Історія району на сторінках газет. Звідки пішла Олександрівська слобідка

Це дебютна публікація письменника та краєзнавця Олександра Михайлика. Стаття вийшла у числі 5 за березень 2006 року в газеті "Солом'янка". На основі архівних документів розповідаєтсья про історію виникнення та подальший розвиток Олександрівської слобідки.

З вини редакції зроблено помилку – замість Микільсько-Борщагівської чомусь зазначено Микільсько-Слобідську волость, яка взагалі існувала на Київському Лівобережжі.

Зацифровано в грудні 2024 року. Оригінал статті зберігається у фондах Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди.

Наукові установи Солом'янки. Інститут біоенергетичних культур та цукрових буряків

1922 року у споруді, яка будувалася в 1914-1915 роках як притулок імені Григорія Гладинюка, розташувався Інститут селекції. При інституті у рік створення заснували дослідну селекційну станцію. Станція припинила існування після Другої світової війни. Знаходилася вона південніше території сучасного Інституту серцево-судинної хірургії ім. М. Амосова. Нині на цьому місці гаражний кооператив «Батиївський».

Із 1930 року інститут почав займатися селекцією цукрових буряків. Його назви послідовно змінювалися так: 1930–1934 — Український науково-дослідний інститут цукрової промисловості; 1934–1945 — Всесоюзний науково-дослідний інститут цукрової промисловості; 1945–1992 — Всесоюзний науково-дослідний інститут цукрових буряків.

Нині це Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків. На території в березні 2008 року встановлено пам’ятник цукровому буряку. Інститут є провідною науково-дослідною установою України у галузі буряківництва.

Історія споруди така. 1911 року перед смертю купець Григорій Гладинюк він заповів 60 тис. рублів для створення притулку-ясел. Окрім того, на кошти, що залишилися від його статків, мали утримувати притулок для дітей віком до чотирьох років, яких покинули батьки.

У квітні 1913 року Міська дума відвела незабудовану ділянку площею 2,5 десятини між селищем Олександрівська слобідка та Клінічним містечком. Проект триповерхової цегляної будівлі розробив київський архітектор Микола Янішевський. Планували насадити тут фруктовий сад і створити молочну ферму. 30 травня 1914 року було урочисто закладено головну будівлю притулку-ясел ім. Григорія Гладинюка. Проте початок Першої світової війни завадив втілити заповіт Григорія Гладинюка. Під час війни тут було розміщено шпиталь для поранених воїнів.

Школи району. Історія школи №43

Історія школи №43 є дуже цікавою. Навчальний заклад міг бути заснований ще у 1913, але як свідчать архівні документи, всі відбувалося так.

На сільському сході 4 серпня 1913 року мешканці поставили питання щодо виділення містом 3 десятин землі, прилеглої до селища та Солом’янського кладовища, для будівництва власної парафіяльної церкви з будинком причту, а також училища та влаштування базару.

Церква мала постати приблизно на початку теперішньої вулиці Максима Кривоноса, а училище та базар — у районі нинішнього провулка Максима Кривоноса. Проте ці плани не здійснилися. Оскільки селище перебувало поза межами міста, у жовтні 1914 року міська управа відхилила прохання громади. Церква, школа та базар у Олександрівській слобідці тоді не з’явилися.

Першу школу "Просвіта" відкрили лише 1918 року у спеціально для цього побудованій двоповерховій будівлі за адресою вулиця Садова, 2 (нині вулиця Братів Зерових).

Перша будівля школи. Фото 1960-х років

З 1923 по 1952 роки в цій самій будівлі знаходилася неповна середня школа № 10 Південно-Західної залізниці. 1952 року було засновано 8-річну школу № 43. Вона розмістилася в одно- та двоповерховій будівлях на території колишньої школи № 10. Згодом у цих будівлях були квартири вчителів. Стару будівлю знесли у 1970-х роках.

У 1953–1954 роках на вулиці Преображенській, 17 спорудили нову чотириповерхову будівлю школи за проєктом 2-02-02 (272) архітекторів Л. Асса та О. Гінцберга.

У 1953–1954 роках школа повністю перейшла в новоспоруджену будівлю. За нею був невеликий садок і городи, де учні саджали овочі та сіяли траву, вчилися доглядати за рослинами. За городами та садком були шкільні майстерні.

Шкільна будівля 1953-1954 років. Фото Олександра Михайлика.

У середині 1980-х школа з 8-річної перетворилася на 10-річну. 1986 року, з огляду на збільшення кількості учнів, було добудовано новий корпус зі спортивною залою. На початку школа була з російською мовою викладання, а на межі 1980–1990-х перейшла на українську.

