Історичні карти Солом'янки. Топографічний план 1920-х. Частина 3. Батиєва гора

На наступному фрагменті топографічного плану 1920-х, який варто уважніше розглянути – Батиєва гора. Поселення виникло у 1898, до 1910 набуло сучасного вигляду.

Відтоді планувальна структура, зумовлена рельєфом, не змінилася. Вціліло й чимало історичної забудови. У лівій частині шматок вулиці Мокрої, у правій колії станції Київ-Товарний.

Нижній фрагмент цікавий тим, що на ньому є два невеликих кола – резерувари для заправлянн водою паротягів, зведені у 1911 та 1913 роках. У правому нижньмоу куті вулиця Нововокзальна, у південінй частині видно, що тоді вулиця Городня не мала щільної забудови. Її відносять до Батиєвої гори, але тоді вона не була частиної її планувальної структури.

Історія району на сторінках газет. Нам 70 років!

У спецвипуску газети школи №60 за 2006 рік було опубліковано статтю "Нам 70 років!" до ювілею школи. Вона містить багато цікавого про історію та на той момент сучасність, життя школи, інформацію про директоірв та вчителів.

Щира подяка випускнику школи №60 Вячеславу Настецькому за подаровану Бібліотеці Сковороди газету. Зацифровано в лютому 2025 року. Публікується вперше.

Історія шкіл району. Школа №60

2026 року виповнюється 90 років одразу двом школам. Сьогодні розповімо про школу №60 та її унікальність.

1936 року силами Південо-Західної залізниці було зведено однокомплектну двоповерхову школу № 26 на 400 учнів за проєктом 110 архітектора Олекси Повстенка. Це єдина школа цього проєкту в Києві. Вона призначалася для невеликих міст, тут же її звела залізниця для дітей мешканців малопоповерхової Батиєвої гори. Постать Олекси Повстенка дуже яскрава. У 1941-1943 роках він директор Софійського заповідника. На еміграції у США – робота у архітектурного бюро Капітолію в США, виконання дуже складних робіт із його реконструкції.

 

Олекса Повстенко

Школу здали 1 серпня 1936 року. У 1981 році до старої шкільної споруди добудовано новий корпус задля збільшення кількості учнів. Нині це школа № 60 на вулиці Романа Ратушного, 1.

Школа має ім'я Олександра Загребельного, випускника школи 2003 року, який загинув 22 березня 2022 року у місті Костянтинівка на Донеччині, виконуючи бойове завдання.

Сучасний вигляд школи №60. Фото Олександра Михайлика

Фотофакт. Релікт старої телефонної лінії на вулиці Романа Ратушного

Навпроти школи №60 на Батиєвій горі, біля 5-поверхівок початку 1960-х (вулиця Романа Ратушного, 4) дивом вцілів дерев'яний стовп колишньої телефонної лінії, із підпіркою. Подібні ще збереглися на вулиці Локомотивній, тож можна припустити, що його встановили тут ще у 1950-х. В цій частині Батиєвої гори він єдиний.

Це стовп саме телефонної лінії, про що свідчить декілька елементів – невелика висота (стовпи електричних ліній мали більшу висоту), спеціальні скоби і металевий майданчик для монтера-лінійника, на якому він міг виконувати роботи з ремонту мереж. Хоча стовп давно не використовується, проте у доброму стані.

Є цікавою технічною пам'яткою, що нагадує про старі повітряні телефонні лінії 1950-х-1960-х років. 

Фото Олександра Михайлика, 2025 рік.

Фотофакт. Найвужча вулиця Києва

На фото, яке 2017 року зробив краєзнавець Олександр Михайлик – найвужча вулиця Києва, провулок Кучмин Яр. Як бачимо, ширина не перевищує 1,5 метри, до того ж, провулок був рясно зарослим, тож навіть двом пішоходам розійтися там було б нелегко...

Щоправда, 2018 року провулок "цивілізували", заасфальтували, зробивши на всій протяжності більш прохідним. І все ж, він залишається найвужчою вулицею Києва!

Фотофакт. Друге життя старого стовпа

На вулиці Локомотивній, що пролягає місцевістю Батиєва гора, краєзнавець Олександр Михайлик помітив і сфотографував цікаве явище, якого більше немає ніде в місті. 

