21 грудня, 2023

Історія Києва у фотографіях. Солом'янська площа, 1983 рік

Фото: Віталій Руденко

1983 рік, Солом'янська площа (у ті роки - площа Брежнєва, мала цю назву у 1982-1988 роках). Трамвай моделі КТВ-55-2 на 8-му маршруті, що сполучав Червоний корпус Університету та Залізничний масив. Маршрут мав тупик біля Університету, тож на ньому працювали винятково двобічні вагони із кабінами з обох боків. Маршрут закрито 15 грудня 1987 року.

 

12 грудня, 2023

Олександрівська слобідка

Із циклу публікацій "Історія твого району"

Місто, стрімко розвиваючись у ХХ столітті, поглинало та зливало між собою віддалені доти місцини. Активно забудовувались балки, оранки, ліси. Місто росло.
Минуло небагато часу, як Солом’янка із тихого передмістя перетворилася на міський район, що швидко розвивався.
Звісно, не всі робітники-залізничники могли вже розраховувати на власну садибу. Тому на початку століття майстрові Південно-Західної залізниці вирішили утворити поселення на околиці міста між Верхньою Солом’янкою та урочищем Пронівщина і отак на орних землях селян села Совки утворилося нове поселення. Спочатку воно називалося гранично просто - Робітниче артельне селище.

Вперше згадка про це селище датується 1906 роком і відомості про це вміщені у довіднику «Весь Киев» на 1906 рік. Тоді у селищі було вже 40 власників садиб, найімовірніше ще незабудованих.
Та невдовзі уся Російська імперія відзначала 50-річчя скасування кріпацтва, тому новоутвореному селищу ювілейного 1911 року було присвоєно назву «селище Імператора Олександра ІІ», або ж просто - Олександрівська слобідка (слобода). Схоже, саме тоді селище мало розплановані вулиці та забудовані садиби.

Що означає додаток «слобода»? За словником, слобода у 16 — 18 ст. - це новозаснована оселя з власним самоврядуванням, мешканці якої власник звільняв на деякий час від виконання повинностей.
На початку ж 20 ст. слободами називали на Центральній і Східній землях інколи більші села, а також промислові і фабричні оселі, які не мали титулу міст чи містечок. Тобто – робітничі поселення, якою й була Олександрівська слобідка.

Певний час, щоправда, відносно селища вживалася паралельна назва Костопальня або Костопалівка, що теж має доволі цікаву історію походження. Ще задовго до того, як у цій місцині виникло поселення, у 1880-і роки поблизу сучасної Севастопольської площі існувало декілька костопальних заводів, серед них найбільшим був завод Шапіро з потужностями у 12000 тонн на рік. Заводи ці перепалювали кістки худоби із Солом’янського скотомогильника на кісткове вугілля, яке було необхідне для виробництва цукру (основним споживачем був Деміївський цукроворафінадний завод). Можна лише уявити, які «аромати» відчували ті, хто мешкав неподалік…

Олександрівська слобідка адміністративно була підпорядкована Микільсько-Борщагівській волості Київського повіту, однак впритул прилягала з півночі до міської межі.

Що являла собою тоді Олександрівська слобідка? У фондах Державного архіву м.Києва зберігся надзвичайно цікавий документ – рукописний наглядний план селища, складений 1913 року, ймовірно кимось із мешканців. Він дає уявлення про тогочасний стан селища. Селище на той час вже було розплановане і складалося з 1 повздовжньої та 9 поперечних вулиць: центральною була вул. Преображенська, яку перетинали вулиці Гоголівська (нині Софії Галечко), Садова (нині Братів Зерових), Суворовська (нині Білгородська), Олексіївська, Озерна, Миколаївська (не вказана на плані, нині Василя Барки), Скобелєвська (нині Златопільська), Херсонська (ліквідована у 1970-і) та Василівська (згодом Дачна, нині Григорія Кочура).
План селища, 1913 рік

Прошення Правління товариства домовласників впорядкування Олександрівської Слобідки, подане до Міської управи у березні 1913 р., дає змогу уявити, як розвивалося і чим жило селище в ті роки.
Отже, у селищі було близько 200 забудованих садиб з населенням близько 2 тисяч осіб, з них близько 200 осіб - діти шкільного віку. Поява поруч Клінічного містечка і загалом активний розвиток міста давали щорічне населення на 200-300 осіб!

