Історія району на сторінках газет. Знайти свою Солом'янку

У газеті "Друг читача" в числі 6 за 9 лютого 1971 року вийшла цікава стаття письменника Івана Сенченка "Знайти свою Солом'янку", де він сам розповідає про себе і про те, як народжувалися його "Солом'янські опопвідання".

Дякуємо мешканцю нашого району Вячеславу Настецькому за виявлену у фондах Бібліотеки імені Вернадського та надану статтю.

Лекція циклу "Видатні імена Солом'янки". Іван Сенченко

12 лютого виповнюється 125 років від дня народження письменника Івана Сенченка – справжнього співця Солом’янки, автора унікального циклу "Солом’янські оповідання" (1957). В них він колоритно та яскраво описав нашу місцину, її мешканців та побут.

Напередодні ювілею, 4 лютого, о 17:30 запрошуємо вас до Бібліотеки Сковороди на лекцію про цього письменника. Проведе її Олександр Михайлик, що вже багато років залюблений у його творчість.

Ім’я Сенченка нині, на жаль, є призабутим. Немає ані вулиці, ані меморіальної дошки, присвяченої митцю. Хоча залишив він чималу літературну спадщину – романи, повісті, оповідання та переклади, – востаннє окремою книгою його твори вийшли майже сорок років тому.

Тож чекаємо на вас вже найближчої середи. Разом помандруємо сторінками біографії Івана Юхимовича, почитаємо уривки з його творів та згадаємо стару добру Солом'янку. Приходьте, буде цікаво!

Солом'янка у оповіданні Івана Сенченка "Рубін на Солом'янці"

Із циклу "Літературна Солом'янка"

Продовжує нашу нову рубрику, присвячену місцевостям району в художній літературі, уривки з оповідання "Рубін на Солом'янці" Івана Сенченка.

Як ми згадували у першому дописі циклу, Іван Сенченко (1901-1975) у 1950-х роках створив дуже цікавий цикл "Солом'янських оповідань" (оповідання «Рубін на Солом'янці», «На Батиєвій горі», «На калиновім мості», «Про лист з крапками», «Денис Сірко», «Син Дмитрій»). У першому дописі ми знайомилися із оповіданням "На Калиновім мості". Сьогодні знайомимося із уривками оповідання "Рубін на Солом'янці".

Прочитати цикл "Солом'янських оповідань" можна у першому томі двотомного зібрання творів Івана Сенченка, виданого 1981 року. Цей двотомник є у фондах бібліотеки.

"Вони поодкидали сніг від порога, пробили стежку до колонки — через увесь двір аж на вулицю. Колонка стояла на горбику, тут було слизько, розлита вода позамерзала, легко було впасти. Каленик Романович пішов по пісок, а Рубін задивився на вулицю. Вона мало нагадувала ті вузькі вулиці, які Рубін бачив досі. Простору тут було так багато, що проїжджа частина просто губилася серед тих смуг, які прилягали до дворів і хвилястим широким сніжним потоком спускалися кудись до залізничних колій.,

Вниз із гори поодинці і по кілька вряд мчали санки з хлопцями й дівчатами. Простір був їм тут і воля! Рубіну самому захотілося вчепитися в якісь санки і гнати, й гнати вниз скільки сили.

Посипавши піском біля колонки, Каленик Романович теж задивився на гулянку. Ось якісь санчата почали наближатися до них. Каленик Романович спинив їх, сказавши:

— Володю, покатайся з Рубіном, вш вперше на Соло-м'янці.

Володька загальмував ногами санки, дружелюбно глянув на Рубіна, крикнув: "Сідай ззаду" — і запрацював знову ногами, відпихаючись з місця. Рубін сів у Еолодьки за спиною, санки рушили вниз. Місцевість була ніерівна. Вибої, круті пороги чергувалися з рівними площинами. Сипався ледве помітний сніжок; всю Солом'янку затягла біла імла. Спалахували вигуки, скрихи, сміх, голоси наступу і благання. Від швидкої їзди дух забило Рубінові, і рік закричав скільки сили: "Га-га-га! Гур-р-ра!" Щось подібне кричав і Володька.

Санки промчали через один поріг, другий, полетіли кудись вниз у прірву, а коли Рубін отямився, вони вже наближалися до колій. Тут вони вскочили в якусь канаву, перекинулися, і обидва полетіли сторч головою в сніг. На гору, щоб було веселіше, вони навперемінку везли один одного".

Далі йде опис одного із провулків старої Солом'янки:

"Стежка йшла по самому дну ярочка, бо цей провулок був разом з тим і сточищем, куди весною і в грози збігали потоки води. Садиби й сади по схилах не спускалися низько, а обережно спинялися своїми огорожами на самій бровці ярочка.

Хлопці, як вийшли в завулок, так і загубилися в заростях акації, гігантських будяків і дикої лози. Зовні ці зарості здавалися непролазними джунглями, насправді ж при землі вони були попробивані десятками доріжок, рухатися по яких здебільшого доводилося рачки."

І ближче до завершенння оповідання є такі рядки:

"Стояло надвечір'я. Над Солом'янкою пливли грозові хмари з бузковими відсвітами. За Києвом-Товарним гримотіло, земля пахла збитим пилом і чорнобривцями."

