Сьогодні хочемо розповісти вам ще одну легенду, яку написав наш колега Олександр Михайлик в березні-травні 2025 року. Вона – про старі кургани, які свого часу існували в урочищі Пронівщина та поблизу села Совки, історію їх відкриття та про їх таємниці.
Таємниці старих курганів
"…почав от тесных улиц к Володимеровой груше, от груши старою дорогою к Жилянским лозам, от лоз на курган Жилянской…"
(З грамоти князя Острозького, виданої 9 вересня 1576 року Михайлівському Золотоверхому монастирю про розмежування земель)
"Могильник знаходився біля с. Совки, на деякій віддалі на захід від древнього шляху на Васильків, на х. Пронівщина, у верхів’ях р. Пронівщина, притоці р. Либеді. Могильник був розташований у високій місцевості, в лісі, і складався з двох груп. Після вирубки лісу на Пронівщині земляні насипи могил було розорено"
(Зі статті І. Самойловського "Слов’янський могильник на р. Пронівщина під Києвом")
Кургани поблизу Пронівщини наприкінці XIX століття. Малюнок-реконструкція
Робочий день Олександра Ертеля почався традиційно. Він вже багато років очолював музей Київського товариства охорони пам’ятників старовини та мистецтва. Тож роботи було повно. Колеги дивувалися, як він попри шалену завантаженість музейною роботою встигав займатися розкопками, досліджувати кургани, вали, могильники… До того ж, працював нарівні зі звичайними робітниками, не гребуючи важкою роботою.
У вільний час він вивчав архівні документи – все, що могло допомогти у майбутніх відкриттях. Цього березневого дня 1912 року він працював із архівами Софійського монастиря. Дізнавшись, що в архіві є плани Софійської дачі поблизу села Совки, попросив їх.
Розгорнувши план 1848 року, він одразу звернув увагу на його незвичайну деталізацію. "Тісні вулиці, цікаво, зустрічав цю назву в документах. Так, а що далі. Пужня. Цікаво, чому така назва? Острів… О, два топоніми – південніше Совок бачу Кургани, а на північний захід від села – Могили… Це підказка – якщо люди називали ці місця так… Слід поїхати…" міркував археолог, уважно схилившись над планом. На жаль, на інших планах подібних назв не було, та все ж, він їх уважно вивчив, занотувавши, де можуть бути кургани.
Не гаючи часу, вже наступного тижня він найняв візника і вирушив шукати кургани на місці. Шлях пролягав повз його рідну Першу гімназію, обрамленим тополями Бібіковський бульвар. Минули гамірну Галицьку площу з одвічним базаром. А далі повернули на широке Кадетське шосе. Вздовж нього вже пролягала трамвайна лінія. Перетнули віадуком залізничні колії. Проминули величезний Кадетський корпус, біля якого в тупику стояв трамвай.
Дорога поступово йшла вгору. Праворуч височів суцільною стіною давній Кадетський гай, ліворуч вдалині виднілися будиночки Солом’янки. За нею ліворуч від дороги невдовзі промайнуло і кладовище. Праворуч закінчився гай, дорога бігла серед сірих у цю березневу пору чагарників та полів, де-не-де ще лежав сніг. Промайнули розлогі фруктові сади монастирського хутора Пронівщина, серед яких то там, то там виднілися будиночки.
Звірившись із картою, Олександр Ертель наказав візнику з’їхати зі шляху на мокру цієї пори польову дорогу, яка бігла вздовж розлогого саду. Десь за версту ліворуч відгалужувалася ще одна дорога, тож археолог сказав повертати туди. Їхали довго дорогою, обабіч якою були самі чагарники та рідколісся. Нарешті вдалині показався свічний завод. Минули і його. Дорога тим часом пішла донизу. Місточком переїхали річечку Совка. Сніги майже розтанули, тож води було багато. В'їхали у саме село. Далі головною вулицею, повз мазані хати, проїхали його. Десь за пів версти за селом археолог нарешті наказав візнику зупинитися. Він залишив його, а сам пішов оглядати місцину, тримаючи на плечі лопату.
Невдовзі він побачив те, на що сподівався. Над долиною струмка він побачив групу з 5 курганів. Ертель був дещо розчарований – він сподівався побачити великі кургани, а перед ним було 5 пагорків, найбільший висотою трохи більше у пів сажені… А деякі взагалі з аршин… Але – це були старовинні кургани.
Діставши записника, він занотував: «30 березня 1912 року, знайдено групу з 5 курганів висотою від аршина до пів сажені. За околицею с. Совки».
