Лекція "Річка Либідь та її притоки"

У цьому році Бібліотека Сковороди вирішила розширити власні горизонти. І звісно ж, робимо ми це за підказкою наших читачів, які запропонували проводити лекції не тільки про видатних солом’янців. А й про видатні дерева, парки, заповідники та водойми нашого затишного району.

Розпочинаємо ми вже наступної середи – 28 січня, о 17:30. В цей вечір запрошуємо вас на лекцію "Річка Либідь та її притоки", яку за традицією проведе краєзнавець Олександр Михайлик.

Чому ж саме Либідь ми вважаємо видатною річкою саме Солом’янського району? По-перше, у нас вона бере свій початок. Мало того, тече тут понад третину своєї довжини. Й нарешті, половину своїх приток Либідь, по-жіночому ніжно, приймає теж у нас.

Обіцяємо, що ви дізнаєтеся багато нового. Наприклад, де конкретно розташовано витоки річки? Як змінювалося її русло і коли Либідь набула сучасного вигляду каналу в бетонному річищі? З’ясуємо, яку господарську роль вона відігравала в минулому і як вплинула на трасування київської залізниці, коли та будувалася.

І обов’язково розвінчаємо деякі усталені міфи про Либідь, які міцно засіли в головах киян.

Отже, до зустрічі в нашій читальній залі!

Історія району на сторінках газет. Сестра Либідь у бетонній "сукні"

У 2008 році в газеті "Солом'янка" (число 15 за жовтень) опубліковано статтю (авторка Олена Трифонова), присвячену річці Либідь, її історії та поточному стану.

Оригінал газети зберігається у фондах Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди. Зацифровано в грудні 2024 року.

Легенди Солом'янські. Біля броду Мужичок

Легенда, яку паписав письменник-краєзнавець Олександр Михайлик, розповідає про забуту назву броду Мужичок через річку Либідь, що існував у давнину біля заїжджого двору "Вавилон". Легенду написано у квітні 2025 року.

"Бродок по прозванию Мужичок"

(напис на плані Києва, складеного Іваном Ушаковим 1695 року)

Біля броду Мужичок

– Он і "Вавилон" вже видно, заночуємо там, а на ранок у Київ заїдемо, – мовив селянин Трохим своїм супутникам – односельцю Корнію та сину Кіндрату.

Справді, шлях поступово сходив донизу, в долину невеликого струмка, а десь за чверть версти ліворуч виднівся доволі великий, потемнілий від віку заїжджий будинок. Вечоріло. Був погожий квітневий вечір року Божого 1755-го.

– Оце "Вавилон"? – здивовано запитав син. – А чого так звуть?

– А хто зна… Кажуть так люди. Хто з нашої сторони їде, всі повз нього проїздять, зостаються на ніч. Перед Києвом.

Зупинилися біля заїжджого будинку. Він справляв дивне враження – старий, із прибудовами, дивним верхом, схожий на вежу. Навколо все було витоптане, поряд була стайня, де стояли коні, навколо купчилися вози. Наші подорожні розпрягли й свого коня та прив’язали його поряд, на березі струмочка, де було хоч трохи трави.

Трохим пішов домовлятися про ночівлю із господарем та його дружиною. Домовився. Тоді повернувся до своїх. Після дороги вирішили попоїсти. У заїзді їжу не брали, дістали з торбинки сіль, цибулю, хліб та пирогів. Поїли. Запили водою, яку взяли із собою.

Роздивилися навколо. Струмок, що біг повз, невдовзі розширювався, береги ставали порослими очеретом та іншою водною рослинністю. Береги ставали більш багнистими. Дорога теж ставала вогкою і впиралися в річку. Це була Либідь. Вона доволі розлилася після того, як розтанули сніги. Зазвичай це була неширока річка, метрів 5, але тепер було всі 15-20. Течія була швидка.

– Еге ж, переїхати важко буде, задумливо мовили Трохим і Корній.

– Це тут брід був? – запитав син Кіндрат.

– Як мало води, переїхати легко. А це стільки води… Щось на ранок будемо думати…, відповів Трохим.

– Це ж Либідь? А що за струмок, повз який їхали? – запитав Кіндрат.

