Подкаст циклу "Солом'янка. Історія твого району". Випуск 2. Шулявка

Наша бібліотека нещодавно започаткувала ще один дуже цікавий краєзнавчий проєкт - цикл подкастів "Солом'янка. Історія твого району"!

Кожен подкаст відкриє для вас цікаві сторінки історії усіх місцевостей нашого району!

Тож слухайте наш другий випуск, присвячений місцевості Шулявка.

Подкасти ведуть наші колеги, головний бібліотекар по організації масових заходів, поетеса Тетяна Яровицина та провідний бібліотекар з краєзнавчої роботи, письменник-краєзнавець Олександр Михайлик.

Наступна наша лекція буде присвячена місцевості Олександрівська слобідка! Тож слухайте нас та відкривайте для себе цікаве про Солом'янський район!

https://youtu.be/nXrGXwiJVAc?si=bXXuyLh_ip0tqAV9

Лекція №19 Маленькі селища

Історичні екскурси в минуле нашого району тривають! Наш колега, провідний бібліотекар з краєзнавчої роботи, краєзнавець Олександр Михайлик, вже готує для вас 19-ту зустріч циклу "Солом'янка. Історія твого району". Це буде заключна лекція цього циклу. Але попереду - нові цикли на інші краєзнавчі теми!

Тема лекції буде незвичною - цього разу ми поговоримо не про одну місцевість, а одразу про... 7! Так-так, адже в нашому районі окрім великих місцевостей були або є й маленькі селища. Деякі з них існують, деякі вже ні. Зрозуміло, що про кожне із них окремо ми не змогли б зробити повноцінну лекцію, але ж хотілося розповісти про всі-всі без винятку місцини. Тому ми й придумали ось таку спеціальну розповідь.

Почнемо ми із маленьких хуторів, що зникли при новій забудові у 20 столітті - Пронівщина та Відрадний. А також зазирнемо в історію колишнього хутора Грушки, яка пов'язана, серед іншого, із подіями Української революції у 1917 році.

Ми дізнаємося про одне із перших робітничих селищ 1920-х років - селище Жовтнівка, де воно було і коли зникло. Поговоримо про селище Авіаторів, що існує, а також про забуте усіма і вже майже зникле селище Садове. А ще про загублене серед 16-поверхівок Відрадного безіменне селище, від якого залишилася лише чверть колишньої забудови.

Тож чекаємо на вас у нашій бібліотеці вже в середу 18 вересня о 17:30. До зустрічі!

Селище Садове

Із циклу "Історія твого району"

Селище Садове. Джерело: openstreetmap

Садове є одним із найменш відомих селищ району. Воно знаходиться на вулиці Медовій неподалік Музею авіації. Виникло у 1950-х під теперішньою назвою як селище для працівників авіаційно-технічного господарства. Тут було споруджено 11 одноповерхових будинків, які мали пічне опалення та балонний газ. У 1960-х роках було проведено електричну лінію.

Селише Садове. Джерело: googlemaps

Востаннє Садове згадане під такою назвою в довідниках «Вулиці Києва» 1975 та 1979 років. Із 1980-х воно фігурує як селище без назви. Станом на 2024 рік більшу частину будинків відселено та зруйновано, із них заселених залишилося 5. Відповідно, у селищі відсутні будь-які об'єкти інфраструктури. Безпосередньо в селище немає маршрутів громадського транспорту, проте лише за декілька сотень метрів є кінцева зупинка автобусу №22.

Турецьке містечко

 Із циклу "Історія твого району"

Останньою за хронологією забудови місциною Солом’янського району стало Турецьке містечко, на території якого доти росли великі фруктові (здебільшого яблуневі) сади радгоспу «Совки». Сади тягнулися від Севастопольської площі, точніше від вулиці Зеленогірської вздовж вулиці Святослава Хороброго аж до сучасної вулиці Федора Ернста, яка тоді була безіменною дорогою. Далі сади простягалися південніше сучасної вулиці Кадетський Гай, а з іншого боку межували з долиною річки Совки. На місці будинків № 3 та 7 по вулиці Кадетський Гай були теплиці радгоспу.

