Історичні карти. Вітряки в Жилянах на картах 1897 та 1932

У Жилянах щонайпізніше з 1880-х існувало 2 вітряки, до яких у 1890-х додався третій.

Їх власниками були Гнат Кравченко, Лука Притманий та Ісая Сафонов.

За колективізації один із вітряків розібрали, інші два дещо перенесли. Це видно за порівнянням карт 1897 року (верхня) та 1932 (нижня). Вітряки стали колгоспними, у власників їх забрали.

Найімовірніше згоріли 1941 року під час боїв за Київ.

Історичні карти. Млини у Совках, 1897

На фрагменті військової 3-верстової карти видання 1897 року - село Совки.

Вже у 18 столітті у межах села діяло 2 водяні млини (їх зафіксовано на плані 1753 року). У 1897 на ставку діяв водяний млин, що належав Софійському монастирю. На західній околиці - вітряк. Він виник ймовірно у 1890-х, не раніше.

На фрагменті вітряк виділено червоним, водяний млин зеленим.

Вітряк та млин зникли до 1920-х років. На карті 1932 року їх вже немає.

Історичні карти. План 1947 року

Одним із перших, укладених після Другої Світової, став план Києва 1947 року. Його створено за загальною редакцією архітектора Власова.

Наклад плану 5000. Докладно позначає вуличну мережу та рельєф. Тут бачимо район таким, яким він був до початку масової забудови у середині 1950-х.

Історичні карти. План 1899 року

Завдяки ресурсу "Машина часу і простору" стають відомими досі маловідомі плани. У липні 2026 зацифровано та опубліковано план 1899 року.

Він має ряд особливостей. Жодна вулиця в межах нашого району не підписана. Проте позначено об'єкти – цегельні заводи, Бактеріологічний інститут, вокзал, Кадетський корпус.

Шулявки дві – передмістя та село, так буде до 1914 року. Хрестиком позначено церкву.

Що ж до Казенних дач, то з цікавого там Питомник – колишній деревний розсадник, що став основою хутора Караваєва. Та Хутір – Грушки.

Історичні карти. План 1941 року

1941 року німцями було видано німецькомовний же план Києва. Він базується на дещо старшій топооснові, початку 1930-х (ще є Кадетський ставок).

Унікальним елементом є цифрові позначення різних об'єктів та підприємств. Це єдиний подібний план.

Історичні карти. Межі районів, 1937

До 1970-х років на загальнодоступних картах і планах Києва межі районів не позначали.

Винятком є план 1937 року, де основою є план міста 1935 року.

Отже, сучасному Солом'янському відповідає більша частина Сталінського (за винятком кварталів з іншого боку залізниці та Жовтневому. Невеликий шматок, а саме Совки, були в межах Кагановичського району.

Історичні карти Солом'янки. Схема проїздів, 1932

Однією із найменш відомих є схема маршрутів і проїздів Києва 1932 року, яка зберігалася у колекції засновниці та багаторічної директорки Музею історії Київського міського транспорту Лідії Лівінської.

Схема дуже незвична і значною мірою унікальна, тим більше для тих часів, коли кількість автотранспорту в місті була вкрай незначною.

Публікуємо фрагмент, на якому є терени нашого району - від Шулявки на півночі до Протасового яру на півдні.

Основні вулиці підписано, другорядні здебільшого ні.

З цікавого - початок майбутнього проспекту Лобановського, який фактично було прокладено лише після Другої Світової війни.

Історичні карти Солом'янки. План 1929 року

1929 року у видавництві "Пролетарська правда" вийшов план Києва. Зазначено масштаб 1:40 000 (1 см = 400 м).

На плані вміщено і більшу частину теренів сучасного Солом'янського району.

На першому фрагменті – "район Січневого Повстання". Такою була спроба змінити традиційну назву Солом'янка. Втім, вона не прижилася і забута. Північніше Залізнична колонія, південніше Батиєва гора.

Головна вулиця вже має назву Урицького, одна з вулиць Кучминого яру – Маркелова. Остання назва також є давно забутою. Решта вулиць тоді зберігали свої первісні назви. Вулиці Батиєвої гори та Залізничної колонії не підписано.

Наступний фрагмент – Протасів яр та південніше Дослідна станція при Інституті цукрових буряків.

Далі – Чоколівка, Олександрівська слобідка і селище Першого Травня. Дивує, що не підписано жодну вулицю, хоча вони мали назви. А ще це перша фіксація на карті селища Першого Травня, забудованого саме у 1925-1929 роках.