– Либідь. То вона. А струмок Мужичок зветься. І брід так само

– Батьку, а чого так зветься?

– Не скажу, може господар заїзду знає, спитаємо

Вже стало геть темно, вони повернулися у «Вавилон». Всередині він виглядав ще старішим – стара підлога, повсюди дірки у стінах. На лавах та за столами сиділи люди, які вечеряли. Господиня заїзду лише й встигали підносити полумиски з їжею та кухлі з напоями. Стояв дух поту, коней та сіна. На другий поверх вели старі рипучі сходи. Там стояли грубі лави, лежала солома. Там і там вже спали дядьки, хропіли на всю. Трохим, Кіндрат та Корній наклали собі соломи та заснули після дороги. Вночі пішов дощ. Вони прокинулися від того, що з дірок почала литися вода. Довелося шукати сухого місця.

На ранок поснідали кашею із салом, поїли житнього хліба, випили узвару. Вийшовши надвір, Трохим засмутився – після нічного дощу Либідь стала іще ширшою. З обох берегів стояли вози, запряжені кіньми та волами, які не могли переїхати річку.

От оказія, подумав він. Хоч бери та їдь вздовж річки вгору за течією і шукай там іншого переїзду…

Тож повернувшись до заїзду, покликав господаря, середніх літ кремезного чолов’ягу, схожого на козака і заговорив із ним. Того звали Карпо

– А що, Карпо, щовесни таке?

– Та ні, скільки тут господарюю, а це, дай Боже, вже 15 літ, не бачив такого… Брід відомий, переїхати легко. А це… Он стоять, ані рушать…

– Чував, брід Мужичок зветься, – мовив Трохим. – А чого, не знати?

– І струмок, що ото біжить повз, так зветься. Від старших людей чув таку оповідь. Ще як не було заїзду…

– А коли його поставили? – запитав Трохим

– Він не такий давній, як може видатись. Я прийняв його 15 літ тому, то був рік Божий 1740-й. А поставили його… мені казали ті, хто тримали колись… десь літ 30 тому. Мо трохи більше. Але не давніше

– А чого Вавилон?

– А ти Святе Письмо читав? У Старім Завіті є про Вавилонську Вежу. Яку мурували, хотіли до неба звести та не домурували, бо Господь дав кожному свою мову

– Та ж читав, – мовив Трохим. – Та до чого тут твій заїзд?

– Як до чого? Що таке Вавилон – де люду багато, гамір! Розумієш тепер? А тут такий заїзд, що весь рік люду повно, коней, возів. От і назвали

– О, тепер допетрав, – мовив Трохим. – А чого ж струмок та брід звуться Мужичок?

– А, то слухай далі. До мене тримав заїзд старий Микита. А до нього був Петро. Як брав заїзд, вони ще були на світі. То казали мені от що. Це тепер місце людне – заїзд є, вище, як йти вздовж струмка, хутір, зветься Паньківщина. А тоді була дика місцина. Шлях, брід – та й все. І так здавна. Колись ніби в цьому місці якісь князі дуже побилися, чи інший який ворог найшов. Мужиками ж у нас звуть не лише селян, можуть просто на чоловіка сказати. Ніби один князь чи хто там був розбив майже все військо другого. Той вже думав, що все, здаватися буду. А здатися – здати Київ. Та найшли вночі до нього декілька мужиків з хутірців довкола, були кажуть там малі хутірці. І сказали ніби: "Княже наш, не журись, ми знаємо брід, йди за нами з дружиною". Князь зрадів. Мужики повели його до броду (а про нього ворог не знав). І князь із військом перейшов із мужиками той брід та як вдарив по ворогу, що розбив їх. Ворог розбігся. А мужиків князь нагородив. То брід тоді й нарекли Мужичок, бо тут мужики допомогли князю, врятували його, а заразом і Київ.

Трохим слухав мов зачарований.

– От воно чого…, – мовив він

– Отож. А коли то діялось, не знаю. Та от розказали мені старші люди. А я тобі.

– А як же брід зараз переїхати? – запитав Трохим.

– Не журись. Зараз піджену волів та й переїдемо. Зажди трохи.

