Історична забудова району. Будівля Миколаївського артилерійського училища

Однією з архітектурних домінант сучасної Солом’янської площі є будівля колишнього Миколаївського артилерійського училища. 1913 року було розроблено проект створення та відкриття в місті Другого київського військового та артилерійського училищ. Артилерійське училище назвали Миколаївським на честь засновника – імператора Миколи ІІ. У Кадетському гаю, вздовж Кадетського шосе, під нові навчальні заклади виділили 18 десятин землі, які доти належали Кадетському корпусу. Спорудження будівель за проектом петербурзького архітектора, академіка архітектури Дмитра Зайцева розпочалося 1914 року.

Перший набір до артилерійського училища відбувся 15 жовтня 1915 року. Поки тривало спорудження навчальних корпусів, юнкери були змушені перебувати у розташованих поруч казармах, які погано опалювались і не мали водопостачання. У мирний час курс навчання в артилерійських училищах становив три роки, у піхотних – два, однак в умовах Першої світової війни навчання було прискореним. Так, до грудня 1916 року в артилерійському училищі відбулося два випуски. У вересні 1917 року тут було здійснено останній, шостий набір юнкерів.

Поява нових навчальних закладів вимагала трамвайного сполучення. Силами військовополонених було подовжено Кадетську трамвайну лінію. 7 жовтня 1916 року було відкрито подовжену Кадетську (Артилерійську) лінію, що вела до училищ.

У березні 1917 року було завершено будівництво корпусів артилерійського училища.

Комплекс споруд Миколаївського артилерійського училища складався з головного корпусу, адміністративного будинку, двох навчальних корпусів, манежу, механічного млина, ангару для навчальних гармат, речового складу, пральні, стаєнь, котельні та водонапірної вежі. У східній частині комплексу розташовувалися три житлових будинки для офіцерів.

У грудні 1917 року училища було розформовано, й у січні 1918 року юнкерів відправили у відпустку. Так завершилася історія Миколаївського артилерійського та Миколаївського військового училищ.

Однак військові незабаром повернулися у ці стіни. У березні 1918 року в училищі розташовувався Запорізький кінно-гайдамацький полк ім. Костя Гордієнка, який очолював полковник Всеволод Петрів, майбутній військовий міністр УНР.

Та вже за місяць призначення цих споруд змінилося. У квітні 1918 року будівлі колишніх училищ передали Міністерству народної освіти. У травні 1918 року тут розмістився відкритий у жовтні 1917 року Український народний університет.

Цей заклад пробув у стінах колишнього артилерійського училища недовго, до листопада 1918 року, коли його перемістили до червоного корпусу Київського університету Св. Володимира. Споруди перейшли у повне розпорядження Головнокомандувача Збройних сил України генерала Келлера.

Будівля артилерійського училища, 1924 рік. З фондів ЦДКФФА України ім. Пшеничного

У лютому 1919 року, після захоплення Києва більшовицькими військами, на базі Миколаївського артилерійського училища було створено Київські артилерійські командні курси, які припинили існування у серпні 1919 року, під час боїв із арміями Антона Денікіна та Симона Петлюри.

Після остаточного встановлення радянської влади 12 червня 1920 року тут уже діяли Перші артилерійські курси підготовки командного складу. Нові навчальні заклади з’явилися тут із 1921 року. З 1921 до 1926 року послідовно діяли військово-повторна, інженерна, військово-педагогічна школи. З 1926 року в приміщенні військових училищ розташовувалася Четверта (згодом Перша) київська гарматна (артилерійська) школа. У Четвертій київський гарматній школі впродовж 1926–1929 років здобував освіту майбутній двічі Герой Радянського Союзу Іван Черняховський. 1933 року школі було присвоєно ім’я колишнього начальника штабу Червоної армії П. Лебедєва. 1936 року Артилерійську школу було перетворено на Друге Київське артилерійське училище ім. Лебедєва. 1941 року навчальному закладу присвоїли ім’я Сергія Кірова.

