Історичні карти Солом'янки. Топографічний план 1920-х. Частина 7. Шулявка

Шулявка нині розділена між двома районами – та її частина, що праворуч від Берестейського проспекту належить до Шевченківського, а та, що ліворуч і Київський політехнічний інститут – до Солом'янського.

Цікаво, що подібний поділ має історичну основу. Праву частину поселення було включено до меж Києва ще 1851 року. Ліву ж лише 1914! Тож існувала "міська" і "сільська" Шулявки!

У 1960-х роках майже всю забудову і більшість вулиць лівої Шулявки знесено, хоча останні будинки подекуди існували до 1987 року. Єдиною старою будівлею, що залишилася, є колишній будинок причту церкви св. Марії Магдалини. Від радянської забудови 1930-х – два дитячих садочки.

Праву ж Шулявку зносили поступово, тому вулична мережа і 3 історичні будинки вціліли.

А так вона виглядала у 1920-х роках.

А це ліва Шулявка. "Історичне ядро" місцевості. Незабудований квадрат у центрі – місце колишнього кладовища. Вгорі – церква св. Марії Магдалини.

Надзвичайно велике значення для розвитку Шулявки мало спорудження Київського політехнічного інституту.

У 1860-х роках забудова Шулявки поширилася і на захід вздовж вулиці Борщагівської та сягнула сучасних вулиць Польової та Академіка Янгеля. Фактично це місце є західною межею Шулявки. Далі правий та лівий бік вулиці Борщагівської належить до місцевості Караваєві дачі, а лівий бік вулиці Янгеля і вулиця Олекси Тихого до місцевості Казенні дачі.

Історичні карти Солом'янки. План Києва 1903 року

Інженер шляхів сполучення Микола Максимович 1903 року склав план Києва та його прирічних земель. Цей план порівняно з іншими є доволі маловідомим. Його надруковано в знаменитій друкарні Стефана Кульженка.

На ньому, традиційно до більшості планів, представлено Шулявку та райони на правому березі Либеді. План відзначається значною деталізацією об'єктів інфраструктури.

Об'єкти пронумеровано, проте на лицьовій стороні плану пояснення немає. Ми можемо розшифрувати деякі – 3 Кадетський корпус, 4 залізнична лікарня, 5 та 6 залізничні майстерні, 7 вокзал, 8 церква Покрови Пресвятої Богородиці, 9 паровозне депо, 10 Солом'янське кладовище, 11 Кадетський гай, 28 та 29 військовий млин і пекарня, 30 Бактеріологічний інститут, 31, 32 цегельні заводи.

Вуличну мережу Солом'янки і Протасового яру зображено умовно, без назв.

На іншому фрагменті – Казенні Дачі (не підписані) та Шулявка. 1 – Політехнічний інститут, 2 церква св. Марії Магдалини. Підписано вулиці, проте вулична мережа Шулявки змальовано умовно.

Пішохідна бібліоекскурсія Шулявка

Ви чекали – ми підготували! Вже друга у жовтні пішохідна екскурсія, що її проведе бібліотекар-краєзнавець Олександр Михайлик, відбудеться наступної суботи – 25 жовтня.

Цього разу разом мандруватимемо Шулявкою. Подивимося на неї під незвичним кутом та, серед іншого, дізнаємося:

• Чому ця місцевість таку дивну шиплячу назву?
• Хто і коли заснував Шулявку?
• Де стояла шулявська церква Марії Магдалини (її ви бачите на афіші)?
• Як будувався комплекс Київського політехнічного інституту?
• Що дотепер вціліло від історичної забудови старої Шулявки?

Тож запрошуємо усіх любителів інформативно прогулятися рідним містом. Цього разу, якщо вірити прогнозам, буде сонячно.

Історичні карти Солом'янки. План 1900 року

1900 року було видано маловідомий план Києва, який, як і більшість попередніх, охоплює частину території нашого району вздовж річки Либідь – Шулявка, Солом'янка та Протасів Яр.

На першому фрагменті – Солом'янка та Протасів Яр. Під числом 69 – Бактеріологічний інститут.

На іншому фрагменті – Шулявка, поряд гасові склади. На захід – Казенні землі. Південніше залізниці – Кадетський корпус та Кадетський гай. Під числом 70 Політехнічний інститут, 71 – церква св. Марії Магдалини.

Історичні карти Солом'янки. План 1899 року

З-поміж планів Києва кінця ХІХ - початку ХХ століття є як відомі, так і маловідомі. До останнього належить план 1899 року.