І Совки. З 1923 року частина міста. На підписі вміщено літеру с. (село). До 1933 року це було село у складі Києва із власною сільською радою. З 1933 року це одна із місцевостей Києва без самостійного статусу.

У Совках на той час вулиці справді не мали назв.

Шулявка та Казенні дачі (останні не підписано, на захід від Шулявки). Тут також підписано не всі вулиці, а на Казенних дачах жодної.

І Караваєві дачі. Тут вулиці підписано. Проте є один дивний момент – з іншого боку залізниці позначено вулиці. Насправді нічого подіьного тут не було, а місцина була полями на місці вирубленого Кадетського гаю.

Історичні карти Солом'янки. План 2 половини 1920-х

У другій половині 1920-х (між 1925 та 1929) Географічний інститут Флеммінг-Віскотт у місті Глогау в Німеччині (нині Глогув у Польщі) видало німецьковний план Києва.

На ньому лише фрагмент території нашого району. Варто звертути увагу на назву "Січневого Повстання" – так якийсь час офіційно називалася Солом'янка. Тодішня влада утворила цю назву, щоб підкреслити активну участь пробільшовицьки налаштованих працівників залізничних майстерень у повстанні проти Центральної ради в січні 1918 року.

На плані бачимо: вгорі садибу Політехнічного інституту, нижче вокзал, ліворуч Артилерійська школа. Окрім назви району, є і традиційні назви місцевостей – Солом'янка та Кучмин Яр. Ще нижче Протасів Яр та Дослідна станція, яка діяла з 1922 при Інституті цукрових буряків.

Нижче напису "Артилерійська школа" – кладовище, а ще нижче – не підписана Олександрівська слобідка.

1923 року на Солом'янку було подовжено трамвай маршруту №8, що вже зафіксовано на плані.

Історичні карти Солом'янки. Топографічний план 1920-х. Частина 10. Різне

У 10-й і заключній частині допису, в якому детально розглядаємо топографічний план 1920-х, ми включили окремі об'єкти.

На першому зображенні – найдавніша споруда в районі, Кадетський корпус, збудована у 1850-1857 роках. Ця симетрична споруда має довжину 166х166 м і є найбільшою окремою будівлею Києва, збудованою до 1917 року!

У 1914-1917 роках було зведено комплекси Миколаївського Артилерійського (на плані) та Миколаївського військового (окремі фрагменти споруд внизу плану) училищ

На третьому фрагменті район колишнього хутора Грушки (сам хутір поза планом). Споруди вздовж Брест-Литовського шосе та навскісні будівлі – казарми залізничного батальйону, де у 1917 році розпочалося повстання Полку імені Полуботка.

Нижче їх – залізнична гілка до заводу Гретера і Криванека. Вздовж шосе – трамвайна лінія колишнього Святошинського трамвая, яку 1923 року було долучено до загальноміської мережі. Лінію закрито 1982 року.

У лівому кутку фрагмент Північного кільця залізниці, нижче, під вигином під'їзної гілки – колишня цегельня Байдашникова та споруди при ній.

Історичні карти Солом'янки. Топографічний план 1920-х. Частина 9. Караваєві дачі

На топографічному плані 1920-х, який ми уважно розглядаємо в деталях, є й Караваєві дачі, що увійшли до меж Києва 1914 року.

Серед доступних наразі аркушів не всі Караваєві дачі, наразі недоступний аркуш, на якому район міжв улицею Борщагівською та залізницею (є лише шматочок вулиці Ніжинської та початок вулиці Андрія Мельника, початково 7-ї Дачної).

Чорний квадрат із хрестом всередині, посередині плану – церква Преображення Господнього, яка короткий час існувала в місцевості. Збудована приблизно на початку Першої світової, вона була знищена на початку 1930-х. Зображень храму немає, тож те, що вона потрапила на топографічний план – велика цініність.

Також на плані можна побачити межу між забудовою Караваєвих та Казенних дач – північніше вулиці Борщагівської. У лівому краї плану шматок Шулявського кладовища.

Практично все це планування і забудова були знесені у 1970-1980-х роках. Ще раніше, наприкінці 1950-х, просто через старі вулиці пробили вулицю Новоокружну, нині Вадима Гетьмана, а у 1970-х розширили вулицю Борщагівську, чим Караваєві дачі розділили магістралями.

