Імена, з якими ми живемо. Вулиця Академіка Білецького

Вулиця Академіка Білецького — вулиця в Солом'янському районі міста Києва, житловий масив Відрадний. Пролягає від вулиці Героїв Севастополя до залізниці.

Ім’я визначного вченого-літературознавця, професора, академіка АН УРСР, АН СРСР, віце-президента АН УРСР, заслуженого діяча науки Олександра Білецького носить з 1984 року. 

Олександр Іванович Білецький народився 2 листопада 1884 року поблизу Казані в українській родині агронома, ґрунтознавця Івана Івановича Білецького.

Спочатку вчився в одній з Казанських гімназій, де особливо захоплювався стародавніми мовами, літературою та історією, а після переїзду батьків до Харкова — в третій харківській гімназії. 

Після закінчення гімназії 1902 року вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету. 

У студентські роки О. І. Білецький написав велику оригінальну працю «Легенда о Фаусте в связи с историей демонологии», за яку одержав золоту медаль. 

Закінчивши 1907 року Харківський університет, Білецький залишився в ньому для підготовки до професорського звання і одночасно викладав літературу в школах Харкова. 

Протягом 1909-1912 років Олександр Іванович жив у Петербурзі, готувався до магістерських екзаменів. Тут, у рукописному відділі бібліотеки Академії наук, він уперше познайомився зі збіркою поезій письменника XVII ст. Симеона Полоцького «Вертоград многоцветный». Білецький зацікавився цими текстами і продовжив їх дослідження, адже зі спадщини цього автора було видано лише незначну кількість творів. 

Успішно склавши магістерські екзамени і прочитавши дві пробні лекції з історії російської літератури XVIII ст. та з історії російської літературної мови, О. І. Білецький 1912 року став приват-доцентом Харківського університету на кафедрі російської мови і літератури. Крім того, він викладав на Харківських вищих жіночих курсах, на педагогічних курсах при Харківському навчальному окрузі, в Харківському народному університеті. 

1918 року О. І. Білецький захистив при Харківському університеті магістерську дисертацію про творчість маловідомих чи забутих письменників минулого «Эпизод из истории русского романтизма. Русские писательницы 1830-1860 гг.». 

Після Жовтневого перевороту 1917 року О. І. Білецький працював у театральному відділі Наркомату освіти на посаді завідувача репертуарної, історико-театральної та інших ділянок відділу. Олександр Іванович був одним із організаторів першого дитячого театру в Україні. На його сцені було поставлено п'єси О. І. Білецького «Подвиг Геркулеса», «Гра в Спартака», написані під псевдонімами «Анфім Іжев» і «Андрій Аскалон», які користувалися успіхом у глядачів. 

У 1939-1941 роках і з 1941 року до кінця життя О. І. Білецький очолював Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка АН УРСР і паралельно працював професором Київського університету. 

Коло наукових інтересів ученого охоплювало проблеми теорії і методології літературної творчості та літературознавства; історії й теорії української, російської й зарубіжної літератури від найдавніших часів до 50-х років XX ст.; теоретичних аспектів дослідження мистецтва слова; природи і функції літератури як різновиду мистецтва; психології літературно-художньої творчості; теорії літературних стилів; проблеми читача та ін. Учений вивчав творчість І. Вишенського, Г. Сковороди, С. Полоцького. Значну частину праць О. І. Білецького присвячено дослідженню творчості класиків української літератури - Т. Шевченка, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Марка Вовчка, М. Коцюбинського, Лесі Українки, І. Франка. 

У праці «Шевченко і світова література» (1939) Білецький уперше порушив питання про світове значення української літературної класики, розвинувши свою думку у дослідженні «Світове значення творчості Шевченка» (1951). Значним внеском у франкознавство є його монографія «Іван Франко. Життя і творчість» (1956). На прикладах творчості українських письменників, насамперед Шевченка і Франка, вчений показав, як класична українська література набирає звучання далеко за межами України. 

За роки своєї піввікової діяльності О. І. Білецький збагатив українську літературознавчу науку низкою визначних праць, найважливіші з яких «До побудови теорії літературних стилів», «Поетика драми», «Проблема періодизації літературного процесу». Його наукова спадщина зібрана у 5-ти томах. 

Білецький досліджував спадщину Івана Вишенського та окремі літературні пам'ятки, зокрема «Слово о полку Ігоревім», працював над складанням підручників, програм та хрестоматій для вищих та середніх навчальних закладів. 

Вже після смерті Білецького в 1963 році вийшла його цікава розвідка «До питання про періодизацію історії дожовтневої української літератури», де було проаналізовано закономірності розвитку української літератури. 

Помер О. І. Білецький 2 серпня 1961 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 6).

Допис опубліковано в рамках проєкту суспільного інформування «Імена, з якими ми живемо»