Батиєва гора

Із циклу "Історія твого району"

Батиєва гора — історична місцевість, селище у м. Києві. Розташована на схилі пагорба над річкою Либідь і залізницею між Протасовим і Кучминим ярами.

Орієнтовні межі — по вулиці Кучмин Яр, початковій частині вулиці Романа Ратушного, Городній вулиці та залізницею.

Батиєву гору 1950-х описав український письменник Іван Сенченко в оповіданні «На Батиєвій горі», згадав її і в оповіданні «На Калиновім мості».

Згадував місцевість і Максим Рильський в одному зі своїх віршів: 

«Ластівки літають, бо літається,

І Ганнуся любить, бо пора...

Хвилею зеленою здіймається

Навесні Батийова гора».

Фото О.Михайлика

Уперше зустрічається як «Батиєва могила» на мапі Києва 1860 року. Відомо, що в той час на горі було близько 50 курганних могильників із похованнями, які 1862 року дослідив науковець Яків Волошинський. Іноді трапляється варіант назви «Батієві могили». Існує версія — назва гори походить від якогось Бати (Баті). Цей топонім ближче до кінця ХІХ ст. породив популярну міську легенду: нібито 1240 року на цій горі стояв намет хана Батия.

Фото О.Михайлика

Фото О.Михайлика

Фото О.Михайлика

Територія гори у ХІХ ст. належала Києво-Софійському митрополичому дому, який насадив тут розлогі вишневі сади. На мапах межі ХІХ-ХХ ст. цю місцевість так і підписано: «Дача скотного митрополичого двору». Ще одна назва — Паньківська дача — походить від прізвища власників цих земель у XVI ст. Паньковичів (Панькевичів).

В останні роки ХІХ ст. церква продавала землю на горі під будівництво. Робітники-залізничники паровозного депо розплановували тут ділянки та забудовували гору будиночками. Так 1898 року виникло робітниче селище Батиєва гора. Вулиці, як було поширено в робітничих поселеннях, називали лініями. 1898 року з’явилися Перша, Друга й Третя лінії.

Окремо на межі ХІХ–ХХ ст. на південній частині гори сформувалася вулиця Городня, яка сполучила Батиєву гору з Протасовим яром. Селище розпланували й забудували досить швидко, близько 1909 року виникло ще сім нових вулиць-ліній.

1909 року на Батиєвій горі вже існували 254 забудовані садиби, населення становило близько 5 тис. осіб. Міська дума на засіданні 11 листопада цього ж року постановила включити Батиєву гору до меж міста. 2 червня 1910 року було ухвалено Найвище повеління про приєднання до Києва передмість. Батиєва гора разом із сусідніми місцевостями стала частиною Києва. 15-16 лютого 1911 року міською думою була вперше обрана Комісія по завідуванню Солом’янкою, Батиєвою горою, Кучминим і Протасовим ярами. Солом’янська комісія формувалася так: по 1 представнику від Батиєвої гори, по 1 представнику від Протасового яру, по 2 представники від Солом’янки, а також призначено по представнику Бактеріологічним інститутом і від Клінічного містечка.

Розширення залізничного вузла та розбудова паровозного депо потребували покращення водопостачання. Тому 1905 року на Батиєвій горі було виокремлено ділянку із земель Паньківської дачі для влаштування резервуарів, вода з яких мала б використовуватися для заправки паровозів.

У 1911–1913 роках тут побудували два залізобетонних резервуари. Воду привозили з Десни й накачували в резервуари, а звідти вона вже надходила до паровозного депо під власним тиском. У серпні 1914 року петербурзька фірма «Железобетон» мала розпочати зведення поряд із резервуарами залізобетонної водогінної вежі місткістю 24 тис. відер. Вартість будівництва мала становити 45 тис. рублів. У вересні 1914 року було подано на розгляд проєкт башти, але через початок Першої світової війни її так і не побудували.