Як і більшість, він зосереджений на самому місті, проте на нього потрапили і передмістя. Зображено Дачі (Казенні Дачі), Шулявку, Верхню та Нижню Солом'янку та Протасів Яр.

Варто розглянути фрагменти детальніше. План рясніє цікавими деталями. Так, бачимо напис "Земля Інженерного відомства. Місце побудови Політехнічного інституту". Позначено чавуно-ливарний завод, йдеться про завод "Гретер, Криванек і Ко". Між Шулявкою та залізницею – склади гасу.

Підписано не лише Кадетський корпус, а й ставок та лазню.

На іншому фрагменті карти – околиці вокзалу. Підписано залізничні майстерні, Колонію залізничних службовців та Училище технічне. Землі між Верхньою і Нижньою Солом'янками та Протасовим Яром – "Дача рогатої худоби митрополичого двору" (скотного в оригіналі). Ці землі належали церкві аж до 1917 року і тому тривалий час не мали забудови.

Підписано Бактеріологічний інститут, Байковий гай, а в ньому – Сухарний завод (військовий паровий млин та хлібопекарня).

Історичні карти Солом'янки. План 1879 року

План Києва з передмістями, який 1879 року уклав землемір Валерій Бошно, зафіксував і тодішні предмістя Шулявка, Солом'янка, Протасів Яр, хутір Байкова, тобто прилеглі до Либеді місцевості нашого району.

На першому фрагменті зафіксовано дві Шулявки. Перша, праву або міську, на плані вона "передмістя Шулявка". Цю частину поселення включено до меж Києва ще 1851 року. Друга, ліва або сільська, на плані "дєрєвня Шулявка", цю частину було включено до меж Києва лише 1914 року.

Будівля поряд із цифрою 14 – Кадетський корпус.

На наступному фрагменті – Нижня та Верхня Солом'янки. Від першої досьогодні лишилася тільки вулиця Вокзальна. Саме 1879 року їх було включено до меж міста. Ліворуч на плані передмістя Протасів Яр, яке увійде до меж Києва лише 1910 року. Змальовано два цегельні заводи. Будівля вище цифри 15 – залізничний вокзал.

Ліворуч від передмістя Протасів Яр – Байків хутір, що колись належав генералу Сергію Байкову та після його смерті 1848 року перейшов у володіння військовим відомством. Це остання карта, яка його зафіксувала. 1885 року на місці хутора буде споруджено комплекс військового млина.

Історія району на сторінках газет. Звідкіля Шулявка?

У газеті "Солом'янка", в числі за квітень 2004 року було опубліковано статтю видатного краєзнавця та екскурсовода Віктора Киркевича (1945-2022).

Стаття "Звідкіля Шулявка?" присвячена історії однойменної місцевості та походженню її назви.

Оригінал газети зберігається у фондах Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди. Зацифровано в грудні 2004 року.

Втрачені споруди. Останні будинки старої Шулявки

Ліва частина Шулявки майже вся зникла ще у 1960-х, коли замість мережива вуличок у кварталі між Брест-Литовським проспектом (сучасним проспектом Берестейським), вулицями Шолуденка, Борщагівською та Політехнічним провулком виріс мікрорайон 9-поверхівок.

У 1970-1980-х було знесено залишки старої забудови вздовж вулиці Борщагівської, від Політехнічного провулку до вулиці Янгеля. На цьому місці, вздовж вулиць Борщагівської та Політехнічної, постали здебільшого нові корпуси КПІ.

Найдовше «протрималася» забудова вздовж непарного боку вулиці Боткіна (нині Професора Павловського) – 1979 року тут іще стояло шість будинків (№ 3, 5, 7, 9, 11, 13), із яких один (№ 11) був двоповерховим. 1987 року ще залишалися цілими будинки № 11 і 13. Тобто останні будинки старої «лівої» Шулявки проіснували майже до кінця СРСР.

Нижче фото Василя Галайби, перші два 1978 та 1979 роки, третє та четверте 1987 рік.

Залишки старої забудови вздовж вул. Борщагівської

Забудова вул. Боткіна

Забудова вул. Боткіна

Забудова вул. Боткіна

Втрачені споруди Солом'янського район. Будинок митрополита в Шулявському гаї

З-поміж небагатьох капітальних споруд, що існували в межах сучасного Солом'янського району до будівництва у 1848-1857 років будівлі Кадетського корпусу, був літній заміський будинок митрополита в місцевості Шулявщина.

