Цикл лекцій "Видатні імена Солом'янського району". Брати Зерови

Продовжуємо новий цикл лекцій "Видатні імена Солом'янського району". Провідний бібліотекар з краєзнавчої роботи, краєзнавець Олександр Михайлик вже готує для вас третю розповідь. Присвячено її буде не одній, а трьом постатям - братам Зеровим - Миколі, Дмитру та Михайлу.

Представники славетної родини, доля кожного з них склалася по-різному. Микола Зеров був поетом, лідером "неокласиків", став представником "розстріляного відродження" і загинув в листопаді 1937 року, його брат Дмитро став ботаніком і за іронією долі, того ж 1937 року захистив докторську дисертацію, а інший брат, Михайло (псевдонім Орест), також став поетом, був репресований, але вижив, після Другої світової війни жив у еміграції в Німеччині.

Пам'ять про них вшанована - у нашому районі є вулиця Братів Зерових, а ще парк імені Миколи Зерова.

Чекаємо на вас, дорогі друзі, у нашій бібліотеці в середу 11 грудня о 16:00. До зустрічі!

Вулиця Братів Зерових

Із циклу "Прочитання вулиць"

Вулиця Братів Зерових. Фото О. Михайлика

Сучасна назва (з 2016): вулиця Братів Зерових

Підстава для перейменування: на честь братів Зерових: поета і літературознавця Миколи Зерова, поета і перекладача Михайла Зерова (псевдонім Михайло Орест) та ботаніка Дмитра Зерова

Розпорядження Київського міського голови: від 19 лютого 2016 року № 125/1 «Про перейменування бульвару, вулиць, площі та провулків у місті Києві»

Місцевість: Олександрівська слобідка

Розташування: пролягає від провулку Максима Кривоноса до проспекту Валерія Лобановського

Попередня назва (1955-2016): Червонопартизанська

Первинна назва (не пізніше 1912-1955): Садова

Микола Зеров

Микола Костянтинович Зеров (26 квітня 1890, Зіньків, Полтавщина — розстріляний 3 листопада 1937, урочище Сандармох, росія) — видатний український поет, літературознавець, перекладач, літературний критик, полеміст, професор, лідер «неокласиків», майстер сонетної форми та перекладач античної поезії. Представник "розстріляного відродження". 

Народився у родині педагога Костянтина Зерова. Навчався у Охтирській, а також у Першій Київській гімназіях. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира. 1912 року з'явилися друком перші статті та рецензії Зерова в журналі «Світло», газеті «Рада». 

З 1914 року за наказом попечителя Київського навчального округу Зерова призначено викладачем «давніх мов» до Златопільської чоловічої гімназії, а з жовтня 1916 року — ще й Златопільської жіночої гімназії. З 1917 року Зеров учителює в Другій Київській гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства та викладає латину. У 1918–1920 роках викладає українознавство в Архітектурному інституті, працює редактором бібліографічного журналу «Книгарь» (до початку 1920 року). 

1920 року Миколу Зерова запрошують на роботу до Баришівської соціально-економічної школи, де він працює близько трьох років. Усі вірші його збірки «Камена» (1924) написано саме тут. Також у Баришівці Зеров зробив багато перекладів, написав низку сонетів та сатир-пародій, кілька невеликих оповідань. З осені 1923 року — професор Київського інституту народної освіти.

1923 року до Києва повернулося чимало письменників. Серед них вирізнялася літературна група, що її стали називати неокласиками, одним з її лідерів був Зеров. Від 1926 року Зеров виступав лише як літературний критик, зосередивши основні зусилля на перекладах та історико-літературних студіях. 

На початку 1930-х йому фактично заборонили творчу діяльність. 1934 року зеров переїздить до Москви після смерті 10-річного сина.

Уночі проти 28 квітня 1935 року Зерова заарештовано під Москвою. 20 травня його доправлено до Києва для слідства. Зерова звинуватили в керівництві контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією.

1936 року засуджено до 10-річного ув'язнення у виправно-трудових таборах. За багатьма свідченнями, він завершив багаторічну працю над українською версією «Енеїди» Вергілія. (Рукопис цього перекладу пропав або був знищений). 

9 жовтня 1937 рішенням особливої трійки УНКВС по Ленінградській області «засуджений» до розстрілу. Зерова разом з багатьма іншими представниками української культури розстріляно в урочищі Сандармох 3 листопада 1937 року. Реабілітований посмертно 1958 року.

Символічна могила Миколи Зерова знаходиться на Лук'янівському кладовищі в Києві (ділянка 12) разом зі справжньою могилою його сина — Котика (Констянтина) Зерова.

Дмитро Зеров

Дмитро Костянтинович Зеров (20 вересня 1895, Зіньків — 20 грудня 1971, Київ) — український ботанік. Академік АН УРСР. Заслужений діяч науки УРСР. Лавреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки. 

