Історія району в фотографіях. Вид на Залізничну колонію, 1943

У березні 2026 року в глобальній мережі було оприлюднено унікальне фото. Зроблене 4 грудня 1943, фотограф Архипов. Фото походить із фондів російського державного архіву кінофотодокументів.

Назвичайна цінність світлини у її композиції. Практично всі зображення показують вид з колій на будівлю Центрального вокзалу. Тут же ракурс спрямовано на інший бік, Залізничну колонію. На дальньому плані чудово видно двоповерхову будівлю.

Втрачені споруди. Їдальня – клуб КЕВРЗ

Однією з перших споруд Залізничної колонії, яка була споруджена ще у 1870-х, була будівля дешевої залізничної їдальні.

Цікавою сторінкою історії було те що в 1918–1919 роках у будівлі діяв Перший залізничний театр. Із 1920-х її використовували як клуб вагоноремонтного заводу, а у 1960-х в приміщенні діяв і кінотеатр.

Щодо дати знесення є розбіжності. Раніше датою називали 1981 рік, проте на світлинах Василя Галайби 1987 року будівля ще є. Втім, з огляду на заплановане будівництво південного вокзалу, будівлю невдовзі знесли разом із частиною навколишньої забудови.

Фото 1972 року з колекції Центральної районної бібліотеки імені Григорія Сковороди, з фондів ЦДКФФА України.

Історична забудова району. Притулок для дітей залізничників

30 серпня 1897 року в колишній будівлі залізничної лікарні відкрили «Притулок для сиріт у пам’ять імператора Олександра ІІІ» для дітей залізничників. Уперше думка про створення такого закладу прозвучала 1894 року, коли Олександр ІІІ подорожував залізницею з Варшави до Криму.

На ознаменування цього було запропоновано відкрити притулок для 50 сиріт. У червні 1897 року було створено особливий комітет, який очолила дружина керівника залізниці А. П. Немішаєва, оголошено підписку серед працівників. Це дало змогу відкрити сиротинець наприкінці серпня того ж року.

Щойно споруджена будівля притулку та його вихованці

Упродовж 1899–1901 років за проектом Олександра Кобелєва спорудили двоповерхову цегляну будівлю притулку. Тут діти-сироти отримували не лише безкоштовне харчування та проживання, а й освіту. Перший поверх займали навчальні класи, другий — житлові приміщення для вихованців. Була тут і своя училищна каплиця. Одним із найвідоміших вихованців сиротинця був майбутній український художник Анатоль Петрицький (1895–1964), батько якого працював діловодом на залізниці. Майбутній художник перебував у притулку у 1904–1910 роках.

1909 року перед будівлею відкрили погруддя Олександра ІІІ. Бюст демонтували невдовзі після подій 1917 року, пізніше знищили постамент. 1972 року на тому самому місці встановили погруддя залізничника Володимира Кудряшова, який у роки Другої світової війни був одним із керівників антинацистського підпілля в Києві. 1928 року в колишній будівлі притулку почало діяти залізничне училище. Його випускниками були підпільник Володимир Кудряшов, військові діячі Микола Кулаков та Віктор Соколов. 1974 року всім трьом установили меморіальні дошки на фасаді будівлі.

Будівля колишнього притулку. Фото 1980-х років

Із 1940 року залізничне училище мало назву ремісничого. Училище періоду 1950-х згадує Іван Сенченко в оповіданні «Рубін на Солом’янці». 1958 року навчальний заклад почав називатися професійно-технічним училищем № 17. Нині це Київське вище професійне училище залізничного транспорту ім. В. І. Кудряшова. 2014 року на фасаді будівлі було відкрито меморіальну дошку випускникові 2001 року, Герою України, одному з Героїв Небесної Сотні Андрію Мовчану.

Фото Олександра Михайлика

Історія району в фотографіях. Головні залізничні майстерні, 1918

На рідкісному фото 1918 року – пошкоджені внаслідок боїв між українськими та більшовицькими військами споруди залізничних майстерень (нині Київський електровагоноремонтний завод). У 1920-х роках споруди відбудовано.

