 |
| Фото О. Михайлика |
Із циклу "Історія твого району"
Чо́колівка — історична місцевість Києва, що нині є частиною Солом'янського району. Сучасна Чоколівка охоплює територію між Південним залізничним напівкільцем Києва, аеропортом, Турецьким містечком та історичною Солом'янкою.
До широких меж Чоколівки належить Першотравневий масив, КНУБА разом із забудовою між вул. Освіти та проспектом Лобановського, а також нежитлова забудова між вулицями Святослава Хороброго, Медовою та проспектом Повітряних сил (донедавна — Повітрофлотський проспект).
Вузькі межі Чоколівки — територія між залізничною колією, частиною Чоколівського бульвару, вулиць Авіаконструктора Антонова, Святослава Хороброго, Федора Ернста, проспекту Повітряних сил та Міжнародного аеропорту «Київ» імені Ігоря Сікорського.
На карті нашого району з початку ХХ ст. існує місцевість Чоколівка і це є той рідкісний приклад, коли у назві увічнена особистість, причетна до появи місцини.
Микола Чоколов (1845 - 1932), на честь якого місцина й здобула назву, був відомою особистістю – на початку 1900-х років один із найбагатших промисловців Києва, купець 1-ї гільдії, гласний (депутат) міської думи, власник друкарні на вулиці Великій Житомирській №20, співзасновник винокурно-дріжджового заводу на вулиці Глибочицькій.
Передісторією появи місцини стало звернення 1896 року робітників заводу Гретера та Криванека до Міської думи з проханням виділення землі під індивідуальну забудову на пільгових умовах.
Дума спершу запропонувала землю між Старо-Житомирським шляхом та Брест-Литовським шосе, однак через зростання вартості землі через спорудження Політехнічного інституту довелося шукати іншу місцину.
1899 року було утворено «Київську робітничу артіль», яка мала права юридичної особи. Засновником артілі якраз і був Микола Чоколов. Артіль ухвалила рішення придбати землі, що знаходилися за Кадетським гаєм, вздовж шляху на Жуляни. Ці землі відносилися до Микільсько-Борщагівської волості Київського повіту. Власником частини земель був волосний писар Устименко, в якого за 16800 крб. було придбано 7 десятин землі. Половину необхідної суми мала артіль, другу половину дав сам Чоколов.
Наприкінці 1901 року землю було розділено на 39 ділянок – так починалося селище Чоколівка. Отримання артіллю кредиту у 20,5 тис. крб. лише прискорило забудову – за рік, до осені 1902 року було забудовано 28 ділянок.
А офіційною датою появи селища є 6 серпня 1905 року, коли відбулося освячення та додаткове відкриття селища, що в той же день здобуло ім’я Миколи Чоколова – так на карті міста з’явилася Чоколівка.
На той момент селище мало 31 забудовану садибу – з будиночком, садком та присадибною ділянкою. У середині 1910-х років селище мало вже бл.20 вулиць та простягалося між сучасними проспектом проспектом Повітряних Сил (тоді Земська вул.), вулицями Донецькою і Смілянською (тоді – власне Чоколівська та Озерна) та залізницею. Однією з основних була вулиця Земська, продовження Кадетського шосе.
Донедавна про це було невідомо, але нетривалий час до Чоколівки навіть ходив від Тріумфальних воріт (нині Повітрофлотський міст) трамвай. У непростий для нашої історії час, 10 квітня 1918 року було відкрито продовження спорудженої ще 1908 року Кадетської лінії до Чоколівського селища. На жаль, лінія проіснувала недовго і вже 1919 року була закрита...
12 жовтня 1923 року Чоколівку було включено до меж Києва.
1926 року Чоколівка мала 485 садиб, де мешкало 1478 осіб.
Зростання селища потребувало розвитку соціальної сфери, тому 1923 року було відкрито клуб, а 1925 року - школу, де навчалося 170 дітей. У 1936 році школа перейшла у нову, спеціально споруджену за проєктом архітектора Юрія Корбіна, будівлю на вулиці Чоколівській (нині Донецька), 25. У Чоколовці існувала власна аптека фармацевтів Вінзбургів. На сучасній Севастопольській площі існувало поштове відділення.