Однак населення зростало, а соціального розвитку не відбувалося. Так, у селищі було затишно – садиби були обсаджені деревами, навколо зеленіли луки та поруч шумів старезний Кадетський гай, а окрасою молодого селища були декілька старезних дубів, тактовно збережених при прокладанні вулиць... Але краса навколишньої природи, на жаль, не вирішувала суто побутових проблем.
Головними проблемними питаннями для мешканців були насамперед відсутність “законного виходу” для сполучення із Києвом, за винятком Преображенської вулиці, що виходила на шлях в районі Кадетського Гая та відсутність власного храму і навчального закладу.
Мешканці, усі православні, відвідували найближчу Солом’янську Покровську церкву, до якої було близько 2 км. Мешканці мріяли про власний храм, бо «відчували велику нужду у задоволенні духовно-релігійних потреб».
Діти ж мусили ходити за 4-5 км до найближчих міських училищ, бо навчальні заклади Солом’янки вже не могли прийняти охочих...У заметіль діти наражалися на небезпеку бути заметеними або замерзлими і лише випадкові робітники, що проходили повз, рятували їх.

До цього можна додати відсутність мощених вулиць та освітлення. Не говорячи вже про водопровід та каналізацію, адже цих атрибутів цивілізації не мала навіть Солом’янка.
Зрештою мешканці на сільському сході 4 серпня 1913 року поставили питання про виділення містом 3 дес. землі, прилеглої до селища для будівництва парафіяльної церкви з будинком причту, училища та влаштування базару, а також про прокладання 2 нових вулиць.
Судячи з плану, церква мала бути десь на початку теперішньої вул. Кривоноса, або і на Солом’янському кладовищі, яке також не мало храму, а училище та базар – майже там, де по війні з’явилася школа №43.

Наступного 1914 року один із мешканців подав заяву про… бажання задля увіковічнення пам’яті Олександра II встановити йому пам’ятник. Було повідомлено, що вже замовлено бюст та постамент. Мешканці навіть знайшли місце для пам’ятника – ріг вулиці Преображенської та просимої до прокладання (майбутня вул. Шевченківська, нині Кривоноса). Залишалося одне питання – відведення землі.
Здавалося б, благородна справа - встановити бюст імператора! Але мешканці зіткнулися із імперською бюрократичною системою… Переписка між міською управою і селищем тривала досить довго і зрештою, у жовтні 1914 року управа своїм рішенням відхиляє прохання селищної громади...

Останньою крапкою стала постанова міського межового інженера у 1915 році, яка була гранично короткою:
"До загального врегулювання земель, що прилягають до Верх. Солом’янки, вирішення питання про влаштування церкви і школи являється завчасним".

Так у Олександрівській слободі не було збудовано ні церкви, ні школи, не було розбито парк і не з’явився пам’ятник тій історичній особі, на честь якої селище отримало своє ім’я…
Не було втілено тоді ще один задум – Перша світова війна та події революції перекреслили задум про створення між слобідкою та балкою Пронівщина дачного селища. 1912 року селище вже було утворено, а землі поділено на 400 ділянок під забудову, адже місцевість була дуже мальовнича – каскад ставків на річці Совка, гаї...Але проект так і лишився проектом...

Цій місцині спершу взагалі не щастило, адже окрім двох вищезгадуваних, не було втілено в життя ще один важливий проект – створення притулку для покинутих дітей ім. Гладинюка. Та залишилася будівля – єдина споруда імперської доби у Олександрівській слобідці...

Колишній притулок Гладинюка, 1947 рік

У жовтні 1923 року Олександрівську слобідку було включено до меж Києва, однак незабаром поселення перепідпорядкували Київській окрузі, а у березні 1927 року селище було остаточно включено до меж міста. У 1920-30-х роках було розплановано та забудовано східну частину слобідки, нині це квартали між вулицями Головка, Червонозоряним проспектом, Божковим яром та Солом’янською вулицею. Тут виникло близько 10 вулиць.

Включення до меж міста пішло на користь селищу – наприкінці 1920-на початку 1930-х років було прокладено водопровід та замощено вулиці.
Також відбулося деяке розширення у бік Повітрофлотського шосе, де зокрема проклали вулицю Шевченківську (нині Кривоноса).
Між цією вулицею та шосе на початку 1930-х років було споруджено комплекс споруд Київського інституту цукрової промисловості, перейменованого 1935 року на Київський технологічний інститут харчової промисловості (КТІХП) ім. Мікояна – окрім головного корпусу тут був споруджений стадіон та гуртожитки, що збереглися донині вздовж вулиці з цілком доречною назвою Освіти, а також житловий будинок на вул. Клименка. Цей заклад проіснує тут до початку війни.
Інститут харчової промисловості

На 1932 рік населення слобідки становило 1480 осіб, що мешкали у 276 садибах.
1938 року було утворено Залізничний район і серед інших місцин, до нього увійшла і Олександрівська слобідка.

