Історія району в фотографіях. Першотравневий масив, 1959

У фейсбук-спільноті "Історія Солом'янського району" було опубліковане фото Першотравневого масиву, зроблене 1959 року. На ньому тодішній Здвизький провулок, що з 1961 року має назву вулиці Адама Міцкевича.

На фото справді провулок – вздовж будинків ліворуч видно якісь насадження (кущі, деревця), а проїзна частина, якою ходять перехожі, вузька.

Між будинками №6 (праворуч на першому плані) та 10 (вдалині) – двоповерхова громадська споруда. Варто розповісти про неї.

1958 року на вулиці Міцкевича, 8 (тоді відповідно Здвизькому провулку), спорудили двоповерхову будівлю-вставку між житловими будинками. Тут розмістилися Першотравневий універмаг і гастроном. Це був один із перших універмагів, відкритих у повоєнний період. Невдовзі його перетворили на магазин № 46 Міськпромторгу.

Фото ймовірно з газети, про що свідчить характерні для газетних фото тони.

Історія бібліотек району. Бібліотека імені М.Реріха

1958 року засновано бібліотеку імені XXII з'їзду КПРС на Першотравневому масиві, що саме забудовувався. Перші два роки книгозбірня працювала у іншому приміщенні. 1960 року збудовано будинок на вул. Єреванській, 12, на першому поверсі якого розмістилася бібліотека.

12 лютого 1992 року отримала ім'я філософа Миколи Реріха. Єдина бібліотека в Україні, що має його ім'я. 

Є важливим культурним осередком масиву.

Історія Солом'янського району в фотографіях. Школа №164, 1959

Після кількамісячної перерви ми відновлюємо нашу рубрику, присвячену фотоісторії району.

Пропонуємо унікальне фото з фондів Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди, яке досі ніде не публікувалося – щойно споруджена при забудові Першотравневого масиву школа №164 на вулиці Уманській, 1959 рік. Нині це ліцей КПІ. Фото зацифровано в листопаді 2024 року.

Зниклі вулиці Солом'янського району. Зниклі вулиці селища Першого травня та Першотравневого масиву

Продовжуємо рубрику, в якій розповідаємо про всі зниклі вулиці, які існували в нашому районі.

Восьмий і передостанній допис нашого циклу – зниклі вулиці селища Першого Травня та Першотравневого масиву.

Селище Першого Травня втратило майже всю первісну забудову і формально, більшість вулиць. Втім, більшість вулиць існують, але вже як безіменні проїзди. Тож формально зникло 4 вулиці. Реально ж повністю зникло 2 вулиці. Інші 2 нині – безіменні проїзди.

Далі докладно розповімо про ці вулиці.

Селище Першого Травня

Вулиця Кооперації. Пролягала від Повітрофлотського проспекту (нині проспект Повітряних Сил) до Соціалістичної вулиці (нині вулиця Левка Мацієвича).

Виникла наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років під такою ж назвою. Офіційно ліквідована і вилучена з усіх довідкових даних у 1970-х роках у зв'язку зі знесенням забудови селища Першого травня. Однак фактично існує й дотепер у вигляді безіменного проїзду, що сполучає вулицю Левка Мацієвича з проспектом Повітряних Сил.

Піонерська вулиця. Пролягала від вулиці Авіації (нині вулиця Авіаконструктора Антонова) до Соціалістичної вулиці (нині вулиця Левка Мацієвича).

Вулиця виникла наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років під такою ж назвою, з 1944 року – Гребінківська вулиця (фактично продовжувалося використання попередньої назви).

З початку 1980-х років офіційно ліквідована, насправді ж відтоді має назву вулиця Янки Купали.

Щодо колишньої вулиці Янки Купали, яка пролягала від Повітрофлотського проспекту (нині проспект Повітряних Сил) до Соціалістичної вулиці (нині вулиця Левка Мацієвича).

