Із циклу "Прочитання вулиць"
Вулиця Сім'ї Житецьких. Фото Олександра Михайлика
Сучасна назва (з 2022): вулиця Сім'ї Житецьких
Підстава для перейменування: назва на честь українських вчених Павла та Гната Житецьких
Рішення Київської міської ради: від 25 серпня 2022 року №4998/5039 «Про перейменування вулиці Можайської у Солом’янському районі міста Києва»
Місцевість: Пронівщина
Розташування: пролягає від Олексіївської вулиці до Дачної вулиці
Попередня назва (1953-2022): Можайська, на честь російського міста Можайськ
Первинна назва (початок 1950-х-1953): 479-та Нова
Павло Гнатович Житецький – український мовознавець, лексикограф, педагог, фольклорист і громадський діяч. Доктор російської словесності (1908). Член-кореспондент Петербурзької АН (1898), дійсний член Історичного товариства Нестора-літописця (1879), Наукового товариства імені Шевченка (1903).
Досліджував історичну фонетику української мови, зокрема таку її пам'ятку, як Пересопницьке Євангеліє, написане в Пересопницькому монастирі на Волині.
Викладав російську мову в Київському Володимирському кадетському корпусі, що містився на території Солом'янського району.
Життєпис
Павло Гнатович Житецький народився 23 грудня 1836 (4 січня 1837), у місті Кременчук в родині священика. Освіту розпочав у Полтавській семінарії, згодом навчався в Київській духовній академії, 1860-1864 – на історико-філологогічному факультеті Київського університету.
Працював учителем російської мови у Кам'янець-Подільській чоловічій гімназії, згодом в кількох гімназіях Києва та у Колегії Павла Ґалаґана.
Павло Житецький – один з основоположників українського мовознавства; йому належать глибокі дослідження з історії української мови, літератури і фольклору. Це, передусім, перша в українському мовознавстві велика праця з історії фонетики української мови «Нарис звукової історії малоруського наріччя» (1876), у якій поставлено й частково розв'язано низку питань, зокрема про занепад редукованих «ъ» та «ь», про звукову природу «ѣ» та перехід його в «і» тощо. У розвідці «Опис Пересопницького рукопису XVI ст.» (1876) Житецький розкрив мовні особливості пам'ятки і виявив у її тексті багато рис живого народного мовлення, показавши велике значення її для вивчення історії української літературної мови.
Досліджуючи граматичні форми в Ізборнику Святослава 1073 pоку, Павло Житецький відкрив явища, характерні для сучасної української мови.
Особливо цінними є праці з історії української літературної мови, що актуальні й у наш час: «Нарис літературної історії малоруського наріччя в XVII ст.» (1889) та «Енеїда» Івана Котляревського і найдавніший список її у зв'язку з оглядом малоруської літератури XVIII ст. (1900). У них учений дослідив функціонування в писемності XVII-XVIII століття двох типів старої літературної мови – слов'яно-української, що продовжувала церковнослов'янську традицію, і книжної української мови, яка поєднувала стару писемну традицію з елементами живого народного мовлення; розглянув процеси еволюції обох типів літературної мови на ґрунті їх взаємодії з народною розмовною мовою і занепад їх під впливом русифікації в XVIII століття. Павло Житецький першим показав значення «Енеїди» І. Котляревського для формування нової української літературної мови.
Помітне місце в історії української фольклористиці зайняла праця Павла Житецького «Думки про народні малоруські думи» (1893). У праці «Про переклади Євангелія малоруською мовою» (1905) Житецький здійснив науковий аналіз мови тогочасних українських перекладів Євангелія з екскурсом в історію перекладів євангельських текстів українською мовою.
Брав активну участь у виробленні норм українського правопису. Розроблена Павлом Житецьким правописна система мала вплив на правопис «Словаря української мови» під редакцією Бориса Грінченка (1907–1909). Допомагав в упорядкуванні й підготовці цього словника до друку.
Житецький був активним учасником українського політичного руху, членом київської «Громади», співробітником «Кіевской Старини». Відстоював думку, що Київська Русь – це держава українського народу, що традиції культури й побуту тут не переривалися у всі часи, а риси української мови наявні ще в письмових джерелах XII-XIII століть.
Помер у Києві 5 (18) березня 1911 року.
Гнат Павлович Житецький – український історик, літературознавець, книгознавець і публіцист. Старший син Павла Житецького.
Життєпис
Народився 15 лютого 1866 року. Вчився у київській 2-й гімназії, де його батько викладав російську мову і словесність.
У 1880 році вступив до колегії Павла Галагана, для якої розробив статут та майже двадцять років учителював його батько.
У 1884-1889 роках вчився на історично-філологічному факультеті Київського університету. У цей же час почав працювати помічником секретаря редакції журналу «Киевская старина».
Після завершення навчання в університеті, у 1890 році переїхав до Петербургу вчителювати.
У серпні 1918 року переїхав до Києва. Увійшов до Тимчасового Комітету по заснуванню Всенародної бібліотеки України при ВУАН (нині Центральна наукова бібліотека ім. В. І. Вернадського АН України). Став першим завідувачем її рукописного відділу, очолював його у 1922-1929 рр. Склав перші реєстри рукописних матеріалів бібліотеки, описав рукописні книги та збірки документів, створив перший алфавітний та хронологічний каталоги. Також він розробив інструкції з описування рукописних книг та документів й обґрунтував основи розподілу рукописного матеріалу між архівами, бібліотеками та музеями.
Автор ґрунтовних статей про українських письменників та вчених.
Останні роки Гнат Житецький жив у Бучі. Помер 8 квітня 1929 року в Києві.