Трохи повернувся до своїх. Він розповів їм, чого брід зветься Мужичок. Карпо привів волів і заразом вони, стоячи по груди у воді, допомогли переїхати возам. Так і Трохим з односельцем Корнієм та сином Кіндратом переїхали Либідь. Вони подякували Карпу і поїхали в Київ.

Трохим і Корній трохи спродалися на базарі, а Кіндрата віддали в бурсу, щоб вчився. Вертали наступного дня. Вода зійшла і переїхали Либідь вбрід вже легше.

Ще багато літ, поки вчився Кіндрат, Трохим їздив повз "Вавилон" бродом Мужичок у Київ.

Через 30 літ Трохим з дружиною вже жили на околиці Києва – Кіндрат лишився після бурси та академії в місті. Карпо вже давно не держав заїзд. Після нього був ще один господар, та однієї ночі у 1788 році хтось не загасив свічку і «Вавилон» вщент згорів. Новий не ставили. З часом забулася назва Мужичок.

100 літ потому вже й річка звалася Мокра – так її нарекли хуторяни Паньківщини, бо дуже вже мокро було весь рік у яру, де біжить струмок. Ближче до Либеді оселилися люди й заснували село Солом’янка. Либідь була такою, як колись. Тож вже не було броду, а був місток.

Вздовж Либеді ще пізніше проклали блискучі металеві рейки. Побігли потяги. Забудували долину ріки. Проклали широкі шляхи. Брід давно зник…

Спустіться сьогодні до Либеді, послухайте її шум. Стиха можна почути, як мужики тихо ведуть княже військо до броду, рятувати Київ.

Водойми Солом'янського району. Ставки

Окрім річок, в межах району є невелика кількість ставків. Загалом їх налічується 12. Усі вони утворені штучно.

Основним є Верхній каскад Совських ставків (нижній каскад - у сусідньому Голосіївському районі). Загалом їх 6. Два на основному витоку (у третьому обидва витоки зливаються в єдине русло; на ньому є невеликий острів) і три на витоку, що починається південніше Турецького містечка.

Колись ставків на річці Совка було більше - ще 3 ставки існували у верхів'ях першого витоку (від них залишилися греблі), інший - перед проспектом Валерія Лобановського. Останній спустили бл. 1989 року, проте чаша ставка із незмінним рогозом та очеретом нагадують про нього.

Далі - фото ставків, автором усіх фото є письменник-краєзнавець Олександр Михайлик.

Верхній ставок Верхнього каскаду

Середній ставок Верхнього каскаду

Нижній ставок Верхнього каскаду

Спущений ставок Верхнього каскаду

Ще один ставок - на безіменній притоці Совки, що протікає в улоговині вздовж вулиці Колоскової.

Ще 2 невеликі ставки є на річці Борщагівка в селищі Жиляни

Ставок на річці Борщагівка

Інші три ставки - на житловому масиві Відрадний. Два з них - на річці Либідь, у парку "Відрадний". Перший має назву Відрадний (він простежується на картах з 1897 року.), інший - Красавиця.

Ставок Відрадний

Ставок Красавиця

Ще є ставок у парку "Орлятко". Він простежується на картах з середини 19 століття.

Зниклі озера та ставки

Вище ми згадували, що на річці Совка колись існувало ще чотири ставки - три у верхів'ях першого витоку (залишилася гребля), інший - перед проспектом Валерія Лобановського. Останній спустили бл. 1989 року.

Свого часу існували ставки на Либеді. При забудові Караваєвих дач було створено ставок, греблею якого пролягала вулиця Ніжинська.

Здавна існувало два ставки на Либеді поблизу Кадетського корпусу (нині на їх місці вагоне депо). Вони зникли 1930 року.

Кадетський ставок

Існувало невелике видовжене озеро колись і в районі сучасної площі Космонавтів, а саме в місці сходження вулиць Керченської та Антонова. Воно зникло у 1950-х при забудові району.

Ставок на Чоколівці, 1950-і. Фото з особистого архіву Олени Решетняк

Ще одне озеро, пов'язане із річкою Мокрою, існувало на Олександрівській слобідці. Нині про нього нагадує вулиця Озерна, на початку якої воно й існувало до 1950-х років. Потім озеро засипали та збудували частково на його місці житловий будинок.