1958 року училище було реорганізовано в Київське вище артилерійське училище. 1973 року воно отримало назву Київське вище зенітно-ракетне інженерне ордена Леніна Червонопрапорне училище ім. С. М. Кірова. У 1960–1970-х було надбудовано історичні будівлі навчальних корпусів: триповерховий навчальний корпус № 1 – четвертим поверхом, а двоповерховий навчальний корпус № 2 – третім і четвертим поверхами. Упродовж 1974–1977 років тут була філія Артилерійської академії. 1977 року заклад отримав статус Академії протиповітряної оборони сухопутних військ (із 1978 року він носив ім’я маршала О. М. Василевського).

Постановою Кабінету міністрів України від 19 серпня 1992 року Академію протиповітряної оборони було перетворено на Академію Збройних Сил України, яка з 1998 року набула статусу Національної. Із 30 грудня 2008 року це — Національний університет оборони України. Указом президента України від 22 лютого 2013 року № 85/2013 Національному університету оборони України присвоєно ім’я Івана Черняховського.

Один з колишніх житлових будинків для офіцерів

Збереглася більша частина будівель комплексу колишнього Миколаївського артилерійського училища, споруджених у 1914–1917 роках. Це головний навчальний корпус, адміністративний будинок, навчальні корпуси № 1 (тепер — університетська поліклініка та адміністративні установи) й № 2 (тепер — адміністративна установа), манеж (тепер — навчальний корпус), ангар для навчальних гармат (тепер — друкарня), механічний млин (тепер — пункт технічного обслуговування автомобілів), речовий склад (тепер — варта та адміністративні установи), пральня, одна з чотирьох будівель стаєнь (тепер — спортивна зала університету), котельня (тепер — навчальний корпус) та водонапірна вежа (не діє з 1940-х).

Один з колишніх житлових будинків для офіцерів

Уздовж вулиці Генерала Воробйова, торцем до неї, розташовано три житлових будинки, які спершу призначалися для офіцерів і вихователів. Усі три спочатку були триповерховими. У 1998–2000 роках середній будинок (Генерала Воробйова, 3) реконструювали та надбудовали четвертим поверхом. Інші два будинки (Генерала Воробйова, 1 і 5) не перебудовували.

Колишній млин

Історична забудова району. Будівля Київського Кадетського корпусу

Найдавнішою спорудою Солом'янського району є будівля Київського Кадетського корпусу, збудована у 1852-1857 роках.

Проект Кадетського корпусу розробив архітектор Іван Штром. Микола І затвердив його 23 жовтня 1848 року, повторно, після доопрацювання, — 26 березня 1852 року. Відповідно до проекту, загальна вартість будівництва, з урахуванням додаткових робіт, мала становити 1 276 352 рублі 37 копійок. Більшу частину коштів на будівництво корпусу становили пожертви — так, велика княгиня Олександра Павлівна пожертвувала 500 тис. рублів, дворяни п’яти навколишніх губерній зібрали 235 864 рублі.

10 травня 1850 року було урочисто закладено будівлю Кадетського корпусу в Шулявському гаю. Доки будівництво тривало, навчальний заклад тимчасово розмістили в новоспорудженій будівлі Першої чоловічої гімназії біля університету Святого Володимира (нині — жовтий корпус на бульварі Тараса Шевченка, 14).

Навесні 1857 року будівництво добігало кінця. У документі від 6 березня 1857 року зазначалося, що «нині роботи зі спорудження будівлі Київського кадетського корпусу близькі до завершення». 19 травня 1857 року Олександр ІІ повелів відкрити корпус 30 серпня того ж року. 31 липня Тимчасовий Комітет зі спорудження будівель Володимирського Київського кадетського корпусу повідомляв, на підставі отриманого від Івана Штрома відгуку, що «будівлі Київського кадетського корпусу буде закінчено до Височайше призначеного строку, тобто до 15 серпня цього року». Кадети перейшли до нової будівлі 17 серпня. Урочисте відкриття відбулося 30 серпня. Споруда, яка обійшлася у більш як 1 млн рублів і на яку пішло 102 540 цеглин, нарешті почала діяти як навчальний заклад. Остаточно ж усі будівельні роботи було завершено восени 1857 року. Це була довга будівля у формі літери «Н». Вона складалася з головного фасаду та двох бічних крил і мала однакову довжину вздовж шосе та вздовж крил – 166х166 м. На той час це була найбільша за площею будівля Києва.