Історичні карти Солом'янки.Топографічний план 1920-х. Частина 8. Казенні дачі

На цьому фрагменті топографічного плану Києва 1920-х – місцевість Казенні дачі. Зі сходу межею є вулиця Польова (нині ця її частина має назву Академіка Янгеля), з півночі Берестейський проспект, із заходу вулиця Гарматна (на плані лише її маленький шматочок у верхньому лівому краї), а от на півдні – трохи нижче вулиці Олекси Тихого.

Як бачимо, на той час тут домінувала відносно розріджена дачна забудова, яку "розбивала" промислова забудова заводу "Більшовик", давніший Гретера і Криванека.

У 1970-1980-х майже всю історичну забудову буде знесено, проте вулична мережа загалом вціліє.

Історичні карти Солом'янки. Топографічний план 1920-х. Частина 7. Шулявка

Шулявка нині розділена між двома районами – та її частина, що праворуч від Берестейського проспекту належить до Шевченківського, а та, що ліворуч і Київський політехнічний інститут – до Солом'янського.

Цікаво, що подібний поділ має історичну основу. Праву частину поселення було включено до меж Києва ще 1851 року. Ліву ж лише 1914! Тож існувала "міська" і "сільська" Шулявки!

У 1960-х роках майже всю забудову і більшість вулиць лівої Шулявки знесено, хоча останні будинки подекуди існували до 1987 року. Єдиною старою будівлею, що залишилася, є колишній будинок причту церкви св. Марії Магдалини. Від радянської забудови 1930-х – два дитячих садочки.

Праву ж Шулявку зносили поступово, тому вулична мережа і 3 історичні будинки вціліли.

А так вона виглядала у 1920-х роках.

А це ліва Шулявка. "Історичне ядро" місцевості. Незабудований квадрат у центрі – місце колишнього кладовища. Вгорі – церква св. Марії Магдалини.

Надзвичайно велике значення для розвитку Шулявки мало спорудження Київського політехнічного інституту.

У 1860-х роках забудова Шулявки поширилася і на захід вздовж вулиці Борщагівської та сягнула сучасних вулиць Польової та Академіка Янгеля. Фактично це місце є західною межею Шулявки. Далі правий та лівий бік вулиці Борщагівської належить до місцевості Караваєві дачі, а лівий бік вулиці Янгеля і вулиця Олекси Тихого до місцевості Казенні дачі.

Історичні карти Солом'янки. Топографічний план 1920-х. Частина 6. Совки

1923 року село Совки увійшло до меж Києва, тож на час укладання топографічного плану воно вже стало міською територією. На жаль, у вільному доступі є лише аркуш, на якому зображено південну частину Совок – вулицю Каменярів від будинків №23 з непарного боку і №34 з парного боку до кінця, вулицю Охтирську і провулок Федьковича.

Відтоді не змінилося планування Совок, хіба що у 1940-1950-х додалися нові вулиці. Вціліли поодинокі будинки вздовж вулиці Каменярів, які існували у 1920-х.

Шкода, що поки немає у вільному доступі фрагменту аркушу з північнолю частиною Совок, зокрема із церквою Покрови Пресвятої Богородиці.

Подібний фрагмент є надзвичайно цікавим, адже топографи зобразили не лише "міські" території, а й щойно приєднані на той час.

Історичні карти Солом'янки. Топографічний план 1920-х. Частина 4. Протасів яр і Клінічне містечко

На наступному фрагменті плану – місцевість Протасів яр, що увійшла до меж Києва разом із Солом'янкою, Батиєвою горою, Кучминим яром 1910 року.

Фактично поселення складалося з єдиної вулиці, що пролягала нижньою частиною яру. Вздовж залізниці у 1885 році було споруджено комплекс військового парового млина, що складався із: зерносховища, власне млина, пекарні, димаря, складів. Все це було спалено 1920 року, тож на момент укладання плану там стояли лише обвуглені стіни. 1930 року на їх основі звели трикотажну та швейну фабрики.

Північніше Протасового яру, на північних схилах Байкової гори 1896 року збудовано Бактеріологічний інститут – хрестоподібна споруда в центрі плану та прилеглі будівлі.

У 1913-1914 роках неподалік почали зводити Клінічне містечко. Через відмову міста виділяти землю звели лише корпуси хірургічної клініки та окремо – туберкульозної лікарні. Автором проєкту є архітектор Василь Осьмак.

