Вулиця Кирила Гвоздика

Із циклу "Прочитання вулиць"

Джерело: google.com

Сучасна назва (з 2019): вулиця Кирила Гвоздика

Підстава для перейменування: назва на честь живописця-монументаліста Кирила Гвоздика

Рішення Київської міської ради: від від 12 листопада 2019 року № 36/7609 «Про найменування вулиць у Голосіївському та Солом'янському районах міста Києва»

Місцевість: Жиляни

Розташування: пролягає від провулку Павла Лі до вулиці Степана Рудницького

Попередня і первинна назва (Кінець 2010-х-2019): Проєктна 13023

Кирило Васильович Гвоздик (22 липня 1895 Ребедайлівка — 20 липня 1981 Київ) — український живописець-монументаліст. Жертва сталінських репресій.

Життєпис

Народився 22 липня 1895 року в селі Ребедайлівка на Київщині (нині Черкаська область) в селянській сім'ї.

У 1923 вступає на малярський факультет Інституту пластичних мистецтв, який після злиття з Київським архітектурним інститутом у 1924 році отримав назву — Київський художній інститут. Проявивши значні здібності в монументальному живописі, був зарахований в майстерню до професора Михайла Бойчука.

У 1928 році під керівництвом Бойчука брав участь у розписі Селянського санаторію ім. ВУЦВК в Одесі. Колективними творами майстерні бойчукістів стала центральна композиція «Свято врожаю» та сюжети «Товарообмін» і «Землеустрій». Власноруч Кирило Гвоздик виконав фрески «Оранка» та «Розгром поміщицької садиби».

Того ж 1928 року бойчуківці представляли низку робіт на Венеційському бієнале. Твори учнів майстерні Бойчука італійська преса відзначила вмілим «поєднанням європейської традиції з народним примітивом», а Кирила Гвоздика, який подав виконані в техніці яєчної темпери картини «Селяни у біді» (1927) та «Пастухи» (1928), охрестила «українським Гогеном».

По закінченню Київського художнього інституту в 1929 митець звертається до теми побутового жанру. Він створив низку картин на селянську тематику — «Радіо на селі», «Сніданок комунарів», «Мітинг», «Селяни на полі» (1929—1930), — в яких висвітлив зміни, що сталися в українському селі за радянської влади.

1934 року в Харкові розпочинається наймасштабніша робота бойчукістів — монументально-декоративне оформлення інтер'єрів новозбудованого Харківського Червонозаводського театру під керівництвом Бойчука. Однак, ідейно-мистецькі непорозуміння з М. Бойчуком призвели до того, що Кирило Гвоздик покинув роботу над оздобленням театру.

Звинувачений за доносом «у систематичній антирадянській діяльності», в листопаді 1936 року був заарештований і засуджений до «10 років виправно-трудових робіт та 5 років поразки у правах». Гвоздика звільнили з Норильлагу 2 листопада 1946 р. Вдруге арештували 6 квітня 1949 р. у Києві. У листопаді 1949 року художника засудили до розстрілу, який було замінено довічним ув'язненням.

17 березня 1956 року художника було реабілітовано.

Після повернення до Києва продовжує малювати, однак відійшов від принципів і теоретичних настанов бойчукізму й дотримується методу соціалістичного реалізму. Малює низку полотен пейзажного жанру — «Вид на Дніпро», «Київський пейзаж» та інші. Побоюючись репресій, відмовився від виставково-творчої діяльності й припиняє спілкування з колишніми друзями. Помер 20 липня 1981 року в Києві, поховано на Байковому кладовищі.

Вулиця Професора Павловського

Із циклу “Прочитання вулиць”

Вулиця Професора Павловського. Джерело: google.com

Сучасна назва (з 2024): вулиця Професора Павловського

Підстава для перейменування: назва на честь науковця, економіста, професора Михайла Павловського

Рішення Київської міської ради: від 19 вересня 2024 року № 12/9820 «Про перейменування вулиці Боткіна у Солом’янському районі міста Києва »

Місцевість: Шулявка

Розташування: пролягає Борщагівської вулиці до Політехнічної вулиці

Попередні назви (1949-1952): Польовий провулок, (1952-2024): Боткіна

Первинна назва (початок XX ст.-1949): Бондаренківський провулок

Михайло Антонович Павловський (13 березня 1942, село Ружична, Хмельницький район, (нині частина міста Хмельницький) Хмельницька область — 26 лютого 2004, місто Київ) — український державний діяч, науковець-механік, економіст. Професор, доктор технічних (1977 рік) та економічних наук (1997 рік). Заслужений діяч науки і техніки України, академік Академії технологічних наук України, академік ряду міжнародних академій.

Життєпис

Народився у 1942 році в незаможній родині селян на Хмельниччині.

Один з ініціаторів створення і перший декан факультету авіаційних та космічних систем в Національному технічному університеті України «КПІ». Засновник і перший директор Міжгалузевого НДІ проблем механіки «Ритм».