1857 року відбулася ще одна значуща подія: до будівлі було прокладено невеликий локальний водогін — із Кадетського ставка парові машини подавали воду до споруди. Це був один із перших кроків до централізованого водопостачання Києва.

Ще під час будівництва, 1853 року, було передбачено місце для училищної церкви та костелу. Церкву Св. Володимира відкрили 1857 року на третьому поверсі головної будівлі, на південно-західному краю. Храмовим святом було 15 липня — день пам’яті Св. князя Володимира. Було влаштовано іконостас та запрестольні образи. При церкві був священник, він же законовчитель, а також диякон і двоє псаломників. Церква вважалася безпарафіяльною. Настоятелями храму послідовно були протоієрей Павло Троцький, священники О. Клітін та Костянтин Шепченко. 1861 року православних кадетів було 175. Окрім них, у будівлі мешкало ще 1182 особи. У бельетажі з головного входу до будівлі з 1857 року діяв і училищний римо-католицький костел. Православна церква і костел припинили існування 1919 року.

З 14 серпня 1865 року Київський кадетський корпус змінив статус. Він перетворився на Київську Володимирську військову гімназію. 22 червня 1882 року гімназія повернула собі початкову назву – Володимирський Київський кадетський корпус.

Від Брест-Литовського шосе до корпусу прокладено трамвайну лінію, також названу Кадетською. Відкрита 27 липня (9 серпня) 1908 року, до 1915 року вона перебувала у власності підприємця Давида Марголіна й обслуговувала здебільшого корпус, поки у 1916–1918 роках її не подовжили в два етапи до нових військових училищ і Чоколовки відповідно.

Після встановлення Гетьманату Павла Скоропадського навчальний заклад відновив свою діяльність як Київська Св. Володимира гімназія.

За окупації Києва Добровольчою армією Денікіна (серпень-грудень 1919 року) роботу Кадетського корпусу було ненадовго відновлено. Наприкінці 1919 року кадети назавжди залишили ці стіни. Корпус було переведено до Одеси та у січні 1920 року об’єднано з Одеським кадетським корпусом.

У квітні 1919 року в спорожнілій будівлі колишнього Кадетського корпусу розмістилися Шості київські командні курси, 1920 року їх перейменували на П’яту київську піхотну школу.

За нацистської окупації Києва будівля слугувала казармою для частин вермахту й дуже постраждала від нальотів радянської авіації 5 листопада 1943 року. Було зруйновано майже всю середню частину основного об’єму корпусу. Остаточно його відновили (з добудовою до фасаду колонади) лише у 1951–1953 роках. Відтоді й до 1991 року це був штаб Київського військового округу.

Після проголошення незалежності України 1991 року будівля прийняла в свої стіни Міністерство оборони України. Нині тут розташований Генеральний штаб Міністерства оборони України.

Будівля пов’язана з багатьма відомими особистостями. Тут працювали мовознавець Павло Житецький, філолог Андрій Линниченко, громадський діяч Володимир Науменко, геолог Павло Тутковський. Корпус закінчили майбутні історик Володимир Іконніков і філософ Микола Бердяєв. У військовій галузі, окрім згаданого Олексія Ігнатьєва, стали відомими льотчик Євген Крутень, очільник армії Микола Духонін та очільник Балтійського флоту Олексій Щастний, командарм Сергій Каменєв, діячі доби УНР — військові міністри Всеволод Петрів та Олексій Галкин, генерал-хорунжий Михайло Садовський, економіст, голова Ради Народних Міністрів Сергій Остапенко.

Історична забудова району. Притулок Григорія Гладинюка

Варто розповісти про зразки історичної забудови в межах Солом'янського району. Раніше ми вже писали про залізничну архітектурну спадщину – у дописі Історична залізнична архітектурна спадщина Солом'янського району. Непомітна старовина.

У цьому дописі – розповідь про першу і єдину капітальну споруду Олександрівської слобідки, яка була збудована ще до Української революції 1917-1921 років.

