Історія району в фотографіях. Політехніка з боку залізниці

Комплекс споруд Київського політехнічного інституту майже завжди фотографували з боку Брест-Литовського шосе. Проте є цікаве фото, зроблене з насипу залізниці. 

На передньому плані - ще сільська забудова Шулявки, за якою вже виріс комплекс Політехніки. Світлина початку ХХ століття.

Видатні імена району. Костянтин Дементьєв

Костянтин Дементьєв протягом 9 років, з 1902 по 1911, працював у Київському Політехнічному інституті. Викладав на кафедрі технології будівельних матеріалів, очолював відповідну лабораторію.

Уродженець міста Гельсінгфорс (нині Гельсінкі, Фінляндія), закінчив Санкт-Петербурзький технологічний інститут.

1906 року захистив дисертацію і був затверджений у званні ад'юнкта інституту з хімічної технології і технології будівельних матеріалів, призначений екстраординарним професором кафедри технології будівельних матеріалів.

31 травня 1908 року науковця було на 3 роки обрано директором Політехніки. За його директорства, у 1910 році, на території навчального закладу було споруджено ще два будинки для викладачів. Того ж року він заснував та був редактором часопису "Вісник технології хімічних та будівельних матеріалів".

Мешкав на території Політехніки у будинку для викладачів.

Та вже 1911 року, по завершенню 3-річного терміну директора Політехніки, його було переведено до політехнічного інституту у Новочеркаську (нині росія).

Видатні імена району. Микола Чирвинський

Микола Чирвинський увійшов в історію як один із засновників зоотехнічної науки, перший декан сільськогосподарського відділення Київського політехнічного інституту.

Уродженець Чернігова (народився 10 травня 1848 року), закінчив Санкт-Петербурзький землеробський інститут, де й посилився інтерес до зоотехніки. Згодом навчався та працював у Бельгії, Франції, Німеччині.

1898 року розпочався київський період життя науковця. У серпні того ж року його запрошують до нового, щойно заснованого навчального закладу, очолити сільськогосподарське відділення. Очолював його до 1904 року. А з вересня 1905 до червня 1906 був ректором Політехніки. Після того, як подав у відставку, очолював сільськогосподарське відділення. Створив кафедру загальної зоотехнії, в складі якої були зразковий скотарський двір, вівчарня, лабораторія.

1916 року за віком Микола Чирвинський пішов у відставку з посади декана сільськогосподарського відділення. Опісля вів курси вівчарства і загальної зоотехнії. У грудні 1919 поїхав у місто Новочеркаськ (росія), де 5 січня 1920 року помер.

Мешкав науковець у службовій квартирі в професорському будинку біля першого корпусу Політехніки.

Видатні імена Солом'янського району. Костянтин Зворикін

Третім директором Київської політехніки був Костянтин Зворикін. Попри те, що він очолював інститут лише рік, загалом він працював у ньому понад 15 років.

Уродженець російського міста Мурома та випускник Петербурзького технологічного інституту, він 40 років зі свого 67-річного життя жив і працював в Україні.

Спочатку він працює в Харківському технологічному інституті, з 1888 по 1898 роки. читав лекції з борошномельного виробництва і технології деревини, керував проектуванням парових котлів на механічному та хімічному відділеннях.

Коли ж 1898 року було засновано Київський політехнічний інститут, Костянтина Зворикіна запрошують очолити механічне відділення. Він читав курси загальної механічної технології, деталей машин та борошномельного виробництва. Заснував наукову школу обробку металів різанням. Живе він у будинку для викладачів на території навчального закладу.

1904 року він очолює Київську політехніку, стає її третім за ліком ректором. Наступного 1905 року йде з цієї посади та повертається до Харкова. 1918 року науковець повернувся до Києва, став вдруге працювати у Політехніці. А 1922 року очолив науково-дослідну кафедру механічної технології. 1927 року вчений залишив посаду, а 7 липня 1928 року пішов з життя. Його поховано на Лук'янівському кладовищі.