Старий корпус реконструювали у 2001–2003 роках. Із 1 вересня 2007 року навчальний заклад є спеціалізованою школою № 43 із поглибленим вивченням предметів суспільно-гуманітарного циклу «Грааль». При школі діє музей «Пам’ять».

Історичні карти Солом'янки. План Олександрівської слобідки 1913 року

З-поміж масиву мап і планів Києва особливе місце завжди займають плани окремих місцевостей. Тож хочемо познайомити із унікальним рукописним (!) планом Олександрівської слобідки 1913 року, що зберігається у фондах Державного архіву м. Києва. Це перший план місцевості.

Його виявив 2005 року письменник-краєзнавець Олександр Михайлик, який зробив прорис плану. Його копія додавалася до першого видання книги "Солом'янський район" (2019) та зберігається у фондах Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди.

Публікуємо прорис плану. На ньому підписано вулиці – Преображенська, Гоголівська (нині Софії Галечко), Садова (нині Братів Зерових), Суворовська (нині Василя Овсієнка), Олексіївська (зверніть увагу – на російськомовному плані назву подано в українській транслітерації – "Олексиевская"!), Озерна, Скобелєвська (нині Златопільська), Успенська (згодом Херсонська, нині не існує, ліквідовано при знесенні забудови 1977 року), Василівська (їй відповідає вулиця Дачна, та її частина, яка нині має назву Григорія Кочура).

На плані проставлено дату, подано альтернативну назву місцини – Костопальня. Позначено Солом'янське кладовище, просиме місце під будівництво церкви (відповідає сучасному провулку Максима Кривоноса) та базару і училища (відповідає території сучасної школи №43 та скверу на розі вулиць Преображенської та Олексіївської).

План публікується вперше.

Історична забудова району. Притулок Григорія Гладинюка

Варто розповісти про зразки історичної забудови в межах Солом'янського району. Раніше ми вже писали про залізничну архітектурну спадщину – у дописі Історична залізнична архітектурна спадщина Солом'янського району. Непомітна старовина.

У цьому дописі – розповідь про першу і єдину капітальну споруду Олександрівської слобідки, яка була збудована ще до Української революції 1917-1921 років.

До появи споруд інституту має стосунок Григорій Гладинюк, видатний київський купець і підприємець. Він був відомим благодійником – підтримував училище сліпих, допомагав бідним студентам, заснував лікарню для хронічно хворих, створив заклад «Крапля молока», що опікувався немовлятами. Перед смертю він заповів 60 тис. рублів для створення притулку-ясел. Окрім того, на кошти, що залишилися від його статків, мали утримувати притулок для дітей віком до чотирьох років, яких покинули батьки.

Будівництво. 1914-1915 роки

У квітні 1913 року Міська дума відвела незабудовану ділянку площею 2,5 десятини між селищем Олександрівська слобідка та Клінічним містечком. Проект триповерхової цегляної будівлі розробив київський архітектор Микола Янішевський. Планували насадити тут фруктовий сад і створити молочну ферму. 30 травня 1914 року було урочисто закладено головну будівлю притулку-ясел ім. Григорія Гладинюка. У церемонії взяли участь Київський, Подільський та Волинський генерал-губернатор Федір Трепов, міський голова Іполит Дьяков, представники благодійних товариств. Митрополит Флавіан здійснив відправу з нагоди закладення споруди. У вересні 1915 року будівництво було завершено. Окрім головної триповерхової будівлі біля вулиці Клінічної було збудовано двоповерховий будинок для працівників.

Проте початок Першої світової війни завадив втілити заповіт Григорія Гладинюка. Під час війни тут було розміщено шпиталь для поранених воїнів. 1922 року у споруді розташувався Інститут селекції. При інституті у рік створення заснували дослідну селекційну станцію.

Із 1930 року інститут почав займатися селекцією цукрових буряків. Його назви послідовно змінювалися так: 1930–1934 – Український науково-дослідний інститут цукрової промисловості; 1934–1945 – Всесоюзний науково-дослідний інститут цукрової промисловості; 1945–1992 – Всесоюзний науково-дослідний інститут цукрових буряків. Нині це Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків. На території встановлено пам’ятник цукровому буряку. Інститут є провідною науково-дослідною установою України у галузі буряківництва.

Сучасний вигляд споруди. Фото Олександра Михайлика

У пам’ять про благодійний проєкт Григорія Гладинюка у 1930-х неподалік з’явилася вулиця Яслинська. 2015 року на фасаді будівлі відкрито меморіальну дошку благодійнику.