Старі дерев'яні стовпи, які вже не використовуються, несподівано отримали нове життя, ставши... опорами для дорожніх знаків!!! Таких стовпів на вулиці два. 

Тож гуляючи Батиєвою горою, зверніть увагу на ось такі незвичайні "стовпчики" для дорожніх знаків!!!

Тоді й тепер: Вулиця Локомотивна

У 1980-х роках було зроблено дві фотографії вулиці Локомотивної на Батиєвій горі. На першому фото будинок №5 та краєчок будинку №10 (ліворуч), на другому №7 (ліворуч) та 9 (праворуч). Фото опублікував користувач однієї із фейсбук-спільнот Еміль Панасюк.

Сучасні фото зроблено у 2015 році (будинку №9 – у 2008). Автор Олександр Михайлик. Точка майже та сама.

Як змінилися ці місця відтоді? Давно втрачено будинки №5 та 7, будинок №9 знесено наприкінці 2000-х. Будинок №10 зберігся. Вулиця вже не має брукованого покриття, її заасфальтовано

Цікаво, що зберігся дерев'яний стовп із підпіркою. Його ми бачимо як на першому історичному фото 1980-х, так і на першому фото 2015 року. Орієнтиром є і залізобетонна електрична опора з протилежного боку, яка дає змогу точно визначити місце. Дерев'яний стовп вже не використовується за призначенням, проте йому знайшли цікаву роль – на ньому закріпили дорожні знаки!

Друге фото 2015 року зроблене майже з тієї ж точки, що й друге фото 1980-х. Воно мало ракурс, спрямований на будинки, тож старий дерев'яний стовп залишився поза кадром. Його ми бачимо на сучасному фото. Він також не використовується за призначенням, проте і на ньому закріплено дорожні знаки! До речі, це єдині випадки в Києві, коли старі стовпи мають ось таке незвичне застосування.

Будинок на вул. Локомотивній, 9. 2008 рік. Фото Олександра Михайлика

Найкоротші вулиці району. Яровий провулок

Яровий провулок має протяжність 75 метрів. Це робить його четвертою за протяжністю з кінця вулицею району і 13-ою в місті.

Пролягає він від Дружньої вулиці (між будинками №37 та №39) до кінця забудови. Виник бл.1909-1910 років як Овражний провулок (адже після його закінчення йде урвище). До речі, це одна з небагатьох вулиць на Батиєвій горі, яка не була перейменована у 1950-х. 2018 року її назву лише було уточнено, надано український відповідник, адже в українській мові слова "овраг" немає, а є "яр". Тож з 2018 року провулок має українізовану версію назви – Яровий.

На відміну від решти коротких вуличок на горі, які є проїзними та прохідними, Яровий провулок це фактично вузька стежка чи прохід між будинками. Зараз він фізично непрохідний – на початку лежить великий камінь, що перекриває собою вузенький провулок.

Яровий провулок. Джерело: openstreetmap

Історія району на сторінках газет. Таємниці Батиєвої гори

Стаття про Батиєву гору з містичним ухилом – "Таємниці Батиєвої гори". Опублікована у жовтневому числі газети "Солом'янка плюс". Є спроби пояснити походження назви та деякий історичний фактаж.

Оригінал газети зберігається у фондах Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Соковроди. Зацифровано в грудні 2024 року.

Втрачені споруди. Знесена малоповерхова забудова (фотоархів 2007-2010 років)

Ніби нічим не визначні, часом закинуті старі приватні будиночки на Батиєвій горі та навколо потрапили у фотооб'єктив письменника-краєзнавця Олександра Михайлика. Сфотографовані здебільшого у 2007-2009 роках, деякі з них невдовзі були знесені.

Вперше ці фото (щоправда, у чорно-білому вигляді) широкий загал побачив 2016 року, коли вийшла спільна книга Кирила Степанця та Олександра Михайлика "Втрачені споруди Києва. 1992-2016). Тепер Олександр публікує кольорові оригінали фото. Фрагменти старого Києва, яких вже немає.

Дружня, 55. Знесено 2009

Локомотивна, 9. Знесено 2009

Організаторська, 9. Знесено близько 2009 року

Докучаєвський провулок, 10. Знесено 2012

Докучаєвський провулок, 12. Знесено 2012

Кучмин Яр, 25 (ліворуч на фото). Знесено 2013 року

Нововокзальна, 3. Знесено 2014 року

Тоді й тепер. Вулиця Локомотивна

Продовжуємо нову рубрику "Тоді й тепер".