1941 рік... Мирні часи залишилися позаду... Олександрівська слобідка опинилася на оборонних рубежах міста, на 3-й лінії оборони міста. Про тих, хто у липні-вересні 1941 року обороняв рідну землю, нагадує встановлений на Червонозоряному проспекті пам’ятний знак.

У слобідці, в будиночку №7 на тодішній вулиці Садовій (згодом закономірно Червонопартизанській, нині - Братів Зерових) діяла конспіративна квартира підпільного компартійного осередку. Нині про це нагадує дошка на будівлі школи.

По війни ця місцевість стала заселятися ще більш активно, тут розгорнулося масове будівництво приватних будинків, зокрема багато ділянок отримували відставні військові. У 1950-і роки, зважаючи на значну розбудову місцини та збільшення кількості дітей шкільного віку, було збудовано одразу дві школи - №43 та №144. Потреба ж у медичному обслуговуванні була вирішена спорудженням у той самий час приміщень районної поліклініки.
Селище ще більше розширилося у бік селища Совки, було прокладено і забудовано Червонозоряну вулицю, що з часом перетворилася на велику магістраль. Зокрема, було забудовано вільні землі праворуч від вулиці, між нею та урочищем Пронівщина, де 1912 року так і не збудували дачне селище.

Олександрівська слобідка майже злилася з віддаленими колись Совками. Тоді ж, у 1950-х роках, було змінено майже усі історичні назви слобідки.
На початку 1960-х років було забудовано вільну доти ділянку селища, де було прокладено вулицю із логічною назвою – Новобудівну, пізніше перейменовану на Андрія Головка.
Сучасного вигляду Олександрівська слобідка набула вже у 1960-1980-і роки, коли на місці старих приватних будинків почали зводити багатоповерхівки. Відтак від забудови 1910-20-х років тут нічого не залишилося. Натомість більш нова частина Олександрівської слобідки, забудована вже у 1930-50-і роки, усю свою малоповерхову садибну забудову зберегла.

Окрім житлових будинків на території Олександрівської слобідки 1963 року було споруджено новий навчальний комплекс створеного ще 1930 році Інженерно-будівельного інституту. Пізніше було відкрито спорткомплекс із плавальним басейном, а 1977 року – другий навчальний корпус. На межі 70-80-х років споруджено лабораторний корпус, а 1982 року – навчальний корпус архітектурного факультету.
Тоді ж, 1961 року, на місці пустиря, перекопаного окопами між Повітрофлотським шосе та Солом’янським кладовищем було закладено парк ім. Миколи Зерова. Значно пізніше, 1986 року, на схилах між Кучминим яром та слобідкою заклали ландшафтний лісопарк, та він, на жаль, не набув закінченого вигляду.

Так змінювалася Олександрівська слобідка.
Втративши первісну забудову, вона стала більш впорядкованою, отримала усі атрибути розвинутого району, але водночас позбулася своєрідного затишку, що притаманний районам одноповерхової забудови, хоча місцевість своєю тишою внутрішніх кварталів зі значною кількістю зелені справляє приємне враження. В такому вигляді Олександрівська Слобідка існує і зараз.
Нині з віддаленої околиці вона перетворилася у хоч і не центральний, але добре інтегрований до центру район.

Автор: Олександр Михайлик, краєзнавець, дослідник, один із авторів книжкової серії "Невідомі периферії Києва" 

15 листопада, 2023

Музей історії та Авіаційний навчальний ангар Національний авіаційний університет - НАУ запрошують на групові та індивідуальні екскурсії!


Музей історії та Авіаційний навчальний ангар Національний авіаційний університет - НАУ запрошують на групові та індивідуальні екскурсії!

З 15 листопада 2023 року експозиції відновлюють свою роботу для відвідувачів.
Графік роботи: Понеділок-п’ятниця з 09:00 до 16:00

Графік екскурсій:
09:00-10:15
10:30-11:45
13:00-14:15
14:30-15:45

Тривалість екскурсії 1 година 15 хв.
Вартість:
Дорослі – 100 грн.
Студенти, учні й пенсіонери – 60 грн.
Пільгові категорії – безоплатно

Адреса: місто Київ, проспект Л.Гузара, 1.
Замовити квитки: https://ticket.aviamuseum.com.ua
Контактний телефон: 093 770 98 96
Детальніше: http://surl.li/nakww

25 жовтня, 2023

Меморіальна дошка Максиму Токарєву

Нові памʼятні місця й меморіальні дошки зʼявляються у нашому районі, нашому місті й по всій Україні щодня. Усі вони повʼязані із великою і справді дуже страшною війною.
Про втрати говорити важко і болісно, коли з життя йдуть зовсім молоді - страшно і болісно стає вдвічі.
Низько схиляємо голови перед подвигом Токарева Максима Павловича, памʼять про якого сьогодні увіковічнили на меморіальній дошці рідної для Максима 178-ї гімназії.
Кожного дня ми памʼятаємо, що саме подвиг наших героїв-захисників дарує нам віру в перемогу та щасливе майбутнє України.