Будинок для працівників. Фото Олександра Михайлика

Найкоротші вулиці району. Провулок Нечуя-Левицького

П'ятою з кінця за протяжністю вулицею району є провулок Нечуя-Левицького. Його протяжність – 85 метрів. Провулок виник ще в 1950-х роках при забудові місцевості. Коли 1955 року вулицю, до якої він прилучається, було названо на честь Івана Нечуя-Левицького, провулок теж отримав його ім'я. Втім, жодного рішення про найменування провулку немає.

Він тривалий час не зазначався в довідник, не позначався на картах. Вперше ця назва з'явилася лише 2015 року в офіційному довіднику "Вулиці Києва". Тоді провулок отримав свій вуличний код і відтоді його позначають на картах.

До провулку приписано 2 приватних будинки. Він закінчується воротами гаражного кооперативу. Має нормальну ширину та тверде покриття (асфальт).

Провулок Нечуя-Левицького. Джерело: google.com

Втрачені споруди. Квартал гуртожитків будівельників

На початку 1950-х було забудовано частину вулиць Максима Кривоноса та Освіти, вулицю Вузівську (нині Максима Токарева), один квартал вулиці Червонозоряної.

У кварталі було споруджено 18 2-поверхових гуртожитків (12 із них були цегляними, 6 дерев'яними).

Майже всі будинки знесли ще наприкінці 1980-х, а на їхньому місці 1993 року побудували лікарню «Медбуд» компанії «Київміськбуд» (проспект Лобановського, 17).

Невелика частина дерев’яних двоповерхівок вздовж вулиці Вузівської (нині Максима Токарева) зберігалася до середини 1990-х. Проте наприкінці свого існування (приблизно 1995–1996 роки) вони вже стояли відселені та напівзруйновані. 1998 року на їхньому місці спорудили 10-14-поверховий будинок № 9/1). Останній будинок селища робітників трестів, у якому з 1980-х розташовувалися установи, було знесено 2015 року. Він мав адресу проспект Лобановського, 15/7.

Фото з фотоальбому "Київ", 1954 рік

Фото з фондів ЦДКФФА, 1953

Фото з фондів ЦДКФФА

Біля гуртожитків 1958 року відбувалося знімання фільму "Вулиця Молодості". На стоп-кадрах із фільму – гуртожиток, що тоді мав адресу вулиця Червонозоряна, 17. Його знімали як зовні, так і зсередини.

Стоп-кадри з фільму "Вулиця молодості" (1958)

Історія Солом'янського району на сторінках газет. Перший день війни

Нині ми переживаємо новітню війну росію проти Україну. Вона значно віддалила Другу світову війну, зробивши ту надбанням історії. Замість визначення "Велика вітчизняна" нині вживається назва "Друга світова", або уточнено "німецько-радянська війна". Замість радянського "дня перемоги" 9 травня нині 8 травня відзначаємо День пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні". Та й учасників тієї війни залишилися лічені одиниці.

Та ще до 2014 року, до початку війни на Сході України, газети багато писали про Другу світову, публікували спогади ветеранів.

Стаття "Перший день війни", опублікована у газеті "Солом'янка" в червні 2011 року, була присвячено 70-й річниці від дня початку саме німецько-радянської війни, 22 червня 1941 року.

Цікава тим, що описує тогочасні Олександрівську слобідку та Чоколівку, розповідає про учасника тих подій Адріана Галябарника, який все життя мешкав у нашому районі. Міститься цікавий опис першого дня тодішньої війни його очима.

Статтю зацифровано в грудні 2024 року.

Оригінал статті зберігається у фондах Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди.

Тоді й тепер. Інститут цукрових буряків

Деякі локації мало змінюються. Варто порівняти архівне фото 1947 року, на якому зображена будівля Інституту цукрових буряків та сучасну фотографію споруди 2020 року.

Будівля, споруджена ще у 1914-1915 роках, практично не змінилася за понад 70 років, коли було зроблено архівне фото. Фасад лише втратив поодинокі елементи оздоби, замінено деякі вікна.

Фото з фондів ЦДКФФА імені Пшеничного, 1947 рік

Фото Олександра Михайлика, 2020 рік

Втрачені споруди Солом'янського району. Будівля школи "Просвіта"

Однією із небагатьох капітальних цегляних споруд Олександрівської слобідки була будівля школи "Просвіта", відкрита 1918 року. Цей рік слід вважати і датою спорудження будинку. Архівні документи свідчать, що мешканці поселення ще 1913 року клопотали про виділення землі під будівництво училища. Проте 1914 року їм відмовили, адже територія тоді не була в складі Києва.