Нащадки науковця теж пов'язали свою долю із Політехнікою. Її закінчили син Олег та онук Костянтин, а також правнуки. Нині онук науковця, Костянтин Зворикін, працює викладачем у навчальному закладі.

28 серпня 2023 року на першому поверсі першого корпусу (біля аудиторії 143) урочисто відкрито барельєф Костянтина Зворикіна (автори – подружжя, молоді скульптори Микола Тихонов та Мілана Янковська).

Видатні імена Солом'янського району. Михайло Коновалов

Значну частину свого життя хімік Михайло Коновалов жив не в Києві. Уродженець російської Ярославської губернії, він навчався та працював у Московському університеті та Московському сільськогосподарському інституті. Відкрита ним реакція дії азотної кислоти на вуглеводні насиченого ряду ввійшла у світову науку під назвою "реакція Коновалова". Та останні 7 років свого життя він жив у Києві, в нашому районі. Працював у Київському політехнічному інституті.

1898 року перший ректор Київської політехніки Віктор Кирпичов запросив науковця до щойно створеного навчального закладу. З 1 липня 1899 року обійняв посаду декана хімічного відділення та завідувача кафедри неорганічної хіміїї.

А з вересня 1902 до липня 1904 року він є директором Політехнічного інституту. Під його керівництвом було побудовано очисні споруди каналізації на території навчального закладу. Жив Михайло Коновалов у будинку для викладачів на території Політехніки. Брав участь у складанні статуту навчального закладу. Піклувався про студентів, був членом комісії, яка могла звільняти їх від плати за навчання, завідував студентською їдальнею, очолив "Товариство допомоги студентам" (1903 рік). 1905 року очолив жіночу курси при гімназії Жекуліної.

Передчасно помер науковець через трагічний випадок. 12 листопада 1906 року він оглядав очисні споруди для біологічного очищення стоків у парку КПІ і не помітивши відкритий люк, потрапив у нього однією ногою та сильно травмувався. Місяць вчений хворів і 12 грудня у віці 48 років помер, попри всі зусилля лікарів. Поховали його на Лук'янівському кладовищі.

Пам'ять про науковця вшанована у Політхнічному інституті. На першому поверсі головного корпусу є його погруддя, у великій хімічній аудиторії висить портрет – серед інших науковців, які там читали лекції. 1985 року на фасаді корпусу йому встановлено меморіальну дошку.

1997 року на хіміко-технологічному факультеті запроваджена премія імені Михайла Коновалова для студентів-органіків.

Видатні імена Солом'янського району. Степан Тимошенко

На території Київської Політехніки 1998 року встановлено пам'ятник всесвітньовідомому науковцю Степану Тимошенку (скульпторка Наталія Дерегус).

Уродженець Конотопщини, він закінчив гімназію у Ромені на Полтавщині. Далі шлях майбутнього науковця проліг до Санкт-Петербургу, де він закінчив Інститут інженерів шляхів сполучення. Студіювався у Німеччині.

1906 року він 24-річним виграв конкурс на заміщення посади професора кафедри опору матеріалів Політехніки. У 25 років він захистив дисертацію. 1908 року написав підручник з курсу опору матеріалів. Цей підручник було видано 1911 і він перевидавався ще понад півстоліття!

У 27, 1909 року, він стає деканом інженерного відділення. Та 1911 за те, що він виступав за рівноправність євреїв при вступі до вищих навчальних закладів, його звільняють з Політехніки і він їде до Петербургу. Повернувся до Києва науковець наприкінці 1917 року. Бере участь у організації Академії наук. А восени 1918 стає одним із її академіків. Він очолює створений ним же Інститут технічної механіки (з 1993 Інститут механіки імені Степана Тимошенка). 1920 року науковець змушений залишити Київ та переїздить до Загреба. А 1922 року науковець переїздить до США.

На Батьківщині науковець побував після тривалої розлуки лише 1958 року. Відвідавши Київ, він побував у Інституті механіки, колись ним створений. Вдруге він відвідав Баткьівщину 1967 року.