12 вересня, 2023

Український борщ на вишитому рушникові

Український борщ на вишитому рушникові - таку композицію створено в сквері на Повітрофлотському проспекті. 
До Дня українського борщу, який відзначається третій рік поспіль у другу суботу вересня, працівники КП УЗН Солом'янського району створили квіткову композицію присвячену національній страві України.
Український борщ — символ української кулінарної культури і достатку у 2022 році визнаний обʼєктом культурної спадщини ЮНЕСКО.
Ще одне підтвердження того, що українська культура - неповторна, українська кухня- найсмачніша, а український народ - працьовитий і творчий.




08 вересня, 2023

Меморіальна дошка заслуженому науковцеві КПІ ім. Ігоря Сікорського В’ячеславу Лавриненку

На фасаді 12-го корпусу ФЕЛ увічнили пам’ять В’ячеслава Лавріненка, який протягом 60 років учився, викладав, досліджував і винаходив у стінах Київської політехніки.
Учений розробив унікальний п’єзодвигун для перетворення електричної енергії на механічну з великим ККД. Нині його винахід застосовують в астрономії, космічних дослідженнях, робототехніці й навіть встановлюють в об’єктиви дзеркальних фотоапаратів.
Ця інноваційна розробка швидко вийшла за межі нашої держави: п’єзодвигуни використовують у Японії, Китаї, США.

16 серпня, 2023

На Солом’янці відкрили меморіальну дошку на честь загиблого захисника Астамура Гумби

На Солом’янці відкрили меморіальну дошку на честь загиблого захисника Астамура Гумби.
На будинку, де жив захисник Астамур Гумба, відкрили меморіальну дошку на його честь. Посмертно Астамура нагородили орденом “За мужність” третього ступеня.
Астамур Гумба пішов добровольцем до 130 батальйону київської ТРО, брав участь у звільненні Київщини.
У червні 2022 року біля села Дементіївки, під час жорсткого обстрілу, підрозділ Гумби був вражений ворогом, Астамур загинув від важких поранень.

29 червня, 2023

Панно до Дня Конституції

До Дня Конституції України Берестейський проспект працівники КП УЗН Солом'янського району прикрасили панно, на якому зображені лелеки — символ сімейного благополуччя, любові до рідної землі, до Батьківщини
Доповненням є «вишитий» квітами орнамент.
Це панно є виявом любові до України, виявом вдячності кожному захисникові, кожній захисниці, які важкою боротьбою відстоюють права і свободи громадян нашої держави.

14 червня, 2023

Нові адреси Києва: на Солом’янці з’явилася вулиця Григорія Кочура

Київська міська рада продовжила перейменування низки міських топонімів, назви яких пов’язані з радянським союзом, російською федерацією та її сателітами.
Зокрема, нову назву одержала вулиця комуністичного діяча та героя радянського союзу Олександра Пироговського, яка відтепер має назву на честь відомого українського перекладача, поета, літературознавця, громадського діяча Григорія Кочура (1908-1994).

Вулиця виникла ще на початку XX століття та знаходиться в історичній місцевості Олександрівська слобідка. Спершу вона мала назву Дачна, однак у повоєнний час її продовжили в бік урочища Пронівщина. З 1984 року вона одержала назву на честь одного з організаторів радянського підпілля в Києві, секретаря Залізничного підпільного райкому КП (б)У — Олександра Пироговського.
З метою декомунізації, 18 травня цього року, рішенням Київради вулиця одержала нову назву на честь Григорія Кочура.

