Одна з транспортних магістралей Солом’янського району – проспект Валерія Лобановського, який пролягає від Севастопольської до Деміївської площі. З 1974 року носив назву Червонозоряний, упродовж 41 року пропагуючи комуністичну символіку.
У 2015-му році його перейменовано на честь Героя України (2002) Валерія Васильовича Лобановського (1939-2002) — видатного українського футболіста, Заслуженого тренера України і одного з найтитулованіших тренерів в історії світового футболу.
Валерій Васильович був багаторічним наставником «Динамо» (Київ), який на його чолі двічі вигравав Кубок володарів кубків УЄФА, тренером збірної України у 2000-2001 роках.
Це було одне з найбільш схвальних топонімічних перейменувань, більшість мешканців Києва пишалася легендарним співвітчизником і була одностайна у доцільності такого перейменування.
Біографічні факти
Народився Валерій Лобановський 6 січня 1939 року у Києві. Навчався у київській школі № 319 (нині проспект Валерія Лобановського, 146). Зараз там встановлено меморіальну дошку, а сам навчальний заклад названо іменем Лобановського. Від 1952 року Валерій – вихованець футбольної школи № 1 та футбольної школи молоді (ФШМ) у Києві (від 1955 року). Закінчив школу зі срібною медаллю. У 1956 році вступив до Київського політехнічного інституту, але не закінчив. Вищу освіту отримав вже в Одеському політехнічному інституті. Незвичним залишається факт, що такий видатний тренер не мав вищої фізкультурної освіти. У 1957 році 18-річного нападника запросили до дублю «Динамо» (Київ), де Лобановський на весь колишній Радянський Союз прославився вмінням надзвичайно точно подавати підкручені м'ячі з кутових та штрафних ударів (т. зв. «сухий лист»). Всього як гравець Валерій Лобановський провів 253 матчі у чемпіонатах СРСР у найвищій лізі і забив 71 гол (у київському «Динамо» — відповідно 144 матчі і 42 голи, в одеському «Чорноморці» — 59 і 15, у донецькому «Шахтарі» — 50 і 14).
Валерій Лобановський досить швидко закінчив професіональні виступи як футболіст і перейшов на тренерську роботу. Першою командою для 29-річного наставника став дніпропетровський «Дніпро», (1968). Після вдалої роботи у Дніпропетровську його запросили очолити київське «Динамо» (з 1973 - головний тренер). Почалася плеяда перемог. Після здобуття Кубка Радянського Союзу і перемоги у першості 1990 Валерій Лобановський став найтитулованішим тренером часів СРСР: 8 чемпіонських титулів та 6 Кубків СРСР. Працював у «збірній» до 1990 року. Потім була робота в Об'єднаних Арабських Еміратах та Кувейті (1990—1996). З 1 січня 1997 року знову очолив «Динамо». Того сезону в Україні київський клуб втретє підряд здобув золотий «дубль», чим встановив рекорд на пострадянському просторі. Та продаж найкращих гравців в найкращі клуби Європи, травми провідних гравців за останні два роки не дозволили «динамівцям» втриматись між топ-командами. 2000 року Лобановський почав заново будувати команду. Аби суміщення посад головного тренера збірної України та київської команди не позначалося на результатах «біло-синіх» в Лізі чемпіонів, пішов з посади головного тренера збірної України. Вже взимку «динамівці» здобули Кубок Співдружності, який востаннє зібрав по-справжньому найсильніших гравців команд СНД. Вдруге керівництво українського футболу вирішило спробувати Лобановського у ранзі наставника національної збірної в 2000 році.
Народився Валерій Лобановський 6 січня 1939 року у Києві. Навчався у київській школі № 319 (нині проспект Валерія Лобановського, 146). Зараз там встановлено меморіальну дошку, а сам навчальний заклад названо іменем Лобановського. Від 1952 року Валерій – вихованець футбольної школи № 1 та футбольної школи молоді (ФШМ) у Києві (від 1955 року). Закінчив школу зі срібною медаллю. У 1956 році вступив до Київського політехнічного інституту, але не закінчив. Вищу освіту отримав вже в Одеському політехнічному інституті. Незвичним залишається факт, що такий видатний тренер не мав вищої фізкультурної освіти. У 1957 році 18-річного нападника запросили до дублю «Динамо» (Київ), де Лобановський на весь колишній Радянський Союз прославився вмінням надзвичайно точно подавати підкручені м'ячі з кутових та штрафних ударів (т. зв. «сухий лист»). Всього як гравець Валерій Лобановський провів 253 матчі у чемпіонатах СРСР у найвищій лізі і забив 71 гол (у київському «Динамо» — відповідно 144 матчі і 42 голи, в одеському «Чорноморці» — 59 і 15, у донецькому «Шахтарі» — 50 і 14).
Валерій Лобановський досить швидко закінчив професіональні виступи як футболіст і перейшов на тренерську роботу. Першою командою для 29-річного наставника став дніпропетровський «Дніпро», (1968). Після вдалої роботи у Дніпропетровську його запросили очолити київське «Динамо» (з 1973 - головний тренер). Почалася плеяда перемог. Після здобуття Кубка Радянського Союзу і перемоги у першості 1990 Валерій Лобановський став найтитулованішим тренером часів СРСР: 8 чемпіонських титулів та 6 Кубків СРСР. Працював у «збірній» до 1990 року. Потім була робота в Об'єднаних Арабських Еміратах та Кувейті (1990—1996). З 1 січня 1997 року знову очолив «Динамо». Того сезону в Україні київський клуб втретє підряд здобув золотий «дубль», чим встановив рекорд на пострадянському просторі. Та продаж найкращих гравців в найкращі клуби Європи, травми провідних гравців за останні два роки не дозволили «динамівцям» втриматись між топ-командами. 2000 року Лобановський почав заново будувати команду. Аби суміщення посад головного тренера збірної України та київської команди не позначалося на результатах «біло-синіх» в Лізі чемпіонів, пішов з посади головного тренера збірної України. Вже взимку «динамівці» здобули Кубок Співдружності, який востаннє зібрав по-справжньому найсильніших гравців команд СНД. Вдруге керівництво українського футболу вирішило спробувати Лобановського у ранзі наставника національної збірної в 2000 році.
Через самовіддану працю та напружений ритм життя у тренера в 1988 році виникли серйозні проблеми з серцем, другий інфаркт трапився восени 2001 року. Помер Валерій Лобановський 13 травня 2002 року унаслідок інсульту, який стався на матчі в Запоріжжі. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 52а) у Києві. Його надгробок прикрашає колонада, де нанесено напис російською мовою «Ми живі доти, доки про нас пам'ятають»
Допис опубліковано в рамках проєкту суспільного інформування «Імена, з якими ми живемо»
Немає коментарів:
Дописати коментар