Літній будинок митрополита в Шулявщині. Малюнок кінця XVIII ст. з архіву Володимира Щербини

Історія його була такою. 1726 року митрополит Варлаам Ванатович заснував поруч із млином на правому березі Либеді заміську резиденцію, яку було названо Шулявщиною, насадив березовий гай. Тут з’явився невеликий дерев’яний одноповерховий будинок, де влітку відпочивали митрополити.

Близько 1763 року митрополит Арсеній Могилянський надбудував у споруді другий поверх, влаштував при ній церкву Св. Бориса і Гліба (за іншими даними – Св. Володимира), а гай розширив і розбив там регулярний сад.

Український історик Володимир Щербина досліджував план митрополичої дачі 1788 року. Він писав: «Більшу частину дачі заповняє «роща», що в середині її міститься садиба митрополита, до садиби йде довгенька дорога, обсаджена обабіч деревами. У садибі є невеличкий будиночок та якісь надвірні будівлі; коло будиночка невеликий гарно споруджений садок і ставок. Далі селянські хати, городи, а ще далі річка Либідь з двома ставками, на яких два млини». У дослідженні Володимира Щербини є малюнок дачі, зроблений наприкінці XVIII ст. Малюнок цей він успадкував від матері, доньки українського письменника та лікаря Євстафія Рудиковського.

У 1820-х будинок митрополита разом із прилеглими спорудами занепав. Митрополити в ньому вже не жили. 1847 року Шулявський гай відійшов до військового відомства, оскільки на місці дачі було заплановано побудувати Кадетський корпус. Того ж 1847 року, але не пізніше 1848, старий будинок митрополита було знесено. На його місці й було побудовано будівлю Кадетського корпусу.

Некрополі Солом'янського району. Шулявські кладовища

Перше Шулявське кладовище виникло, за нашим припущенням, у 1760-х роках, коли було засновано саму слободу Шулявщина. Як і було в ті часи, кладовище виникло на краю села. Його розташування добре фіксує карта 1846 року. Нині це квартал між вулицею Борщагівською, Політехнічним провулком та Берестейським проспектом. Чітко на місці кладовища сьогодні стоїть будівля податкової інспекції Шевченківського району.

Кладовища в межах села Шулявка. Фрагмент плану Києва та околиць 1846 року

Цей некрополь фіксують усі наступні карти

Кладовище села Шулявка. Фрагмент плану 1883 року

Та 1885 року, через те, що поселення Шулявка активно розбудовувалася і цвинтар посеред села, вочевидь, був заповнений, виникло нове Шулявське кладовище. Його заснували на вільних землях, приблизно за 1,5 км на захід від Шулявки. Вперше його фіксує карта 1890 року. Цікаво, що конфігурація та зовнішні межі некрополя відтоді не змінилися. В деяких джерелах згадано цвинтарну каплицю, проте картографічно її існування не підтверджене.

Фрагмент плану Києва та околиць 1889-1890. Перша фіксація сучасного Шулявського кладовища

Старе ж Шулявське кладовище продовжувало існувати, хоч поховання на ньому вже не здійснювалися. Також невеликий некрополь сформувався навколо церкви св. Марії Магдалини, збудованої у 1885-1889 роках.

Фрагмент плану Києва 1914 року. Старе кладовище і некрополь навколо церкви

Якщо первісно старе кладовище було на околиці Шулявки, то вже наприкінці XIX століття вонои опинилося серед забудови села. На топографічному плані Києва 1920-х років на місці колишнього старого некрополя – незабудована ділянка посеред Шулявки. Ймовірно, до початку 1920-х поховання перенесли на новий цвинтар, а старий ліквідували.

На цьому ж плані позначено і згаданий вище невеликий некрополь навколо церкви.

У 1930-х роках місце старого кладовища було остаточно забудовано. 1935 року знищено церкву св. Марії Магдалини, тоді ж зник і некрополь навколо храму.

Нове ж Шулявське кладовище, що нині має адресу вулиця Західна, 9, існує й донині. Його було закрито для поховань 1961 року. Згідно Розпорядження №1400 Київської міської державної адміністрації від 01 серпня 2005 року, можливі поховання лише у родинні могили. Площа некрополя становить 2 га, на 2001 рік було 1220 поховань. Збереглася невелика кількість надгробків початку XX століття. Є меморіал військових, загиблих під час Другої світової війни.