Фруктові сади на місці майбутнього містечка. Фрагмент карти 1985 року

Появі мікрорайону безпосередньо передував розпад СРСР. Радянський Союз утримував частину військових формувань у країнах так званого соціалістичного табору, зокрема в Німецькій демократичній республіці. Припинення існування СРСР спричинило необхідність вивести групи радянських військ із цих країн. 12 вересня 1990 року було укладено «Договір про остаточне врегулювання стосовно Німеччини», що передбачав виведення радянських військ із території колишньої Німецької демократичної республіки до кінця 1994 року. В результаті на територію України мали вивести 7,4 % офіцерів і прапорщиків від загальної кількості Західної групи військ.

Макет мікрорайону

22 грудня 1992 року між Урядом України і Урядом росії укладено угоду щодо реалізації на території України програми житлового будівництва для виведених з Німеччини органів  управління, частин та підрозділів Західної групи військ. На будівництва житла виділялося 755 млн. німецьких марок. У п. 3 угоди є такий рядок: "будівництво  житлового  містечка  для військ в м.  Києві до 1100 квартир з приблизним строком закінчення будівництва до кінця 1993 року". Цей пункт договору можна вважати безпосереднім відліком історії Турецького містечка.

Упродовж 1993–1994 років на місці вирубаних фруктових садів радгоспу «Совки» постав житловий мікрорайон. Ним проклали три вулиці, запроектовані під назвами Нова № 1, № 2 та № 3. 6 липня 1994 року вулиця Нова № 1 отримала назву Федора Ернста, Нова № 2 — Івана Пулюя, Нова № 3 — Кадетський Гай. 

Унікальним для Києва явищем стало використання тут німецьких проєктів на 10 і 16 поверхів. За 10-поверховим проектом було зведено будинки на вулиці Пулюя, 1, 1-Б, 3 та на вулиці Кадетський Гай, 9 і 11, а за 16-поверховим — будинки на вулиці Пулюя, 1-А, 5-А, 5-Б та вулиці Кадетський Гай, 7. Це єдиний в Києві приклад застосування східонімецьких серійних проєктів.

Офіційне відкриття містечка. Січень 1995 року

Окрім житлових будинків, у мікрорайоні спорудили громадсько-побутовий центр (Пулюя, 5), дитсадок (Пулюя, 3-А) та школу зі спортивним майданчиком (Пулюя, 3-Б), яка на той час була найсучаснішою в Києві. Зведений німецьким коштом руками здебільшого турецьких будівельників, мікрорайон отримав стихійну назву «Турецьке містечко». Іноді, за назвою однієї з вулиць, його називають «Кадетський гай», що є неправильним — місцевість Кадетський гай розташована на 2 км північніше.

Щойно збудований мікрорайон. 1996-1997 роки

Офіційне відкриття нового мікрорайону відбулося у січні 1995 року. Того ж року туди було прокладено тролейбусну лінію. 

Щойно збудована школа. 1996-1997 роки

 

У 2000-х у мікрорайоні розпочалося нове будівництво. Загалом було споруджено 6 14-поверхівок та 1 16-поверхівку. Останнім став житловий комплекс «Перлина Кадетського гаю» за адресою Кадетський Гай, 16, споруджений у дві черги: перша — у 2009–2013 роках, а друга, що включала західне крило та башту, — у 2014–2016 роках.

Сучасний вид на Турецьке містечко

Лекція №18 Турецьке містечко

Історичні екскурси в минуле нашого району тривають! Наш колега, провідний бібліотекар з краєзнавчої роботи, краєзнавець Олександр Михайлик, вже готує для вас 18-ту зустріч циклу "Солом'янка. Історія твого району". А присвячено її буде наймолодшій місцині нашого району - це Турецьке містечко.

Щоправда, цю місцину ще називають Кадетський гай, бо там пролягає однойменна вулиця. Але історичний Кадетський гай був не там... Ви ще не заплуталися? Так-так, вулиця Кадетський Гай, але місцина - Турецьке містечко. Якщо хочете дізнатися, чому так вийшло - вам до нас!