Виникла у 1920-ті роки під назвою Ніжинська. З 1926 року мала назву вулиця Лукашевича, назву підтверджено 1944 року (згодом на честь Миколи Лукашевича було названо теперішню вулицю Івана Огієнка). 1952 року отримала назву на честь білоруського поета і драматурга Янки Купали.

На початку 1980-х років її назву було перенесено на тодішню вулицю Піонерську, а колишня вулиця Янки Купали існує у вигляді безіменного проїзду, що сполучає вулицю Левка Мацієвича з проспектом Повітряних Сил.

Секторна вулиця. Пролягала від Повітрофлотського проспекту (нині проспект Повітряних Сил) до вулиці Авіаконструктора Антонова (на той час – вулиця Авіації).

Вулиця виникла наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років під такою ж назвою. Ліквідована наприкінці 1970-х років у зв'язку зі знесенням забудови селища Першого травня.

Нині кінцева частина вулиці існує як безіменний проїзд, що виводить Соціалістичну вулицю до вулиці Авіаконструктора Антонова, початкова частина – як пішохідна доріжка, що сполучає проспект Повітряних Сил та вулицю Левка Мацієвича.

Транспортна вулиця. Пролягала від вулиці Кооперації до Піонерської вулиці.

Вулиця виникла наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років під такою ж назвою. Офіційно ліквідована 1977 року у зв'язку зі знесенням забудови селища Першого Травня.

Першотравневий масив

Він втратив 1 вулицю, фактично ж вона лише втратила назву, але існує фізично як безіменний проїзд.

Вулиця Академіка Кіпріанова. Пролягала від вулиці Юліуса Фучика (нині вулиця Карела Чапека) до вулиці Петра Ніщинського.

Вулиця виникла у середині XX століття під назвою Курський провулок. Назву вулиця Академіка Кіпріанова (на честь радянського вченого-хіміка Андрія Кіпріанова) отримала 1976 року. Назва вулиці була скасована 1977 року.

Колишня вулиця Академіка Кіпріанова – нині дворовий проїзд, що простягається від вулиці Ніщинського паралельно вулиці Генерала Воробйова. Будинки приписані до вулиці Ніщинського.

Кінотеатри Солом'янського району. Кінотеатр "Супутник"

Єдиним у Солом'янському районі кінотеатром, відкритим у радянські часи, і чинним донині, є "Супутник" на вулиці Джохара Дудаєва (колишня Іскрівська), 14.

Із забудовою Першотравневого масиву центром архітектурної композиції одразу став кінотеатр «Супутник», побудований у перспективі алеї, утвореної будинками на вулиці Дудаєва.

Двоповерхову будівлю кінотеатру спорудили 1961 року за типовим проєктом кінотеатру на 800 місць («Супутник» був розрахований на 760 місць). Назва кінотеатру пов’язана з характерною для тієї епохи модою на «космічні» найменування, що виникла після запуску першого штучного супутника та польоту в космос Юрія Гагаріна. Фасад споруди було прикрашено тематичною мозаїкою із зображенням кінокамери. Кінотеатр одразу став культурним осередком Першотравневого масиву. Філією «Супутника» був літній кінотеатр «Берізка» (про нього докладніше розповімо у окремому дописі про літні кінотеатри).

У 1990-х кінотеатр "Супутник", як і більшість інших у місті, припинив діяльність. Проте на відміну від інших, не був зруйнований або пристосований під інші потреби.

У 2000-х його повністю реконструювали. Кінотеатр відновив роботу 29 березня 2007 року як сучасний 6-зальний мультиплекс. Завдяки реконструкції він зберігає статус важливого осередку культури й дозвілля Першотравневого масиву і прилеглих місцевостей.

Нижче - фото кінотеатру 1960-х-1970-х років. Оскільки це був єдиний стаціонарний кінотеатр для масиву, маємо багато його фото у ті роки.