Колишні водойми. Фрагмент карти 1897 року

Колишні ставки на річці Совка. Фрагмент карти 1932 року

Водойми Солом'янського району. Річка Либідь та її притоки

Найвідомішою малою річкою Києва є Либідь. Названа на честь легендарної сестри засновників Києва Либеді, вона є одним із символів. Витоки та значна частина правобережного водозбірного басейну річки розташовані саме в Солом'янському районі. Тут же річка приймає ряд приток або ж містяться їх витоки.

Витоків річки декілька. Як видно з топографічної карти 1897 року, постійна течія простежувалася лише з території сучасного Київського авіаційного інституту, а саме в районі озера Красавиця на території Мамаєвої слободи. На вулиці Ніжинській вже був перший місток.

Витоки річки слід шукати у початках річкової долини. Таких точок на карті 3, їх ми позначили червоними колами.

Південний витік Либеді - це сучасний парк "Відрадний". Невипадково поряд зі ставком, на початку річкової долини, стоїть камінь із написом "Тут знаходиться один із виток річки Либідь". Це формулювання коректне – один із витоків.

Північніше бачимо, що річкова долина починається з двох виярків. Вони починаються південніше та північнше сучасної вулиці Віталія Скакуна. Південний – біля будинку №9, північний – біля будинку "22-А по вулиці Академіка Шалімова. 

Ці 3 точки і можна вважати природними витоками річки.

Витоки Либеді. Карта 1897 року. Зелене коло - початок течії на карті, червоні - початки річкової долини і внизу сучасне озеро Відрадне

Природня протяжність Либеді становить бл. 14 км. Проте із будівництвом масиву Відрадний до річки було долучено колектор дощової каналізації. Він починається біля перетину вулиць Волноваської та Світлодарської. Тож нині витоком річки вважається ця точка. Але як ми розглянули вище, її не можна вважати природним витоком.

Озеро Красавиця у етнографічному комплексі Мамаєва слобода. Фото О. Михайлика

Сьогодні південний витік вважається струмок Відрадний. 

До 1960-х років річка Либідь від витоку протікала в природному руслі. Забудова місцевості призвела до того, що річку було взято у підземний колектор. 

В районі корпусу №6 Київського авіаційного інституту обидва витоки зливаються в єдине русло. Колектор перетина вулиці Гарматну, Ніжинську і тече під вулицею Миколи Голего. 

Про річку нагадує рельєф - улоговина на перетині вулиць Вадима Гетьмана, Нижньоключової та Миколи Голего.  Колись у тому місці існував підземний перехід. На початку 1990-х його затопило під час сильних дощів і перехід засипали.

Далі річка тече під вулицею Нижньоключовою та Польовою.

Озеро Відрадне. Фото О. Михайлика

Біля вулиці Залізничної Либідь вперше з'являється на поверхні і далі протікає у відкритому руслі, але не природному, а в бетонному жолобі. Одразу після виходу на поверхню Либідь приймає одразу дві притоки - праву Вершинку (яка встигає прийняти безіменну притоку, іноді її називають струмком Волочаєвський) та ліву Волочаєвський (Шулявка).

Перша поява Либеді на поверхні. Фото О. Михайлика

Волочаєвський (Шулявка) починається у колекторі поблизу перетину вулиці Миколи Василенка та провулку Юрія Матущака. Далі річка протікає під Машинобудівною вулицею, роблячи невеличке півколо в бік вулиці Олекси Тихого між вулицями Грушецькою та Гарматною. Перетнувши вулицю Гетьмана, тече чітко на південний схід, перетинає Борщагівську (тут про струмок нагадує улоговина, над якою прокладено Індустріальний міст), Нижньоключову та Верхньоключову вулиці та впадає у Либідь. Початково це була безіменна притока Либеді, що починалася від вулиці Борщагівської. Згодом до неї долучили колектор дощової каналізації.