Біля резервуарів 1913 року спорудили цегляний будиночок для наглядача, який мав постійно стежити за рівнем води. Для контроля встановили спеціальний поплавок. Коли заповнювався перший резервуар, вода трубою надходила в другий. Коли ж повними ставали всі резервуари, наглядач телефонував до паровозного депо, аби звідти припинили подавати воду. Час від часу резервуари спорожнювали, щоб очистити дно від мулу. Працівники, котрі чистили їх, потрапляли досередини через люк угорі баку. Резервуари використовували до 1960-х, проте наглядач спостерігав за ними до 1976 року.

Ще в 1980-х родина наглядачів, яка мешкала в будинку з 1944 року, замислила влаштувати в резервуарах храм — один із членів родини став священником. Проте у 1990-х землю, де стоять резервуари, віддали під забудову тодішнім високопосадовцям. 1995 року було зареєстровано церковну громаду. Після багатьох років поневірянь 2003 року вдалося відкрити церкву в одному з двох резервуарів. Того ж року поряд із будинком наглядача звели капличку. Храм було присвячено іконі Божої Матері Одигітрії. Верхівки обох резервуарів увінчано куполами з хрестами, хрест установлено й біля церкви. У церкві періодично правлять служби, вона поступово облаштовується.

1914 року мешканці Батиєвої гори подали клопотання щодо будівництва у селищі церкви. Як розповідала корінна мешканка Батиєвої гори, на найвищій точці, де згодом звели кінотеатр «Вогник» (стик вулиць Романа Ратушного, Докучаєвської, Привітної), поставили великого хреста — там мав бути храм. Однак клопотання було відхилено. Пізніше, 1916 року, в пристосованому приміщенні двоповерхової дерев’яної школи на вулиці Городній, 14 відкрили Троїцький храм. Церква розташувалася на другому поверсі, на першому був причт. Поряд стояла дзвіниця. 1931 року церкву закрили, будівлю згодом було втрачено.

2001 року на вулиці Городній у пристосованому приміщенні відкрили нову Троїцьку церкву.

1936 року силами Південо-Західної залізниці було зведено однокомплектну двоповерхову школу № 26 на 400 учнів за проєктом архітектора Повстенка. Школу здали 1 серпня 1936 року. Нині це — школа № 60 на вулиці Романа Ратушного, 1. У 1937–1938 роках за проєктом архітекторки Тамари Волкобой було побудовано ясла залізничників на 60 дітей. Будівництво розпочалося навесні 1937 року, ясла здали 1 липня 1938 року.

У 1950-х на Батиєвій горі почали споруджувати багатоквартирні житлові будинки. На вулиці Городній звели гуртожитки заводу «Транссигнал» та фабрики «Роза» (1951-1953), житловий будинок № 11 (1958). Є декілька будинків 1950-х і на вулиці Докучаєвській. До забудови 1960–1970-х належать: п’ятиповерхівки на Городній, 9-поверхівки на Городній і на Докучаєвській. У 1958–1964 роках на початку вулиці Романа Ратушного з’явився невеликий квартал, забудований здебільшого дев’ятьма цегляними 4-5-поверхівками.

У 1950-х на Батиєвій горі спорудили клуб локомотивного депо. 1972 року клуб було «перепрофільовано» на кінотеатр «Вогник». Його закрили ще наприкінці 1980-х. 1996 року ділянку, на якій стояв закинутий кінотеатр, відвели приватній структурі — формально для експлуатації будівлі. Проте 1997 року кінотеатр знесли, натомість звели будівлю невідомого призначення.

У 1963–1965 роках південніше селища Батиєва гора з’явився Залізничний масив. Селище злилося із сусідніми місцевостями. До початку 2000-х Батиєва гора зберігала майже всю робітничу забудову початку ХХ ст.