Пропонуємо сьогодні порівняти, як змінилася за 60 років початкова частина вулиці Локомотивної на Батиєвій горі.

Фото Дмитра Малакова, 1960 рік

Фото Олександра Михайлика, 2017 рік

Фото з різницею у майже 60 років. Фото Олександра Михайлика

Це місце відтоді мало змінилося – рідкість для нашого мінливого міста. Вцілів не лише будинок ліворуч, а й табличка з адресою на ньому. Неймовірно, але похилений ще в 1960 році стовп електричної лінії не лише стоїть (так само похиленим!), а й задіяний, до нього так само з правого боку підведені дроти!

Зберігся й один із двох будинків праворуч (дальній; ближній знесено у 2010), але буйна рослинність не дає змоги його побачити. Відтоді дуже заросли схили Батиєвої гори, тому залізничного вокзалу з цієї точки не видно. Вулицю заасфальтовано.

Легенди Солом'янські. Таємниця Батиєвих могил

Легенда циклу "Легенди Солом'янські" присвячена таємницям великого курганного могильника на Батиєвій горі та постаті Якова Волошинського. Цю легенду написав для вас письменник-краєзнавець Олександр Михайлик у квітні 2025 року.

Приблизно так міг виглядати курганний могильник на Батиєвій горі у XIX столітті. Малюнок-реконструкція

Таємниця Батиєвих могил

Якова Волошинського аж ніяк не можна було назвати кабінетним вченим. Так, він вже 9 років був хранителем нумізматичного кабінету і 8 років очолював Музей старожитностей при Університеті Святого Володимира. Був кандидатом юридичних наук. Та більшість часу він проводив у археологічних експедиціях, з'являвся в університеті на якийсь тиждень, щоб відзвітувати про знахідки та поповнити ними колекцію – і їхав у нову поїздку. Та й вигляд він мав поза нечастими візитами до університету зовсім не науковця – одягнений в експедиціях у звичайний одяг, він скидався більше на робітника. Руки були натруджені, обличчя засмагле і обвітрене. Він не цурався важкої роботи і завжди копав нарівні з колегами та найманими робітниками. Ті сприймали його як свого, через що нерідко виникали кумедні ситуації!

Бо той, хто щойно копав разом зі звичайними робітниками, виявлявся "вченою людиною", "начальником музеума"! І ця розбіжність між статусом та зовнішнім виглядом спантеличувала місцевих жителів.

– Оце так, то це ви і є "начальник музеума" аж із Києва, – зі щирим подивом говорили селяни. А то всі гомонять – прохвесор приїде, вчена людина. Колись один був, то вдітий як пан. А ви наче наш, як мужик. І руки натружені...

– Я люблю копати разом із усіма, щоб краще все знати і бачити.

Місцеві жителі схвально кивали головами, але поміж собою дивувалися:

– Що ото за знак, що пани, прохвесори, вчені люди як мужики вдягаються, по-нашому говорять. От і Яків Якович – такий вчений, а одіж наша, мужицька, їсть разом із усіма, спить на соломі... Може ото настали часи, що мужики стануть панами, а пани мужиками?

Де лише він не їздив... Волинь, Київщина. Багато досліджував Луцьк. А Київ та околиці обійшов пішки.

Давно його вабили загадкові кургани на високій горі над Либіддю. І от його увагу привернула свіжа карта міста, яка з'явилася в бібліотеці університету восени 1861 року. "Батиєва могила", прочитав на ній вчений. "Батиєва могила", перечитав він іще раз. "Зовсім поряд, перейти Либідь... Треба туди піти, треба дослідити... А чому ж така назва... Батиєва... Невже?", міркував вчений.

Думалося, на тижні майне туди, та знову довелося їхати на розкопки до Луцька... Але думками Яків Волошинський вже був на Батиєвих могилах. Нарешті повернувся до Києва, та завалило снігом так, що годі було й потикатися кудись. Довелося чекати весни...