Фото з фондів Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди.

Зацифровано в грудні 2024 року. Публікується вперше.

Історія району в фотографіях. Склад оркестру Залізничних майстерень, 1933

У фондах Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди зберігається оригінал фото 1933 року. На ньому – склад духового оркестру з 1916 по 1933 роки Київських головних майстерень Південно-Західних залізниць, нині Київський електровагоноремонтний завод.

На жаль, на звороті не підписано людей, які на фото. Є лише напис: "Конишев, Лобунський та ін.".

Фото зацифровано в листопаді 2024 року. Публікується вперше.

Історія району на сторінках газет. Залізнична колонія

У газеті "Солом'янка" було опубліковано статтю видатного краєзнавця та екскурсовода Віктора Киркевича (1945-2022), до речі, мешканця нашого району (він багато років жив на бульварі Вацлава Гавела).

Стаття "Залізнична колонія" присвячена історії однойменної місцевості та її видатним мешканцям. Фактично це одна з перших публікацій про місцевість.

Оригінал газети зберігається у фондах Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Соковроди. Зацифровано в листопаді 2004 року.

Історія району в фотографіях. Урок співів у Київському залізничному технічному училищі, 1916

Серед колекції фотографій, що зберігаються у фондах Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди, навесні 2024 року виявлено, а в грудні 2024 року зацифровано унікальний знімок. На ньому (його зроблено 1916 року) – урок співів у Київському залізничному технічному училищі, що існувало в нашому районі на Залізничній колонії.

У центрі – викладач співів Павло Георгійович Кукулевський. Навколо – учні училища.

Фото публікується вперше.

Історія Солом'янського району на сторінках газет. Від соломи до хмарочосів

Стаття присвячена історії Солом'янки та Залізничної колонії. Опублікована в газеті "Вечірній Київ" у 2009 році, 3 квітня. Авторка Оксана Михайлова.

Копія статті зберігається у фондах Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди. Зацифровано в червні 2025 року.

Пішохідна бібліоекскурсія "Залізнична колонія"

Найближчої суботи, 17 травня запрошуємо вас на пішохідну екскурсію – "Залізнична колонія" від письменника-краєзнавця Олександра Михайлика. Початок об 11:00 біля входу до Південного вокзалу.

Втрачені споруди Солом'янського району. Залізничне технічне училище

1876 року було засновано першу в Києві та загалом на Південно-Західній залізниці технічну залізничну школу. На базі школи 1884 року було створено технічне залізничне училище – одне з двох таких на залізниці (друге було в Одесі). Закон Божий в ньому викладав відомий свого часу священник Ісаакій Тарасевич – настоятель храму Св. Феодора на Лук’янівці, який називали «Київським Єрусалимом». Навчалося тут близько 160 учнів.

У 1884-1886 роках було споруджено двоповерхову цегляну будівлю.

Залізничне училище, 1930-ті роки

У будівлі в радянський час діяв електромеханічний технікум залізничного транспорту. Згодом технікум переїде у спеціально збудовану споруду на теперішньому проспекті Повітряних Сил. Будівлю колишнього училища почали розбирати у 1980-х роках при частковому знесенні забудови Залізничної колонії. Остаточно руїни споруди розібрано в 1990-х роках.

Будівля у 1950-х роках

Історія Солом'янського району в фотографіях. Стадіон "Локомотив", 1933

На унікальних фото, що зберігаються у фондах бібліотеки - стадіон "Локомотив" у 1933 році. Перше фото - трибуна під час спортивних змагань залізничників, друге - загальний вид стадіону, третє - фізкультурна зарядка робітників-залізничників.

На першому фото на задньому плані видно будівлю хіміко-технічної лабораторії залізниці та її два характерні димарі, на третьому - будівлю колишнього притулку залізниці, на той час - фабрично-заводського залізничного училища.

Фото - з фондів ЦДКФФА України ім. Пшеничного, тривалий час зберігалися у Музеї історії району, після ліквідації їх передали у фонди бібліотеки.

Фото оцифровані в грудні 2024 року. Публікуються вперше.