Відомий перекладач та діяч літератури народився 17 листопада 1908 року у селі Феськівка на Чернігівщині. Основ грамоти хлопчик навчився від батька. Також у ранньому віці він зачитувався Кобзарем, а завдяки Біблії опанував церковнослов’янську мову.
У 1928 році здібний юнак вступає на навчання до Київського інституту народної освіти (Київського національного університету імені Тараса Шевченка), де його наставниками на філологічному факультеті стали неокласики — Микола Зеров, Стефан Савченко, Михайло Калинович, Олександр Білецький, Борис Якубський та Сергій Маслов.
Ще у роки навчання авторитетні педагоги звернули увагу на здібного студента, активно залучаючи його до співпраці. Григорій Кочур долучився до перекладу антології нової французької поезії (1930), а потім хрестоматії «Антична література» (1935).
Про роль неокласиків у своїй професійній долі Григорій Порфирович висловився так: «Вони допомогли мені сформуватись, стати тим, ким я є. Їх вплив безперечний. Може, без них мені важче було б досягнути цього»
Саме під час спільної роботи над антологією нової французької поезії Григорій Кочур познайомився з відомими літературними діячами: Максимом Рильським, Павлом Филиповичем, Освальдом Бургардтом, Михайлом Драй–Хмарою. Певний час він працював помічником у видатного сходознавця Агатангела Юхимовича Кримського.
Вже у зрілі роки Григорій Кочур згадуватиме:
«Ті „кумири й авторитети“, що були в молодості, — каже він, — лишилися в пам’яті назавжди, поки й віку мого… В інституті я найбільше зобов’язаний Миколі Зерову, також Михайлові Калиновичу, що викладав у нас мовознавство. На них я завше дивився знизу вгору. Кумирами були й лишилися улюблені поети — Максим Рильський, Павло Тичина (раннього періоду), Борис Пастернак, Йосип Мандельштам, Анна Ахматова та інші».
У 1932–1936 Григорій Кочур викладав іноземну літературу в Тираспольському педагогічному інституті, а з 1936–1941 очолював кафедру літератури Вінницького педагогічного інституту. Свої перші переклади він публікує у хрестоматії «Антична література» (1938) та в періодиці.
Під час Другої світової мешкав з дружиною у Полтаві, пережив німецьку окупацію. У 1943-му, після звільнення міста радянськими військовими, разом з дружиною був заарештований за приналежність до ОУН та засуджений до 10 років таборів.
З 1943-1953 роках відбував покарання в Інтинському таборі (Комі АРСР), де виконував каторжні роботи на шахтах концтаборів ГУЛАГа міста Інта.
Після звільнення та реабілітації подружжя Кочурів оселилося в Ірпені. Тут їхня оселя стала місцем, де збиралася опозиційно налаштована творча інтелігенція. Сюди часто приїжджали Іван Дзюба, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Василь Симоненко та багато інших відомих українців.
Григорій Кочур вважається однією з ключових фігур національно-культурного відродження в Україні 60-х. Після першої хвилі арештів серед української інтелігенції 1965 року Кочур підписав лист-протест 139 на захист своїх друзів і близьких знайомих.
У цей час літературний діяч багато і плідно працював, виховуючи нове покоління перекладачів. Його переклади охоплюють XXVI століть, починаючи від Архілоха (давньогрецька поезія) і закінчуючи сучасними поетами, три континенти (Європа, Америка й Азія), близько тридцяти літератур світу.
Він автор статей з теорії перекладів, кваліфікованих передмов до видань іноземних авторів, численних рецензій і спогадів.
За спогадами учнів Григорія Кочура він мав енциклопедичні знання та феноменальну пам’ять. Максим Стріха жартує, що навіть у зрілому віці Григорія Порфировича можна було порівняти з Ґуґлом.
«У ті часи, коли не було інтернету, не було пошукових систем, був прекрасний спосіб про все довідатися — подзвонити Кочуру й отримати відповіді на все» — згадує учень.
У 70-х Григорій Кочур щораз частіше потрапляв до списків тих, кого «розбирали» на різних зборах, потрапив до «чорних списків», зокрема за те, що зустрічався з українськими літераторами з-за кордону.
Під час другої хвилі репресій серед української інтелігенції 1973 року Кочура виключили зі Спілки письменників України (СПУ): попри тиск, не дав потрібних КДБ показів проти Євгена Сверстюка; практично позбавили можливості публікуватися.
Лише у 1988 році Григорія Кочура відновили у Спілці письменників. За рік була видана його невеличка збірка поезій «Інтинський зошит», створена ще у період ув’язнення у таборах.
У 1991 році побачив світ том вибраних перекладів «Друге відлуння».
Лише у 82-річному віці Григорій Порфирович мав можливість прийняти закордонні запрошення, виступивши з доповідями на наукових конференціях у США (Іллінойський університет, 1991), у Польщі й Чехії (1992).
Григорій Кочур є лауреатом премії імені Максима Рильського (1989) та Державної премії України імені Тараса Шевченка (1995, посмертно, за книгу вибраних перекладів «Друге відлуння», 1991). Нагороджений медаллю імені Михайла Грушевського НТШ (1993).
Григорій Кочур помер 15 грудня 1994 року, похований в Ірпені.
За декілька років, його діти переобладнали будинок у літературно-меморіальний музей, продовживши справу батька — сприяти розвиткові української перекладацької діяльності та загалом української культури.
Справжньою сенсацією у світі української літератури стала посмертна збірка «Третє відлуння», видана вже у 2000-х роках. У ній вміщено більш ніж 600 перекладів творів 175 поетів, представників понад 30 країн світу.
Часовий простір цієї своєрідної антології світової поезії сягає від античних часів і до сучасності.
У 2008 році, до 100-річчя перекладача випущена марка з його портретом. За ініціативою Міністерства культури та туризму України у вересні 2009 заснована Літературна премія імені Григорія Кочура.