Науковець помер у Німеччині, проте похований аж у США біля дружини.

На фасаді будинку по вулиці Гоголівській, 23, де науковець жив у 1917-1920 роках, йому встановлено меморіальну дошку.

Видатні імена Солом'янського району. Михайло Кравчук

2003 року на території Київської Політехніки відкрито перший в Україні пам'ятник видатному математику Михайлу Кравчуку. На ньому промовисті слова: "Моя любов – Україна і математика". 2009 року на честь вченого названо вулицю на Лівому березі, у Дарницькому районі.

Хоча значний період життя та діяльності вченого пов'язаний саме із нашим районом.

Михайло Кравчук, уродженець Волині, 1914 року закінчив Університет святого Володимира. У жовтні 1917 року засновано Український народний університет, першим ректором якого став Іван Ганицький. Одним із викладачем стає Михайло Кравчук. Спершу заклад діяв у будинку Центральної Ради (Володимирська, 57), аж поки не отримав власного приміщення.

А у травні 1918 року Український народний університет переїздить до будівлі колишнього Миколаївського артилерійського училища на Кадетському шосе (нині проспект Повітряних Сил, 28). Так Михайло Кравчук починає працювати в нашому районі. За Гетьманату Павла Скоропадського навчальний заклад було реорганізовано.

17 серпня 1918 року Законом Ради міністрів Української держави його було перетворено на Київський державний український університет. Його урочисто відкрили у спорудах колишніх військових училищ 6 жовтня 1918 року. Ректором став Феоктист Сушицький. Сюди перевели всіх студентів Народного університету, загалом 1600 осіб. Мовою викладання була українська. Було відкрито медичний факультет. Загалом у навчальному закладі працювало 68 професорів, доцентів і асистентів. У реорганізованому закладі продовжив працювати Михайло Кравчук.

Втім, вже в листопаді 1918 року заклад перемістили до приміщення Університету святого Володимира.

"Повернення" Михайла Кравчука у наш район відбулося у 1920-х роках. Не пізніше 1924 року він вже є викладачем Київського Політехнічного інституту. Саме він допоміг вступити до навчального закладу Сергію Корольову. Тут 14 грудня 1924 року Кравчук захистив докторську дисертацію. Він видає багато праць.

1929-го, у віці 37 років, Кравчук стає академіком Всеукраїнської академії наук. Він працює безпосередньо в академії, є деканом Інституту народної освіти, стає одним із засновників створеного 1934 року Інституту математики.

Жив Михайло Кравчук під час викладання у одному з будинків для викладачів на території Політехніки.

За доносом колег 1938 року його було заарештовано та присуджено 20 років в'язниці та 5 років заслання. Помер він 1942 року у засланні на Колимі. 1956 року Михайла Кравчука посмертно реабілітовано.

Пам'ятник Михайлу Кравчуку

Видатні імена Солом'янського району. Сім'я Бродських

25 серпня 2022 року вулицю Смоленську в місцевості Казенні Дачі перейменовано на вулицю Сім'ї Бродських. Так вшановано Лазаря та Льва Бродських, видатних українських меценатів та підприємців єврейського походження.

Лазар Бродський. Портрет роботи Миколи Пимоненка

Лев Бродський

Символічно, що вулиця на їх честь з'явилася саме в Солом'янському районі. Адже саме Лазар Бродський був одним з ініціаторів створення у місті Політехнічного інституту. Це підтверджує такий цікавий факт – остаточне рішення про необхідність створення в місті вищого технічного навчального закладу було ухвалено 25 листопада 1896 року на приватній нараді саме в будинку Лазаря Бродського під головуванням Київського міського голови Степана Сольського!

Коли стартував збір коштів на будівництво Політехніки, найбільша пожертва від однієї особи надійшла саме від Лазаря Бродського – 100 тисяч карбованців, астрономічна сума на той час. Для порівняння, корова тоді коштувала 30-50 карбованців.