На фрагментах плану вздовж Протасового яру та до клініки позначено трамвайну гілку. Її прокладено 1915 року для перевезення поранених воїнів до клінік. Тут ніколи не було пасажирського руху, а у 1920-х рейки розібрали. Відгалуження в південній частині плану – якраз до туберкульозної лікарні.

Історичні карти Солом'янки. Топографічний план 1920-х. Частина 3. Батиєва гора

На наступному фрагменті топографічного плану 1920-х, який варто уважніше розглянути – Батиєва гора. Поселення виникло у 1898, до 1910 набуло сучасного вигляду.

Відтоді планувальна структура, зумовлена рельєфом, не змінилася. Вціліло й чимало історичної забудови. У лівій частині шматок вулиці Мокрої, у правій колії станції Київ-Товарний.

Нижній фрагмент цікавий тим, що на ньому є два невеликих кола – резерувари для заправлянн водою паротягів, зведені у 1911 та 1913 роках. У правому нижньмоу куті вулиця Нововокзальна, у південінй частині видно, що тоді вулиця Городня не мала щільної забудови. Її відносять до Батиєвої гори, але тоді вона не була частиної її планувальної структури.

Історичні карти Солом'янки. Топографічний план 1920-х. Частина 2. Залізничний вокзал і Залізнична колонія, залізничні майтерні

Продовжуємо розглядати аркуші топографічного плану Києва 1920-х в деталях. У цьому дописі познайомимося із залізничним вокзалом та сусідньою Залізничною колонією.

У центрі плану, праворуч від колій, бачимо білий прямокутник із лівим виступом. На цьому місці до 1913 року була споруда першого вокзалу. 1914 року було закладено будівництво нової споруди, проте через початок Першої світової війни вона так і не відбулася. Вище – довга вузька споруда паралельно коліям. "Тимчасовий" вокзал (баарк), споруджений у 1908 році, як тоді думалося, на 5-6 років. Слугував вокзалом аж до 1932 року.

До вокзалу підходять трамвайні колії.

У правій нижній частині будівля, виділена 6-кутною зіркою – Солом'янська синагога, яку було зрайновано на початку 1930-х задля будівництва ТЕЦ-3. Паралельно коліям пролягає вулиця Вокзальна, єдина, яка й донині вціліла від Нижньої Солом'янки.

На наступному фрагменті – Залізнична колонія, перше в Україні подібне робітниче селище, засноване ще 1870 року. У колонії було 3 функціональні зони – біля залізниці училища, пансіон, їдальня, посередині житлвоі будинки, у західній частині притулок, лабораторія та лікарня.

На цьому фрагменті поруч дві споруди, зведені з невеликою різницею в часі, але дуже різні функціонально та архітектурно. Ліворуч – вже колишній на той час Кадетський копрус, збудований у 1852-1857 роках, праворуч залізничні майстерні, що діють з 1868 року (нині Київський електровагоноремонтний завод).

Історичні карти Солом'янки. Топографічний план 1920-х. Частина 1. Солом'янка

Протягом 1923-1925 років Київським губернським комунальним відділом, потім міським комунальним відділом, потім окружним комунальним господарством було здійснено топографічне знімання всієї території Києва в тодішніх межах!

Переоцінити цінність цієї праці неможливо й досі – відзнято КОЖНУ будівлю, всі трамвайні та залізничні колії. З огляду на величезну деталізацію, варто присвятити кожній місцевості нашого району окремий допис.

На жаль, досі у вільному бракує частини аркушів, проте й ті, що є, дають неоціненний матеріал з історії нашого міста та району.

На цьому фрагменті – нижня та середня частини сучасних вулиць Василя Липківського і вулиці Патріарха Мстислава Скрипника. Характерне розширення посередині – базарна площа. Вулицею пролягає одноколійна із роз'їздами лінія трамвая №8, відкритого 1923 року.

Праворуч – віялове паровозне депо.

У лівій частині під числом 30 – церква Покрови Пресвятої Богородиці. На плані добре видно забудову – доволі щільну, переважно на 1 та 2 поверхи. Трохи навскіс від церкви, на південний схід, Г-подібна будівля – в ній з 1914 по 1975 діяв кінотеатр.