Джерело: Вечірній Київ

31 травня, 2023

«Київська політехніка»

До 125-річчя з часу відкриття у Києві Київського політехнічного інституту

Цей рік – ювілейний для політехнічного інституту, який відомий на весь світ своїми досягненнями на видатними науковцями.
Ідея створення вищого технічного закладу виникла в царській Росії на потребу часу, оскільки стрімко розвивалась промисловість і потрібні були освічені професійні кадри. Особливо в цьому були зацікавлені цукрозаводчики південно- західного краю. Тому політехнічний інститут було вирішено відкрити саме в Києві.

«Шедевр на Шулявці» - так називали кияни цей навчальний заклад побудований на кошти меценатів. До збору коштів долучалися як прості мешканці Києва так і відомі імена, як сім’я Терещенків та Л.Бродський, а також Київська міська дума, банки, заводи та установи. Корпуси інституту зведено за проектом відомого архітектора І.Кітнера.

У 1898 році відбулися урочистості з нагоди відкриття Київського політехнічного інституту, який мав 4 відділення: механічне, інженерне, сільськогосподарське та хімічне. Першим директором КПІ був призначений В. Л. Кирпичов.
Міністр фінансів Росії С.Ю.Вітте особисто піклувався КПІ, ним була сформована група вчених - засновників політехніки: Д.Менделєєв, М. Жуковський, К.Тимірязєв та ін.

Основою вищої технічної освіти КПІ стало поєднання наукових дисциплін з практичними навичками на виробництві та в наукових установах. Таку модель навчання назвали фізико-технічною, її й тепер вважають елітною вищою інженерною освітою.
Про якість підготовки інженерів свідчить відгук голови Екзаменаційної комісії 1903 року Д.Менделеєва: «Маючи 35-річний досвід у справі дипломування у вищих навчальних закладах, я маю сміливість стверджувати, що такої загальної сукупності спеціальних робіт студентів, яку я бачив у першому випуску Київського політехнікуму, не можна зустріти у відомих мені університетах і технологічних інститутах».

У 1906 році при Механічному гуртку КПІ було створено Повітроплавну секцію, з якої вийшло більшість авіаційних конструкторів світового рівня. До «золотих імен» Київської політехніки належать: професори С.Тимошенко, М.Делоне, піонер повітроплавання І.Сікорський, творець гідролітаків Д Григорович, розробник авіаційних двигунів О.Мікулін та ін.
Протягом століття свого існування Політехнічний інститут славився видатними досягненнями своїх випускників багатьох поколінь, серед яких всесвітньо відомі імена такі, як Євген та Борис Патони, С.Корольов, С.Тимошенко та багато інших, що увічнені у бронзі на алеї Слави КПІ. Останні роки свого життя вихованню майбутніх авіаційних інженерів присвятив перший космонавт України Леонід Каденюк.

Сьогодні Київський політехнічний інститут – найбільший навчальний заклад України, який має статус дослідницького університету. У 2016 році йому присвоєно ім’я його колишнього студента, видатного авіаконструктора ХХ століття І.І.Сікорського.

29 травня, 2023

«Повертайся живим!»

До Дня Києва розв‘язку на вулиці Гетьмана прикрасило найбільше в місті тематичне панно.
Його назва - «Повертайся живим!», площа - 154 кв.м., для створення використано 25 тисяч квітів та допоміжні матеріали.
Повертайся живим! - ми говоримо кожному чоловікові, хлопцю, тату, дідусеві, другу, кожному Захиснику України.

26 травня, 2023

«Мій дім 603 548 кілометрів квадратних»

«Мій дім 603 548 кілометрів квадратних» - слова в серцях кожного українця, які стали напрочуд цінними з початку вторгнення.
Саме цей патріотичний вислів зображений на квітнику, створеному у Солом’янському районі - найбільшому за численьністю населення районі міста Києва, та і України загалом.
Квітник, площею 45 квадртаних метрів, розмістився на схилах парку «Відрадний», а 15 тисяч квітів створили композицію, яка поєднала в собі символ України - вишиванку і головне бажання всього українського народу - єдина і цілісна держава.
Ворог намагається змінити кордони, але ми не погоджуємося віддати й сантиметра. У неї 603 548 квадратних кілометрів родючих полів, міст, що розвиваються, прекрасної природи та фантастично сміливих людей.

