули незнання грецької мови і перевели на нижчу ставку у Бердянськ.

Морально травмований і хворий, Ніщинський учителював у Бердянську, але його не полишала думка про видання "Одіссеї". В цьому йому допомагав І. Франко, який написав лист до М. Драгоманова, запропонував сам видати "Одіссею" у Львові власним коштом, і ділився своїми враженнями про важливість видання "Одіссеї", яку дуже полюбляв народ України. Переклад "Одіссеї" на малоруську мову, – вважав він, – це справа всезагальна, народна. Право на видання перевіршованої "Одіссеї" Ніщинський подарував львівській "Правді" під псевдонімом Петра Байди. Але особисто для Ніщинського ця публікація прискорила його катастрофу. Царський уряд не міг пробачити йому це видання українською мовою, з’явилось розпорядження про звільнення його з роботи.

Останні роки свого життя Петро Іванович жив вдівцем в однокімнатній, холодній одеській квартирі. В 1896 році композитор всю зиму хворів. Усвідомивши, що життєві сили залишають його, на початку березня, зібравши свої речі, він виїхав на Поділля до дочки. В дорозі, очевидно, стався інсульт. Паралізованого Петра Івановича привезли до дочки в село Ворошилівка (тепер Тиврівський р-н), де через два дні, 4 березня, він і помер.





Допис опубліковано в рамках проєкту суспільного інформування «Імена, з якими ми живемо»