На наступному фрагменті – верхня частина сучасних вулиць Липківського (тоді Урицького) та Скрипника (тоді Мстиславська). Трамвайний роз'їзд. У нижній частині фрагменту – паралельні вулиці Урицького Мокрий провулок (згодом вулиця Данилівська) та вулиця Отділенська (згодом Єрмака), ліквідовані у 1971. Поперечні, зліва праворуч – Покровський, Бобровський та Рощинський провулки. Північна частина Покровського првоулку, на північ від Урицького – нині вулиця Стадіонна, південна ліквідована. Бобровський провулок існує як вулиця Кавказька, а от Рощинський "переїхав". Історичний Рощинський провулок це сучасна вулиця Кубанська. Сучасний же Рощинський провулок виник як своєрідне продовження старої вулиці Отділенської (а нині пролягає перпендикулярно Кавказькій) вже пізніше, на початку 1930-х. У 1955 провулок офіційно розділили. Одна частина зберегла назву, інша стала вулицею Кубанською.

На цьому фрагменті – крайній південь Солом'янки, згадані вище Мокрий провулок та вулиця Отділенська, у правій частині вулиці Мокра, далі Кучмин Яр. Посередині Мокрої – струмок.

Вся ця забудова і більшість вулиць знесені у 1960-х.

Історичні карти Солом'янки. План 1923 року

1923 року Геодезичним відділом Губернського комунального відділу укладено план Києва, зазначено як видання Київського губвиконкому. Має масштаб 1:20 000 (у 1 см 200 м).

План укладено до жовтня, адже саме тоді відбулося найбільше за всю історію розширення меж Києва. План же фіксує Київ ще в старих межах, де Совки, Олександрівська слобідка та Чоколівка ще за межами Києва.

План дуже цікавий деталізацією та фіксацією ряду об'єктів, які в подальшому не потрапляли на оглядові карти.

Розглянемо фрагмент із Солом'янкою. Окрім місцевості, Кучминого яру та Батиєвої гори (але на плані Батиєва могила!), Залізничної колонії позначено і військові об'єкти – Піхотне військове училище, на захід від Солом'янки Артилерійську школу та 3-й Авіазагін.

Детально позначено колійне господарство залізниці, відгалуження, споруди вагоноремонтного заводу та паровозне депо біля Батиєвої гори. Точно зображено вулиці, підписано всі, навіть маленькі.

Фрагмент, де позначено Протасів яр та довколишні території, також дуже цікавий. Дуже чітко позначено, південніше Протасового яру, Бактеріологічний інститут, а ще південніше Клінічне містечко. Довгі споруди вздовж залізниці – рештки спаленого у 1920 військового парового млина.

Територія будівлі, яка будувалася для притулку Григорія Гладинюка – з 1922 року дослідна станція, а згодом Інститут цукрових буряків. На захід дослідні поля.

На наступному фрагменті Олександрівська слобідка та Чоколівка. Тут вони ще за межами Києва, тож вулиці не підписано.

І – село Совки. Того ж 1923 року воно увійде до меж Києва. На відміну від попередніх поселень, вулиці тут не мали назв аж до 1930-х.

Варто уважно роздивитися і фрагмент із Шулявкою та прилеглими місцевостями. Дуже добре показано вуличну мережу не лише Шулявки, а й Караваєвих Дач. А от вулиці Казенних Дач (між ними та Брест-Литовським шосе) не підписано. Позначено авіазавод, який до 1941 року існував на вулиці Гарматній, південніше 5-й корінний парк (залізничний батальйон).

Історичні карти Солом'янки. План 1918 року

Дуже цікавим є німецькомовний план Києва, датований липнем 1918 року (доба Гетьманату Павла Скоропадського). Виконаний докладно, із підписами ключових споруд.

Розглянемо фрагмент – вокзал і Солом'янка. Позначено Кадетську школу, Залізничну колонію, вокзал, будівлю депо. Під числом 50 – два маленьких кола, це резервуари для води, що забезпечували заправляння паротягів у депо.

У нижній частині фрагменту кладовище, а також Арилерійське та Військові училища.

На наступному фрагменті під написом Батиєва гора – Протасів яр. Підписано військовий млин, Бактеріологічний інститут, лікарні.

На фрагменті, що змальовує Шулявку та Казенні дачі на захід від неї. – точне зображення споруд Політехніки, споруд завода Гретера, а також розташування окремих будинків дач. З цікавого – не лише під'їзна гілка до заводу Гретера і Криванека, а також колії по вулицях Борщагівській, Гарматній та 4-й Дачній, які проіснували не довго.

Також це перша карта, де зображено Чоколівку з усією вуличнею мережею та їх назвами!