Джерело: фейбсук-група "Старі фото Києва"

Сучасний вигляд кінотеатру. Фото О. Михайлика

Історія Солом'янського району в фотографіях. Чоколівка і Першотравневий масив на фото 1950-1970-х

У колекції нашої бібліотеки зберігається великий масив оригіналів та копій фотографій Солом'янського району 1920-х-1980-х років. Ми почали оцифрувати фото і плануємо поступово опублікувати найцікавіші з них.

Сьогодні пропонуємо переглянути унікальні фото 1950-х-1960-х, на яких зафіксовано переважно Чоколівку і сусідній Першотравневий масив. Усі фото оприлюднюються вперше.

Нині частина проспекту Повітряних Сил, район перетину з вулицею Донецькою. Фото ще у 1980-х або раніше покладене у паперову рамку і підписане

Між Севастопольською площею та вулицею Смілянською

Будинок на вулиці Сергія Берегового

Будинки на вулиці Сергія Берегового

Першотравневий масив

Школа №149 на Першотравневому масиві

Відкриття пам'ятника Миколі Стражеску. 23 травня 1978

Видатні імена Солом'янського району. Іван Світличний

Ми започаткували нашу нову краєзнавчу рубрику. У ній будемо розповідати про видатних особистостей, життя і діяльність яких пов'язана із нашим районом. Акцент буде зроблено на тих постатях, на честь яких в нашому районі є вулиці (або взагалі у місті). Але не всі вшановані вулицями, тож йтиметься про всіх.

Допис буде присвячено видатному письменнику, літературознавцю, перекладачу, дисиденту Івану Світличному, який тривалий час жив у нашому районі.

Пам'ять про Івана Світличного вшанована - 19 лютого 2016 року на його честь перейменовано вулицю Петровського, поряд із якою він тривалий час мешкав. 10 листопада 2016 року на його честь перейменовано дитячу бібліотеку. А влітку 2024 року на фасаді будинку, де він мешкав, з'явилася стіна-мурал із портретом Івана Світличного. 

Народився у селянській родині 20 вересня 1929 року у селі Половинкине, нині Луганської області. Мав двох молодших сестер Марію і Надію. До школи пішов у рідному селі Половинкине в 1937 році. В 1943 році намагаючись разом з іншими підлітками підірвати німецьку техніку, лишився без пальців на руках. У 1947 році закінчив із золотою медаллю Старобільську середню школу.

З 1947 до 1952 року навчався на філологічному факультеті Харківського університету, який закінчив з відзнакою.

1952-1955 роках навчався в аспірантурі при Інституті літератури імені Т. Шевченка АН УРСР. Його науковим керівником був академік Олександр Білецький Працював відповідальним секретарем журналу «Радянське літературознавство», завідувачем відділу критики журналу «Дніпро» (1955). Тут і заявив про себе як проникливий, непоступливий і принциповий літературний критик, як людина широкої ерудиції і справжній інтелектуал. 1956 року одружився з Леонідою Терещенко.

З 1957 року — молодший науковий працівник Інституту літератури, а з 1963 року — науковий працівник Інституту філософії АН УРСР. Написав дисертацію з естетики, але не опублікував.

З 1960 року його життя пов'язане із нашим районом - Іван Світличний отримав власну квартиру у новому будинку на Першотравневому масиві, на вулиці Уманській, 35, квартира 20. У 1960-х роках Світличний був фактичним організатором культурного та наукового життя творчої молоді. тут збирався весь цвіт шістдесятників - Стус, Симоненко, Вінграновський, Калинець, Костенко та ряд інших постатей. Його помешкання на вулиці Уманській було своєрідним центром формування національної свідомості наукової молоді, дискусійним клубом, у якому кристалізувалися погляди і формувався особистий вибір більшості шістдесятників. Привабливими для всіх були не тільки енциклопедичні знання Івана Світличного, а й особистісні якості — інтелігентність, м'якість, товариськість, доброзичливість. Мав одну з найкращих приватних бібліотек у Києві (2005 року сестра Н. О. Світлична передала цю бібліотеку Харківському університетові імені В. Каразіна).