До появи споруд інституту має стосунок Григорій Гладинюк, видатний київський купець і підприємець. Він був відомим благодійником – підтримував училище сліпих, допомагав бідним студентам, заснував лікарню для хронічно хворих, створив заклад «Крапля молока», що опікувався немовлятами. Перед смертю він заповів 60 тис. рублів для створення притулку-ясел. Окрім того, на кошти, що залишилися від його статків, мали утримувати притулок для дітей віком до чотирьох років, яких покинули батьки.

Будівництво. 1914-1915 роки

У квітні 1913 року Міська дума відвела незабудовану ділянку площею 2,5 десятини між селищем Олександрівська слобідка та Клінічним містечком. Проект триповерхової цегляної будівлі розробив київський архітектор Микола Янішевський. Планували насадити тут фруктовий сад і створити молочну ферму. 30 травня 1914 року було урочисто закладено головну будівлю притулку-ясел ім. Григорія Гладинюка. У церемонії взяли участь Київський, Подільський та Волинський генерал-губернатор Федір Трепов, міський голова Іполит Дьяков, представники благодійних товариств. Митрополит Флавіан здійснив відправу з нагоди закладення споруди. У вересні 1915 року будівництво було завершено. Окрім головної триповерхової будівлі біля вулиці Клінічної було збудовано двоповерховий будинок для працівників.

Проте початок Першої світової війни завадив втілити заповіт Григорія Гладинюка. Під час війни тут було розміщено шпиталь для поранених воїнів. 1922 року у споруді розташувався Інститут селекції. При інституті у рік створення заснували дослідну селекційну станцію.

Із 1930 року інститут почав займатися селекцією цукрових буряків. Його назви послідовно змінювалися так: 1930–1934 – Український науково-дослідний інститут цукрової промисловості; 1934–1945 – Всесоюзний науково-дослідний інститут цукрової промисловості; 1945–1992 – Всесоюзний науково-дослідний інститут цукрових буряків. Нині це Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків. На території встановлено пам’ятник цукровому буряку. Інститут є провідною науково-дослідною установою України у галузі буряківництва.

Сучасний вигляд споруди. Фото Олександра Михайлика

У пам’ять про благодійний проєкт Григорія Гладинюка у 1930-х неподалік з’явилася вулиця Яслинська. 2015 року на фасаді будівлі відкрито меморіальну дошку благодійнику.

Будинок для працівників. Фото Олександра Михайлика

Історична залізнична архітектурна спадщина Солом'янського району. Непомітна старовина

Маловідомим та недослідженим елементом залізничної архітектурної спадщини є колишні будки та казарми вздовж залізниць, в яких мешкали колійні обхідники разом із родиною. Частина їх і досі існує, є вони і в межах Солом'янського району. Пропонуємо невеличку фотоподорож. Усі сучасні фото зробив Олександр Михайлик.

Вздовж Північних колій збереглася найближча до вокзалу колійна казарма. Вона вже давно не є житлом, але існує як допоміжна залізнична споруда. Споруджена у 1900-х роках.

Неподалік, на вулиці Вокзальній є більша будівля колишньої колійної казарми. Завдяки даті на фасаді відомо, що її збудовано 1906 року.

Неподалік зупинки електропоїздів "Караваєві Дачі", а саме вздовж вулиці Залізничної. До речі, це найдавніша споруда місцевості – ровесниця залізниці, збудовано її, мабуть, ще 1870 року.

 

Між зупинкою Караваєві Дачі та станцією Київ-Волинський зберігся ще один колишній житловий будинок залізничників, збудований вже у другій половині 1900-х років (орієнтовно 1906-1907 роки).

Цей же будинок на рідкісній світлині 1940-х років

Подібні споруди не мають охоронного статусу, проте мають цінність як елемент залізничної архітектурної спадщини. До того ж, вони є зразками історичної забудови Солом'янського району кінця 19-початку 20 століття.

В межах району колись було ще декілька подібних споруд – три будки (на 140-й, 141-й, 143-й верстах) та одна колійна казарма (на 140-й версті).

Втрачені будки на 141-й та 143-й верстах. Фрагмент карти 1909 року

Втрачені будки на 140-й, 141-й версті та колійна казарма. Фрагмент карти 1897/1918 років

Втрачена будка колійного обхідника поблизу Караваєвих дач. Фото 1900-х років