Вулиця Михайла Донця - вулиця в Солом’янському районі міста Києва, житловий масив Відрадний. Пролягає від Відрадного проспекту до кінця забудови.
Ім’я видатного оперного співака, «українського Шаляпіна» вулиця носить з 1991 року.
Михайло Іванович Донець народився 11 (23) січня 1883 року в Києві, на вулиці Московській, у багатодітній робітничій сім'ї. Його батько походив із безземельних селян містечка Васильків Київської губернії, та пролетарського щастя шукав у місті. Тому після військової служби в саперному батальйоні, що дислокувався в Києві, Іван Донець не повернувся на малу батьківщину, а влаштувався помічником кресляра на київський завод «Арсенал». Побравшись зі столичною міщанкою Яриною Іванівною, він оселився у бідному будиночку біля заводу, на інше житло бракувало коштів.
Співак часто згадував і розповідав, як гарно співали дуетом його батьки. Коли ж Ярина Іванівна захворіла на сухоти, з горя безпорадний Іван Васильович почав заглядати в пляшку.
У віці 8 років батьки віддали сина до церковно-парафіяльної школи, де Михайло вчився добре, хоча й бешкетував. На уроках співу викладач звернув увагу на виразний дискант школярика та показав знахідку відомому в Києві музиканту і хормейстеру Олексію Грінченку. Регент прослухав хлопчика і прийняв до церковного хору. І навіть платили хлопцю за спів по 50 копійок на місяць.
Коли Михайлові виповнилося 10 років, від сухот померла мати. Через три роки не стало й батька. Адміністрація заводу «Арсенал» допомогла сироті влаштуватися до військово-фельдшерської школи. В тій же школі з М.І.Донцем у 1896-1900 роках навчався селянський син із Єлисаветградщини, майбутній пролетарський поет Дем’ян Бєдний.
Подейкують, підліток навіть випадково зустрівся віч-на-віч із самим Петром Чайковським, котрий 19 грудня 1890 року спеціально прибув до Києва. Композитор висловив бажання диригувати дитячим хором у власній опері «Пікова дама», вперше поставленій у Києві артистами оперної антрепризи Іполита Прянишникова.
Михайло Донець продовжував співати у церковному хорі, яким керував перший вчитель музики, регент Олексій Грінченко. Доводилося йому співати й на 20-градусному морозі на вулиці, а за потреби – тимчасово замінювати хормейстера, аби проводити репетиції.
У випускному класі, наприкінці навчання у Київській військово-фельдшерській школі в тамтешньому аматорському театрі поставили «Бедность не порок» Олександра Островського. Михайлу Донцю Роль пропащого картяра Любима Карпича Торцова доручили. На прем’єрі було все шкільне начальство, адміністрація столичного військового госпіталю, запросили відомого режисера й актора Миколу Соловцова. То була аматорська вистава учнів, однак антрепренера і засновника російського драматичного театру «Соловцов» неабияк зацікавив 16-річний М.Донець. Після вистави майстер особисто пішов за куліси, аби порадити Михайлові наполегливо вчитися драматичного мистецтва.
Коли юнакові минуло 17, його зарахували до військового госпіталю фельдшером. Усі вільні від служби години Михайло Донець проводив чи то в драматичній студії Київської музично-драматичної школи М.Лесневич-Носової, де класи драматичного мистецтва вів особисто М.Соловцов, чи на гальорці Українського народного театру, де насолоджувався грою корифеїв української сцени: Марії Заньковецької, Марка Кропивницького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського.
Одного дня Михайло наважився заговорити до педагога. М.Соловцов упізнав молодого актора і, розуміючи, що у хлопця немає грошей, Микола Миколайович запропонував ходити на курси безкоштовно. Саме засновнику російського драматичного театру в Києві «Соловцов» Михайло Іванович Донець усе життя завдячував ідеальною дикцією, що стала знаковою візитівкою оперного співака.
Відбувши військову повинність, Михайло Донець брав уроки вокалу в найвидатніших київських педагогів. Водночас у 1903-1905 роках молодий талант набував сценічного досвіду в популярній драматичній трупі Михайла Бородая, отримуючи «ролі зі співом»; той театральний діяч тримав антрепризу в Київській опері. В листопаді 1903 року почалася професійна сценічна діяльність Михайла Донця з дебюту в п’єсі О. Островського «Снігуронька». Регулярно працюючи на сцені, актор-початківець не припиняв оволодівати мистецтвом вокалу в елітарній музичній школі відомого композитора і педагога Миколи Тутковського, де викладали М.Лисенко, Л.Паращенко, В.Пухальський, С.Короткевич, В.Коханський, Д.Бертьє, О.Сантагано-Горчакова, Н.Нолле, Є.Ряднов, Г.Гандельфі.