Мурал на будинку на вулиці Уманській, 35, де Іван Світличний жив у 1960-1972 та після повернення із заслання з 1983 року. Джерело: телеграм-канал LOS SOLOMAS

У 1963 році внаслідок конфлікту з академіком Іваном Білодідом був змушений залишити посаду головного редактора журналу "Радянське літературознавство". Через свою громадянську позицію Світличний зазнав переслідувань з боку репресивних органів тоталітарної радянської влади. Під тиском КДБ втратив роботу, був примушений перебиватися випадковими заробітками, публікаціями в пресі під псевдонімом або чужим прізвищем.

Уперше було заарештовано 1 вересня 1965 року. На той час він уже давно був без роботи. За ним, за дружиною Леонідою і сестрою Надією постійно стежили, телефон неприкрито прослуховувався. 31 серпня 1965 року в помешканні Світличного, якого в цей час не було в Києві, відбувся обшук. Через кілька днів обшук повторився, і лише через тиждень після звернення до КДБ дружині Світличного офіційно повідомили про арешт чоловіка. Одночасно з ним тоді було арештовано Опанаса Заливаху, Михайла Косіва, Михайла Гориня, Богдана Гориня та інших. Усіх їх звинувачено за ст. 62, ч.1, КК УРСР: антирадянська агітація і пропаганда. 30 квітня 1966 року Івана Світличного через брак доказів було випущено.

12 січня 1972 року Світличного заарештували вдруге й звинуватили за тією ж статтею. Того ж року було заарештовано Євгена Сверстюка, Василя Стуса, В'ячеслава Чорновола, Надію Світличну.

27–29 січня 1973 року відбувся закритий судовий процес, де було винесено вирок: 12 років позбавлення волі (7 років концтаборів суворого режиму і 5 років заслання за антирадянську агітацію і пропаганду, виготовлення та поширення самвидаву. На суд ні дружину, ні матір Івана не допустили.

Відбував покарання у таборах Пермської області, у селищах Всесвятське й Кучино (ВС-389/35,36). Незважаючи на поганий стан здоров'я (хвороба нирок, рецидиви туберкульозу, постійний головний біль і носові кровотечі), намагався працювати разом з усіма. Майже весь останній табірний рік провів у лікарні.

Мав незаперечний моральний авторитет серед політв'язнів, став душею табірного руху Опору — його називали «табірною совістю». Виявляв моральну стійкість і силу духу, багато разів брав участь у голодуваннях протесту. Василь Стус писав про Світличного: «Все краще в мені — це Іван. Усе кращого у багатьох інших — від Івана». 1974 року Світличного на 56-й день голодування (він важив тоді 46 кг) відправили етапом на виховну «профілактику» до Києва і, не досягши бажаного результату, повернули назад до табору.

Місцем заслання для Івана Світличного було призначено селище Усть-Кан Горно-Алтайської області. Працював нічним сторожем, палітурником у бібліотеці. Від червня 1979 року і до кінця заслання разом із Світличним була його дружина Леоніда Павлівна. 1980 року з огляду на погіршення стану здоров'я їм дозволили перебратися в селище Майма (околиця Горно-Алтайська). 20 серпня 1981 року в Світличного стався інсульт, унаслідок чого він став інвалідом 1 групи. Пережив клінічну смерть, складну нейрохірургічну операцію в непристосованих умовах, післяопераційні ускладнення, підозру на рак хребта, гіпсове ліжко, частковий параліч. Вижив тільки завдяки самовідданому доглядові дружини. Комісувати за станом здоров'я відмовилися: досягнуту мовби домовленість Центрального секретаріату Міжнародної Амністії із Москвою про комісування було анульовано рішенням голови КДБ СРСР Федорчука. Термін відбув повністю.