Тож засновано початкову школу "Просвіта" саме 1918 року в будинку на вулиці Садовій, 2 (нині вулиця Братів Зерових). З 1923 по 1952 роки в цій самій будівлі знаходилася неповна середня школа №10 Південно-Західної залізниці. 1952 року було засновано 8-річну школу №43. Вона розмістилася в одно- та двоповерховій будівлях на території колишньої школи №10. Згодом у цих будівлях були квартири вчителів. У 1953-1954 роках школа повністю перейшла в новоспоруджену будівлю.

Стару двоповерхову будівлю знесено у 1970-х роках.

Фото 1960-х років

Зниклі вулиці Солом'янського району. Зниклі вулиці Олександрівської слобідки

Продовжуємо рубрику, в якій розповідаємо про всі зниклі вулиці, які існували в Солом'янському районі.

Сьомий допис циклу – зниклі вулиці Олександрівської слобідки. Магістральні шляхи пройшли краями місцевості, знесення забудови відбувалося поетапно, тож вулична мережа не зазнала значних змін. Було ліквідовано лише 3 вулиці та 1 провулок.

Далі докладно розповімо про них.

Вулиці Олександрівської слобідки. Фрагмент плану Києва 1943 року

Вулиця Олександра Бородіна. Пролягала від Червонозоряного проспекту (нині проспект Валерія Лобановського (на місці гуртожитку КНУБА, будинок №10) до тупика.

Виникла в 1950-ті роки під назвою 493-тя Нова. У 1953 році отримала назву Бородинська. З 1955 року після повторного рішення про перейменування — вулиця Бородіно. Згодом назва трансформувалася на вулицю Бородіна, а 1977 року — уточнена на Олександра Бородіна, на честь російського композитора Олександра Бородіна.

Ліквідована в 2-й половині 1970-х — на початку 1980-х років у зв'язку з частковою зміною забудови.

Талліннська вулиця. Пролягала від Семенівської до Городньої вулиці.

В 1955 року вулиця була виокремлена як колишня частина Клінічного провулку. У 1977 році була ліквідована.

Вулиця існувала лише номінально – мала вигляд грунтової дороги, що пролягала серед полів, забудови ніколи не мала. Ця дорога зникла ще у 1960-х роках, коли було забудовано Залізничний масив.

Херсонська вулиця. Пролягала від Преображенської вулиці до Червонозоряного проспекту (нині проспект Валерія Лобановського).

Вулиця виникла на початку XX століття (не пізніше 1912 року) під назвою Успенська, 1955 року разом з частиною Новодачного провулку була об'єднана під назвою Херсонська.

Ліквідована у 2-й половині 1970-х років у зв'язку зі зміною забудови. До проспекту Валерія Лобановського і донині прилучається невеличкий тупиковий заїзд до однієї зі споруд – кінцева частина колишньої Херсонської вулиці.

Тупиковий проїзд від проспекту Валерія Лобановського - кінцева частина колишньої Херсонської вулиці

Херсонський провулок. Пролягав від Преображенської вулиці до тупика.

Провулок виник у 1-й половині XX століття, мав назву (2-й) Володимирський. Назву Херсонський провулок набув 1955 року.

Ліквідований 1977 року у зв'язку зі знесенням старої забудови.

Подкаст циклу "Солом'янка. Історія твого району". Випуск 3. Олександрівська слобідка

Продовжуємо краєзнавчу серію подкастів «Солом’янка. Історія твого району». 

Як Центральна районна бібліотека, ми проводимо активну краєзнавчу роботу. Тож ми вирішили започаткувати серію подкастів, присвячених історичним місцевостям району. 

З вами головний бібліотекар з організації масових заходів, поетеса Тетяна Яровицина та провідний бібліотекар з краєзнавчої роботи, письменник-краєзнавець Олександр Михайлик.

Сьогодні темою подкасту є місцевість Олександрівська слобідка 👉 https://youtu.be/LWZS1gCPQdk?si=yOI0LMMoemBm1ora

Лекція "Олександрівська слобідка"

Історичні екскурси в минуле нашого району тривають! Наш колега, провідний бібліотекар з краєзнавчої роботи, краєзнавець Олександр Михайлик, вже готує для вас цікаву розповідь - про місцевість Олександрівська слобідка.

Тож ми здійснимо неймовірну віртуальну подорож у минуле - дізнаємося версії походження назви і які назви ще вона мала (і під якою її іноді згадують старожили), зазирнемо у історію місцевості.

Дізнаємося, які назви вулиць не змінювалися за всю історію існування місцини, а також - як виглядала місцина понад 100 років тому. Поговоримо про місцевість з часу включення (1923 рік) до меж міста донині.