24 травня, 2023

Вулицю Олександра Пироговського перейменовано на честь Григорія Кочура

У Солом'янському районі вулицю Олександра Пироговського перейменовано на честь Григорія Кочура.
Вулиця Олександра Пироговського була названа на честь одного з організаторів радянського підпілля в Києві, секретаря Залізничного підпільного райкому, Героя Радянського Союзу Олександра Пироговського. З метою деколонізації столичної топоніміки шляхом рейтингового електронного голосування у додатку «Київ Цифровий» було обрано нову назву цієї вулиці. Серед варіантів щодо перейменування 2 492 голоси набрала пропозиція Григорія Кочура.

Нова назва запропонована на честь визначного українського перекладача і літературознавця, одного із інтелектуальних лідерів «шістдесятництва», учня Миколи Зерова, політв’язня сталінських концтаборів Григорія Кочура (1908-1994 роки).

23 травня, 2023

У столиці перейменували ще 26 міських об’єктів, назви яких пов’язані з росією та її сателітами

У столиці перейменували ще 26 міських об’єктів, назви яких пов’язані з росією та її сателітами
Станції Київського метрополітену:
  • станція «Дружби народів» – станція «Звіринецька»
  • станція «Площа Льва Толстого» – станція «Площа Українських Героїв»
  • проєктна станція «Проспект Правди» – станція «Варшавська»
Солом’янський район:
  • вулиця Олександра Пироговського – вулиця Григорія Кочура
Голосіївський район:
  • вулиця Генерала Матикіна – вулиця Конча-Заспинська
  • вулиця Юрія Смолича – вулиця Докії Гуменної
  • провулок Ржевський – провулок Станіслава Лема
  • вулиця Володі Дубініна – вулиця Рея Бредбері
  • провулок Левітана – провулок Миколи Бурачека
  • вулицю Пролетарська – вулиця Наталії Лотоцької
  • провулок Пролетарський провулок Наталії Лотоцької
  • вулиця Марії Боровиченко – вулиця Віри Ґедройць
Святошинський район:
  • провулок Кулібіна – провулок Антоніни Смереки
  • вулиця Ріхарда Зорге – вулиця Василя Єрошенка
  • провулок Червонозаводський – провулок Анатолія Базилевича
Дніпровський район:
  • вулиця Академіка Бутлерова – вулиця Роберта Лісовського
  • вулиця Станюковича – вулиця Любові Малої
Деснянський район:
  • вулиця Червоноткацька – вулиця Вінстона Черчилля
  • вулиця Некрасова – вулиця Зінаїди Тулуб
  • вулиця Матросова – вулиця Опанаса Заливахи
Шевченківський район:
  • провулок Орловського – провулок Джорджа Орвелла
Дарницький район:
  • вулиця Чкалова – вулиця Сергія Світославського
  • провулок Лермонтова 5-го – провулок Дмитра Цвітковського
  • провулок Волго-Донський – провулок Надії Світличної
  • провулок Суворова – провулок Ніни Строкатої
Печерський район:
  • Петрівська алея – алея Магдебурзького права

Культурно-мистецька програма «Київська абетка" до Дня Києва

До Дня Києва Бібліотеки Солом'янки підготували культурно-мистецьку програму «Київська абетка":

24 травня, 12:00, бібліотека №13 (проспект Відрадний, 14/45) - зустріч з поетесою Інною Ковальчук та презентація антології київських поетів "Поміж повітряних тривог", яка нещодавно вийшла друком, присвячена столичному Києву, та упорядницею якої є пані Інна

24 травня о 14:00, бібліотека імені М. Бажана (проспект Валерія Лобановського, 37) - зустріч з поетесою, авторкою поезії про Київ, представницею "Об'єднання інвалідів "Джерело натхнення" Іриною Савекіною

25 травня, 10:30, бібліотека імені М. Реріха (вул. Єреванська,12) - зустріч з поеткою-пісняркою, громадською діячкою, авторкою пісень про Київ Світланою Кас'яненко

25 травня о 15:00, бібліотека "Солом'янська" (вул. Каваказька, 7) - зустріч із головною редакторкою журналу «Жінка», громадською діячкою, журналісткою, яка досліджує київську культуру Тамарою Маркеловою

26 травня о 14:00, бібліотека імені О. Новікова-Прибоя (вул. Новгород-Сіверська, 5) - творча зустріч із сучасною українською письменницею, дослідницею української міфології Дарою Корній

28 травня о 12:00, Центральна районна бібліотека (вул. Освіти, 14а) - літературно-музична зустріч "Києве мій", в рамках якої відбудеться презентація збірки поета Максима Тадейовича Рильського «Співучий Києве, дитя живих століть» за участі Максима Рильського (внука поета)

28 травня о 14:00, бібліотека імені М. Реріха (вул. Єреванська, 12) - концерт співачки Світлани Клочкової-Коваленко. Звучатимуть українські народні пісні, міські романси та авторські пісні (сучасних авторів, композиторів та авторів 20 століття)

Запрошуємо! 