У 2000-х стару забудову частково замінили індивідуальними 2-3-поверховими котеджами, переважно на вулицях Дружній, Локомотивній і Привітній, проте частина старих будинків збереглася. На інших вулицях здебільшого залишилися садибні будівлі початку-середини ХХ ст. із вкрапленням пізнішої забудови.

2022 року колишню вулицю Волгоградську перейменовано на честь Романа Ратушного - видатного активіста, борця за збереження Протасового яру, який загинув у боях біля міста Ізюм на Харківщині.

За краєзнавчими матеріалами О. Михайлика

Вулиця Романа Ратушного

x

Із циклу "Прочитання вулиць"

Вулиця Романа Ра́тушного — вулиця в Солом'янському районі міста Києва, найменована на честь активіста, борця за збереження урочища Протасів Яр та захисника України Романа Ратушного, згідно з Рішенням Київської міської ради від 8 вересня 2022 року № 5439/5480 «Про перейменування вулиці Волгоградської в Солом'янському районі міста Києва»

Місцевість: Залізничний масив, Батиєва гора. Вулиця пролягає від вул. Докучаєвської до вул. Солом'янської. Продовженням (від початку вулиці) слугує вул. Привітна. З парної сторони вулиці розташовується Солом'янський ландшафтний парк.

Попередня назва вулиці (1964 – 2022): Вулиця Волгоградська, на честь російського міста Волгоград.

Початкові назви вулиці (поч. XX ст. – 1964): Батиєво-Олександрівська, Новолибідська + Мукомольна

Роман Ра́тушний (1997 – 2022) – український громадський діяч, журналіст, відомий боротьбою за збереження столичного урочища Протасів Яр. Учасник Євромайдану. З лютого 2022 р. – військовик-доброволець ДФТГ м. Києва «Мрія», боєць 93 ОМБр «Холодний Яр». Загинув під час виконання бойового завдання. Удостоєний ордену «За мужність» III ступеня (посмертно).

Роман Ратушний народився 5 липня 1997 року в м. Києві.

2012 року вступив до Фінансово-правового коледжу, де здобув вищу юридичну освіту.

Наприкінці 2013 року брав участь в Євромайдані, з іншими студентами постраждав від атаки «Беркуту» в ніч проти 30 листопада.

Після Євромайдану деякий час як журналіст працював над проєктом «Метро на Троєщину» про київських чиновників, писав про енергетику, про тендерні оборудки з дизельним паливом на Укрзалізниці.

У грудні 2014 року брав активну участь у протестах за кадрові зміни в МВС України та пришвидшення розслідувань злочинів, скоєних у 2013-2014 роках на Євромайдані та в Одесі.

2015 року створив карту інтернаціональних зв'язків російської та української мафій, засновану на публічних статтях, записах та посиланнях, де налічувалось близько однієї тисячі осіб, причетних до злочинної діяльності. Підтримував розслідування злочинної діяльності та злочинів, скоєних російською мафією. Він — один із тих, хто повпливав на заснування Державного бюро розслідувань.

У 2018 році Роман Ратушний очолив ініціативу «Захистимо Протасів Яр», а у 2019 році — однойменну громадську організацію. Ініціативу було націлено на збереження зеленої зони у Протасовому Яру та недопущення забудови, яку мало намір здійснити ТОВ «Дайтона Груп». Конфлікт між місцевими мешканцями та забудовником загострився на початку травня 2019 року, коли забудовник звів паркан і оголосив місцевій громаді про плани будувати на схилі три 40-поверхівки. У жовтні 2019 року Роман Ратушний заявив про погрози йому фізичною розправою і опублікував записи відповідних діалогів.

Згодом Державна архітектурно-будівельна інспекція видала припис, що заборонив підприємству продовжувати будівництво в зеленій зоні, а 27 червня 2020 року Київська міська рада повернула земельній ділянці площею 3,15 га у Протасовому Яру статус зелених насаджень.