Майстром, який розкрив голос М. Донця, поставив дихання та відкрив таємниці і тонкощі вокальної майстерності став викладач музичної школи Тутковського Михайло Бочаров. Михайло Донець також захопився ідеєю зробити кар’єру професійного оперного співака. Навіть на службі в госпіталі молодий фельдшер виконував арпеджіо, народні пісні, арії. Він з гумором згадував, як до нього прибіг якось захеканий капітан і почав благати: "Фельдшере! Своїми співами ви зведете мене в могилу! Помовчіть хоча б хвильку".
На цей час Михайло Донець виступає в різних аматорських виставах. 1905 року перспективного співака зараховували до Київської опери.
Восени 1906 р. сплив термін обов’язкової служби у Київському військовому шпиталі, і Михайло Донець написав рапорт про відставку.
Його дебют на сцені професійного театру виявився настільки успішним, що у 1907-1911 роках за контрактом співак вже працював у Москві – в чи не найкращому приватному театрi «Опера С.Зиміна. Спочатку киянину в Москві було самотньо і незатишно. Михайло Іванович Донець пригадував: «Перші дні перебування у Зиміна переконали, що я фактично неук і що моя сценічна та музична підготовка були недостатніми для створення художніх образів… Отже, служба в опері Зиміна заклала музичний театр усієї моєї сценічної діяльності. В атмосфері тієї трупи почав уперше усвідомлювати справжнє покликання мистецтва. Тут у мене виховався художній смак, зміцнювалася сувора артистична дисципліна».
Окрім Михайла Бочарова він нікого не знав у Москві. Українець Михайло Донець опанував тонкощі сценічної майстерності, вокальну техніку звуковимови, постановку танців, пластики, гриму і навіть фехтування. За перший сезон свого трирічного контракту український бас виконав у різних операх 19 невеличких партій.
Коли сплив трирічний контракт, киянину запропонували подовжити співпрацю з «Оперою С.Зиміна» на більш вигідних матеріальних умовах.
В Москві М. Донець разом із відомим професором-шевченкознавцем Федором Коршем, славетним артистом Большого театру Іваном Алчевським та іншими громадськими діячами організували мистецький осередок українського земляцтва у Москві «Кобзар». Коли українські театри прибували до Москви на гастролі, всі корифеї київської сцени: М.К.Заньковецька, М.Л.Кропивницький, П.К.Саксаганський, М.П.Садовський обов’язково виступали на вечорах «Кобзаря».
Влітку 1913 року у складі Московської оперної трупи М.І.Донець гастролював у Казані, Самарі, інших містах Росії.
У 1913 році за пропозицією антрепренера, котрий тоді очолював російський драматичний театр «Соловцов» у Києві, знаний бас М.І.Донець повернувся в Україну. На Батьківщині він одразу став солістом Київського оперного театру. Столична публіка захоплено вітала талановитого земляка
У 1917-му, після Жовтневої революції – внаслідок всезагальної націоналізації – приватна опера 3иміна раптом стала державною, отримавши нову назву – Театр Ради робітничих депутатів.
Розквіту таланту українського Шаляпіна завадили подальші буремні події. Спочатку вибухнула Перша світова війна, й оперного співака мобілізували до царської армії, де М.І. Донець служив звичайним фельдшером у Київському військовому шпиталі, та лише зрідка з’являвся на столичній сцені. Із шостої години ранку до шостої вечора він опікувався пораненими фізично, а надвечір перевдягався, брав у руки ліру, аби виступати на сцені оперного театру під якимось псевдонімом – Донський, Салтанов, Чернов, бо начальство київського шпиталю забороняло виступати військовим.
Після Жовтневого перевороту 1917 року настала епоха невизначеності. У Києві влада мінялася 14 разів, артисти виїжджали до військових частин, виступали з концертами в жахливих умовах.