Нарешті навесні 1862 року, як тільки розтанув сніг, нетерплячий вчений не пішов, просто побіг на омріяну гору. Він і візника не брав. Взявши усі документи та приладдя, збіг стрімкою Тарасівською у долину Либеді. Подолавши греблю, опинився на правому березі ріки. Піднятися горою було справою нелегкою – надто вже крутосхила. "Що ж, треба обійти. Піду берегом вгору, до хутірця Паньківщина, звідти підіймуся на гору. Може старших людей поспитаю, чого така назва", – міркував вчений.

Так він поволі дійшов до місця, де під горою з обох берегів потічка Мокрого стояли благенькі хатки під соломою хутірця Паньківщина. Трохи більше десяти з одного берега і стільки ж із іншого.

Біля однієї з хат на призьбі сиділи старі баби та діди. Яків Волошинський чемно звернувся до них, намагаючись пояснити, що він "вчена людина" і почув про "могили" на горі.

– А що то за могили? Чував, Батиєвими звуться?, – запитав він

Дід Степан і дід Ничипір мовили поважно, ствердно киваючи головою

– Та ото ходили якісь люди, рисували щось, сказали, карту будуть робити чи що. То питалися нас теж – як гора зоветься. Посходилися, хто давно живе на світі, та й згадували. Згадали, що Батиєва могила. Там могил багацько, ой багацько...

- То чого ж так зветься?, – запитав Яків Волошинський

Діди щось почали згадувати, а тоді мовили

– Мені 87 літ, сказав дід Ничипір, а мені вже 92-й пішов, сказав дід Степан. Народились тут, у Паньківщині. А от батьки й діди жили з того боку Либеді, де село Паньківщина було. А тоді поселились тут, було хат 5, а тепер майже зо 30. Та ще й оце біля Либеді слобода Солом'янка в нас є, літ зо 5 почав люд селитись...

– А чого ж Батиєва могила?, – нетерпляче перепитав Яків Волошинський

– А, то батько й дід казали, вони як ще тут не жили, ходили на цей берег по дрова, лозу, бувало, й на гору ходили. То бачили, що багацького там могил. Ой багацько. Пан сам побачить, як піде. То з роду-віку казали, ніби у якусь давнину, хто зна коли, може, ще й як Києва не було, був такий князь Бати. Ніби се його землі були, от. А як вмер той князь, обрали цю гору, висока ж вона, і поховали його там. А поряд потім, як вмирали, лягла його свита, сини, дружини, дочки... Могил багато стало... А коли те було, хто й зна. Так і звуть від того Бати гору Батиєва могила. То ми й сказали тим, що рисували – зветься так.

Яків Волошинський був неабияк щасливий. Одразу довідався, звідки назва! Але й діди – одразу все згадали. Бати... Коли він жив? Певно, ще до хрещення Руси... Отже, назва давня... Дуже давня...

Він знайшов стежку, яка поволі піднімалася нагору і невдовзі вже стояв на вершині. Неймовірні відчуття охопили його. Десятки невеликих курганів вкривали вершину пагорба! Він нарахував їх зо 50. А краєвид з гори... Його Університет – червона громада серед зелені міста та будиночків. Далі – золоті бані церков. Софія Київська, Михайлівський Золотоверхий. А з іншого боку височіла й Велика Лаврська дзвіниця!

Та слід було братися до розкопок. "Почну з малого кургану, а так треба буде найняти робітників". Звісно, за решту квітневого дня він мало що встиг. Та намітив роботу, почав розкопувати маленький курган.

Як чекав він початку розкопок! І за сезон разом із найнятими робітниками розкопали чимало! Знайшли багато залишків поховань, уламки керамічного посуду. А в одному розкопали стріли і навіть ювелірні вироби. Це був найбільший курган. Тож Яків Якович припустив, що це і могло бути поховання Бати...

Ще один варіант того, як міг виглядати курганний могильник у XIX столітті. Малюнок-реконструкція

Лише згодом стало відомо, що кургани датовано II-IV століттями нашої ери і належать вони до Зарубинецької культури. Та її відкриє Вікентій Хвойка лише 1899 року.

А що сталося із речами, знайденими на Батиєвій могилі? Найцінніше Яків Волошинський передав у свій Музей старожитностей. На жаль, не залишив жодних малюнків та описів самого процесу розкопок. А самі кургани зникли, коли 1898 року на горі виникло робітниче поселення.

