Вулиця Івана Огієнка, що пролягає від Повітрофлотського проспекту до вулиці Георгія Кірпи, з 1955 року носила назву Ігорзька (Ігарська), з 1962 року – Миколи Лукашевича (на честь робітника-учасника Січневого повстання), а поточну свою назву набула лише 5 років тому. У 2015 році, згідно з рішенням Київради, її перейменовано на честь Івана Івановича Огієнка (1882-1972), відомого ще як Митрополит Іларіон.
Яку ж роль відіграв для України Митрополит Іван Огієнко? Дізнаймося більше, звернувшись до його відомого вислову: «Немає в людини нічого милішого над свою рідну землю. Де хто народився, де провів свої дитячі роки, до тієї землі прив'язується він усією душею на ціле життя. А хто, буває, відірветься від своєї рідної землі, той мріє завжди про неї, як про святість найбільшу. І багато людей, помираючи на чужбині, просять накласти їм у домовину бодай грудочку рідної землі…»
Іван Іванович Огієнко також відомий як автор «Десяти мовних заповідей свідомого громадянина»:
Всеосвіта
Для початку спробуймо перерахувати бодай самі звання, яких Іван Огієнко набув за своє життя: український науковець, політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, лексикограф, історик церкви, педагог. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв, дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка. Перший ректор Кам'янець-Подільського державного українського університету (нині університет носить його ім’я), єпископ ППЦ (від 1940), митрополит УАПЦ (від 1944), предстоятель греко-католицької церкви у Канаді (від 1951).
Загальний реєстр публікацій ученого, як засвідчується у вступній статті до збірника матеріалів Всеукраїнської огієнкознавчої конференції, налічує 1848 назв. У колі наукових інтересів Огієнка-мовознавця були проблеми кириличної палеографії, історії старослов'янської та української мов, будови, стилістики та культури української мови, питання українського правопису. Під час навчання в аспірантурі Київського університету Святого Володимира впорядкував перші 6 словників навчального, історичного, правописного та термінологічного типів.
Основні праці:
- Історія української культури (1918, 1991, 1992, 2002)
- Український стилістичний словник (1924)
- Історія українського друкарства (1925, 1994)
- Костянтин і Мефодій. Їх життя та діяльність (1926)
- Нариси з історії української мови. Система українського правопису (1927)
- Пам'ятки старослов'янської мови X—XI віків (1929)
- Крехівський Апостол (1930)
- Історія української літературної мови (1950, 1995, 2001)
- Граматичні основи української літературної мови (1951)
- Український літературний наголос (1952)
- Наша літературна мова. Як говорити й писати по-літературному (1954)
- Фортеця православ'я на Волині. Свята Почаївська лавра (1961)
- Біблія або книги св. Письма старого і Нового Заповіту (1962)
- Етимологічно-семантичний словник української мови (Т. 1–4, 1979—1995)
Огієнко також автор багатьох наукових праць з історії церкви та канонічного права. Іван Огієнко поставив перед собою завдання: перекласти Біблію на сучасну українську, якомога точніше передавши зміст оригіналу. Британське Біблійне товариство уклало з перекладачем договір про видання книги. Огієнко працював над перекладом з 1931 по 1938, але й багато пізніше він удосконалював текст Біблії для нових видань. В 1942 був опублікований «Новий Заповіт і Псалтир». Повністю фундаментальний переклад (який включає і неканонічні книги) «Біблії або книг св. Письма старого і Нового Заповіту» вийшов у Лондоні в 1962 на 1529 сторінках.
Біографічні факти
Народився Іван Іванович Огієнко 2 (14) січня 1882 року у містечку Брусилів, нині — селище міського типу, районний центр Житомирської області шостою дитиною в бідній селянській родині. У 1896 році закінчив початкову чотирирічну школу в Брусилові, потім навчався у Київській військово-фельдшерскій школі. Після закінчення 1900 повного фельдшерського курсу, за направленням комісії працював у Київському військовому шпиталі у відділенні з психічнохворими. У 1909 закінчив Київський університет св. Володимира, згодом навчався на Вищих Педагогічних курсах, працював у Київському комерційному інституті. У грудні 1911 р. Огієнка зараховано професорським стипендіатом історико-філологічного факультету університету Св. Володимира, де він активно займається українознавчою проблематикою. 1914 року успішно складає всі іспити на звання магістра, а 1915 року починає читати перші самостійні лекції як приват-доцент. Іван Огієнко входить до елітарного кола національної інтелігенції, співпрацює з М. Біляшівським, М. Василенком, Б. Грінченком, М. Грушевським та іншими українськими діячами.
