Фотофакт. Список благодійників на стіні церкви ікони Божої Матері "Знамення"

Церкву ікони Божої матері "Знамення" на проспекті Лобановського, 2 закладено 2001 року. Через барк фінансування будівництво зупинилося до 2003 року. 2003 року будівництво відновилося. На Великдень пройшла перша служба, а до кінця 2003 року внутрішню оздобу було завершено. 2004 року розписано стіни, а 2005 року встановлено дубовий іконостас, який пожертвував храму головний лікар пологового будинку Михайло Макаренко.

Наприкінці 2000-х років церкву розширено, добудовано бічні крила, потиньковано, оновлено завершення.

Після добудов на стінах храму було встановлено дві таблички із переліком благодійників, які долучилися до будівництва храма своїми пожертвами. Окрім головного лікаря Михайла Макаренка, священника Георгія Стороженка, серед інших благодійників зустрічаємо й прізвища Юрія Бойка, Віктора Пшонки, Адама Мартинюка, Вадима Колесніченка... Висновки залишаємо на розсуд читачів.

Фото зроблене в жовтні 2018 року. 4 квітня 2022 року храм перейшов до Православної церкви України. Дошки було знято.

Історія району в фотографіях. Церква ікони Божої матері "Знамення" до розбудови, 2007

Церкву ікони Божої матері "Знамення" закладено 2001 року. Через барк фінансування будівництво зупинилося до 2003 року. 2003 року будівництво відновилося. На Великдень пройшла перша служба, а до кінця 2003 року внутрішню оздобу було завершено. 2004 року розписано стіни, а 2005 року встановлено дубовий іконостас, який пожертвував храму головний лікар пологового будинку Михайло Макаренко.

Наприкінці 2000-х років церкву розширено, добудовано бічні крила, потиньковано, оновлено завершення.

Фото 2007 року, автор Олександр Михайлик – церква ще до реконструкції.

Лекція "Церква св. Марії Магдалини на Шулявці"

Новий цикл лекцій "Храми Солом'янського району" триває! Провідний бібліотекар з краєзнавчої роботи Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди, краєзнавець Олександр вже готує для вас наступну розповідь.

Присвячено лекцію буде втраченій церкві св. Марії Магдалини на Шулявці. Це надзвичайно цікавий храм! Скажімо, його архітектор виконав проєкт безкоштовно, а сам храм зводився на благодійні кошти, що залишилися з фонду будівництва іншої церкви! Саме в цій церкві було охрещено Бориса Патона.

Дізнаємося про долю храму у радянський час - закриття і знищення у 1935 році. І паралельне будівництво школи. Втім, зберігся дотепер колишній будинок священника.

Чекаємо на вас у бібліотеці на Освіти, 14а в середу 25 грудня о 16:00. До зустрічі!

Храми Солом'янського району. Неісторичні (сучасні) церкви

Ми згадали усі історчині храми нашого району - як ті, що існувють, так і втрачені. А також розповіли про сучасний храм, який ми теж віднесли д історичних - Покрова Пресвятої Богородиці у Мамаєвій слободі. Адже взірцем були все ж історичні храми, а сама церква не виглядає як нова завдяки майстерності будівничих.

Про сучасні церкви, що не мають історичної основи, а споруджені там, де доти ніколи не було храмів історично, немає сенсу робити окремий допис про кожну таку церкву. Тож у цьому дописі йтиметься лише про капітальні храми (церкви при лікарнях, установах, що здебільшого не мають окремої будівлі залишаються за межами цього допису).

1. Церква Преображення Господнього у парку імені Миколи Зерова

У червні 1998 року в парку споруджено каплицю. У березні 2003 року поряд із каплицею розпочалося будівництво великого цегляного храму. На час будівництва служби проходили у нижньому храмі. 30 квітня 2005 року освячено хрести. 10 листопада 2007 року освячено саму церкву.