Про перекази старших мешканців Паньківщини забули. Тож через співзвучність імен хтось вигадав, ніби назва походить від хана Батия, що 1240 року напав на Київ. Ніби саме з гори він спостерігав за містом.

А насправді назва походить від Бати, очільника великого племені...

Якщо вийти до схилу Батиєвої гори, де у одному зі старих резервуарів для води є церква та обійти його, то з іншого боку це буде земляний горб, який дещо нагадує давній курган. Уявіть собі на мить – зникає місто, забудова гори. Проступають крізь століття давні кургани. Батиєві могили...

Подкаст Солом'янка. Історія твого району: Батиєва гора

Ми продовжуємо краєзнавчу серію подкастів «Солом’янка. Історія твого району», присвячену історичним місцевостям Солом'янського району Києва. Сьогодні з вами Тетяна Яровицина та Олександр Михайлик, що розповідають про Батиєву гору.

Слухайте нас за посиланням: https://bit.ly/43340Wf

Кінотеатри Солом'янського району. Кінотеатр "Вогник"

Одним із втрачених і забутих кінотеатрів був "Вогник" на Батиєвій горі.

У 1950-х на Батиєвій горі (ріг вулиць Локомотивної та Привітної) спорудили одноповерховий клуб локомотивного депо.

1972 року клуб було «перепрофільовано» на кінотеатр «Вогник». Його закрили ще наприкінці 1980-х. Телефону кінотеатр не мав, тому в телефонних довідниках 1981 та 1987 років він відсутній.

1996 року ділянку, на якій стояв закинутий кінотеатр, відвели приватній структурі — формально для експлуатації будівлі. Проте 1997 року кінотеатр знесли, натомість звели будівлю невідомого призначення (офісну або приватний маєток).

Збереглося єдине фото цього кінотеатру.

Фото з архіву В'ячеслава Настецького, 1983. Опубліковано в книзі Ігоря Однопозова "Тіні забутих"

Історія Солом'янського району на сторінках газет. На Батиєвій горі, 1980-і

Чергова публікація нашого циклу - стаття Павла Позняка із фото Сергія П'ятерикова "На Батиєвій горі", опублікована в газеті "Прапор комунізму" у 1980-х роках.

Оригінал статті зберігається у фондах нашої бібліотеки. Оцифровано восени 2024 року.

Історія Солом'янського району на сторінках газет - від 1890-х років до нашого часу. Батиєва гора, 1978

Чергова публікація нашого циклу - стаття "Батиєва гора", опублікована у газеті "Вечірній Київ" в рубриці "Запитайте у "Вечірки"", 1978 рік, 20 листопада.

На запитання читача Л. Козлова відповідає видатна топоніміст Лідія Пономаренко. Вона пояснює походження назви, розповідає про історію місцевості.

Оригінал статті зберігається у фондах нашої бібліотеки. Оцифровано восени 2024 року.

Історія Солом'янського району в фотографіях. Фото району 1970-х роках з архіву родини Сліпченків

У бібліотеці зберігаються унікальні фото 1970-х років, передані у фонди бібліотеки Володимиром Сліпченком, сином видатного українського художника Миколи Сліпченка (1909-2005), який з 1950-х років і до самої смерті мешкав у нашому районі, в приватному будинку на Народному провулку, 10.

На фото - архів і фонтан (на місці якого нині ринок) перед ним, вид з Батиєвої гори на Кучмин яр (ландшафтного парку тоді ще не було), а також Солом'янку. Усі фото підписано самим Миколою Сліпченком, на частині написано "Фото Борі" (на жаль, пояснень немає, хто це).

Усі фото оприлюднюються вперше.

Підписано: "м. Київ, Солом'янська, республіканський архів з колишніми фонтанами. МС."

Підписано: "м. Київ, Солом'янська. Біля колишніх фонтанів перед республіканським архівом. МС."

Підписано: "Солом'янка, над яром, вигляд з Батиєвої гори, фото Борі, 1978 р."

Підписано: "Солом'янка, над яром, фото Борі, 1978 р. МС."

Підписано: "Солом'янка, над яром, фото Борі, 1978 р. МС."

Підписано: "Солом'янка, над яром, вигляд з Батиєвої гори, фото Борі, 1978 р."

Підписано: "Солом'янка, вигляд з Батиєвої гори, фото Борі, 1978 р. МС"

Підписано: "м. Київ, з Батиєвої гори, Солом'янка. МС."

