понеділок, 22 березня 2021 р.

Імена, з якими ми живемо. Вулиця Августина Волошина

Вулиця Августина Волошина - вулиця в Солом'янському районі міста Києва, місцевість Новокараваєві дачі. Пролягає від Польової вулиці до Відрадного проспекту. 
Ім’я видатного політичного діяча України носить з 2017 року. 

Августин Іванович Волошин
народився 18 березня 1874 року в с. Келечині Міжгірського району. Навчався в сільській народній школі, до Ужгородської гімназії вступив лише після четвертого класу так званої нормальної школи 1883 року, оволодівши угорською мовою. Гімназію закінчив 1892 році, і греко-католицький єпископ рекомендував його в Будапештський університет на теологічний факультет. Захворівши, через рік покинув університет і повернувся до Ужгорода, де закінчив богословську семінарію. Августин Волошин походив з роду священників - і продовжив сімейну традицію, ставши священником.

У 1896 р. Августин Волошин одружився з Іриною Петрик - донькою професора Ужгородської гімназії, родича видатного громадського та культурного діяча ХІХ ст. Олександра Духновича. У 1897 році Августин Волошин був рукоположений у священницький сан і розпочав свою діяльність в Цегольнянському храмі Ужгорода. Одночасно він продовжує навчання, і в 1899-1900 рр. закінчує Вищу педагогічну школу в Будапешті та отримує диплом викладача математики й фізики в середніх навчальних закладах. З 1900 до 1917 року працював професором, а з 1917 до жовтня 1938 року — директором учительської семінарії в Ужгороді, зробивши багато для організації навчання, розвитку педагогічної науки, освіти й виховання молоді, яка після закінчення навчального закладу вчителювала у школах краю. У 1906-1934 роках був також професором педагогіки Ужгородської духовної семінарії. Він активно виступав проти мадяризації українського населення та проти переведення богослужіння на угорську мову. Брав участь у нарадах з цієї проблеми в Будапешті, зокрема виступав проти заміни кириличного алфавіту на латинський 

В 1921 р. Августин Волошин почав видавати релігійну газету «Благовісник» для оборони церкви від нападів різних конфесій, став активним захисником видання всіх підручників релігії для народних шкіл українською мовою, в 1928 році організував «Кружок духовенства християнської народної партії» для широкої місійно-освітньої діяльності серед пастви. Отець Августин Волошин не мав своїх дітей. Разом із дружиною вони утримували приватний сиротинець, де виховувалося 22 сиріт. Ді­ти жи­ли у ве­ли­ко­му дво­по­вер­хо­во­му бу­дин­ку, який для цих пот­реб ку­пив отець Ав­гус­тин. Во­ни бу­ли за­без­пе­че­ні хар­чу­ван­ням, гар­ним одя­гом, нав­чан­ням, ви­хо­ван­ням та роз­вит­ком твор­чих здіб­нос­тей. Іс­ну­вав ці­лий до­маш­ній ор­кестр, тан­цю­валь­на гру­па і хор. 

Будучи професором і директором семінарії, Августин Волошин написав і опублікував 63 підручники, зокрема граматики, читанки, букварі, методичні праці. Деякі перевидавалися по декілька разів. Був видавцем і, водночас, журналістом, організатором виходу в світ щорічних «Місяцесловів», редагував газету «Наука», реорганізував її у «Свободу» (в липні 1938 р. вона стала «Новою Свободою»), був дописувачем багатьох газет краю, які видавалися у 20-30-х роках. Августин Волошин був активним учасником у процесі створення першого українського карпатського акціонерного товариства — «Уніо» на базі тодішнього культурного товариства Св. Василія Великого. Товариство займалось просвітницькою діяльністю. 
Творчий ужинок Августина Волошина справді вражає — 42 книжки (серед яких, в першу чергу, підручники для шкіл карпато-українського регіону рідною мовою), сотні публіцистичних і наукових статей з проблем економічного, освітнього, культурного, релігійного, громадського і політичного життя краю. На жаль, повної бібліографії його праць досі не видано, а те, що видано, — тільки дещиця його творчої спадщини. 

Чи не найпомітніший слід залишив Августин Волошин на педагогічній ниві. Він написав цілу низку підручників для початкових, середніх і вищих шкіл, які неодноразово перевидавалися; поважні праці з історії педагогіки, методики навчання і виховання, психології. Серед них — «Читанка для угрорусской молодежи» (1900), «Буквар» (1904), «Практична граматика малоруської мови» (1907), «Наука о числах для І — II кл. народних школ» (1919), «Педагогіка і дидактика для учительських семінарій» (1923, 1935), «О соціяльном вихованню» (1924), «Дидактика» (1932), «Педагогічна психологія» (1932), «Методика народношкільного навчання» (1935), «Педагогічна методологія» (1943) та багато інших. 
Доктор, професор отець Августин Волошин написав чимало ґрунтовних праць, які свідчать про його ерудицію в галузях мовознавства, літературознавства, історії, культури, соціології, політології, богослов'я тощо: «Що хоче угро-руський народ» (1918), «О письменном языці подкарпатських русинов» (1921), «Дві політичні розмови» (1923), «Памяти Александра Духновича», «Релігійні відносини на Підкарпатській Русі» (1930), «Про шкільне право будучої держави» (1942) та інші. 
Як письменник він написав побутові драми «Марійка Верховинка», «Без Бога ні до порога», історичну драму «Фабіола», п'єсу «Князь Лаборець», драму «Син Срібної Землі Юрій Довжа», оповідання «Люби своє» та інші твори, переклав українською мовою твори святого Авґустина, уклав малу Біблію, малий біблійний катехизм для нижчих класів народної школи, молитовник для української еміграції в Празі тощо. 
Цінні матеріали з історії, культури, господарського, релігійного, громадського і політичного життя Закарпаття публікувалися на сторінках календаря-альманаху «Місяцеслов», який А. Волошин видавав із 1902 р., газети «Наука», яку він редагував з 1903 р. (з 1907 року виходив і додаток до неї «Село»), перейменованої у 1920 році на «Свободу», а в 1938 році - на «Нову Свободу». Був також засновником видавництва «Пчілка» і редактором журналу «Пчілка», в якому публікувалося дуже багато матеріалів з історії, культури і природи краю, одним із редакторів Наукового збірника товариства «Просвіта» в Ужгороді (1922-1938), що й досі залишається найповажнішим періодичним науковим виданням за всю історію Закарпаття. 