2. Церква св. Іоанна Хрестителя на вулиці Гарматній

Церкву відкрито 1993 року у колишній промисловій споруді. 1997 року освячено баню. 18 вересня 2000 року освячено храм. Автор проєкту оформлення храму – заслужений художник України Станіслав Войцехівський; автор частини розписів – художник Василь Климік

3. Церква Георгія Побідоносця біля Південного вокзалу

Церква увійшла до Книги рекордів України - попри значні розміри, її споруджено лише за 73 дні! Її закладено 17 квітня 2001, а освячено - 22 серпня 2001 року. Протягом 40 днів тривали оздоблювальні роботи. 9 грудня 2001 року відбулася перша архиєрейська служба. Автором проєкту є архітектор Роман Сивенький. Висота храму 42 метри. Храм споруджено у візанітйському стилі, а от дзвіниця поряд -

4. Церква Ікони Божої Матері "Знамення" на проспекті Лобановського, 2

Церкву закладено 2001 року. Через барк фінансування будівництво зупинилося до 2003 року. 2003 року будівництво відновилося. На Великдень пройшла перша служба, а до кінця 2003 року внутрішню оздобу було завершено. 2004 року розписано стіни, а 2005 року встановлено дубовий іконостас, який подертував храму головний лікар пологового будинку Михайло Макаренко. Наприкінці 2000-х років церкву розширено, добудовано бічні крила, потиньковано, оновлено завершення.

5. Церква Преоподобного Сергія Радонезького на вулиці Уманській

Місце під будівництво було освячено 1 серпня 2003 року. Будівництво церкви за проєктом архітектора Олега Калиновського розпочалося 2007 року. 18 липня 2009 року поряд освячено дерев'яну церкву ікони Божої Матері "Всіх скорботних радість". 19 листопада 2010 року освячено бані головного храму. 18 липня 2012 року освячено 9 накупольних хрестів головного храму. 27 квітня 2013 освячено великий дзвін. А 17 листопада 2019 року відбулося освячення церкви.

6. Церква св. Трійці на Батиєвій горі

Церкву засновано 2001 року, 2 грудня 2001 првоедено першу службу. На місці напівзруйнованої будівлі споруджено будівлю церкви, яку з 2002 по 2008 парафія орендувала споруду. 2 липня 2011 церкву освячено.

7. Церква великомученика Пантелеймона на проспекті Любомира Гузара, 3

Парафію було зареєстровано 1996 року, тривалий час церква (до 2016) була в одному з приміщень лікарні. 13 червня 2016 року закладено будівництво невеликого дерев'яного храму-каплиці. 9 серпня 2016 року храм освячено.

8. Церква Пресвятої Богородиці "Одигітрії" на Батиєвій горі

На Батиєві горі у 1911-1913 збудовано два залізобетонні резервуари для води. У1990-х землю, де стоять резервуари, віддали під забудову тодішнім високопосадовцям. 1995 року було зареєстровано церковну громаду. Після багатьох років поневірянь 2003 року вдалося відкрити церкву в одному з двох резервуарів. Того ж року поряд із будинком наглядача звели капличку. Храм було присвячено іконі Божої Матері Одигітрії. Верхівки обох резервуарів увінчано куполами з хрестами, хрест установлено й біля церкви. У церкві періодично правлять служби, вона поступово облаштовується.

9. Церква св. Миколая на вулиці Академіка Янгеля. Освячений 23 липня 2014 року.

Інші невеликі храми-каплиці:

10. Церква св. Миколая на вулиці Миколи Амосова

11. Храм на честь ікони Божої Матері "Стягнення загиблих" на вулиці Народній

12. Храм преподобного Олексія чоловіка Божого на вулиці Академіка Потебні

13. Церква св. Захарія та Єлизаветина вулиці Олекси Гірника

14. Каплиця Покрови Пресвятої Богородиці на проспекті Повітряних Сил

15. Церква Праведного Лазаря на Совському кладовищі, споруджена 2007 року

16. Зал Царства Свідків Єгови на проспекті Валерія Лобановського

17. Церква на вулиці Кар'єрній (п'ятидесятників)

Храми Солом'янського району. Церква Преображення Господнього на Караваєвих дачах

Однією із найменш відомих храмів, що існували в нашому районі, є церква Преображення Господнього в селищі Караваєві дачі.