Історія Солом'янського району в фотографіях. Залізничні майстерні, 1924 рік

На рідкісній фотографії, зробленій 1924 року - Київські головні залізничні майстерні, нині Київський електровагоноремонтний завод.

Сучасний Київський електровагоноремонтний завод було засновано 1868 року як залізничні майстерні, хоча на той момент залізницю ще будували. Після відкриття пасажирського руху залізницею Київ — Балта 1870 року майстерні було перетворено на Київські головні залізничні майстерні Південно-Західної залізниці.

Фото, яке публікуємо - з фондів ЦДККФА України імені Пшеничного.

Видатні імена Солом'янського району. Олександр Кобелєв

Ми нещодавно започаткували нову краєзнавчу рубрику. У ній будемо розповідати про видатних особистостей, життя і діяльність яких пов'язана із нашим районом.

Сьогоднішній допис буде присвячено видатному архітектору Олександру Кобелєву, який спорудив ряд споруд у нашому районі.

Пам'ять про Олександра Кобелєва вшанована - 19 лютого 2016 року на його честь перейменовано вулицю Фурманова у нашому районі районі.

Архітектурні автографи архітектора Кобелєва на мапі району:

• Будівля притулку на Залізничній колонії, вул. 6-та та 7-ма Лінії, нині вулиця Архітектора Кобелєва № 1/5 (1899–1900)
• Хіміко-технічна лабораторія на Залізничній колонії, вул. 6-та та 7-ма Лінії, нині вулиця Архітектора Кобелєва № 3/8 (1899–1901)
• Залізнична лікарня на Залізничній колонії, вул. 6-та та 7-ма Лінії, нині вулиця Архітектора Кобелєва № 5 (1900)
• Комплекс Київського політехнічного інституту (друге місце на архітектурному конкурсі - 1898; 1900-1902 - безпосереднє керівництво будівельними роботами, замінив автора проєкту Ієроніма Кітнера)

Театральна історія Солом'янського району. Залізничний та Другий залізничний театри. 1918-1927

Театральна історія Солом'янського району є майже недослідженою.

Сьогодні в районі нині діє декілька професійних театрів - Київський театр на Солом'янці (заснований 1988 року), англомовний театр ProEnglish Theatre (заснований 2018 року), а також унікальний театр міміки і жесту "Радуга", де працюють артисти, що не чують або слабко чують. Останній існує з 1969 року, втім, з 1997 року є структурним підрозділом Культурного центру Українського товариства глухих.

Будівля колишньої їдальні для залізничників, у якій 1918 року діяв Залізничний театр. Фото 1972 року. З фондів ЦДКФФА України ім. Пшеничного

Театральна історія району розпочалася понад 100 років тому, восени 1918 року. Тоді на Солом'янці було засновано театральний колектив - Залізничний театр, який організував і очолив С. Кабузан, в минулому статист театру "Соловцов", що навчався у Музично-драматичній студії імені Миколи Лисенка. Вистави проходили в різних приміщеннях - Лук'янівському народному будинку, театрі "Жарт" на вулиці Львівській (нині Січових Стрільців), а потім - у колишньої їдальні в Залізничній колонії.

Репертуар складався із п'єс українських ("Ревізор" Гоголя), англійських ("Тітонька Чарлея" Брандон), французьких ("Мадам Сен-Жен" Сарду) та російських ("На дні" Горького, "Без вини винні" Островського, "Чорні ворони" Протопопова).

Театральний колектив розпався на початку 1919 року.

У січні 1918 року був створений Другий Залізничний театр (інші назви - "Конюшня" та "Театр під мостом"). Спершу він працював на Хрещатику, 7 (у Клубі службовців Управління Південно-Західної залізниці). А згодом перемістився на Залізничну колонію, у будівлю 14-ї дільниці служби залізниці. Споруду називали "Конюшня", тож таку назву мав і театр. У грудні 1919 року офіційно отримав назву і офіційне визнання як Другий залізничний театр. Трупу очолювали Р. Пушечніков (січень-осінь 1918), К. Чумаченко (1918-1920), І.Березняк (1920-1923), знову К. Чумаченко (з 1923). У 1923-1926 в театрі працювали Панас Саксаганський як режисер і актор та Микола Садовський. Тоді ж його перейменовано на Український пересувний театр. Припинив існування 1927 року.