Історія Солом'янського району на сторінках газет. Три Шулявки

Чергова публікація нашого циклу – стаття видатного києвознавця Сергія Вакулишина "Три Шулявки", опублікована в газеті "Вечірній Київ".

Статтю присвячено історії місцевості Шулявка.

Копія статті зберігається у фондах Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди. Зацифровано в листопаді 2024 року.

Історія Солом'янського району на сторінках газет. На проспекті Перемоги

Чергова публікація нашого циклу – стаття Павла Позняка з фото Сергія П'ятерикова "На проспекті Перемоги", опублікована в газеті "Прапор комунізму" у 1980-х роках.

Статтю присвячено проспекту Перемоги (нині Берестейський проспект), Шулявці та Київському політехнічному інституту.

Оригінал статті зберігається у фондах Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди. Зацифровано взимку 2024 року.

Зниклі вулиці Солом'янського району. Зниклі вулиці Шулявки

Продовжуємо нашу рубрику, в якій розповідаємо про всі зниклі вулиці, які існували в Солом'янському районі. Їх кількість значна - 80, але більшість - дрібні провулки. Тож щоб не присвячувати окремий допис кожній такій вулиці, їх згруповано за місцевостями.

Дотримуючись хронології, ми будемо знайомитися із тими чи іншими місцевостями за часом їх виникнення. Перший допис було присвячено зниклим вулицям селища Совки. Цей допис присвячено зниклим вулицям Шулявки.

З огляду на значні знесення забудови та перепланування, Шулявка протягом 1960-х-1970-х втратила дуже багато вулиць, а саме 2 вулиці та 11 провулків. Перелічимо їх, а далі розповімо про кожну вулицю чи провулок.

Вулиці: Новотабірна, Світла

Провулки: Березанський, Борщагівський, Боткіна, Гур'ївський, Малопіщаний, Новопіщаний, Пестеля, Піщаний, Пролетарський, Старопіщаний, Стасова.

Вулиця Новотабірна територіально була розташована в межах сусіднього Шевченківського району, але оскільки ми розглядаємо обидві частини Шулявки, ліву та праву, як єдине ціле, то про цю вулицю ми теж згадаємо.

Вулиці та провулки лівої частини Шулявки. Забудову та вулиці ліквідовано. Фрагмент плану 1920-х

Шулявка та її вулична мережа. Фрагмент плану Києва 1935 року

Новотабірна вулиця. Пролягала від Провіантської вулиці до вулиці Богдана Гаврилишина.

Вулиця виникла в 30-х роках XX століття, з 1940-х років згадується як Новотабірна. У 1963–1964 роках мала назву вулиця Євгенії Бош, на честь української радянської державної діячки Євгенії Бош.

Перший квартал вулиці (від Провіантської до Старокиївської вулиці) ліквідований у зв'язку з промисловим будівництвом у 1960-х роках. Вулиця офіційно ліквідована 1977 року. Проте друга частина вулиці, між вулицями Старокиївською до Богдана Гаврилишина, увійшла до складу Старокиївської вулиці і існує дотепер в її складі.

Світла вулиця. Пролягала від Старопіщаного до Борщагівського провулку.

Вулиця виникла в 1-й третині XX століття під назвою Новопіщаний провулок. Назву Світла вулиця отримала 1955 року.

Офіційно ліквідована 1977 року. Фактично ж зникла разом із навколишньою малоповерховою забудовою та усією вуличною мережею лівої Шулявки в 2-й половині 1960-х років і частково поглинутий Борщагівською вулицею, трасу якої в початковій частині тоді було змінено.

Березанський провулок. Пролягав від Політехнічного (тоді - частина Польового) провулку до Борщагівської вулиці.

Провулок утворився наприкінці XIX століття під назвою Березівський (або Березовий). Назву Березанський провулок набув 1944 року.

Ліквідований разом із навколишньою малоповерховою забудовою та всією вуличною мережею лівої Шулявки в 1971 році.

На місці колишнього провулку в 1970-ті роки прокладено нову трасу Політехнічного провулку.

Борщагівський провулок. Пролягав від Політехнічного (тоді - частина Польового) провулку до Борщагівської вулиці.