Великою заслугою Августина Волошина як публіциста є оборона ним рідної мови та національної символіки українського народу: синьо-жовтого прапора, державного гербу Тризуба, гімну «Ще не вмерли в Україні...». Статті на цю тему друкувалися в газеті «Свобода» та інших виданнях. 
На політичний шлях Августин Волошин вступив 1919 року, коли в складі трьох народних рад – Ужгородської, Хустської і Пряшівської – ухвалив рішення приєднатися до Чехословаччини. Протягом 1919-1921 років він був членом тимчасового урядового утворення – Директорії. З 1923 до 1938 року очолював створену ним Християнсько-народну партію Підкарпатської Русі, від якої в 1925-1929 роках був депутатом чехословацького парламенту. У 1920-1939 роках став одним із керівників крайового товариства «Просвіта», а з 1929 до 1939 рік – почесним головою «Учительської громади», яку й організовував. В 1937-1938 роках очолював педагогічне товариство Підкарпатської Русі, а 1938 року – ініціював створення в Ужгороді на базі Українського вільного університету вищого навчального закладу з чотирьох факультетів. 
Боротьба за автономію Підкарпатської Русі тривала впродовж 30-х років. 11 жовтня 1938 року рада міністрів Чехословаччини після тривалих переговорів погодилася на самоврядність краю і призначила раду міністрів Підкарпатської Русі на чолі з Андрієм Бродієм у складі трьох міністрів і двох статс-секретарів. Авґустин Волошин став статс-секретарем з питань охорони здоров’я і соціального забезпечення. 12 жовтня 1938 року підкарпатські міністри склали присягу. Повернувшись додому, 15 жовтня провели перше засідання. За політику на користь Угорщини 26 жовтня 1938 року в Празі арештовано Андрія Бродія. Новим прем’єром Підкарпатської Русі став А. Волошин, на долю якого випали важкі випробування при будівництві Карпатської України. 

1 листопада 1938 року А. Волошин з помічниками виїхав на Віденський арбітраж, де від Підкарпатської Русі були відібрані міста Ужгород, Мукачево, Берегово та частина сіл і передані Угорщині. Новою столицею краю став Хуст, куди евакуювали державні установи і служби. В уряді залишилися лише троє - А. Волошин, Ю. Ревай та Е. Бачинський. 9 листопада 1938 року в Хусті створено Організацію народної оборони «Карпатська Січ» (ОНОКС) на чолі з головним командантом Дмитром Климпушем. Українська народна рада видала Маніфест з програмою дій нового уряду. 25 листопада вийшла постанова про запровадження державної української мови, а 30 грудня – про вживання назви «Карпатська Україна». 
12 січня 1939 р. опубліковано заяву Авґустина Волошина про вибори до сойму, а 13 січня створено партію Українське національне об’єднання; 24 січня сформований її центральний провід на чолі з Федором Реваєм. 12 лютого 1939 року відбулися вибори до сойму Карпатської України. 15 березня 1939 року відкрилося засідання сойму, на якому президентом Карпатської України було обрано Авґустина Волошина. Та в наступні дні Карпатську Україну було окуповано угорськими військами. Її уряд опинився в екзилі у Празі. 

Після визволення столиці Чехословаччини серед перших арештували президента Карпатської України А. Волошина. Це сталося 15 травня 1945 року. Його відвезли в Москву й «поселили» в Лефортовську тюрму. 22 травня розпочалися допити, яких було вісім. Закінчилися вони 20 червня 1945 року. 
У постанові на арешт від 3 червня 1945 року, винесеній слідчим Головного управління контррозвідки «CМЕРШ» Держбезпеки СРСР майором Вайдорфом та схваленій начальником слідчого відділу цього ж підрозділу генерал-майором Леоновим, Августин Волошин (що утримувався під вартою вже з 20 травня без будь-яких на те законних підстав) обвинувачувався в тому, що: «Волошин будучи українським націоналістом, проводив ворожу діяльність проти Радянського Союзу. А. Волошина звинувачували у багатьох так званих антирадянських злочинах. Але не встигли засудити. За офіційними даними, він помер 19 липня 1945 року в Бутирській тюрмі. 
Утім є й інші дані, що агенти НКВД вигадали, що того дня (11 липня 1945 року), коли його замучили, вони нібито перевезли його на лікування до Бутирської в'язниці. 

Августина Волошина було реабілітовано 12 вересня 1991 року. Тільки зі здобуттям Україною державної незалежності ім'я доктора, професора, отця Августина Волошина заслужено і посіло достойне місце в переліку Героїв українського народу, що душу й тіло положили за нашу свободу. 15 березня 2002 року Авґустина Волошина посмертно удостоєно звання Героя України. 

Допис опубліковано в рамках проєкту суспільного інформування «Імена, з якими ми живемо»

Немає коментарів:

Дописати коментар