А за рік до того, 1895 року, саме Лазар Бродський пожертвував 132 тисячі карбованців на будівництво Бактеріологічного інституту на Байковій горі. Збереглася чудова будівля інституту, споруджена 1896 року.

Детальні про вулицю Сім'ї Бродських та постаті Лазаря і Льва Бродських.

Втрачені споруди Солом'янського району. Станція випробування сільськогосподарських машин КПІ

Чи не єдиною втраченою спорудою, що будувалася як частина Київського політехнічного інституту (відтак зводилася за проєктом Ієроніма Кітнера, будівництво ж безпосередньо здійснював Олександр Кобелєв), є станція випробування сільськогосподарських машин на фермі Політехніки. Її було споруджено одночасно з основним комплексом, завершено до 1902 року.

Будівлю знесено у першій половині 1960-х років через будівництво масиву Відрадний. На місці колишньої станції – житловий будинок на бульварі Вацлава Гавела, 3.

Фото з фондів Політехнічного музею Київського політехнічного інституту

Історія Солом'янського району на сторінках газет. Політехнічний інститут

Чергова публікація циклу "Історія Солом'янського району на сторінках газет" - стаття Павла Позняка з фото Сергія П'ятерикова "Політехнічний інститут", опублікована в газеті "Прапор комунізму" у 1980-х роках. Ця стаття не є копією попередньої однойменної, а самостійною статтею, яка просто має таку ж назву.

Оригінал статті зберігається у фондах Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди. Зацифровано взимку 2024 року.

Історія Солом'янського району на сторінках газет. Політехнічний інститут

Чергова публікація нашого циклу - стаття Павла Позняка з фото Сергія П'ятерикова "Політехнічний інститут", опублікована в газеті "Прапор комунізму"  у 1980-х роках.

Оригінал статті зберігається у фондах нашої бібліотеки. Оцифровано взимку 2024 року. 

Палаци та будинки культури Солом'янського району. Сучасні та колишні

У радянський час при підприємствах, установах, навчальних закладах неодмінно створювалися палаци та будинки культури. Деякі з них були справжніми палацами, деякі - доволі ординарними спорудами.

Вони часто є цікавим прикладом радянської архітектури 1950-х-1980-х. Тож у цьому дописі ми познайомимося із палацами та будинками культури Солом'янського району. Як сучасними, так і колишніми.

У районі є такі палаци культури:

• Росток, заводу "Точелектроприлад"
• Українського товариства глухих
• Київського авіаційного інституту
• Імені Корольова 
• Київського політехнічного інституту

1955 року споруджено будинок Культурного центру Українського товариства глухих. Нині це найдавніша споруда з-поміж усіх будинків культури району, що вціліла. 

1957 року за типовим проєктом архітектора Костянтина Барташевича споруджено найбільш монументальний пала культури району - заводу "Точелектроприлад" (нині "Росток")

У 1978 році відкрито цікаву споруду Палацу культури Київського інституту інженерів цивільної авіації (нині Київський авіаційний інститут).

Палац культури КІІЦА (нині КАІ). 1980-і роки

Будівництво палацу культури КІІЦА (нині КАІ). 1970-і роки. Фото з фондів Музею КАІ

1984 року за проєктом архітектора Валентина Єжова споруджено один із найцікавіших палаців культури радянського періоду - заводу імені Корольова

Також у 1984 році було споруджено один із найбільших у Києві палаців культури - Центр культури та мистецтв Київського політехнічного інституту.

Також у районі є будинок культури селища Жиляни, успадкований від тих часів, коли селище ще не було частиною Києва. 

Будівлю споруджено 1957 року як сільський клуб. У 1990-х роках клуб був занедбаний. Реконструйований у 2000-х роках, він є важливим культурним осередком селища.

Деякі будинки культури вже в минулому.

Клуб імені Кірова. Його було відкрито 1946 року на Чоколівці у невеликому будинку. 1950 року замість нього побудували двоповерхову капітальну будівлю, яку знесли 1970 року.