Провулок виник у другій половині XIX століття під назвою Березовий. Відходив від Політехнічного провулку (на його початку), прямував у бік Берестейського шосе, далі різко повертав на південний схід у бік Борщагівської вулиці (мав форму літери Г). З 1930-х років згадується як Борщагівський провулок. Ліквідований разом із навколишньою малоповерховою забудовою та всією вуличною мережею лівої Шулявки в 2-й половині 1960-х років (офіційно — 1971 року).

Провулок Боткіна. Пролягав від Борщагівської вулиці до залізниці.

Провулок виник у середині XX століття під назвою Нова вулиця. Назву провулок Боткіна набув 1955 року, на честь російського лікаря-терапевта Сергія Боткіна. Ліквідований 1977 року в зв'язку зі знесенням старої забудови та розширенням Борщагівської вулиці під час підготовки до прокладання швидкісного трамвая.

Гур'ївський провулок. Пролягав від Борщагівської вулиці (в районі будинку №97) до залізниці.

Провулок виник в 20–30-х роках XX століття під такою ж назвою. Вперше назва зафіксована на плані міста 1935 року.

Остання згадка про провулок міститься у довіднику «Вулиці Києва» 1958 року. У рішеннях, якими офіційно ліквідовувалися вулиці (1961, 1971, 1977, 1981 роки) провулок не фігурує, тому встановити, коли провулок зник, наразі точно неможливо. Ймовірно, це сталося через підготовку до прокладання лінії швидкісного трамвая на межі 1960–70-х років.

Малопіщаний провулок. Пролягав від Піщаного провулку до Старопіщаного провулку.

Провулок виник у середині XX століття під назвою Нова вулиця. Назву Малопіщаний провулок набув 1955 року. Ліквідований 1977 року у зв'язку зі знесенням старої забудови.

Новопіщаний провулок. Пролягав від Піщаного провулку до Старопіщаного провулку.

Провулок виник у 1-й третині XX століття під такою ж назвою. Ліквідований 1971 року у зв'язку зі знесенням старої забудови.

Провулок Пестеля. Пролягав від Берестейського проспекту до Борщагівського провулку.

Провулок виник у 2-й половині XIX століття під назвою Мокрий. Згодом, ймовірно з 1930-х років — Пролетарська вулиця. Назву Пестеля провулок набув 1955 року на честь революціонера-декабриста П. І. Пестеля. Ліквідований разом із навколишньою малоповерховою забудовою у 1971 році.

Піщаний провулок. Пролягав від Берестейського проспекту до залізниці.

Провулок виник у 2-й половині XIX століття під такою ж назвою. Відходив від Брест-Литовського шосе приблизно на місці теперішнього будинку № 23, закінчувався поблизу річки Либідь біля теперішнього стику вулиць Борщагівської та Шолуденка.

Ліквідований разом із навколишньою малоповерховою забудовою та всією вуличною мережею Лівої Шулявки в 2-й половині 1960-х років (офіційно — 1971 року). Заключна частина поглинута Борщагівською вулицею.

Пролетарський провулок. Пролягав від Борщагівського провулку.

Провулок виник у 2-й половині XIX століття під назвою Кривий. 1944 року отримав назву Пролетарський провулок.

Ліквідований у 1960-х роках у зв'язку зі знесенням старої забудови Шулявки.

Старопіщаний провулок. Пролягав від Берестейського проспекту до залізниці.

Провулок виник у 1-й чверті XX століття під такою ж назвою. Починався первісно в районі сучасного перетину вулиць Борщагівської та Шолуденка. Згодом був подовжений до Брест-Литовського шосе.

Ліквідований разом із навколишньою малоповерховою забудовою та всією вуличною мережею Лівої Шулявки в 2-й половині 1960-х років (офіційно — 1971 року).

Провулок Стасова. Пролягав від Борщагівської вулиці до тупика.

Провулок виник у середині XX століття під назвою Нова вулиця. Назву провулок Стасова набув 1955 року, на честь російського музичного критика Володимира Стасова. Ліквідований 1977 року у зв'язку зі знесенням старої забудови та розширенням Борщагівської вулиці під час підготовки до прокладання швидкісного трамвая.

Історія Солом'янського району на сторінках газет - від 1890-х років до нашого часу. Літописна Желянь, 1972

Сьогоднішній наш допис - стаття "Літописна Желянь" Володимира Дригалкіна, опублікована у журналі "Наука і суспільство" за 1972 рік, №1. У статті йдеться про питання локалізації літописного урочища Желянь (Желань). Він доводить, що літописна Желянь була поблизу витоків Либеді, неподалік сучасної Шулявки.

