Видатні імена району. Олекса Гірник

Дивовижним є життя Олекси Гірника. В'язень польських, а потім і радянських таборів. Він потай написав близько 1000 листівок. А 21 січня 1978 року здійснив акт самоспалення біля могили Тараса Шевченка на знак протесту проти русифікації України... 2007 року йому посмертно присвоєно звання Героя України.

23 березня 2023 року най його честь перейменовано вулицю в нашому районі, а саме в місцевості Новокараваєві Дачі. Вона сполучає Відрадний проспект та вулицю Новопольову.

Життя Олекси Гірника пов'язане з Прикарпаттям. Тут, у містечку Богородчани, він народився 28 березня 1912 року. Навчався у рідному містечку, далі у Тернополі, потім в Станіславові (нині Івано-Франківськ). 1937 року був заарештований польською владою, був у концтаборах та в'язницях. 1939 року був заарештований вже радянською владою. 1940 року був засуджений до 8 років таборів, карався на Уралі.

1948 року повернувся у Богородчани, не міг знайти роботу, тож влаштувався у Станіславові. З 1953 року жив у Калуші з родиною (1949 року одружився, 1950 року народився перший син, 1954 року другий).

1965 року з родиною відвідав Київ, оглядав пам'ятки міста.

1976 року облаштував тайник, де писав листівки.

20 січня 1978 року потай від родини вирушив до Києва. Весь день оглядав місто, був у Києво-Печерській лаврі та Софійському соборі. Пізно ввечері виїхав автобусом у Канів.

Оскільки він відвідував місто сам, то лише за тролейбусними квитками та квитками для входу до пам'яток можна гіпотетично відтворити його маршрут.

Отже, вранці він приїхав потягом до Києва. Із залізничного вокзалу він напевно сів у тролейбус №2, що прямував до площі Богдана Хмельницького (нині Софіївська). Відвідав Софійський собор. Далі по якійсь із вулиць він міг спуститися на тодішню площу Жовтневої Революції (нині Майдан Незалежності). Там міг сісти на тролейбус №20 і доїхати до Києво-Печерської лаври.

У ті часи автобуси до Канева вирушали з Подолу, з автостанції "Хорева", що містилася навколо церкви Миколи Притиска. Тож після Києво-Печерської лаври Олекса Гірник міг під'їхати тролейбусом до станції метро "Арсенальна" або пройти пішки. А там сісти на автобус №62 і доїхати ним до Контрактової площі. Звідки вже було близько до автостанції. Звідти він о 19:00 і виїхав у Канів...

Близько 3 ночі 21 січня 1978 року облив себе бензином і здійснив акт самоспалення біля могили Тараса Шевченка, попередньо розкидавши навколо листівки. Декілька з них потай забрав та зберіг міліціонер Олександр Гнучий.

Його поховали у Калуші. Про обставини загибелі рідним потай розповів лікар Михайло Іщенко, що оглядав тіло Олекси Гірника. Він 2004 року написав книгу "Спалився за Україну".

На місці загибелі Олекси Гірника 2009 року встановлено пам'ятний знак. Існує премія імені Олекси Гірника.

У Богородчанах, Івано-Франківську та Калуші йому встановлено меморіальні дошки. У 9 містах є вулиці Олекси Гірника (Івано-Франківськ, Калуш, Канів, Київ, Кривий Ріг, Львів, Олешки, Первомайськ та Сміла).

Лекція циклу "Видатні імена Солом'янки". Олекса Гірник

Останніми роками на карті Солом'янського району все частіше з'являються імена видатних українців різних часів. Багатьох з них ми знаємо, дехто ж, на жаль, поки невідомий широкому загалові. З одним з них – Олексою Гірником – хочемо познайомити вас 17 вересня під час чергової лекції циклу "Видатні імена Солом’янки".

Український дисидент та політв’язень польських та радянських таборів. Саме він у січні 1978 року, напередодні 60-ї річниці проголошення Центральною Радою самостійності України, вчинив акт самоспалення біля могили Тараса Шевченка.

Ця подія сколихнула серця цілого покоління українських патріотів. А у 2023 році у Солом'янському районі з'явилася вулиця на честь Олекси Гірника.

Тож запрошуємо вас завітати до Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди, щоб разом з письменником-краєзнавцем Олександром Михайликом погортати сторінки життя цього славного сина України!