Іван Світличний був звільнений 23 січня 1983 року Він був тяжко хворим, продовжувати колишню творчу і громадську діяльність він уже не зміг. Мешкав Іван Світличний після звільнення з ув'язнення спершу на Уманській, 35, а згодом (за деякими даними, з 1991) - на вулиці Преображенській, 16. Помер 25 жовтня 1992 року, похований у Києві на Байковому цвинтарі.

Будинок на вулиці Преображенській, 16. Іван Світличний жив тут останні роки життя

Історія Солом'янського району у фотографіях. Першотравневий масив, 1950-і-1960-і

Другим (після Відрадного) масивом у Солом’янському районі став Першотравневий. Його почали споруджувати 1957 року. Масив отримав назву за вищезгаданим селищем Першого Травня, розташованим поблизу. Авторами проекту масиву були архітектори О. І. Заваров, С. Б. Шпільт, Л. Г. Стависька. Загалом масив забудовано в 3 черги протягом 1957-1963 років. 

Пропонуємо переглянути фото, що закарбували спорудження перших кварталів масиву на межі 1950-х-1960-х. Значна частина чорно-білих фото - з фондів ЦДКФФА України ім. Пшеничного, кольорові фото - американського історика Джона Вільяма Репса, який 1959 року відвідав Київ. На фото також закарбовано унікальний дворовий плавальний басейн, що колись існував на вулиці Міцкевича. Басейн функціонував із кінця 1950-х до 1968 року. Опісля його замінили закритим басейном, який працював до початку 2000-х.

Вулиця Світличного

Вулиця Світличного

Чоколівський бульвар

Площа Космонавтів

Чоколівський бульвар

Кінотеатр "Супутник"

Вулиця Уманська

Дворовий плавальний басейн

Вулиця Світличного

Дворовий басейн, але без води

Вулиця Карела Чапека

Із циклу "Прочитання вулиць"

Фото О. Михайлика

Сучасна назва (з 2022): вулиця Карела Чапека

Підстава для перейменування: на честь чеського письменника Карела Чапека

Рішення Київської міської ради: від 8 грудня 2022 року № 5858/5899 «Про перейменування вулиці Юліуса Фучика у Солом’янському районі міста Києва»

Місцевість: Першотравневий масив

Розташування: пролягає від проспекту Повітряних Сил до Уманської вулиці.

Попередня назва (1961-2022): вулиця Юліуса Фучика

Первинна назва (1957-1961): Борзенська (Борзнянська)

Карел Чапек (чеськ. Karel Čapek; 9 січня 1890 — 25 грудня 1938) — чеський письменник, фантаст. Найвідоміші його твори: збірки оповідань та казок, роман «Війна з саламандрами», п'єси «Біла хвороба», «Мати», «З життя комах», «Засіб Макропулоса», «R.U.R.». Його старший брат Йозеф вигадав слово «робот», яке він популяризував у своїх творах.

Життєпис

Народився Карел 9 січня 1890 у селі Малі Святоновиці на східному краї Богемії.

Чапек почав писати у віці чотирнадцяти років. Його ранні твори, такі як «Прості мотиви», «Історії фей» публікувалися в місцевій газеті Nedele. У 1908-1913 роках писав у співавторстві з братом Йозефом. Пізніше ці розповіді увійшли до збірок «Сад Краконоша» (1918) і «Сяючі глибини» (1916). Будучи студентом він брав активну участь у виданні літературного альманаху (Almanac 1914). Одночасно Чапек цікавиться живописом, особливо кубізмом.

Навчався в гімназії в Градец-Кралове (1901-1905), потім переїхав до Брно до сестри, де прожив два роки. Звідси він переїхав до Праги, де продовжив навчання. У 1915 році отримав ступінь бакалавра в Карловому університеті, захистивши дисертацію на тему «Об’єктивний метод в естетиці стосовно до образотворчого мистецтва» Також займався філософією в університетах у Берліні та Парижі.