Олександр Липківський

Ганна Прядченко. Фото 1919 року. З фондів Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди. Публікується вперше.

Склад трупи: В. Бондарівна, Аліна Войцехівська, Микола Гурський, Олександр Липківський (син Митрополита Василя Липківського), Д. Луцький, Ганна Прядченко, М. Руденко, В. Руденко, є. Сичова, Володимир Смірнов, К. Станкевич, Микола Станкевич (Братерський), П. Станкевич, Ю. Троянець, М. Юрченко.

Репертуар складався із української класики: "Наталка Полтавка", "Шельменко-денщик", "Сватання на Гончарівці", "Дай серцю волю, заведе в неволю", "Наймичка", "Безталанна", "Сто тисяч", "Мартин Боруля", а також творів сучасників - "Про що тирса шелестіла".

Тож театральна історія району починає свій відлік ще з 1918 року. Про сучасні театри розповімо у наступних дописах.

Вулиця Архітектора Кобелєва

Із циклу "Прочитання вулиць"

Вулиця Архітектора Кобелєва. Фото О.Михайлика

Сучасна назва (з 2016): вулиця Архітектора Кобелєва

Підстава для перейменування: назва на честь архітектора Олександра Кобелєва

Розпорядження Київського міського голови: від 19 лютого 2016 року № 125/1 «Про перейменування бульвару, вулиць, площі та провулків у місті Києві»

Місцевість: Залізнична колонія

Розташування: пролягає від Стадіонного провулку до вулиці Івана Огієнка

Попередні назви (1955-2016): Фурманова

Первинна назва (межа XIX-XX ст. - 1955): 6-та Лінія + 7-ма Лінія

Олександр Васильович Кобелєв (15 (27) липня 1860, Царське Село, Санкт-Петербурзька губернія — 30 вересня 1942, Київ, Райхскомісаріат Україна) — київський архітектор, педагог.

Народився 15 [27] липня 1860 року в Царському Селі (тепер м. Пушкін, Санкт-Петербург, Росія) у родині дворянина, офіцера. Згідно з легендою, йому дали ім'я на честь Олександра ІІ, який був його хрещеним батьком. Первинну освіту здобув у 3-й військовій гімназії в Санкт-Петербурзі.

У 1887 році закінчив Петербурзький інститут цивільних інженерів, після чого був зарахований у Технічно-будівельний комітет, який направив його до Управління Південно-Західної Залізниці, що розташовувалося в Києві (з 1896 року завідував архітектурним відділом технічного відділення шляхової служби).

У 1899 році за проектом Кобелєва посилено фундамент будинку Управління Південно-Західної залізниці.

Упродовж 1890-х років звів численні об'єкти Залізничної колонії, ряд споруд сільськогосподарської виставки 1897 року (не збереглися). У 1898 році виборов друге місце на закритому конкурсі проектів комплексу Політехнічного інституту (КПІ), а у 1900 році успішно замінив переможця конкурсу Ієроніма Кітнера у керуванні будівництвом цього важливого об'єкта.

Кобєлєв напрочуд вдало інтерпретував у своїх будівлях різноманітні історичні стилі. Зокрема, приміщення контори Державного банку (1902–1905) він проектував (у співавторстві з Олександром Вербицьким) у стилі італійського ренесансу; будівлю Дворянського та Селянського банків (1911) оздоблено у неоросійському стилі; споруди Вищих жіночих курсів та Київського відділення Російського технічного товариства (обидві 1914) — у стилі неокласицизму (у Технічному товаристві Кобєлєв очолював архітектурний відділ). У 1913–1915 роках Кобєлєв реконструював корпуси Комерційного інституту. Звів також кілька приватних прибуткових будинків, каплицю в Кирилівській лікарні (1902).