Якщо хочете дізнатися більше про історію Олександрівської слобідки, де жили такі видатні постаті, як Василь Липківський, Іван Світличний, Дмитро Яблонський - вам до нас!

Чекаємо на вас у нашій бібліотеці вже в суботу 19 жовтня о 15:00. До зустрічі!

Вулиця Миколи Лукаша

Із циклу “Прочитання вулиць”

Джерело: google.com, 2015 рік

Сучасна назва (з 2016): вулиця Миколи Лукаша

Підстава для перейменування: назва на честь архітектора Олександра Кобелєва

Розпорядження Київської міської ради: від 20 грудня 2016 року № 704/1708 «Про уточнення назв, перейменування вулиць та провулків у місті Києві»

Місцевість: Олександрівська слобідка

Розташування: пролягає від початку забудови до Оборонного провулку

Попередні назви (1944-1964): Новонародна; (1964-2016): Миколи Скрипника

Первинна назва (межа 1930-х-1940-х-1944): 331-ша Нова

Микола Олексійович Лукаш (19 грудня 1919, Кролевець — 29 серпня 1988, Київ) — український перекладач, мовознавець і поліглот, за громадянською позицією — шістдесятник. Найвідоміші переклади: «Фауст» Гете, «Декамерон» Бокаччо, «Мадам Боварі» Флобера, «Дон Кіхот» Сервантеса, лірика Шиллера тощо.

Життєпис

Народився Микола Лукаш 19 грудня 1919 року в Кролевці Чернігівської губернії в сім'ї Олексія Яковича і Василини Іванівни Лукашів.

Свої лінгвістичні здібності виявляв змалку. 1937 року вступив на історичний факультет Київського університету. Через неподілене кохання до однокурсниці Олени Біличенко полишив навчання та пішов вчителювати в сільській школі на Київщині. За рік біль угамувався, і Микола Лукаш повернувся до університету. Жив на стипендію і невеликі заробітки.

В архіві стародавніх документів Микола Лукаш вишукував папери, дотичні до Коліївщини, переписував їх і перекладав з польської та латини українською мовою. Мало не задарма готував ці матеріали для Костя Гуслистого: той саме працював над книгою про Коліївщину. Зароблені кошти Лукаш витрачав на книжки. У 1930-ті роки букіністичні крамниці були заповнені «конфіскатом» засуджених письменників і науковців. Цінні видання збували за копійки. На відміну від Лукаша, продавці не дуже тямили в книжках. Перекладач знався на них чудово: зібрав усі 10 томів «Історії України-Русі» Михайла Грушевського, «Исторические монографии» Миколи Костомарова, «Описание старой Малороссии» Олександра Лазаревського, твори Михайла Максимовича.

З наступом німецьких військ, комуністи примусили Миколу рити окопи біля Києва. Університет вивезли до Харкова. Лукаш дістався туди, дорогою був поранений у ногу. З поверненням сталінських військ Миколу Лукаша мобілізували на службу на аеродром у Харкові, де він зазнав другого поранення.

Після війни викладав англійську та німецьку в Харківському педінституті іноземних мов і Сільськогосподарському інституті. За час перебування в Харкові Лукаш завершив свій видатний переклад «Фауста» Гете, опублікований 1955 року. У 1958 році Лукаш перебрався в столицю.

У 1973 році Лукаш одержав однокімнатну квартиру на вулиці Суворова. Усі меблі з «комуналки» лишив сусідці. Із собою взяв лише картотеку, письмовий стіл, кабінетний столик, книжки та друкарську машинку. З кухні зробив книгосховище. Попросив викинути газову плиту й засів за переклад «Дон Кіхота» Сервантеса.

Коли вийшов публіцистичний твір Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», за який 1973 року автора засудили до 5 років ув'язнення та 5 років заслання, Микола Лукаш, на той час уже знаний перекладач і літературознавець, публічно його підтримав. Він запропонував Президії Верховної Ради УРСР відбути йому, Лукашеві, термін ув'язнення замість Дзюби, бо той хворів на сухоти. За це Лукаша виключили зі Спілки письменників, заборонили друкуватися, чим позбавили засобів до існування.

Ситуація змінилася лише у 1979 році, коли новий редактор журналу «Вітчизна» Віталій Коротич запропонував Лукашеві перекласти кілька віршів з угорської.

Останні роки життя Микола Лукаш хворів на рак. Був поновлений у Спілці письменників України на хвилі перебудови у 1986 році, фактично напередодні смерті. Він так і не дочекався видання великого тому своїх перекладів — книжки під назвою «Від Бокаччо до Аполлінера», яка вийшла 1990 року і стала своєрідним пам'ятником Лукашеві.