За станом здоров’я не був покликаний в армію і короткий час працював гувернером в сім’ї графа Лажанскі. Восени 1917 став працювати журналістом і критиком в газеті Národní listy («Національна газета»), з 1921 до своєї смерті працював журналістом і культурним і політичним редактором у газеті Lidové noviny («Народная газета»). У 1921-1923 був драматургом празького «Театру на Винограді» (Divadlo na Vinohradech).

Близько 1920 року Карел познайомився з акторкою Ольґою Шайнпфлюґовою, з якою вони одружились аж через 15 років. Побравшись у 1935 році, вони полишили Прагу й переїхали до приватного будинку в селі Стара Гута поблизу містечка Добріз.

Ще за життя він отримав широке визнання як у Чехословаччині, так і за її межами: був номінантом Нобелівської премії з літератури 1936 року, засновником і першим головою Чехословацького Пен-клубу (в 1925-1933), членом Комітету Ліги Націй з літератури й мистецтва ( з 1931); в 1935 висувався на посаду президента Міжнародного Пен-Клубу Г. Уеллсом, його тодішнім президентом (відмовився від поста через хворобу). Крім літератури та журналістики здобув популярність як фотограф-любитель (його книга фотографій «Дашенька, або Життя цуценя» була самою популярною у міжвоєнній Чехословаччині).

Чапек, переконаний антифашист, слабке здоров’я якого було підірвано події 1938 роки (Мюнхенська змова), помер від двостороннього запалення легенів 25 грудня 1938, отриманого в результаті робіт з ліквідації повені незадовго до повної німецької окупації Чехословаччини.

8 грудня 2022 року вулицю Юліуса Фучика у Солом’янському районі міста Києва перейменовано на честь Карела Чапека.

Творчість

П’єси

• Кохання гра фатальна (Lásky hra osudná), 1910; одноактна; співавтор Йозеф Чапек.
• Розбійник (Loupežník), 1920.
• R.U.R. 1920.
• З життя комах (Ze života hmyzu), 1922; співавтор Йозеф Чапек.
• Засіб Макропулоса (Věc Makropulos), 1922.
• Адам-творець (Adam stvořitel), 1927; співавтор Йозеф Чапек.
• Біла хвороба (або «Біла пошесть») (Bílá nemoc), 1937.
• Мати (Matka), 1938.

Романи

• Фабрика абсолюту (Továrna na Absolutno), 1922.
• Кракатит (Krakatit), 1924.
• Гордубал (Hordubal), 1933.
• Метеор (Povětroň), 1934.
• Звичайне життя (Obyčejný život), 1934.
• Війна з саламандрами (Válka s mloky), 1935.
• Перша рятувальна (První parta), 1937.
• Життя й творчість композитора Фольтина (Život a dílo skladatele Foltýna), незакінчений, 1939.

КНИЖКИ в Центральній районній бібліотеці імені Григорія Сковороди (Освіти, 14 а)

• Карел Чапек "Оповідання з обох кишень" (читальна зала)
• Карел Чапек "Твори в 2х томах : роман, п’єси, оповідання" 
• Карел Чапек "Бесіди з Т.Г. Масариком" 

• О. Зарицький "Карел Чапек : нарис життя і творчості" 
• А. Волков "Драматургія Карела Чапека"  

Історія Солом'янського району у фотографіях. Першотравневий масив у фільмі "Вулиця молодості"

Маловідомий фільм 1958 року "Вулиця молодості" Одеської кіностудії цінний місцями фільмувань - це Олександрівська слобідка та Першотравневий масив, що саме тоді активно споруджувався. У цьому дописі йтиметься про сцени, зняті на Першотравневому масиві. На першому фото ми бачимо ріг сучасних Чоколівського бульвару та вулиці Лондонської з перспективою останньої. Вулиці як такої ще немає, але того ж 1958 року, у якому знято фільм, її буде забудовано.

У одному із наступних кадрів видно, як будуються будинки на сучасній вулиці Івана Світличного та розпочинається спорудження школи №149.