Вулиця Олекси Гірника

 Із циклу "Прочитання вулиць"

Вулиця Олекси Гірника — вулиця в Солом’янському районі м. Києва, найменована на честь українського дисидента, політв’язня, Героя України Олекси Гірника. Набула назви внаслідок перейменування, згідно з Рішенням Київської міської ради від 23 березня 2023 року № 6282/6323 «Про перейменування вулиці Суздальської в Солом'янському районі міста Києва»

Місцевість: Новокараваєві дачі. Пролягає від Відрадного проспекту до Новопольової вулиці.

Попередня назва: вулиця Суздальська, на честь російського міста Суздаль (1953 - 2023)

Початкова назва: 143-тя Нова (середина ХХ ст. – 1953)

Олекса Гі́рник — український дисидент, політв'язень, Герой України. 21 січня 1978 р., у переддень 60-ї річниці проголошення самостійності України Центральною Радою вчинив акт самоспалення біля могили Шевченка на знак протесту проти русифікації України. Інформація про цей вчинок замовчувалася за роки радянської влади.

Олекса Гірник народився 28 березня 1912 року в родині бойків-верховинців в с. Богородчани Івано-Франківської області, його батько і дід були відомі завдяки просвітницькій роботі в регіоні. Спочатку вчився в польській школі, а пізніше в українській гімназії у Станіславові, яку закінчив 1933 р. Отримавши освіту, не міг улаштуватися на роботу, оскільки польська влада вимагала златинщення.

Вирізнявся активним, сміливим характером. Належав до «Пласту», «Просвіти», молодої організації ОУН, працював у «Соколі», де очолював загін пластунів.

Пізніше хотів піти на навчання до Львівського університету на філософський факультет, але був призваний до польської армії, служив у артилерії.

За висловлювання проти польської влади і заклики до незалежності України 25 березня 1937 р. був засуджений за звинуваченням у державній зраді до п'яти років і трьох місяців в'язниці.

Покарання відбував у концтаборі в Березі Картузькій, у львівській тюрмі «Бригідки», в острогах Кракова і Тарнова. У 1939 р. під час німецького вторгнення до Польщі втік із в'язниці.

1 листопада 1939 р. у Стрию на вокзалі Олекса побачив, як енкаведисти з собаками заганяють поляків до товарних вагонів на висилку до Сибіру. Плач жінок, крик дітей… Кинувся на їхній захист, його побили та запхали у вагон.

Гірник втік, але його догнали кілька енкаведистів та затримали попри його намагання відбитися. Відмовився давати покази, його побили, добу потому був непритомним. Через переповненість тюрем Галичини його перевели в слідчу частину управління НКВД Житомирської області. Гірник не виказав нікого з підпілля.

Слідчі НКВД намагалися звинуватити його у «зв'язках із закордоном», користуючись матеріалами польських спецслужб. 17 грудня 1940 р. був засуджений за ст. 54-10 ч.1 Кримінального кодексу УРСР (зрада Батьківщині) на вісім років концтаборів і п'ять років позбавлення прав.

Покарання відбував на Уралі. Працював на лісозаготівлі в тайзі, бив камінь у кар'єрах, працював на підземному заводі, неодноразово карався у карцерах.

Восени 1948 р. повернувся до України. Працював копачем на цегельні у Станіславі.

У 1949 р. одружився з Кароліною Петраш, яка відбула заслання аж за Іркутськом.

1953 р. подружжя перебралося в м. Калуш, до брата Кароліни, греко-католицького священика Михайла Петраша, який також повернувся із заслання.

У 1950 р. народився син Маркіян, а в 1954 р. — Євген. Гірник працював на цегельному заводі обліковцем, а пізніше інженером.

Усі роки дуже переймався долею України, її культури й мови. Був знаним у місті шахістом, голубівником і пасічником.

1976 р. збудував на своїй садибі кухню з кімнатою на другому поверсі, де облаштував тайник. Таємно від усіх упродовж чотирьох років писав від руки листівки проти русифікації, які супроводжував цитатами з Шевченка. Написав близько 1 тисячі листівок (відомо вісім варіантів їх текстів).