Вершинка вперше позначена під такою назвою ще 1695 року на плані починається в колекторі поблизу перетину вулиць Сім'ї Ідзіковських та Волинської. До неї також долучили колектор дощової каналізації - природний витік був там, де річка виходить з колектора на поверхню - в районі перетину вулиць Ушинського та Донецької. Паралельно Вершинці пролягає залізниця. У колекторі під станцією Караваєві Дачі протікає з початку 2000-х років. Перетнувши залізницю і прийнявши ліву притоку, а насправді дренажну канаву, прокладену вздовж залізниці (бере початок поблизу зупинного пункту Караваєві Дачі, тече весь час паралельно залізниці, у верхній течії може мати воду лише періодично, але останні 300—400 метрів має вигляд струмочка шириною до 1 метра (але найчастіше ширина не перевищує 0,5-0,7 м). Подекуди дещо розширюється, у одному місці над канавою навіть перекинуто кладку. Цікаво, що за 10 метрів до впадіння у Вершинку ширина струмка в одному місці зростає ледь не до 2-2,5 метрів і нагадує крихітне озерце, але перед впадінням у Вершинку ширина канави знову не перевищує 0,5 м.) та впадає у Либідь.

Річка Вершинка. Фото О. Михайлика

Безіменна притока Вершинки – дренажна канава. Фото О. Михайлика

Далі Либідь протікає у відкритому руслі, паралельно їй проходить залізниця. Перед Повітрофлотським шляхопроводом Либідь приймає праву притоку, що умовно має назву Кадетський Гай (первісно безіменна). У 1695 році у верхів'ях Либеді було два ставки, на греблях яких діяло по водяному млину. У першій половині 19 століття млинів вже не існувало.

Річка Либідь у верхній течії. Фото О. Михайлика

Під шляхопроводом річка Либідь протікає у колекторі, далі знову тече відкритим руслом. Далі річка протікає в межах Шевченківського, Голосіївського та Печерського районів (до Байкового кладовища правий берег - Солом'янський район), тож далі йтиметься лише про праві притоки, що протікають у межах району.

Протяжність струмка Кадетський Гай — близько 2,2 км. Починається на Першотравневому масиві, природний витік - площа Космонавтів. Далі тече в улоговині вздовж Єреванської вулиці, в районі середини вулиці Генерала Воробйова різко повертає на північ, протікає під сквером між вулицями Козицького і Генерала Воробйова та впадає у Либідь на території вагонного депо «Київ-Пасажирський». Повністю взятий у колектор під час будівництва Першотравневого масиву. Гирлова ділянка взята у колектор ще при побудові залізниці на межі 1860-1870-х років. Решта - наприкінці 1950-х років. До 1930-х років саме на цьому струмку існував Кадетський ставок.

Впадіння струмка Кадетський Гай у Либідь. Фото О. Михайлика

Наступна права притока Либеді в межах району - річка Мокра. Історично річка мала назву Мужичок, під цією назвою її зафіксовано на карті 1753 року, складеної Данилом де Боскетом. Походження назви Мужичок невідоме. Назва Мокра походить від того, що вона протікала в глибокому ярі, де завжди була підвищена вологість. Точна протяжність річки – 1860 метрів. Нині витоком річки вважається джерело, вода з якого трубою діаметром 100 мм потрапляє у невеликий басейн. Таким чином витік було облаштовано 1986 року при створенні Солом’янського ландшафтного парку. Далі за задумом архітекторів річка мала проходити через каскад менших басейнів, проте води там немає. Далі річка тече у підземних трубах діаметром 1 метр, а під річкою Мокрою – у колекторі висотою 1,5-1,8 м. Також у 1950-х-1960-х роках до річки Мокра було долучено декілька колекторів дощової каналізації, тож до природного витоку додалося щонайменше два – з вулиці Преображенської біля скверу на вулиці Олексіївській і з Солом’янської площі вулицею Генерала Шаповала.

Єдина природна ділянка річки Мокра. Фото О. Михайлика

До кінця 1950-х років річка повністю протікала в природному руслі, лише вздовж вулиці Мокрої крізь річку було перекинуто 5 містків. У 1960-х роках її майже на всій протяжності заховано у підземний колектор. Нині єдина природна ділянка річки – від північних колій залізниці до вулиці Либідської, довжиною 100 метрів. Далі річка останні декілька десятків метрів тече у двох трубах діаметром 1 м і впадає у Либідь.