Взявши лопату, він вирішив зробити пробний розкоп. Вмілі та натруджені руки допомогли швидко розкопати частину кургану. Знахідкам вчений зрадів – окрім шматків кераміки було знайдено поховання! Уважно оглянувши скелети та уламки поряд, він зрозумів – це не трипільці. Могильник слов’янський, X-XI століття, схоже на все. Десь неподалік було й поселення...
Захоплений відкриттям, Ертель, попри втому, продовжив розчищати поховання. Він працював мовчки, зосереджено, мов боявся порушити вічний спокій тих, хто спочивав під цими пагорбами вже майже тисячу років. Пил злегка здіймався над землею. Був похмурий день. На чорних цієї пори деревах сиділи граки та ворони.
Раптом почувся нетерплячий голос візника:
– Пане Ертель, вечоріє, може, поїдемо?
Справді, передостанній день березня був не таким вже й довгим... Він за розкопками незчувся, як вже впали сутінки...
Аргументи Ертеля не справили враження на київського митрополита Флавіана. Попри доводи, він відмовив археологу у дозволі на розкопки. Мотивуючи тим, що це землі церкви.
Ертель не засмутився. На щастя, Київський повітовий справник на прохання науковця встановив спостереження за курганами. Тепер біля них був охоронець. А археолог вирішив дослідити місцевість, яку на карті 1848 року було позначено як Могили. Вони були на землях, що не належали до володінь Києво-Софійського митрополичого будинку, тож і дозвіл митрополита був не потрібен.
Тож Ертель днями знову поїхав у Совки, дослідити урочище Могили. Цього разу він їхав не один. З ним приїхали два помічники, молоді археологи. Їхали спершу так, як і минулого разу. Та цьогораз одразу за Солом'янським кладовищем повернули на виїжджену возами дорогу у Совки. Невдовзі там і там виникли невеличкі будиночки Київського робітничого артільного селища, зовсім молодого поселення. А раніше тут були звичайні селянські поля. Десь за версту помічники звернули увагу на самотній віковий дуб, що ріс праворуч, на узбіччі невеликої вулички, що перетинала дорогу. Навколо теж виросли будиночки. Проїхали ще трохи – і праворуч від дороги блиснуло невелике озеро, оточене сухим у цю пору рогозом та очеретом.
– Озеро на такій рівній підвищеній місцині?, – здивувався один із молодих археологів.
– Нічого дивного, відповів пан Ертель. Зверніть увагу на глибокий яр по ліву руку. Озеро пов'язане з одним із витоків річки Мокра, що бере початок у яру.
Десь за версту дорога зробила крутий вигин, вдалині вже було видно крайні хати села Совки. Замість полів почалися виорані городи. Тут Ертель наказав зупинитися візникові. Зістрибнувши з воза (а з ним і його помічники), він пішов просто через виораний город, здіймаючи куряву.
– Бачите, звернув він увагу помічників на ледь помітні горбочки. Це розорані кургани... Шкода, дуже шкода... Але селянські плуги знищили історію...
На щастя, далі, ближче до схилів Совської балки, а саме на узліссі, біля канави, він побачив групу із 20 невеликих курганів! Канава тут була недарма – вона позначала межу земель селян Совок та володінь митрополичого будинку. На щастя, подумав Ертель, майже всі кургани були на селянській землі.
Кургани на околиці села Совки на початку XX ст. Малюнок-реконструкція
Вони взялися за роботу і почали обережно розчищати ґрунт і невдовзі розкрили поховання в кургані. Окрім поховання та решток труни там лежали фрагменти керамічних горщиків. Ертель з помічниками відклали їх окремо та замалювали.
Далі, вже у лісі, він побачив ще два кургани. Тож весь світовий день він із помічниками описували їх, замальовували знахідки.
Весь тиждень він із помічниками працювали над дослідженням курганів. Розкопавши ще один, вони зрозуміли, що розкопувати інші немає сенсу – невеличкі, невисокі, вони мали поховання простих жителів селища. Кістяки, рештки трун і кераміки – от і усі знахідки. Загалом вчений розкопав поблизу Совок 5 курганів.
Потім із помічниками він пішов на сусіднє поле. Побачене неприємно вразило археолога – там було два по-хижацьки розкопані кургани... Видно було, що копали не археологи, мабуть, самі селяни. Повсюди лежали рештки кістяків, фрагменти кераміки...
Обурений до глибини душі археолог наступного ж дня написав Київському, Подільському та Волинському генерал-губернатору Федору Трепову звернення, в якому просив врятувати курганний могильник у Пронівщині від археологічних браконьєрів, тому що, не маючи відкритого листа від Імператорської археологічної комісії, він не міг проводити тут дослідження.