Перша будівля клубу ім. Кірова. Малюнок. З фондів бібліотеки.

Будівництво капітальної споруди клубу ім. Кірова. Фото з фондів бібліотеки.

Ще у 1870-х роках у Залізничній колонії було збудовано будівлю їдальні для залізничників. Згодом (у 1918 році) тут діяв Залізничний театр, а потім, аж до 1980-х - був будинок культури Київського електровагоноремонтного заводу. Будівлю знесли у 1980-х роках. Нині на цьому місці - площа Євроатлантичного Альянсу перед Південним вокзалом.

Історія Солом'янського району на сторінках газет. Київський політехнічний

Чергова публікація нашого циклу - стаття Павла Позняка з фото Сергія П'ятерикова "Київський політехнічний", опублікована в газеті "Прапор комунізму" у 1980-х роках.

Оригінал статті зберігається у фондах нашої бібліотеки. Оцифровано взимку 2024 року.

Видатні імена Солом'янського району. Олександр Кобелєв

Ми нещодавно започаткували нову краєзнавчу рубрику. У ній будемо розповідати про видатних особистостей, життя і діяльність яких пов'язана із нашим районом.

Сьогоднішній допис буде присвячено видатному архітектору Олександру Кобелєву, який спорудив ряд споруд у нашому районі.

Пам'ять про Олександра Кобелєва вшанована - 19 лютого 2016 року на його честь перейменовано вулицю Фурманова у нашому районі районі.

Архітектурні автографи архітектора Кобелєва на мапі району:

• Будівля притулку на Залізничній колонії, вул. 6-та та 7-ма Лінії, нині вулиця Архітектора Кобелєва № 1/5 (1899–1900)
• Хіміко-технічна лабораторія на Залізничній колонії, вул. 6-та та 7-ма Лінії, нині вулиця Архітектора Кобелєва № 3/8 (1899–1901)
• Залізнична лікарня на Залізничній колонії, вул. 6-та та 7-ма Лінії, нині вулиця Архітектора Кобелєва № 5 (1900)
• Комплекс Київського політехнічного інституту (друге місце на архітектурному конкурсі - 1898; 1900-1902 - безпосереднє керівництво будівельними роботами, замінив автора проєкту Ієроніма Кітнера)

Історія Солом'янського району у фотографіях. Київський політехнічний інститут на фото та листівках початку 20 століття

Комплекс споруд Київського політехнічного інституту споруджено у 1888-1902 роках за проєктом петербурзького архітектора Ієроніма Кітнера (безпосередньо здійснював будівництво київський архітектор Олександр Кобелєв).

Первісно комплекс складався з: головного корпусу, хімічного корпусу, механічних майстерень із електростанцією, їдальні, амбулаторії, двох житлових будинків (1910 року звели ще два), будівель тваринницької ферми (на місці масиву Відрадний), двору для худоби, дослідного поля та саду.

Комплекс споруд одразу став однією із візитівок міста, тож з перших років існування потрапив на численні фото та поштівки. Пропонуємо ознайомитися із вибраними фото та листівками початку ХХ століття.

Імена, з якими ми живемо. Вулиця професора Делоне

Вулиця професора Делоне в селищі Жуляни Солом’янського району пролягає від вулиці Карла Маркса до кінця забудови. Сучасну назву вулиця отримала в 2019 році. 

Делоне Микола Борисович - математик, що стояв біля витоків планеризму, народився 21 січня (2 лютого) 1856 року в Москві. Походить з французів – дід Пьєр Шарль Делянау ( Pierre Charles Delaunay ) – лікар в армії Наполеона І, з якою в 1812 році прийшов до Росії, де потрапив у полон. У Москві він одружився на смоленській поміщиці Тухачевській, прийняв російське ім'я і громадянство і став відомим лікарем. Батько Борис Петрович був лікарем, брав участь у російсько-турецькій війні 1877-1878 рр. Був поранений під Плевною і невдовзі помер, залишивши сім’ю без засобів до існування. Делоне походили зі славного старовинного французького дворянського роду. Колись їхнє прізвище звучало як де Ло Не, але в Росії написання змінилось та стало Делоне.