Також Олександр Кобєлєв був і визначним педагогом, автором численних наукових статей та доповідей. З 1899 року викладав у КПІ, де в 1912 році став професором. З 1901 року завідував школою десятників у будівній та шляховій справі, був її почесним опікуном. З 1912 року — декан інженерно-будівного відділення Київських політехнічних курсів.

Після революції, незважаючи на свій похилий вік, спроектував і збудував немало великих споруд, в основному у галузі промислової архітектури.

Помер 30 вересня 1942 року в Києві, похований на Лук'янівському кладовищі.

19 лютого 2016 року вулицю Фурманова в Солом’янському районі перейменовано на честь Архітектора Кобелєва.

Залізнична колонія

 Із циклу "Історія твого району"

Після відкриття залізничного руху із боку Солом’янки 1870 року виникло окреме селище залізничників — Залізнична колонія (колонія Південно-Західної залізниці). Доти на цьому місці було невелике піщане підвищення, що мало назву Лиса гора.

Залізнична колонія була першим таким поселенням в Україні. Колонія являла собою «місто в місті», де було створено всі необхідні умови для проживання робітників — окрім житлових кварталів, тут були власні навчальні заклади, медичні установи. Тут мешкали робітники, машиністи, а також представники адміністрації.

Забудова Залізничної колонії спочатку була дерев’яною, вуличного планування як такого не було. Окрім житлових будинків, з’являлися споруди громадського призначення. Постали тут і профільні навчальні заклади. 1876 року було засновано першу в Києві та загалом на Південно-Західній залізниці технічну залізничну школу. На базі школи 1884 року було створено технічне залізничне училище — одне з двох таких на залізниці (друге було в Одесі). Закон Божий в училищі викладав відомий свого часу священник Ісаакій Тарасевич — настоятель храму Св. Феодора на Лук’янівці, який називали «Київським Єрусалимом». Навчалося тут близько 160 учнів. Будівлю було споруджено у 1884–1886 роках. При училищі був пансіон на 70 вихованців. Безпосередньо при залізничному вокзалі діяло Київське міське двокласне залізничне училище Південно-Західної залізниці. Закон Божий тут викладав майбутній митрополит УАПЦ, священник Василь Липківський. Також у колонії існувало жіноче двокласне училище Південно-Західної залізниці.

Схема Залізничної колонії

На початку 1870-х звели одноповерхову цегляну будівлю дешевої їдальні залізничників — одну з перших капітальних споруд колонії. У 1918–1919 роках у будівлі діяв залізничний театр. Із 1920-х її використовували як клуб вагоноремонтного заводу. 1981 року, з огляду на заплановане будівництво південного вокзалу, будівлю знесли разом із частиною навколишньої забудови. Тепер на її місці — площа перед Південним вокзалом.

Клуб КЕВРЗ, фото 1972 року. З фондів ЦДАКФФД ім. Пшеничного

У 1890–1900-х дерев’яну забудову колонії замінили на цегляну. Було сформовано мережу з шести вулиць-ліній, яка загалом збереглася до нашого часу. Також було споруджено ряд важливих об’єктів. 1895 року в північній частині колонії звели залізничну лікарню на 32 ліжка. 1900 року за проектом видатного архітектора Олександра Кобелєва побудували комплекс лікарні, що складався з лікувальних корпусів, амбулаторії, аптеки, пральні та котельні. При покійницькій спорудили капличку для відспівування померлих. У залізничній лікарні з початку 1910-х до 1917 року працював лікарем випускник Київської фельдшерської школи Павло Губенко, більш відомий під псевдонімом Остап Вишня — талановитий письменник-сатирик і гуморист.

Колишній притулок. Фото О. Михайлика

Упродовж 1899–1901 років за проектом Олександра Кобелєва спорудили двоповерхову цегляну будівлю притулку. Тут діти-сироти отримували не лише безкоштовне харчування та проживання, а й освіту. Одним із найвідоміших вихованців сиротинця був майбутній український художник Анатоль Петрицький (1895–1964), батько якого працював діловодом на залізниці. Майбутній художник перебував у притулку у 1904–1910 роках.

