Некрополі району. Солом'янське кладовище

Нове кладовище на околиці Солом’янки було засновано 1886 року. З перших же років існувала окрема ділянка для поховань викладачів та учнів Кадетського корпусу, розташованого поблизу.

На відміну від багатьох некрополів міста, тут ніколи не було не лише церкви, а й каплиці.

Солом'янське кладовище стало місцем поховання не лише для мешканців Солом'янки, а й швидко стало одним із міських кладовищ.

Серед інших, тут поховані авіаконструктор Володимир Григор'єв (1883-1922), архітектор Василь Осьмак (1870-1942), вчені Петро Кудрявцев (1868-1940) та Василь Екземплярський (1874-1933), педагогиня Лідія Деполович (1869-1943), математик Євген Дяченко (1896-1954), письменник Олесь Лупій (1938-2022).

На кладовищі існують дві братські могили цивільних киян - загиблих під час оборони Києва у 1941 році і закатованих у ґестапо. З 1943 по 1975 тут ховали учасників Другої світової війни, 1974 року впорядковано братську могилу і споруджено меморіал.

1957 року на кладовищі було поховано пілотів та екіпаж двох літаків, які через помилку диспетчеру зіткнулися біля аеропорту Київ.

У 1980-х роках невеликий шматок кладовища вилучено під забудову, нині на цьому місці суд.

Рішення міської ради від 27 січня 1959 року цвинтар було закрито для масових поховань. 2005 року кладовище відкрите для повторних поховань (поховання в родинну могилу). Стан кладовища - занедбаний.

Збереглося багато старих огорож навколо поховань. Вони виконані в різних стилях. Цікаво, що деякі типи огорож дуже поширені в старих огородженнях сходів, які збереглися в будинках у центральній частині міста. Нижче на фото - різні типи огорож.

Некрополі Солом'янського району. Жилянське кладовище

Ймовірно, некрополь у селі Жиляни існує стільки ж, скільки й саме поселення, тобто з кінця XVII століття. Принаймні, на топографічній карті 1848 року воно позначене на тому ж місці, де існує й нині. Тож інформація у відкритих джерелах (офіційний сайт ритуальної служби Києва, офіційна схема кладовища), ніби воно виникло 1931 року, не відповідає дійсності.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 16 січня 2009 року № 34 закрите для масових поховань, дозволено лише ховати у родинну могилу. Площа некрополя 3,8 га. На 2001 рік налічувалося 366 поховань. Некрополь має 8 ділянок.

Встановлено пам'ятний хрест жилянцям, жертвам Голодомору 1932-1933 років. 2015 року на кладовищі поряд із могилою матері поховано відомого українського письменника, громадського і культурного діяча Миколу Кагарлицького.

Перша картографічна фіксація некрополя. Фрагмент карти 1848 року

Кладовище на топографічній карті 1897 року

Некрополі Солом'янського району. Шулявські кладовища

Перше Шулявське кладовище виникло, за нашим припущенням, у 1760-х роках, коли було засновано саму слободу Шулявщина. Як і було в ті часи, кладовище виникло на краю села. Його розташування добре фіксує карта 1846 року. Нині це квартал між вулицею Борщагівською, Політехнічним провулком та Берестейським проспектом. Чітко на місці кладовища сьогодні стоїть будівля податкової інспекції Шевченківського району.

Кладовища в межах села Шулявка. Фрагмент плану Києва та околиць 1846 року

Цей некрополь фіксують усі наступні карти

Кладовище села Шулявка. Фрагмент плану 1883 року

Та 1885 року, через те, що поселення Шулявка активно розбудовувалася і цвинтар посеред села, вочевидь, був заповнений, виникло нове Шулявське кладовище. Його заснували на вільних землях, приблизно за 1,5 км на захід від Шулявки. Вперше його фіксує карта 1890 року. Цікаво, що конфігурація та зовнішні межі некрополя відтоді не змінилися. В деяких джерелах згадано цвинтарну каплицю, проте картографічно її існування не підтверджене.

Фрагмент плану Києва та околиць 1889-1890. Перша фіксація сучасного Шулявського кладовища

Старе ж Шулявське кладовище продовжувало існувати, хоч поховання на ньому вже не здійснювалися. Також невеликий некрополь сформувався навколо церкви св. Марії Магдалини, збудованої у 1885-1889 роках.

Фрагмент плану Києва 1914 року. Старе кладовище і некрополь навколо церкви

Якщо первісно старе кладовище було на околиці Шулявки, то вже наприкінці XIX століття вонои опинилося серед забудови села. На топографічному плані Києва 1920-х років на місці колишнього старого некрополя – незабудована ділянка посеред Шулявки. Ймовірно, до початку 1920-х поховання перенесли на новий цвинтар, а старий ліквідували.

На цьому ж плані позначено і згаданий вище невеликий некрополь навколо церкви.

У 1930-х роках місце старого кладовища було остаточно забудовано. 1935 року знищено церкву св. Марії Магдалини, тоді ж зник і некрополь навколо храму.

Нове ж Шулявське кладовище, що нині має адресу вулиця Західна, 9, існує й донині. Його було закрито для поховань 1961 року. Згідно Розпорядження №1400 Київської міської державної адміністрації від 01 серпня 2005 року, можливі поховання лише у родинні могили. Площа некрополя становить 2 га, на 2001 рік було 1220 поховань. Збереглася невелика кількість надгробків початку XX століття. Є меморіал військових, загиблих під час Другої світової війни.