Помер у серпні 1988 року, похований на Байковому кладовищі. Унікальна ж бібліотека перекладача (понад три тисячі книжок) потрапила до Музею літератури — туди її передала сестра Миколи Лукаша.

Загалом Микола Лукаш знав 22 мови, з 18 вільно перекладав.

20 грудня 2016 року вулицю Скрипника у Солом’янському районі перейменована на честь Миколи Лукаша.

Відкриття пам'ятного знаку Митрополиту Василю Липківському в Солом'янському районі

14 вересня 2024 року відбулася історична подія - на Олександрівській слобідці було відкрито пам'ятний знак Митрополиту, священномученику Василю Липківському. Знак встановлено біля будинку за сучасною адресою вулиця Григорія Кочура, 4. Саме на цьому місці стояв будинок (тодішня адреса - вулиця Дачна, 8), куди 1934 року влада переселила Митрополита разом із хворою дружиною та сестрою. Саме звідси у жовтні 1937 року почався останній шлях Митрополита - його було заарештовано, ув'язнено в Лук'янівській в'язниці і страчено...

Чин освячення пам'ятника очолив Митрополит Переяславський Олександр (Драбинко), єпископ Фастівський Володимир (Черпак) та численне духовенство ПЦУ та Українські капелани.

Усю роботу по організації цієї історичної події провів диякон отець Андрій Ковальов капітан ЗСУ. Кошти збирали серед небайдужої спільноти, також значну допомогу надали компанія "Оболонь" та благодійний фонд "Берегиня".

На освяченні був присутній онук Митрополита, Костянтин Липківський. Його було охрещено Митрополитом саме у будинку на Дачній, 8 навесні 1937 року.

Пам'ятний знак витесав із пісковику скульптор Олександр Ткачук. Знак увінчує незвичайний восьмиконечний хрест - його екскіз було розроблено архітектором, а згодом церковним діячем Юрієм Сластіоном, сином видатного архітектора Опанаса Сластіона.

Виступали також професор Микола Тимошик - дослідник історії УАПЦ. А гімн України виконав Тарас Компаніченко.

Важливо, що пам'ятний знак встановлено САМЕ на тому місці, де і стояв будинок, в якому провів останні 3 роки життя Митрополит Василь Липківський. Цьому передували тривалі пошуки. Адже автентичний будинок зруйновано у другій половині 1970-х років. Поряд 1981 року зведено 9-поверхівку за адресою вулиця Григорія Кочура (раніше - Дачна, Пироговського), 4. Це місце розшукав краєзнавець Олександр Михайлик.

У наступному дописі ми докладно розкажемо у прямій мові від знаного краєзнавця та дослідника історії Києва, а тепер вже і провідного бібліотекаря з краєзнавчої роботи Центральної районної бібліотеки імені Григорія Сковороди, Олександра Михайлика, про історію пошуків цього пам'ятного місця, про те як він на підставі роботи із давніми картами і аерофотознімками, співставленням їх із сучасними мапами, працюючи з архівними та музейними матеріалами, після тривалих пошуків все ж знайшов те що шукав.

Важливо, що вшановано останню адресу Митрополита. Цей пам'ятний знак є надзвичайно важливим культурним об'єктом району. Важливо у подальшому водити до нього екскурсії, знайомити учнів, студентів.

Наша бібліотека свого часу започаткувала серію публікацій у краєзнавчому блозі "Імена, з якими живемо", що перетворилася на цикл публікацій "Видатні імена Солом'янського району". Чільне місце посідає популяризація постаті Митрополита Василя Липківського.

Історія Солом'янського району в архівних документах. Олександрівська слобідка

Пропонуємо ознайомитися із цікавими архівними документами за 1913-1915 роки, які стосуються історії заселення та впорядкування Олександрівської слобідки. У документах містяться відомості про населення (кількість, соціальний склад), проблеми впорядкування.

Одна із перших фіксацій селища на картах. 1918 рік

Документи публікуються в сучасному правописі зі збереженням тодішніх стилістичних особливостей та цитати мовою оригіналу (російською), непряма мова з документів - в перекладі українською.

Документи зберігаються у фондах Державного архіву міста Києва (фонд 163 опис 7 справа 1851).

29 березня 1913: "Вновь образованный посёлок Императора Александра ІІ-го, именуемый "Александровской Слободой", Киевского уезда…стал быстро заселяться и развиваться, а потому с развитием посёлка, жители его испытывают крайнюю нужду в удовлетворении духовно-религиозных потребностей… 2000 человек исключительно православного вероисповедания…не считая близь расположенных Чоколовского посёлка и д. Совок с населением б. 2000 душ…православнаго населения на указанной местности насчитывается более 4 тысяч душ".