Дитинство М. Делоне пройшло в Москві, навчався в класичній гімназії, а після закінчення фізико-математичного факультету Московського університету (1878) переїхав до Санкт-Петербурга, де мав тимчасові підробітки, а потім викладав в гімназії. В 1889 році одружився з Надією Олександрівною Георгієвською – дочкою дійсного таємного радника, професора Московського університету. У Миколи Борисовича та Надії Олександрівни було три сини: Олександр, Лев, Борис та донька Наталія 

В Новоросійському (тепер - Одеському) університеті у 1892 році захистив магістерську дисертацію «Алгебраїчні інтеграли руху твердого тіла навколо нерухомої точки». Опонентом на захисті був М.С. Жуковський. У травні 1894 року він захистив докторську дисертацію на тему: «Передача оберту та механічне креслення кривих шарнірно-ричаговими механізмами». 

З 1895 по 1900 рр. Микола Петрович Делоне був професором сільськогосподарських машин та знарядь в Ново-Олександрівському інституті сільського господарства та лісництва в Пулавах, неподалік від Варшави. Тут він викладав французьку мову. 

1900 року було відкрито Варшавський політехнічний інститут, і М.Делоне перейшов туди ординарним професором (завідуючим кафедрою) практичної механіки. У Польщі він познайомився з Ю.В. Ломоносовим - відомим фахівцем з паротягів, який переконав Миколу Борисовича переїхати до Києва. 

З 1906 по 1928 рік Микола Борисович викладав у Київському Політехнічному інституті, а помешкання орендував у будиночку, що знаходився неподалік інституту за адресою 2-га Дачна, 6 (зараз Польовий провулок, 5), який належав Аделі Антонівні та Івану Семеновичу Сосновським. У КПІ Микола Делоне працював з перервами. Крім Політехнічного інституту він був професором фізики та завідуючим фізичним кабінетом Київського комерційного інституту, а з січня 1908 по листопад 1909 року, як приват-доцент читав лекції з прикладної математики в Київському університеті. 

Від М.С. Жуковського ще у 1896 році дізнався про польоти Отто Лілієнталя на планерах і зайнявся систематичними дослідженнями моделей планерів. А у КПІ стає незмінним керівником студентського повітроплавного гуртка, створеного в 1909 році, а незабаром Микола Борисович виступає одним із засновників Київського товариства повітроплавання. У 1909-1910 роках в КПІ читає для студентів курс лекцій з основ повітроплавання. Успіх був величезним, його запрошують виступити з ними в інших ВНЗ та міст, а саме: Харків, Полтава, Катеринослав, Бердичів, Єлісаветград, Проскурів, Вільно, Орел. У КПІ почався рух за створення повітроплавного відділення. Оскільки уряд грошей на це не виділив, то далі розмов справа не пішла. 

Активним послідовником та помічником М.Делоне в 1908-1910 рр. був син Борис, який на гроші, отримані від батька, збудував три планери, випробувавши їх у парку КПІ та на дачі в с. Звонковому біля с. Мотовилівки. 

У зв'язку з революційними подіями навчання в КПІ було припинено. Микола Делоне за переконаннями був за більшовиків, читав лекції перед червоноармійцями. Після приходу денікінців потрапив до їхньої контррозвідки. Однак дружині Надії Олександрівні вдалося його визволити через своїх знайомих. 

Після війни М. Делоне із запалом повертається до своєї справи: консультує студентів-ентузіастів авіації, які створили в КПІ Авіаційне науково-технічне товариство (АНТТ).

Микола Делоне - автор понад 70 наукових праць. 

У 1928 році він переїхав до Ленінграда, де й помер 20 березня 1931 року.

Допис опубліковано в рамках проєкту суспільного інформування «Імена, з якими ми живемо»