У 1919 році в Києві відкрився театр музичної драми. Режисер-новатор Лесь Курбас мав ставити в ньому «Тараса Бульбу» М. Лисенка і запросив на партію Тараса М.І.Донця. Тимчасова окупація Києва денікінцями припинила діяльність театру. На ті часи умов для серйозної роботи не було, тож Михайло Іванович організував артистичний батальйон, який обслуговував частини Червоної армії. У пореволюцiйнi роки соліст Українського державного оперного театру імені Карла Лібкнехта Михайло Донець став одним із найактивніших фундаторів національного оперного театру. Тим часом доля кидала його в різні міста. Київський бас співав у Петроградському Народному домі (1915), Харківській українській опері (1923-1927), в Свердловську (1924-1926), Астрахані (1926), Москві (1929).
1922 року М. Донець спробував власні сили, як антрепренер, організувавши у Житомирі «Трудовий колектив оперних артистів», у якому виконував обов'язки співака, режисера та художнього керівника. Із власною трупою М.І.Донець гастролював у Чернігові, Умані, Шепетівці, Білій Церкві та інших містах.
У 1930-х роках він здійснив великі концертні поїздки Радянським Союзом, зокрема Уралом, Сибіром, Далеким Сходом. З великим успіхом співак виступав у оперних театрах Харкова, Дніпропетровська, Львова, Ленінграда. 11-21 березня 1936 року артист брав участь у першій Декаді українського мистецтва в Москві. Окрім того, виконавець записав на грамплатівки ряд українських народних пісень та арій з опер українських композиторів.
За своє творче життя Михайло Донець досконало оволодів 134-ма партіями басового репертуару в 79 операх, трьох оперетах і десяти драмах. Саме йому, солісту Академічного театру опери і балету УРСР Михайлу Івановичу Донцю – першому з-поміж оперних співаків республіки – було присвоєно почесне звання заслуженого артиста, а в 1930 році – народного артиста України.
Михайло Іванович славився своєю гостинністю. Разом із дружиною, артисткою київської опери Марією Донець-Тессейр вони радо вітали в своєму домі гостей: артистів, музикантів, художників, письменників.
Початок Другої світової війни співак зустрів в Києві. 22 червня 1941 року йому зателефонували, запросили виступити на радіо. М. Донець погодився. Але щойно закінчив розмову – із злістю кинув слухавку. «А потім похабно вилаявся та сказав: «Коли ви вже пропадете!?» - стукач, що був присутній у кабінеті, доповів своїм кураторам у НКВС усі подробиці розмови. Той дзвінок перервав фразу Донця: «Не вірю, щоб Німеччина оголосила нам війну. Це ми її спровокували, хоча ми до війни не готові. Правительство наше вело загарбницьку політику «звільнення братів» Західної України та інших»… І ці слова, і інші дуже швидко стали надбанням «тих, кому треба».
2 липня 1941 року начальник 1 відділення II відділу III Управління НКВС УРСР лейтенант держбезпеки Пєнкін на основі вивчення зібраних оперативних матеріалів дійшов висновку, що перебування на волі артиста оперного театру М.I.Донця може становити небезпеку для радянської влади і виписав ордер на його арешт і трус. Пізно вночі енкаведисти увірвались до київського будинку в Церковному провулку на Звіринці. Розгублені господарі таких гостей не чекали. Господарі розгублено спостерігали, як нишпорки обшукують помешкання, перевертаючи все. Трус і допити тривали по п’ять годин.
У вересні 1941 року, в перші дні німецької окупації Києва, в будинки Михайлівського провулку, вулиць Малопідвальної та Прорізної стукали німці і ввічливо, але наполегливо запрошували мешканців пройти і допомогти прибрати з підвалів сусіднього будинку… трупи замордованих радянських громадян. Сусідній будинок був внутрішньою в’язницею у закритому кварталі на тодішній вулиці Короленка, 33. Але трупи радянських громадян - не були результатом звірств нацистських окупантів, вони були жертвами енкаведистів. Оповідають, що серед замордованих
був знайдений і Михайло Донець… Похований на Звіринецькому кладовищі.
По смерті Сталіна дружина співака М.Е.Донець-Тессейр на особисте звернення до М.С.Хрущова отримала довідку: «С санкции врага народа Меркулова М.И.Донец без решения суда был в Киеве расстрелян». По-справжньому реабілітовано Михайла Донця було тільки 1989 року.
Допис опубліковано в рамках проєкту суспільного інформування «Імена, з якими ми живемо»
Немає коментарів:
Дописати коментар