Оригінал статті зберігається у фондах бібліотеки. Оцифровано восени 2024 року.

Лекція "Церква св. Марії Магдалини на Шулявці"

Новий цикл лекцій "Храми Солом'янського району" триває! Провідний бібліотекар з краєзнавчої роботи Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди, краєзнавець Олександр вже готує для вас наступну розповідь.

Присвячено лекцію буде втраченій церкві св. Марії Магдалини на Шулявці. Це надзвичайно цікавий храм! Скажімо, його архітектор виконав проєкт безкоштовно, а сам храм зводився на благодійні кошти, що залишилися з фонду будівництва іншої церкви! Саме в цій церкві було охрещено Бориса Патона.

Дізнаємося про долю храму у радянський час - закриття і знищення у 1935 році. І паралельне будівництво школи. Втім, зберігся дотепер колишній будинок священника.

Чекаємо на вас у бібліотеці на Освіти, 14а в середу 25 грудня о 16:00. До зустрічі!

Історія Солом'янського району в фотографіях. Шулявка на фото з фондів Гарвардського університету

На унікальних фото з фондів Гарвардського університету, зроблених у 1914-1915 роках - Шулявка. Фото зроблені на ділянці Берестейського проспекту між теперішніми вулицями Богдана Гаврилишина і Шолуденка. Закарбовано стару забудову Шулявки, яку було знесено у 1960-х-1970-х роках.

Ці фото - унікальне іконографічне джерело з історії нашого району.

Храми Солом'янського району. Церква Св. Марії Магдалини на Шулявці

Продовжуємо нашу нову рубрику "Храми Солом'янського району".

Другий допис буде присвячено втраченій церкві Св. Марії Магдалини на Шулявці.

Зі зростанням Шулявки постала проблема: тут не було власного храму. Найближчою була церква Св. Іоана Златоуста на Галицькій площі (нині — площа Перемоги). 1883 року Київська духовна консисторія дала дозвіл на спорудження парафіяльного храму Шулявки.

Щойно споруджена церква. Фото Г. Чугаєвича, 1889

Іван Толлі

Міський голова Іван Толлі 4 червня 1885 року запропонував Київському митрополитові Платону (Городецькому) використати 18 тис. рублів, що залишилися від пожертви благодійника Смєлова на будівництво Благовіщенської церкви на Новій Будові (вулиця Маріїнсько-Благовіщенська), для спорудження Шулявського храму Св. Марії Магдалини з приділами Свв. Йоакима та Анни. Проект храму розробив інженер Вадим Катеринич. Митрополит не заперечував, тож невдовзі будівельні роботи розпочалися.

Митрополит Платон

Микола Терещенко

Під час спорудження храму виникли фінансові ускладнення, та допомога благодійника Миколи Терещенка дала змогу швидко провадити будівництво далі. Інженер Катеринич, який керував роботами, відмовився від оплати своєї праці, в такий спосіб жертвуючи на храм.

Навесні 1887 року церкву було завершено, а 20 липня 1889 року її освятив єпископ Уманський Іриней. При ній відкрили церковно-парафіяльну школу.

Єпископ Іриней

Церкву Св. Марії Магдалини відвідували не лише мешканці Шулявки. Після відкриття Київського політехнічного інституту парафіянами та відвідувачами храму стали й викладачі та студенти цього навчального закладу. Стіни храму пам’ятали Дмитра Менделєєва, Ігоря Сікорського, Петра Нестерова, ректорів інституту Віктора Кирпичова, Михайла Коновалова, Костянтина Зворикіна, Миколу Чирвинського, Володимира Тимофеєва, Костянтина Дементьєва, Івана Жукова. 1 березня 1919 року о. Олександр охрестив тут Бориса Патона.

Церкву закрили в першій половині 1930-х. На її місці запланували спорудити школу. Впродовж квітня-серпня 1935 року розбирали стіни церкви, а поруч паралельно зводили стіни школи. Новий навчальний заклад відкрив двері для учнів 1 вересня 1935 року. Нині це — будівля ліцею № 142.

Знищення церкви і будівництво школи, 1935

Знищено було й церковно-парафіяльну школу. Будинок священника вцілів, 1941 року в ньому відновилися служби. 1950 року церкву було закрито й у цій будівлі. У 1990-х було створено парафію Св. Марії Магдалини, висловлено ідею відбудувати храм. Проте її досі не втілено в життя.

Колишній будинок священника церкви Св. Марії Магдалини