Дітей шкільного віку нараховувалося близько 200, більшість з яких не могли бути прийняті до Солом’янського та іншого училищ за відсутності вільних місць, а у селищі відсутнє училище. Діти мусили ходити у міські училища за 4-5 верст.

"Были неоднократные случаи совершенного изнемождения детей в борьбе со снежной метелью и только благодаря случайным проходящим рабочим не случалось беды".

"Правление Общества домовладельцев благоустройства посёлка Александровская Слободка имеет честь просить… об отведении… участка городской земли, мерою в 3 десятины, из земель, прилегающих к поселку и Соломенскому кладбище для постройки на нем церкви, училища и здания для причта".

"Посёлок, занимая пространство протяжённость границ городских земель и дальше до Клинического Городка, более 3 вёрст, не имеет ни одного законного выхода из посёлка, для более удобного, общения с городом, кроме одной Преображенской улицы".

На сільському сході 4 серпня 1913 року ставилося питання про будівництво церкви, училища і базара, про прокладання двох вулиць.

"Первую и самую важную для посёлка от границы земель Митрополитанского дома, по границе поселка Александровская Слободка, по Городской земле до соединения её с Безымянной улицей на Верхней Соломенке назвав её Александровской… "

Заява члена Товариства домовласників 20 квітня 1914. Для увіковічнення пам'яті Олександра ІІ прохач бажає поставити пам'ятник (постамент і бюст замовили). Він просить розглянути питання про пошук ділянки для пам'ятника.

26 серпня 1914 року Правління домовласників Олександрівської слобідки надіслало рршеніє про вулиці, підходяще місце для пам'ятника, розбивка парку навколо нього. Знайдено місце: ріг просимої до прокладання вулиці і Преображенської.

Виписка протоколу засідання Земельної комісії 6 жовтня 1914 року: "Прохання вповноважених Товариства селян селища "Олександрівської Слободи" про відведення в безкоштовне користування 2 десятин міської землі, що знаходиться по суміжній з селищем, розташованій на землях селян с. Совки і дозвіл прокласти дорогу по міській землі.

Постанова: прохання відхилити. Затверджена до виконання 8 жовтня 1914".

Межовий інженер 12 лютого 1915 року постановив: "до загального врегулювання земель, що прилягають до Верхньої Солом’янки, вирішення питання про влаштування церкви і школи та про влаштування парку є завчасним".

Історія Солом'янського району у фотографіях. Інститут цукрових буряків, 1947 рік

На рідкісній фотографії 1947 року - головний корпус Інституту цукрових буряків. Єдина капітальна споруда на Олександрівській слобідці, зведена до 1917 року.

До появи цієї споруди інституту має стосунок Григорій Гладинюк,видатний київський купець і підприємець. Він був відомим благодійником — підтримував училище сліпих, допомагав бідним студентам, заснував лікарню для хронічно хворих, створив заклад «Крапля молока», що опікувався немовлятами. Перед смертю він заповів 60 тис. рублів для створення притулку-ясел. Окрім того, на кошти, що залишилися від його статків, мали утримувати притулок для дітей віком до чотирьох років, яких покинули батьки.

 У квітні 1913 року Міська дума відвела незабудовану ділянку площею 2,5 десятини між селищем Олександрівська слобідка та Клінічним містечком. Проект триповерхової цегляної будівлі розробив київський архітектор Микола Янішевський. Планували насадити тут фруктовий сад і створити молочну ферму. 30 травня 1914 року було урочисто закладено головну будівлю притулку-ясел ім. Григорія Гладинюка. У церемонії взяли участь Київський, Подільський та Волинський генерал-губернатор Федір Трепов, міський голова Іполит Дьяков, представники благодійних товариств. Митрополит Флавіан здійснив відправу з нагоди закладення споруди. У вересні 1915 року будівництво було завершено.

Проте початок Першої світової війни завадив втілити заповіт Григорія Гладинюка. Під час війни тут було розміщено шпиталь для поранених воїнів. 1922 року у споруді розташувався Інститут селекції. Нині це Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків. На території встановлено пам’ятник цукровому буряку. У пам’ять про благодійний проект Григорія Гладинюка йому на фасаді будівлі встановлено меморіальну дошку.

Фото, яке публікуємо - з фондів ЦДККФ України ім. Пшеничного. Вперше опубліковано 2020 в книзі Семена Широчина та Олександра Михайлика "Невідомі периферії Києва. Солом'янський район". 