В долині річки існував хутір Паньківщина, що виник у середині XVIII ст. Уперше його було позначено на плані міста та околиць 1753 року. Є хутір і на плані міста 1842 року — в долині річки Мокрої й на схилах над нею, вздовж вулиць Мокрої та Кучмин Яр. Назва Паньківщина була у вжитку до 1860-х, опісля хутір мав назву Кучмин яр.

Наступна права притока - невеличкий безіменний струмок, який умовно названо Батиїв, оскільки він тече з-під Батиєвої гори. Протяжність незначна, бл. 300 метрів. Витікає з-під Батиєвої гори в районі вулиці Провідницької. Впадає у Либідь південніше вулиці Либідської. На всій протяжності у колекторі (основне русло - з часів прокладання залізниці, нижня течія - після 1940-х).

Нижче впадіння Мокрої до початку 1840-х років на Либеді був ставок.

Наступною правою притокою є струмок Протасів Яр (первісно безіменний). Протяжність струмка становить приблизно 1,1—1,2 кілометри. Починається на схилах Батиєвої Гори, далі протікає Протасовим Яром вздовж однойменної вулиці. Впадає у Либідь дещо південніше мосту через річку над вулицею Федорова. Повністю взятий у колектор (до 1920-х протікав поверхнею, через нього було перекинуто 6 невеликих місточків), за винятком декількох метрів гирлової ділянки.

Струмок Протасів Яр впадає у річку Либідь. Фото О. Михайлика

Остання за течією права притока Либеді, що протікає нашим районом - Совка (тече половину протяжності та впадає у Либідь в межах Голосіївського району.

Лівий витік річки Совка. Фото О. Михайлика

Ставок верхнього каскаду на річці Совка. Фото О. Михайлика

Загальна протяжність річки - трохи більше 5 км. Формується з двох витоків - один починається в кінці вулиці Зеленогірської, інший в улоговині південніше вулиці Кадетський Гай. На першому витоку 2, а на другому 3 ставки, останні дуже заболочені. У нижньому ставку верхнього каскаду Совських ставків обидва витоки зливаються в єдине русло. За ставком річка йде у підземний колектор, далі за руслом - спущений ставок. Перетнушви проспект Лобановського, річка витікає з коелктору й тече у природному руслі. Це вже сусідній Голосіївський район. Під вулицею Холодноярською тече права притока Совки, що повністю протікає в колекторі. На карті 1753 року її підписано як Софка.

Водойми району. Загальний огляд

Новий рік - і ми започатковуємо нову рубрику нашого краєзнавчого блогу. Вона розповідатиме про водойми району - річки та озера, як природні, так і рукотворні. Ми дізнаємося як про знані, так і невідомі річки. Адже не всі вони зараз на поверхні.

Водойм у районі порівняно небагато. Річкова мережа представлена річками Либідь (з притоками) та Нивка.

У районі - витоки Либеді, а також її притоки Волочаєвський (лівий) та Вершинка, Батиїв, Протасів яр та Совка (праві). Також районом протікає річка Нивка (Борщагівка), притока річки Ірпінь. На поверхні ж - лише частина річки Либідь, нижня частина річки Вершинка, а також невеличкий фрагмент річки Мокра. Річки Нивка та Совка в межах району течуть у відкритому руслі.

Також у районі порівняно мало ставків. Передусім це Верхній каскад Совських ставків, яких налічується 7. 2 невеликих ставки є на річці Нивка в Жилянах. Є 2 ставки у парку Відрадний - Відрадне та Красавиця. Ще один ставок - у парку Орлятко.

Частина ставків вже в минулому - у верхів'ях річки Совка, а також у середній течі річки (де нині її перетинає проспект Лобановського), а також два ставки на Либеді біля Кадетського корпусу. В історії залишилося озеро на Олександрівській слобідці - про нього нагадує лише вулиця Озерна. Старожили Чоколівки пригадують невелике озеро - нині це перетин вулиць Берегового та Керченської.