У кадрі - спорудження будинку №4 на сучасній вулиці Івана Світличного, який було завершено саме 1958 року.

Цей кадр знято з будинку №49 на сучасній вулиці Уманській, який тоді саме споруджувався. Вдалині - залізниця, за нею - місцина Караваєві дачі.

Першотравневий масив

Із циклу "Історія твого району"

Першотравневий - житловий масив міста у Солом'янському районі, розміщений між Чоколівським бульваром, вулицею Уманською, проспектом Повітряних Сил, вулицями Генерала Воробйова та Єреванською. Другий за ліком масив району після Відрадного. 

Його почали споруджувати 1957 року. Масив отримав назву за селищем Першого Травня, розташованим поблизу. Авторами проєкту масиву були архітектори О. І. Заваров, С. Б. Шпільт, Л. Г. Стависька. План забудови, опублікований 1958 року, передбачав спорудження восьми житлових кварталів.

Після завершення першої черги забудови (1957–1959) на бульварі Леніна (тепер — Чоколівський) утворилася площа, яку 1962 року назвали площею Космонавтів. Будівництво масиву вимагало й нових транспортних маршрутів: 15 квітня 1960 року було відкрито нову тролейбусну лінію вулицями Авіації, Пітерською, Єреванською та Генерала Воробйова. Тролейбусні маршрути № 17 і 19 з’єднали масив із центральною частиною міста та Лук’янівкою.

Оздоба карнизів

Оздоба входів

Для Першотравневого масиву було розроблено декілька варіантів керамічного оздоблення вхідних груп та карнизів, що через боротьбу з надмірностями мали замінити ліпний декор. Це, зокрема, 9 типів карнизів, які вдалось ідентифікувати на будинках масиву, а також 6 типів вхідних груп, більшість з яких пізніше пофарбували, тому ідентифікувати їх значно важче.

Перша черга будівництва площею 33 га, обмежена Чоколівським бульваром, вулицями Міцкевича, Іскрівською та Єреванською, була забудована у 1957–1959 роках і складалася з трьох
кварталів — 1-го, 2-го й 4-го. Для планування першої черги масиву характерним є розподіл території на квартали невеликої площі з переважно периметральною забудовою й дитсадками у глибині кварталів. 1-й, 2-й і 4-й квартали забудували будинками розробленої в Київпроєкті серії 1-406 (архітектори Б. С. Левенберг, Р. Б. Книжник, В. М. Юровський), яку застосовували переважно в Києві. Одночасно з першими кварталами між Чоколівським бульваром і вулицею Івана Світличного 1958 року побудували чотириповерхову школу №149. Цікавою особливістю 2-го кварталу був відкритий басейн, розташований усередині кварталу між дитсадком і будинком на Уманській, 47. Басейн функціонував із кінця 1950-х до 1968 року. Опісля його замінили закритим басейном, який працював до початку 2000-х.

Відкритий басейн, 1960-і

Окрім житлової забудови, в кварталах зводили об’єкти культурно-побутового призначення. 1960 року на вулиці Міцкевича, 8, спорудили двоповерхову будівлю-вставку між житловими будинками. Тут розмістилися Першотравневий універмаг і гастроном. Це був один із перших універмагів, відкритих у Києві. 

Під час другого етапу забудови Першотравневого масиву було споруджено 3-й квартал, обмежений вулицями Іскрівською, Уманською, Єреванською та Козицького. Цей квартал, побудований у 1959–1960 роках, має 44 житлові будинки і є найбільшим на масиві. За своєю структурою 3-й квартал є значно ближчим до мікрорайонів: на відміну від попередніх кварталів, тут використано не периметральну, а змішану схему забудови — частину будинків досі орієнтовано вздовж лінії вулиць, а частину — перпендикулярно їй.