Водночас у 1925-29 роках розплановується та забудовується «супутник» Чоколівки – селище імені Першого Травня, збудоване частково на місці знищеного Кадетського гаю (сучасними межами селища є трикутник між проспектом Повітряних Сил, Чоколівським бульваром та вулицею Антонова). Це поселення будувалося здебільшого для робітників-залізничників.
Станом на 1932 рік у Чоколівці мешкало 1697 осіб та налічувалося 494 садиби.
Забудова селища була змішаною: якщо північну частину було забудовано виключно індивідуальними малоповерхівками, то південна частина мала цілі квартали промислово-складської забудови. Єдиним представником багатоповерхової забудови 1930-х є житлова чотириповерхівка на проспекті Повітряних Сил, 78.
У повоєнну добу, а саме у 1950–1952 роках, Чоколівку було поширено на північ. У кварталах, обмежених сучасними вулицями Донецькою, Левка Мацієвича й Сергія Берегового, виник мікрорайон 2-3-поверхової забудови. Він має неофіційну назву «селище ГВФ», адже будинки призначалися переважно для працівників тодішнього Київського інституту цивільного повітряного флоту (тепер — Київський Авіаційний Інститут, донедавна — Національний авіаційний університет).
1950 року в Чоколівці силами військовополонених німців було споруджено двоповерховий будинок культури ім. Кірова (тодішня адреса — бульвар Леніна, 15). Невдовзі в будівлі відкрився кінотеатр, який успадкував назву клубу. Його знесли 1970 року, а 1977-го на цьому місці звели адміністративну будівлю (Чоколівський бульвар, 13). На першому поверсі відкрили кінотеатр «Єреван» на 415 місць. Закрили його 2007 року. Відтоді приміщення не використовується.
У 1952 та 1955 роках майже всі вулиці Чоколовки, зокрема й ті, що мали назви ще з 1900-х, було перейменовано. Однією з небагатьох вулиць, яка зберегла історичну назву, є Святославська.
У 1960-х під забудову було остаточно освоєно весь простір між Чоколівським бульваром, вулицями Донецькою та Ушинського. На стику нинішнього проспекту Повітряних Сил, Чоколівського бульвару та проспекту Лобановського сформувалася площа, яку 1967 року назвали Севастопольською. У 1960-х Чоколовка остаточно злилася із забудовою селища Першого Травня та Першотравневого масиву.
 |
| Зразок старої забудови Чоколівки. Фото О. Михайлика |
Попри масове будівництво 1960-х, у південній частині Чоколовки залишалася незабудованою місцевість, обмежена проспектом Повітряних Сил, вулицями Вінницькою та Ернста. Дерева, що росли тут іще до забудови, утворювали паркову зону, яка довго не мала власної назви й неофіційно звалася «парком на вулиці Вінницькій». У 2010-х зона отримала офіційний статус парку, який спочатку називався Вінницьким. Згодом його перейменували на парк Захисників України. 2016 року паркову зону впорядкували, оновили покриття доріжок, встановили лавки та влаштували дитячий майданчик. Загальна площа парку — 5,44 га. Його засаджено листяними породами дерев (клени, липи, берези, тополі, каштани).
Майже всю стару садибну забудову Чоколовки знесли у 1970-х. При цьому зникли 13 вулиць і три провулки. Забудова 1970–1980-х представлена переважно 9-поверховими житловими будинками.
 |
| Фото О. Михайлика |
У 1976–1977 роках на вулиці Народного Ополчення (нині – Святослава Хороброго) звели будівлі для Інституту кардіології ім. Академіка Стражеска. Медичний заклад, заснований 1936 року лікарем Миколою Стражеском як Український інститут клінічної медицини, 1978 року розпочав діяльність у нових приміщеннях. 1979 року перед інститутом було відкрито пам’ятник Миколі Стражеску.
2000 року було реконструйовано транспортну розв’язку на Севастопольській площі. У 2000-х тут звели нову сучасну будівлю Солом’янської РДА.
Важливою рисою Чоколовки є те, що вона, як і Олександрівська слобідка, значною мірою зберегла історичну мережу вулиць.
Джерело: публікацію здійснено за краєзнавчими матеріалами києвознавця О. Михайлика
.jpg)
.jpg)