Кількість населення Караваєвих дач на початку 20 століття стрімко зростала. Мешканці селища клопоталися щодо виділення земельної ділянки для будівництва власної церкви - найближча була на Шулявці. Землю виділили у садибі № 143 на вулиці Борщагівській, яка належала Ользі Караваєвій-Колчак, доньці професора Володимира Караваєва.

На початку 1910-х тут побудували невелику дерев’яну церкву з присвятою Преображення Господнього. 1921 року радянська влада зареєструвала парафію. Та вже 1931 року, під приводом запланованого будівництва поряд геологорозвідувального технікуму, церкву закрили й невдовзі знищили. Нині на місці храму — Індустріальний шляхопровід.

Метричні книги церкви за 1918-1919 роки зберігаються у фондах ЦДІАК України, фонд 127 опис 1080 справа 497.

На жаль, зображення церкви наразі невідомі.

Церква на топографічному плані Києва 1925 року

Храми Солом'янського району. Церква Покрови (Різдва) Пресвятої Богородиці у Совках

Тривалий час у Совках не було власної церкви - село було невеликим, мешканці ходили у церкву Св. Димитрія в сусідніх Жилянах.

Лише на початку 1910-х (перша згадка — 1912 рік) у селі була споруджена каплиця, приписана до церкви в Жулянах. ЇЇ вперше згадано у книзі "Памятная книжка Киевской епархии на 1913 год". Присвяти вона не мала.

Тільки в 1920-х каплицю перебудували та освятили з присвятою Покрови Пресвятої Богородиці. Є й такі відомості: "у 1918 році коштом парафії села з будівельних матеріалів, проданих цій парафії Голосіївським скитом після розборки тамтешнього дерев’яного храму". Церква тривалий час була в УАПЦ. Цей храм згадано як діючий у документі «Перелік всіх функціонуючих молитовень православного релігійного культу по місту Києву станом на 26 березня 1936 р.». Ймовірно, він не був закритий до 1941 року, діяв і за нацистської окупаціі і вже після повернення радянської влади.

У 1966 році, за три дні до храмового свята, церква згоріла. Це був зумисний підпал, здійснений трьома місцевими жителями за вказівкою влади. Місце відтоді було незабудованим.

1997 року відновлено парафію, розпочато будівництво нового храму. Нині це церква Різдва Пресвятої Богородиці. Тривалий час правили у нижньому храмі. Освячено ж сучасну дерев'яну церкву вже у 2014.

Парафіянами храму були видатні постаті - дисиденти Василь Овсієнко (після смерті його було відспівано саме у цьому храмі), Євген Сверстюк, письменник Микола Вінграновський, вдова Василя Стуса Валентина Попелюх.

Клірова відомість церкви в Жилянах, до якої була приписана церква в Совках, 1917. Інформація про кількість парафіян у Совках

Хресний хід від церкви, 1940-і-1950-і. Джерело: фейсбук-група Історія УАПЦ

Церква у Совках. Фото кінця 1950-х-початку 1960-х років

Сучасна церква у Совках, що стоїть на місці історичного храму

Інтер'єр храму

Храми Солом'янського району. Церква Покрови Пресвятої Богородиці в Мамаєвій слободі

На території Солом'янського району є унікальний храм - церква Покрови Пресвятої Богородиці в Мамаєвій слободі. Вона відтворює ту церкву, яка існувала на Запорізькій Січі.

14 жовтня 1994 року було звершено чин закладення храму Покрови Пресвятої Богородиці. Її будівництво розпочалося восени 2000 року, а завершилося восени 2002 року. Церкву зводили за реставраційними кресленнями майстри з м. Яворів Львівської області.

8 серпня 2003 року було освячено чотири кованих хрести. 14 жовтня 2003 року патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет освятив храм.

Бароковий іконостас виготовили різьбярі з Києва (Федір Воропай) та Львова (Іван Бабійчук), оздобивши його богородичними мотивами. Багато ікон у стилі «мазепинського бароко» написав київський художник Олександр Цугорка. Чільним образом храму, що його написав Олександр Цугорка, є ікона «Богородиця слобідська Цариця Козацька».