У січні 1978 р. вирішив вчинити акт самоспалення. У прощальному листі до дружини він писав:

«Я ішов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест – то пережиття, тортури української нації. Мій протест – то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест – то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець»

20 січня 1978 р. поїхав до Києва, відвідав Софійський собор та Києво-Печерську лавру. Увечері приїхав останнім автобусом до Канева. З собою мав підготовлену сумку з двома каністрами бензину — загалом 3,5 літрів. Пройшовши пішки понад 3 км проти сильного морозного вітру, дістався на Чернечу Гору. Тричі обійшов пам'ятник Тарасові Шевченку. Місце вибрав на північному схилі Чернечої Гори, за 10-12 метрів ліворуч від оглядового майданчика. Дістав принесені із собою листівки і пустив на вітер, який порозносив їх. На гранітну брилу поклав прощальну духівницю (заповіт) — заклик до незалежності України та проти русифікації.

«Протест проти російської окупації на Україні!

Протест проти русифікації українського народу! Хай живе Самостійна Соборна Українська держава! (Радянська, та не російська). Україна для українців! З приводу 60-річчя проголошення самостійної України Центральною Радою 22 січня 1918р. - 22 січня 1978р. на знак протесту спалився Гірник Олекса з Калуша. Тільки в цей спосіб можна протестувати в Радянському Союзі?!»

Близько 3-ї години ночі 21 січня 1978 р. облився бензином та підпалив себе. Його мертве обгоріле тіло знайшов вранці постовий міліціонер.

Заступник начальника райвідділу міліції Олександр Гнучий наказав капітану міліції Івану Терещенку та сержанту охорони Музею Роману Крамаренку зібрати листівки. Вони зібрали близько 970 листівок, заховавши кілька з них. Зібрані листівки забрали працівники облуправління КДБ, подальша їхня доля невідома.

Дружині Олекси сказали, що чоловік згорів в автокатастрофі. Проте в них вдома був проведений обшук, були допитані родичі.

Спочатку родині не хотіли віддавати тіло Олекси, але пізніше дозволили поховати на батьківщині, заборонивши відкривати труну. Тіло оглядав і поклав у домовину, яку привезла в Канів удова, лікар-анатомопатолог Михайло Іщенко (згодом він опублікував низку статей і книжку про Гірника). Тим часом аґентура поширювала неправдиві чутки, що згорів п'яниця чи то релігійний фанат. Про справжні обставини смерті Олекси повідомив його дружині лікар з Канева Михайло Іщенко.

Попри заборону з боку КДБ розповідати про подію, саме від цих працівників міліції про вчинок Гірника дізналися спочатку в Каневі, а потім і в інших містах України. Дружина О. Гнучого Віра зачитувала чотири листівки людям у Каневі, Львові, Дрогобичі, Трускавці.

Через декілька років, через рідних у Польщі і через зв'язки з рухом «Солідарність» звістки про вчинок Гірника передали на Захід. Відомості про Гірника спочатку поширювалися хвилями радіо «Свобода» — тільки після здобуття незалежності Україною, правда про вчинок Гірника була вперше оприлюднена в газеті «Літературна Україна».

У 1999 р. створено Київський благодійний фонд ім. О. Гірника «Українським дітям — українське слово», товариство «Просвіта» проголосило 2003 р.— роком Олекси Гірника. На місці смерті Гірника посадили кущ калини, а пізніше була додана й меморіальна таблиця. У музеї збереглася копія листівки.

Син Євген Гірник створив і очолив фундацію імені Олекси Гірника. Премією Олекси Гірника нагороджуються ті, хто розвиває українську державність, робить конкретні справи у цій царині.

Відзнаку одержували, наприклад, студент із Луганщини Сергій Мельничук, який у суді боронив своє право навчатися українською мовою, Олександр Гнучий, колишній міліціонер із Канева, який зберіг листівки, що їх Олекса Гірник перед загибеллю розкидав на Чернечій горі, автор першої книжки про батька «Спалився за Україну» Михайло Іщенко.

Указом Президента України Віктора Ющенка № 28/2007 від 18 січня 2007 р. за проявлені громадянську мужність і самопожертву в ім'я незалежної України Гірнику Олексі Миколайовичу посмертно присвоєно звання Герой України з нагородженням орденом Держави. Нагороду отримали сини Олекси: Маркіян і Євген Гірники.

21 січня 2009 р. на Чернечій горі у Каневі відбулося урочисте відкриття пам'ятного знаку Героєві України Олексі Гірнику. Автором пам'ятного знаку виступив скульптор Адріан Балог. Проєкт здійснено на кошти гранту Президента України Віктора Ющенка.

Джерело: Вікіпедія, книжковий фонд Центральної районної бібліотеки імені Григорія Сковороди