Колишня хіміко-технічна лабораторія. Фото О. Михайлика

Поряд із притулком упродовж 1899–1901 років за проектом архітекторів Олександра Кобелєва та Зіновія Журавського побудували першу в Російській імперії спеціальну лабораторну будівлю для обслуговування майстерень. Тут розмістилася хіміко-технічна лабораторія, заснована 1879 року. Нині в будівлі — Центральна санітарно-епідеміологічна станція на залізничному транспорті України.

На початку ХХ ст. колонія набула завершеного вигляду. Вона розподілялася на декілька планувальних зон. Виробнича зона (майстерні та склади) тяжіла до залізниці й розташовувалася в північній частині колонії. Центральну частину (сучасні вулиці Брюллова, Архітектора Кобелєва) було забудовано 1-2-поверховими цегляними спорудами. Південна частина — лікарня та притулок, північно-східна — училище з пансіоном та їдальня.

Забудова вулиці Архітектора Кобелєва. Фото О. Михайлика

Колонія повністю зберігала початковий вигляд і вуличну мережу до кінця 1970-х. У 1970–1980-х було реконструйовано лікарняний комплекс, унаслідок чого знесено більшість будівель початку ХХ ст. У 1980-х із боку Солом’янки планувалося будівництво вокзального павільйону для розвантаження Центрального вокзалу, тому всю північну частину колонії знесли. 1981 року, як уже зазначалося, зруйнували клуб Київського електровагоноремонтного заводу. Згодом, наприкінці 1990-х, остаточно зрівняли з землею руїни залізничного училища. Фактично зникли вулиці Ползунова та Петрозаводська (тепер — Георгія Кірпи). На цьому місці 2001 року побудували Південний вокзал.

Батиєва гора, Кучмин яр, Залізнична колонія: неіменні назви вулиць та провулків, набуті (відроджені) у 2022 - 2023 роках внаслідок перейменування

Із циклу "Прочитання вулиць"

Вулиця Видова

Сучасна назва (з 2022 року): вулиця Видова

Підстава для перейменування: від видів, який відкривається з Батиєвої гори, якою пролягає вулиця

Рішення Київської міської ради: від 25 серпня 2022 року № 4984/5025 "Про перейменування вулиці Агітаторської в Солом'янському районі міста Києва"

Розташування: пролягає від Дружньої вулиці до кінця забудови

Місцевість: Батиєва гора

Попередня назва (1958-2022): Агітаторська

Первісна назва (1909-1958): 10-та Лінія

Вулиця Мокра

Сучасна назва (з 2023 року): вулиця Мокра

Підстава для перейменування: повернення історичної назви, від річки Мокрої, долиною якої пролягає вулиця

Рішення Київської міської ради: від 9 лютого 2023 року № 5940/5981 "Про повернення історичної назви вулиці Кудряшова в Солом'янському районі міста Києва"

Розташування: пролягає від площі Петра Кривоноса до провулку Енергетиків

Місцевість: Кучмин яр

Попередня назва (1955-2023): Кудряшова, на честь Героя Радянського Союзу Володимира Кудряшова

Первісна назва (1890-і-1955): Мокра

Вулиця Січеславська

Сучасна назва (з 2022 року): вулиця Січеславська

Підстава для перейменування: на честь однієї із назв м. Дніпро та пропонованої назви для Дніпропетровської області

Рішення Київської міської ради: від 25 серпня 2022 року № 5001/5042 "Про перейменування вулиці Ползунова в Солом'янському районі міста Києва"

Розташування: пролягає від вулиці Івана Огієнка до вулиці Георгія Кірпи

Місцевість: Залізнична колонія

Попередня назва (1955-2022): Позунова, на честь російського винахідника Івана Ползунова

Первісна назва (кінець XIX ст.-1955): 2-а Лінія

Залізнична колонія

"Залізнична колонія" - робота Центральної районної бібліотеки імені Ф.Достоєвського в рамках загальносистемного конкурсу професійної майстерності на кращу літературно-краєзнавчу відеоподорож Солом'янкою "ПРОЧИТАННЯ ВУЛИЦЬ".