Постав цей мікрорайон у 1993-1994 роках як наслідок виведення радянських військ з Німеччини, яка збудувала житло не лише власним коштом, а й за... власними проєктами! Тому вийшов ніби шматочок якогось житлового масиву одного із міст Східної Німеччини. Такими ж, до речі, є школа та дитячий садок. І це не єдині цікавинки цього мікрорайону!

Тож якщо хочете дізнатися більше про його історію, особливості забудови, назви вулиць та транспорт, який сполучає мікрорайон із іншими районами - вам до нас!

Тож чекаємо на вас у нашій бібліотеці вже в середу о 17:30. До зустрічі!

Селище колишньої 165-ї військової частини

 Із циклу "Історія твого району"

Цю територію, між залізницею та майбутнім бульваром Вацлава Гавела, почали забудовувати близько 1953 року, аби розквартирувати тут військових 165-ї частини (згодом її було ліквідовано). У селищі проклали п’ять вулиць, звели близько 60 будинків, майже всі — одноповерхові і щонайменше один — двоповерховий. 1959 року вулиці отримали назви.

Селище на супутниковому знімку 1961 року

У 1980-х більшу частину забудови було знесено. Площа селища зменшилася на дві третини. Вулиця Христо Ботева зникла, вулиці Академіка Потебні й Далека стали значно коротшими. Селище не має офіційної назви.

Вулиця Академіка Потебні. Фото О. Михайлика

До 2024 року збереглося 15 будинків — двоповерхівка на вулиці Далекій, 25 (1950-ті) та 14 одноповерхівок: на вулиці Академіка Потебні, 10, 14, 16, 18, 20 (1953), 22, 24 (1957), Яна Райніса, 3, 4, 5 (1953), Далекій, 19/7, 22, 23 (1953), 24 (1957), Добруській, 8 (1953). Три одноповерхівки нині закинуті та лежать у руїнах (Далека, 19/7 і Потебні, 10 та 18), ще в одній нині — ветеринарна клініка (Добруська, 8). Тож заселеними залишаються 1 двоповерхівка та 10 одноповерхівок.

Єдина двоповерхівка, вулиця Далека. Фото О. Михайлика.

Одноповерхівка на вулиці Академіка Потебні. Фото О. Михайлика.

Кадетський гай

 Із циклу "Історія твого району"

До 1918–1920 років на місці колишнього селища Першого Травня та сучасного Першотравневого масиву ріс Кадетський гай. Історично Шулявський (згодом Кадетський) гай колись займав простір, обмежений сучасною залізницею, теперішніми вулицею Авіаконструктора Антонова і проспектом Повітряних Сил. Історія гаю почалася ще 1726 року, коли митрополит Варлаам Ванатович (Вонятович) заснував на правому березі Либеді літню резиденцію Київських митрополитів. Навколо митрополичої дачі було насаджено величезний березовий гай. Частково основою гаю стали дубові насадження природного походження, що росли тут і раніше.

Резиденція митрополита в Шулявському гаї. Старовинний малюнок 18 століття.

Кадетський гай. Початок 20 ст.

1847 року літню резиденцію митрополита було ліквідовано. Впродовж 1852–1857 років у гаю побудували Кадетський корпус. Східним краєю гаю у 1850-х пролягла початкова частина нового Кадетського шосе, яке за будівлею Кадетського корпусу переходило у шлях до села Жуляни. На початку Першої світової війни вздовж Кадетського шосе було побудовано нові військові

навчальні заклади. У період Української революції 1917–1920 років більшість дерев Кадетського гаю вирубали та спалили в київських «буржуйках». Від гаю залишилися поодинокі дерева й невеликі ділянки. Кожне старе дерево, що збереглося, має велику цінність.

Перунів дуб. Фото О. Михайлика

Одним із найстаріших і найвідоміших дерев Кадетського гаю є 400-річний Перунів дуб, що росте у дворі будинку № 1 на вулиці Генерала Воробйова. За легендою, колись це було священне місце поклоніння Перуну. Обсяг стовбура на висоті 1,3 м — 6 м, висота дерева —15 м. Рішенням Київради від 23.04.2009 № 326/1382 дуб оголошено пам’яткою природи місцевого значення.