Солом'янка у оповіданні Івана Сенченка "На Калиновім мості"

 Із циклу "Літературна Солом'янка"

Цим дописом ми започатковуємо нашу нову краєзнавчу рубрику - Літературна Солом'янка. У ній заплановано опублікувати якомога більш повний масив текстів художніх творів, де згадано різні місцевості Солом'янського району - Солом'янку, Чоколівку, Шулявку та інші. 

Відкривають рубрику уривки з оповідання Івана Сенченка "На Калиновім мості". Іван Сенченко (1901-1975) у 1950-х роках створив дуже цікавий цикл "Солом'янських оповідань" (оповідання «Рубін на Солом'янці», «На Батиєвій горі», «На калиновім мості», «Про лист з крапками», «Денис Сірко», «Син Дмитрій»), який став одним із найбільших відкриттів як для самого письменника, так і для читачів. Адже досі ніхто не звертав увагу на Солом'янку, сприймав її лише як одну із робітничих околиць. Іван Сенченко відкрив Солом'янку для літератури, описуючи реальних людей та місця. 

Іван Сенченко

У оповіданнях закарбована стара Солом'янка, яка вже у 1960-х роках почне зникати, поступившись місцем новим висотним будинкам. 

Фрагменти оповідання "На Калиновім мості" немов повертають на стару Солом'янку, збурюють уяву описом старих вуличок. Отже, вирушаймо в літературну подорож на Солом'янку 1950-х разом із Іваном Сенченком. 

Прочитати цикл "Солом'янських оповідань" можна у першому томі двотомного зібрання творів Івана Сенченка, виданого 1981 року. Цей двотомник є у фондах бібліотеки.

"З теплої кімнати він потрапив на свіже повітря. Вулиця Урицького вже потонула в пітьмі. З її глибокої імли на нього набігали вогники автомобілів, і, сторонячися їх, він пішов стежкою попід будиночками, то видираючися на пагорки, то спускаючися вниз. Домочки, паркани, навіть хвіртки тонули в обіймах вже пов'ялених осінню і побитих першими морозами кручених паничів; скрізь підіймалися ще купи почорнілої зелені, пахло в'ялим примороженим листям, пізніми квітами, і пахло тим сильніше, чим дужче Гурій Андріянович розтирав між пальцями запізнілу квітку чорнобривця"

"Провулок був вузенький, дерева поспліталися над ним гілками, утворивши низький зелений тунель, обгороджений від дворів старими трухлявими тинами, парканами, збитими з різнокаліберних дощечок та фігурних металевих аркушів з-під штампувальних пресів. І тини, і паркани, і живоплоти — все було пов'язане обривками вірьовок та дроту, звичайного і колючого, і такими ж самими обривками проводів та обтинка-ми дахового і обручевого заліза. Дірки в огорожах, які поробили собі собаки, коти й півні, місцеві господарки позатуляли старими шапками, побитою повстю з-під валянків, дірявими каструлями й рогожками. По дну провулка йшли глибокі колії, прокладені в грузьку пору. Через огорожі на вулицю звисало зелене гілля садових дерев, іноді випорскувала сюди ціла гілка з налитими бурхливими соками вишнями, а то навіть і яблуками та грушами. У бур'янах попід цими огорожами завжди ворушилися в сутінках тунелю якісь тіні, щось сопло, щось стишено сичало: "Сашко — уб'ю!"; чиїсь руки незримо тяглися до отих гілок, а коли якісь в'юнкі тіла прослизали в саме святая святих — за паркани,— тоді звідти у зелений тунель долітало відчайдушне хекання і стриманий шелест садового листя. Інколи десь щось невчасно гупало об м'яку скопану землю, іноді гримав жіночий голос: "Піймаю, скину штани, віднесу до матері, вона всипле тобі, до нових віників пам'ятатимеш".

З тунельного завулка людина могла потрапити на Нижню вулицю першу, на Нижню вулицю другу і, нарешті, на Нижню вулицю третю. Далі за третьою Нижньою ішов яр з ковбанями, а за ними — гора. Гора ця вся поросла деревами й кущами, і не один літній вечір і ніч просидів тут Гурій Андріянович, і один, і з друзями, такими ж нещасливими, як і він сам."

"У великому дворищі, де жив Гурій Андріянович, знайшли притулок з півдесятка робітничих домочків. Вся площа була розбита на малюсенькі дворики, розгороджені один від одного колючим дротом, натягненим на стовпчики. Дворики були засаджені всякою городиною і декоративною зеленню. Там тяглися під сонце стовбури соняшників, там височіли буйні кущі жоржини, зарості якихось високих, кущатих жовтих і фіолетових квітів. В іншому дворику весь п'ятачок був засаджений картоплею. Картопля вже цвіла, і її пахощі насичували передвечірнє повітря. На межниках, де господарки висипали попіл, кублилися кури; там і там на ланцюжках дзявкотіли Жучки й Шарики, яких отак хязяїни рятували від гицелів. У двох двориках над стовбурами кукурудзи, яку вигнало мало не в два людські зрости, підносилися дерев'яні мальовані голуб'ятні, і хлопці різного віку, озброївшись жердинами, свистіли й улюлюкали, позадиравши голови в небо."