Кінотеатр "Супутник", 1960-і

Центром архітектурної композиції став кінотеатр «Супутник», побудований у перспективі алеї, утвореної будинками на вулиці Іскрівській. Двоповерхову будівлю кінотеатру спорудили 1961 року за типовим проєктом кінотеатру на 800 місць («Супутник» був розрахований на 760 місць). Назва кінотеатру пов’язана з характерною для тієї епохи модою на «космічні» найменування, що виникла після запуску першого штучного супутника та польоту в космос Юрія Гагаріна. Фасад споруди було прикрашено тематичною мозаїкою із зображенням кінокамери. Кінотеатр одразу став культурним осередком Першотравневого масиву. У 1990-х кінотеатр, як і більшість інших у місті, припинив діяльність. У 2000-х його повністю реконструювали. Кінотеатр відновив роботу 29 березня 2007 року як сучасний 6-зальний мультиплекс. Завдяки реконструкції він зберігає статус важливого осередку культури й дозвілля Першотравневого масиву і прилеглих місцевостей.

Початок забудови 2-ї черги масиву

Друга черга забудови масиву також передбачала будівництво чотирьох кварталів на захід від Чоколівського бульвару. Віссю західної частини масиву була вулиця Авіаконструктора Антонова,
що набувала вигляду бульвару. В планах 1958 року зазначалося, що майбутні 7-й і 8-й квартали, розташовані на південь від вулиці Антонова, призначені для великопанельного будівництва. 5-й і 6-й квартали, обмежені Чоколівським бульваром, вулицями Антонова та Ушинського, за планом 1958 року належали до перспективного будівництва.
Серед перших споруд 7-го і 8-го кварталів є представники експериментальної панельної серії 13-01, розробленої «Діпроцивілпромбудом» 1958 року. Також у цих кварталах застосовано панельні проєкти 5-60-п та 5-80-п експериментальної серії КЖ-1, яку легко впізнати за наявністю двох одностворчатих вікон в одній панелі. Будинки проектів 5-60-п та 5-80-п є унікальними для Києва, їх можна побачити лише на Першотравневому масиві. 5-й та 6-й квартали забудовано здебільшого будинками серії 1-438.

Початок забудови 3-ї черги масиву

У 1961–1963 роках було споруджено третю чергу будівництва, що охопила східну частину масиву, обмежену Повітрофлотським проспектом, вулицями Воробйова (колишньою Курською), Уманською та Карела Чапека (колишньою Юліуса Фучика). Ділянки третьої черги, розташовані поруч із попередньою забудовою, не отримали ані квартальної, ані мікрорайонної нумерації. У цьому кварталі є двоповерховий будинок культури Українського товариства глухих, споруджений
1955 року за невстановленим типовим проектом на вулиці Генерала Воробйова, 6. Відомо про наявність будинку культури цього ж проекту у місті Очаків, який, на відміну від клубу УТОГ, має колонаду. 1969 року при клубі було створено театр міміки та жесту, з 1997 року — театр «Райдуга», який став невід’ємною частиною будинку культури. Нині будинок є Культурним центром Українського товариства глухих. При центрі діє унікальний Музей історії глухих, відкритий 4 листопада 1967 року. Це був перший такий музей в Україні й у тодішньому СРСР загалом.

Панно на фасаді Палацу школярів

1973 року на вулиці Воробйова звели палац піонерів та школярів ім. Н. Крупської (тепер — Палац дитячої та юнацької творчості Солом’янського району), що мав велику концертну залу. Фасад палацу прикрашено мозаїкою із зображенням піонерів, які саджають дерева.

Одночасно із забудовою третьої черги масиву між вулицями Воробйова, Уманською та Пилипа Козицького було закладено парк площею 4,27 га. У різних джерелах подаються дві різні назви парку: «Юність» та «Першотравневий».

Альтанка у парку "Супутник"

Другим парком масиву став учетверо більший (16,41 га) парк «Супутник», сформований 1969 року між залізницею та вулицею Уманською на основі невеликої вцілілої частини Кадетського гаю. 2016 року реконструювали частину парку.