Дуб Фролкіна. Фото О. Михайлика

Іншим відомим деревом, що залишилося від Кадетського гаю, є дуб Фролкіна. Дерево росте біля будинку № 2/32 к. 3 на вулиці Антонова. Вік дуба — понад 300 років, обсяг стовбура — 4,3 м, висота —25 м. Дерево назване на честь киянина Анатолія Фролкіна, коштом якого дуб було вилікувано 2009 року. Рішенням Київради від 23.12.2010 № 415/5227 дуб Фролкіна оголошено пам’яткою природи місцевого значення. Поряд ростуть іще два вікових дуби (віком приблизно 300–350 років), проте вони заповідного статусу не мають. Нагадує про колишній гай і невелика діброва з кількох десятків 100–200 річних дубів уздовж парного боку вулиці Антонова.

Віковий дуб поряд із дубом Фролкіна. Фото О. Михайлика

Діброва вздовж вулиці Антонова. Фото О. Михайлика

Діброва вздовж вулиці Антонова. Фото О. Михайлика

Залізничний масив

 Із циклу "Історія твого району"

Передостанньою за часом забудови місцевістю району є Залізничний масив. Залізничний масив розташований між непарними сторонами вулиць Романа Ратушного та Солом’янської (парний бік вулиці Солом'янської від вулиці Андрія Головка до вулиці Протасів яр також належить до масиву, тож у цій частині масив впритул межує із Олександрівською слобідкою), на сході межує зі схилами Протасового яру, на півночі прилягає до забудови Батиєвої гори. З півночі масив межує зі схилами Кучминого яру та Солом’янським ландшафтним парком.

Фото з фондів ЦДКФФА України ім. Пшеничного

Тривалий час територія між Олександрівською слобідкою та Батиєвою горою була незабудованою: пустирі, городи, яри. Системне освоєння території почалося 1963 року, коли тут розпочалося будівництво нового житлового масиву. Над проектом масиву загальною площею 73 тис. кв. м працювали архітектори А. М. Милецький, І. М.Мельник, О. Л. Уманець. Спочатку масив мав назву Батиєво-Олександрівський, сучасну ж назву отримав 24 березня 1964 року.

Основну забудову було здійснено у 1964–1966 роках, а перші мешканці вселилися в нові будинки у січні 1965 року. Основою забудови масиву стали п’ятиповерхівки серії 1-480, яких побудували 25. З 1966 року на масиві почали споруджувати 9-поверхівки.

Фото з фондів ЦДКФФА України ім. Пшеничного

З 1974 року на масиві з’являється висотне будівництво. Було зведено дев’ять висотних будинків, із яких сім — 16-поверхівки київської панельної серії БПС, збудовані у 1974-1983 роках.

Паралельно з житловою забудовою створювали й необхідну інфраструктуру. 1965 року за проектом 2-02-964у Й. Каракіса та Н. Савченко спорудили чотириповерхову школу № 187 на 1320 учнів і три дитсадки — один на 280 і два на 185 дітей кожен. Також на масиві побудували двоповерховий торговельний центр (Солом'янська, 39), у ньому з моменту будівництва працює дитяча бібліотека.

Кінцева трамвая №8 "Залізничний масив", 1970-і

1971 року на вулиці Солом’янській, 17 спорудили корпуси районної клінічної лікарні № 4 та корпус поліклініки № 1 лікарні № 4. 

Кінцева тролейбусів №3 "Залізничний масив". Фото О. Михайлика

18 січня 1967 року було відкрито трамвайну лінію від Солом’янської площі вулицями Солом’янською та Романа Ратушного, маршрут №8, згодом №5. 1 червня 2001 року закрили та згодом демонтували цю трамвайну лінію, замість неї на масив проклали тролейбусну лінію. 2003 року відкрито тролейбусну лінію вулицями Солом'янською та Протасів яр.

У 2000-х на Залізничному масиві звели лише один сучасний будинок: монолітну 19-поверхівку на вулиці Волгоградській, 9 (2001). Решта забудови — будинки 1960–1980-х.

Монтажник

 Із циклу "Історія твого району"

Селище Монтажник є однією з наймолодших історичних місцевостей району. Його забудову за проектом архітектора Сергія Андрієвського було розпочато 1949 року на західних схилах Байкової гори. На півночі селище прилягає до Олександрівської слобідки.