Понад 25 років — завідувач кафедри теоретичної механіки в НТУУ КПІ. Творець власної наукової школи з гіроскопів, навігаційних приладів і комплексів. Став першим доктором наук в Україні у галузі гіроскопів і навігаційних комплексів. Його підручник з теорії гіроскопів був першим галузевим підручником у світі. Під керівництвом Павловського розроблено унікальне обладнання для наземних випробувань ракетно-космічного комплексу «Енергія-Буран», а після Чорнобильської аварії — дистанційно керовані роботизовані комплекси для проведення робіт з радіоактивними матеріалами.

Розробник економічної теорії перехідного періоду та її українського контексту. Докторська дисертація Михайла Павловського з економічної теорії стала першою на пострадянському просторі, яка була присвячена стратегії економіки перехідного періоду. Ввів поняття стійкості економічної системи, що дозволяє дослідити механізми розвитку міжнародних фінансових криз.

Автор понад 450 друкованих праць, серед яких 24 книжки (монографії, підручники, навчальні посібники). Підготував 12 докторів наук і 50 кандидатів наук. Автор 80 винаходів.

У 1992 році був Міністром промисловості України.

Народний депутат України ІІ, ІІІ та IV скликань Верховної Ради України. Був Головою комітету з ядерної політики та безпеки.

Помер після важкої хвороби на 62-му році життя 26 лютого 2004 року. Похований разом з дружиною на Байковому кладовищі

19 вересня 2024 року вулицю Боткіна в Солом'янському районі перейменовано на вулицю Професора Павловського.

Вулиця Князів Гедиміновичів

Із циклу “Прочитання вулиць”

Джерело: google.com

Сучасна назва (з 2022): вулиця Князів Гедиміновичів

Підстава для перейменування: на честь князів Гедиміновичів

Рішення Київської міської ради: від 8 вересня 2022 року № 5435/5476 «Про перейменування вулиці Новомічурінської у Солом’янському районі міста Києва»

Місцевість: Жиляни (Жуляни)

Розташування: пролягає від вулиці Морських Піхотинців до вулиці Сергія Колоса та Лугової вулиці. У початковій частині розгалужується на два відтинки — один йде до вулиці Сергія Колоса, інший до Лугової вулиці. Відповідно, вулиця має форму латинської літери Y.

Попередня і первинна назва (не раніше середини 1940-х-2022): Новомічурінська

Гедиміновичі — династія великих князів Литовських у 1316–1572 рр. та королів Польських у 1386–1572 рр., нащадків великого князя Гедиміна.

Представники цілої низки славетних аристократичних родин Великого князівства Литовського, Білорусі, України, росії та Польщі або дійсно походили від Гедиміна, або за родинними легендами виводили від нього свій родовід. Гедиміновичі, як і Рюриковичі, були «природними» князями, хоча через бідність та провінційність деякі роди надалі втратили титул. Представники численних родів нащадків Гедиміна обіймали найвищі державні посади, вони зробили вагомий внесок у розбудову державності Литви, Речі Посполитої та росії. Окрім того, Гедиміновичі були одними з найбільших землевласників на цих землях. Гедиміновичі дали початок родам Корецьких, Ружинських, Ольгердовичів, Трубецьких, Чорторийських та ряду інших.

Звикаємо до нових назв. Солом'янський район

Від 2022 року змінилися не тільки ми самі, змінилося наше Місто, яке почало повертати собі історичні назви та називати свої вулиці іменами гідних синів і дочок України.

Якщо поглянути на це з точки зору історії, - це виправдані, логічні засадничі зміни, які мали б трапитися з нами ще на світанку Незалежности. Проте інерція досвіду - річ вперта, і спливло дуже багато часу, перш ніж Київ став повертати собі українську фундаментальність, якої його було брутально позбавлено за радянських часів.

Війна пробудила в нас жагу до змін. Протягом останніх років багато столичних топонімів позбулися відбитку колоніального минулого, а прізвища віджилих комуністичних та російських діячів змінилися іменами новітніх Українських Героїв.

Зараз Київ не впізнати. Проходячи випробування війною, він оновлюється та твердо стоїть на шляху самоідентифікації. Суспільство вже доросло до розуміння, чому це конче необхідно й активно включається у процес дерусифікації.

Разом з тим, це створює для його мешканців певні труднощі/прикрощі практичного характеру, як то запам’ятовування назв і орієнтація в просторі. Приміром, вам треба кудись проїхати, а гугл-мапи видають нові імена, - і ви витрачаєте час на розвідку та співставлення “було/стало”, аби переконатися, що це саме та вулиця/площа/станція метро, яка вам потрібна. Але вони, ці труднощі, тимчасові. Наша суспільна пам’ять потребує переформатування, і крапка. А кияни підлаштуються, бо це не найважче випробування, що випадали на їхню долю.

Саме тому ми запланували низку публікацій, які допоможуть вам привчити себе до нового Міста. Наші шанувальники, мабуть, пам’ятають соціальні інформування #Прочитання_вулиць та #Імена_з_якими_ми_живемо на сторінці Публічні бібліотеки Солом'янки під час пандемії.

До широкомасштабного вторгнення нами було зроблено близько 20 публікацій щодо перейменованих від 2015 р. вулиць Солом’янського району.

Знаємо, зміни - це непросто. Тож ми продовжуємо. І, звісно, почнемо з Солом’янки та найсвіжіших перейменувань 2022-2023 рр.