З початком Лютневої революції в Росії почалася українізація університету Св. Володимира. Огієнко був одним з перших викладачів, які почали читати лекції українською. Як член ради новоствореного Центральною радою Міністерства освіти, виступив з ініціативою про заснування Українського народного університету (УНУ) в Києві. Розробив новий курс «Українська культура». А у 1917—1918 відіграв значну роль в українізації вищих навчальних закладів і шкільництва. Від 1918 — професор кафедри історії української культури Київського Українського Державного Університету. У 1918 виступив на Всеукраїнському Церковному Соборі у Києві з доповіддю «Відродження Української Церкви», в якій аргументовано довів право Української церкви на самостійне існування. Також виступив засновником і став першим ректором Кам'янець-Подільського державного українського університету (урочисто відкрито 22 жовтня 1918). Огієнко читає в університеті курс лекцій «Українська культура», за якими видає у 1918 році книгу. У 1919 як міністр народної освіти УНР ухвалив для шкільного вжитку в усій Україні правила українського правопису; видав наказ, за яким мовою викладання в усіх школах України (початкових, середніх, вищих) мала стати українська мова, у школах національних меншин дозволялося користуватися рідною мовою. всі дипломи, свідоцтва та атестати мали видаватися виключно українською мовою, всі написи на бланках, штемпелях і печатках також мали бути замінені на українські. Результати його діяльності як міністра Міністерства культів вражаючі, хоча через об'єктивні причини і не доведені до завершення. Іван Огієнко впроваджує в богослужіння українську вимову, з метою уникнення складнощів, зумовлених етнічним складом місцевості, рекомендує служби проводити церковнослов'янською мовою, створює комісію з перекладу українською мовою Біблії, богослужбових текстів й плідно працює в ній, реформує систему духовної освіти. Першими справами в уряді були вимоги до єпископів — щоби Євангеліє читалося українською мовою; проповіді виголошувалися державною мовою, служби Божі, читання та співи у церквах відправлялись за українською вимовою; висвячувались й призначалися на церковні посади у духовному відомстві ті особи, які знають українську мову. Міністр визначав місячний термін для прийняття української вимови, зазначив: особи, що не виконають наказу, позбавляться своїх посад та будуть притягнені до судової відповідальності.
У 1919 році після від'їзду Директорії УНР з Кам'янця-Подільського, Огієнко став головноуповноваженим уряду. Захоплення Кам'янця-Подільського більшовицькими військами (16 листопада 1920) змусило Огієнка емігрувати до Польщі. З 1920 жив у місті Тарнові, де заснував видавництво «Української Автокефальної Церкви». Активно співпрацював з греко-католицькою церквою. У 1921 був членом Ради Республіки, а до 1924 — міністром в уряді у справах віровизнання Української народної республіки в еміграції (уряду УНР в екзилі). З 1922 був дійсним членом Наукового товариства імені Т. Шевченка. У 1922 р. він перебрався на Львівщину (Винники). Від 1924 викладав, завдяки сприянню Андрея Шептицького, українську мову і українську літературу у Львівській учительській семінарії, з якої був звільнений за проповідування національної ідеї. 1922 року надрукував у Львові переклад Літургії св. Івана Золотоустого з грецької українською. У травні 1937 у Львові виходить «Новий Заповіт», що був лише частиною головної праці всього життя вченого — перекладу Біблії українською літературною мовою з оригінальних давньоєврейських і грецьких текстів.
Протягом 1926—1932 — професор церковнослов'янської мови у Варшавському університеті. За працю: «Українська літературна мова 16 ст. і Крехівський Апостол 1560 р.» здобув звання доктора філософії. Був звільнений польською владою як активний прихильник українізації православної церкви. Заснував і редагував у Варшаві журнал «Рідна мова» (1933—1939) і «Наша культура» (1935—1937), які сприяли популяризації української культури, норм єдиної літературної мови серед українців за межами УРСР, виступав проти русифікаторської політики тогочасного керівництва радянської України. У 1940 був пострижений в чернецтво під ім'ям Іларіона. 19 жовтня 1940 був висвячений у єпископа Холмського і Підляського. Організовував українську церкву на Холмщині за допомогою введення української мови в богослужіння. Заснував в єпархії друкарню і видавництво, велику єпархіальну бібліотеку, що налічувала десятки тисяч томів. У цей же період написав безліч віршованих (писав вірші з юних років) і прозових творів, в основному духовно-повчального змісту. Набувши у 1944 р. сану Митрополита Холмського і Підляського, здійснював українізацію церкви на Холмщині шляхом запровадження української мови у богослужіння. У 1944 p. змушений був емігрувати в Словаччину, потім до Швейцарії (Лозанна), а у 1947 емігрував до Канади. У 1951 на Надзвичайному Соборі у Вінніпезі його обрано предстоятелем УГПЦ в Канаді і митрополитом Вінніпегу. Доклав чимало зусиль для організації та розбудови українського національно-культурного та релігійного життя у Канаді. Ініціатор створення й голова Українського Науково-Богословського товариства. Ректор заснованого у Вінніпезі Українського народного університету (1948), декан і лектор богословського факультету колегії Св. Андрея Манітобського університету. Розгорнув велику науково-дослідницьку та видавничу діяльність. Огієнко рішуче засуджував політичне керівництво Союзу РСР з його «зматеріалізованою психологією», утискування прав людини, зокрема свободи совісті, нищення пам'яток культури, сповідування руйнівної ідеології, боротьбі з чим віддав своє життя. Московський Патріархат негативно оцінював «українізаторську» діяльність владики Іларіона. Справа життя Івана Огієнка (працював 1936—1955) — переклад Біблії, що до сьогодні є неперевершеним надбанням українського народу. Помер митрополит у 1972 році у м. Вінніпег; похований на православній секції Меморіального парку «Ґлен Іден».
В 1995 в Україні заснована премія імені Івана Огієнка. У 2002 частину архіву митрополита Іларіона передано Україні канадською владою.
Допис опубліковано в рамках проєкту суспільного інформування «Імена, з якими ми живемо».