Підписано: "м. Київ, Солом'янка, з Батиєвої гори, МС."

Пішохідна екскурсія "Батиєва гора" 7 вересня

7 вересня в суботу відбудеться пішохідна бібліо-екскурсія Батиєвою горою. Місце збору - кінцева зупинка тролейбусу №3 "Залізничний масив", початок о 11:00.

До зустрічі! Батиєва гора відкриє нам свої цікавинки.

Батиєва гора в художніх творах

Із циклу "Літературна Солом'янка"

Продовжують нашу літературну рубрику поетичні твори, присвячені Батиєвій горі. З огляду на легендарний зв'язок назви із ханом Батиєм, це розбурхувало уяву поетів. Тож горі присвячено чимало поетичних рядків.

Одним із перших в українській літературі оспівав Батиєву гору ще 1929 року Максим Рильський у вірші "Ластівки літають, бо літається...":

Ластівки літають, бо літається,

І Ганнуся любить, бо пора...

Хвилею зеленою здіймається

Навесні Батийова гора.

Гнуться клени ніжними колінами,

Чорну хмару сріблять голуби...

Ще от день — і все ми, все докинемо

Для блакитнокрилої плавби.

Хай собі кружляє, обертається,

Хоч круг лампочки, земля стара!..

Ластівки літають, бо літається,

І Ганнуся плаче, бо пора...

Цікаво, що наступний вірш, а саме поета Володимира Підпалого (вийшов у збірці "В дорогу - за ластівками" 1968 року), що так і зветься - "Батиєва гора", недарма перегукується із віршем Максима Рильського. Адже і початок поезії винесено в його епіграф:

Хвилею зеленою здіймається

навесні Батиєва гора

Максим Рильський

...Навесні. То правда. А сьогодні

осінь забороло підійма

і вітри, неначе пси голодні

шарять, чи поживи де нема

Ні, немає. Всі дерева голі:

зганили погани, підмели.

Бовваніє дощ на видноколі

наче хан із вікової мли

Ближчає. Густіша. Розростається.

Застряє в хрестах віконних рам...

У дощі холодному купається

Восени Батиєва гора...

1969 року Володимир Підпалий присвячує Батиєвій горі, а саме її легендарній назві, ще одну поезію - "Сонет про Батиєву гору" :

Які отут квартали живописні

із риштувань до неба підвелись!..

Над зеленню легка небесна вись,

мов храму баня велетенська, висне.

Вночі трамвай дугою Вольта блисне,

як блискав гнівом хан Батий колись,

що русичі на милість не здались,

орду в бою мечем лічивши грізно...

Тепер — то вже історія... Але

було б для нас її забути зле,

бо то — підмурок нашим дням новітнім,

то — наче голос крові, наче стяг,

збережений нащадкам у боях,

і — щастя бути спадкоємцем гідним!..

1961 року поет Платон Воронько написав вірш "Я повертаюся у Київ", на початку якого згадано і Батиєву гору:

Я повертаюся у Київ

Із Канева на палубі.

Зелено-бронзовий Батиїв

Лежить шолом на пагорбі

Та не в Батиїв гай рушати

Мені душею звелено…

Присвятив поетичні рядки горі і Любомир Дмитерко у вірші "Київський трактат":

Пригадується давній Київ,

Що відійшов у небуття.

Протасів яр. Узвіз Батиїв...

Поет Григорій Донець у поезії "Київ року сорок першого" також згадує гору:

Серпневий день згорів над Києвом,

І зорі висіяла ніч

Двигтить, гуде гора Батиєва...

У прозових же творах оспівав гору Іван Сенченко, особливо в оповіданні "На Батиєвій горі":

"Гудок на роботу - і вся Батийова гора підіймається на ноги. Димлять верхи, риплять хвіртки, дзюрче вода біля колонок, вітерець доносить запахи розігрітого сніданку..."

"...Є на Батиєвій горі, як іти по її гребню, принадні видолиночки, горбочки, гаї. Внизу в'ється Мокра вулиця. З цього боку над Мокрою, Батиєва гора, а по то й бік - Солом'янка"

"Пісня луна, а перед очима у неї залита сонцем Батийова гора..."

"Батийова гора ожила. Люди вимітали двори і вулиці..."