Це перший козацький храм, споруджений у ХХІ ст. Поруч із храмом посадили жолудь зі знаменитого тисячолітнього «Хортицького дуба».

Храми Солом'янського району. Церква Св. Димитрія в Жилянах

Цікаву історію має церква великомученика Димитрія Солунського в Жилянах. Першу церкву збудували ченці митрополичого дому 1715 року. Із часом вона занепала, і 1847 року її розібрали. Водночас із державної скарбниці виділили суму у 4126 рублів для будівництва нового дерев’яного храму. Його спорудили й освятили того ж року.

Церква, що існувала у 1847-1859 роках. Малюнок Домініка де ля Фліза, 1854 рік

Другій церкві судилася недовга історія — вона проіснувала лише 12 років. Про її долю з документальною точністю писав Лаврентій Похилевич: «...21-го июня 1859 года в 7 часов вечера сожжена молнией со всем имуществом и колокольней». Як виявилося, це був не перший подібний випадок — далі краєзнавець навів такі відомості: «Замечательно, что еще в предыдущее лето молния ударила было в эту же церковь, но не произведя пожара, только очернила все металлические вещи в церкви и позолоту на иконостасе. Люди также говорят, что до построения церкви на этом месте молния сожгла избу».

Досить швидко було виділено кошти з державної скарбниці, й 1862 року на іншому місці збудували нову церкву, освячену, як і попередниці, в ім’я великомученика Димитрія Солунського. Спорудили її за типовим проектом архітектора Костянтина Тона. Храм був однобаневим, хрестовим у плані. Дзвіниця — над притвором. В архітектурі — елементи «псевдоросійського стилю»: деталі, характерна форма куполів. За Російської імперії церква була парафіяльною для мешканців трьох сіл — власне Желян, а також Михайлівської Борщагівки та Совок.

Фото храму у першій половині 20 століття

Станом на 1882 рік церкву було віднесено до 5-го класу. Їй належало 44 десятини землі, було два члени причту й 1802 парафіянина. При храмі діяла однокласна церковно-парафіяльна школа, у якій навчалося 10 хлопчиків. 1913 року парафіян було вже 2988. До парафії належали село Совки та хутір Красний Трактир. Досить довго (у 1862–1895 роках) настоятелем храму був Євфимій Біляновський. Його могила — й донині біля церкви.

Після встановлення радянської влади Димитрівська церква й надалі діяла. Її закрили 1936 року згідно з постановою Київської міськради, мотивуючи це тим, що громада розпалася. Опісля з дзвіниці познімали дзвони, знищили частину ікон. Решту врятували парафіяни та згодом повернули до церкви. Тим часом у храмі було влаштовано колгоспний склад.

У серпні 1941 року, під час оборони Києва, у вівтар храму влучив набій. На щастя, пошкодження виявилися незначними. Восени 1941 року служби було відновлено. Відтоді церква залишається діючою. У храмі зберігаються старовинні ікони, зокрема мироточиві. Були тут і фрагменти розписів кінця ХІХ — початку ХХ ст.

Церква Св. Димитрія, що існувала у 1862-2016

Улітку 2016 року було розпочато реконструкцію церкви. Стару будівлю разом із дзвіницею повністю розібрали. Впродовж 2016–2017 років громада збудувала на цьому місці дерев’яну церкву, що є точною копією старого храму. Реконструкцію приурочено до 155-річчя церкви.

Сучасна копія старої церкви Св. Димитрія, споруджена у 2017 році

Храми Солом'янського району. Церква Св. Марії Магдалини на Шулявці

Продовжуємо нашу нову рубрику "Храми Солом'янського району".

Другий допис буде присвячено втраченій церкві Св. Марії Магдалини на Шулявці.

Зі зростанням Шулявки постала проблема: тут не було власного храму. Найближчою була церква Св. Іоана Златоуста на Галицькій площі (нині — площа Перемоги). 1883 року Київська духовна консисторія дала дозвіл на спорудження парафіяльного храму Шулявки.