25 вересня 2020 року Окружний адміністративний суд визнав протиправним та скасував дозвіл на будівництво у Протасовому яру житлово-офісно-торговельного комплексу з готелем та паркінгом, що видали компаніям "Дайтона груп" та "Індбуд".

Забудовники оскаржували це рішення в судовому поряку, але 4 січня 2022 року Касаційний адміністративний суд визнав законним рішення Київської міської ради про заборону будівництва в парку "Протасів Яр", поставивши крапку у цій справі.

Адвокати громадської ініціативи «Захистимо Протасів Яр» обстоюють справу Романа Ратушного й після його загибелі. Замість активіста в справу вступили його батьки Тарас Ратушний, активіст руху «Збережи старий Київ» і мати, письменниця Світлана Поваляєва.

Провадив активну громадську діяльність в інших сферах життя столиці. Під час місцевих виборів 2020 року балотувався до Київської міської ради IX скликання від партії «УДАР Віталія Кличка», при цьому не бувши членом партії. Був учасником акцій на підтримку ув'язненого одеського активіста Сергія Стерненка.

Після початку вторгнення РФ в Україну Ратушний під позивним «Сенека» став добровольцем до лав Сил оборони України, створив підрозділ «Протасового Яру». Захищав Київ як командир групи швидкого реагування ДФТГ спільно з підрозділами ГУР та СБУ, згодом діяв на Сумщині у складі 93 ОМБр «Холодний Яр» глибоко на окупованих територіях. Брав участь у засідках на колони окупаційних військ, зборі оперативної інформації та деокупації населених пунктів області. Із початку квітня воював у Харківській області,зокрема в Ізюмському районі, у розвідувальному взводі 2-го мотопіхотного батальйону 93-ї окремої механізованої бригади ЗСУ «Холодний Яр».

Загинув у бою під Ізюмом 9 червня 2022 року, потрапивши у ворожу засідку біля села Сулигівка.

Удостоєний ордену «За мужність» III ступеня (посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Вшанування пам'яті

Звістка про загибель Романа Ратушного сколихнула українське суспільство, адже хлопцеві було лише 24 роки. Її широко було висвітлено відомими світовими друкованими медіа.

Видання «Новинарня» оголосило про створення «преміального фонду імені Романа Ратушного» для підвищених гонорарів за репортажі про тих, хто бере участь у російсько-українській війні на боці України. Фонд створено з коштів, переказаних матір'ю Романа Світланою Поваляєвою, що надійшли до неї від благодійників як реакція на його загибель.

На честь Ратушного в Інституті права КНУ ім. Шевченка заснували стипендіальну програму для громадських активістів, які здобувають юридичну освіту. Стипендія фінансується коштом міжнародних та українських правничих фірм.

14 липня 2022 року Київрада схвалила рішення про створення ландшафтного парка "Протасів Яр" у пам'ять про Романа Ратушного. 23 листопада 2023 року, рішенням Київської міської ради, ландшафтному заказнику місцевого значення «Протасів Яр» присвоєно його ім`я.

У мм. Києві та Мені, що на Чернігівщині, на честь Романа Ратушного перейменовано вулиці.

На початку вересня 2022 року сформовано інноваційний розвідувальний взвод спеціального призначення «Сенека», названий на честь позивного Романа, і основою якого стала частина бійців неформального підрозділу «Протасів Яр», які воювали під командуванням Романа на Київщині й увійшли разом із ним до складу 2 МПБ 93 ОМБр, а також мобілізовані громадські активісти та активна молодь.

27 травня 2023 року у Києві розпочався фестиваль «Протасів Яр» пам'яті Романа Ратушного. Що дві суботи до вересня тут відбуватимуться лекції, гутірки, заходи, які популяризуватимуть правозахисні ініціативи, українську історію, сучасне і традиційне мистецтво та берегтимуть пам'ять про Романа Ратушного.

Джерело: Вікіпедія