Минуло 3 роки... 1915 року науковець знову поїхав досліджувати кургани. Одразу з помічником. Він вирішив попрацювати на урочищі Могили. Він і не сподівався на знахідки. Тим більше за ті роки, що його тут не було, селяни розорали ще ряд курганів... А ще й відбувалися вирубки лісу... З 20 курганів, які він бачив у 1912, налічувалося не більше 10...
Розпочалися розкопки. Невдовзі щоденник поповнили такі записи:
"Курган N° 6. Фopма його – правильна півкуля, висота до 1 м, окружність 22 м. У насипу кургана на глибині 60 см трапився черепок з лінійним орнаментом. На глибині 90 cм пляма могильної ями... На глибині 1,4 м у південно-східному куті ями знайдено уламок залізного цвяха, а на глибині 1,5 стали помітні сліди трухлявого дерева. На глибині 1,8 м у грунтовій ямі... виявлено поховання. Кістяк, орієнтований головою точно на захід, лежав на товстій дубовій дошці від труни... Речей при похованні не було, тільки з лівого боку кістяка помітні сліди від матерії"
Подібне було й у другому та третьому курганах. Скажімо, у другому біля поховання хоч лежав чорний грубий черепок, а в третьому нічого... Археолог був розчарований і вже хотів завершити розкопки, та раптом його учень мовив:
– Пане Ертель, а давайте, я почну копати сусідній великий курган. Він не копаний ще. У мене хороша рука, відчуваю, там щось цінне.
Пан Ертель лише всміхнувся та мовив:
– Хороша рука, кажеш? Давай покладемося на твою удачу. Нумо, хлопці, за роботу!
Робота завирувала. Не відчуваючи втоми, вони взялися за розкопки. І коли дісталися кістяка та обережно розчистили його, пан Ертель вигукнув від радості:
– Правду кажеш, хороша рука. Скільки досі тут копав, нічого окрім черепиння не знаходив. А ти відчув, що тут є цінне.
І як було не радіти, якщо у глибині могили, біля кістяка, лежала залізна кільцеподібна пряжка у формі змії. "Зміїна пряжка… Такі носили воїни-старійшини...", – ледь не закричав археолог.
– Невже цей курган… – вголос прошепотів Ертель. – ...і є той самий – останній слід битви князів на Желані? Адже тут, на поблизькій Желані, в давнину були битви... Й не одна...
– Яка, пане Ертель?, – перепитав схвильований учень.
Археолог добре пам'ятав уривки з літописів... Він читав його напередодні, тож процитував: "Святополк же вийшов на [річку] Желянь, і пішли обоє одні проти одних, і зступилися, і покріпшала битва" (1093 рік); "І стали вони пустошити, од Треполя [починаючи], навколо [городів] Красна і Василева, і до Білгорода, і аж до самого Києва, і по [річці] Желяні, і до Вишгорода, і до Деревлян, і через [річку] Либідь перестрілювалися" (1136 рік); "Торки ж догнали вози їхні на [річці] Желяні, а війська їхні настигли [недалеко] од [села] Буличів і тут стали сікти їх, а інших руками хватати" (1161 рік); "Ярополк же з берендичами настигли Володимира на [річці] Желяні коло [села] Доброго Дуба, та не дали берендичі стрілятися з ними, [військами Володимира], бо берендичі хитрували" (1169 рік).
– Як ви могли почути, битв тут було 4, це лише зафіксовані літописом... Якщо знахідки – це X-XI століття... а це той час... то воїн, похований тут, міг брати участь у битві 1093 року... Але кістяк без слідів пошкоджень... Отже, це був житель сусіднього поселення, який тоді воював тут..., – міркував далі Ертель вголос.
Археолог ще раз окинув поглядом кургани. Він знав – перед ним не просто поховання. Це – спогад про одну з найбільших битв київської землі.
Коли вони вже від’їжджали, на тлі призахідного сонця один із курганів кидав дивну тінь — мовби то був не пагорб, а людська постать, що мовчки стоїть на сторожі старої землі…
Сонце ховалося за обрій, коли віз з Олександром Ертелем повільно рушив назад до Києва. Він сидів, схилившись над записником, час від часу кидаючи оком на пряжку. Це була історія... Історія не з літопису, а з пам’яті землі.
І якщо під вечір піти туди, де колись були давні кургани над долиною річки Совка, можна почути, як шелестять трави, іржуть коні, дзвенять списи...
%20%E2%80%93%20%D0%BA%D0%BE%D0%BF%D1%96%D1%8F.JPG)
.JPG)
.jpg)