Народився в родині педагога Костянтина Зерова. 1922 року закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Київського університету. Викладав у ньому. 1931 року Зерова затверджено на посадах старшого наукового співробітника та завідувача відділу біології Інституту ботаніки АН УРСР. 1933 року очолив кафедру нижчих рослин у Київському університеті, якою керував до 1957 року.

15 січня 1936 року Зеров здобув учене звання професора, а 20 червня 1937 року успішно захистив докторську дисертацію на тему «Болота УРСР. Рослинність і стратиграфія». 1939 року Зерова обрано членом-кореспондентом АН УРСР.

30 червня 1948 року обрано академіком АН УРСР (спеціальність — ботаніка).

У 1946–1963 роках керував Інститутом ботаніки АН УРСР. Від 1960 року дослідник очолював спорово-пилкову лабораторію, а від травня 1963 року — відділ історії флори та палеоботаніки в Інституті ботаніки АН УРСР.

Помер 20 грудня 1971 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі. 

Михайло Зеров

Михайло Костянтинович Зеров (псевдонім Миха́йло О́рест) (27 листопада 1901, Зіньків — 12 березня 1963, Аугсбург) — український поет, перекладач, педагог, філософ.

Народився в родині педагога Костянтина Зерова. Закінчив Київський інститут народної освіти і працював вчителем у різних містах. Від 1924 року жив у Києві. За радянського режиму був двічі арештований, репресований, відбув чотири роки ув'язнення в концтаборах. Перед війною термін ув'язнення збіг. Під час війни 1941 року потрапив у полон, опинився у Вінниці, потім Львові (до 1944 року перебував у Львові), потім у таборі біженців в Ауґсбурґу. Від 1944 року до смерті жив і творив у Німеччині. Заснував і керував Інститутом літератури в Мюнхені.

Окрім оригінальної творчості, займався редакторською роботою. Підготував до друку твори брата Миколи Зерова «Sonnetarium» (1948), «Catalepton» (1952), «Corollarium» (1958), поезії Павла Филиповича, збірник спогадів про неокласиків «Безсмертні» (1963).

Помер 12 березня 1963 року в Ауґсбурзі. Прах поета перевезено в Україну і перепоховано на Байковому кладовищі в Києві поруч з Дмитром Зеровим.

19 лютого 2016 року вулицю Червонопартизанську в Солом’янському районі перейменовано на честь Братів Зерових.

Імена, з якими ми живемо. Дмитро Зеров

(Продовження публікації про братів Миколу, Михайла та Дмитра Зерових, на честь яких з 2016 року названо одну з вулиць Солом’янського району – вулиця Братів Зерових (раніше – Червонопартизанська)). 

Середній з братів Зерових – Дмитро Костянтинович Зеров — український ботанік, Академік АН УРСР, Заслужений діяч науки УРСР, Лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки. Займався ботанічною географією, палеоботанікою, історією рослинності. Понад 20 років очолював Українське ботанічне товариство. Основні наукові праці — із систематики, флористики та філогенії спорових рослин. Доля ботаніка Дмитра Зерова має разючий контраст із долею двох інших братів – поетів та громадських діячів Миколи Зерова та Михайла Ореста.

Біографічні дані

Другий син у родині педагога Костянтина Зерова. Народився 8 (20 вересня) 1895 року в місті Зінькові на Полтавщині. 1922 року закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Київського університету. Викладав у ньому. 

1931 року Зерова затверджено на посадах старшого наукового співробітника та завідувача відділу бріології Інституту ботаніки АН УРСР. 1933 року очолив кафедру нижчих рослин у Київському університеті, якою керував до 1957 року. 1936 року Зеров отримав учене звання професора, а 20 червня 1937 року успішно захистив докторську дисертацію на тему «Болота УРСР. Рослинність і стратиграфія». 1939 року Зерова обрано членом-кореспондентом АН УРСР. 

1948 року Дмитра Зерова обрано академіком АН УРСР (спеціальність — ботаніка). У 1946–1963 роках керував Інститутом ботаніки АН УРСР. Від 1960 року дослідник очолював спорово-пилкову лабораторію, а від травня 1963 року — відділ історії флори та палеоботаніки в Інституті ботаніки АН УРСР. 1969 року отримав Державну премію УРСР у галузі науки і техніки (разом ще із чотирма вченими) за багатотомну працю «Флора УРСР». 

Помер 20 грудня 1971 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі. На могилі встановлено пам'ятник: брила із сірого граніту, горельєф і напис «Академік Дмитро Костьович Зеров. 20.IX.1895 — 20.XII.1971» 

1983 року (посмертно) удостоєний Державної премії УРСР у галузі науки і техніки, разом ще із чотирма вченими, за п'ятитомне в семи книгах видання «Визначник грибів України» (1967–1979 роки). У 1996 році в Києві на будівлі Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України по вулиці Терещенківській, 2, Дмитру Зерову встановлено гранітну меморіальну дошку. У лабораторії палеоботанічних та палеоекологічних досліджень Києво-Могилянської академії облаштовано меморіальний куточок Зерова, який відіграє важливе значення у фаховій підготовці студентів.