Основною планувальною віссю району є вулиця Монтажників, забудована переважно 1-2-поверховими котеджними будинками із вкрапленнями багатоквартирних дво- та триповерхівок. Особливістю вулиці є наявність шести бічних тупикових відгалужень, що завершуються круглими клумбами. Вздовж них розміщено частину забудови вулиці. У селищі — 11 вулиць і провулків, більшість із яких отримали назви 1953 та 1955 року. Відтоді планування та переважна більшість забудови не зазнали змін.

1950 рік. Фото з фондів ЦДКФФА ім. Пшеничного

Упродовж 1950–1951 років на вулиці Монтажників було споруджено 65 одноповерхових котеджних будинків. Для будівництва було використано декілька типових проектів, серед яких — цегляні та шлакоблочні авторства Григорія Копоровського.

За проєктом 1-228-6 Міськбудпроекту при Міністерстві будівництва підприємств важкої індустрії  звели двоповерхові будинки № 101/1 (1950) і 103 (1953) на вулиці Монтажників. Поруч за невизначеним типовим проектом спорудили будинок № 99 (1955). 1957 року звели чотири будинки (№ 13, 31, 53, 75), композиційно вписані у простір поміж круглих клумб тупикових відгалужень вулиці.

Котеджна забудова вул. Монтажників. Фото О. Михайлика

У забудові селища є й триповерхові будинки, перші два з яких (№33 та 35/3 на вулиці Лисичанській) спорудили ще 1952 року. Через ухил вулиці ці будинки мають два поверхи з північного боку й три поверхи з південного.

Двоповерхівка на вул. Монтажників. Фото О. Михайлика

Повністю триповерхові будинки з’явились у Монтажнику у 1956-1957 роках - тоді збудвали багатоквартирний будинок на Монтажників, 44 та гуртожиток на вулиці Травневій, 3.

Триповерхівка на вул. Монтажників. Фото О. Михайлика

Більшість споруд відтоді майже не зазнала змін. Близько десятка котеджних будинків було реконструйовано або замінено новими приватними будинками.

Залізнична колонія

 Із циклу "Історія твого району"

Після відкриття залізничного руху із боку Солом’янки 1870 року виникло окреме селище залізничників — Залізнична колонія (колонія Південно-Західної залізниці). Доти на цьому місці було невелике піщане підвищення, що мало назву Лиса гора.

Залізнична колонія була першим таким поселенням в Україні. Колонія являла собою «місто в місті», де було створено всі необхідні умови для проживання робітників — окрім житлових кварталів, тут були власні навчальні заклади, медичні установи. Тут мешкали робітники, машиністи, а також представники адміністрації.

Забудова Залізничної колонії спочатку була дерев’яною, вуличного планування як такого не було. Окрім житлових будинків, з’являлися споруди громадського призначення. Постали тут і профільні навчальні заклади. 1876 року було засновано першу в Києві та загалом на Південно-Західній залізниці технічну залізничну школу. На базі школи 1884 року було створено технічне залізничне училище — одне з двох таких на залізниці (друге було в Одесі). Закон Божий в училищі викладав відомий свого часу священник Ісаакій Тарасевич — настоятель храму Св. Феодора на Лук’янівці, який називали «Київським Єрусалимом». Навчалося тут близько 160 учнів. Будівлю було споруджено у 1884–1886 роках. При училищі був пансіон на 70 вихованців. Безпосередньо при залізничному вокзалі діяло Київське міське двокласне залізничне училище Південно-Західної залізниці. Закон Божий тут викладав майбутній митрополит УАПЦ, священник Василь Липківський. Також у колонії існувало жіноче двокласне училище Південно-Західної залізниці.

Схема Залізничної колонії

На початку 1870-х звели одноповерхову цегляну будівлю дешевої їдальні залізничників — одну з перших капітальних споруд колонії. У 1918–1919 роках у будівлі діяв залізничний театр. Із 1920-х її використовували як клуб вагоноремонтного заводу. 1981 року, з огляду на заплановане будівництво південного вокзалу, будівлю знесли разом із частиною навколишньої забудови. Тепер на її місці — площа перед Південним вокзалом.