Історія Солом'янського району у фотографіях. Кінотеатр "Зірка"

Першим і єдиним стаціонарним кінотеатром місцевості Олександрівська слобідка був кінотеатр "Зірка", споруджений 1953 року за проєктом архітектора-залізничника Яхненка. Будівлю звели самі робітники-залізничники у стилі ампір, дах було прикрашено декоративною баштою. Зала кінотеатру була розрахована на 300 місць. У перші роки існування про кінотеатр багато писали в пресі, проте після початку «боротьби з надмірностями в архітектурі» наприкінці 1955 року його стиль розкритикували, й надалі кінотеатр не згадувався в дослідженнях про архітектуру Києва.

Хай там як, упродовж 1950–1980-х культурний заклад був досить популярним серед мешканців Олександрівської слобідки, адже це був єдиний на всю місцевість стаціонарний кінотеатр. Він діяв до середини 1990-х, але в останні роки існування мав дуже мало відвідувачів: на сеансі могло бути 3-4 глядачі. Після закриття, у другій половині 1990-х, у будівлі певний час діяла зала гральних автоматів. Згодом, ближче до початку 2000-х, тут розмістився нічний клуб «Колізей». У добудованому лівому крилі працював комп’ютерний клуб, який теж мав назву «Колізей». Тоді мало хто зі школярів мав персональний комп’ютер, тож клуб користувався серед підлітків неабиякою популярністю. У бічних крилах було влаштовано ресторан та сауну. При цьому надбудовано додатковий поверх і демонтовано башту зі шпилем. У 2004–2005 роках будівлю реконструювали за проектом інституту «Укркурортпроект». Нині тут — розважальний клуб «Зоряний носоріг».

Пропонуємо переглянути різні фото кінотеатру 1950-х-1960-х років.

Фото 1954 року

Фото 1961 року

Фото 1959 року

Фото 1950-х років

Фото 1960-х років

Історія Солом'янського району у фотографіях. Олександрівська слобідка у фільмі "Вулиця молодості"

Маловідомий фільм 1958 року "Вулиця молодості" Одеської кіностудії цінний місцями фільмувань - це Олександрівська слобідка та Першотравневий масив, що саме тоді активно споруджувався. Попередній допис було присвячено сценам, знятим на Першотравневому масиві. У цьому дописі йтиметься про сцени, зняті на Олександрівській слобідці.

Цю сцену зняли на вулиці Освіти. Попереду - будинок №14, споруджений у 1950 році за проєктом архітекторки Людмили Шкаруби. З 1950 по 2008 у ньому працювала центральна районна бібліотека. Будинок знесено у 2018 році. Частина паркану на передньому плані збереглася. Кулі на стовпчиках паркану втрачено ще у 1970-і.

Попередня сцена відзнята біля паркану. Ця його частина збереглася.

Квартал двоповерхових гуртожитків для робітників будівельних трестів забудовано на початку 1950-х. Двоповерхові гуртожитки знесено ще наприкінці 1980-х. Триповерхівку на другому плані - у 2010-х. На її місці - багатоповерхівка за адресою вулиця Освіти, 16-А.

Цей гуртожиток виходив фасадом на вулицю Червонозоряну (нині проспект Валерія Лобановського) і мав адресу вулиця Червонозоряна, 17. У цьому кадрі - дворовий фасад будинку.

У цьому кадрі - бічний фасад, балкон із колонами та вхід до гуртожитку.

Цю сцену знято з фасадного боку будинку - праворуч за кадром - вулиця Червонозоряна, майбутній проспект Валерія Лобановського.

Повторення краєзнавчої лекції про Олександрівську Слобідку

Перша лекція краєзнавчого циклу Олександра Михайлика "Солом'янка. Історія твого району", присвячена Олександрівській слобідці, відбулася ще 20 грудня 2023 року. Відтоді ми неодноразово чули побажання від гостей наших наступних лекцій — повторити її. Тож ми вирішили провести цю лекцію повторно! У суботу, 11 травня з 15:00!

Отже, лекцію буде присвячено Олександрівській слобідці — нині одній із невід’ємних складових Солом’янського району, а в минулому — окремому робітничому поселенню за межами міста.

Дізнаємося, які назви ще мало поселення на початку свого існування, зокрема — чому його називали Костопальня (Костопалівка). Завдяки рідкісним картам та фото здійснимо подорож у минуле місцевості, згадаємо, як вона змінилася в часі. Побачимо на фотослайдах зразки забудови 1 половини XX століття, зокрема і найстаріший будинок-ровесник поселення.

Згадаємо й про визначних особистостей, що в різний час жили на Олександрівській слобідці - Василя Липківського, Івана Світличного та інших.