03 травня, 2023

У Солом'янському районі вулицю Полковника Шутова

У Солом'янському районі вулицю Полковника Шутова перейменовано на честь історичної місцевості - вулиця Грушецька.

Вулиця Полковника Шутова була названа на честь радянського офіцера, Героя Радянського Союзу Степана Шутова. 
Назва – вулиця Грушецька запропонована від назви історичної місцевості Грушки. З метою деколонізації столичної топоніміки, відновлення та збереження історично сформованої топоніміки столиці шляхом електронного голосування у додатку «Київ Цифровий» 14 587 користувачів підтримали перейменування на честь історичної місцевості.
Нагадаємо, зміна назв міських об’єктів не передбачає переоформлення документів.

26 квітня, 2023

Фестиваль "Протасів Яр" пам'яті Романа Ратушного

ГО "Захистимо Протасів Яр" в партнерстві з ГО "Український ПЕН" планують проведення у Києві першого Фестивалю "Протасів Яр" пам'яті Романа Ратушного.

Фестиваль "Протасів Яр" пам'яті Романа Ратушного - це культурна громадська ініціатива, метою якої є:
  1. Просування ідеї громадського активізму, об'єднання небайдужих громадян, сил локальних громад. Поширюватиме історію про те, як зусилля однієї людини або малої групи людей, їх віра і відчуття місії, можуть міняти місто, країну.
  2. Наближення цілей, визначених громадою Протасового яру, - створення заказника місцевого значення "Протасів яр" імені Романа Ратушного.
  3. Популяризація правозахисних ініціатив, української історії та мистецтва.
  4. Збереження пам'яті про Романа Ратушного.
Заходи фестивалю відбуватимуться з травня по вересень 2023 року, двічі на місяць. Планується проведення 8 заходів.
Відкриття фестивалю - 27 травня 2023 року, завершення - 3 вересня 2023 року.

Фестиваль включатиме заходи за такими напрямами:
  • Мистецький (лекції, кінопокази, читання поезії, концерти, виставки, створення муралу на вул. Романа Ратушного)
  • Правозахисний (лекції, розмови, дискусії, покази і обговорення документальних фільмів)
  • Історичний (лекції, екскурсії)
  • Окрема дискусія щодо концепції організації заказника місцевого значення "Протасів яр" імені Романа Ратушного
Місце проведення фестивалю: Протасів Яр, галявина біля автозаправки WOG (м. Київ, вул. Протасів яр) 
Додаткова локація: Інститут цукрових буряків (м. Київ, вул. Клінічна, 25)

18 квітня, 2023

В Києві вулицю Генерала Тупікова перейменовано на честь Андрія Мельника

У Солом'янському районі вулицю Генерала Тупікова перейменовано на честь українського військового і політичного діяча, одного з борців за незалежність України Андрія Мельника.

Вулиця Генерала Тупікова була названа на честь радянського воєначальника, генерал-майора Василя Тупікова. З метою деколонізації столичної топоніміки шляхом рейтингового електронного голосування у додатку «Київ Цифровий» було обрано нову назву цієї вулиці. Серед варіантів щодо перейменування найбільшу кількість набрала пропозиція на честь Андрія Мельника. 

Нова назва запропонована з метою вшанування українського військового і політичного діяча, одного з найближчих соратників Євгена Коновальця, співзасновника військової формації Січових Стрільців, голови Проводу Організації Українських Націоналістів, ініціатора створення Світового Конґресу Вільних Українців Андрія Мельника (1890-1964 роки).

08 лютого, 2023

Меморіальна дошка загиблому герою Артему Соханю

У Солом’янському районі з’явиться меморіальна дошка загиблому герою Артему Соханю
На вшанування командира 1-ї стрілецької роти 130-го батальйону територіальної оборони Збройних сил України Артема Соханя, який загинув на Харківщині під час виконання бойових завдань, у столиці встановлять меморіальну дошку. Вона буде розміщена на фасаді будинку № 25 на вулиці Вадима Гетьмана, у якому проживав капітан.
Артем Сохань народився у 1984 році в Києві. Здобув медичну освіту в Національному медичному університеті імені О. Богомольця. Протягом 2014-2015 років брав участь в АТО на території Донецької та Луганської областей в складі 12-го батальйону територіальної оборони «Київ». Отримав поранення, але після реабілітації повернувся в зону бойових дій. Із початку повномасштабного вторгнення виконував бойові завдання по обороні столиці України, звільненню міста Ірпінь та Харківської області. Нагороджений Орденом «За мужність» III ступеню. Загинув 5 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання щодо знешкодження шляхів проходу ДРГ у Харківській області.