Щойно споруджена церква. Фото Г. Чугаєвича, 1889

Іван Толлі

Міський голова Іван Толлі 4 червня 1885 року запропонував Київському митрополитові Платону (Городецькому) використати 18 тис. рублів, що залишилися від пожертви благодійника Смєлова на будівництво Благовіщенської церкви на Новій Будові (вулиця Маріїнсько-Благовіщенська), для спорудження Шулявського храму Св. Марії Магдалини з приділами Свв. Йоакима та Анни. Проект храму розробив інженер Вадим Катеринич. Митрополит не заперечував, тож невдовзі будівельні роботи розпочалися.

Митрополит Платон

Микола Терещенко

Під час спорудження храму виникли фінансові ускладнення, та допомога благодійника Миколи Терещенка дала змогу швидко провадити будівництво далі. Інженер Катеринич, який керував роботами, відмовився від оплати своєї праці, в такий спосіб жертвуючи на храм.

Навесні 1887 року церкву було завершено, а 20 липня 1889 року її освятив єпископ Уманський Іриней. При ній відкрили церковно-парафіяльну школу.

Єпископ Іриней

Церкву Св. Марії Магдалини відвідували не лише мешканці Шулявки. Після відкриття Київського політехнічного інституту парафіянами та відвідувачами храму стали й викладачі та студенти цього навчального закладу. Стіни храму пам’ятали Дмитра Менделєєва, Ігоря Сікорського, Петра Нестерова, ректорів інституту Віктора Кирпичова, Михайла Коновалова, Костянтина Зворикіна, Миколу Чирвинського, Володимира Тимофеєва, Костянтина Дементьєва, Івана Жукова. 1 березня 1919 року о. Олександр охрестив тут Бориса Патона.

Церкву закрили в першій половині 1930-х. На її місці запланували спорудити школу. Впродовж квітня-серпня 1935 року розбирали стіни церкви, а поруч паралельно зводили стіни школи. Новий навчальний заклад відкрив двері для учнів 1 вересня 1935 року. Нині це — будівля ліцею № 142.

Знищення церкви і будівництво школи, 1935

Знищено було й церковно-парафіяльну школу. Будинок священника вцілів, 1941 року в ньому відновилися служби. 1950 року церкву було закрито й у цій будівлі. У 1990-х було створено парафію Св. Марії Магдалини, висловлено ідею відбудувати храм. Проте її досі не втілено в життя.

Колишній будинок священника церкви Св. Марії Магдалини

Храми Солом'янського району. Церква Покрови Пресвятої Богородиці

Ми започатковуємо нову рубрику. Її буде присвячено сакральній архітектурі району - тим храмам, які існують, і тим, що їх втрачено.

Перший допис буде присвячено церкві Покрови Пресвятої Богородиці на Солом'янці.

Наприкінці ХІХ ст., зі зростанням кількості населення, на Солом’янці дедалі більше відчувалася потреба у власному храмі. Питання щодо його будівництва зрушило з місця лише 1891 року. 1 жовтня 1891 року помер Київський митрополит Платон (Городецький), і того ж дня на засіданні Міської думи прийняли рішення побудувати храм Покрови з приділом сповідника Платона.

Митрополит Платон

Було відкрито підписку на його спорудження. Комітет, який очолив Яків Бернер, зібрав 17 тис. рублів. 3 жовтня 1891 року Міська дума виділила ділянку землі на Солом’янці. У січні 1892 року місця для храму та будинку причту схвалила комісія духовної консисторії. 1893 року архітектор Іполит Ніколаєв, син славетного Володимира Ніколаєва, підготував проект церкви та іконостасу (прикметно, що це єдина церква, спроектована цим архітектором).

Іполит Ніколаєв

Кошторисну вартість будівництва храму було визначено у 21 тис. рублів. Кошти збирали, як то кажуть, усім миром. Значну фінансову допомогу надали відомі благодійники Михайло Дегтерєв та Олександр Терещенко. Яків Бернер як власник цегельні пожертвував 25 тис. штук цегли та 2 тис. рублів. Жертвували кошти й прості залізничники — жителі Солом’янки. Загалом було зібрано 35 тис. рублів. Окрім того, Міська дума виділила 50 пудів покрівельного заліза.