Клуб КЕВРЗ, фото 1972 року. З фондів ЦДАКФФД ім. Пшеничного

У 1890–1900-х дерев’яну забудову колонії замінили на цегляну. Було сформовано мережу з шести вулиць-ліній, яка загалом збереглася до нашого часу. Також було споруджено ряд важливих об’єктів. 1895 року в північній частині колонії звели залізничну лікарню на 32 ліжка. 1900 року за проектом видатного архітектора Олександра Кобелєва побудували комплекс лікарні, що складався з лікувальних корпусів, амбулаторії, аптеки, пральні та котельні. При покійницькій спорудили капличку для відспівування померлих. У залізничній лікарні з початку 1910-х до 1917 року працював лікарем випускник Київської фельдшерської школи Павло Губенко, більш відомий під псевдонімом Остап Вишня — талановитий письменник-сатирик і гуморист.

Колишній притулок. Фото О. Михайлика

Упродовж 1899–1901 років за проектом Олександра Кобелєва спорудили двоповерхову цегляну будівлю притулку. Тут діти-сироти отримували не лише безкоштовне харчування та проживання, а й освіту. Одним із найвідоміших вихованців сиротинця був майбутній український художник Анатоль Петрицький (1895–1964), батько якого працював діловодом на залізниці. Майбутній художник перебував у притулку у 1904–1910 роках.

Колишня хіміко-технічна лабораторія. Фото О. Михайлика

Поряд із притулком упродовж 1899–1901 років за проектом архітекторів Олександра Кобелєва та Зіновія Журавського побудували першу в Російській імперії спеціальну лабораторну будівлю для обслуговування майстерень. Тут розмістилася хіміко-технічна лабораторія, заснована 1879 року. Нині в будівлі — Центральна санітарно-епідеміологічна станція на залізничному транспорті України.

На початку ХХ ст. колонія набула завершеного вигляду. Вона розподілялася на декілька планувальних зон. Виробнича зона (майстерні та склади) тяжіла до залізниці й розташовувалася в північній частині колонії. Центральну частину (сучасні вулиці Брюллова, Архітектора Кобелєва) було забудовано 1-2-поверховими цегляними спорудами. Південна частина — лікарня та притулок, північно-східна — училище з пансіоном та їдальня.

Забудова вулиці Архітектора Кобелєва. Фото О. Михайлика

Колонія повністю зберігала початковий вигляд і вуличну мережу до кінця 1970-х. У 1970–1980-х було реконструйовано лікарняний комплекс, унаслідок чого знесено більшість будівель початку ХХ ст. У 1980-х із боку Солом’янки планувалося будівництво вокзального павільйону для розвантаження Центрального вокзалу, тому всю північну частину колонії знесли. 1981 року, як уже зазначалося, зруйнували клуб Київського електровагоноремонтного заводу. Згодом, наприкінці 1990-х, остаточно зрівняли з землею руїни залізничного училища. Фактично зникли вулиці Ползунова та Петрозаводська (тепер — Георгія Кірпи). На цьому місці 2001 року побудували Південний вокзал.

Краєзнавча лекція №16 "Монтажник"

Друзі, у нас готується (уявіть собі!) вже 16-та краєзнавча лекція з циклу «Солом’янка. Історія твого району»!!! Наш провідний краєзнавець, києвознавець, письменник Олександр Михайлик вже готує для вас розповідь. І дуже-дуже цікаві фото! А її буде присвячено місцевості Монтажник. Що? Ви не чули про таку? Тоді приходьте 7 серпня і про все дізнаєтеся!

Адже це дуже цікава місцина, що простягається вздовж вулиці з такою ж назвою. Монтажник є доволі молодою місциною - вона виникла та була забудована протягом 1949-1957 років за проєктом архітектора Сергія Андрієвського на схилах Байкової гори. Місцина доти ніколи не мала забудови. Там утворилося робітниче селище для робітників-монтажників (от ви і знаєте, чому така назва!), забудоване незвичайними будинками котеджного типу - як на 1, так і на 2 поверхи. Автором проєкту більшості з них був архітектор Григорій Копоровський... І це ще не всі цікавинки, які чекають на вас на нашій лекції!

Зацікавилися? Чекаємо на вас!