Некрополі Солом'янського району. Совське кладовище: старе та сучасне

Селище Совки є найдавнішим на теренах Солом'янського району, адже перша згадка датована ще 1612 роком. Разом із поселенням невдовзі мало виникнути й кладовище, проте про період XVII-XIX століть ми нічого не знаємо. На топографічній карті 1897 року його позначено там, де у 1910-х роках було збудовано церкву – сучасна вулиця Каменярів.

Старе Совське кладовище на карті 1897 року

А 1919-го року виникло сучасне Совське кладовище – на місці давньої монастирської пасіки. Спершу воно було невеликим – нині це східний куток некрополя біля церкви та головного входу.

Сучасне Совське кладовище. Фрагмент топографічної карти 1932 року

В цих межах цвинтар був доволі довго, аж до 1980-х років. Потім він значно розрісся на захід. Нині він займає площу в майже 11 га. На 2001 рік воно мало понад 9 тисяч поховань. 2009 року некрополь закрито для поховань, дозволяється лише здійснювати поховання у сімейну могилу.

2007 року неподалік входу збудовано дерев'яну церкву праведного Лазаря Чотириденного.

З 2014 року на кладовищі поховані полеглі Герої новітньої війни, зокрема Герой України Євгеній Зеленський.

Некрополі Солом'янського району. Паньківські кладовища

Паньківське кладовище було засноване 1832 року. Поселення Солом'янка тоді ще не існувало (виникло у 1850-х роках), але в долині річки Мокра існував хутір Паньківщина, тож і кладовище спершу називалося Паньківське.

 

Паньківське (старе Солом'янське) кладовище на плані Києва і околиць 1850-1860-х

Коли 1870 року було відкрито залізничний рух і залізничний вокзал, кладовище опинилося в межах зони відчуження залізниці. Рішення міської думи від 23 березня 1878 року його було ліквідовано. Тож для поховань мешканців Солом'янки було виділено ділянку за околицею поселення. Старі поховання було перенесено на нове кладовище. На місці, де колись існувало Паньківське кладовище - територія поштового терміналу біля Південного вокзалу.

На хуторі Паньківщина існувало два кладовища. Про друге майже нічого не знаємо. Фактично, єдиною відомістю про нього є фіксація на плані Києва та околиць 1850-1860-х років. Тож коли воно виникло і коли зникло - наразі невідомо, але на наше припущення, часом виникнення могла бути ще 2 половина XVIII ст. Зникло ж воно, теж на наше припущення, не пізніше 1890-х років, коли більш активною стала забудова долини річки Мокра і вулиці Мокрої. Можливо, його ліквідували ще раніше, коли виникло нове Солом'янське кладовище.

Кладовище в долині річки Мокра на плані Києва і околиць 1850-1860-х

Некрополі Солом'янського району. Загальний огляд

Започатковуємо нову рубрику. Некрополі (від грецького дослівно "місто мертвих"), або ж кладовища завжди були одним із елементів кожного міста, села, селища. Наш район свого часу складався з окремих поселень, частина яких мали свої кладовища. Більшість із них існує дотепер.

Військовий меморіал на Солом'янському кладовищі. Фото 1970-х років

У районі є такі кладовища:

• Солом'янське
• Совське
• Жилянське
• Шулявське

Історично існували:

• старе Солом'янське
• безіменне в долині р. Мокра
• старе Совське
• с. Шулявка
• навколо церкви св. Марії Магдалини
• навколо церкви Покрови Пресвятої Богородиці

Найдавнішими некрополями, ймовірно, були сільські кладовища сіл Жиляни та Совки. На нашу думку, вони виникли у 17 столітті, при заснуванні сіл. У 18 столітті виникла Шулявщина, тоді ж мало з'явитися сільське кладовище. У 19 столітті сформувалися Солом'янське (згодом його пренесли) і Шулявське кладовища та безіменний некрополь в долині р. Мокра. Коли було збудовано наприкінці 19 століття церкви на Шулявці та Солом'янці, при них виникли невеличкі некрополі. У 1910-х роках виникло сучасне Совське кладовище.

Імена, з якими ми живемо: вулиця Людмили Проценко

Одна із невеличких затишних вулиць нашого району, яка пролягає віл вулиці Кудряшова до вулиці Кучмин яр від 2016 року носить ім’я Людмили Проценко – українського історика, архівіста, фахівця з некрополістики. 

Людмила Андріївна Проценко народилася 19 квітня 1927 року в Києві в сім’ї засновника української школи гри на флейті, професора Київської консерваторії, заслуженого артиста УРСР Андрія Федоровича Проценка та оперної співачки Клавдії Кузьмівни Демидової-Демиденко. Вона є прямим нащадком родів Богдана Хмельницького і Павла Тетері. Людмила Проценко здобула дві вищі освіти. Професію історика-архівіста опановувала під орудою професора В. Стрельського на історичному факультеті Київського університету (1946–1951 рр.). А вокального мистецтва навчалась в Київській консерваторії (1949–1954 рр.)у відомої співачки і педагога Марії Донець-Тессейр (дружини видатного українського співака Михайла Донця, страченого в катівнях НКВС. А ще вона працювала вчителькою історії в київській школі № 38, і її учнем був відомий києвознавець Михайло Кальницький. І саме цій жінці він вдячний тим, що вона запалила в його серці вогник любові до історії Києва. Детальніше про цікаву особистість, видатного архівіста, історика, некрополіста читайте в краєзнавчому нарисі "Залюблена в Київ. Людмила Проценко".

Допис опубліковано в рамках проєкту суспільного інформування «Імена, з якими ми живемо»