14 жовтня 1895 року було закладено фундаменти церкви й водночас освячено новозбудовану парафіяльну школу. 9 листопада 1897 року о 9-й годині ранку Покровський храм було освячено.

Первісний вигляд церкви

Художник Іван Селезньов

Храм було побудовано у псевдоросійському стилі, традиційному для більшості церковних споруд Російської імперії початку ХХ ст. Декоративне оздоблення виконано в дусі російського архітектурного «узороччя» XVII ст. — колонки, кокошники, карнизи та фриз із кахлів, цибулеподібні главки над вівтарем і західним притвором. У наступні роки після освячення у храмі тривали внутрішні оздоблювальні роботи. Стіни розписував художник Іван Селезньов, він же виконав ряд іконостасних ікон. При церкві діяла парафіяльна школа на чолі з настоятелем. 1905 року було засновано денний дитячий притулок. Також існувало Жіноче благодійне товариство при Солом’янській Покровській церкві.

1905 року настоятелем храму замість Ісаакія Тарасевича стає протоієрей Василь Липківський, майбутній творець і очільник відновленої УАПЦ. Він був активним учасником українського

Василь Липківський

культурно-просвітницького руху, вважав, що в Україні у храмах мають правити служби українською мовою, критично ставився до Російської православної церкви як політичної інституції. За «українофільство» його звільнили з посади директора Київської церковно-вчительської школи і призначили настоятелем храму. Саме Василь Липківський 22 травня 1919 року у супроводі хору під керуванням Миколи Леонтовича відслужив першу літургію українською мовою у збудованому гетьманом Іваном Мазепою Микільському соборі. За настоятельства Василя Липківського (1905–1919) храм було розбудовано.

За 10 років, що минули від дня освячення храму, населення Солом’янки зросло майже вдвічі — з 8 до 14,5 тис. мешканців. Тож церква стала для парафії замалою. 1906 року парафія прийняла

рішення розширити храм. У травні 1907 року було затверджено проєкт архітектора Костянтина Сроковського. За цим проєктом було побудовано нові приділи. У вересні 1907 року було освячено приділ Св. Жінок-Мироносиць, у листопаді 1914 року — цей самий приділ як оновлений, а у вересні 1916 року — південний престол Св. Платона (так ушанували пам’ять покійного митрополита). Як наслідок, храм збільшився вдвічі.

Церква в панорамі міста. Початок 1930-х років

У перше десятиліття радянської влади Покровська церква діяла за призначенням. Та з 1930 року богоборча влада розпочала наступ на храм. Лунали заклики закрити його. Однак церква встояла і залишалася діючою навіть у 1937–1938 роках — одна з небагатьох у місті.

Зрештою Постановою президії Київської міської ради від 19 вересня 1939 року Покровську церкву закрили, знищили церковні бані та дзвіницю, переплавили дзвони, в будівлі розташувався швейний цех.

Церква у 1979 році

Восени 1941 року, з початком нацистської окупації Києва, було відновлено служби в Покровському храмі. Відтоді служіння в церкві вже не припинялося. У 1960-х Покровській церкві готували роль кафедрального собору, адже в ті роки існувала загроза закриття Володимирського собору. Та останній, на щастя, вдалося відстояти. У 1970-х знесли колишню будівлю церковно-парафіяльної школи. Напередодні тисячоліття хрещення Руси, коли відкрилися двері тисяч закритих доти храмів, Покровська церква була одним із восьми діючих парафіяльних храмів Києва (крім того, ще дві церкви діяли на території жіночих монастирів).

Сучасний вигляд храму

Упродовж 2002–2015 років у Покровській церкві служив протоієрей Димитрій Садов’як — видатний церковний діяч, теолог і богослов. Саме зусиллями його та громади 2003 року було від-

будовано бані та дзвіницю церкви, що дало змогу повернути храму початковий вигляд. Протоієрей Димитрій очолював храм до останніх днів свого життя, тут його й відспівали. 2016 року йому було встановлено меморіальну дошку на стіні храму. Ще раніше тут установили меморіальну дошку о. Василю Липківському. 2019 року біля храму з’явилася скульптура Пресвятої Богородиці.